Постанова

від 03.06.2024 по справі 556/889/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2024 року Справа №556/889/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Олексюк Г.Є.

суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Стафійчук К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Рівненської області від 27.02.2024 (суддя Бережнюк В.В., повний текст рішення складено 28.02.2024)

за позовом Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Полицької сільської ради

до ОСОБА_1

про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки

за участю:

прокурора - Манжаюка Д.В.

представника позивача - не з`явився,

представника відповідача - Луницької С.В.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 27.02.2024 відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження у справі. Позов задоволено. Розірвано договір оренди землі від 30.12.2016. Зобов`язано ОСОБА_1 повернути власнику - Полицькій сільській раді Вараського району Рівненської області земельну ділянку кадастровий номер 5620880600:04:024:0215, площею 5,405 га. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Рівненської обласної прокуратури судовий збір у сумі 4 962,00 грн.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що відповідач не використовував земельну ділянку для ведення фермерського господарства як це було передбачено п.15 договору. Натомість, матеріали справи містять відомості щодо використання земельної ділянки для видобутку піску, що є порушенням обов`язку орендаря, передбаченого ст.96 ЗК України та ст.24, 25 Закону України "Про оренду землі", щодо забезпечення використання землі за цільовим призначенням.

Враховуючи істотне порушення відповідачем умов договору, на підставі ст.32, 24 Закону України "Про оренду землі", ст.651 ЦК України та ст.141 ЗК України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора в частині розірвання договору оренди землі є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про зобов`язання повернути земельну ділянку суд зазначив, що вона є похідною від вимоги про розірвання договору, оскільки відповідно до положень закону, у разі розірвання договору оренди земельної ділянки відповідач зобов`язаний негайно повернути орендодавцеві земельну ділянку, а тому також підлягає задоволенню.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Апелянт, зокрема, зазначає, що строк дії договору оренди землі закінчився у відповідності до п.8 договору, а тому власник земельної ділянки, Полицька сільська рада, має право використовувати свою ділянку без жодних обмежень.

Звертає увагу, що спірна земельна ділянка при передачі орендарю не оформлялася будь-якими актами приймання-передачі, відповідно і повернення її орендодавцю не передбачає будь-якого документального оформлення. Отже, після закінчення строку дії договору оренди землі право володіння та користування вибули від орендаря та повернулися до орендодавця, з огляду на що вважає, що позовна вимога про розірвання договору на даний час позбавлена правового змісту, адже її висунення мало на меті припинення дії договору оренди землі, що і має місце на даний час.

Відтак, скаржник вказує на відсутність предмета спору у даній справі, оскільки між сторонами не може існувати ніяких неврегульованих питань, пов`язаних з чинністю вказаного договору та виконанням встановлених ним обов`язків, а тому господарський суд мав закрити провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.

Апелянт також зазначає, що прокурором не доведено використання ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 562088600:04:024:0215 не за цільовим призначенням, оскільки жодних доказів видобування корисної копалини місцевого значення на спірній земельній ділянці саме відповідачем, суду не надано.

Таким чином, вважає, що позивачем не доведено ані факту істотного порушення умов договору оренди відповідачем, ані наявності передбачених ч.2 ст.651 ЦК України підстав для розірвання договору за рішенням суду, а тому суд безпідставно задоволив позовні вимоги.

У відповідності до ст.263 ГПК України прокурор подав відзив на апеляційну скаргу, у якому вказує, що станом на дату розгляду справи по суті відповідачем до суду не надано підписаної додаткової угоди про розірвання договору оренди, відомостей щодо державної реєстрації припинення права оренди земельної ділянки за кадастровим номером 562088600:04:024:0215, з огляду на що висновок суду про наявність підстав для його розірвання є обґрунтованим.

Прокурор зауважує, що ОСОБА_1 після укладення 30.12.2016 договору оренди землі, в порушення ст. 8 Закону України "Про фермерське господарство", упродовж майже 7 років не створював фермерське господарство, що підтверджує відсутність у останнього намірів на зайняття фермерським господарством. Зазначене порушує законну мету отримання землі в оренду, поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - проведення земельних торгів.

Окрім того, за результатами обстеження зазначеної земельної ділянки уповноваженими особами органу місцевого самоврядування встановлено факт її нецільового використання та пошкодження.

Прокурор також вказує, що невиконання умов договору та вимог законодавства відповідачем щодо використання землі з метою ведення фермерського господарства, а використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення з цілком іншою метою, у значенні ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України позбавляє орендодавця того, на що він міг розраховувати укладаючи договір оренди землі, тобто є істотним порушенням договору оренди земельної ділянки. Враховуючи наведене, наявні підстави для дострокового розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки за рішенням суду до комунальної власності, а тому просить рішення Господарського суду Рівненської області від 27.02.2024 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

У судове засідання, призначене на 03.06.2024 року, позивач, Полицька сільська рада, не забезпечив явку повноважного представника, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання (т.2, а.с.229-231), про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (ч.3 ст.202 ГПК України).

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення сторін у справі про день, час та місце розгляду справи, зважаючи на строк розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, визначений ч.1 ст.273 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні у відповідності до вимог ст.269 ГПК України.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в них, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, наказом Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області №17-309/16-15-СГ від 23.03.2015 надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, в тому числі з кадастровим номером 5620880600:04:024:0215, в оренду на 7 років для ведення фермерського господарства.

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області №17/5337/16-16-СГ від 20.12.2016 (т.1, а.с.13), 30.12.2016 між Головним управлінням Держгеокадастру у Рівненській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди землі (т.1, а.с.14-19), згідно з п.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, площею 5,405 га, для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 5620880600:04:024:0215.

На земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна. Земельна ділянка, яка передається в оренду, не має недоліків, що можуть перешкоджати її використанню (п.3, 6 договору).

Відповідно до п.8 договору, договір укладено терміном на 7 (сім) років.

Пунктами 15, 16 договору передбачено, що земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства. Цільове призначення земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення (рілля).

Згідно з п.37 договору, дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом.

Дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом (п.38 договору).

Право оренди земельної ділянки зареєстровано 13.01.2017 за ОСОБА_1 , номер запису про інше речове право 18586447 (т.1, а.с.22).

Актом перевірки додержання вимог природоохоронного законодавства Державної екологічної інспекції Поліського округу від 09.02.2022 (т.1, а.с.31) встановлено факт нецільового використання та незаконного видобування корисної копалини місцевого значення на земельній ділянці з кадастровим номером 5620880600:04:024:0215, площею 5,405 га, що перебуває в оренді ОСОБА_1 . У ході проведення рейдового заходу в межах земельної ділянки підтверджено факт самовільного видобування піску на площі 2 687,5 кв.м. об`ємом 7 531,25 куб.м.

Згідно акта огляду земельної ділянки від 12.05.2022 року (т.1, а.с.43) зафіксовано, що земельна ділянка, яка перебуває в користуванні відповідача частково заросла чагарниками, на земельній ділянці здійснюється видобування корисної копалини місцевого значення, а саме піску, що свідчить про використання не за цільовим призначенням орендованої земельної ділянки.

Прокурор, вважаючи, що земельна ділянка використовувалася для незаконного видобування корисної копалини місцевого значення, що є порушенням ст.35 Закону України "Про охорону земель" та умов договору, оскільки земельна ділянка сільськогосподарського призначення передавалась в оренду для ведення фермерського господарства, та як наслідок є підставою для припинення договору шляхом розірвання за рішенням суду у відповідності до п.38 договору, ст.32 Закону України "Про оренду землі", ст.141, 143 ЗК України, ч.2 ст.651 ЦК України, звернувся з даним позовом до суду.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 1 ст.93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України, в редакції, чинній станом на час укладення договору оренди землі), яка кореспондується з ст.1 Закону України "Про оренду землі" (далі в редакції, чинній станом на час укладення договору оренди землі) визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст.13 Закону України "Про оренду землі").

У відповідності до ст.24 Закону України "Про оренду землі", орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; додержання державних стандартів, норм і правил, у тому числі місцевих правил забудови населених пунктів.

При цьому, орендар земельної ділянки, зокрема, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, а також зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди; виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі (ст.25 Закону України "Про оренду землі").

Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом (ст.31 Закону України "Про оренду землі").

Статтею 32 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.611 та ч.2 ст.651 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Отже, до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України і при вирішенні питання щодо розірвання договору оренди землі застосуванню також підлягають положення ч.2 ст.651 ЦК України.

Апелянт, заперечуючи проти задоволення позову, вказує, що строк дії договору закінчився 30.12.2023 відповідно до п.8 договору, а тому вимога прокурора про його розірвання позбавлена правового змісту.

Натомість, прокурор, посилаючись на п.27 Перехідних положень Земельного кодексу України, вважає, що оспорюваний договір є діючим, оскільки автоматично поновлений на 1 рік після введення воєнного стану.

Оцінюючи доводи апелянта щодо припинення дії договору у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, а також позицію прокурора щодо автоматичної пролонгації спірного договору, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом ст.626 ЦУ України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст.627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Пунктами 8, 43 договору сторони погодили, що договір укладено терміном на 7 (сім) років. Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та державної реєстрації права користування зазначеною земельною ділянкою (п.43 договору).

Отже, момент укладення договору, а відтак і початок перебігу строку його дії сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації відповідного права.

13.01.2017 орендарем, ОСОБА_1 , зареєстровано право оренди земельної ділянки (номер запису про інше речове право 18586447; т.1, а.с.22).

Згідно з п.37 договору, дія договору припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Пунктом 27 розділу Х "Перехідних положень" Земельного кодексу України, у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану" від 24.03.2022 року, передбачено, що під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей, а саме - вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану, щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення, в тому числі приватної власності.

Аналізуючи вказану норму, колегія суддів вважає, що вона направлена на спрощення процедури продовження орендних правовідносин з урахуванням особливого періоду існування таких правовідносин в умовах воєнного стану, та застосовується за мовчазною згодою або у випадку, якщо жодна із сторін не заперечує щодо такого продовження.

Однак, за умови відсутності волевиявлення сторін договору оренди на продовження його дії вказана норма не підлягає застосуванню, адже такий висновок суду узгоджується з ч.1 ст.626, ч.1 ст.627 ЦК України, зокрема, щодо свободи договору як основного принципу цивільного права.

Апеляційним судом встановлено, що 15.01.2024 ОСОБА_1 надіслав Полицькій сільській раді повідомлення, згідно якого, по закінченню строку дії договору оренди земельної ділянки від 30.12.2016, кадастровий номер 562088600:04:024:0215, площею 5,405 га, розташованої на території Полицької сільської ради Вараського району Рівненської області, ним звільнено дану ділянку від власних речей та майна, у зв`язку з чим інформує про її повернення власнику - Полицькій сільській раді Вараського району Рівненської області (т.2, а.с.72).

Листом від 20.02.2024 №120 орендодавець повідомив, що рішенням Полицької сільської ради №923 від 13.02.2024 розірвано договір оренди землі від 30.12.2016, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Рівненській області та ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку за кадастровим номером 562088600:04:024:0215, площею 5,405 га, для ведення фермерського господарства, яка розташована на території Полицької сільської ради Вараського району Рівненської області. Полицькою сільською радою підготовлено лист від 19.02.2024 №119 та направлено гр. ОСОБА_1 рішення та додаткову угоду про розірвання договору оренди (т.2, а.с.93, 94).

Отже, апеляційним судом встановлено відсутність волевиявлення обох сторін на продовження орендних правовідносин, з огляду на що п.27 розділу Х "Перехідних положень" Земельного кодексу України не підлягає застосуванню у даному спорі.

Відтак, із врахуванням п.8, 37, 43 договору, а також приймаючи до уваги державну реєстрацію права оренди саме 13.01.2017, колегія суддів дійшла висновку, що станом на дату прийняття оскаржуваного рішення суду першої інстанції (24.02.2024) договір оренди земельної ділянки від 30.12.2016 припинив свою дію у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Відповідно до правової позиції, викладеної в п.67 постанови Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.09.2022 у справі №913/703/20, за змістом ст.631, 651, 653 ЦК України розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір.

Таким чином, Верховний Суд визначив обов`язковою умовою задоволення позовних вимог про розірвання договору чинність такого договору на момент прийняття судового рішення, а тому суд першої інстанції був зобов`язаний врахувати вказану обставину на момент винесення оскаржуваного рішення.

Отже, враховуючи припинення дії договору оренди станом на дату прийняття рішення господарського суду, позовні вимоги про розірвання договору не підлягають задоволенню, що є наслідком скасування рішення суду першої інстанції у вказаній частині.

Щодо позовної вимоги про повернення земельної ділянки апеляційний суд враховує наступне.

Згідно з ч.1 ст.34 Закону України "Про оренду землі", у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Пунктом 21 договору передбачено, що після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у кому він одержав її в оренду.

Колегією суддів встановлено, що умовами договору не передбачено спосіб повернення земельної ділянки (в т.ч. підписання акта приймання-передачі).

З огляду на вказане апеляційний суд вважає, що направлення орендарем листа-повідомлення від 15.01.2024 про припинення договору та повернення земельної ділянки, а також кореспондуючі дії орендодавця шляхом прийняття рішення Полицької сільської ради №923 від 13.02.2024 про розірвання договору оренди землі є належними доказами в підтвердження повернення земельної ділянки, зокрема, з дати надіслання відповідного листа орендарем.

Крім того, будь-які докази фактичного використання земельної ділянки орендарем після припинення дії договору оренди в матеріалах справи відсутні.

Доводи прокурора про незвернення орендаря із заявою до державного реєстратора про припинення права оренди та невнесення відповідних відомостей до державного реєстру не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У відповідності до п.6 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затв. постановою КМУ №1127 від 25.12.2015, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса.

Пункт 3 ст.2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначає, що заявник це власник, інший правонабувач, сторона правочину, на підставі якого набувається, змінюється або припиняється речове право (у тому числі замовник будівництва, девелопер будівництва, управитель фонду фінансування будівництва), або уповноважені ними особи - у разі подання документів для державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.

Відтак, законодавством не конкретизовано особу заявника щодо подання документів для державної реєстрації припинення права оренди, а тому після припинення дії договору орендодавець як власник земельної ділянки та заінтересована особа не був позбавлений права звернутись до суб`єкта державної реєстрації прав для вчинення відповідної реєстраційної дії.

Враховуючи викладене, позовна вимога про повернення земельної ділянки є необґрунтованою та безпідставною, а тому не підлягає до задоволення.

Водночас, відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору. Однак, предметом позову є як розірвання договору оренди, так і вимога про повернення земельної ділянки.

Отже, питання строку дії договору та встановлення факту повернення земельної ділянки оспорюється прокурором та відповідачем, що виключає висновок про відсутність предмета спору як підставу закриття провадження у справі у відповідності до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.

Доводи прокурора щодо істотного порушення орендарем умов договору оренди землі, зокрема, щодо використання земельної ділянки не за цільовим призначенням та незаконне видобування корисної копалини місцевого значення (піску) не досліджуються судом, оскільки колегією суддів встановлено факт припинення дії договору оренди земельної ділянки від 30.12.2016 у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, а тому вказані обставини не є предметом розгляду в даних спірних правовідносинах.

Згідно п.2 ч.1 ст.275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення у відповідній частині є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на викладене, з огляду на безпідставне врахування судом п.27 розділу Х "Перехідних положень" Земельного кодексу України щодо автоматичної пролонгації договору та як наслідок невірний висновок про чинність договору оренди землі станом на дату прийняття оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про наявність обґрунтованих підстав для часткового задоволення апеляційної скарги відповідача та скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи приписи ст.129 ГПК України, колегією суддів, з підстав скасування судового рішення та часткового задоволення апеляційної скарги відповідача, здійснено перерозподіл судових витрат зі сплати судового збору.

Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Рівненської області від 27.02.2024 у справі №556/889/22 задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 27.02.2024 у справі №556/889/22 скасувати та прийняти нове рішення.

3. У позові відмовити.

4. Стягнути з Рівненської обласної прокуратури (33028, Рівненська обл., місто Рівне, вул. 16 липня, буд. 52, код ЄДРПОУ 02910077, р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, банк одержувач Державна казначейська служба України, м. Київ, код класифікації видатків з бюджету 2800) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 7443,00 грн (сім тисяч чотириста сорок три гривні) судового збору за розгляд апеляційної скарги

5. Господарському суду Рівненської області видати судовий наказ.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "11" червня 2024 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Гудак А.В.