Постанова

від 21.01.2025 по справі 910/3006/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/3006/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючий), Ємця А. А., Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,

представників учасників справи:

позивача - Митюк С. П. (адвокат),

відповідача - Костянецький М. В. (адвокат),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2024

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"

до Акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк" Паламарчука Віталія Віталійовича

про зобов`язання вчинити дії.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі - Оператор ГТС, Товариство, позивач, скаржник) звернулося до суду з позовом до Акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк" Паламарчука Віталія Віталійовича (далі - АТ "Український будівельно-інвестиційний банк", Банк, відповідач) про стягнення 2 017 593 354,28 грн, у якому просило зобов`язати відповідача включити грошові вимоги Товариства в сумі 8 100,00 грн до реєстру акцептованих вимог кредиторів у восьму чергу задоволення.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані незаконною відмовою Банку у визнанні та включенні грошової вимоги позивача за банківською гарантією від 30.03.2023 № BGV/UA/03-2-02714 до реєстру акцептованих вимог кредиторів з посиланням на положення частин другої, третьої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4017-IX) у зв`язку з припиненням зобов`язань банку за банківською гарантією з моменту запровадження процедури ліквідації.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 10.06.2024 (суддя Князьков В. В.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2024 (колегія суддів: Кропивна Л. В., Корсак В. А., Сулім В. В.) у задоволенні позову відмовив повністю.

2.2. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні вимог Товариства суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов таких висновків:

- в силу положень статті 46 Закону № 4017-IX з дня початку процедури ліквідації банку строк виконання усіх грошових зобов`язань банку вважається таким, що настав, жодних додаткових зобов`язань не виникає;

- до акцептованих вимог кредиторів можуть бути внесені вимоги бенефіціара за банківською гарантією у разі настання гарантійного випадку до моменту запровадження процедури ліквідації Банку;

- Оператор ГТС звернувся до Банку з вимогою про виплату банківської гарантії після запровадження процедури ліквідації Банку, а тому його звернення щодо включення вимог до акцептованого реєстру кредиторів не підлягає задоволенню;

- у відповідача відсутні правові підстави для включення грошових вимог позивача на суму 8 100,00 грн за банківською гарантією до реєстру акцептованих вимог кредиторів у восьму чергу задоволення, оскільки позивачем не надано доказів виникнення відповідних зобов`язань до початку ліквідаційної процедури Банку.

3. Короткий зміст касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі Оператор ГТС, з посиланням на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить Суд: скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2024 у справі № 910/3006/24 і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

3.2. Оператор ГТС також заявив клопотання про передачу справи № 910/3006/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1.1. Підставами касаційного оскарження відповідач зазначає пункти 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.1.2. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України скаржник вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права (статей 560, 563, 566 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України), статті 200 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статті 46 Закону № 4017-IX) у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного від 27.02.2024 у справі № 910/7234/23, від 18.04.2024 у справі № 910/7235/23, від 12.06.2024 у справі № 910/6911/23, на які посилається й суд апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної постанови.

4.1.3. У цьому контексті наголошує, що у означених постановах Верховний Суд виснував про те, що за змістом статей 560, 563, 566 ЦК України та статті 200 ГК України у взаємозв`язку з пунктом 3 частини другої, частиною третьою статті 46 Закону № 4017-IX обов`язок гаранта сплатити бенефіціару суму, передбачену гарантією (грошове зобов`язання), настає у випадку, якщо принципал порушив зобов`язання і бенефіціар звернувся до гаранта з вимогою про сплату грошової суми згідно з договором банківської гарантії до початку процедури ліквідації банку. У такому випадку строк виконання зобов`язання вважається таким, що настав, та підлягає включенню до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, який ліквідується. Якщо ж порушення боржником зобов`язання і звернення до гаранта відбулося вже після початку процедури ліквідації банку, такі вимоги є додатковими у розумінні частини третьої статті 46 Закону № 4017-IX та не пов`язані зі здійсненням ліквідаційної процедури, оскільки грошове зобов`язання було відсутнє у гаранта на момент ухвалення рішення про ліквідацію банку.

4.1.4. На думку скаржника, таке тлумачення наведених норм призводить до порушення прав та інтересів кредиторів у відносинах з банками. Позивач вважає, що законодавством не визначена можливість погашення грошового зобов`язання за чинною гарантією у випадку, коли боржник порушив зобов`язання вже після початку процедури ліквідації банка (гаранта).

4.1.5. Наголошуючи на тому, що банківська гарантія була чинною, а вимога направлена Банку в межах строку, встановленого у гарантії, позивач з посиланням на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вважає, що кредитор має право отримати грошову суму згідно з банківською гарантією, у разі якщо зобов`язання порушив боржник, а сама вимога пред`явлена вже після початку ліквідації банка гаранта з об`єктивних причин, що не залежали від волі кредитора.

4.2. Доводи інших учасників справи

4.2.1. Банк у відзиві на касаційну скаргу заперечує викладені в ній доводи і просить у задоволенні касаційної скарги Товариства відмовити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

5. Розгляд клопотань

5.1. Суд протокольною ухвалою від 21.01.225 постановив розглядати клопотання позивача про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду спільно з доводами касаційної скарги.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Рішення судів попередніх судових інстанцій мотивовані такими фактичними встановленими обставинами та висновками.

6.2. Відповідач 30.03.2023 видав банківську гарантію № BGV/UA/03-2-02714 (далі - Гарантія), за якою Банк (гарант) гарантував перед Оператором ГТС (бенефіціаром) виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕССЕЙ", як принципалом, обов`язків за договором про надання послуги з розробки питомих індивідуальних балансових норм водоспоживання та водовідведення, розробка проектів гранично-допустимих скидів для отримання дозволів на спецводокористування (Харківська, Полтавська обл.).

6.3. Згідно з умовами Гарантії повна сума гарантії становила 8 100,00 грн, яку Банк мав виплатити в межах строку гарантії (до 30.11.2023 включно) уразі невиконання (неналежного) виконання принципалом зобов`язань з надання послуг.

6.4. Дострокове припинення цієї банківської гарантії (її ануляція) відбувається за попередньою письмовою згодою бенефіціара.

6.5. На підставі рішення Правління Національного банку України від 07.09.2023 № 310- рш/БТ "Про віднесення АТ "Український будівельно-інвестиційний банк" до категорії неплатоспроможних", рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 07.09.2023 № 1105 "Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "Український будівельно-інвестиційний банк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", розпочато процедуру виведення АТ "Український будівельно-інвестиційний банк" з ринку, шляхом запровадження тимчасової адміністрації строком на один місяць з 08.09.2023 до 07.10.2023 (включно).

6.6. На підставі рішення Правління Національного банку України від 05.10.2023 № 350-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ "Український будівельно-інвестиційний банк", рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.10.2023 № 1235 "Про початок процедури ліквідації АТ "Український будівельно-інвестиційний банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", розпочато процедуру ліквідації Банку строком на три роки з 06.10.2023 до 05.10.2026 (включно).

6.7. Позивач 30.10.2023 звернувся до Банку з вимогою № ТОВВИХ-23-15361 за банківською гарантією від 30.03.2023 № BGV/UA/03-2-02714 на суму 8 100,00 грн для здійснення оплати на користь бенефіціара (позивача) з підстав неналежного виконання принципалом зобов`язань за Договором, забезпеченим Гарантією.

6.8. У листі від 01.11.2023 № 234 Банк підтвердив отримання вимоги позивача та повідомив, останнього про відсутність підстав для задоволення його вимоги у зв`язку з тим, що зобов`язання Банку за банківською гарантією припинені з моменту запровадження процедури ліквідації.

6.9. 13.02.2024 позивач звернувся до уповноваженої особи Фонду Паламарчука В. В. із заявою № ТОВВИХ-24-2138, в якій просив визнати кредиторські вимоги Товариства до Банку на суму 8 100,00 грн за банківською гарантією від 30.03.2023 №BGV/UA/03-2-02714 та включити їх до реєстру акцептованих вимог кредиторів.

6.10. У листі від 26.02.2024 № 493 відповідач повідомив Товариство про відмову у задоволенні його заяви та відсутність підстав для включення вимог позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів Банку.

6.11. Наведені вище обставини у сукупності і стали причиною звернення позивача до суду з позовом про зобов`язання включити грошові вимоги Товариства в сумі 8100 грн за банківською гарантією від 30.03.2023 № BGV/UA/03-2-02714 до реєстру акцептованих вимог кредиторів у восьму чергу задоволення.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Предметом касаційного оскарження за касаційною скаргою Підприємства є оскаржувані рішення та постанова про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства.

8.2. Підставами касаційного оскарження скаржник визначив положення пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України.

8.3. Верховний Суд зазначає, що самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.4. В силу приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

8.5. Отже, відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.

8.6. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.7. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.8. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.9. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.10. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.11. Зокрема, скаржник вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27.02.2024 у справі № 910/7234/23, від 18.04.2024 у справі № 910/7235/23, від 12.06.2024 у справі № 910/6911/23, з посиланням на висновки у якій суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржувану постанову.

8.12. Зміст оскаржуваних судових рішень в цій частині свідчить про те, що за висновком судів попередніх інстанцій, спірні правовідносини сторін регулюються нормами статті 46 Закону № 4017-IX, який у цьому випадку є спеціальним відносно положень Цивільного та Господарського кодексів України.

8.13. Суди, встановивши обставини направлення позивачем відповідачу вимоги про виплату суми банківської гарантії після введення процедури ліквідації Банку, ураховуючи положення частини третьої статті 46 Закону № 4017-IX, дійшли висновку, що на позивача поширюються обмеження щодо задоволення майнових вимог, впроваджені цим Законом, а тому його вимоги не можуть бути задоволені поза межами ліквідаційної процедури банку в окремому позовному провадженні. Вимоги позивача, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню не підлягають і вважаються погашеними.

8.14. Щодо посилань Товариства на наявність обов`язку Гаранта сплатити за Гарантією, суди зазначили про те, що за банківською гарантією банк відповідає перед кредитором самостійно у межах суми, на яку видано гарантію, отже момент порушення особою, за яку банк видав гарантію, не звільняє банк від зобов`язання перед кредитором.

8.15. У вирішенні доводів скаржника Суд зазначає, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.

8.16. Колегія суддів у цьому аспекті зазначає, що предметом судового розгляду справи, що розглядається (№ 910/3006/24), та вказаних скаржником справах № 910/7234/23, № 910/7235/23 та № 910/6911/23 є зобов`язання відповідача включити грошові вимоги за банківською гарантією до реєстру акцептованих вимог кредиторів у восьму чергу задоволення, а тому, вказані справи і справа, що розглядається, є схожими за предметом спору, способом захисту, підставою позову та нормативно-правовим регулюванням правовідносин.

8.17. З урахуванням наведеного Суд, вирішуючи питання про наявність чи відсутність вмотивованої обґрунтованості підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, щодо необхідності відступлення від висновків, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, зазначає таке.

8.18. Верховний Суд у постанові від 27.02.2024 у справі № 910/7234/23 вказав на необхідність дослідження моменту настання гарантійного випадку до початку ліквідації банку або після початку ліквідації банку, що в подальшому буде підставою для включення грошових вимог бенефіціара до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку або відмови у включенні.

8.19. У постанові від 18.04.2024 у справі № 910/7235/23 Верховний Суд вказав на те, що строк виконання усіх грошових зобов`язань банку настає з дня початку процедури його ліквідації. Відповідно, грошове зобов`язання має існувати на момент початку процедури ліквідації банку. Жодні додаткові зобов`язання після початку процедури ліквідації, крім витрат, що безпосередньо пов`язані із здійсненням ліквідаційної процедури, не виникають.

8.20. У постанові від 12.06.2024 у справі № 910/6911/23 Верховний Суд виснував, що вимога бенефіціара до гаранта про сплату грошової суми, яка підписана особою, повноваження якої не підтверджені, не може вважатися достовірною, оскільки у такому разі неможливо встановити реалізацію волі бенефіціара на пред`явлення вимоги гаранту, а отже й сам факт пред`явлення вимоги. За встановлених у цій справі фактичних обставин Верховний Суд вважає, що скаржник належним чином не виконав обов`язок щодо пред`явлення вимоги до банку згідно вимог частини другої статті 563 ЦК України, оскільки остання не відповідала критерію достовірності. Крім того, у цій справі суди не встановили, що за умовами гарантії сторони обумовили можливість підписання вимоги іншою особою. З огляду на викладене Верховний Суд у вказаній справі вказав, що вимога скаржника не може вважатися достовірною, оскільки підписана особою, повноваження якої не підтверджені, отже, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

8.21. У означених постановах Верховний Суд виснував, зокрема, що гарантія є одним з видів забезпечення виконання зобов`язань. Ураховуючи приписи статей 560, 563, 565 ЦК України, обов`язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, та направлення кредитором гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в гарантії документами. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає. Близький за змістом правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі № 910/21641/17, від 20.06.2018 у справі № 904/9536/17, від 02.03.2018 у справі № 910/8297/17 та від 14.11.2019 у справі № 910/20326/17.

Відповідно до частини першої статті 566 ЦК України обов`язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію.

Отже, згідно з положеннями статей 560, 563, 566 ЦК України та 200 ГК України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання зобов`язання, яке полягає в тому, що гарант у разі порушення боржником зобов`язання, зобов`язується сплатити кредиторові, на його вимогу, грошову суму в розмірі, зазначеному в гарантії.

Відповідно до частини першої та другої статті 563 ЦК України зобов`язання зі сплати кредиторові грошової суми у гаранта виникає після порушення боржником зобов`язання і звернення кредитора до гаранта з відповідною вимогою.

Процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються нормами Закону № 4017-IX який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, яка не має на меті отримання прибутку і не відповідає за зобов`язаннями банків. Фонд є юридичною особою публічного права, яка має відокремлене майно, що є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно з частиною першою статті 34 Закону № 4017-IX Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Основним завданням Фонду відповідно до Закону № 4017-IX є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб , а також виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до вимог статті 44 Закону № 4017-IX Фонд розпочинає процедуру ліквідації банку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, крім випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку.

З дня початку процедури ліквідації банку протягом трьох років (у разі ліквідації системно важливого банку - протягом п`яти років) Фонд забезпечує виконання заходів щодо управління майном (активами) банку та задоволення вимог кредиторів. Порядок задоволення кредиторів неплатоспроможного банку врегульовано положеннями статей 45, 46, 48, 49, 52 спеціального Закону № 4017-IX.

Відповідно до статей 45, 46 цього Закону протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду.

Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження: приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до вимог статті 49 Закону Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами, протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до вказаної норми Фонд здійснює такі заходи: визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; відхиляє вимоги в разі їх непідтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні Фонду, та у разі потреби заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду. Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду. Протягом 20 днів з дня затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів Фонд сповіщає кредиторів про акцептування їх вимог шляхом розміщення повідомлення на офіційному сайті Фонду, неплатоспроможного банку, а також у приміщеннях такого банку в доступному для відвідувачів місці.

Згідно з частиною восьмою Прикінцевих та перехідних положень Закону № 4017-IX законодавчі та інші нормативно правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до частини третьої статті 46 Закону № 4017-IX під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

Отже, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його вкладниками / кредиторами, норми Закону № 4017-IX є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

8.22. У вирішенні доводів касаційної скарги колегія суддів з урахуванням наведених вище висновків та встановлених судами фактичних обставин спору (зокрема, прийняте виконавчою дирекцією Фонду рішення про ліквідацію АТ "Український будівельно-інвестиційний банк"), з урахуванням норм чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, погоджується з висновком суду першої інстанції, що правовідносини сторін у цій справі не регулюються ЦК України, оскільки визначаються спеціальним законом - Законом № 4017-IX.

8.23. При цьому Суд зазначає, що в силу вимог спеціального закону (Закону № 4017-IX) задоволення вимог окремого кредитора - юридичної особи, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, у т. ч. на підставі судового рішення не допускається, оскільки в такому випадку активи з банку виводяться, а заборгованість третіх осіб перед банком збільшується, що порушує принцип пріоритетності зобов`язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.

8.24. Таким чином, ураховуючи наведене вище, Суд вважає заснованими на вимогах закону висновки судів про те, що на позивача (Товариство) поширюються обмеження щодо задоволення майнових вимог відповідно до Закону № 4017-IX, а отже його вимоги не можуть бути задоволені поза межами ліквідаційної процедури банку в окремому позовному провадженні.

8.25. Будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебіг ліквідаційної процедури. Протягом 20 днів з дня затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів Фонд сповіщає кредиторів про акцептування їх вимог шляхом розміщення повідомлення на офіційному сайті Фонду, неплатоспроможного банку, а також у приміщеннях такого банку в доступному для відвідувачів місці.

8.26. Фонд не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, крім задоволення вимог кредиторів за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури, якщо таке задоволення вимог погоджено з виконавчою дирекцією Фонду.

8.27. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 46 Закону № 4017-IX з дня початку процедури ліквідації банку строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав.

8.28. У частині третій статті 46 Закону № 4017-IX визначено, що під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

8.29. Отже, відповідно до статей 560, 563, 566 ЦК України, статті 200 ГК України у взаємозв`язку з нормами пункту 3 частини другої, частин третьої статті 46 Закону № 4017-IX обов`язок гаранта сплатити бенефіціару суму, передбачену гарантією (грошове зобов`язання), настає у випадку порушення принципалом зобов`язання та звернення бенефіціара до гаранта з вимогою про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії саме до початку процедури ліквідації банку. У такому випадку строк виконання зобов`язання зі сплати визначеної гарантією суми у розумінні Закону № 4017-IX вважається таким, що настав, і підлягає включенню до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, який ліквідується.

8.30. У разі якщо порушення боржником свого зобов`язання і звернення кредитора до гаранта відбулося вже після початку процедури ліквідації банку, такі вимоги є додатковими в розумінні частини третьої статті 46 Закону № 4017-IX та не пов`язані зі здійсненням ліквідаційної процедури, оскільки грошове зобов`язання у гаранта було відсутнє на момент ухвалення рішення про запровадження процедури ліквідації банку, що обумовлено специфічним характером такого засобу забезпечення виконання зобов`язання, як банківська гарантія, моментом виникнення якої є порушення зобов`язань боржником та звернення бенефіціара з вимогою.

8.31. Таким чином, встановивши обставини направлення позивачем відповідачу вимоги про виплату суми банківської гарантії лише 30.10.2023 після введення процедури ліквідації Банку (05.10.2023), ураховуючи положення частини третьої статті 46 Закону № 4017-IX, дійшли заснованого на вимогах закону висновку, що на позивача поширюються обмеження щодо задоволення майнових вимог, впроваджені цим Законом, а тому його вимоги не можуть бути задоволені поза межами ліквідаційної процедури банку в окремому позовному провадженні, оскільки вимоги позивача, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню не підлягають і вважаються погашеними.

8.32. Що ж до наявності / відсутності вмотивованої обґрунтованості необхідної для відступлення від правового висновку Верховного Суду, то Суд виходить з такого.

8.33. Згідно з пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

8.34. Зі змісту зазначеної норми вбачається, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 зазначеного Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.

8.35. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

8.36. У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v.United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

8.37. Верховний Суд вважає за необхідне звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13, де зазначено, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави - попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

8.38. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" основною функцією Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою є забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

8.39. Верховний Суд неодноразово наголошував, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

8.40. Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, Суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

8.41. Разом з тим, скаржник у касаційній скарзі у контексті приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27.02.2024 у справі № 910/7234/23, від 18.04.2024 у справі № 910/7235/23, від 12.06.2024 у справі № 910/6911/23 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також не навів вагомих, вмотивованих, обґрунтованих та достатніх аргументів для такого відступлення.

8.42. У касаційній скарзі Товариство, посилаючись на те що суди попередніх інстанцій не врахували, що зобов`язання відповідача за банківською гарантією не є зобов`язаннями у розумінні частини третьої статті 46 Закону № 4017-IX, оскільки виникли у відповідача з моменту видачі банківської гарантії, а не з моменту пред`явлення вимоги. Такі доводи скаржника є помилковими з огляду на те, що скаржник оскаржує ухвалені у справі рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на норми Цивільного та Господарського кодексів України, проте пріоритетним є застосування до спірних правовідносин спеціального закону, а саме Закону № 4017-IX.

8.43. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що Товариство у касаційній скарзі у контексті положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК не навело вагомих і достатніх аргументів, які би дійсно свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 27.02.2024 у справі № 910/7234/23, від 18.04.2024 у справі № 910/7235/23, від 12.06.2024 у справі № 910/6911/23, а саме не довело наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту).

8.44. У контексті можливих порушень прав позивача на доступ до суду Верховний Суд також зазначає, що оскаржувані судові рішення не були формальними, є достатньо вмотивованими в частині відсутності порушення прав позивача та відповідне рішення переглянуте в касаційному порядку Верховним Судом.

8.45. Отже, у межах цієї справи (№ 910/3006/24) Суд вважає, що наведена Товариством підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

8.46. Що ж до клопотання Оператора ГТС про передачу справи № 910/3006/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з наявністю виключної правової проблеми, то Верховний Суд зазначає таке.

8.47. Обґрунтовуючи вказане клопотання позивач вказував, зокрема, на те, що ця справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

8.48. Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

8.49. Тобто, по-перше, правова проблема має існувати не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; мають існувати обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; по-друге, вирішення виключної правової проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

8.50. Про виключність правової проблеми з точки зору якісного критерію можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди припустилися явної й грубої помилки у застосуванні норм процесуального та матеріального права, в тому числі свавільного розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.

8.51. При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.

8.52. Верховний Суд зазначає, що застосування таких критеріїв є сталим і послідовним, викладеним Верховним Судом і Великою Палатою Верховного Суду, у низці судових рішень (наприклад, від 10.07.2019 у справі №431/5643/16-ц, від 28.04.2020 у справі №357/13182/18, від 23.06.2020 у справі №910/8130/17, від 09.07.2020 у справі №610/1065/18, від 15.09.2020 у справі №910/32643/15, від 13.10.2020 у справі №640/17296/19, від 23.10.2020 у справі №906/677/19, від 14.04.2021 у справі №757/50105/19, від 22.04.2021 року у справі №640/6432/19, від 28.04.2021 у справі №916/1977/20, від 18.05.2021 у справі №758/733/18), адже виключна правова проблема, необхідність для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики є оціночними поняттями.

8.53. За оцінкою Верховного Суду, заявлене позивачем клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не містить аргументовано переконливого обґрунтування наявності глибоких розходжень у судовій практиці щодо застосування однієї і тієї ж норми права, в тому числі наявності правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у справах з подібними правовідносинами; не викладено правової проблеми, яка б потребувала узгодження висновків Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій; за відсутності також і посилання на справи, у яких виникає проблема правозастосування з подібними правовідносинами.

8.54. Отже, заявлене позивачем клопотання не містить належного обґрунтування виключної правової проблеми за кількісним та якісним критерієм, які б надавали можливість подолати бар`єр означених показників, а обставини, наведені у клопотанні, не дають Cуду підґрунтя вважати, що існують підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

8.55. У зв`язку з наведеним вище, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та про відмову в задоволенні клопотання Товариства про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

8.56. Суд приймає доводи, наведені у відзиві Банку на касаційну скаргу, у частині, яка узгоджується з цією постановою.

8.57. У прийнятті даної постанови Суд керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

8.58. Враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", Суд зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах і приймає письмові, усні пояснення в тій мірі, в якій вони узгоджуються з мотивуванням цієї постанови.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.3. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах, наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що рішення судів попередніх судових інстанцій ухвалені із додержанням норм процесуального та матеріального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

10. Розподіл судових витрат

10.1. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно зі статтею 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2024 у справі № 910/3006/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець

Суддя Т. Малашенкова