Ухвала

від 10.06.2024 по справі 420/670/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 червня 2024 року

Київ

справа № 420/670/20

адміністративне провадження № К/990/20461/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Гімона М.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.04.2024 (повний текст складено 16.04.2024) у справі № 420/670/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

27.05.2024 до суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник), направлена до суду кур`єрською службою доставки 15.05.2024 і залишена у Скрині Верховного Суду.

Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Системний аналіз частини четвертої статті 328 КАС України і пункту 4 частини другої статті 330 КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

При цьому, обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 2 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:

- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; 4) висновок, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України);

- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України).

Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).

Також обов`язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1 і 2 частини четвертої статті 328 КАС України є подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).

Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що позивач не погоджується з постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року, оскільки вважає, що така ухвалена з неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права в умовах відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування окремих норм права у подібних правовідносинах та без врахування висновку щодо застосування окремих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Слід зазначити, що вимогами касаційної скарги є скасування постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року і ухвалення нового рішення про задоволення позову повністю. Ані вимог щодо рішення суду першої інстанції, якими позовні вимоги були задоволені частково, ані підстав касаційного оскарження такого рішення касаційна скарга не містить. Тобто має місце неузгодженість вимог касаційної скарги з їх обґрунтуванням.

Крім того, зі змісту касаційної скарги неможливо виокремити обґрунтування здійсненого на початку касаційної скарги посилання на те, що апеляційний суд не врахував висновок щодо застосування окремих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Яку саме норму матеріального права, яка врегульовує спірні правовідносини, апеляційний суд застосував всупереч висновкам Верховного Суду щодо її правильного застосування, неможливо встановити.

Крім того, приведене скаржником обґрунтування не узгоджується з висновками суду апеляційної інстанції, які стали підставою для відмови у задоволенні позову. Здебільшого скаржник наполягає на необхідності застосування до спірних правовідносин вимог пункту 56.21 статті 56 ПК України щодо презумпції правомірності рішень платника податків. Однак, застосовність цієї норми до спірних у справі правовідносин скаржник не обґрунтовує. Зі змісту судових рішень не вбачається, що позивач самостійно здійснював обчислення бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб шляхом визначення доходів, зменшених на суму витрат підприємця. Зі змісту судових рішень вбачається, що позивач перебував на спрощеній системі оподаткування (3 група), яка не передбачає зменшення бази оподаткування на суму понесених підприємцем витрат. Тобто, зі змісту касаційної скарги неможливо встановити, яке саме рішення з питання оподаткування податком на доходи фізичних осіб прийняв позивач, щодо якого він доводить презумпцію правомірності.

Також суд апеляційної інстанції виходив з того, що зазначені позивачем витрати не підтверджуються належними і допустимими доказами, як і не підтверджується їх взаємозв`язок із діяльністю підприємця протягом 2016-2018 років. У питанні витрат на придбання земельної ділянки суд апеляційної інстанції застосував пряму норму - підпункт 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України з урахуванням підпункту 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України, відповідно до яких до складу витрат підприємця не включаються витрати на придбання та утримання земельних ділянок.

Позивач в цій частині посилається на вимоги П(с)БО, однак, обґрунтованих доводів із посиланням на відповідний доказ, які б підтверджували обставини придбання земельної ділянки саме з метою перепродажу касаційна скарга не містить, як і не містить правового обґрунтування незастосовності до спірних правовідносин підпунктів 177.4.5 і 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України. Більш того, скаржник не обґрунтовує, яким чином його доводи впливають на висновок суду апеляційної інстанції про непідтвердженість розміру понесених витрат. У цілому зі змісту касаційної скарги неможливо встановити, з чим саме не погоджується позивач і вважає підставою для скасування податкового повідомлення-рішення в цілому: з тим, що він не порушував умови перебування на спрощеній системі оподаткування (з порушенням якого власне і пов`язував свої висновки контролюючий орган) чи з неправильно здійсненим розрахунком грошових зобов`язань.

Доводів про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час встановлення обставин у цій справі у касаційній скарзі не наведено.

Суд звертає увагу, що пункти 1 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України як підстави для касаційного оскарження судових рішень стосується тільки висновку щодо застосування норми матеріального права у спорі, що виник між сторонами, за відсутності заперечень особи, яка подає касаційну скаргу, щодо встановлених у справі обставин. Водночас, якщо у касаційній скарзі ставиться питання про неправильне застосування судом норм матеріального права у випадку, коли певні обставини, які істотно впливають на умови застосування норми матеріального права, залишилися не встановленими, а докази на їх підтвердження не дослідженими, такі доводи мають ознаки порушення норм процесуального права.

У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або які зібрані у справі докази судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. Такі доводи мають бути викладені з одночасним обґрунтуванням помилки при застосуванні норм матеріального права.

Усталеною є позиція Верховного Суду про те, що вимогам касаційної скарги щодо скасування судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог має кореспондувати викладення у касаційній скарзі підстав для оскарження судових рішень у взаємозв`язку із усіма висновками, які стали підставою для його ухвалення. Тобто, вимоги касаційної скарги мають бути сформульовані і відповідати їх безпосередньому обґрунтуванню.

Касаційна скарга має містити обґрунтування неправильного застосування судами норм матеріального права та/або порушення норм процесуального права послідовне у взаємозв`язку із усіма висновками судів попередніх інстанцій, які стали підставою для відмови в позові та обов`язковим посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України (з наведенням обов`язкових умов у їх взаємозв`язку, передбачених для відповідної підстави).

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.04.2024.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.04.2024 (повний текст складено 16.04.2024) у справі № 420/670/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - повернути скаржнику.

Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя М.М. Гімон