Постанова

від 30.05.2024 по справі 910/5335/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2024 р. Справа№ 910/5335/21 (910/8106/21)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Сотнікова С.В.

Пантелієнка В.О.

за участю секретаря судового засідання Карпової М.О.

у присутності представника відповідача-2 адвоката Архіпова О.Ю. згідно ордера

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 року

у справі №910/5335/21(910/8106/21) (суддя Яковенко А.В.)

за позовом ОСОБА_1

до 1. Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Всходні Інвест"

про визнання недійсним договорів

в межах справи №910/5335/21

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Будакс"

до Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна"

про про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 року у справі №910/5335/21(910/8106/21) відмовлено в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, ОСОБА_1 звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 року у справі №910/5335/21(910/8106/21) та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 року колегією суддів у складі головуючого судді Остапенка О.М., суддів: Сотнікова С.В., Копитової О.С. апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 року у справі №910/5335/21 (910/8106/21) з доданими до неї документами не прийнято до розгляду та повернуто скаржнику на підставі п. 3 ч. 5 ст. 260 ГПК України.

23.04.2024 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

При цьому, в апеляційній скарзі скаржник просив суд поновити йому строк на апеляційне оскарження.

Також, разом з апеляційною скаргою скаржником подано клопотання про призначення у справі комплексної судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів, проведення якої просить доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Згідно витягу з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 23.04.2024 року вказану апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Сотніков С.В., Пантелієнко В.О.

Ухвалою суду від 29.04.2024 вищевказаною колегією суддів поновлено скаржнику строк для подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 року у справі №910/5335/21 (910/8106/21), встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та пояснень або заперечень з приводу клопотання скаржника про призначення у справі комплексної судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів та призначено справу до розгляду на 30.05.2024 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

У поданому через відділ документального забезпечення суду відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "Всходні Інвест" просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, а також відмовити у задоволенні клопотання про призначення у справі судової експертизи.

В судове засідання 30.05.2024 року з`явився представник відповідача-2.

Представник скаржника адвокат Брановицький В.В. в судове засідання не з`явився, подавши до його початку через систему "Електронний суд" клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, яке мотивовано неможливістю прибути в судове засідання через перебування його у відпустці з 20.05.2024 року по 02.06.2024 року.

Представники відповідача-1 в судове засідання не з`явились, причини неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи відповідач-1 повідомлений належним чином шляхом направлення ухвали суду про призначення справи до розгляду в електронний кабінет. Клопотань про відкладення розгляду справи не направляв.

Розглянувши заявлене позивачем клопотання про відкладення розгляду справи з наведених у ньому мотивів та заслухавши думку представника відповідача-2, судова колегія відмовила у його задоволенні у зв`язку із безпідставністю та необґрунтованістю та дійшла висновку про можливість розгляду справи у відсутність представників позивача та відповідача-1, про що в судовому без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання в порядку ч. 5 ст. 233 ГПК України.

Також, за наслідками розгляду в судовому засіданні клопотання ОСОБА_1 про призначення у справі комплексної судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів судом відмовлено у його задоволенні, про що 30.05.2024 року постановлено відповідну ухвалу.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

30.05.2024 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представника ТОВ "Всходні Інвест", колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 року у даній справі - залишити без змін, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні Господарського суду міста Києва на стадії розпорядження майном перебуває справа №910/5335/21 про банкрутство ПрАТ "Енергополь-Україна", провадження в якій відкрито ухвалою суду від 28.07.2021 року за заявою ТОВ "Будакс".

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ПрАТ "Енергополь-Україна" та ТОВ "Всходні Інвест" про визнання недійсними договорів позики: №1/U від 10.08.2009 та №2/U від 01.12.2009, які укладені між відповідачами.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає про порушення вказаними правочинами його прав, як акціонера і власника 7% акцій ПрАТ "Енергополь-Україна", на отримання дивідендів.

За твердженням позивача, при укладенні спірних договорів директор відповідача-1 перевищив свої повноваження, оскільки не мав правових підстав без передбаченої статутом згоди загальних зборів товариства укладати договори на суму, що перевищує 50% балансової вартості активів товариства.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2021 року справу №910/8106/21 за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ "Енергополь-Україна" та ТОВ "Всходні Інвест" про визнання недійсними договорів позики №1/U від 10.08.2009 та №2/U від 01.12.2009 передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва для розгляду в межах провадження у справі №910/5335/21 про банкрутство ПрАТ "Енергополь-Україна".

За наслідками розгляду заявлених позивачем позовних вимог рішенням Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 року у справі №910/5335/21 (910/8106/21) у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушення спірними договорами прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Позивач з даним рішенням не погоджується та в поданій апеляційній скарзі посилається на неповне з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права.

Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення оскаржуваного судового рішення, колегія суддів погоджується з висновками суду і не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування такого рішення з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.08.2009 між ТОВ "Всходні Інвест" (надалі - "Позикодавець" та АТ закритого типу "Енергополь-Україна" (після зміни організаційно-правової форми "Приватне акціонерне товариство "Енергополь-Україна" (надалі - "Позичальник") укладено договір позики №1/U (надалі Договір 1), відповідно до умов якого позикодавець в порядку та на умовах, визначених Договором, зобов`язаний надати позичальнику позику, а останній зобов`язується прийняти позику, використовувати за цільовим призначенням і повернути з нарахуванням відсотків позикодавцеві у визначений Договором термін (відповідно до п. 1.1 Договору 1).

Згідно п. 2.1 Договору 1 позика передається з метою фінансування поточної діяльності позичальника.

Пунктом 2.2 Договору 1 встановлено, що загальна сума позики за договором становить 5 000 000,00 (п`ять мільйонів) доларів США 00 центів. В межах загальної суми позичальник може отримувати грошові кошти частинами протягом всього терміну надання позики, не пізніше однак ніж до дня 30 листопада 2009. Розмір та строк кожного траншу визначається позичальником самостійно. Позикодавець надає кожний транш після подання позичальником письмової заявки.

Згідно п. 4.1 Договору 1 позичальник зобов`язується після підписання цього Договору зареєструвати його в Національному Банку України (територіальному управлінні НБУ) та одержати реєстраційне свідоцтво відповідно до вимог чинного законодавства України. Крім того, відповідно до вимог українського законодавства, позичальник зобов`язується одержати письмове підтвердження згоди українського уповноваженого банку на обслуговування позики і проведення будь-яких операцій по цьому Договору.

Відповідно до п. 4.2 Договору 1 Договорів набуває чинності з моменту його реєстрації в Національному Банку України. Позика може бути надана позичальнику тільки після реєстрації договору та одержання відповідного реєстраційного свідоцтва.

Пунктом 4.5 Договору 1 встановлено, що позика надається в безготівковому порядку шляхом переказу суми позики на розрахунковий рахунок позичальника.

Відповідно до п. 6.2 Договору 1 Договір припиняє дію з моменту виконання сторонами всіх передбачених у ньому зобов`язань.

Згідно п. 7.1 Договору 1 умови договору можуть бути змінені за взаємною згодою сторін, шляхом підписання повноваженими представниками сторін додаткової годи до договору, зміни до договору набувають чинності після зареєстровування в Національному Банку України. Зміни здійснюється після одержання позичальником повідомлення про реєстрацію змін до договору в Головному управлінні Національного Банку України по м. Києву та Київській області та наявності відповідного реєстраційного свідоцтва, про що позичальник зобов`язаний відразу повідомити позикодавця.

01.12.2009 між ТОВ "Всходні Інвест" (надалі - "Позикодавець" та Акціонерним товариством закритого типу "Енергополь-Україна" (після зміни організаційно-правової форми "Приватне акціонерне товариство "Енергополь-Україна" (надалі - "Позичальник") укладено договір позики №2/U (надалі Договір 2), відповідно до умов якого позикодавець в порядку та на умовах, визначених Договором, зобов`язаний надати позичальнику позику, а останній зобов`язується прийняти позику, використовувати за цільовим призначенням і повернути з нарахуванням відсотків позикодавцеві у визначений Договором термін (відповідно до п. 1.1 Договору 2).

Згідно п. 2.1 Договору 2 позика передається з метою фінансування поточної діяльності позичальника.

Пунктом 2.2 Договору 2 встановлено, що загальна сума позики за договором становить 2 750 000,00 (два мільйони сімсот п`ятдесят тисяч) доларів США 00 центів. В межах загальної суми позичальник може отримувати грошові кошти частинами протягом всього терміну надання позики, не пізніше однак ніж до дня 31 січня 2010. Розмір та строк кожного траншу визначається позичальником самостійно. Позикодавець надає кожний транш після подання позичальником письмової заявки.

Згідно п. 4.1 Договору 2 позичальник зобов`язується після підписання цього Договору зареєструвати його в Національному Банку України (територіальному управлінні НБУ) та одержати реєстраційне свідоцтво відповідно до вимог чинного законодавства України. Крім того, відповідно до вимог українського законодавства, позичальник зобов`язується одержати письмове підтвердження згоди українського уповноваженого банку на обслуговування позики і проведення будь-яких операцій по цьому Договору.

Відповідно до п. 4.2 Договору 2 Договір набуває чинності з моменту його реєстрації в Національному Банку України. Позика може бути надана позичальнику тільки після реєстрації договору та одержання відповідного реєстраційного свідоцтва.

Пунктом 4.5 Договору 2 встановлено, що позика надається в безготівковому порядку шляхом переказу суми позики на розрахунковий рахунок позичальника.

Відповідно до п. 6.2 Договору 2 Договір припиняє дію з моменту виконання сторонами всіх передбачених у ньому зобов`язань.

Згідно п. 7.1 Договору 2 умови договору можуть бути змінені за взаємною згодою сторін, шляхом підписання повноваженими представниками сторін додаткової годи до договору, зміни до договору набувають чинності після зареєстровування в Національному Банку України. Зміни здійснюється після одержання позичальником повідомлення про реєстрацію змін до договору в Головному управлінні Національного Банку України по м. Києву та Київській області та наявності відповідного реєстраційного свідоцтва, про що позичальник зобов`язаний відразу повідомити позикодавця.

В подальшому 01.12.2010, 05.12.2011, 07.09.2012, 01.11.2015, 01.03.2016 , 12.03.2018, 29.03.2019, 05.11.2019 між сторонами укладено додаткові угоди до Договору позики №1/U від 10.08.2009 та Договору позики №2/U від 01.12.2009 (разом надалі - "Договори"), якими серед іншого було змінено термін повернення позики не пізніше 31.12.2011 31.12.2012, 31.12.2014 , 01.12.2016, 30.04.2018, 30.09.2018, 30.12.2019 та 30.12.2020 відповідно.

На виконання спірних Договорів 26.08.2009 в Національному банку зареєстровано Договір позики №1/U від 10.08.2009, що підтверджується реєстраційним свідоцтвом №11476, та 22.12.2009 зареєстровано Договір позики №2/U від 01.12.2009, що підтверджується реєстраційним свідоцтвом №11924.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначає, що при укладенні спірних договорів директор відповідача-1 перевищив свої повноваження, оскільки не мав правових підстав без передбаченої статутом згоди загальних зборів товариства укладати договори на суму, що перевищує 50% балансової вартості активів товариства.

Отже, спір у справі виник у зв`язку із наявністю підстав для визнання Договору позики №1/U від 10.08.2009 та Договору позики №2/U від 01.12.2009, разом з додатковими угодами до них, недійсними.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

У підпунктах 11.82-11.85 постанови від 09.02.2022 у справі №910/6939/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Предметом даного позову є вимога позивача про визнання недійсними договорів позики: №1/U від 10.08.2009 та №2/U від 01.12.2009, які укладені між ТОВ "Всходні Інвест" та ПрАТ "Енергополь-Україна", акціонером і учасником якого є позивач.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постановах від 08.10.2019 у справі №916/2084/17, від 15.10.2019 у справі №905/2559/17, від 03.12.2019 у справі 904/10956/16, за договором, укладеним товариством, права та обов`язки набуває таке товариство як сторона договору. При цьому, правовий стан (сукупність прав та обов`язків) безпосередньо учасників цього товариства жодним чином не змінюється. Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов`язки юридичної особи (ст. 239 ЦК України). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи. Таким чином, належним заявником є той, хто звертається за захистом саме свого права. Отже, належним позивачем у подібних справах є юридична особа, права якої порушено, а не її учасник.

Зазначений висновок Великої Палати Верховного Суду має загальний характер та не залежить від розміру частки учасника у статутному капіталі товариства, отримання ним прибутку від діяльності товариства або реалізації корпоративного права на управління діяльністю товариства.

Такі висновки відповідають усталеній практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (див., зокрема, рішення від 20.05.1998 у справі "Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки", заява №29010/95, пункти 46-52; рішення від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України", заява №70297/01, п.п. 28-30; рішення від 21.12.2017 року у справі "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України", заява №42758/05, пункт 30). При цьому навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, Європейський суд з прав людини розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участь у справі в особі своїх органів (рішення від 21.12.2017 у справі "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України", заява №42758/05, п. 1 резолютивної частини).

Судом апеляційної інстанції встановлено та зі змісту позовної заяви вбачається, що з позовом до суду про визнання недійсним договорів позики №1/U від 10.08.2009 та №2/U від 01.12.2009 звернувся саме акціонер ПрАТ "Енергополь-Україна" ОСОБА_1, тобто особа, яка не є стороною договору, укладеного між товариством та ТОВ "Всходні Інвест".

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц, пункт 41).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі": сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 07.07.2020 року у справі №712/8916/17, від 09.02.2021 року у справі №635/4741/17.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.03.2021 у справі №125/2157/19 зазначила, що, вирішуючи позовні вимоги про визнання правочину недійсним у загальному розумінні, суд зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню (сторонами справи мають бути всі сторони правочину), та, встановивши факт пред`явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав.

Верховний Суд у постановах від 30.07.2020 у справі №670/23/18, від 10.09.2021 у справі №909/207/20 зазначив, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач не є стороною правочину, вимогу про недійсність якого ним заявлено.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним за позовом особи, яка не є стороною такого правочину, суду, перш за все, слід встановити відсутність/наявність порушення чи оспорювання таким правочином прав та законних інтересів особи, яка звернулася із відповідним позовом.

Вищенаведене узгоджується з правовою Позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 04.06.2020 у справі №916/1411/19, від 19.02.2020 у справі №916/1408/19, від 09.04.2019 у справі №908/1194/18, від 03.09.2019 у справі №910/14255/18, від 11.02.2021 у справі №922/109/19.

Обґрунтовуючи підстави порушення прав позивача оспорюваними ним договорами, позивач посилається на те, що він є акціонером ПрАТ "Енергополь-Україна", а у зв`язку із наявністю зобов`язань за спірними договорами у ПрАТ "Енергополь-Україна" відсутня можливість сплатити дивіденди позивачу.

Колегія суддів зазначає, що підписання директором ПрАТ "Енергополь-Україна" оспорюваних договорів без передбаченої статутом згоди загальних зборів цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства, а не корпоративних прав його учасника, оскільки директор діяв саме від імені товариства, а не його учасників.

Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов`язки юридичної особи (стаття 239 ЦК України). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи.

Суд зазначає, що згода загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління товариства, який діє від імені товариства.

Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства права не мають.

Підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника.

Отже, підписання директором ПрАТ "Енергополь-Україна" оспорюваних договорів без передбаченої статутом згоди загальних зборів цього товариства може порушувати права та інтереси цього товариства, а не корпоративні права позивача.

Таким чином, оскільки за договором, укладеним ПрАТ "Енергополь-Україна", права та обов`язки набуває таке товариство як сторона договору, доводи позивача про порушення його прав як акціонера та учасника товариства - сторони договору, є необґрунтованими та не можуть бути підставою для визнання недійсними спірних договорів, оскільки укладення спірних договорів не є порушенням прав позивача на участь у товаристві та управлінні ним, а є наслідком господарської діяльності товариства.

Судова колегія також вважає за необхідне зазначити, що у пункті 26 рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України" ЄСПЛ зазначив, що проникнення за "корпоративну завісу" або нехтування правосуб`єктністю компанії може буде виправданим лише за виключних обставин, зокрема якщо точно встановлено, що компанія не може звернутися до конвенційних установ через органи, утворені згідно з її статутом, або у випадку ліквідації - через її ліквідаторів.

У рішенні від 07 липня 2020 року Alberts and Others v. Hungary (пункти 133 та 134) ЄСПЛ зазначив, що у справах Agrotexim and Others v. Greece та Olczak v. Poland встановлені загальні принципи того, що заходи, які направлені або націлені на права акціонерів, необхідно відрізняти від втручання в право компанії на мирне володіння майном. Дії, що зачіпають права акціонерів, відрізняються від заходів та процедур, що стосуються компанії, тим, що їх характер та імовірний ефект прямо та особисто зачіпає права акціонерів і виходить за межі простого втручання в інтереси компанії, порушуючи положення акціонерів у структурі управління компанії.

ЄСПЛ у вказаному рішенні також звертає увагу, що, для того аби акціонери компанії могли довести, що їх звернення з питань, які стосуються компанії, були виправдані винятковими обставинами (exceptional circumstances), такі акціонери повинні навести вагомі та переконливі причини, що доводять відсутність у самої компанії практичної та ефективної можливості звернутися до суду через органи, створені відповідно до її статуту.

За змістом рішенням ЄСПЛ у справі Alberts and Others v. Hungary, такими винятковими обставинами можуть бути, зокрема, запровадження відносно компанії зовнішнього нагляду або контролю у зв`язку з її фінансовими або іншими труднощами, або якщо особа, до завдання якої відносився захист інтересів компанії, не була здатна або не хотіла звертатися до суду, або якщо виникли розбіжності між акціонерами та тимчасовим керуючим (наприклад, відсторонення від посади керуючого та призначення тимчасового керуючого).

Таким чином, допускається проникнення за "корпоративну завісу" та звернення учасників товариства з позовом в інтересах самого товариства, але за виняткових обставин.

Такими винятковими обставинами можуть бути, наприклад, відкриття ліквідаційної процедури та визнання боржника банкрутом, наслідком чого є припинення повноважень органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, а також припинення повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута, або запровадження тимчасової адміністрації чи оголошення про ліквідацію банку, в результаті чого припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і правління) та органів контролю (внутрішнього аудиту).

Аналогічної правової позиції щодо права акціонерів на звернення до суду інтересах товариства викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2024 року у справі №911/3020/19.

Досліджуючи матеріали справи, колегією суддів не встановлено, що відносно ПрАТ "Енергополь-Україна" відкрито ліквідаційну процедуру та його було визнано банкрутом, а ліквідатор неналежним чином вчиняє дії на захист прав банкрута. Протилежного скаржником не доведено та доказів не надано.

Посилання скаржника на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2022 року у справі №910/17544/20, у якості наявності у нього права на звернення до суду з даним позовом, колегією суддів відхиляються, оскільки фактичні обставини, які формують зміст правовідносин, а також матеріально-правове регулювання у справі №921/39/21 та у справі, що наразі є предметом розгляду, є різними, що виключає подібність спірних правовідносин, а тому не є релевантними у даній справі.

Враховуючи відсутність порушення спірними договорами прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові, колегія суддів не вбачає необхідності надавати оцінку дійсності та законності спірних договорів та їх відповідності вимогам ЦК України.

При цьому, судова колегія звертає увагу скаржника, у межах справи №910/5335/21 про банкрутство ПрАТ "Енергополь-Україна" судом розглянуто інші спори з аналогічним предметом позову про недійсність договорів позики №1/U від 10.08.2009 та №2/U від 01.12.2009, укладених між ТОВ "Всходні Інвест" та ПрАТ "Енергополь-Україна", а саме: №910/5335/21(910/2208/22) за позовом розпорядника майна боржника та №910/5335/21(910/15086/22) за позовом ПрАТ "Енергополь-Україна".

А тому, відмова суду в даному випадку у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 не свідчить про порушення його прав, як акціонера ПрАТ "Енергополь-Україна", за захистом яких він звернувся до суду, оскільки саме в межах вищенаведених спорів за позовами належних позивачів буде встановлено відповідність чи невідповідність спірних договорів вимогам законодавства, а також зміст правовідносин, що склалися між їх сторонами за результатами укладення таких договорів.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду прийнято відповідно до норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, безпідставними, недоведеними, спростовуються матеріалами справи та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак правових підстав для її задоволення та скасування оскаржуваного рішення не вбачається.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, судові витрати позивача, пов`язані із розглядом справи в апеляційному суді, покладаються на позивача.

Крім того, відповідачем-2 у відзиві на апеляційну скаргу у відповідності до ч.8 ст.129 ГПК України, тобто до закінчення судових дебатів, було зроблено заяву про відшкодування судових витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, докази понесення яких та їх розміру відповідач-2 зобов`язався подати протягом п`яти днів після ухвалення постанови по суті спору.

Отже, питання розподілу судових витрат відповідача-2, пов`язаних з наданням правової допомоги, буде вирішено судом у додатковому рішенні після надання відповідних доказів.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України та Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 року у справі №910/5335/21 (910/8106/21) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 року у справі №910/5335/21(910/8106/21) залишити без змін.

3. Копію постанови суду надіслати сторонам у справі.

4. Матеріали справи повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Повний текст постанови підписано 10.06.2024 року.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді С.В. Сотніков

В.О. Пантелієнко