Постанова

від 10.06.2024 по справі 0940/1407/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2024 року

м. Київ

справа № 0940/1407/18

адміністративне провадження № К/9901/24505/20, К/9901/15315/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів -Юрченко В.П., Бившева Л.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційні скарги Приватного фермерського господарства «Геліос» та Головного управління ДПС в Івано-Франківській області

на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.12.2019 (суддя Григорук О.Б.)

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2020 (Головуючий суддя Обрізко І.М., судді: Іщук Л.П., Онишкевич Т.В.)

по справі №0940/1407/18

за позовом Приватного фермерського господарства «Геліос»

до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне фермерське господарство «ГЕЛІОС» (надалі - ПФГ «ГЕЛІОС», позивач) звернулося з адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (надалі - ГУ ДФС в Івано-Франківській області), Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (надалі - ГУ ДПС в Івано-Франківській області ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0006802200 від 20 липня 2018 року та №0002271401 від 12 квітня 2018 року.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 4 березня 2019 року, адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0002271401 від 12 квітня 2018 року, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0006802200 від 20 липня 2018 року в частині визначення грошового зобов`язання зі сплати податку на додану вартість в розмірі 1 376 070,00 грн.

Постановою Верховного Суду від 18 червня 2019 року рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 4 березня 2019 року скасовано. Адміністративну справу № 0940/1407/18 направлено на новий розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.12.2019, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2020, адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0006802200 від 20.07.2018 в частині збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 662 747,25 грн, у тому числі за основним зобов`язанням в розмірі 642 390 грн та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 20 357,25 грн. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій в частині відмовлених позовних вимог, позивач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права просив скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.12.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2020 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Підставами касаційного оскарження позивачем зазначено пункти 1 та 4 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Касаційну скаргу обґрунтовано таким. Наявна в матеріалах копія акта інвентаризації готової продукції не відповідає оригіналу, факт нестачі ТМЦ належними та допустимими доказами контролюючим органом підтверджено не було. У складських приміщеннях ТОВ «Радехівський цукор» зберігався цукор-пісок, що є власністю ПФГ «ГЕЛІОС». Судами попередніх інстанцій не надано оцінку доказу, а саме акту від 31.03.2018 № 4583, який містить відомості про надання позивачу послуг відповідального зберігання. Судом апеляційної інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про залучення третьої особи ТОВ «Радехівський цукор». Судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки змінам в структурі активів позивача та не спростовано доводи позивача щодо подальшої реалізації цукру. Крім того позивач ставить під сумнів правомірність застосування штрафних санкцій. Товариством зазначено, що податковим органом не було застосовано штрафів до позивача за ненадання до перевірки документів. До прийняття рішення податковим органом за наслідками адміністративного оскарження позивачем надавалися документи, якими спростовується факт вчинення порушення. При цьому позивач посилається на правову позицію Верховного Суду, що викладена в постановах від 08.08.2019 у справі № 823/1358/13-а, від 12.11.2018 у справі № 806/434/16, від 24.01.2019 у справі № 820/12113/15, від 12.02.2019 у справі №820/6512/16. Скаржник зазначає, що суд самостійно визначив суму грошового зобов`язання, чим фактично підмінив контролюючий орган, в той час як відповідачем було надано чотири різних розрахунки суми штрафних санкцій.

Податковий орган звернувся до суду з касаційною скаргою на рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог, просив рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.12.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2020 в частині задоволення позову скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. В касаційній скарзі податковий орган посилається на неврахування правової позиції Верховного Суду, що викладена в постанові від 30.08.2019 у справі № 819/3118/13-а.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що Приватне фермерське господарство «Геліос» діє на підставі статуту та зареєстрований як юридична особа 12 квітня 2006 року Городенківською РДА Івано-Франківської області. Згідно КВЕД зареєстровані серед інших також такі види діяльності як: 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, 01.30 Змішане сільське господарство.

Позивач зареєстрований як суб`єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість відповідно до свідоцтва № 200099132 (т.2 а.с.191).

На підставі наказу від 9 лютого 2018 року №223 та направлень від 16 лютого 2018 року №247, №248, №249 податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2017 року, за результатами якої складено акт №211/09-19-14-01/34161089 від 21 березня 2018 року (том 1, а.с.25-92).

Висновками акта перевірки встановлено наступні порушення позивачем:

- пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, в результаті чого: занижено суму податку на додану вартість всього в сумі 2 160 335 грн та завищення за грудень 2016 в сумі 79366 грн; завищено суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за грудень 2017 року у сумі 705105 грн.;

- пункту 209.2, підпункту а підпункту 209.15.1 пункту 209.15 статті 209 розділу V Податкового кодексу України та пункту 23 Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №569, в результаті чого встановлено заниження суми податку на додану вартість по операціях з сільськогосподарськими товарами/послугами (крім операцій із зерновими та технічними культурами та операцій з продукцією тваринництва) всього на суму 625788 грн., в тому числі за лютий 2016 року в сумі 480950 грн., за грудень 2016 року в сумі 144838 грн.;

- пунктів 1, 2 статті 3 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг від 06.07.1995, а саме встановлено непроведення розрахункової операції через реєстратор розрахункових операцій на загальну суму 313000 грн. та не видано розрахункових документів встановленої форми.

Позивач 28 березня 2018 року подав до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області заперечення на акт перевірки від №211/09-19-14-01/34161089 від 21 березня 2018 року, просив переглянути результати перевірки. За результатами розгляду вказаного заперечення Головне управління ДФС в Івано-Франківській області 6 квітня 2018 року надано відповідь про те, що висновки викладені в акті перевірки є законними, порушень вимог чинного законодавства під час перевірки не встановлено.

На підставі акта перевірки №211/09-19-14-01/34161089 від 21 березня 2018 року та з урахуванням результатів розгляду заперечень позивача Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області 12 квітня 2018 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0002261401, яким збільшену суму податку на додану вартість на суму 3345197 грн., в тому числі за податковими зобов`язаннями в сумі 2785440 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 559757 грн. (том 1, а.с.114-115);

- № 0002271401, яким зменшено розмір від`ємного значення звітного (податкового) періоду, яке зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в сумі 705105 грн. за грудень 2017 року (том 1, а.с.116-117);

- №0002291401 на суму 1,00 за штрафними (фінансовими) санкціями (т. 1, а.с.118).

Позивач подав в Державну фіскальну службу України скаргу на податкові повідомлення-рішення №0002261401 та №0002271401 від 12 квітня 2018 року, за результатами розгляду якої 20 червня 2018 року Державна фіскальна служба України прийняла рішення № 21077/6/99-99-11-01-01-25, яким скаргу задоволено частково, скасовано податкові повідомлення-рішення № 0002261401 від 12 квітня 2018 року та № 0002271401 від 12 квітня 2018 року в частині встановлених порушень по взаємовідносинах з ТОВ «Укрдезімпорт», ТОВ «Солд-Прайс», ТОВ «Сенсіс ЛТД», ТОВ «Охоронна компанія «Міська фортеця» ТОВ «Віртон ЛТД», ТОВ «ТД Агроресурс-2017» і у відповідній частині штрафні санкції, а в іншій частині зазначені податкові повідомлення-рішення залишено без змін (том 2, а.с.176-185).

Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області з врахуванням рішення ДФС України прийнято податкове повідомлення-рішення від 20 липня 2018 року №0006802200, на підставі акта перевірки №211/09-19-14-01/34161089 від 21 березня 2018 року та рішення ДФС України про результати розгляду скарги від 20 червня 2018 року №21077/6/99-99-11-01-01-25 за платежем податок на додану вартість із вироблених в України товарів (робіт, послуг) на суму 1394254 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 1224686 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 169568 грн. (том 1, а.с. 22-23).

Направляючи справу на новий розгляд, Верховним Судом було зазначено, що при прийнятті рішення про безпідставність податкового повідомлення-рішення в цій частині, судами попередніх інстанцій не досліджено, чи подавались документи, які підтверджують зберігання цукру, податковому органу під час перевірки, або під час оскарження висновків акта перевірки та податкових повідомлень-рішень. Таким чином, судами попередніх інстанцій не досліджено за якими саме господарськими операціями донараховано податок на додану вартість та застосовані штрафні санкції, не встановлено чи були в розпорядженні податкового органу документи щодо зберігання цукру ТОВ «Радехівський цукор», які надані суду першої інстанції, чи підтверджено документально виконання договору щодо зберігання цукру укладеного з ОСОБА_1 .

За наслідками нового розгляду справи суд першої інстанції, з висновками якого погодилася колегія суддів суду апеляційної інстанції, часткового задовольняючи позовні вимоги, виходив з такого.

Документи, на які покликається позивач і які, на його думку, підтверджують факт наявності готової продукції станом на 31.12.2017 року (на час перевірки) були відсутні у позивача на час складання такої звітності в силу законодавчих приписів, які містяться у п.44.6 ст. 44 Податкового кодексу України.

Крім того, з урахуванням п.4.2 договору №154ЦБ/17 купівлі-продажу та переробки на давальницьких умовах цукрових буряків урожаю 2017 для виробництва цукру квоти «А» від 13.03.2017 року строк передання цукру, який перероблений у листопаді - грудні згідно актів виконаних робіт, під відповідальне зберігання не настав.

Договір відповідального зберігання укладений зі зберігачем ОСОБА_1 та акт прийому - передачі від 02.01.2018 року складено поза межами періоду, що перевірявся та не підтверджує наявність цукру на зберіганні.

Тому податкове повідомлення - рішення по зобов`язаннях з податку на додану вартість на суму 727 870 грн. (582 296 грн. за основним зобов`язанням та 145 574 грн. за фінансовими санкціями) винесено правомірно і скасуванню не підлягає.

Правомірним є також податкове повідомлення - рішення, яким зменшено розмір від`ємного значення звітного (податкового) періоду, яке зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у зв`язку із його безпідставним завищенням в сумі 705 105 грн. за грудень 2017 року і яке пов`язане із встановленою нестачею цукру.

З висновками судів попередніх інстанцій частково погоджується колегія суддів суду касаційної інстанції, виходячи з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що структуру грошових зобов`язань складають:

грошове зобов`язання донараховане внаслідок неправомірного, на думку податкового органу, розподілу сільськогосподарських культур та відсутності коду КВЕД у свідоцтві платника податку на додану вартість (порушення п. 209.2, підпункту «а» підпункту 209.15.1 пункту 209.15 статті 209 та пункт 23 постанови Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року №569) в сумі 625788,00 гривень, в тому числі за основним платежем 625788,00грн.;

грошове зобов`язання за результатами проведеної інвентаризації та встановленим фактом відсутності готової продукції (цукру), наявність якої відображена у бухгалтерському та податковому обліку в сумі 727870,00 грн., в тому числі за основним зобов`язанням 582296,00 грн. та за штрафними санкціями 145574,00 грн.;

грошове зобов`язання, донараховане внаслідок встановленого факту реалізації автомобіля в сумі 3636,75 грн., в тому числі за штрафними санкціями 3636,75 грн.;

грошове зобов`язання, донараховане внаслідок встановлення факту його заниження через невключення до об`єкту оподаткування вартості послуг з безкоштовного харчування працівників в сумі 36959,25 грн., в тому числі за основним платежем 16602,00 грн. та за штрафними санкціями 20357,25 грн.

Податковим повідомленням-рішенням №0002271401 від 12 квітня 2018 року зменшено розмір від`ємного значення звітного (податкового) періоду, яке зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у зв`язку з його безпідставним завищенням, встановленим внаслідок проведеної інвентаризації та встановленим фактом відсутності готової продукції (цукру), наявність якої відображена у бухгалтерському та податковому обліку в сумі 705105 грн. за грудень 2017 року.

З доводів касаційної скарги вбачається, що позивач свою позицію щодо помилковості донарахованих грошових зобов`язань за результатами проведеної інвентаризації та встановленим фактом відсутності готової продукції (цукру), наявність якої відображена у бухгалтерському та податковому обліку, доводить тим, що готова продукція позивача зберіглася на складах ТОВ «Радехівський цукор» та ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в цій частині, суди попередніх інстанцій виходили з того, що наданими позивачем первинними документами не підтверджується факт наявності залишків готової продукції. Відтак, податкове повідомлення-рішення №0006802200 від 20 липня 2018 року в частині визначення грошового зобов`язання в розмірі 727 870,00 грн є правомірним та скасуванню не підлягає. Враховуючи те, що податкове повідомлення-рішення №0002271401 від 12 квітня 2018 року, яким зменшено розмір від`ємного значення звітного (податкового) періоду, яке зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у зв`язку з його безпідставним завищенням, прийняте внаслідок проведеної інвентаризації та встановленим фактом відсутності готової продукції (цукру), наявність якої відображена у бухгалтерському та податковому обліку в сумі 705105 грн. за грудень 2017 року, то підстав для його скасування немає.

Оскаржуючи рішення судів попередніх інстанцій в частині висновків про ненадання позивачем документів, позивач посилається на правову позицію, що викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 823/1358/13-а, згідно якої положення пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України не зобов`язують платника податку надавати документи тільки до письмових заперечень.

Колегія суддів зазначає, що в межах розгляду даної справи, Верховним Судом сформована правова позиція за встановлених в судовому процесі обставин справи надання платником податків заперечення на акт перевірки, у яких зазначив, що під час проведення перевірки документи, які підтверджують використання грошових коштів, одержаних під звіт на господарські потреби та на відрядження, а є у наявності, однак знаходяться у засновника підприємства ОСОБА_2 , який перебував у м. Києві для звірки з підприємствами і будуть надані до податкового органу на встановлену дату розгляду цього заперечення. Однак відповідач позбавив позивача такого права, визначивши, що вказані документи не надано до заперечення. В межах розгляду даної справи, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем подано до ГУ ДФС в Івано-Франківській області письмове заперечення №27/03 від 27 березня 2018 року на акт від 21 березня 2018 року, однак, жодного документу до такого заперечення позивачем не було додано, доказів подання таких документів до прийняття рішень за результатами перевірки суду не надано.

Згідно правової позиції, яка викладена в постановах Верховного Суду від 12.11.2018 у справі № 806/434/16 та від 12.02.2019 у справі № 820/6512/16, на яку посилається позивач в касаційній скарзі, право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, не є обмеженими поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки. Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

В касаційній скарзі позивач зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано, що позивач подав в Державну фіскальну службу України скаргу на податкові повідомлення-рішення від 12.04.2018 № 0002261401 та № 0002271401 разом з копіями документів, якими спростовуються порушення визначені в акті перевірки, за результатами розгляду якої 20.06.2018 ДФС України прийняла рішення № 21077/6/99-99-11-01-01-25, яким скаргу задоволено частково (Т.2, а.с. 176-185).

Відтак, колегія суддів суду касаційної інстанції, вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги позивача, що при оцінці висновків податкового органу щодо складу податкового правопорушення такі документи повинні бути враховані як контролюючим органом так і судами.

Не спростовано висновками судів попередніх інстанцій і доводів позивача щодо подальшої реалізації позивачем готової продукції (цукру), на підтвердження чого позивачем до суду надавалися докази, які не були оцінені судами попередніх інстанцій. Не надано оцінки і доводам позивача щодо наданої на адвокатський запит адвоката позивача відповіді ТОВ «Радехівський цукор» відповідно до якої у власних складських приміщеннях товариства зберігався цукор-пісок, що є власністю ПФГ «Геліос». Крім того, у вказаній відповіді зазначено, що посадові особи податкового органу не зверталися до ТОВ «Радехівський цукор» з вимогою про доступ на територію виробничих підрозділів товариства, зустрічна звірка не проводилася.

Не надано судами попередніх інстанцій і належної оцінки доводам позивача щодо залишкової вартості проданого транспортного засобу з урахуванням амортизаційних відрахувань, не перевірено бухгалтерського обліку позивача щодо вказаних обставин.

Таким чином, рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог є передчасними та такими, що зроблені без повного встановлення фактичних обставин справи та дослідження доказів.

Щодо касаційної скарги податкового органу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ПФГ «ГЕЛІОС» у період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2016 року перебувало на спеціальному режимі оподаткування податком на додану вартість та подавало до податкового органу дві декларації: податкову декларацію з податку на додану вартість (спеціального режиму оподаткування в сфері сільського господарства), в якій відображаються податкові зобов`язання і податковий кредит по операціях з поставки сільськогосподарських товарів (послуг) з позначкою « 0121», податкову декларацію з податку на додану вартість (загальна) - в якій відображаються податкові зобов`язання і податковий кредит по інших операціях з позначкою « 0110».

Перевіркою встановлено, що до видів діяльності, на які буде застосовуватись дія спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, позивачем не внесено кодів видів діяльності 10.81 «Виробництво цукру», при цьому зміни до переліку видів діяльності такого сільськогосподарського підприємства, на які поширюється дія спеціального режиму оподаткування, не внесені.

Згідно положень пункту 209.10 статті 209 Податкового кодексу України сільськогосподарське підприємство реєструється як суб`єкт спеціального режиму оподаткування з дотриманням правил та у строки, що визначені статтею 183 цього Кодексу для реєстрації платників податку на додану вартість. У реєстрі суб`єктів спеціального режиму оподаткування, крім відомостей, передбачених для реєстрації платників податку на додану вартість на загальних підставах, повинен міститися перелік видів діяльності такого сільськогосподарського підприємства, на які поширюється дія спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, та дата внесення запису про такі види діяльності.

При оприлюдненні даних з реєстру платників податку на додану вартість згідно з пунктом 183.13 статті 183 цього Кодексу додатково оприлюднюються дані з реєстру суб`єктів спеціального режиму оподаткування про дату реєстрації суб`єктом спеціального режиму оподаткування, перелік видів діяльності сільськогосподарського підприємства із зазначенням дати внесення запису про такі види діяльності, дату виключення з такого реєстру, а також дату, з якої сільськогосподарське підприємство вважається платником зазначеного податку на загальних підставах.

Пунктом 209.17 статті 209 Податкового кодексу України встановлено, що дія спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства поширюється на: 209.17.1. вирощування зернових та технічних культур (01.11.0 КВЕД)

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) передбачає, що вирощування зернових та технічних культур відповідає коду КВЕД 01.11.0, в той же час виробництво цукру відповідає коду - 15.83.0 (10.81) (КВЕД 2010).

Відтак законодавством не ототожнюються такі види діяльності як вирощування зернових та технічних культур та виробництво цукру.

Враховуючи викладене, спеціальний режим оподаткування, встановлений статтею 209 Податкового кодексу України, поширюється на підприємства, які здійснюють виробництво цукру за кодом КВЕД (2005) 15.83.0, а з 01.01.2012 КВЕД (2010) 10.81, якщо останній міститься в переліку видів діяльності такого сільськогосподарського підприємства у свідоцтві про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб`єкта спеціального режиму оподаткування.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.08.2019 у справі № 819/3118/13-а.

Колегія суддів зазначає, що касаційна скарга податкового органу не містить обґрунтованих доводів щодо порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права в частині висновків про донарахування товариству податкових зобов`язань, у зв`язку з безкоштовним харчуванням працівників, як і не містить посилання на передбачені частино 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підстави касаційного оскарження.

Не містить касаційна скарга податкового органу і належних обґрунтувань порушень судами норм матеріального та процесуального права в частині висновків судів стосовно права позивача на відображення суми сплаченого (нарахованого) податкового кредиту у зв`язку з виготовленням/придбанням товарів/послуг, основних фондів у складі податкового кредиту за відвідним видом операцій (зернових і технічних культур) та безпідставності висновків податкового органу про завищення суми податкового кредиту по операціях з сільськогосподарськими товарами/послугами (крім операцій із зерновими і технічними культурами та операцій з продукцією тваринництва) за лютий 2016 року.

За твердженням податкового органу соя згідно УКТ ЗЕД не належить до товарних позицій 1001-1008 (зернові культури) та 1205 і 1206 (технічні культури).

Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році від 24.12.2015 №909-VІІІ доповнено статтю 209 пунктом 209.19 такого змісту: з метою застосування пункту 209.2 і підпункту 209.15.1 пункту 209.15 цієї статті: зернові культури - зернові культури товарних позицій 1001-1008 згідно з УКТ ЗЕД; технічні культури - технічні культури товарних позицій 1205 і 1206 00 згідно з УКТ ЗЕД; продукція тваринництва - продукція товарних позицій 0102 і 0401 згідно з УКТ ЗЕД.

Судами встановлено, що відповідно до долученого до матеріалів справи експертного заключення №В-148 від 18.03.2006 експерта Івано-Франківської торгово-промислової палати Нізола Л.І. соя відноситься до бобових зернових культур. Доводів щодо порушень судами норм процесуального права (в частині оцінки доказів, зокрема висновку експерта) касаційна скарга не містить.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку щодо передчасності висновків судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог та необхідності направлення справи на новий розгляд в цій частині. Помилковими є і висновки судів попередніх інстанцій щодо можливості застосування спеціального режиму оподаткування без внесення відомостей щодо переліку видів діяльності у свідоцтво про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб`єкта спеціального режиму оподаткування. При цьому, наявність в матеріалах справи різних за змістом розрахунків грошових зобов`язань (що є, зокрема, і доводом касаційної скарги позивача) позбавляє можливості суд встановити дійсний розмір донарахованих зобов`язань. Отже такі обставини також підлягають дослідженню судами.

За правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Приватного фермерського господарства «Геліос» та Головного управління ДПС в Івано-Франківській області задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.12.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2020 по справі №0940/1407/18 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. Васильєва Судді: В.П. Юрченко Л.І. Бившева