Постанова

від 06.06.2024 по справі 917/525/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2024 року м. Харків Справа №917/525/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.,

за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,

за участю представників:

позивача не з`явився;

першого відповідача Костюшенко П.О. (адвокат), довіреність від 20.10.2023 року, свідоцтво №398 від 30.06.2004 року;

другого відповідача не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу першого відповідача Фермерського господарства «Еко-Край» (вх.№1110П/1) на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 23.04.2024 року у справі №917/525/24,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «ЧБГ», с.Піски, Миргородський район, Полтавська область, 37233,

до 1. Фермерського господарства «Еко-Край», вул. Харківська, 11 А, с. Засулля, Лубенський район, Полтавська область, 37552,

2. ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

про визнання дій незаконними, визнання відсутніми права користування,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «ЧБГ» звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Фермерського господарства «Еко-Край», ОСОБА_1 про визнання незаконними дій ОСОБА_1 по розірванню договорів оренди земельних ділянок (кадастрові номери та площі згідно описової та прохальної частини позову) та визнання відсутнім права оренди ФГ «Еко-Край» земельних ділянок (кадастрові номери та площі згідно описової та прохальної частини позову).

22.04.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «ЧБГ» звернулось до суду з заявою про забезпечення позову, в якій останній просив заборонити будь-яким особам, окрім ТОВ «Вінкор Агро Сівер», здійснювати використання, в тому числі обробіток та посів сільськогосподарських культур на земельних ділянках, що розташовані у Миргородському районі Полтавської області з наступними кадастровими номерами (кадастрові номери та площі згідно описової та прохальної частини заяви).

Обґрунтовуючи подану заяву Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «ЧБГ» вказує, що Фермерське господарство «Еко-Край» продовжує порушення прав позивача на використання земельних ділянок, що є предметом спору у даній справі. Незаконно продовжує власне безпідставне користування ділянками, перешкоджає законному користувачу (позивачу), завдає йому збитків, які зумовлюються неможливістю використання землі за цільовим призначенням у межах строків користування за відповідними угодами з власниками землі.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 23.04.2024 року (повний текст складено 23.04.2024 року, суддя Погрібна С.В.) заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «ЧБГ» про вжиття заходів забезпечення позову задоволено.

Ухвалено заборонити здійснювати використання, в тому числі обробіток та посів сільськогосподарських культур на земельних ділянках, що розташовані у Миргородському районі Полтавської області з наступними кадастровими номерами - кадастрові номери та площі згідно прохальної частини заяви (перелік наведено у резолютивній частині ухвали).

Перший відповідач з вказаною ухвалою суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті ухвали норм права, на неповне з`ясування обставин справи та на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати ухвалу Господарського суду Полтавської області від 23.04.2024 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволені заяви про забезпечення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції не з`ясовано наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову, внаслідок чого порушено приписи ч.2 ст.136 Господарського процесуального кодексу України. Так, не було враховано, що наразі має місце немайновий спір, примусове виконання рішення за яким не передбачено, а отже не має застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Скаржник вказує, що місцевий господарський суд, не вирішуючи спір по суті, вжив заходи забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, що заборонено п.11 ч.7 ст.137 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, забороняючи використання, в тому числі обробіток та посів сільськогосподарських культур на орендованих відповідачем земельних ділянках, не враховано, що такий вид забезпечення позову призведе до зупинення господарської діяльності ФГ «Еко-Край».

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.05.2024 року апеляційне провадження за скаргою першого відповідача Фермерського господарства «Еко-Край» на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 23.04.2024 року у справі №917/525/24. Встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду відзиви на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі. Справу призначено до розгляду в судове засідання і роз`яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв`язку через підсистему електронний суд. Витребувано з Господарського суду Полтавської області матеріали справи (матеріали оскарження ухвали) №917/525/24.

Вказана ухвала була направлена другому відповідачу засобами поштового зв`язку, однак відомості про її вручення відсутні. Позивачу та другому відповідачу копія ухвали була направлена до електронного кабінету користувача у підсистемі електронний суд і доставлена їм 02.05.2024 року.

13.05.2024 року матеріали оскарження ухвали №917/525/24 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

Від позивача 21.05.2024 року надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№7050), в якому зазначає, що вважає ухвалу господарського суду першої інстанції обґрунтованою та законною, прийнятою при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржувану ухвалу залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою суду від 27.05.2024 року, з метою дотримання принципів судочинства в господарському процесі, з метою повного і всебічного розгляду справи по суті, з огляду на приписи ст.216 та ст.270 Господарського процесуального кодексу України задоволено клопотання позивача та відкладено розгляд справи на іншу дату.

Вказана ухвала була направлена позивачу та першому відповідачу до електронного кабінету користувача у підсистемі електронний суд і доставлена їм 29.05.2024 року. Другому відповідачу копія ухвали суду від 27.05.2024 року направлена засобами поштового зв`язку.

У судовому засіданні 06.06.2024 року представник першого відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги і наполягав на її задоволенні.

Інші учасники справи (представник позивача та представник другого відповідача) у судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

В ухвалах суду від 01.05.2024 року та від 27.05.2024 року суд доводив до відома учасників справи, що нез`явлення у судове засідання апеляційної інстанції (особисто чи представників) належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, а також відсутність відповідного клопотання, не тягне за собою відкладення розгляду справи на іншу дату, а також не перешкоджає розгляду справи по суті.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи в даному судовому засіданні за відсутності представників позивача та другого відповідача.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві не неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника апелянта, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Згідно з частинами 1, 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 137 цього Кодексу заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі №381/4019/18.

Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.

Позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 137 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з п.3 частини 1 ст.138 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову подається після відкриття провадження у справі до суду у провадженні якого перебуває справа.

Суд зазначає, що у вирішенні питання про забезпечення позову слід здійснювати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Аналогічну правову позицію наведено у постановах від 30.03.2018 року Верховного Cуду по справі №905/2130/17 та від 13.02.2018 року по справі №911/2930/17.

Обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом, зокрема, у постанові від 16.03.2021 року у справі №921/302/20.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

При розгляді заяви про забезпечення позову суд враховує положення міжнародного договору, а саме статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що передбачає право на справедливий суд.

Під терміном справедливий судовий розгляд розуміється у тому числі забезпечення реального виконання рішення, на що Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу держав - членів Ради Європи. Обов`язок забезпечення механізмів реалізації права на справедливий суд покладено на держави-учасниці Конвенції. Одним з механізмів забезпечення реального виконання можливого рішення суду є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

Також, відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту»: кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Тому вжиття обраних судом заходів до забезпечення позову відповідає вимогам статей 6 та 13 Конвенції та зобов`язанням, взятим на себе Україною щодо забезпечення права на справедливе судочинство та виконання судових рішень.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При цьому, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

З наведеного вбачається, що необхідною умовою вжиття заходів до забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди щодо виконання рішення суду.

Частиною 11 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України визначено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Предметом спору у даній справі є вимоги про встановлення факту вчинення відповідачами незаконних дій щодо оренди земельних ділянок, які були у користуванні позивача та визнання відсутнім права оренди ФГ «Еко-Край» земельних ділянок (кадастрові номери та площі згідно описової та прохальної частини позову).

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що застосування обраних позивачем заходів забезпечення позову фактично є тотожнім задоволенню заявлених позовних вимог, що прямо заборонено вищевказаними положеннями частини 11 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України. Вживши заявлених позивачем заходів до забезпечення позову, суд по суті вирішить спір, без з`ясування та обговорення всіх обставин справи та перевірки їх належними та допустимими доказами, що є неприйнятним.

Суд першої інстанції, приймаючи оскаржувану ухвалу вказав, що невжиття заходів забезпечення пазову, може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у цій справі. Однак, колегія суддів вважає такий висновок невірним, оскільки він вчинений без дослідження предмету позовних вимог визнання дій протиправними. Таким чином, місцевим господарським судом не звернуто уваги на те, що у випадку задоволення позову, тобто визнання дій протиправними встановлення такого факту, яким чином буде провадитись виконання рішення і яким чином співвідноситься забезпечення позову з порядком виконання рішення у такій справі.

Одним із завдань господарського судочинства у відповідності до вимог ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів юридичних осіб.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Суд першої інстанції, приймаючи ухвалу про забезпечення позову, вирішив заборонити здійснювати використання, в тому числі обробіток та посів сільськогосподарських культур на земельних ділянках. Загальна площа земельних ділянок, які відповідачу заборонено використовувати, становить 1290,2299 гектар.

При цьому, основним видом діяльності Фермерського господарства «Еко-Край», є код 01.11 «Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур».

Колегія суддів зазначає, що вказаний вид діяльності неможливий без користування земельними ділянками для товарного сільськогосподарського виробництва, а вирощування сільськогосподарських культур є складним, системним та певним чином безперервним процесом, який складається з певних послідовних етапів (підготування земельної ділянки, засіювання, вирощування, обробіток). При цьому, етапи залежать від сезонності та погодних умов. Таким чином, вжиття заходів забезпечення позову у спосіб обраний позивачем, шляхом заборонити здійснювати використання, в тому числі обробіток та посів сільськогосподарських культур, у відношенні підприємства видом діяльності якого є саме вирощування сільськогосподарських культур, може бути розтлумачено як втручання у господарську діяльність. Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що станом на момент винесення оскаржуваної ухвали такі дії як посів та обробіток за технологічним циклом вже були проведені.

Стаття 13 Господарського процесуального кодексу України визначає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 76 Господарського процесуального України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 86 цього ж кодексу, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів вважає, що твердження, викладені в апеляційній скарзі і оголошені в судовому засіданні, ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, тоді як господарським судом при прийнятті ухвали неповно з`ясовано обставини, що маються значення для справи, а висновки, які викладені в оскаржуваній ухвалі не відповідають обставинам справи, у зв`язку з чим, прийнята ним ухвала підлягає скасуванню, з прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволені заяви про забезпечення позову.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 273, п.2, ч.1 ст.275, п. 1, 3 ст. 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Еко-Край» задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Полтавської області від 23.04.2024 року у справі №917/525/24 скасувати.

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «ЧБГ» про вжиття заходів забезпечення позову (вх.№5520 від 22.04.2024 року) відмовити.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 11 червня 2024 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов