Рішення

від 29.05.2024 по справі 909/86/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.05.2024Справа № 909/86/24

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Осьмаку Ю.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нептун"

(78256, Івано-Франківська обл., Коломийський район, с. Підгайчики,

вул. Соборна, буд. 15;

ідентифікаційний код: 00688433)

до 1. ОСОБА_1

( АДРЕСА_1 ;

паспорт серії НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

ідентифікаційний код: НОМЕР_2 )

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Бері Комерц"

(04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, буд. 51;

ідентифікаційний код: 40861482)

про стягнення 1 412 752,42 грн.

За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нептун" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Бері Комерц" про стягнення 1412752,42 грн, з яких: 815 120,00 грн - основний борг, 274 144,64 грн - 12% річних, 323 487,78 грн - інфляційні втрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ТОВ "Нептун" помилково перерахувало ТОВ "Бері Комерц" грошові кошти в розмірі 1 000 120,00 грн.

При цьому, позивач покликається на те, що директором ТОВ "Бері Комерц" - ОСОБА_1 , 27.11.2020, власноручно була складена розписка щодо гарантування повернення помилково сплачених ТОВ "Бері Комерц" коштів від компанії ТОВ "Нептун" в сумі 1000120,00 грн, не пізніше 01 березня 2021 року, із виплатою нагороди в розмірі 12 % річних від загальної суми.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 02.02.2024 вирішено передати справу №909/86/24 за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

26.02.2024 до Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №909/86/24

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2024 справу №909/86/24 передано на розгляд судді Лиськову М.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2024 позовну заяву Товариство з обмеженою відповідальністю "Нептун" залишено без руху, позивачу встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.

12.03.2024 до суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, якою зазначені в ухвалі суду від 28.02.2024 недоліки були усунуті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2024 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 03.04.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 судом закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 29.05.2024.

21.05.2024 від представника ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 заперечує повністю.

У судовому засіданні 29.05.2024 суд заслухав пояснення представників сторін, як щодо дослідження доказів, так і по суті позовних вимог.

У судовому засіданні 29.05.2024 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вказує позивач, 27.11.2020 року ТОВ «Нептун» помилково перерахувало ТОВ «Бері Комерц» грошові кошти з розмірі 1 000 120,00 грн. в АТ КБ «Приватбанк», що підтверджується платіжним дорученням № 29.

На підтвердження того, що ТОВ «Бері Комерц» поверне безпідставно набуті кошти, директором ТОВ «Бері Комерц» ОСОБА_1 власноручно була складена розписка, в якій він підтверджує, що гарантує повернення помилково сплачених ТОВ «Бері Комерц» коштів від компанії ТОВ «Нептун» 27.11.2020 р. в розмірі один мільйон сто задцять гривень не пізніше 01 березня 2021 року із виплатою нагороди в розмірі 12 (дванадцять) ідсотків річних від загальної суми.

18.03.2021 року на рахунок ТОВ «Нептун» надійшли кошти від ТОВ «Бері Комерц» у розмірі 185 000,00 (сто вісімдесят п`ять) тисяч гривень, що підтверджується копією виписки за період 01.01.2021 року-31.12.2021 року.

Звертаючись до суду із позовом, позивач вказує, що станом на момент подання позову, решта суми заборгованості позивачеві не була повернута.

Таким чином станом на 29.01.2024 року за відповідачами рахується заборгованість у вигляді 815 120,00 гривень.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом вище, Товариством з обмеженою відповідальністю "НЕПТУН" платіжним дорученням № 20 від 27.11.2020 було перераховано на розрахунковий рахунок IBAN № НОМЕР_3 , код 40861482, отримувач ТОВ "Бері Комерц", грошові кошти в розмірі 1 00120,00 грн із зазначенням призначення платежу: "послуги зберігання, сушіння зерна зг рах 21 від 17.11.2020". Копія зазначеного платіжного доручення наявна в матеріалах справи.

18.03.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю «Бері Комерц» здійснено лише часткове повернення помилково зарахованих коштів в розмірі 185 000,00 грн, що підтверджується банківською випискою за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 із призначенням платежу: «повернення помилково зарахованих коштів».

Як стверджує позивач в позовній заяві, будь - які правовідносини, в тому числі на підставі укладених господарських договорів, між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бері Комерц» відсутні, отже грошові кошти перераховані помилково.

Суд зазначає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частина 2 вказаної статті вказує, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Аналогічна правова позиція закріплена в ч. 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України, відповідно до яких зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 5 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно до ч.1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Будь - яких інших доказів існування правовідносин, на які є посилання в платіжному дорученні у графі "призначення платежу", як і доказів, що між позивачем та відповідачем був укладений правочин, спрямований на настання реальних наслідків, сторонами, в т.ч. відповідачем суду не надано.

Наразі, жодних інших доказів відповідно до статей 76 - 77 Господарського процесуального кодексу України, з яких суд міг дійти однозначного висновку щодо узгодження сторонами умов правочину щодо зберігання та сушіння зерна згідно зі змістом рахунку на оплату, сторонами суду не надано.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Частина 3 статті 1212 Цивільного кодексу України поширює дію положень про безпідставне збагачення на відносини, що регулюються іншими положеннями Цивільного кодексу України, зокрема, на випадки виконання зобов`язання однією із сторін:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13, від 02.09.2014 у справі № 910/1620/13, від 14.10.2014 у справі №922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі № 910/1913/14, від 02.02.2016 у справі №6-3090цс15, яка підтримана Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 по справі № 910/13814/17.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Аналогічна правова позиція викладені в постанові Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/5027/18.

Наразі, відповідачем, у відповідності до приписів чинного процесуального закону, не спростовано жодними доказами викладені позивачем у позові обставини щодо відсутності правових підстав для перерахування позивачем спірних грошових коштів.

Будь - яких документальних доказів на підтвердження існування між сторонами договірних відносин відповідачем також не надано.

Згідно ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що перераховані позивачем на рахунок відповідача грошові кошти у загальному розмірі 1 000 120,00 грн у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України вважаються такими, що безпідставно набуті відповідачем, і, як наслідок, зазначені кошти підлягають поверненню позивачеві у сумі 815 120,00 грн.

Стосовно позовних вимог до ОСОБА_1 суд зазначає наступне.

Відповідач ОСОБА_1 заперечуючи проти задоволення позовних вимог вказує, що оскільки розписка надана Позивачем до позовної заяви містить твердження ОСОБА_1 в тім, що він гарантує повернення помилково перерахованих коштів саме ТОВ «Бері Комерц», на розрахунковий рахунок якого вони були фактично перераховані.

Відповідач підтверджує той факт, що 18 березня 2021 року ТОВ «Бері Комерц» здійснило часткове повернення отриманих від ТОВ «Нептун» коштів у розмірі 185 000,00 грн.

ОСОБА_1 є директором ТОВ «Бері Комерц», про що внесено відомості в Єдиний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань.

ОСОБА_1 вказує, що ОСОБА_1 в правовідносинах, які склалися між Позивачем та ТОВ «Бері Комерц» не виступав поручителем, а отже не має солідарної відповідальності перед Позивачем.

За загальним правилом директор не несе відповідальності за зобов`язаннями чи боргами підприємства.

За положеннями ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Водночас згідно ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно з ч. 3 ст. 80 Господарського кодексу України Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, і несе відповідальність за своїми зобов`язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Враховуючи, що договір поруки є двостороннім договором, то наявна в матеріалах справи одноособова розписка не може вважатися порукою директора ТОВ «Бері Комерц» ОСОБА_1 за виконання підприємством ТОВ «Бері Комерц» зобов`язання із повернення коштів.

Оскільки, відповідно до статті 3 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» товариство несе відповідальність за своїми зобов`язаннями всім належним йому майном, таким чином директор ТОВ «Бері Комерц» - Матійчик В.О. в даній справі не є належним відповідачем. Таким чином, кошти підлягають стягненню саме з ТОВ «Бері Комерц», як суб`єкта, який отримав кошти на свій розрахунковий рахунок, а керівник ТОВ «Кері Комерц» не є солідарним боржником.

Таким чином, у суду відсутні підстави для солідарного стягнення суми помилково перерахованих коштів із ОСОБА_1 . Також у суду відсутні підстави для стягнення 12% річних у розмірі 274 144,54 грн. на підставі вказаної розписки.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 323 487,78 грн. інфляційних втрат, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтю 625 ЦК України розміщено у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Отже, положення розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 ЦК України), так і на не договірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 ЦК України).

Отже, дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд визнає його арифметично вірним, а отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 323 487,78 грн. інфляційних втрат, а відтак, суд задовольняє вказані вимоги повністю.

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми (ст.ст. 76-79 ГПК України).

Згідно із ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нептун" підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бері Комерц" (04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, буд. 51; ідентифікаційний код: 40861482) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нептун" (78256, Івано-Франківська обл., Коломийський район, с. Підгайчики, вул. Соборна, буд. 15; ідентифікаційний код: 00688433) грошові кошти у розмірі 815 120,00 грн., інфляційних втрат у розмірі 323 487,78 грн. та 17 079,12 грн. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. В задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 відмовити повністю.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя М.О. Лиськов