Рішення

від 28.05.2024 по справі 910/5343/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.05.2024Справа № 910/5343/23За позовом Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави

до 1. Київської міської ради

2. Обслуговуючого кооперативу "Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва "Автошанс"

про скасування рішення, визнання недійсним договору та зобов`язання вчинити дії, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Ханчич Г.О. (посвідчення №070185 від 01.03.2023 року);

від відповідача 1: Поліщук М.В. (в порядку самопредставництва);

від відповідача 2: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

06.04.2023 року Перший заступник керівника Київської міської прокуратури (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави із позовною заявою про:

- визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради (відповідач-1) від 09.12.2021 №3978/4019 "Про передачу обслуговуючому кооперативу "Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва "Автошанс" земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 94-а у Деснянському районі міста Києва";

- визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки від 15.12.2022 року за №582, укладеним між відповідчем-1 та Обслуговуючим кооперативом "Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва "Автошанс" (відповідач-2);

- зобов`язання відповідача-2 повернути територіальній громаді міста Києва в особі відповідача-1 земельну ділянку площею 0,5564 га по вул. Оноре де Бальзака, 94-а у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0006), у стані, придатному для її подальшого використання.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, матеріали №910/5343/23 передані на розгляд судді Морозову С.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 02.05.2023.

12.04.2023 до суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що, оскільки відповідач-2 набув право власності на будівлю, яка знаходиться на спірній земельній ділянці, тому він правомірно набув право користування земельною ділянкою на підставі оскаржуваного рішення.

26.04.2023 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що оскільки земельну ділянку передано для обслуговування автостоянки, тому застосуванню підлягає норма абз. 13 ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, яка передбачає заборону передачі без конкурентних засад земельної ділянки для обслуговування автостоянки.

В підготовчому засіданні 02.05.2023 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 20.06.2023.

18.05.2023 до суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Держгеокадастр є тим органом, який повинен представляти інтереси держави в подібних правовідносинах. Щодо суті спору, відповідачем-2 вказано, що оскільки на переданій земельній ділянці знаходиться належне відповідачу-2 майно, тому передача земельної ділянки в оренду не вимагала проведення земельних торгів.

05.06.2023 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що спірна земельна ділянка є комунальною власністю, а Держгеокадастр не наділений повноваженнями власника на захист права власності. Прокурором також зазначено, що спірна земельна ділянка передана в оренду не для обслуговування майна відповідача-2, що на ній знаходиться, а для обслуговування автостоянки, що відповідно до норм Земельного кодексу, повинно бути здійснено на конкурсній основі.

20.06.2023 до суду від позивача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

В підготовчому засіданні 20.06.2023 судом було оголошено перерву до 25.07.2023.

04.07.2023 до суду від позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача-1 про залишення позову без розгляду.

В підготовчому засіданні 25.07.2023 судом було відмовлено в задоволенні клопотання відповідача-1 про залишення позову без розгляду та оголошено відповідно ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.09.2023.

В судовому засіданні 19.09.2023 судом було оголошено перерву до 31.10.2023.

31.10.2023 відповідачем-2 було подано клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням у справі №754/14590/23.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2023 року зупинено провадження у справі №910/5343/23 за позовом Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави до Київської міської ради, Обслуговуючого кооперативу "Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва "Автошанс" про скасування рішення, визнання недійсним договору та зобов`язання вчинити дії до набрання законної сили рішенням в справі №754/14590/23.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2024 року ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.10.2023 року в справі №910/5343/23 було скасовано та матеріали справи направлено до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

Ухвалою від 16.02.2024 року судове засідання у справі призначено на 19.03.2024 року.

В засіданні 19.03.2024 року в справі оголошено перерву до 28.05.2024 року.

В судовому засіданні 28.05.2024 року в справі оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

На підставі Протоколу №23 від 16.08.2016 року загальних зборів членів засновників Обслуговуючого кооперативу "Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва "Автошанс" громадянин ОСОБА_1 передав нерухоме майно (гараж, загальною площею 24,3 кв.м.), що знаходиться в АДРЕСА_1 , у власність відповідача-2 шляхом внесення пайового внеску членом (засновником) кооперативу.

Відповідно до Акту приймання-передачі нерухомого майна від 16.08.2016 року Громадянином ОСОБА_1 передано, а Обслуговуючим кооперативом "Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва "Автошанс" прийнято у власність майно (гараж, загальною площею 24,3 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 ) шляхом внесення пайового внеску члена (засновника) кооперативу.

Надалі, 31.08.2016 року до Державного реєстру речових прав внесено запис про право власності Обслуговуючого кооперативу "Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва "Автошанс" на гараж, загальною площею 24,3 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 .

В подальшому, рішенням Київської міської ради від 09.12.2021 №3978/4019 "Про передачу Обслуговуючому кооперативу «Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва «Автошанс» земельно ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 94-а у Десчнянському районі міста Києва» (надалі також - спірне рішення, Рішення №3978/4019 від 09.12.2021) передано відповідачу-2 оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,5564 га (кадастровий номер 8000000000:62:701:0006) по АДРЕСА_1 із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.08.2016 року, номер запису про право власності 16152906 для експлуатації та обслуговування автостоянки (код виду цільового призначення 12.04, для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства).

На виконання вказаного Рішення №3978/4019 від 09.12.2021 року між Київської міською радою (орендодавець) та відповідачем-2 (орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки від 15.12.2022 року (надалі також - спірний Договір, Договір від 15.12.2022 року), відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,5564 га для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для експлуатації та обслуговування автостоянки).

Звертаючись до суду із даним позовом, прокурор зазначив, що передача в оренду земельних ділянок для експлуатації та обслуговування автостоянки, у відповідності до ст.ст. 124, 134 Земельного кодексу України, здійснюється на конкурентних засадах, за результатами проведених торгів, чого в даному випадку дотримано не було, у зв`язку з чим, Рішення №3978/4019 від 09.12.2021 року та Договір від 15.12.2022 року укладені з порушенням вимог чинного законодавства та підлягають визнанню незаконними та скасуванню рішення і визнання недійсним договору.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідачі зазначили, що оскільки на спірний земельній ділянці знаходиться нерухоме майно, яке належить відповідачу-2 на праві власності, проведення торгів не передбачено, з огляду на що спірне рішення та договір є законними, а позов задоволенню не підлягає.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За положеннями ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Отже, за змістом наведених норм прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом, а саме: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18, зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Тобто, у вирішенні питання наявності підстав для представництва інтересів держави прокурором дослідженню підлягають наступні обставини: (1) чи знав або повинен був знати компетентний орган про допущені порушення інтересів держави, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся; (2) чи дотримано прокурором розумного строку для надання уповноваженому органу можливості відреагувати на виявлене прокурором порушення та самостійно звернутися до суду з відповідним позовом або ж надати аргументовану відповідь на звернення прокурора.

Як вказувалось вище, підставою позовних вимог є передача в оренду земельної ділянки без дотримання процедури передачі, а саме, без конкурсної основи.

Київською міською прокуратурою на адресу КМР та Департаменту земельних ресурсів направлявся листи щодо вжиття заходів цивільно-правового характеру з приводу повернення комунального майна (№15/1-89вих-22 від 01.02.2022, №15/1-58вих-23 від 25.01.2023, №15/1-6178-23 від 17.03.2023).

При цьому, земельна ділянка, станом на час звернення до суду із даним позовом, так і не повернута.

Отже, за висновками Суду, у даному випадку компетентний орган знав про допущені порушення інтересів держави, проте за захистом до суду не звернувся.

За таких обставин, за висновками Суду, у даному випадку прокурором належним чином обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах, а отже, і для звернення до суду з розглядуваним позовом.

В даному випадку предметом спору, а отже і предметом доказування в силу норм Господарського процесуального кодексу України, є питання стосовно наявності підстав прийняття Київською міською радою оскаржуваного рішення про надання в оренду земельної ділянки за процедурою передбаченою ст.122, 123 124 та ч.2 ст. 134 ЗК України, без проведення земельних торгів.

Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Підставами для визнання акту незаконним і скасування рішення є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акту незаконним і його скасування є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Відповідно до статті 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно зі статтею 172 Цивільного кодексу України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено серед способів захисту прав на земельні ділянки визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до пункту 1 статті 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею ( частина 2 статті 123 Земельного кодексу України).

За приписами частини 1 статті 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини 2 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб

При цьому, відповідно до абзацу 11 (в редакції, чинній станом на день прийняття спірного рішення) частини 2 статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу, передачі у користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу).

Статтею 1 Закону України «Про автомобільні дороги» визначено, що об`єкти дорожнього сервісу - спеціально облаштовані місця для зупинки маршрутних транспортних засобів, майданчики для стоянки транспортних засобів, майданчики відпочинку, видові майданчики, автозаправні станції, пункти технічного обслуговування, мотелі, готелі, кемпінги, торговельні пункти (у тому числі малі архітектурні форми), автозаправні комплекси, складські комплекси, пункти медичної та технічно-евакуаційної допомоги, пункти миття транспортних засобів, пункти приймання їжі та питної води, автопавільйони, а також інші об`єкти, на яких здійснюється обслуговування учасників дорожнього руху та які розміщуються на землях дорожнього господарства або потребують їх використання для заїзду та виїзду на автомобільну дорогу.

Отже, земельним законодавством передбачено виключення із порядку передачі земельної ділянки державної чи комунальної власності в оренду без конкурентних засад, а саме у випадку, якщо земельна ділянка використовується під об`єкти дорожнього сервісу, тобто під майданчик для стоянки транспортних засобів.

Таким чином, у випадку використання земельної ділянки не для обслуговування нерухомого майна, що на ній знаходиться, а для експлуатації об`єкту дорожнього сервісу (автостоянки), передача земельної ділянки в оренду земельним законодавством передбачена лише за результатами проведення земельних торгів.

Враховуючи зазначене, Київська міська рада діяла не в межах повноважень визначених законом, у зв`язку з чим Рішення №3978/4019 від 09.12.2021 року підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

Стосовно вимог прокурора про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов`язання відповідача-2 повернути зазначену земельну ділянку, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України передбачає що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статті 203 ЦК України, відповідно до якої: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у постанові "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009, вирішуючи спір про визнання договору або його частини недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання договору (його частини) недійсним і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

При цьому, суперечність договору актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним договором (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного договору всупереч змісту чи суті правовідносин сторін.

Оскільки, як встановлено вище, спірний правочин (Договір від 15.12.2022 року) укладений між відповідачами на підставі незаконного Рішення №3978/4019 від 09.12.2021 року, відповідно, він має бути визнаний недійсним, а земельна ділянка має бути повернута територіальній громаді міста Києва.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 8 052,00 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради (ідентифікаційний код 22883141, адреса: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36) від 09.12.2021 №3978/4019 "Про передачу обслуговуючому кооперативу "Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва "Автошанс" земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 94-а у Деснянському районі міста Києва".

3. Визнати недійсним Договір оренди земельної ділянки від 15.12.2022 року за №582, укладеним між Київською міською радою (ідентифікаційний код 22883141, адреса: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36) та Обслуговуючим кооперативом "Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва "Автошанс" (ідентифікаційний код 39480693, адреса: 02097, м. Київ, вул. Оноре де Бальзака, 94-а).

4. Зобов`язати Обслуговуючий кооператив "Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва "Автошанс" (ідентифікаційний код 39480693, адреса: 02097, м. Київ, вул. Оноре де Бальзака, 94-а) повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (ідентифікаційний код 22883141, адреса: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36) земельну ділянку площею 0,5564 га по вул. Оноре де Бальзака, 94-а у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0006), у стані, придатному для її подальшого використання.

5. Стягнути солідарно з Київської міської ради (ідентифікаційний код 22883141, адреса: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36) та Обслуговуючого кооперативу "Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва "Автошанс" (ідентифікаційний код 39480693, адреса: 02097, м. Київ, вул. Оноре де Бальзака, 94-а) на користь Київської міської прокуратури (ідентифікаційний код 02910019, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9) суму судового збору в розмірі 8 052,00 грн (вісім тисяч п`ятдесят дві гривни 00 копійок).

6. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

7. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

8. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене 10.06.2024 року.

Суддя С. МОРОЗОВ