Постанова

від 05.06.2024 по справі 915/509/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/509/21Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.

при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.

за участю представників учасників справи:

від ФОП Коренди Вадима Анатолійовича адвокат Лушников В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.02.2024 (складено та підписано 07.03.2024, суддя Адаховська В.С.)

у справі №915/509/21

за позовом ОСОБА_1

до Фізичної особи-підприємця Коренди Вадима Анатолійовича

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю Байкорн

про визнання договору застави автотранспортного засобу припиненим, припинення обтяження та виключення запису

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Коренди Вадима Анатолійовича, в якій просила суд:

1. Визнати договір застави № 720, укладений між ФОП Коренда Вадимом Анатолійовичем та ОСОБА_2 , посвідчений 16.05.2019 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Назаровою О.С. припиненим.

2. Припинити обтяження заставою рухомого майна автомобіля JEEP, моделі CHЕROKEE, тип ТЗ легковий універсал В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , 2016 року випуску, колір білий, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що виникло на підставі договору застави № 720 від 16.05.2019, укладеного між ФОП Коренда Вадимом Анатолійовичем та ОСОБА_2 .

3. Виключити запис про об`єкт обтяження з Державного реєстру обтяжень рухомого майна автомобіль JEEP, моделі CHЕROKEE, тип ТЗ легковий універсал В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , 2016 року випуску, 2016 року випуску, колір білий, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що виник на підставі договору застави № 720 від 16.05.2019, укладеного між ФОП Коренда Вадимом Анатолійовичем та ОСОБА_2 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зобов`язання сторін за договором застави припинилась у зв`язку з припиненням основного зобов`язання, яке не було виконано сторонами та оскільки покупець (ТОВ Байкорн) втративши інтерес до замовленого товару, відмовився від зобов`язань за даним договором.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 26.02.2024 по цій справі у задоволенні позову відмовлено.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що дійсно з наданих документів не вбачається фактичне здійснення поставки відповідачем позивачу у відповідності до умов договору поставки.

Однак, як відзначено місцевим господарським судом, посилання позивача на припинення основного зобов`язання не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому з огляду на те, що основне зобов`язання не припинено, правові підстави для припинення договору застави - відсутні.

Не погодившись із вказаним рішенням, до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся позивач з апеляційною скаргою в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення заявлених позовних вимог.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, прийнято з порушенням норм матеріального права, виходячи із наступного.

Так, за твердженням апелянта:

- жодної із сторін за договором поставки, ані під час його дії, ані на теперішній час, не вчинено дій щодо його виконання;

- з огляду на невиконання відповідачем умов договору поставки, покупець втративши інтерес до замовленого товару, відмовився від зобов`язань за таким договором, а тому зобов`язання сторін за договором поставки є припиненими;

- за умовами договору поруки, окремою та самостійною підставою для його припинення та звільнення поручителя від відповідальності є невиконання умов договору поставки в частині поставки товару, а тому з огляду на відсутність доказів поставки товару, договір поруки є припиненим;

- враховуючи те, що основне зобов`язання за договором поставки припинилось з підстав невиконання жодною із сторін своїх зобов`язань, то підлягає припиненню й застава;

- з припиненням застави фактично припиняється обтяження рухомого заставного майна, адже всі правові підстави для його утримання під обтяженням відсутні;

- щодо посилання суду першої інстанції на те, що в матеріалах справи відсутні докази направлення покупцем повідомлення про відмову від договору поставки, то зазначений спосіб сповіщення не передбачено умовами договору, а припинення основного зобов`язання за договором підтверджується відсутністю будь-який дій сторін щодо виконання його умов.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 відкрито апеляційне провадження по цій справі та призначено її до розгляду на 05.06.2024.

Під час судового засідання від 05.06.2024 представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Інші представники учасників справи у судове засідання не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Миколаївської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 14.05.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю Байкорн (покупець) та фізичною особою-підприємцем Корендою Вадимом Анатолійовичем (постачальник), був укладений договір поставки №1 відповідно до умов якого постачальник зобов`язався поставити і передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити шрот соняшнику (товар) на умовах даного договору (п. 1.1 договору).

Кількість товару зазначається у видаткових накладних, складених та підписаних сторонами на виконання умов даного договору у місці поставки. Одиницею виміру товару, що поставляється на умовах даного договору, є метрична тонна (п. 2.1 договору).

Відповідно до умов п. 3.1 договору, його учасники узгодили, що ціна товару становить грошову суму, еквівалентну 194 доларам США за офіційним курсом НБУ на момент поставки, тобто на дату підписання сторонами видаткової накладної. Сторони можуть погодити іншу ціну, що підтверджується підписанням сторонами видаткової накладної.

За умовами п. 3.2. договору загальна вартість договору становить суму вартості поставленого товару протягом строку дії договору, відповідно до підписаних сторонами видаткових накладних.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що поставка товару здійснюється силами, засобами та за рахунок постачальника окремими партіями товару по 300 тонн кожна на підставі заявок покупця.

Місце поставки товару Херсонська область, м. Херсон, Карантинний Острів, 1 склад покупця (п.4.2. договору).

У відповідності до п. 4.3 договору строк поставки першої партії товару у кількості 300 тонн становить 5 календарних днів з дати підписання цього договору. На кожну наступну партію покупець надає постачальнику заявку на виконання якої постачальник зобов`язується поставити партію товару у кількості 300 тонн протягом п`яти календарних днів з дати отримання такої заявки.

Відповідно до умов п. 4.4 договору, датою належного здійснення поставки вважається дата прийняття товару у місці поставки, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною.

Товар поставляється автомобільним транспортом з обов`язковою передачею покупцю у місці поставки ТТН (п. 4.5. договору).

Згідно з умовами п. 4.6 договору, поставка товару підтверджується та супроводжується наступними документами: а) видатковою накладною, що оформлена у відповідності до вимог діючого законодавства; б) рахунком постачальника із зазначенням точної кількості та ціни товару та номеру і заявки постава чальника, згідно якої здійснюється поставка товару; в) товарно-транспортною накладною.

За умовами п. 4.7. договору датою переходу права власності на товар або партію товару від постачальника до покупця є дата підписання сторонами видаткової накладної на товар або його партію.

Пунктом 5.1. договору визначено, що оплата за товар здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника на підставі виставленого рахунку постачальника.

Даний договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками обох сторін та скріплення печатками обох сторін і діє до 31.12.2019. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час його дії (п. 9.2. договору).

В забезпечення виконання зобов`язання за вказаним договором поставки, між ОСОБА_3 , як кредитором, та ОСОБА_2 , як поручителем, 16.05.2019 за реєстр. №719, був укладений договір поруки (далі Договір поруки), відповідно до умов якого поручитель поручився перед кредитором за виконання боржником ТОВ Байкорн зобов`язань за договором поставки №1 від 14.05.2019 зі всіма додатковими угодами до нього строком дії до 31.12.2019 в повному обсязі в т.ч.: - по оплаті поставленого товару (шрот соняшниковий) згідно п. 1.1, 4.3 Договору поставки строком поставки до 19.05.2019 включно на загальну суму 1542300,00 грн, що на день укладання цього договору поруки становить еквівалент суми 58200,00 дол. США за валютним курсом 26,5 грн за 1 долар США; - по сплаті можливих штрафних санкцій у випадках та розмірі, передбачених договором поставки.

Умовами п. 1.3 Договору поруки визначено, що у випадку порушення боржником зобов`язань за договором поставки, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Окрім договору поруки, в забезпечення виконання зобов`язання за договором 16.05.2019 за реєстр. №720 між гр. ОСОБА_3 , як заставодержателем, та гр. ОСОБА_2 , як заставодавцем, був укладений договір застави, відповідно до умов якого заставодавець передав заставодержателю в забезпечення виконання зобов`язань ТОВ Байкорн перед ФОП Коренда В.А. та його правонаступниками за договором поставки №1 від 14.05.2019 зі всіма додатковими угодами до нього строком дії до 31.12.2019 в повному обсязі, в тому числі по оплаті поставленого товару (шрот соняшниковий) згідно п. 1.1, 4.3 Договору поставки строком поставки до 19.05.2019 включно, відповідно до умов договору поставки на загальну суму 1542300,00 грн, що на день укладення цього договору поруки становить еквівалент суми 58200,0 дол. США за валютним курсом 26,5 грн за 1 долар США; - по сплаті можливих штрафних санкцій у випадках та розмірі, передбачених договором поставки (п. 1.1 Договору застави).

Відповідно до п.п. 1.2, 1.3 Договору застави, з метою забезпечення повного і своєчасного виконання зобов`язань боржника за договором поставки, заставодавець надає в заставу заставодержателю транспортний засіб автомобіль марки JEEP, моделі CHЕROKEE, тип ТЗ легковий універсал В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , 2016 року випуску, 2016 року випуску, колір білий, реєстраційний номер НОМЕР_2 , належного заставодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 виданого 11.04.2018 ТСЦ4841, дата першої реєстрації 07.04.2017.

Умовами п. 3.1 Договору застави визначено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі якщо в момент настання терміну виконання основного зобов`язання, забезпеченого заставою за цим договором, воно не буде виконано.

Заставодержатель набуває право звернення на предмет застави незалежно від настання строку виконання основного зобов`язання, забезпеченого заставою за цим договором у разі: а) порушення боржником умов договору поставки; б) у разі порушення заставодавцем умов цього договору застави; в) в інших випадках, передбачених діючим законодавством та умовами цього договору (п. 3.2 Договору застави).

Листом від 09.11.2020 ФОП Коренда В.А. повідомив позивача про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання, а саме відповідач повідомив позивача про те, що належним чином виконав умови договору поставки №1 від 14.05.2019 та поставив ТОВ Байкорн товар (шрот соняшнику) на суму 1796588,45 грн, однак ТОВ Байкорн своїх зобов`язань за договором поставки не виконало та не оплатило поставлений товар. У зв`язку з цим відповідач повідомляв про обрання наступного позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження передачу рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача на підставі виконавчого напису нотаріуса, в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання в порядку, встановленому Законом України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень.

В свою чергу, позивач стверджує, що ФОП Коренда В.А. не виконав взятих на себе зобов`язань з поставки товару за договором від 14.05.2019, а тому дія догорів поруки та застави припинилась у зв`язку з припиненням основного зобов`язання, оскільки покупець (ТОВ Байкорн) втративши інтерес до замовленого товару, відмовився від зобов`язань за даним договором, відтак, в силу приписів ст. 593 Цивільного кодексу України та ст. 28 Закону України Про заставу, зобов`язання за порукою та заставою, як похідні від основного зобов`язання є припиненими.

Наведене стало підставою для звернення позивача із даним позовом до Господарського суду Миколаївської області.

Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку щодо необґрунтованості заявлених позовних вимог та відмовив у їх задоволенні у повному обсязі.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 2 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до ч. 1, 6 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

За приписами ч. 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 663 ЦК України встановлено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Таким чином, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Так за умовами укладеного між ТОВ Байкорн (покупець) та ФОП Корендою В.А. (постачальник) договору поставки останній зобов`язався поставити і передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити шрот соняшнику (товар) на умовах даного договору.

За умовами п. 2.1. договору поставки кількість товару зазначається у видаткових накладних, складених та підписаних сторонами на виконання умов даного договору у місці поставки.

Місце поставки товару Херсонська область, м. Херсон, Карантинний Острів, 1 склад покупця (п.4.2. договору).

Відповідно до умов п. 4.4 договору, датою належного здійснення поставки вважається дата прийняття товару у місці поставки, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною.

Згідно з умовами п. 4.6 договору, поставка товару підтверджується та супроводжується наступними документами: а) видатковою накладною, що оформлена у відповідності до вимог діючого законодавства; б) рахунком постачальника із зазначенням точної кількості та ціни товару та номеру і заявки постава чальника, згідно якої здійснюється поставка товару; в) товарно-транспортною накладною.

За умовами п. 4.7. договору датою переходу права власності на товар або партію товару від постачальника до покупця є дата підписання сторонами видаткової накладної на товар або його партію.

Отже умовами укладеного між ТОВ Байкорн та ФОП Корендою В.А. договору поставки узгоджено відповідні умови поставки товару, його вартість та кількість, а також перелік документів, які складаються сторонами на підтвердження поставки товару.

Втім, судова колегія зазначає, що наявні матеріали справи не містять, а учасниками справи не надано доказів на підтвердження здійснення поставки товару ФОП Корендою В.А. та його отримання ТОВ Байкорн, зокрема видаткових накладних, рахунків на оплату поставленого товару, товарно-транспортних накладних складених на виконання умов договору поставки від 14.05.2019.

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги надані відповідачем, як на підтвердження поставки товару за договором від 14.05.2019, товарно-транспортні накладні №000054 від 15.06.2019, №000055 від 15.06.2019, №000056 від 15.06.2019, №000057 від 15.06.2019, №000070 від 17.06.2019, №000071 від 17.06.2019, №000072 від 17.06.2019, №000073 від 16.06.2019, №000074 від 17.06.2019, №000077 від 14.06.2019, №000078 від 15.06.2019, №000080 від 14.06.2019, з огляду на таке.

За приписами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 76, 77 ГПК України).

Пунктом 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 (далі - Правила), передбачено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Товарно-транспортна накладна може оформлюватись суб`єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Відповідно до пунктів 11.3, 11.4 Правил товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники товарно-транспортної накладної підписом. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її примірники.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Так дослідивши надані відповідачем товарно-транспортні накладні колегія суддів зазначає, що останні взагалі не містять жодних посилань на те, що постачальником (вантажовідправником) товару за такими накладними виступав саме ФОП Коренда В.А.

Не містять надані відповідачем товарно-транспортні накладні також підписів, печаток та/або інших індивідуально визначених ознак, які б могли достеменно ідентифікувати, що поставка за них здійснювалась саме відповідачем.

Навпаки, у товарно-транспортних накладних №000070 від 17.06.2019, №000071 від 17.06.2019, №000072 від 17.06.2019, №000077 від 14.06.2019, №000078 від 15.06.2019 вантажовідправником вказано ПП «Люкс-Ойл», яке не є ані стороною за договором поставки, ані особою яку було б уповноважено на його виконання.

Колегія суддів також зазначає, що у наданих відповідачем товарно-транспортних накладних вантажоодержувачем вказано ТОВ «НСК-АГРО» для ТОВ Байкорн, однак за умовами договору поставки від 14.05.2019 ТОВ «НСК-АГРО» не є його стороною або особою, яка наділена повноваженнями на отримання товару від ФОП Коренди В.А. для ТОВ Байкорн.

Крім того, умовами п. 4.2. договору поставки сторонами визначено місце поставки товару, яким є - Херсонська область, м. Херсон, Карантинний Острів, 1 склад покупця.

Однак, у наданих відповідачем товарно-транспортних накладних пунктом розвантаження вказано іншу адресу, а саме Херсон, Острівське шосе, буд. 32.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Частинами 1-2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому колегія суддів наголошує, що Верховний Суд у постанові від 02.03.2023 у справі № 804/644/16 виклав правову позицію, що наявність або відсутність ТТН та недоліки у їх оформленні не є підставою для висновків про безтоварність господарської операції з придбання або продажу ТМЦ, якщо інші дані свідчать про рух активів або зміни у зобов`язаннях платника податків. Крім того, ТТН є доказом факту перевезення (переміщення) товару, тому є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, натомість факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього має підтверджуватись видатковою накладною.

Отже, відповідно до умов Договору, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, у даному випадку, саме видаткові накладні, а не товарно-транспортні є первинними документами, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Втім, як вже було вказано вище, наявні матеріли справи не містять, а учасниками справи, зокрема й відповідачем, не надано видаткових накладних складених на виконання умов договору поставки №1 від 14.05.2019 укладеного між ФОП Корендою В.А. для ТОВ Байкорн.

Не можуть бути взяті колегією суддів до уваги, як на підтвердження здійснення поставки товару, надані відповідачем відповідь ТОВ «НСК-АГРО», накопичувальна відомість, лист ТОВ Байкорн, акт прийому-передачі, доручення на завантаження судна, коносамент, акт наданих послуг (т.1, а.с. 116-122), оскільки з названих документів неможливо достеменно встановити, що саме ФОП Корендою В.А. було поставлено, а ТОВ Байкорн отримано товар за договором поставки №1 від 14.05.2019.

Натомість, у названих доказах йдеться про те, що ТОВ Байкорн було поставлено товар на користь інших осіб, які не є сторонами за договором поставки укладеним з ФОП Корендою В.А. При цьому, доказів того, що ТОВ Байкорн було переміщено (навантажено) саме товар поставлений відповідачем наявні матеріали справи не містять, а з наданих відповідачем доказів встановити не вбачається.

У наданій відповідачем накопичувальній картці (т.1, а.с. 117) взагалі не містяться жодних згадок про поставку товару, його відвантаження тощо саме ФОП Корендою В.А., а акт наданих послуг від 19.07.2019 (т.1, а.с. 122) складений за іншим договором (№19/1604S від 16.04.2019) та між іншими юридичними особами, які не мають відношення до правовідносин, які виникли між учасниками даного спору.

Також не приймає колегія суддів до уваги й надані відповідачем договір зберігання укладений між ФОП Корендою В.А. та ПП «ЛЮКС-ОЙЛ» від 20.01.2019, акт приймання передачі до вказаного договору від 11.02.2019 та повідомлення про повернення товару від 16.05.2019 (т.1, а.с. 132-137), оскільки з названих доказів вбачається, що між ФОП Корендою В.А. та ПП «ЛЮКС-ОЙЛ» виникли правовідносини з зберігання та повернення товару. Однак, жодних посилань та те, що такі правовідносини будь-яким чином пов`язанні з поставкою товару для ТОВ Байкорн, такі докази не містять.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що сторонами за договором поставки №1 від 14.05.2019 не було вчинено жодних дій щодо його виконання, зокрема постачальником не було поставлено товар, а відповідно покупець такий товар не оплачував.

За приписами ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до частини 7 статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Так сторонами у п. 9.2. договору поставки визначено, що він діє до 31.12.2019.

Таким чином, з огляду на те, що жодної зі сторін не вчинено дій щодо виконання договору поставки, останній припинив свою дію з 01.01.2020 внаслідок закінчення терміну, на який його було укладено.

При цьому колегія суддів вважає помилковими посилання суду першої інстанції на те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, з огляду на таке.

Дійсно, Верховний Суд у постанові від 18.11.2019 по справі № 910/16750/18 зазначив, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно ст. 599 ЦК України, ч. 1 ст. 202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином. При цьому слід розрізняти припинення безпосередньо дії договору та припинення зобов`язань, визначених ним. Навіть після припинення дії договору, невиконані стороною зобов`язання за ним залишаються чинними для такої сторони - боржника, і вказана обставина не звільняє останнього від виконання обов`язку протягом того часу, коли існує відповідне зобов`язання.

Однак, у даному випадку у сторін протягом строку дії договору не виникло жодних зобов`язань, оскільки як вже було встановлено вище, відповідач не поставляв товар, а третя особа такий товар не отримувала та не оплачувала.

Відповідно у даному випадку договір припинився у зв`язку із закінченням строку його дії, а не виконання його сторонами.

Не є обґрунтованими й посилання суду першої інстанції на відсутність доказів направлення ТОВ Байкорн повідомлення про відмову від договору, оскільки умовами укладеного між сторонами договору поставки не передбачено вчинення такий дій покупцем у випадку закінчення строку дії договору.

Відтак вищенаведене свідчить про те, що правовідносини між ФОП Корендою В.А. та ТОВ Байкорн, які виникли на підставі договору поставки №1 від 14.05.2019 є припиненими.

З огляду на припинення основного зобов`язання, щодо заявлених позовних вимог про визнання договору застави припиненим, припинення обтяження заставою рухомого майна та виключення запису про об`єкт обтяження з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, колегія суддів зазначає наступне.

За приписами ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.

Статтею 572 ЦК України визначено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ст. 574 ЦК України).

Згідно з ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

У разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави (ст. 589 ЦК України).

Статтею 590 ЦК України визначено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов`язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 Цивільного кодексу України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

За належного виконання у повному обсязі забезпеченого заставою основного зобов`язання за договором припиняється, як це зобов`язання, так і зобов`язання за договором застави, які є похідним від основного зобов`язання.

Подібний висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.03.2019 у справі № 711/4556/16-ц.

Отже, з огляду на наведені законодавчі приписи, застава має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії основного договору (пункт 1 частини першої статті 593 ЦК України).

У відповідності до ст. 593 ЦК України у разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані.

Також згідно з п. 24 Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2004 року № 830 «Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна» відомості про припинення обтяження реєструються на підставі судового рішення або заяви обтяжувача чи уповноваженої ним особи.

Обтяжувач чи уповноважена ним особа має право в будь-який час подати заяву про припинення обтяження і виключення запису з Реєстру чи про продовження строку дії реєстрації не більш як на п`ять років.

На підставі судового рішення або заяви щодо припинення обтяження виключенню підлягає запис стосовно всього рухомого майна, що є предметом обтяження.

Після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п`яти днів зобов`язаний подати реєстратору відповідну заяву для припинення обтяження та виключення його з Реєстру, крім випадку, коли державну реєстрацію припинення обтяження на підставі судового рішення вже проведено.

Відомості про припинення обтяження на підставі судового рішення можуть бути зареєстровані також за заявою боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, або самостійно реєстратором у зв`язку з отриманням судового рішення в своєму електронному кабінеті в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.

Записи про обтяження, які втратили чинність, підлягають виключенню з Реєстру через шість місяців після реєстрації відомостей про припинення обтяження.

При цьому, відповідний запис щодо припинення застави вноситься, зокрема на підставі рішення суду про припинення обтяження.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно з частиною другою статті 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав і законних інтересів осіб. Такі права та законні інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити в рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Верховний Суд вже неодноразово звертав увагу на те, що вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (див., зокрема, але не виключно постанову Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18).

Так, колегія суддів зазначає, що фактично наявний спір ініційований позивачем та спрямований на захист його майнових прав щодо майна, яке передавалось ним в заставу на виконання зобов`язань за договором поставки, який є припиненим у зв`язку із закінченням строку його дії та невиконанням сторонами, а також у зв`язку з повідомленням відповідачем про свій намір щодо стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Конституцією України в статті 41 закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до приписів статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Захист власності кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В такий спосіб наявність зареєстрованих забезпечувальних обтяжень рухомого майна (застави) після припинення основного договору вочевидь підтверджує наявність у позивача права або законного інтересу за захистом якого він звертається до суду, оскільки порушує права власника на вільне володіння, користування та розпорядження зазначеним майном, створює для нього та зацікавлених осіб правову невизначеність щодо його статусу.

Отже, передаючи спір на вирішення суду позивач прагне захистити свої майнові права та інтереси.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

За змістом частин першої-другої статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (див., наприклад, постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Особливість спорів про захист інтересу у правовій визначеності при виконанні договірних зобов`язань полягає в тому, що позивач просить суд підтвердити (визнати) існуючий стан прав і обов`язків у договірних відносинах з іншою стороною для правової визначеності сторін договору в цих відносинах, однакового розуміння ними своїх прав та обов`язків за цим договором.

Саме цим спори про захист інтересу у правовій визначеності при виконанні договірних зобов`язань відрізняються від спорів про зміну, припинення правовідносин (наприклад, зміну, розірвання договору), коли договірні відносини між сторонами змінюються або припиняються внаслідок судового рішення.

Одним зі способів захисту, який передбачений частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України, є визнання права. Норми частини другої статті 20 Господарського кодексу України визначають такі способи захисту, як визнання наявності або відсутності прав.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Отже, зобов`язання містить дві нерозривно поєднані складові - обов`язок боржника вчинити дію або утриматись від її вчинення та право кредитора вимагати виконання цього від боржника.

Виходячи з наведеного способами захисту інтересу особи у правовій визначеності при виконанні договірних зобов`язань можуть бути:

1) визнання права позивача;

2) визнання відсутнім (припиненим) обов`язку позивача;

3) визнання відсутнім (припиненим) права вимоги відповідача.

Схожі висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 21.11.2012 у справі № 6-134цс12 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц.

Звертаючись до суду із позовом у цій справі, позивач у прохальній частині позовної заяви просив, зокрема визнати договір застави припиненим. При цьому, в обґрунтування своїх вимог позивач, як фактичні підстави позову визначено те, що зобов`язання за основним договором (договором поставки) припинилися.

Оцінюючи правомірність та ефективність обрано способу захисту, колегія суддів виходить із того, що договір, в першу чергу, є домовленістю сторін. Договір як документ - є оформленням цієї домовленості. Під договором також розуміється й правовідношення, що виникло на підставі цієї домовленості, а змістом такого правового відношення є певні права та обов`язки сторін.

Зі змісту зазначених підстав позову є очевидним те, що позивач, звертаючись до суду, обґрунтовував свої вимоги припиненням саме застави за договором застави, як правовідношення, тобто похідного зобов`язання, а не самого договору застави, як домовленості чи документу, тобто застосованої в іншому сенсі категорії "договір".

Виходячи з такого розуміння категорії "договір", вимога про визнання таким, що припинено, договору застави, внесення запису до реєстру, а також вимога про припинення обтяження заставою, є тотожними за своєю правовою природою та змістом.

Тому у даному випадку належним способом захисту прав застоводавця є саме припинення обтяження заставою рухомого майна, а не визнання припиненим договору застави, внесення запису до реєстру, як то просить позивач.

При цьому суд враховує, що некоректне, з точки зору лінгвістики, формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід щодо дослівного розуміння вимог позову, як реалізованого способу захисту, суперечить завданням господарського судочинства, якими є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Зазначений підхід узгоджується з позицією, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.08.2021 у справі № 149/2736/20, від 29.09.2021 у справі № 910/12662/20, від 26.01.2022 у справі №127/26402/20.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з урахуванням того, що зобов`язання за основним договором (договором поставки) є припиненими у зв`язку із невиконанням обома сторонами своїх обов`язків на ним та закінченням строку його дії, є припиненою й застава, а тому позивач у справі, яка переглядається, незважаючи на некоректне формулювання позовної вимоги, під час звернення до суду з позовом обрав правомірний та ефективний спосіб відновлення порушених прав, а саме припинення обтяження заставою рухомого майна.

В свою чергу, заявлені позивачем вимоги про визнання договору застави припиненим та виключення запису про об`єкт обтяження, з огляду на вищенаведене не є афективними способами захисту порушеного права позивача та їх задоволення не призведе до їх відновлення.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що заявлені позивачем вимоги про припинення обтяження заставою рухомого майна, що виникло на підставі договору застави № 720 від 16.05.2019, укладеного між ФОП Коренда В.А. та ОСОБА_2 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, в свою чергу вимоги про визнання договору застави припиненим та виключення запису про об`єкт обтяження судом відхиляються.

Відтак, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку щодо відмови у задоволенні позову в частині припинення обтяження заставою рухомого майна, що виникло на підставі договору застави, а тому оскаржуване рішення в цій частині підлягає скасуванню.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, оскаржуване рішення скасуванню в частині відмови у задоволенні позову про припинення обтяження заставою рухомого майна із прийняттям нового рішення про задоволення таких вимог.

Розподіл судових витрат у цій справі здійснено у відповідності до приписів ст. 129 ГПК України пропорційно задоволеним судом вимогам.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.02.2024 по справі №915/509/21 в частині відмови у задоволенні позову про припинення обтяження заставою рухомого майна автомобіля JEEP, моделі CHЕROKEE, тип ТЗ легковий універсал В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , 2016 року випуску, колір білий, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що виникло на підставі договору застави № 720 від 16.05.2019, укладеного між ФОП Коренда Вадимом Анатолійовичем та ОСОБА_4 скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення цих вимог, в решті рішення суду першої інстанції залишити без змін, виклавши його резолютивну частину у наступній редакції:

« 1. Позов задовольнити частково.

2. Припинити обтяження заставою рухомого майна автомобіля JEEP, моделі CHЕROKEE, тип ТЗ - легковий універсал - В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , 2016 року випуску, колір - білий, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що виникло на підставі договору застави №720 від 16.05.2019, укладеного між ФОП Коренда Вадимом Анатолійовичем та ОСОБА_4 .

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Коренди Вадима Анатолійовича на користь ОСОБА_1 2270 грн судового збору за подання позовної заяви».

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Коренди Вадима Анатолійовича на користь ОСОБА_1 3405 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду Миколаївської області видати відповідні накази із зазначенням необхідних реквізитів.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 10.06.2024.

Головуючий суддяАленін О.Ю.

СуддяБогатир К.В.

СуддяФілінюк І.Г.