Рішення

від 10.06.2024 по справі 910/3006/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.06.2024Справа № 910/3006/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України», м.Київ

до відповідача: Акціонерного товариства «Український будівельно-інвестиційний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Український будівельно-інвестиційний банк» Паламарчука Віталія Віталійовича, м. Київ

про зобо`язання вчинити дії, -

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства «Український будівельно-інвестиційний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Український будівельно-інвестиційний банк» Паламарчука Віталія Віталійовича про зобов`язання включити грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» в сумі 8100 грн за банківською гарантією від 30.03.2023 №BGV/UA/03-2-02714 до реєстру акцептованих вимог кредиторів у восьму чергу задоволення.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем безпідставно було відмовлено в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» про визнання кредиторських вимог на суму 8100 грн за банківською гарантією від 30.03.2023 №BGV/UA/03-2-02714.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/3006/24; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного провадження.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що кредиторські вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» були відхилені з огляду на відсутність на рахунках останнього залишку грошових коштів. Як вказує відповідач, вимога позивача до відповідача, як гаранта, не відповідала вимогам до належного представлення, а уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Український будівельно-інвестиційний банк» не мала права включати до реєстру акцептованих вимог банку вимогу позивача у зв`язку із тим, що вони були відсутні на балансі банку.

Позивач у відповіді на відзив проти правової позиції відповідача заперечив посилаючись на те, що прийняте виконавчою дирекцією Фонду рішення від 09.10.2023 року за №1251, яким, з огляду на запроваджений в державі воєнний стан, визначено, що формування реєстру акцептованих вимог кредиторів Акціонерного товариства «Український будівельно-інвестиційний банк» здійснюється на підставі балансових даних в розмірі залишків на рахунках контрагентів на дату запровадження процедури ліквідації Акціонерного товариства «Український будівельно-інвестиційний банк», так само, як і абз. 1 ст. 27 Закону, врегульовує порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, що у свою чергу не виключає можливість заявленя вимог іншими кредиторами Банку, які не мають вкладів у банку (не є його вкладниками). Водночас, відповідно до п.п. 1 п. 1 розділу VІІ Положення про порядок складання і ведення реєстру акцептованих вимог кредиторів та задоволення вимог кредиторів банків, що ліквідуються, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 21.08.2017 № 3711, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.09.2017 за № 1104/30972, підставами для внесення до затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів змін, які підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду, є рішення суду, яке набрало законної сили (у тому числі рішення судів, які набрали законної сили після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторів, визначеного ст. 49 Закону). Позивачем наголошеною, що зобов`язання відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» за банківською гарантією не є додатковими зобов`язаннями у розумінні ст. 46 Закону, оскільки виникли у Акціонерного товариства «Український будівельно-інвестиційний банк» з моменту видачі цієї банківської гарантії, а не з моменту пред`явлення вимоги.

З огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

30 березня 2023 року Акціонерним товариством «Український будівельно-інвестиційний банк» видано банківську гарантію №BGV/UA/03-2-02714, відповідно до якої Акціонерне товариство «Український будівельно-інвестиційний банк» (гарант) гарантує перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (бенефіціаром) виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕССЕЙ» (принципал) свого обов`язку за основною угодою - договором, що укладається за результатами процедури закупівлі Екологічний менеджмент (Послуги з розробки питомих індивідуальних балансових норм водоспоживання та водовідведеппя, розробка проектів гранично-допустимих скидів для отримання дозволів на спецводокористувапня (Харківська, Полтавська обл.)) Єдиний закупівельний словник ДК 021-2015: 90710000-7 Екологічний менеджмент, згідно оголошення про заплановану закупівлю № UA-2022-05-23-003 593-а,розміщеного на веб-порталі Уповноваженого органу https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2022-05-23-003593-a.

Згідно із умовами Гарантії повна сума гарантії становить 8 100,00 грн, строк дії гарантії встановлено до 30.11.2023 року включно.

Відповідно до умов гарантії №BGV/UA/03-2-02714, Акціонерне товариство «Український будівельно-інвестиційний банк» зобов`язалось сплатити протягом п`яти робочих днів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» повну суму гарантії забезпечення виконання договору від 11.08.2023 року №4600006413, а саме 8 100,00 грн, після одержання паперового оригіналу першої письмової вимоги бенефіціара, оформленої належним чином (підпис уповноваженої особи, печатка бенефіціара (якщо передбачена)) та/або електронного SWIFT-повідомлення через банк бенефіціара на SWIFT гаранта, сплатити бенефіціару повну суму банківської гарантії, без необхідності для бенефіціара обґрунтовувати свою вимогу, без подання будь-яких інших документів, крім вимоги, або виконання будь-яких інших умов, за умови, що в тексті вимоги буде зазначено, що сума, яка вимагається, повинна бути сплачена у зв`язку з невиконанням/неналежним виконанням принципалом зобов`язань за договором.

Гарантією визначено, що дострокове припинення цієї банківської гарантії (її ануляція) відбувається за попередньою письмовою згодою бенефіціара.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» було направлено до Акціонерного товариства «Український будівельно-інвестиційний банк», через Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» письмову вимогу від 30.10.2023 року №ТОВВИХ-23-15361 за банківською гарантією № BGV/UA/03-2-02714 від 30.03.2023 року на суму 8100 грн для здійснення оплати па користь бенефіціара, з підстав неналежного виконання принципалом зобов`язань за договором №4600006413 від 11.08.2023.

У листі №234 від 01.11.2023 Акціонерним товариством «Український будівельно-інвестиційний банк» було підтверджено обставини отримання вимоги позивача за банківською гарантією та повідомлено про те, що на підставі рішення правління №350-рш від 05.10.2023 правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Акціонерного товариства «Український будівельно-інвестиційний банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення №1235 від 05.10.2023 про запровадження ліквідації банку.

15.11.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» звернулось до Акціонерного товариства «Український будівельно-інвестиційний банк» із заявою № ТОВВИХ-23-16260 від 14.11.2023, в якій просило визнати кредиторські вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» до Акціонерного товариства «Український будівельно-інвестиційний банк» на суму 8 100,00 грн за банківською гарантією від 30.03.2023 року №BGV/UA/03-2-02714 та включити їх до реєстру акцептованих вимог кредиторів.

13.02.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» повторно звернулось до Акціонерного товариства «Український будівельно-інвестиційний банк» із заявою від 13.02.2023 року № ТОВВИХ-24-2138, в якій просило визнати кредиторські вимоги на суму 8 100,00 грн за банківською гарантією від 30.03.2023 року № BGV/UA/03-2-02714 та включити їх до реєстру акцептованих вимог кредиторів.

Листом №493 від 26.02.2024 Акціонерне товариство «Український будівельно-інвестиційний банк» повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» про відмову у визнанні та включенні до реєстру акцептованих вимог кредиторів заявлених вимог у сумі 8 100,00 грн.

Означені обставини у сукупності і стали підставою для звернення позивача до суду з позовом до відповідача про зобов`язання включити грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» в сумі 8100 грн за банківською гарантією від 30.03.2023 №BGV/UA/03-2-02714 до реєстру акцептованих вимог кредиторів у восьму чергу задоволення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з таких підстав.

Відповідно до статті 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно з частиною першою статті 200 Господарського кодексу України гарантія (банківська гарантія) є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження банком, іншою фінансовою установою задоволення вимог управненої сторони в розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає зазначене у ньому певне зобов`язання або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина четверта статті 200 Господарського кодексу України).

Відповідно до частин першої, другої статті 563 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред`являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії.

Отже, гарантія є одним з видів забезпечення виконання зобов`язання.

Враховуючи приписи статей 560, 563, 565 Цивільного кодексу України, обов`язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією та направлення кредитором гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в гарантії документами. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає.

Подібні висновки містяться у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19, постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі № 910/21641/17, від 20.06.2018 у справі № 904/9536/17, від 02.03.2018 у справі № 910/8297/17 та від 14.11.2019 у справі № 910/20326/17.

Обов`язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію (частина перша статті 566 Цивільного кодексу України).

Зі змісту статей 560, 563, 566 Цивільного кодексу України та 200 Господарського кодексу України вбачається, що гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання зобов`язання, яке полягає в тому, що гарант, у разі порушення боржником зобов`язання, зобов`язується сплатити кредиторові, на його вимогу, грошову суму в розмірі, зазначеному в гарантії.

Зобов`язання зі сплати кредиторові грошової суми у гаранта виникає після порушення боржником зобов`язання і звернення кредитора до гаранта з відповідною вимогою (частини перша, друга статті 563 Цивільного кодексу України). Тобто забезпечення виконання зобов`язання перетворюється в грошове зобов`язання гаранта перед кредитором з моменту допущення порушення виконання боржником і звернення кредитора. Відповідно, трансформація такого специфічного засобу забезпечення виконання зобов`язання, як гарантія, із засобу забезпечення в зобов`язання обумовлена моментом порушення боржника та зверненням кредитора.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури ліквідації банку строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав.

Під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури (частина третя статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Зі змісту наведених норм вбачається, що строк виконання всіх грошових зобов`язань настає з дня початку процедури ліквідації. Відповідно, таке грошове зобов`язання має існувати на момент початку процедури ліквідації банку. Жодних додаткових зобов`язань після початку процедури ліквідації, крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури, не виникає. Аналогічні правові висновки наведено у постанові Верховного Суду від 18.04.2024 по справі 910/7235/23.

Зокрема, Верховним Судом наголошено, що в силу положень статей 560, 563, 566 ЦК України, статті 200 ГК України у їх взаємозв`язку з нормами пункту 3 частини другої, частин третьої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обов`язок гаранта сплатити бенефіціару суму, передбачену гарантією (грошове зобов`язання), настає у випадку, якщо принципал порушив зобов`язання і бенефіціар звернувся до гаранта з вимогою про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії до початку процедури ліквідації банку. У такому випадку строк виконання зобов`язання зі сплати визначеної гарантією суми настав і підлягає включенню до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, який ліквідується.

Якщо порушення боржником свого зобов`язання і звернення кредитора до гаранта відбулося вже після початку процедури ліквідації банку, то такі вимоги є додатковими в розумінні частини третьої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" і не пов`язані зі здійсненням ліквідаційної процедури, оскільки грошове зобов`язання у гаранта було відсутнє на момент ухвалення рішення про ліквідацію банку, що обумовлено специфічним характером такого засобу забезпечення виконання зобов`язання, як банківська гарантія (виникає після порушення боржника і звернення кредитора).

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення Правління Національного банку України від 07.09.2023 № 310- рш/БТ «Про віднесення АТ «УКРБУДІНВЕСТБАНК» до категорії неплатоспроможних» та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 07.09.2023 № 1105 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «УКРБУДІНВЕСТБАНК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», розпочато процедуру виведення Акціонерного товариства «Український будівельно-інвестиційний банк» з ринку шляхом запровадження тимчасової адміністрації строком на один місяць з 08.09.2023 до 07.10.2023 (включно).

На підставі рішення Правління Національного банку України від 05.10.2023 № 350-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «УКРБУДІНВЕСТБАНК» та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.10.2023 № 1235 «Про початок процедури ліквідації АТ «УКРБУДІНВЕСТБАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку», розпочато процедуру ліквідації Акціонерного товариства «Український будівельно-інвестиційний банк» строком на три роки з 06.10.2023 до 05.10.2026 (включно).

Судом вище було встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» було направлено до Акціонерного товариства «Український будівельно-інвестиційний банк», через Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» письмову вимогу від 30.10.2023 року №ТОВВИХ-23-15361 за банківською гарантією № BGV/UA/03-2-02714 від 30.03.2023 року на суму 8100 грн для здійснення оплати па користь бенефіціара, з підстав неналежного виконання принципалом зобов`язань за договором №4600006413 від 11.08.2023.

У листі №234 від 01.11.2023 Акціонерним товариством «Український будівельно-інвестиційний банк» було підтверджено обставини отримання вимоги позивача за банківською гарантією та повідомлено про те, що на підставі рішення правління №350-рш від 05.10.2023 правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Акціонерного товариства «Український будівельно-інвестиційний банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення №1235 від 05.10.2023 про запровадження ліквідації банку.

Тобто, враховуючи наведене суд зазначає, що грошове зобов`язання у банку перед позивачем, на момент ухвалення рішення про початок процедури ліквідації банку, не виникло, оскільки до акцептованих вимог кредиторів можуть бути внесені вимоги бенефіціара за банківською гарантією у разі настання гарантійного випадку до моменту запровадження процедури ліквідації банку.

Настання відповідних обставин після початку процедури ліквідації Банку виключає можливість задоволення вимог позивача щодо зобов`язання включення його вимог до реєстру кредиторів. В контексті наведеного вище Суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 27.02.2024 у справі №910/7234/23 та від 18.04.2024 по справі 910/7235/23.

За таких обставин, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» до Акціонерного товариства «Український будівельно-інвестиційний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Український будівельно-інвестиційний банк» Паламарчука Віталія Віталійовича про зобов`язання включити грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» в сумі 8100 грн за банківською гарантією від 30.03.2023 №BGV/UA/03-2-02714 до реєстру акцептованих вимог кредиторів у восьму чергу задоволення.

Одночасно, суд вважає за доцільне надати оцінку запереченням відповідача щодо належного представлення вимоги до гаранта.

Зокрема, в контексті таких заперечень відповідача доцільним є звернути увагу на правову позицію об`єднаної палати Касаційного господарського суду, яку викладено у постанові від 17.05.2024 по справі №910/17772/20.

Зокрема, об`єднаною палатою Касаційного господарського суду вказано, що частинами першою, третьою статті 563 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією.

Як передбачено частиною другою статті 564 Цивільного кодексу України, гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності - в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.

Відповідно до частин першої, третьої статті 565 Цивільного кодексу України гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.

Якщо гарант після пред`явлення до нього вимоги кредитора дізнався про недійсність основного зобов`язання або про його припинення, він повинен негайно повідомити про це кредитора і боржника; повторна вимога кредитора, одержана гарантом після такого повідомлення, підлягає задоволенню.

Таким чином відповідно до наведених законодавчих положень, з одного боку, гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником; гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією; кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією. З іншого боку, зобов`язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов`язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов`язання; якщо гарант після пред`явлення до нього вимоги кредитора дізнався про недійсність основного зобов`язання або про його припинення, він повинен негайно повідомити про це кредитора і боржника; але повторна вимога кредитора, одержана гарантом після такого повідомлення, підлягає задоволенню.

Об`єднана палата звертає увагу, що тлумачення наведених законодавчих положень таким чином, що гарант повинен перевірити, чи дійсно принципал порушив основне зобов`язання, і що він має платити виключно в разі, якщо бенефіціар довів гаранту порушення основного зобов`язання принципалом, тобто те, що основне зобов`язання не припинено виконанням, унеможливлює застосування імперативних законодавчих положень про те, що зобов`язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов`язання, зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов`язання, та про те, що повторна вимога кредитора, одержана гарантом після повідомлення кредитора про недійсність або припинення основного зобов`язання, підлягає задоволенню. Іншими словами, таке розуміння законодавства призводить до врахування одних законодавчих положень і до ігнорування інших. Тому об`єднана палата відхиляє таке тлумачення законодавства.

Об`єднана палата вважає, що слід за можливості прагнути до такого тлумачення законодавства, щоб не виникала суперечність між його окремими положеннями та не було необхідності у наданні переваги одним положенням перед іншими. Тому об`єднана палата виходить із такого.

Механізм забезпечувального інституту гарантії, на відміну від інших видів забезпечення виконання зобов`язань, передбачає укладення не двох (основного та забезпечувального), а трьох правочинів.

Перш за все- це договір між бенефіціаром (боржником) та принципалом (кредитором), який спрямований на виникнення основного зобов`язання. Умова щодо забезпечення основного зобов`язання гарантією може передбачатися таким договором або висуватися бенефіціаром як передумова укладення такого договору.

Обов`язок банку чи іншої фінансової установи щодо видачі банківської гарантії виникає з договору між принципалом і такою фінансовою установою. Надання гарантії є фінансовою послугою, яка надається на підставі договору (пункт 6 частини першої статті 4, стаття 9 Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії" у чинній редакції, пункт 7 частини першої статті 4, стаття 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" у редакції, що діяла на час видачі гарантії у справі, що переглядається). Цим договором можуть визначатися, серед іншого, умови гарантії, строк її дії, сума, на яку видається гарантія, строк видачі гарантії, розмір оплати послуг гаранта тощо.

Третім правочином у механізмі забезпечувального інституту гарантії є видача гарантії на користь бенефіціара, яка є одностороннім правочином. Саме з цього правочину виникає грошове зобов`язання гаранта.

Хоча у механізмі забезпечувального інституту гарантії беруть участь три суб`єкти бенефіціар, принципал та гарант, зазначені вище правочини не зв`язують всіх їх одночасно. Так, договір між бенефіціаром і принципалом, з якого виникає основне зобов`язання, зв`язує лише бенефіціара і принципала, але не гаранта. Договір між принципалом і гарантом зв`язує лише принципала і гаранта, але не бенефіціара. Односторонній правочин щодо видачі гарантії створює обов`язки лише для гаранта (частина третя статті 202 ЦК України), а бенефіціар є кредитором у відповідному грошовому зобов`язанні.

Отже, забезпечувальна функція банківської гарантії виявляється у відносинах між бенефіціаром та принципалом, а не між бенефіціаром та гарантом. Натомість у відносинах між бенефіціаром та гарантом виникає окреме грошове зобов`язання, незалежне від зобов`язання за участю бенефіціара та принципала. Тому гарант має сплатити грошову суму, якщо виконані саме умови гарантії. Втручатися у відносини між бенефіціаром та принципалом, зокрема вирішувати, чи виконав принципал грошове зобов`язання за договором між бенефіціаром та принципалом, а відтак і про те, чи припинене основне зобов`язання виконанням, гарант не вправі.

Виходячи з викладеного, об`єднана палата вважає, що законодавчі положення про те, що гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником; гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, слід розуміти таким чином, що звернення бенефіціара до гаранта з вимогою про сплати грошової суми у випадку, коли принципал не порушив основного зобов`язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням або з інших підстав, чи є недійсним) є правопорушенням. Водночас це правопорушення спрямоване проти принципала, а не проти гаранта, і воно не впливає на обов`язок гаранта по сплаті відповідної суми за гарантією.

Положення закону про те, що кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією (частина третя статті 563 ЦК України), слугує меті ідентифікації порушення зобов`язання, а відтак, конкретизації банківської гарантії, і не вказує на обов`язок гаранта перевіряти таке порушення. Адже гарант може видати на користь одного й того ж бенефіціара декілька банківських гарантій за зверненням одного й того ж принципала у зв`язку з одним чи декількома договорами з бенефіціаром з різними умовами, що передбачають сплату за гарантіями у різних випадках.

Отже, кредитор-бенефіціар має право вимоги як за основним зобов`язанням, так і за незалежною від цього зобов`язання гарантією. Якщо він не отримає виконання за основним зобов`язанням, то, пред`явивши вимогу гаранту, отримає виконання.

Якщо ж бенефіціар за відсутності основного зобов`язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням з інших підстав, є недійсним) звернеться до гаранта і отримає від нього грошову суму, то таке є набуттям майна (грошей) без достатньої правової підстави за рахунок потерпілого, оскільки за загальним правилом частини першої статті 569 ЦК України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, то постраждалим є боржник (принципал). Він вправі звернутись до бенефіціара з вимогою про повернення принципалу коштів, сплачених гарантом, за правилами глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" ЦК України.

Об`єднана палата вважає, що призначенням інституту гарантії (§ 4 глави 49 ЦК України) є надання упевненості учасникам обороту в тому, що бенефіціар гарантовано і швидко одержить платіж, якщо надасть документи, передбачені гарантією (наприклад, товарно-транспортну накладну, акт приймання-передачі виконаних робіт тощо), причому навіть і в тому випадку, коли між принципалом і бенефіціаром існує спір щодо виконання зобов`язання. Запорукою тому має бути надійність банківської системи. Тим самим у разі виникнення спору щодо наявності чи відсутності боргу принципала останній та бенефіціар в частині стягнення боргу міняються місцями: не бенефіціар звертається до суду за стягненням боргу (бо він вже одержав від гаранта суму боргу, яку вважав наявною), а принципал позивається до суду про стягнення з бенефіціара суми, яку принципал вважає отриманою за його рахунок без достатньої правової підстави (глава 83 ЦК України) з огляду на відсутність боргу принципала.

Крім того, під час тлумачення вказаних вище законодавчих положень об`єднана палата бере до уваги міжнародну практику щодо гарантій, зокрема вважає за необхідне звернутися до відповідних міжнародних актів.

Згідно з пунктом 1 статті 2 Уніфікованих правил Міжнародної торгівельної палати для гарантій на першу вимогу 1992 року банківська гарантія означає будь-яку гарантію або платіжне зобов`язання банку, страхової компанії або будь-якої іншої юридичної або фізичної особи (гарант), видану у письмовій формі та яка містить зобов`язання виплатити грошову суму у разі подання письмового платіжного вимоги, складеної відповідно до її умов, а також інших документів (наприклад, сертифіката, виданого архітектором або інженером, судового чи арбітражного рішення), якщо таке зобов`язання видано, зокрема, по наказу й під відповідальність однієї сторони (принципала).

Згідно з пунктом а) статті 20 Уніфікованих правил будь-яка платіжна вимога повинна бути зроблена у письмовій формі на додаток до документів, визначених у самій гарантії, та повинна включати письмову заяву, яка знаходиться або в самому тексті вимоги, або в окремих документах; письмова заява має містити: 1) твердження, що принципал порушив свої зобов`язання за основним контрактом, а у разі тендерної гарантії умови тендеру, а також 2) зобов`язання, які порушив принципал.

При цьому згідно з пунктом b) статті 20 Уніфікованих правил гарантія за своєю природою є самостійною угодою, незалежною від основного контракту або тендеру, на якій вона ґрунтується, тому гарант жодним чином не пов`язаний таким контрактом або тендером, незважаючи на те, що посилання на них містяться в тексті гарантії; обов`язок гаранта сплатити грошову суму, зазначену в гарантії, за поданням письмової вимоги та інших документів, зазначених у гарантії, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам, описаним у гарантії. Статтею 9 зазначених Уніфікованих правил встановлено, що всі документи, що надаються згідно з гарантією, включаючи платіжну вимогу, мають бути перевірені гарантом з належною увагою, аби визначити, чи відповідають вони за зовнішніми ознаками умовам гарантії. Якщо такі документи не відповідають за зовнішніми ознаками умовам, зазначеним у гарантії, вони мають бути відхилені.

Конвенція Організації Об`єднаних Націй про незалежні гарантії та резервні акредитиви від 11.12.1995 у статті 2 (1) визначає, що для цілей цієї Конвенції зобов`язання означає незалежне зобов`язання, під яким у міжнародній практиці розуміється незалежна гарантія або резервний акредитив і яке видається банком або іншою установою або особою ("гарантом/емітентом"), сплатити бенефіціару певну або таку, що може бути визначена, суму на просту вимогу або на вимогу поданням інших документів відповідно до будь-яких документарних умов зобов`язання, які вказують або з яких випливає, що платіж належить за невиконання будь-якого зобов`язання або настання іншої обставини, або в сплату за позикові або авансовані кошти, або як платіж у погашення будь-якої строкової заборгованості принципала/наказодавця чи іншої особи. У силу статті 3 цієї Конвенції гарантія є незалежним зобов`язанням, тобто таким, що а) не залежить від наявності або дійсності основного правочину або будь-якого іншого зобов`язання або b) не визначається будь-якою умовою, не зазначеною у зобов`язанні, або будь-якою майбутньою невизначеною дією або подією за виключенням надання документів або іншої подібної дії або події у межах діяльності гаранта/емітента.

Пунктом 1 статті 16 тієї ж Конвенції встановлено, що гарант/емітент розглядає вимогу та будь-які супроводжуючі документи згідно зі стандартом поведінки, зазначеним у пункті 1 статті 14 [стаття 14 "Стандарт поведінки та відповідальності гаранта/емітента"]. При визначенні того, чи відповідають ці документи за зовнішніми ознаками умовам зобов`язання і чи узгоджуються вони одне з другим, гарант/емітент гідним чином враховує міжнародний стандарт практики незалежних гарантій та резервних акредитивів.

Пунктом 1 статті 19 тієї ж Конвенції встановлено, що виключення з зобов`язання здійснити платіж можуть відбутися, "якщо явно очевидно, що: а) будь-який документ не є оригінальним або був підробленим; b) платіж не є належним на підставі, зазначеній у вимозі та допоміжних документах, або с) з урахуванням виду та мети зобов`язання відсутні достатні підстави, гарант/емітент, діючи добросовісно, має по відношенню до бенефіціара право призупинити платіж.

Згідно з Уніфікованими правилами для гарантій на вимогу 2010 року, затвердженими Міжнародною торговою палатою, гарантія за своєю природою не залежить від основного правочину та заяви, а гарант жодним чином не пов`язаний і не обмежений умовами правочину. Посилання в гарантії на основний правочин для мети його ідентифікації не змінює незалежної природи гарантії. Зобов`язання гаранта платити по гарантії не залежить від вимоги та заперечень, що випливають з будь-яких заперечень поза межами відносин поміж гарантом та бенефіціаром (п. "а" статті 5).

Статтею 12 "Межі відповідальності гаранта по гарантії" тих же Уніфікованих правил встановлено що гарант несе відповідальність перед бенефіціаром лише у відповідності, по-перше, з умовами самої гарантії, а по-друге, з цими правилами у тій мірі, в якій вони узгоджуються з умовами гарантії, у межах суми гарантії.

З огляду на аналіз міжнародних актів, що регулюють правовий обіг гарантій, об`єднана палата відзначає самостійність зобов`язання з гарантії, тобто непов`язаність такого зобов`язання з основним зобов`язанням.

Виходячи з викладеного, об`єднана палата дійшла висновку, що наведені вище норми ГК України і ЦК України слід розуміти таким чином, що гарант не вправі робити власних висновків щодо наявності чи відсутності обов`язку принципала, а зобов`язаний платити за гарантією, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії. Стаття 565 ЦК України визначає вичерпний перелік випадків, коли гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора. Цей перелік, зокрема, не містить такої підстави для відмови гаранта від платежу, як відсутність чи недоведення бенефіціаром порушення основного зобов`язання боржником.

Судом було встановлено, що відповідно до умов гарантії №BGV/UA/03-2-02714, Акціонерне товариство «Український будівельно-інвестиційний банк» зобов`язалось сплатити протягом п`яти робочих днів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» повну суму гарантії забезпечення виконання договору від 11.08.2023 року №4600006413, а саме 8 100,00 грн, після одержання паперового оригіналу першої письмової вимоги бенефіціара, оформленої належним чином (підпис уповноваженої особи, печатка бенефіціара (якщо передбачена)) та/або електронного SWIFT-повідомлення через банк бенефіціара на SWIFT гаранта, сплатити бенефіціару повну суму банківської гарантії, без необхідності для бенефіціара обґрунтовувати свою вимогу, без подання будь-яких інших документів, крім вимоги, або виконання будь-яких інших умов, за умови, що в тексті вимоги буде зазначено, що сума, яка вимагається, повинна бути сплачена у зв`язку з невиконанням/неналежним виконанням принципалом зобов`язань за договором.

Отже, твердження відповідача щодо відсутності доказів порушення принципалом основного зобов`язання ніяким чином не впливають на обов`язок гаранта перед бенефіціаром.

Однак, наведені висновки суду, ніяким чином не вливають на відсутність підстав для задоволення позову в цілому.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу (в тому числі, стосовно відсутності підстав віднесення внутрішньо квартального колектора до об`єкту інфрастурктури доступу у розумінні Закону України «Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж»), залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Відмовити повністю в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» до Акціонерного товариства «Український будівельно-інвестиційний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Український будівельно-інвестиційний банк» Паламарчука Віталія Віталійовича про зобов`язання включити грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» в сумі 8100 грн за банківською гарантією від 30.03.2023 №BGV/UA/03-2-02714 до реєстру акцептованих вимог кредиторів у восьму чергу задоволення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.

Повний текст складено та підписано 10.06.2024.

Суддя В.В. Князьков