Постанова
від 05.06.2024 по справі 916/5041/23
ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД


П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/5041/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання: Колцун В.В.,

за участю представників:

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест лізинг" Панченко Ю.В.,

від Виробничого управління житлово-комунального господарства Царенко О.О.,

розглянувши апеляційну скаргу Виробничого управління житлово-комунального господарства

на рішення Господарського суду Одеської області від 28.02.2024, прийняте суддею Желєзною С.П., м. Одеса, повний текст складено 28.02.2024,

у справі №916/5041/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест лізинг"

до відповідача: Виробничого управління житлово-комунального господарства

про стягнення 271 486,21 грн

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Бест лізинг" звернулося з позовом до Виробничого управління житлово-комунального господарства, в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у загальній сумі 271486,21 грн, з яких: 194388,66 грн простроченої заборгованості за лізинговими платежами, 19137,99 грн пені, 10909,76 грн 24% річних, 2052,80 грн інфляційних втрат та 44997 грн штрафу за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором фінансового лізингу №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 11.12.2023 відкрито провадження у справі №916/5041/23.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.02.2024 у справі №916/5041/23 (суддя Желєзна С.П.) закрито провадження у справі в частині вимог про стягнення заборгованості за лізинговими платежами у розмірі 84562,16 грн; позов задоволено частково; стягнуто з Виробничого управління житлово-комунального господарства на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест лізинг" суму основного боргу у розмірі 69958,34 грн, 24% річних у розмірі 10909,76 грн, збитки від інфляції у розмірі 2052,80 грн, штраф у розмірі 5000 грн, пеню у розмірі 5000 грн, судовий збір у розмірі 2205,84 грн; в іншій частині позову відмовлено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест лізинг" на користь Виробничого управління житлово-комунального господарства витрати на правову допомогу у розмірі 1028 грн.

Судове рішення мотивоване доведеністю позивачем факту неналежного виконання Виробничим управлінням житлово-комунального господарства прийнятих на себе зобов`язань за договором фінансового лізингу №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021 в частині сплати лізингових платежів, які мали бути перераховані Товариству з обмеженою відповідальністю "Бест лізинг" у період з травня місяця по жовтень місяць 2023 року, що зумовлює правомірність заявлення вимог про стягнення з відповідача заборгованості за вказаним договором у сумі 69958,34 грн, оскільки станом на момент подання позову у цій справі загальна сума простроченої заборгованості становила 154520,50 грн, між тим 84562,16 грн Виробниче управління житлово-комунального господарства перерахувало на користь позивача вже під час розгляду цієї справи, у зв`язку з чим провадження у справі у вказаній частині позовних вимог підлягає закриттю. Водночас прострочення відповідачем сплати лізингових платежів зумовило правомірність нарахування відсотків річних, інфляційних втрат та пені, а не надання позивачеві звітів про стан та адресу базування об`єкта лізингу штраф, однак місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення штрафних санкцій (пені та штрафу).

Не погодившись з прийнятим рішенням, Виробниче управління житлово-комунального господарства звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 28.02.2024 у справі №916/5041/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

Зокрема, в апеляційній скарзі апелянт наголошує на тому, що наявні у матеріалах справи платіжні документи є належними та допустимими доказами на підтвердження відсутності у відповідача заборгованості зі сплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021 за період з травня місяця по жовтень місяць 2023 року, що безпідставно залишилось поза увагою суду першої інстанції, який натомість необґрунтовано вийшов за межі позовних вимог, встановлюючи заборгованість за попередні періоди, не охоплені позовними вимогами у цій справі. Водночас апелянт посилається на те, що він не є розпорядником бюджетних коштів, при цьому несвоєчасне отримання Товариством з обмеженою відповідальністю "Бест лізинг" лізингових платежів відбулося внаслідок існування форс-мажорних обставин, які не залежали від відповідача, оскільки на законодавчому рівні у зв`язку з воєнним станом було встановлено порядок здійснення казначейством платежів, на який Виробниче управління житлово-комунального господарства не могло вплинути.

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 29.04.2024 (вх.№994/24/Д2 від 29.04.2024) Товариство з обмеженою відповідальністю "Бест лізинг" просить апеляційну скаргу Виробничого управління житлово-комунального господарства залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 28.02.2024 у справі №916/5041/23 без змін. Зокрема, позивач зауважує на тому, що наявні у матеріалах справи платіжні документи з призначенням платежу за травень-жовтень 2023 року були перерозподілені Товариством з обмеженою відповідальністю "Бест лізинг" в рахунок погашення заборгованості за попередні періоди на підставі узгодженого сторонами пункту 2.11 договору фінансового лізингу №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021. Крім того, позивач стверджує про недоведеність відповідачем наявності форс-мажорних обставин, які б стали підставою для звільнення останнього від відповідальності за порушення зобов`язань за вищенаведеним договором фінансового лізингу.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 15.04.2024 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та в подальшому ухвалою суду від 02.05.2024 призначено справу №916/5041/23 до розгляду на 05.06.2024 о 10:00.

У судовому засіданні 05.06.2024, проведеному в режимі відеоконференції, представник Виробничого управління житлово-комунального господарства апеляційну скаргу підтримав; представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест лізинг" висловив заперечення проти її задоволення.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 09.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бест лізинг" ("Лізингодавець") та Виробничим управлінням житлово-комунального господарства ("Лізингоодержувач") укладено договір фінансового лізингу №211209-4/ФЛ-Ю-А (далі договір №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021), яким було визначено основні умови лізингу та умови передачі об`єкта лізингу (сміттєвоз із заднім завантаженням).

Загальні умови договору викладені сторонами у додатку до договору №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021.

Відповідно до пункту 1.1 загальних умов договору №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021 Лізингодавець набуває у свою власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування об`єкт лізингу, найменування, марка, модель, комплектація, рік випуску, ціна одиниці, кількість, вартість і загальна вартість якого на момент укладення договору наведені у додатку "Специфікація", а Лізингоодержувач зобов`язується прийняти об`єкт лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. По закінченню строку лізингу до Лізингоодержувача переходить право власності на об`єкт лізингу згідно з умовами цього договору (за виключенням випадків, передбачених договором та/або законодавством). Найменування фінансової операції фінансовий лізинг.

За умовами пункту 1.2 загальних умов договору №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021 строк користування Лізингоодержувачем об`єктом лізингу (строк лізингу) складається з періодів (місяців) лізингу, зазначених у додатку "Графік сплати лізингових платежів" до договору та починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі об`єкта лізингу, але у будь-якому випадку не може бути менше одного року.

Якщо у договорі визначено продавця (постачальника) об`єкта лізингу, сторони погодили, а Лізингоодержувач також і підтверджує, що він самостійно та на власний ризик обрав об`єкт лізингу та продавця (постачальника) об`єкта лізингу, зазначеного в договорі. Лізингоодержувач має право самостійно звертатися до продавця з вимогами щодо якості, комплектності, справності об`єкта лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків (гарантією) тощо. Об`єкт лізингу є власністю Лізингодавця протягом строку лізингу та строку дії даного договору. В разі переходу права власності на об`єкт лізингу від Лізингодавця до Лізингоодержувача згідно з умовами цього договору, об`єкт лізингу по закінченню строку лізингу Лізингоодержувачем не повертається, а передається Лізингоодержувачу у власність за виключенням випадків, передбачених договором чи обумовлених угодою сторін (пункт 1.3 загальних умов договору №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021).

Положеннями пункту 2.1.7 загальних умов договору №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021 визначено, що число сплати це число (порядковий номер дня у відповідному календарному місяці) сплати чергових лізингових платежів кожного календарного місяця, яке визначається сторонами згідно з пунктом 2.1.7.1 загальних умов договору.

Згідно з пунктом 2.1.7.1 загальних умов договору №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021 у випадку, якщо авансовий лізинговий платіж, визначений у графіку сплати лізингових платежів (додаток до договору), становить менше, ніж 20% від загальної вартості об`єкта лізингу, визначеної в пункті 4.2 договору, то числом сплати лізингового платежу 1-го періоду лізингу є порядковий номер дня у відповідному календарному місяці дати, яка визначається шляхом додавання чотирьох календарних днів до дати підписання акту (наприклад: дата підписання сторонами акту 04.02.2021; черговий лізинговий платіж 1-го періоду лізингу сплачується 08.02.2021; наступні чергові лізингові платежі - кожного 08 числа календарного місяця протягом усього строку лізингу). У разі відсутності такого числа у відповідному календарному місяці (наприклад, якщо числом сплати є 31-ше число, а у календарному місяці 30-ть днів), платіж сплачується в останній робочий день відповідного календарного місяця. У випадку, якщо авансовий лізинговий платіж, визначений у графіку сплати лізингових платежів (додаток до договору лізингу) дорівнює або становить більше, ніж 20% від загальної вартості об`єкта лізингу, визначеної в пункті 4.2 договору, то числом сплати є порядковий номер дня у відповідному календарному місяці дати, яка визначається шляхом додавання двадцяти календарних днів до дати підписання акту (наприклад: дата підписання сторонами акту 04.02.2021; черговий лізинговий платіж 1-го періоду лізингу сплачується 24.02.2021; наступні чергові лізингові платежі - кожного 24 числа календарного місяця протягом усього строку лізингу). У разі відсутності такого числа у відповідному календарному місяці (наприклад, якщо числом сплати є 31-ше число, а у календарному місяці 30-ть днів), платіж сплачується в останній робочий день відповідного календарного місяця.

У пункті 2.2. загальних умов договору №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021 вказано, що усі платежі за договором Лізингоодержувач зобов`язаний здійснювати у число сплати у національній валюті України (гривні) відповідно до графіку та загальних умов, а також інших положень цього договору та/або чинного законодавства шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Лізингодавця. Лізингові платежі включають: платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості об`єкта лізингу (з урахуванням коригування, вказаного у пунктах 2.5, 2.6 загальних умов); винагороду (комісію) лізингодавцю за отриманий у лізинг об`єкт лізингу з урахуванням коригування, вказаного у пунктах 2.7-2.9, 3.5 загальних умов. При цьому, сторони погодили, що такі лізингові платежі за цим договором не містять покупної ціни, передбаченої цим договором і, у сукупності, є платою за користування об`єктом лізингу.

Якщо строк сплати будь-якого лізингового платежу припадає на неробочий (вихідний, святковий або інший) день, Лізингоодержувач зобов`язаний сплатити такий платіж не пізніше останнього робочого дня, який передує такому вихідному (святковому та іншому) дню (пункт 2.4 загальних умов договору №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021).

Положеннями пункту 2.11 загальних умов договору №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021 передбачено, що Лізингоодержувач здійснює погашення заборгованості перед Лізингодавцем у такому порядку:

-компенсація (відшкодування) Лізингодавцю або іншим особам сум штрафів, накладених протягом усього строку лізингу уповноваженими державними органами за порушення Правил дорожнього руху та/або інших норм чинного законодавства, пов`язаних з експлуатацією/використанням/паркуванням/зберіганням та інш. об`єкта лізингу (у тому числі кожної з його одиниць), у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі, а також в режимі фото-/відео-фіксації;

-сплата нарахованих штрафних санкцій за порушення Лізингоодержувачем обов`язків за даним договором, а також процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на прострочену заборгованість;

-сплата комісії за адміністрування простроченої заборгованості;

-сплата комісії за адміністрування врегулювання притягнення Лізингодавця/його керівника (як власника об`єкта лізингу) до адміністративної відповідальності;

-сплата простроченої заборгованості з нарахованої винагороди;

-сплата суми поточної заборгованості з нарахованої винагороди;

- сплата простроченої заборгованості з відшкодування частини вартості об`єкта лізингу;

-сплата поточної заборгованості з відшкодування частини вартості об`єкта лізингу.

Сторони домовились, що погашення заборгованості кожної черги згідно з вищенаведеним порядком в межах кожної черги відбувається за принципом першочергового погашення заборгованості, що утворилася раніше.

У разі перерахування Лізингоодержувачем платежів за договором (як чергових лізингових платежів, так і комісій, штрафних санкцій і простроченої заборгованості) з порушенням вищевказаної черговості, Лізингодавець має право самостійно (та не залежно від призначення платежу (вказаного платником у платіжному документі) перерозподілити отримані від Лізингоодержувача кошти відповідно до черговості, викладеної в цьому пункті, шляхом проведення відповідних бухгалтерських проводок, а Лізингоодержувач підтверджує свою згоду на це, підписуючи цей договір. Сторони також погодили, що Лізингодавець може самостійно в односторонньому порядку (у тому числі, після одержання коштів), незалежно від призначення платежу (вказаного платником у платіжному документі): змінити порядок черговості погашення заборгованості як в межах вищенаведеного порядку, так і в межах кожної із встановлених черг; та/або зарахувати кошти в погашення заборгованості за іншим договором, укладеним з Лізингоодержувачем (про що Лізингодавець, повідомляє Лізингоодержувача у зручний для Лізингодавця спосіб).

За умовами пункту 3.4 загальних умов договору №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021 приймання Лізингоодержувачем об`єкта лізингу в лізинг оформлюється шляхом складання акту. Підписання Лізингоодержувачем акту підтверджує в тому числі належну якість, комплектність, справність об`єкта лізингу і відповідність об`єкта лізингу вимогам Лізингоодержувача та умовам договору. З моменту підписання сторонами акту до Лізингоодержувача переходять усі ризики, пов`язані з користуванням та володінням об`єктом лізингу (в тому числі ризики випадкового знищення чи пошкодження об`єкта лізингу, ризики пов`язані з відшкодуванням збитків та шкоди, завданої третім особам, внаслідок користування об`єктом лізингу).

В силу пунктів 4.3, 4.4 загальних умов договору №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021 до припинення даного договору об`єкт лізингу не може вивозитись чи будь-яким іншим чином переміщуватися за межі території України, бути переданим (відчуженим) Лізингоодержувачем за будь-якими договорами, обтяженим будь-якими обтяженнями будь-якими особами без письмової згоди Лізингодавця. Лізингоодержувач має право експлуатувати, зберігати, переміщувати об`єкт лізингу по всій території України, окрім тимчасово окупованих територій, визначених відповідно до Закону України від 18.01.2018 №2268-VIII "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" та Закону України від 15.04.2014 №1207-VII "При забезпечення прав та свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (в тому числі відповідних територій Донецької та Луганської областей, а також усієї території Автономної Республіки Крим); території (зон) проведення Операції об`єднаних сил; території введення надзвичайного чи військового стану у разі запровадження на такій території такого заходу правового режиму, як примусове відчуження майна.

Відповідно до пункту 4.4.1 загальних умов договору №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021 у випадку зміни адреси базування об`єкт лізингу Лізингоодержувач зобов`язаний повідомити про це Лізингодавця протягом трьох робочих днів.

У пункті 5.1 загальних умов договору №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021 узгоджено, що Лізингодавець має право здійснювати контроль за дотриманням Лізингоодержувачем умов даного договору та перевіряти стан об`єкта лізингу в робочий час, а також інспектувати умови його експлуатації.

Пунктом 5.2.1 загальних умов договору №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021 визначено, що Лізингоодержувач зобов`язаний щоквартально (не пізніше 10 календарних днів з моменту закінчення відповідного звітного кварталу) письмово інформувати Лізингодавця про стан та адресу базування об`єкта лізингу шляхом направлення Лізингодавцю звіту у формі, встановленій додатком "Довідка" до договору. У разі настання з об`єктом лізингу подій, які мають ознаки страхового випадку, Лізингоодержувач зобов`язаний негайно, але в будь-якому випадку не пізніше 24 годин з моменту настання таких подій, письмово та засобами електронного зв`язку інформувати про це Лізингодавця шляхом направлення йому звіту у формі, встановленій додатком "Довідка" до договору.

Згідно з пунктом 7.1.1 загальних умов договору №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021 за порушення обов`язку з своєчасної сплати платежів, передбачених даним договором та/або чинним законодавством України, Лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від простроченої заборгованості за платежами за кожен день прострочення, та відшкодовує всі збитки, завдані цим Лізингодавцеві, понад вказану пеню. Сторони домовились, що нарахування такої пені за прострочення сплати платежів, передбачених цим договором та/або чинним законодавством України, припиняється через дванадцять місяців від дня, коли сплата мала відбутися.

За ненадання при інспектуванні для огляду або при поверненні (вилученні) об`єкта лізингу технічної документації, отриманої Лізингоодержувачем разом з об`єктом лізингу, порушення пунктів 2.15, 2.16, 3.6, 4.1.2, 4.1.7, 4.8, 5.2, 10.2 загальних умов Лізингоодержувач сплачує договірну санкцію (штраф) у розмірі 1 (один) відсоток остаточної загальної вартості об`єкта лізингу за кожен та будь-який випадок із зазначених порушень. Сторони погодили, що штраф є визначеною грошовою сумою, яка не змінюється (після встановлення остаточної вартості об`єкта лізингу) протягом строку дії договору, та для зручності сторін визначається як 1 (один) відсоток від розміру остаточної загальної вартості об`єкта лізингу (пункт 7.1.3 загальних умов договору №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021).

Положеннями пунктів 8.1-8.3 загальних умов договору №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021 передбачено, що сторони звільняються від відповідальності у разі затримки виконання зобов`язання або невиконання своїх обов`язків за договором, якщо вказані затримки чи невиконання виникли внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) До обставин непереборної сили належать війна, страйки, пожежі, вибухи, повені чи інші стихійні лиха, дії чи бездіяльність органів влади та/або управління України чи інших країн, які безпосередньо впливають на виконання сторонами їх обов`язків за договором. Сторони зобов`язані письмово не пізніше 10 (десяти) діб з моменту настання обставин непереборної сили повідомити одна одну про настання таких обставин, якщо вони перешкоджають належному виконанню цього договору. Підтвердженням настання обставин непереборної сили є виключно офіційне підтвердження таких обставин Торгово-промисловою палатою України. Якщо обставини, вказані в пункті 8.1 загальних умов, продовжують діяти протягом 30 (тридцяти) днів з дати їх виникнення, то сторони проводять переговори з метою визначення заходів, яких слід вжити. У випадку, якщо протягом наступних 10 (десяти) днів сторони не зможуть домовитися, Лізингодавець може прийняти рішення про вилучення об`єкта лізингу, а Лізингоодержувач зобов`язаний повернути об`єкт лізингу Лізингодавцю протягом 15 (п`ятнадцяти) днів з моменту прийняття такого рішення, при цьому усі раніше сплачені Лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають.

Графік сплати лізингових платежів, специфікація, порядок страхування об`єкта лізингу, технічна підтримка об`єкта лізингу, довідка про технічний стан об`єкта лізингу та фактичну адресу базування (зберігання), питання зносу об`єкта лізингу узгоджені сторонами у додатках до договору №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021.

У графіку сплати лізингових платежів сторонами було визначено розміри лізингових чергових платежів та кількість лізингових платежів. Зокрема, згідно з вказаним графіком відповідач має сплатити платежі №14 у розмірі 42448,29 грн, №15 у розмірі 42295,62 грн, №16 у розмірі 41303,30 грн, №17 у розмірі 41112,47 грн, №18 у розмірі 40520,89 грн, №19 у розмірі 38898,81 грн, №20 у розмірі 39337,72 грн, №21 у розмірі 38440,82 грн, №22 у розмірі 38154,57 грн, №23 у розмірі 37295,82 грн. Загальна сума лізингових платежів відповідно до графіку складає 2152788,99 грн, а розмір авансового платежу 0 грн. Вартість об`єкта лізингу згідно зі специфікацією складає 1499900 грн.

Додатковою угодою №1 від 09.12.2021 до договору №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021 викладено пункт 2.1.7.1 загальних умов договору №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021 у новій редакції, відповідно до якої у випадку, якщо авансовий лізинговий платіж, визначений у графіку сплати лізингових платежів (додаток до договору), становить менше або дорівнює 20% від загальної вартості об`єкта лізингу, визначеної у пункті 4.2 договору, то числом сплати лізингового платежу 1-го періоду лізингу є порядковий номер дня у відповідному календарному місяці дати, яка визначається шляхом додавання п`яти робочих днів до дати підписання акту (наприклад: дата підписання сторонами акту 04.02.2021; черговий лізинговий платіж 1-го періоду лізингу сплачується 11.02.2021; наступні чергові лізингові платежі - кожного 11 числа календарного місяця протягом усього строку лізингу). У разі відсутності такого числа у відповідному календарному місяці (наприклад, якщо числом сплати є 31-ше число, а у календарному місяці 30-ть днів), платіж сплачується в останній робочий день відповідного календарного місяця. У випадку, якщо авансовий лізинговий платіж, визначений у графіку сплати лізингових платежів (додаток до договору), становить більше, ніж 20% від загальної вартості об`єкта лізингу, визначеної у пункті 4.2 договору, то числом сплати є порядковий номер дня у відповідному календарному місяці дати, яка визначається шляхом додавання двадцяти календарних днів до дати підписання акту (наприклад: дата підписання сторонами акту - 04.02.2021; черговий лізинговий платіж 1-го періоду лізингу сплачується 24.02.2021; наступні чергові лізингові платежі - кожного 24 числа календарного місяця протягом усього строку лізингу). У разі відсутності такого числа у відповідному календарному місяці (наприклад, якщо числом сплати є 31-ше число, а у календарному місяці 30-ть днів), платіж сплачується в останній робочий день відповідного календарного місяця.

17.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бест лізинг" та Виробничим управлінням житлово-комунального господарства підписано акт прийому-передачі об`єкта лізингу в користування за договором №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021, згідно з яким Лізингодавцем було передано об`єкт лізингу (новий спеціалізований вантажний сміттєвоз) у користування Лізингоодержувача. Вартість об`єкта лізингу на момент передачі становить 1499900 грн з урахуванням ПДВ.

Власником спеціалізованого вантажного сміттєвоза відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 15.12.2021 є Товариство з обмеженою відповідальністю "Бест лізинг".

В адресованому позивачеві листі №90 від 10.05.2022 Виробниче управління житлово-комунального господарства, посилаючись на введення в Україні воєнного стану та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України №590 від 09.06.2021, просило визнати причину пропуску строку оплати коштів за договором №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021 поважною.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бест лізинг" у листі №1797 від 20.06.2022 просило відповідача вжити заходів для погашення заборгованості за договором №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021.

Листом №1092/08-04/2128 від 04.08.2022 Шабівська сільська рада повідомила Товариство з обмеженою відповідальністю "Бест лізинг" про причини невиконання відповідачем грошових зобов`язань за договором №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.12.2022 закрито провадження у справі №916/2706/22 в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест лізинг" до Виробничого управління житлово-комунального господарства про стягнення основного боргу за договором №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021 у розмірі 207 909,47 грн у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.12.2022 у справі №916/2706/22 відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест лізинг" до Виробничого управління житлово-комунального господарства про стягнення 24% річних у розмірі 6078,73 грн, збитків від інфляції у розмірі 3774,21 грн, штрафу за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна у розмірі 14999 грн.

В подальшому Управління Державної казначейської служби України у Білгород-Дністровському районі Одеської області листом від 24.02.2023 повідомило Виробниче управління житлово-комунального господарства про те, що оплата видатків третьої черги можлива лише у випадку оплати видатків першої та другої черг у повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.06.2023 у справі №916/489/23 закрито провадження в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест лізинг" до Виробничого управління житлово-комунального господарства про стягнення основного боргу за договором №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021 (періоди 10-13) у розмірі 196104,09 грн у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.06.2023 у справі №916/489/23 частково задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест лізинг" до Виробничого управління житлово-комунального господарства та присуджено до стягнення на користь позивача штраф у розмірі 59996 грн та судовий збір у розмірі 2684 грн.

Виробниче управління житлово-комунального господарства здійснило сплату лізингових платежів на суму 220306,15 грн, що підтверджується наданими позивачем платіжними інструкціями №2745 від 30.06.2023 на суму 24981,66 грн (відшкодування частини вартості об`єкта лізингу за травень місяць 2023 року), №2898 від 31.07.2023 на суму 24981,66 грн (відшкодування частини вартості об`єкта лізингу за червень місяць 2023 року), №3011 від 21.08.2023 на суму 15539,23 грн (винагорода за червень місяць 2023 року), №3349 від 28.09.2023 на суму 124908,30 грн (відшкодування частини вартості об`єкта лізингу за липень місяць 2023 року), №3602 від 06.11.2023 на суму 13917,15 грн (винагорода за серпень місяць 2023 року), №3601 від 06.11.2023 на суму 15978,15 грн (відшкодування частини вартості об`єкта лізингу за липень місяць 2023 року).

Крім того, відповідач здійснив оплату лізингових платежів також згідно з платіжними інструкціями №2602 від 01.06.2023 на суму 24981,66 грн (відшкодування частини вартості об`єкта лізингу за квітень місяць 2023 року), №3876 від 22.12.2023 на суму 24981,66 грн (відшкодування частини вартості об`єкта лізингу за грудень місяць 2023 року), №3897 від 28.12.2023 на суму 12314,16 грн (винагорода за жовтень місяць 2023 року), №3899 від 28.12.2023 на суму 11989,75 грн (винагорода за грудень місяць 2023 року), №3897 від 28.12.2023 на суму 13459,16 грн, №3897 від 28.12.2023 на суму 13172,91 грн (винагорода за листопад місяць 2023 року), №3897 від 28.12.2023 на суму 8644,52 грн (винагорода за грудень місяць 2023 року).

У матеріалах справи також містяться копії рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень, які свідчать про те, що надіслані на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест лізинг" поштові відправлення були вручені останньому 26.04.2023, 28.06.2023 та 28.09.2023.

Згідно з довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест лізинг" №3845 від 16.11.2023 заборгованість Виробничого управління житлово-комунального господарства за договором №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021 по сплаті лізингових платежів за періоди №18-23 станом на 15.11.2023 становить 194388,66 грн.

За твердженням позивача, відповідач зобов`язання за договором №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021 щодо сплати лізингових платежів виконав не в повному обсязі, внаслідок чого з 25.05.2023 до дати подання позову у цій справі у Виробничого управління житлово-комунального господарства виникла заборгованість у розмірі 194388,66 грн, а саме: з 25.05.2023 (18 період лізингу) у розмірі 2260,92 грн; з 24.06.2023 (19 період лізингу) у розмірі 38898,81 грн; з 25.07.2023 (20 період лізингу) у розмірі 39337,72 грн; з 25.08.2023 (21 період лізингу) у розмірі 38 440,82 грн; з 23.09.2023 (22 період лізингу) у розмірі 38154,57 грн; з 25.10.2023 (23 період лізингу) у розмірі 37295,82 грн.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу у загальній сумі 271486,21 грн, з яких: 194388,66 грн заборгованості зі сплати лізингових платежів за договором №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021; 19137,99 грн пені, 10909,76 грн 24% річних, 2052,80 грн інфляційних втрат та 44997 грн штрафу за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна.

Задовольняючи позов частково, місцевий господарський суд виходив з доведеності позивачем факту неналежного виконання Виробничим управлінням житлово-комунального господарства прийнятих на себе зобов`язань за договором №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021 в частині сплати лізингових платежів, які мали бути перераховані Товариству з обмеженою відповідальністю "Бест лізинг" у період з травня місяця по жовтень місяць 2023 року, що зумовило правомірність заявлення вимог про стягнення з відповідача заборгованості за вказаним договором у сумі 69958,34 грн, оскільки станом на момент подання позову у цій справі загальна сума простроченої заборгованості становила 154520,50 грн, між тим 84562,16 грн Виробниче управління житлово-комунального господарства перерахувало на користь позивача вже під час розгляду цієї справи, у зв`язку з чим провадження у справі у вказаній частині позовних вимог було закрито. Водночас прострочення відповідачем сплати лізингових платежів зумовило правомірність нарахування відсотків річних, інфляційних втрат та пені, а не надання позивачеві звітів про стан та адресу базування об`єкта лізингу штрафу, однак місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення штрафних санкцій (пені та штрафу).

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про часткове задоволення позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021 є договором фінансового лізингу.

Згідно з частинами першою, другою статті 292 Господарського кодексу України лізинг це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.

В силу частин третьої, п`ятої статті 292 Господарського кодексу України об`єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг. Не можуть бути об`єктами лізингу земельні ділянки, інші природні об`єкти, а також єдині майнові комплекси державних (комунальних) підприємств та їх структурних підрозділів.

Частиною сьомою статті 292 Господарського кодексу України передбачено, що правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Статтею 806 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Загальні правові та організаційні засади фінансового лізингу в Україні регламентовані Законом України "Про фінансовий лізинг" №1201-IX від 04.02.2021, який набрав чинності 13.06.2021 (далі Закон України "Про фінансовий лізинг").

Статтею 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що суб`єктами суб`єктами фінансового лізингу є лізингодавець, лізингоодержувач, продавець (постачальник) та інші особи, які є сторонами багатостороннього договору фінансового лізингу.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець це юридична особа, яка набула у встановленому законом порядку право надавати послуги з фінансового лізингу і на підставі договору фінансового лізингу передає лізингоодержувачу у володіння та користування об`єкт фінансового лізингу, а лізингоодержувач це фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, яка відповідно до договору фінансового лізингу отримує від лізингодавця об`єкт фінансового лізингу у володіння та користування.

Частиною другою статті 20 Закону України "Про фінансовий лізинг" унормовано, що лізингодавець зобов`язаний: 1) у передбачені договором фінансового лізингу строки передати лізингоодержувачу об`єкт фінансового лізингу у стані, що відповідає призначенню такого об`єкта та умовам договору фінансового лізингу; 2) попередити лізингоодержувача про всі права третіх осіб на об`єкт фінансового лізингу, всі відомі йому особливі властивості та недоліки об`єкта фінансового лізингу, що можуть становити небезпеку для життя, здоров`я, майна лізингоодержувача чи інших осіб або призводити до пошкодження самого об`єкта фінансового лізингу під час володіння та/або користування ним; 3) відповідно до умов договору фінансового лізингу своєчасно та в повному обсязі виконувати передбачені таким договором зобов`язання щодо утримання об`єкта фінансового лізингу, якщо інше не передбачено договором фінансового лізингу; 4) відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення об`єкта фінансового лізингу, що здійснені за письмовою згодою лізингодавця та не можуть бути відокремлені від об`єкта фінансового лізингу без заподіяння йому шкоди, на утримання такого об`єкта або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених законом та/або договором фінансового лізингу; 5) прийняти об`єкт фінансового лізингу у разі розірвання договору фінансового лізингу або в разі закінчення строку, на який лізингоодержувачу надавалося право володіння та користування об`єктом фінансового лізингу, якщо інше не передбачено договором фінансового лізингу.

Водночас згідно з частиною третьою статті 20 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець може мати також інші права та обов`язки відповідно до умов договору фінансового лізингу та законодавства.

За умовами частини другої статті 21 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов`язаний: 1) у разі якщо об`єкт фінансового лізингу відповідає встановленим договором фінансового лізингу умовам та специфікаціям, прийняти такий об`єкт, володіти та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору фінансового лізингу; 2) відповідно до умов договору фінансового лізингу своєчасно та в повному обсязі виконувати зобов`язання щодо утримання та експлуатації об`єкта фінансового лізингу, підтримувати його у справному стані; 3) своєчасно сплачувати передбачені договором фінансового лізингу лізингові та інші платежі; 4) надавати лізингодавцю доступ до об`єкта фінансового лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання, експлуатації та утримання у порядку та на умовах, передбачених договором фінансового лізингу; 5) письмово повідомляти лізингодавця про всі випадки виявлення несправностей об`єкта фінансового лізингу, його поломок або збоїв у роботі протягом строку дії договору фінансового лізингу, а у випадках та строки, передбачені таким договором, - також і продавця (постачальника) такого об`єкта; 6) письмово повідомляти лізингодавця про порушення строків проведення або непроведення поточного чи сезонного технічного обслуговування, а про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані об`єкта фінансового лізингу, - негайно, але не пізніше наступного робочого дня після дня настання зазначених обставин, подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором фінансового лізингу; 7) у разі закінчення строку, на який лізингоодержувачу передано об`єкт фінансового лізингу у володіння та користування (якщо до лізингоодержувача не переходить право власності на об`єкт фінансового лізингу), а також у разі дострокового розірвання договору фінансового лізингу та в інших випадках дострокового повернення об`єкта фінансового лізингу, повернути об`єкт фінансового лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння та користування, з урахуванням нормального зносу, або у стані, визначеному договором фінансового лізингу та супровідною документацією на об`єкт фінансового лізингу; 8) дотримуватися умов договорів страхування об`єкта фінансового лізингу; 9) надавати лізингодавцю за його запитом інформацію та документи щодо свого фінансового стану та змісту діяльності у порядку та строки, визначені договором фінансового лізингу та/або законом; 10) у разі тимчасової державної реєстрації об`єкта фінансового лізингу за лізингоодержувачем при закінченні строку, на який лізингоодержувачу було передано об`єкт фінансового лізингу у володіння та користування (якщо до лізингоодержувача не переходить право власності на об`єкт фінансового лізингу), або у разі дострокового розірвання договору фінансового лізингу зняти такий об`єкт з обліку та передати лізингодавцю реєстраційні документи на об`єкт фінансового лізингу.

Крім того частинами третьою, четвертою статті 21 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач може мати також інші права та обов`язки відповідно до умов договору фінансового лізингу, цього Закону та нормативно-правових актів, що регулюють відносини фінансового лізингу. Невиконання лізингоодержувачем обов`язку щодо сплати лізингових платежів відповідно до умов договору фінансового лізингу є підставою для нарахування неустойки, сплату якої лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у періоді прострочення, від суми заборгованості за кожний день прострочення, за час прострочення, якщо інший розмір неустойки не визначений умовами договору фінансового лізингу. Невиконання лізингоодержувачем обов`язку щодо повернення об`єкта фінансового лізингу відповідно до умов договору фінансового лізингу є підставою для нарахування неустойки, сплату якої лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача, у розмірі подвійної суми лізингового платежу, який необхідно було сплатити в останньому періоді, що передує періоду невиконання зазначеного обов`язку, в розрахунку за кожний день такого невиконання, за час невиконання, якщо інший розмір неустойки не визначений умовами договору фінансового лізингу.

Відповідно до статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингові платежі, належні до сплати за договором фінансового лізингу, здійснюються в порядку, встановленому договором фінансового лізингу. До складу лізингових платежів включаються: 1) сума, що відшкодовує частину вартості об`єкта фінансового лізингу; 2) винагорода лізингодавцю за отриманий у фінансовий лізинг об`єкт фінансового лізингу; 3) інші складові, зокрема платежі та/або витрати, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору фінансового лізингу та передбачені таким договором. Протягом строку дії договору фінансового лізингу розмір лізингових платежів може бути змінено у випадках та порядку, передбачених таким договором. З метою виконання лізингодавцем своїх зобов`язань за договором фінансового лізингу щодо оплати товарів, виконання робіт тощо лізингодавець має право отримати від лізингоодержувача авансовий платіж, що підлягає сплаті відповідно до умов договору фінансового лізингу. Авансовий платіж не є залученими коштами лізингодавця, а є складовою лізингових платежів за договором фінансового лізингу, що відшкодовує частину вартості об`єкта фінансового лізингу.

У договорі №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021 узгоджено, що сплата лізингових платежів відбувається відповідно до графіку, лізинговий платіж 1-го періоду сплачується 24.01.2021, наступні чергові лізингові платежі кожного 24-го числа календарного місяця протягом усього строку лізингу.

Отже, лізинговий платіж №18 мав бути сплачений 24.05.2023, лізинговий платіж №19 24.06.2023, лізинговий платіж №20 24.07.2023, лізинговий платіж №21 24.08.2023, лізинговий платіж №22 24.09.2023, а лізинговий платіж №23 24.10.2023. Таким чином, предметом спору у цій справі є стягнення заборгованості за лізинговими платежами, які підлягали сплаті відповідачем у період з травня місяця по жовтень місяць 2023 року.

Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на зміст графіку сплати лізингових платежів, за спірний період відповідач мав сплатити лізингові платежі на загальну суму 232648,63 грн, між тим позивач стверджує про те, що Виробничим управлінням житлово-комунального господарства лише було частково сплачено платіж №18, що стало підставою для звернення позивача до суду із позовними вимогами про стягнення суми основного боргу у розмірі 194388,66 грн.

Колегія суддів вбачає, що безпосередньо у позовній заяві Товариством з обмеженою відповідальністю "Бест лізинг" зазначено про те, що у графі "Призначення платежу" доданих до позову платіжних інструкцій на загальну суму 220306,15 грн було вказано про погашення боргу за травень-жовтень 2023 року, проте дані кошти були перерозподілені позивачем на підставі пункту 2.11 договору №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021 в рахунок погашення заборгованості, яка утворилася за лютий-квітень та частково за травень 2023 року, тобто в рахунок погашення заборгованості за платежами №14-17 і частково в рахунок погашення платежу №18.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Ці правила також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17).

Обставини, які підлягають встановленню судом у справі це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії/події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Згідно з ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.06.2023 у справі №916/489/23, яка набрала законної сили та є чинною, сума простроченої заборгованості за лізинговими платежами за договором №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021 за періоди платежу №10-13 включно станом на 16.06.2023 повністю погашена Виробничим управлінням житлово-комунального господарства.

Водночас лізингові платежі №14-17 на загальну суму 167159,68 грн мали бути сплачені відповідачем у січні-квітні 2023 року, при цьому у позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю "Бест лізинг" визнало факт сплати відповідачем платежів за вказані періоди, а також часткової сплати останнім платежу №18 на суму 38259,97 грн (40520,89 грн - 2260,92 грн = 38259,97 грн), внаслідок чого загальна суму сплачених відповідачем платежів до дати звернення позивача до суду згідно з відповідним розрахунком товариства має складати 205419,65 грн.

Між тим, позивачем до місцевого господарського суду було подано платіжні інструкції, які підтверджують сплату відповідачем лізингових платежів у загальній сумі 220306,15 грн, але безпідставно не враховано надану відповідачем платіжну інструкцію №2602 від 01.06.2023 на суму 24981,66 грн (відшкодування частини вартості об`єкта лізингу за квітень місяць 2023 року).

Отже, на момент звернення позивача до суду з позовом у цій справі відповідач повинен був сплатити лізингові платежі №14-23 на загальну суму 399808,31 грн, при цьому у матеріалах справи наявні платіжні інструкції на загальну суму 245287,81 грн, у зв`язку з чим при поданні Товариством з обмеженою відповідальністю "Бест лізинг" відповідного позову у Виробничого управління житлово-комунального господарства була наявна прострочена заборгованість за лізинговим платежем №19 (частково на суму 1291,57 грн) та за лізинговими платежами №20-23 у загальному розмірі 154520,50 грн.

Проте, враховуючи зарахування позивачем сплачених Виробничим управлінням житлово-комунального господарства коштів в рахунок погашення заборгованості за попередні періоди, грошові кошти у загальному розмірі 84562,16 грн, перераховані відповідачем на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест лізинг" після подання позову у цій справі згідно з платіжними інструкціями №3876 від 22.12.2023 на суму 24981,66 грн, №3897 від 28.12.2023 на суму 12314,16 грн, №3899 від 28.12.2023 на суму 11989,75 грн, №3897 від 28.12.2023 на суму 13459,16 грн, №3897 від 28.12.2023 на суму 13172,91 грн, №3897 від 28.12.2023 на суму 8644,52 грн, мають бути зараховані в рахунок погашення заборгованості за лізинговими платежами №19 (частково на суму 1291,57 грн), за платежами №20-21 та за платежем №22 (частково на суму 5492,05 грн).

Закриття провадження у справі це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Пунктом 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Предмет спору це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Таким чином, приймаючи до уваги подані відповідачем до суду першої інстанції платіжні інструкції на загальну суму 84562,16 грн, які підтверджують погашення Виробничим управлінням житлово-комунального господарства заборгованості після відкриття провадження у даній справі, Господарський суд Одеської області дійшов обґрунтованого висновку про необхідність закриття провадження у цій справі в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест лізинг" до Виробничого управління житлово-комунального господарства про стягнення суми основного боргу у розмірі 84562,16 грн на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмету спору в цій частині.

За таких обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Виробничого управління житлово-комунального господарства на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест лізинг" 69958,34 грн основної заборгованості з лізингових платежів (розраховано наступним чином: 154520,50 грн - 84562,16 грн = 69958,34 грн), у той час як в іншій частині позовних вимог про стягнення основної заборгованості слід відмовити.

Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції необґрунтовано вийшов за межі позовних вимог, встановлюючи заборгованість за попередні періоди, не охоплені позовними вимогами у цій справі, колегією суддів оцінюються критично, з огляду на наступне.

При укладенні договору сторони є вільними у виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, що визначено чинним законодавством (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Це положення закріплює один з найважливіших принципів договірного регулювання суспільних відносин - принцип свободи договору, який включає в себе наступні складові:

-свобода в укладенні договору, тобто відсутність будь-яких примусів, щодо того, вступати суб`єктам в договірні відносини, чи ні;

-свобода вибору характеру договору, що укладається, а це означає, що сторони самі для себе вирішують, який саме договір їм укладати, при цьому вони можуть укладати як договір, що передбачений чинним законодавством, так і такий, що ним не передбачений, проте відповідає загальним засадам цивільного законодавства;

-вільний вибір контрагента за договором, тобто сторони шукатимуть того контрагента, який максимально підходить їм за тими чи іншими ознаками;

-вільний вибір умов договору, що означає, що сторони на власний розсуд визначають зміст цього договору, формують конкретні умови тощо.

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що у даному випадку сторони на власний розсуд визначили умови договору №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021 і сам апелянт, підписавши вказаний договір, погодився з його умовами без жодних зауважень та заперечень, у тому числі і з пунктом 2.11 загальних умов вищенаведеного договору фінансового лізингу, яким передбачено право Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест лізинг" на самостійне в односторонньому порядку незалежно від вказаного відповідачем у платіжному документі призначення платежу зарахування сплачених Виробничим управлінням житлово-комунального господарства коштів в рахунок погашення заборгованості за попередні періоди.

Статтею 204 Цивільного кодексу України унормовано, що правомірність правочину презюмується.

Закріплена зазначеною статтею Цивільного кодексу України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами цього правочину, повинні безперешкодно реалізовуватись, а прийняті обов`язки підлягають виконанню.

Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 12.12.2019 у справі №910/13985/19.

Доказів визнання пункту 2.11 загальних умов договору №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021 відповідачем подано не було, у зв`язку з чим у господарського суду відсутні правові підстави не враховувати зазначене договірне положення.

Відтак сплачені відповідачем кошти були правомірно перерозподілені позивачем в рахунок погашення заборгованості за попередні періоди, на що правомірно звернув увагу місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення. При цьому, беручи до уваги наявність у позивача відповідної можливості проводити таке зарахування, встановлення судом розміру заборгованості з урахуванням боргу минулих періодів жодним чином не свідчить про вихід суду за межі позовних вимог.

Колегія суддів також зазначає, що невиконання грошового зобов`язання правильно кваліфіковане судом першої інстанції як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визначено таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Саме таку правову позицію викладено у пунктах 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013.

У застосуванні індексації колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України №62 97р. від 03.04.1997. У листі Верховного Суду України №62 97р. від 03.04.1997 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід виходити з того, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають будь-який період, перемножити між собою.

В силу пункту 2.7 загальних умов договору №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021 у разі прострочення Лізингоодержувачем сплати лізингових платежів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України останній зобов`язався сплачувати 24% річних від простроченої суми.

Враховуючи встановлений судом факт повного погашення відповідачем заборгованості за платежем №18, що підтверджується платіжною інструкцією №3349 від 28.09.2023, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за вказаним платежем відсотки слід нараховувати з 25.05.2023 до 27.09.2023 на суму боргу у розмірі 40520,89 грн, а за платежем №19 за період з 24.06.2023 до 27.09.2023 на суму боргу у розмірі 38898,81 грн, у період з 28.09.2023 до 05.11.2023 на суму боргу у розмірі 31186,87 грн та у період з 06.11.2023 до 15.11.2023 на суму боргу у розмірі 1291,57 грн. Водночас періоди нарахування відсотків на заборгованість за платежами №20-23 визначені позивачем правильно.

Перевіривши проведений місцевим господарським судом розрахунок 24% річних, відповідно до якого загальний розмір цих нарахувань складає 13561,68 грн, апеляційний господарський суд зазначає про його обґрунтованість та арифметичну правильність, між тим, беручи до уваги, що визначена судом сума відсотків річних перевищує розмір відсотків річних, заявлених до стягнення позивачем, Господарський суд Одеської області правомірно при ухваленні оскаржуваного рішення не вийшов за межі позовних вимог та стягнув з Виробничого управління житлово-комунального господарства на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест лізинг" 24% річних у визначеному позивачем розмірі 10909,76 грн.

Крім того, за результатами перевірки проведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест лізинг" вказаних нарахувань у сумі 2052,80 грн.

За умовами частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В силу частин першої, другої та четвертої статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Суб`єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За умовами частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Таким чином, до боржника, який порушив господарське зобов`язання, можливе застосування штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладанні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань.

Судом апеляційної інстанції враховується, що у випадку порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України- видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Водночас у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18.

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У пункті 7.1.1 загальних умов договору №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021 вказано, що за порушення обов`язку з своєчасної сплати платежів, передбачених даним договором та/або чинним законодавством України, Лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від простроченої заборгованості за платежами за кожен день прострочення, та відшкодовує всі збитки, завдані цим Лізингодавцеві, понад вказану пеню. Сторони домовились, що нарахування такої пені за прострочення сплати платежів, передбачених цим договором та/або чинним законодавством України, припиняється через дванадцять місяців від дня, коли сплата мала відбутися.

Колегія суддів вбачає, що позивачем у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021 правомірно нараховано пеню у сумі 19137,99 грн на суми боргу та протягом періодів, які відповідають періодам та сумам при нарахуванні 24% річних.

Крім того, в силу пункту 5.2.1 загальних умов договору №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021 визначено, що Лізингоодержувач зобов`язаний щоквартально (не пізніше 10 календарних днів з моменту закінчення відповідного звітного кварталу) письмово інформувати Лізингодавця про стан та адресу базування об`єкта лізингу шляхом направлення Лізингодавцю звіту у формі, встановленій додатком "Довідка" до договору. У разі настання з об`єктом лізингу подій, які мають ознаки страхового випадку, Лізингоодержувач зобов`язаний негайно, але в будь-якому випадку не пізніше 24 годин з моменту настання таких подій, письмово та засобами електронного зв`язку інформувати про це Лізингодавця шляхом направлення йому звіту у формі, встановленій додатком "Довідка" до договору.

Положеннями пункту 7.1.3 загальних умов договору №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021 передбачено, що за ненадання при інспектуванні для огляду або при поверненні (вилученні) об`єкта лізингу технічної документації, отриманої Лізингоодержувачем разом з об`єктом лізингу, порушення пунктів 2.15, 2.16, 3.6, 4.1.2, 4.1.7, 4.8, 5.2, 10.2 загальних умов Лізингоодержувач сплачує договірну санкцію (штраф) у розмірі 1 (один) відсоток остаточної загальної вартості об`єкта лізингу за кожен та будь-який випадок із зазначених порушень. Сторони погодили, що штраф є визначеною грошовою сумою, яка не змінюється (після встановлення остаточної вартості об`єкта лізингу) протягом строку дії договору, та для зручності сторін визначається як 1 (один) відсоток від розміру остаточної загальної вартості об`єкта лізингу.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у матеріалах справи відсутні та відповідачем до місцевого господарського суду не подано звітів про стан та адресу базування об`єкта лізингу, натомість ним було надано лише копії рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень, які свідчать про те, що надіслані на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест лізинг" поштові відправлення були вручені останньому 26.04.2023, 28.06.2023 та 28.09.2023. Однак, з вищенаведених повідомлень неможливо встановити факт направлення на адресу позивача саме звітів про стан та адресу базування об`єкта лізингу, тим більше, що перше відправлення було надіслане з порушенням 10-денного строку після закінчення першого кварталу, а два інших були надіслані до закінчення відповідних кварталів.

Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест лізинг" в частині вимоги про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 44997 грн, нарахованого у зв`язку з невиконанням Виробничим управлінням житлово-комунального господарства зобов`язань в частині інформування лізингодавця про стан та адресу базування об`єкта лізингу шляхом направлення трьох звітів за три квартали 2023 року.

Разом з тим, встановивши за результатами розгляду даного спору обґрунтованість заявлених позивачем вимог в частині стягнення 19137,99 грн пені та 44997 грн штрафу, місцевий господарський суд зменшив розмір кожної з цих штрафних санкцій до 5000 грн.

Зменшуючи розмір штрафних санкцій, Господарський суд Одеської області врахував співвідношення розміру неустойки з наслідками порушення грошового зобов`язання, ступінь виконання зобов`язань, поведінку відповідача та баланс інтересів обох сторін.

Приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Саме таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Згідно з положеннями частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Крім того, при застосуванні положень статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Вказані норми не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.

Таким чином, на підставі частини третьої статті 551 Цивільного Кодексу України та частини першої статті 233 Господарського Кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафних санкцій) до їх розумного розміру (постанови Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 09.08.2023 у справі №921/100/22, від 09.08.2023 у справі №921/100/22 та від 20.04.2023 у справі №904/124/22).

Частина друга статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому колегія суддів наголошує на відсутності правових підстав для ототожнення інституту зменшення розміру неустойки зі звільненням відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, оскільки зменшення судом розміру штрафних санкцій є лише передбаченим законом проявом обмеження відповідальності боржника за наявності відповідних підстав для цього, що жодним чином не суперечить принципам розумності та справедливості.

За таких обставин, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов`язання і не лише майновий стан боржника може бути підставою для зменшення штрафних санкцій, беручи до уваги ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021 (зокрема, часткове погашення заборгованості з лізингових платежів) та відсутність жодного доказу на підтвердження погіршення фінансового стану позивача, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання останньому збитків в результаті прострочення відповідача та не інформування відповідачем лізингодавця про стан та адресу базування об`єкта лізингу за три квартали 2023 року, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції, користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для зменшення належних до сплати сум пені (з 19137,99 грн до 5000 грн) і штрафу (з 44997 грн до 5000 грн), що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання Виробничим управлінням житлово-комунального господарства зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.

Стосовно тверджень Виробничого управління житлово-комунального господарства про настання для нього форс-мажорних обставин суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Отже, у будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов`язань.

Факт, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 22.06.2022 у справі №904/5328/21 та від 25.01.2022 у справі №904/3886/21).

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами у відповідності до статей 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" шляхом видачі сертифіката.

При цьому колегією суддів враховується, що таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних. Відтак сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.

Як зазначалося вище, ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.

Сама по собі збройна агресія проти України та воєнний стан не можуть автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 15.06.2023 у справі №910/8580/22.

Колегія суддів наголошує, що лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, який розміщений на офіційному веб-сайті останньої, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Зазначений лист не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", при цьому такий лист також не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини, натомість він адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, і його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

Таким чином, лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 07.06.2023 у справі №912/750/22 та від 07.06.2023 у справі №906/540/22.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у матеріалах справи відсутній та відповідачем до місцевого господарського суду не подано сертифікату Торгово-промислової палати України або уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат на підтвердження існування форс-мажорних обставин, які б зумовили неможливість виконання Виробничим управлінням житлово-комунального господарства прийнятих на себе зобов`язань за укладеним з позивачем договором №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021, при цьому колегією суддів враховується, що в силу узгоджених сторонами умов пункту 8.2 вказаного договору фінансового лізингу підтвердженням настання обставин непереборної сили є виключно офіційне підтвердження таких обставин Торгово-промисловою палатою України.

Посилання апелянта на те, що він не є розпорядником бюджетних коштів, апеляційний господарським судом до уваги не приймаються, оскільки відсутність у боржника необхідних коштів або взяття ним зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань чи з перевищенням повноважень не звільняє його від обов`язку виконати господарські зобов`язання, тим більше, що умовами договору №211209-4/ФЛ-Ю-А від 09.12.2021 сторони чітко визначили порядок сплати лізингових платежів, який не ставиться в залежність від фінансування відповідача бюджетними коштами. Крім того, відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Вказаний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з висновками Європейського суду з прав людини, які викладені в рішеннях у справах "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та "Бакалов проти України" і в силу положень статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються господарськими судами при розгляді справ як джерело права.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову та закриття провадження в частині позовних вимог.

Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення від 28.02.2024 у справі №916/5041/23 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.

Витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Виробничого управління житлово-комунального господарства залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 28.02.2024 у справі №916/5041/23 без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Виробниче управління житлово-комунального господарства.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови, з огляду на перебування судді Поліщук Л.В. у відпустці 10.06.2024, складено та підписано 11.06.2024.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя Л.В. Поліщук

СудПівденно-західний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення05.06.2024
Оприлюднено13.06.2024
Номер документу119645454
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань лізингу

Судовий реєстр по справі —916/5041/23

Постанова від 24.06.2024

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Таран С.В.

Ухвала від 13.06.2024

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Таран С.В.

Постанова від 05.06.2024

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Таран С.В.

Ухвала від 03.06.2024

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Таран С.В.

Ухвала від 03.06.2024

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Таран С.В.

Ухвала від 13.05.2024

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Таран С.В.

Ухвала від 02.05.2024

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Таран С.В.

Ухвала від 15.04.2024

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Таран С.В.

Ухвала від 04.04.2024

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Таран С.В.

Ухвала від 25.03.2024

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Таран С.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні