Постанова

від 21.02.2024 по справі 911/1406/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2024 р. Справа№ 911/1406/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

за участю секретаря судового засідання Кузьменко А.М.

представники:

від позивача: Іваницька О.П. (посвідчення адвоката № 6857/10 від 05.09.2018)

від відповідача: Корнієнко І.М. (в режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Білоцерківської міської ради

на рішення Господарського суду Київської області від 12.09.2023 (дата виготовлення і підписання повного тексту рішення 04.10.2023)

у справі № 911/1406/23 (суддя Наріжний С.Ю.)

за позовом Релігійної громади Української Православної Церкви м. Біла Церква (Парафія Різдва Христового)

до Білоцерківської міської ради Київської області

про визнання незаконним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач Релігійна громада Української Православної Церкви м. Біла Церква (Парафія Різдва Христового) звернулась до Господарського суду Київської області з позовом до відповідача - Білоцерківської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Білоцерківської міської ради Київської області № 3810-39-VІІІ від 27.04.2023 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Релігійній громаді Української Православної Церкви м. Біла Церква (Парафія Різдва Христового)" на земельну ділянку з цільовим призначенням 03.04 для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання - під розміщення Храму Різдва Христового) площею 0,7283 га з кадастровим номером: 3210300000:07:007:0124, що розташована за адресою: вул. Зенітного полку (минула вулиця Некрасова), місто Біла Церква, яке виникло на підставі підпункту 11.1 пункту 11 рішення Білоцерківської міської ради від 13.02.2014 № 1151-56-VІ "Про оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки юридичним та фізичним особам-підприємцям".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення прийнято відповідачем з порушенням земельного законодавства та з перевищенням наданих йому повноважень.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Київської області від 12.09.2023 у справі № 911/1406/23 позов задоволено повністю. Визнано незаконним та скасовано рішення Білоцерківської міської ради Київської області № 3810-39-VІІІ від 27.04.2023 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Релігійній громаді Української Православної Церкви м. Біла Церква (Парафія Різдва Христового) на земельну ділянку з цільовим призначенням 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання - під розміщення Храму Різдва Христового)" площею 0,7283 га з кадастровим номером: 3210300000:07:007:0124, що розташована за адресою: вул. Зенітного полку (бувша вулиця Некрасова), місто Біла Церква, яке виникло на підставі підпункту 11.1 пункту 11 рішення Білоцерківської міської ради від 13.02.2014 № 1151-56-VІ "Про оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки юридичним та фізичним особам-підприємцям". Присуджено до стягнення з Білоцерківської міської ради Київської області на користь Релігійної громади Української Православної Церкви м. Біла Церква (Парафія Різдва Христового) 2684,00 грн судового збору.

Аргументуючи судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи оскаржуване рішення відповідач діяв поза межами наданих повноважень, всупереч приписам ч. 2 ст. 19 Конституції України та ст.ст. 141-143 Земельного кодексу України, а тому зазначений акт є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Білоцерківська міська рада звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 12.09.2023 у справі № 911/1406/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що на думку відповідача, позивач не є релігійною організацією, статут якої зареєстровано у встановленому законом порядку, а тому відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України останній не є особою, яка має правосуб`єктність на право постійного користування земельною ділянкою комунальної форми власності.

Окрім викладеного, відповідач зауважує на тому, що позивач не надав до суду першої інстанції будь-яких інших документів щодо зміни та подачі на реєстрацію змін до свого статуту, зокрема передбачених ст. 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

Відтак на переконання відповідача, позивач не виконав вимоги спеціального закону, який безпосередньо регулює статус та діяльність релігійних організацій та у встановлений термін не вніс передбачених законом змін до своєї офіційної назви і не подав відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, а тому його статут втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об`єднання).

З огляду на викладене, відповідач вважає, що спірна земельна ділянка комунальної власності не може перебувати на праві постійного користування у позивача, в якого відсутній обсяг прав для користування нею.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу та узагальнення його доводів

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач просить суд апеляційної інстанції рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування судового рішення є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції прийнято відповідно до вимог чинного законодавства.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2024 у справі № 911/1406/23 призначено повторний автоматизований розподіл, в зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2024, справу № 911/1406/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді: Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Білоцерківської міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 12.09.2023 у справі № 911/1406/23; розгляд апеляційної скарги призначено на 21.02.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2024 задоволено клопотання представника відповідача про участь у судовому засіданні, яке призначене на 21.02.2024 в режимі відеоконференції у справі № 911/1406/23.

В судове засідання, яке відбулося 21.02.2024, з`явився представник позивача до приміщення суду апеляційної інстанції. Представник відповідача брав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Представники сторін в судовому засіданні підтримали свої правові позиції щодо апеляційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, які містяться у матеріалах справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Релігійна громада Української Православної Церкви м. Біла Церква (Парафія Різдва Христового) надалі позивач є релігійною організацією, яка зареєстрована в Єдиному державному реєстрі підприємств, організацій, установ 19.01.1998 за юридичною адресою: Київська область, місто Біла Церква, вул. Зенітного полку (минула вул. Некрасова), та внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за № 13531200000003560, код ЄДРПОУ 20627712, основним видом діяльності є КВЕД 94.91: діяльність релігійних організацій.

Позивачем було отримано право постійного користування на земельну ділянку за цільовим призначенням 03.04 для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання - під розміщення Храму Різдва Христового) площею 0,7283 га з кадастровим номером: 3210300000:07:007:0124, що розташована за адресою: вул. Зенітного Полку (минула вул. Некрасова), м. Біла Церква, яке підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (індексний номер 19529378).

Право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3210300000:07:007:0124 зареєстровано на підставі рішення Білоцерківської міської ради від 13.02.2014 № 1151-56-VI "Про оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки юридичним та фізичним особам-підприємцям".

На вказаній земельній ділянці, яка перебувала у постійному користуванні позивача, розміщена будівля - Храм Різдва Христового (РНОНМ 2329066632103; заг.пл. 203,7 кв.м.; власник - Релігійна громада Української Православної Церкви м. Біла Церква (Парафія Різдва Христового); рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень № 57465075 від 05.04.2021; підстава для державної реєстрації: декларація про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер КС101210208171, видавник Білоцерківська міська рада (відповідач). Вказані обставини підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 251241293 від 05.04.2021.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем в установленому порядку було отримано право постійного користування зазначеною вище земельною ділянкою комунальної форми власності, побудовано на вказаній земельній ділянці культову споруду - Храм Різдва Христового та зареєстровано право власності на дану споруду.

Як вбачається з оспорюваного рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 27.04.2023 № 3810-39-VІІІ "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Релігійній громаді Української Православної Церкви м. Біла Церква (Парафії Різдва Христового), розглянувши подання постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища від 21.04.2023 № 69, протокол засідання постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища від 21.04.2023 № 69 та протокол засідання постійної комісії з питань дотримання прав людини, законності, оборонної роботи, запобігання корупції, з питань децентралізації, сприяння депутатської діяльності, етики та регламенту від 26.04.2023 № 26, керуючись Земельним кодексом України, Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про свободу совісті та релігійні організації" та "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України", беручи до уваги висновок релігієзнавчої експертизи статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з московським патріархатом, затверджений наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27.01.2023 № Н-8/11, з метою забезпечення духовної незалежності, сприяння консолідації українського суспільства та усвідомлюючи важливість забезпечення законності і національної безпеки в країні в умовах повномасштабного вторгнення російської федерації, міська рада вирішила, зокрема, припинити право постійного користування Релігійній громаді Української Православної Церкви м. Біла Церква (Парафії Різдва Христового) (код ЄДРПОУ 20627712) на земельну ділянку з цільовим призначенням 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання - під розміщення Храму Різдва Христового) площею 0,7283 га з кадастровим номером: 3210300000:07:007:0124, що розташована за адресою: вул. Зенітного полку (минула вул. Некрасова), місто Біла Церква, яке виникло на підставі підпункту 11.1. пункту 11 рішення Білоцерківської міської ради від 13.02.2014 № 1151-56-VІ "Про оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки юридичним особам та фізичним особам-підприємцям".

Звертаючись з даним позовом до суду першої інстанції, позивач, не погоджуючи з вищезазначеним рішення відповідача від 27.04.2023 № 3810-39-VІІІ "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Релігійній громаді Української Православної Церкви м. Біла Церква (Парафія Різдва Христового)" зазначив, що вказане рішення відповідача є необґрунтованим, протиправним, прийнятим з порушеннями процедури та за неналежних підстав, за відсутності доведення факту порушення позивачем земельного законодавства та прийнятим з перевищенням повноважень, наданих відповідачем, у зв`язку з чим оспорюване рішення відповідача, на думку позивача, є таким, що підлягає скасуванню в судовому порядку.

Рішенням Господарського суду Київської області від 12.09.2023 у справі № 911/1406/23 позов задоволено повністю. Визнано незаконним та скасовано рішення Білоцерківської міської ради Київської області № 3810-39-VІІІ від 27.04.2023 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Релігійній громаді Української Православної Церкви м. Біла Церква (Парафія Різдва Христового) на земельну ділянку з цільовим призначенням 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання - під розміщення Храму Різдва Христового)" площею 0,7283 га з кадастровим номером: 3210300000:07:007:0124, що розташована за адресою: вул. Зенітного полку (бувша вулиця Некрасова), місто Біла Церква, яке виникло на підставі підпункту 11.1 пункту 11 рішення Білоцерківської міської ради від 13.02.2014 № 1151-56-VІ "Про оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки юридичним та фізичним особам-підприємцям". Присуджено до стягнення з Білоцерківської міської ради Київської області на користь Релігійної громади Української Православної Церкви м. Біла Церква (Парафія Різдва Христового) 2684,00 грн судового збору.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

В силу вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

В силу вимог ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Як передбачено п. в) ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України, права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем в установленому порядку було отримано право постійного користування зазначеною вище земельною ділянкою комунальної форми власності.

Підстави припинення права користування земельною ділянкою визначені в ст. 141-143 Земельного кодексу України.

Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, крім перетворення державних підприємств у випадках, визначених статтею 120-1 цього Кодексу; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії; з) припинення права користування надрами у разі закінчення встановленого спеціальним дозволом на користування надрами строку користування надрами (у разі передачі земельної ділянки державної, комунальної власності користувачу надр для здійснення діяльності з користування надрами); и) невиконання акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства, вимог, визначених статтею 120-1 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 142 Земельного кодексу України встановлено, що припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу.

Поряд з цим, ст. 143 Земельного кодексу України регламентує, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені приписами органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; ґ-1) примусового звернення стягнень на право емфітевзису, суперфіцію за зобов`язаннями особи, яка використовує земельну ділянку на такому праві.

Системний аналіз наведених норм Земельного кодексу України свідчить про те, що особа може бути позбавлена набутого у встановленому порядку права постійного користування земельною ділянкою лише у способи, визначені ст.ст. 141-143 Земельного кодексу України, зокрема, внаслідок добровільної відмови від земельної ділянки чи за наявності інших, визначених ст. 141 Земельного кодексу України, підстав, або внаслідок примусового припинення прав на земельну ділянку, яке здійснюється виключно в судовому порядку.

За приписами ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених ст. 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у ст. 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, слід враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України.

Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18.

З оспорюваного рішення відповідача від 27.04.2023 № 3810-39-VІІІ "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Релігійній громаді Української Православної Церкви м. Біла Церква (Парафія Різдва Христового) " вбачається, що вказане рішення мотивоване необхідністю забезпечення духовної незалежності, сприяння консолідації українського суспільства та усвідомлюючи важливість забезпечення законності і національної безпеки в країні в умовах повномасштабного вторгнення російської федерації, та обґрунтоване посиланням на Земельний кодекс України, Закони України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про свободу совісті та релігійні організації" та "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, Висновок релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з московським патріархатом, затверджений наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27.01.2023 № Н-8/11.

Як зазначалося вище, вичерпний перелік підстав для припинення права постійного користування земельною ділянкою визначений ст. 141 Земельного кодексу України.

Враховуючи, що оспорюване судове рішення відповідача не містить жодних посилань на відповідний пункт статті 141 Земельного кодексу України, яка встановлює вичерпний перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою, а матеріали справи не містять доказів, які б надавали раді право прийняти оскаржуване рішення, обґрунтувавши його нормами Земельного кодексу України в цілому, тобто у справі відсутні докази добровільної відмови позивача від права постійного користування, вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених Земельного кодексу України, припинення діяльності позивача, як релігійної організації, використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці тощо, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення ради порушує право позивача на землю, набуте ним у встановленому законом порядку.

Доводи відповідача викладені у апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, оскільки в оспорюваному рішенні відповідача відсутні посилання на конкретні законодавчі норми, а саме, Земельного кодексу України, Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про свободу совісті та релігійні організації", на підставі яких прийнято рішення Білоцерківської міської ради Київської області № 3810-39-VІІІ від 27.04.2023.

Підсумовуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо задоволення позовних вимог.

Таким чином, наведена відповідачем у апеляційній скарзі правова позиція фактично зводиться до переоцінки обставин, правильно встановлених місцевим господарським судом.

В свою чергу, викладені позивачем у відзиві на апеляційну скаргу твердження є документально обґрунтованими та такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді даної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки за результатами апеляційної скарги

За таких обставин, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи, підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Білоцерківської міської ради залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 12.09.2023 у справі № 911/1406/23 без змін.

Матеріали справи № 911/1406/23 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 10.06.2024.

Головуючий суддяІ.А. Іоннікова

СуддіА.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська