Рішення

від 04.06.2024 по справі 910/20111/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.06.2024Справа № 910/20111/23За позовом Заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради

до 1) Комунального підприємства «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва»,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Північно-Український Будівельний Альянс»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Антимонопольний комітет України

про визнання недійсними рішення тендерного комітету, договору та стягнення 1 117 440 774, 48 грн

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Севериненко К.Р.

Представники учасників справи:

від прокуратури: Лелиця В.В.;

від позивача: Івашова Г.Л.;

від відповідача-1: Пелих В.А.;

від відповідача-2: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради (надалі позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до 1) Комунального підприємства «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м.Києва» (надалі відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Північно-Український Будівельний Альянс» (надалі- відповідач-2), в якому просить суд:

- визнати недійсним рішення тендерного комітету відповідача-1 від 07.06.2018 № 6 про визнання переможцем закупівлі (ідентифікатор закупівлі 2018-02-21-000440-а) робіт із реконструкції транспортної розв`язки на перетині проспекту Перемоги з вулиці Гетьмана у Солом`янському та Шевченківському районах м.Києва;

- визнати недійсним договір генерального підряду від 26.06.2018 №26/06-18, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2;

- стягнути з відповідача-1 на користь відповідача-2 грошові кошти в розмірі 1 117 440 774, 48 грн, а з відповідача-1 одержані за рішенням суду грошові кошти стягнути в дохід держави.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.131-1 Конституції України, ст.23 Закону України «Про прокуратуру», ст.16, 202, 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, ст.1, 5, 36, Закону України «Про публічні закупівлі», ст.1, 4, 6, 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», обґрунтовані тим, що під час проведення публічної закупівлі із використанням електронної системи публічних закупівель «Prozorro» за кошти місцевого бюджету (ідентифікатор закупівлі UA-2018-02-21-000440-а) були допущені порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати тендера, в зв`язку з чим прокурор просить визнати недійсним рішення з визначення переможця та укладений між відповідачами договір за результатами такої закупівлі, із застосуванням наслідків недійсності правочину.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 за № 01.3-16/85/24 призначено повторний автоматичний розподіл заяви, в зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Івченка А.М., в результаті якого позовну заяву 10.01.2024 передано на розгляд судді Карабань Я.А.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2024 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

19.01.2024 від прокуратури надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/20111/23. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 21.02.2024.

08.02.2024 від представника відповідача-1 надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує проти задоволення позову посилаючи на його необґрунтованість.

У підготовче засідання 21.02.2024 з`явились прокурор та представник позивача, представники відповідачів 1-2 в засідання не з`явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлялись належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Антимонопольний комітет України (надалі третя особа) та відкладено підготовче засідання на 20.03.2024.

04.03.2024 від представника третьої особи надійшли пояснення.

У підготовче засідання 20.03.2024 з`явились прокурор і представники позивача та відповідача-1, представники відповідача-2 та третьої особи в засідання не з`явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлялись належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 враховуючи, що судом під час підготовчого провадження та, зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті на 16.04.2024.

16.04.2024 від представника відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, в зв`язку із зайнятістю в іншій справі.

У судове засідання 16.04.2024 з`явились прокурор, представники позивача та відповідача-1, представники відповідача-2 та третьої особи в засідання не з`явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлялись належним чином. Суд, з урахуванням думки представників сторін, протокольною ухвалою задовольнив клопотання представника відповідача-2 про відкладення розгляду справи на іншу дату та ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2024 відкладено судове засідання на 04.06.2024.

У судовому засіданні 04.06.2024 прокурор надала пояснення по суті позовних вимог та позов просила задовольнити, представники позивача та відповідача-1 заперечували проти задоволення позову в повному обсязі. Представники відповідача-2 та третьої особи в засідання не з`явилися, про розгляд справи були повідомлені своєчасно та належним чином.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглядати спір за наявними матеріалами.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення в справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження в справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 04.06.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення прокурора, представника позивача та відповідача-1, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Комунальним підприємством «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» (відповідачем-1) із використанням електронної системи публічних закупівель «Prozorro» за кошти місцевого бюджету проведено відкриті торги (ідентифікатор закупівлі UA-2018-02-21-000440-а) із закупівлі робіт із реконструкції транспортної розв`язки на перетині проспекту Перемоги з вул. Гетьмана у Солом`янському та Шевченківському районах м. Києва.

З метою участі у відритих торгах тендерні пропозиції подано 4 суб`єктами господарювання: ТОВ «Північно-Український Будівельний Альянс» (відповідачем-2), ТОВ «Спецбуд-Плюс», ТОВ «Містобудівельне підприємство «Мостострой» і ТОВ «Альтіс-Спецбуд» та протоколом № 5 від 04.05.2018 тендерного комітету відповідача-1 пропозиції ТОВ «Містобудівельне підприємство «Мостострой», ТОВ «Альтіс-Спецбуд» було відхилено, оскільки вони не відповідали встановленим кваліфікаційним критеріям і вимогам тендерної документації. Цим же рішенням тендерного комітету допущено до участі в аукціоні тендерні пропозиції двох інших учасників закупівлі: ТОВ «Північно український Будівельний Альянс» (відповідача-2) та ТОВ «Спецбуд-Плюс» (т.1, а.с.29-30).

У подальшому, рішенням тендерного комітету відповідача-1, оформленим протоколом від 07.06.2018 №6 (оспорюване рішення), вирішено визнати переможцем вказаних торгів відповідача-2, як учасника з найбільш економічно вигідною пропозицією та укласти з указаним учасником відповідний договір (т.1, а.с.31-32).

За результатами торгів 26.06.2018 між відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено договір генерального підряду №26/06-18 (оспорюваний договір) (т.1, а.с.33-37), відповідно до умов якого відповідач-2 зобов`язується власними силами здійснити роботи по об`єкту: «Реконструкція транспортної розв`язки на перетині проспекту Перемоги з вул. Гетьмана у Солом`янському та Шевченківському районах м. Києва» (п.1.1 договору).

Згідно з п. 3.1. договору договірна ціна робіт складає 598 499 000,00 грн, у тому числі ПДВ - 99 749 833,33 грн.

Джерелом фінансування за договором є бюджетні кошти (п.1.4. договору).

Кінцевий строк виконання робіт за договором визначено червень 2019 року (п. 5.2 договору).

У подальшому, додатковими угодами до договору, строк виконання робіт за договором неодноразово продовжувався, а договірна ціна робіт збільшувалася.

Так, додатковою угодою від 31.08.2023 № 43 (т.1, а.с.38) продовжено строк виконання робіт за договором до 31.12.2023, а строк дії договору продовжено до 30.04.2024 (п.4 додаткової угоди).

При цьому, в додатковій угоді сторонами погоджено, що станом на 01.01.2023 за договором сплачено та отримано відповідачем-2 грошові кошти в сумі 1 117 440 774, 48 грн, у тому числі ПДВ - 186 240 129, 08 грн (п.1. додаткової угоди).

Разом з цим, рішенням тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України (третя особа) від 19.06.2019 № 38-р/тк визнано, що ТОВ «Північно- Український Будівельний Альянс» та ТОВ «Спецбуд-Плюс» вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, під час участі в тендерній процедурі закупівлі «Реконструкція транспортної розв`язки на перетині проспекту Перемоги з вул. Гетьмана у Солом`янському та Шевченківському районах м. Києва, яка проводилась Комунальним підприємством «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» за допомогою системи електронних державних закупівель «Prozorro» ідентифікатор закупівлі - UA-2018-02-21-000440-а та накладено штрафи на зазначені товариства в розмірі 56 000 000, 00 грн (т.1, а.с.39-43).

Приймаючи вказане рішення від 19.06.2019 № 38-р/тк, адміністративна колегія Антимонопольного комітету України дійшла висновків, зокрема, про те, що встановлені факти в своїй сукупності, а саме: спільне входження товариств у одну корпорацію; надання фінансової допомоги; виконання робіт для одних і тих самих генпідрядників, які є членами корпорації та господарські відносини між товариствами; наявність спільної адреси; спільне використання засобів зв`язку; взаємодія між товариствами; наявність спільних працівників; використання однакових IP-адрес для податкового звітування та для входу до 15 електронних кабінетів системи «Клієнт-Банк»; однакове надання товариствами листів банку замість банківських гарантій; банківські гарантії та листи щодо процедури закупівлі видані одним банком в один день та мають послідовну реєстраційну нумерацію; спільні особливості в оформленні документів; синхронність дій товариств у часі, не можуть бути результатом випадкового збігу обставин чи наслідком дії об`єктивних чинників та свідчать про узгодження (координацію) товариствами своєї поведінки під час підготовки до участі та участі в торгах, зокрема, про обмін інформацією між ними.

З огляду на зазначене, ТОВ «Північно-Український Будівельний Альянс» та ТОВ «Спецбуд-Плюс» під час підготовки документації та участі в тендерній процедурі закупівлі «Реконструкція транспортної розв`язки на перетині проспекту Перемоги з вул. Гетьмана у Солом`янському та Шевченківському районах м. Києва, яка проводилась Комунальним підприємством «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» за допомогою системи електронних державних закупівель «Prozorro», ідентифікатор закупівлі - UA-2018-02-21-000440-а, діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та не змагалися між собою, що є обов`язковою умовою участі в конкурентних процедурах закупівель.

На підставі наведеного, вказані дії ТОВ «Північно-Український Будівельний Альянс» та ТОВ «Спецбуд-Плюс» кваліфіковані рішенням тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України як антиконкурентні та такими, що спотворили результати торгів, під час участі в тендерній процедурі закупівлі «Реконструкція транспортної розв`язки на перетині проспекту Перемоги з вул. Гетьмана у Солом`янському та Шевченківському районах м. Києва», яка проводилась комунальним підприємством «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» за допомогою системи електронних державних закупівель «Prozorro», ідентифікатор закупівлі - UA-2018-02-21-000440-а.

Зазначене рішення тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України оскаржувалось ТОВ «Північно-Український Будівельний Альянс» до суду та рішенням Господарського суду міста Києва від 16.02.2021 у справі № 910/9630/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022, у задоволенні позову було відмовлено. Ухвалою Верховного Суду від 25.10.2022 закрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Північно-Український Будівельний Альянс» у вказаній справі.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суди дійшли висновків про те, що сукупність встановлених у рішенні обставин свідчить про вчинення ТОВ «Північно-Український Будівельний Альянс» порушення, передбаченого пунктом четвертим частини 2 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції». Характер та кількість виявлених співпадінь виключають можливість того, що пропозиції конкурсних торгів готувалися окремо та без обміну інформацією між учасників торгів.

Отже, законність рішення тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України підтверджена рішенням суду, яке набрало законної сили.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор зазначає, що внаслідок узгодження ТОВ «Північно-Український Будівельний Альянс» та ТОВ «Спецбуд-Плюс» поведінки та тендерних пропозицій, вони тим самим усунули конкуренцію та змагальність між собою, а відтак спотворили результати проведення замовником торгів, а тому генерального підряду від 26.06.2018 №26/06-18, укладений за результатами торгів, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. З цих же підстав підлягає визнанню недійсним і рішення відповідача-1 з визначення результатів закупівель, оформлене протоколом від 07.06.2018 № 6. При цьому, прокурор просить застосувати передбачені частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України наслідки недійсності договору та стягнути з відповідача-2 одержані ним кошти в сумі 1 117 440 774, 48 грн на користь відповідача-1, а отримані відповідачем-1 за рішенням суду кошти - стягнути в дохід держави.

Згідно зі статтею 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка, зокрема, здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини 1 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший, другий і третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Згідно з частиною 4, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

Обираючи форму представництва прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту. Про це йдеться у рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді, яке відповідно до ст. 89 Закону України «Про Конституційний Суд України» є обов`язковим. Згідно з вказаним рішенням інтереси держави можуть збігатися, так і не збігатися з інтересами державних органів. Поняття інтереси держави є оціночним і у кожному конкретному випадку прокурор самостійно визначає, в чому саме відбулося або має відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.

Одним із ключових для застосування норм статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та визначення згаданого елемента є поняття "інтерес держави".

"Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора із захисту суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 та в постановах Верховного Суду від 24.10.2023 у справі №911/2093/21, від 23.12.2021 у справі №0440/6596/18, від 02.12.2021 у справі №320/10736/20, від 05.10.2021 у справі №380/2266/21 та від 28.01.2021 у справі №380/3398/20.

Видатками бюджету є кошти, спрямовані на виконання бюджетних програм, передбачених відповідним бюджетом (пункт 13 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України).

Пунктом 6 частини 1 статті 7 указаного Кодексу визначено, що бюджетна система України ґрунтується на принципі ефективності та результативності, за яким при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання публічних послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

У свою чергу практична реалізація вказаного принципу бюджетної системи України під час здійснення видатків бюджету досягається завдяки Закону України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, розвиток добросовісної конкуренції.

Так, відповідно до підпункту 1, 2 частини 1 статті 5 цього Закону закупівлі здійснюються за принципами добросовісної конкуренції серед учасників і максимальної економії, ефективності та пропорційності.

Порушення учасниками закупівель вимог Закону України "Про захист економічної конкуренції", спрямованого на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин, нівелює можливість втілення вказаних принципів бюджетної системи України та публічних закупівель, призводить до неефективного та неекономного використання бюджетних коштів для придбання товарів, робіт і послуг.

Тому, пред`явлення позову прокурором у такому випадку зумовлено порушенням інтересів держави в бюджетній сфері, оскільки вчинення відповідачем-2 порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати тендеру, призвело до придбання робіт за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками тендера її видимості. Наслідком цього стало нівелювання мети публічної закупівлі - отримання робіт з максимальною економією та ефективністю, із залученням мінімального обсягу коштів.

У рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", висловив позицію про те, що під ним потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (п. 2 резолютивної частини).

При цьому згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території.

У статті 143 Конституції України зазначено, що місцеві органи самоврядування затверджують програми соціально-економічного розвитку і контролюють їх виконання, затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання.

Завданням органу місцевого самоврядування, зокрема міської ради, є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності (аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18, від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18).

Згідно з п. п. 15, 22, ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції сільських, міських рад належить скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень; затвердження програм соціально-економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування; затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відповідного бюджету.

Відповідно до ч. 4 ст. 71 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

При цьому на підставі ч. 1 ст. 62 вказаного Закону держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.

Так, відповідно до п.1.2. статуту відповідача-1 його власником є територіальна громада міста Києва від імені якої виступає Київська міська рада (https://kyivaudit.gov.ua/vr/ka/company.nsf/0/1BEC017D1FD677BAC225829C004E7277/$file/%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%82%202018.pdf).

З указаних вище норм вбачається, що міська рада (у спірних правовідносинах - Київська міська рада) має повноваження здійснювати контроль щодо законності проведених закупівель за бюджетні кошти, прийнятих за результатами таких закупівель рішень та контроль за ефективністю використання бюджетних коштів при укладенні господарських договорів. У свою чергу договір укладено за наслідками проведеної Комунальним підприємством «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» та його оплата здійснюється за рахунок бюджетних коштів.

Отже, Київська міська рада наділена повноваженнями щодо затвердження та виконання місцевого бюджету, контролю за його виконанням, здійснює правомочності з володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності (зокрема, коштами місцевого бюджету).

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо наявності в органів місцевого самоврядування повноважень на звернення до суду з позовами про визнання недійсними договорів про закупівлю. Такої позиції Верховний Суд дотримується в постановах від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18, від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18, від 25.08.2020 у справі №913/153/19, від 19.05.2022 у справі № 904/5558/20.

Ураховуючи, що оспорюваний договір фінансувався за рахунок коштів місцевого бюджету, бюджетні призначення в даному випадку встановлювалися Київською міською радою, остання є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах, оскільки, будучи органом місцевого самоврядування та здійснюючи затвердження та виконання місцевого бюджету, контролює його виконання, в тому числі підзвітними та підконтрольними їй установами.

Другим елементом, який становить невід`ємну частину підстав для представництва прокурором інтересів держави, є нездійснення чи неналежне здійснення захисту порушених інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень.

При цьому «нездійснення або неналежне здійснення суб`єктом владних повноважень своїх функцій» обґрунтовується та кожному конкретному випадку самостійно з огляду на конкретні обставини справи.

Так, у постанові від 19.07.2018 у справі № 822/1169/17 Верховний Суд зазначив, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор.

Однак, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно (правова позиція Верховного від 06.02.2019).

У пункті 77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено висновок щодо застосування ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» у спірних правовідносинах, з якого вбачається, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Аналогічна правова позиція висловлювалась неодноразово, зокрема, в постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 10.05.2018 у справі № 910/18283/17, від 17.10.2018 у справі №910/11919/17.

Як установлено судом Київська міська рада, як орган, уповноважений державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, такого захисту не здійснює.

Згідно з абз. 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Київська міська прокуратура на виконання вимог, установлених абз. 4 ч. 4 ст. 23 вказаного Закону, листом від 19.10.2023 № 15/2-825ВИХ-23 повідомила Київську міську раду про існування порушення інтересів держави за наслідками тендеру, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, і про наявність підстав визнання його недійсним як такого, що суперечить інтересам держави. Зазначеним листом також витребувано відомості щодо вжитих і запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави.

Разом з цим, Київська міська рада обмежилась лише дорученням розгляду листа прокурора Департаменту транспортної інфраструктури Київської міської державної адміністрації, який зазначив, що не наділений повноваженнями фінансового контролю та не є стороною договору, а також зазначив, що за інформацією Комунального підприємства «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м.Києва» немає об`єктивних потреб щодо вжиття заходів цивільно-правового характеру (лист від 03.11.2023 № 053-12555).

Жодних дій Київська міська рада не здійснила, що було розцінено прокурором як бездіяльність.

Також на виконання вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" Київською міською прокуратурою до пред`явлення даного позову листом від 12.12.2023 за вих.№15/2-1010вих-23 повідомлено позивача про прийняття рішення щодо представництва інтересів держави шляхом пред`явлення до суду цього позову.

Отже, судом встановлено достатні підстави для представництва в суді інтересів держави в даній справі, оскільки позивач Київська міська рада не забезпечує захист порушених інтересів держави.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Абзацами 1-3 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України встановлено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним, майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

З аналізу приписів частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України слідує, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 208 Господарського кодексу України.

Отже, необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.

До договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення такого договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства, його моральним засадам та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Частиною 3 статті 5 Господарського кодексу України регламентовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

У постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №922/1391/18 викладено правовий висновок щодо застосування частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України в сукупності з частиною 1 статті 203 указаного Кодексу.

Ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, для правильного вирішення спору необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою зі сторін і якою мірою виконано зобов`язання, а також з`ясувати наявність наміру (умислу), який означає, що сторони (сторона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства, його моральним засадам та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам є наявність наміру хоча б в однієї зі сторін щодо настання відповідних наслідків.

Питання про те, чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідною особою, як і спрямованість умислу особи, може доводитися іншими наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності з урахуванням вимог, визначених процесуальним законом. Вказаний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 10.06.2021 у справі №910/114/19, від 07.10.2020 у справі №911/2574/18, від 17.10.2019 у справі №910/11033/18 та від 31.05.2018 справі №911/639/17.

До загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).

Як було роз`яснено Верховним Судом у постанові від 15.06.2022 у справі №910/6685/21 добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При цьому частина 5 статті 13 Цивільного кодексу України, якою регламентовано цілі реалізації цивільних прав, не допускає їх використання з метою неправомірного обмеження конкуренції, а також недобросовісну конкуренцію.

Закон України «Про захист економічної конкуренції» визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

Статтями 1, 4, цього Закону визначено, що конкуренція - це змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку. Суб`єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов`язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Одним із найпоширеніших видів порушень, що спотворює конкуренцію, є антиконкурентні узгоджені дії, внаслідок яких усувається конкуренція та змагальність між учасниками, що призводить до спотворення конкурентного середовища в цілому.

Так, згідно з пунктом 4 частини 2 статті 6 указаного Закону антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів.

Відповідні дії становлять порушення законодавства про захист економічної конкуренції (пункт 1 статті 50 цього Закону).

Разом із тим Закон України «Про публічні закупівлі» (в редакції від 27.01.2018, тобто чинній на момент проведення оскаржуваної закупівлі), як вказано в його преамбулі, встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 указаного Закону закупівлі здійснюються за принципом добросовісної конкуренції серед учасників.

Тендер (торги) - це здійснення конкурентного відбору учасників з метою визначення переможця торгів згідно з процедурами, установленими цим Законом (крім переговорної процедури закупівлі) (пункт 28 частини 1 статті 1 зазначеного Закону).

Отже, оголошуючи проведення закупівлі, відповідач-1 мав на меті не просто задовольнити потребу в придбанні робіт, а здійснити їх придбання на засадах конкурентності учасників відповідного тендера.

Визначене положеннями Закону України "Про публічні закупівлі" спеціальне законодавче регламентування процедури закупівлі товарів, робіт і послуг для потреб держави має на меті створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, розвиток добросовісної конкуренції і запобігання проявам корупції, що одночасно слугує захисту інтересів держави. Тому прямий інтерес держави полягає у неухильному дотриманні учасниками процедури закупівлі та замовником встановлених Законом вимог. Вказана позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10.06.2021 у справі №910/114/19.

Вчинення відповідачем-2 порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів спірної публічної закупівлі підтверджуються рішенням тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 19.06.2019 № 38-р/тк.

Орган Антимонопольного комітету України своїм рішенням, законність якого підтверджена рішеннями судів у справі №910/9630/19, підтвердив порушення вимог законодавства, яке полягало в спотворенні учасниками, зокрема, ТОВ "«Північно-Український Будівельний Альянс» (відповідача-2), результатів торгів. Протиправність таких дій полягала в їх спрямуванні на здобуття перемоги в процедурі закупівлі будь-якою ціною, у тому числі шляхом домовленостей з іншим учасником.

Отже, дії відповідача-2 спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою одержання права на укладення договору не на конкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, суперечать інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, оскільки порушують правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин, не сприяють, а навпаки, обмежують розвиток конкуренції у державі.

За таких обставин, у діях відповідача-2 вбачається наявність умислу на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам.

Метою вказаних дій є усунення конкуренції під час проведення відповідачем-1 зазначеної закупівлі та недобросовісне отримання права на укладення договору відповідачем-2.

Отже, завідомо суперечлива мета дій відповідача-2 полягала в тому, щоб уникнути встановлені Законом України "Про публічні закупівлі" обмеження, протиправно усунути конкуренцію під час проведення публічної закупівлі, нівелювати ефективність її результатів, у незаконний спосіб одержати право на укладення спірного договору не на конкурентних засадах.

Суд приймає до уваги позицію Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 06.12.2019 у справі №910/353/19, відповідно до якої у силу положень статті 202 Цивільного кодексу України рішення з визначення переможця, оформленого протоколом, яким визначено переможця процедури закупівлі, є правочином, учиненим державним підприємством і спрямованим на набуття у нього і переможця цивільних прав та обов`язків щодо укладення договору.

За таких обставин, враховуючи встановлені в справі обставини, про які зазначалось вище, рішення тендерного комітету відповідача-1, що оформлене протоколом №6 від 07.06.2018 про визначення переможця відповідача-2 суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам за наявності умислу відповідача-2, а тому підлягає визнанню недійсним на підставі частини 1 статті 215, частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Як було встановлено судом, тендер відбувся за участю в ньому, зокрема, учасників - ТОВ «Північно-Український Будівельний Альянс» та ТОВ «Спецбуд-Плюс», які вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених між собою дій, що стосуються спотворення результатів цього тендера.

Отже, придбання відповідачем-1 робіт із реконструкції транспортної розв`язки на перетині проспекту Перемоги з вулиці Гетьмана у Солом`янському та Шевченківському районах м.Києва проведено за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками цього тендера її видимості.

Така поведінка ТОВ «Північно-Український Будівельний Альянс» та ТОВ «Спецбуд-Плюс» під час участі в тендері явно несумісна з добросовісністю та принципами здійснення публічних закупівель.

Відтак, укладений між відповідачами договір суперечить меті Закону України "Про публічні закупівлі", вказаним вище вимогам законодавства про захист економічної конкуренції та укладений з умисних та протиправних дій саме відповідача-2.

За таких обставин, договір генерального підряду від 26.06.2018 №26/06-18, укладений за підсумками відкритих торгів, результати яких спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, підлягає визнанню недійсним на підставі статей 203, 228, 215 Цивільного кодексу України, як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з умислу відповідача-2.

За висновком суду, неправомірна поведінка, що мала місце на стадії проведення процедури закупівлі та прийняття спірного рішення, не може мати правомірного наслідку - укладення договору.

Отже, недійсність результатів спірної закупівлі свідчить про незаконність укладеного за підсумками її проведення договору. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №910/16309/18.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правові наслідки, передбачені частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Як зазначено Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21, позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим, позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15).

У свою чергу, Цивільний кодекс України встановлює особливі правові наслідки недійсності правочинів.

У відповідності до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсним правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З матеріалів справи вбачається, що оспорюваний договір наразі є оплаченим, однак, незважаючи на притягнення відповідача--2 до відповідальності у вигляді накладення штрафу, негативні наслідки укладеного з ним договору залишаються не усунутими.

Замовником та стороною спірного договору є відповідач-1, який на момент проведення процедури закупівлі та укладення договору не міг знати, що ТОВ «Північно-Український Будівельний Альянс» та ТОВ «Спецбуд-Плюс» під час підготовки документації в процедурі закупівлі діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та не змагалися між собою.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що ТОВ «Північно-Український Будівельний Альянс», маючи намір щодо отримання незаконного права на укладення договору з метою одержання прибутку, порушуючи інтереси держави та суспільства, а також інших учасників ринкових відносин, усвідомлюючи протиправність таких дій, їх суперечність інтересам держави і суспільства, прагнучи та свідомо допускаючи настання протиправних наслідків, взяло участь у проведенні конкурентної процедури закупівлі, знівелювавши змагальність у ній, внаслідок чого отримало кошти в сумі 1 117 440 774,48 грн. Наведене вище свідчить про наявність у відповідача-2 умислу на укладення спірного договору, який суперечить інтересам держави й суспільства, з метою отримання прибутку.

Відтак, враховуючи наявність умислу лише у відповідача-2, як сторони оспорюваного договору, одержані ним кошти в сумі 1 117 440 774,48 грн за цим правочином повинні бути повернуті в дохід держави, що відповідає приписам частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України.

При цьому, судом враховано, що відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1), за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4).

У застосуванні зазначених положень слід враховувати правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів

Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №362/44/17.

Згідно норм частини 1 статті 35 Закону України «Про захист економічної конкуренції» розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняттям розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.

Відповідно до приписів частини 2 вказаної статті при розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та приймають рішення в справі в межах своїх повноважень; отримують пояснення осіб, які беруть участь у справі, або будь-яких осіб за їх клопотанням чи з власної ініціативи.

Нормами статті 36 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено, що органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції у тому числі за заявами суб`єктів господарювання, громадян, об`єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених цим Законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Тобто, саме рішенням Комітету/Відділення встановлюється факт порушення антиконкурентного законодавства.

Так, безпосередньо в рішенні тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 19.06.2019 № 38-р/тк визнано, зокрема, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Північно-український будівельний альянс» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецбуд-Плюс» вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів під час участі в тендерній процедурі закупівлі: «Реконструкція транспортної розв`язки на перетині проспекту Перемоги з вул. Гетьмана у Солом`янському та Шевченківському районах м. Києва, яка проводилась Комунальним підприємством «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» за допомогою системи електронних державних закупівель «Prozorro», ідентифікатор закупівлі - UA-2018-02-21-000440-а (пункт 1 резолютивної частини рішення від 19.06.2019 № 38-р/тк).

При цьому, виключні повноваження здійснювати системну оцінку та кваліфікацію дій суб`єктів господарювання у справах щодо порушення законодавства про економічну конкуренцію належать органам Антимонопольного комітету України (ст. 7, 19 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»).

Отже, факт порушення законодавства при проведенні спірного аукціону встановлено у рішенні тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України (третя особа) від 19.06.2019 № 38-р/тк. Тож, стверджувати про порушені інтереси держави та відповідне право можна лише починаючи з 19.06.2019.

Разом з цим суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, який відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 відмінено з 30.06.2023.

Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.".

Також Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 №2120-ІХ доповнено розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України пунктом 19, за яким У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який триває і станом на момент прийняття даного рішення.

Заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до суду з даною позовною заявою 29.12.2023 (згідно штампу Господарського суду міста Києва), тобто в межах строку позовної давності щодо пред`явлення позову.

При цьому суд зазначає, що згідно приписів частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, яка наразі відсутня в матеріалах справи.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, враховуючи доведення прокурором позовних вимог, а відповідачами не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані прокурором, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та визнання недійсним рішення тендерного комітету відповідача-1 від 07.06.2018 № 6 про визнання переможцем закупівлі (ідентифікатор закупівлі 2018-02-21-000440-а) робіт із реконструкції транспортної розв`язки на перетині проспекту Перемоги з вулиці Гетьмана у Солом`янському та Шевченківському районах м.Києва, визнання недійсним договору генерального підряду від 26.06.2018 №26/06-18 та про стягнення з відповідача-1 на користь відповідача-2 грошових коштів у розмірі 1 117 440 774, 48 грн, а також про стягнення з відповідача-1 одержаних за рішенням суду грошових коштів у дохід держави.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Отже, судовий збір покладається на відповідача-2 з огляду те, що спір у даній справі виник у зв`язку з неправильними діями останнього.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним рішення тендерного комітету Комунального підприємства «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м.Києва» від 07.06.2018 №6 про визнання переможцем закупівлі (ідентифікатор закупівлі 2018-02-21-000440-а) робіт із реконструкції транспортної розв`язки на перетині проспекту Перемоги з вулиці Гетьмана у Солом`янському та Шевченківському районах м.Києва.

3. Визнати недійсним договір генерального підряду від 26.06.2018 №26/06-18, укладений між Комунальним підприємством «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м.Києва» (01014, місто Київ, вулиця Петра Болбочана, будинок 6, ідентифікаційний код 05445267) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Північно-Український Будівельний Альянс» (03150, місто Київ, вулиця Антоновича, будинок 131, ідентифікаційний код 35129952).

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Північно-Український Будівельний Альянс» (03150, місто Київ, вулиця Антоновича, будинок 131, ідентифікаційний код 35129952) на користь Комунального підприємства «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м.Києва» (01014, місто Київ, вулиця Петра Болбочана, будинок 6, ідентифікаційний код 05445267) 1 117 440 774 (один мільярд сто сімнадцять мільйонів чотириста сорок тисяч сімсот сімдесят чотири) грн 48 коп. грошових коштів, а з Комунального підприємства «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м.Києва» (01014, місто Київ, вулиця Петра Болбочана, будинок 6, ідентифікаційний код 05445267) одержані за рішенням суду грошові кошти стягнути в дохід держави.

5.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Північно-Український Будівельний Альянс» (03150, місто Київ, вулиця Антоновича, будинок 131, ідентифікаційний код 35129952) на користь Київської міської прокуратури (03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 45/9, ідентифікаційний код 02910019) 944 768 (дев`ятсот сорок чотири тисячі сімсот шістдесят вісім) грн 00 коп. судового збору.

6.Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

7.Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 11.06.2024.

СуддяЯ.А.Карабань