Постанова

від 05.06.2024 по справі 916/3555/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/3555/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників сторін:

Офісу ГП - Савицька О.В.

позивача - Якових Є.В. (адвокат)

відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна фірма Стройтекс"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2024 (у складі колегії суддів: Ярош А.І. (головуючий), Діброва Г.І., Принцевська Н.М.)

та рішення Господарського суду Одеської області від 08.11.2023 (суддя Литвинова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна фірма Стройтекс"

до Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області

за участю Чорноморської окружної прокуратури

про визнання договору недійсним та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. 16.08.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна фірма Стройтекс" (далі - ТОВ "БФ "Стройтекс", Позивач, Орендар, Скаржник) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області (далі - Міськрада, Відповідач, Орендодавець), з позовними вимогами:

- визнати недійсним договір про розірвання договору оренди землі №11 від 13.05.2020;

- зобов`язати Міськраду повернути орендарю ТОВ "БФ Стройтекс" у користування земельну ділянку площею 0,7818 га з кадастровим номером 5110800000:02:026:0066 шляхом складання та підписання акту прийому-передачі.

1.2. На обґрунтування позовних вимог Позивач посилався на те, що спірний договір є недійсним, оскільки укладений на підставі рішення Міськради №564/31-VII від 17.04.2020 "Про поновлення ТОВ "Будівельна фірма Стройтекс" договору оренди землі площею 0,7818 га за адресою Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Набережна, 13Д", яке було визнано незаконним та скасовано рішенням суду від 04.04.2023 у справі №916/2859/21 (набуло чинності 15.06.2023).

За таких обставин, на думку Скаржника, має бути визнаний недійсним і договір, укладений на підставі незаконного рішення, за приписами статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

2. Короткий зміст рішень господарських судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.11.2023, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2024, у задоволенні позовних вимог ТОВ "БФ "Стройтекс" відмовлено повністю.

2.2. Суди дійшли висновку, що договір оренди землі № 67 від 23.08.2013 був укладений на 10 років, тому його строк у будь-якому випадку вже сплинув. Крім того, згідно зі статтею 31 Закону України "Про оренду землі" та пунктом 13.2 договору оренди землі №67 від 23.08.2013 його може бути достроково розірвано за взаємною згодою сторін. За таких обставин не вимагається прийняття рішення органом місцевого самоврядування, у даному випадку Міськрадою. З огляду на викладені норми законодавства, сторони за взаємною згодою розірвали договір оренди землі № 67 від 23.08.2013, уклавши договір про розірвання договору від 13.04.2020 №11. Таким чином, Позивачем не доведено, що зміст договору від 13.04.2020 про розірвання договору оренди землі № 11 суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. В такий спосіб суди виснували про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору.

Як наслідок, відсутні підстави і для задоволення пов`язаних позовних вимог про зобов`язання Відповідача повернути спірну земельну ділянку, оскільки Позивач не є її орендарем.

2.3. Суди також врахували, що договір оренди землі № 67 від 23.08.2013 був укладений на 10 років, тобто строк його дії на час розгляду справи закінчився.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

3.1. Провадження у справі відкрито 16.05.2024 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.2. У касаційній скарзі ТОВ "БФ "Стройтекс" просить скасувати постанову та рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

3.3. Свої доводи Скаржник мотивує неврахуванням судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23.04.2020 у справі № 813/1790/18, від 21.09.2023 у справі № 385/1392/22, від 16.06.2023 у справі № 357/9169/18, від 22.01.2020 у справі № 394/301/19, від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 (щодо оцінки та дослідження доказів); від 15.10.2019 у справі № 903/879/18 (щодо змагальності сторін та законності і обґрунтованості судового рішення).

3.4. Також ТОВ "БФ "Стройтекс" посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що, на його думку, виразилося у безпідставному та немотивованому неприйнятті його доказів, наданих безпосередньо апеляційному суду.

3.5. Прокурор та Відповідач не скористалися правом надати Суду відзив на касаційну скаргу.

4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. 23.08.2013 між Іллічівською міською радою Одеської області та ТОВ "БФ Стройтекс" був укладений договір оренди землі № 67, відповідно до умов якого Орендодавець на підставі Закону України "Про оренду землі" та рішень Іллічівської міської ради від 06.10.2010 № 696/14-V "Про затвердження проекту землеустрою та передачу в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна фірма Стройтекс" земельної ділянки площею 1,0528 га; від 16.12.2011 №132/33-VI "Про внесення змін в рішення Іллічівської міської ради від 06.10.2010 №696/14-V"; рішення виконавчого комітету Іллічівської міської ради від 16.05.2013 № 147 "Про присвоєння адреси земельній ділянці ТОВ "Будівельна фірма Стройтекс" надав, а Орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 0,7818 га несільськогосподарського призначення, із земель рекреаційного призначення (кадастровий номер 5110800000:02:026:0066), що знаходиться за адресою: м. Іллічівськ, вул. Набережна, 13-Д, згідно з планом земельної ділянки, який є невід`ємною частиною договору, строком на 10 років (далі - Договір оренди від 23.08.2013).

4.2. Згідно з пунктом 3.2 вказаного договору, після закінчення строку його дії Орендар має переважне право поновити його на новий строк, письмово повідомивши Орендодавця про намір продовжити його дію не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії.

4.3. Відповідно до пунктів 5.1, 5.2 Договору оренди від 23.08.2013, земельна ділянка передається в оренду для розташування спортивно-оздоровчого комплексу з яхт-клубом та облаштування прибережної зони (берегоукріплення та будівництво гідротехнічних протизсувних споруд) в районі кемпінгу Україна та прикордонної застави (район вул. Набережна) в прибережній зоні м. Іллічівська. Категорія земель за основним цільовим призначенням - Е.07.02 (для будівництва та обслуговування об`єктів фізичної культури і спорту).

4.4. Як узгоджено сторонами у пункті 6.1 вказаного договору, передача земельної ділянки в оренду здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на підставі статті 123 Земельного кодексу України.

4.5. Пунктом 9.1 Договору оренди від 23.08.2013 встановлено, що відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 17.10.2012 № 1051, враховуючи Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку Відділу Держземагенства у м. Іллічівську Одеської області від 10.06.2013 № НВ-5100275662013, відомості про обмеження на даній земельній ділянці не зареєстровані.

4.6. За пунктами 13.1, 13.2 вказаного договору зміни його умов вносяться у письмовій формі за взаємною згодою сторін. Цей договір може бути достроково розірвано за взаємною згодою сторін.

4.7. На виконання Договору оренди від 23.08.2013 сторонами було підписано акт приймання-передачі земельної ділянки.

4.8. Постановою Верховної Ради України від 04.02.2016 № 984-VIII "Про перейменування окремих населених пунктів та районів" місто Іллічівськ було перейменовано на місто Чорноморськ.

4.9. 17.04.2020 рішенням Міськради "Про поновлення Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна фірма Стройтекс" договору оренди землі площею 0,7818 га за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Набережна, 13-Д" № 564/31-VII було поновлено Договір оренди від 23.08.2013 строком на 49 років та вирішено, зокрема, зобов`язати Орендаря укласти договір оренди землі в новій редакції, оформити речові права на земельну ділянку відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Водночас цим рішенням (пункт 3) вирішено припинити Договір оренди від 23.08.2013 шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін.

4.10. 13.05.2020 між Чорноморською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна фірма Стройтекс" укладено договір № 11 про розірвання Договору оренди від 23.08.2013, відповідно до умов якого на підставі вищевказаного рішення Міськради Орендодавець і Орендар дійшли згоди добровільно розірвати Договору оренди від 23.08.2013.

4.11. За таких обставин суди дійшли висновку, що з моменту набрання чинності договором від 13.05.2020 № 11 припиняє свою дію Договір оренди землі від 23.08.2013 №67. Зобов`язання сторін, що виникли з Договору оренди землі, припиняються і сторони не вважають себе пов`язаними будь-якими правами та обов`язками. Орендар повертає орендодавцю земельну ділянку - предмет оренди в належному стані, придатному для її використання за цільовим призначенням, не гіршому, ніж на час передачі її в оренду, що підтверджується актом прийому-передачі земельної ділянки.

4.12. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 13.05.2020 між Міськрадою та ТОВ "БФ Стройтекс" укладено договір оренди № 40, за умовами якого Відповідач передає, а Позивач приймає в оренду строком на 49 років земельну ділянку площею 0,7818 га з кадастровим номером 5110800000:02:026:0066 за адресою: м. Чорноморськ, вул. Набережна 13-Д строком на 49 років.

4.13. У подальшому 21.09.2021 Чорноморська міська рада звернулася до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до ТОВ "Будівельна фірма Стройтекс" (справа № 916/2859/21), у якій просила:

- визнати незаконним та скасувати рішення Чорноморської міської ради № 564/31 -VII від 17.04.2020 "Про поновлення ТОВ Будівельна фірма Стройтекс договору оренди землі площею 0,7818 га за адресою Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Набережна, 13-Д;

- визнати недійсним договір оренди землі № 40, укладений 13.05.2020 між Чорноморською міською радою Одеської області та ТОВ "Будівельна фірма Стройтекс";

- зобов`язати ТОВ "Будівельна фірма Стройтекс" повернути у комунальну власність в особі Чорноморської міської ради земельну ділянку площею 0,7818 га з кадастровим номером 5110800000:02:026:0066, шляхом складання та підписання акту прийому-передачі.

4.14. За результатами розгляду справи №916/2859/21 рішенням Господарського суду Одеської області від 04.04.2023, яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.06.2023, позовні вимоги задоволено. Ухвалою Верховного Суду від 20.09.2023 касаційне провадження у справі закрито.

4.15. У постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.06.2023 у справі № 916/2859/21 серед іншого зазначено, що будівництво спортивно-оздоровчого комплексу з яхт-клубом на спірній земельній ділянці не відповідає режиму використання земель водного фонду.

4.16. Суди також зазначили, що Договір оренди землі № 67 від 23.08.2013 був укладений на 10 років, у встановленому законом порядку продовжений/поновлений не був, тому на час розгляду справи судом відсутні підстави для повернення спірної земельної ділянки Позивачу.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні Прокурора та представника Позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

5.3. У даній справі № 916/3555/23 предметом позову є матеріально-правові вимоги про визнання недійсним договору від 13.05.2020 № 11, яким було розірвано Договір оренди землі від 23.08.2013 № 67, та зобов`язання Міськради повернути орендарю ТОВ "БФ Стройтекс" у користування земельну ділянку площею 0,7818 га.

При цьому до матеріалів справи додано засвідчену копію оспорюваного договору від 13.04.2020, що вочевидь є технічною помилкою, оскільки він укладений на підставі рішення Міськради від 17.04.2024. Факт укладення вказаного правочину саме 13.05.2020 сторонами не заперечується та відповідні доводи у касаційній скарзі не наводяться.

5.4. Як вже зазначалося, підстави його недійсності Позивач обґрунтовує тим, що він був укладений на підставі визнаного судом незаконним та скасованого рішення Міськради. За доводами ТОВ "БФ Стройтекс", у разі визнання недійсним одного договору (про оренду землі № 40), прийнятого на підставі незаконного та скасованого рішення Міськради, так само має бути визнаний недійсним і інший договір (про розірвання договору № 11).

5.5. Позивач у касаційній скарзі посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.6. Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували положення статей 86, 210, 236 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23.04.2020 у справі № 813/1790/18, від 21.09.2023 у справі № 385/1392/22, від 16.06.2023 у справі № 357/9169/18, від 22.01.2020 у справі № 394/301/19, від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 15.10.2019 у справі № 903/879/18.

5.7. З приводу підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

5.8. Вказаною нормою закону встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.9. У пункті 39 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

5.10. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним та ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Оскільки сторонами у справі не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний), то і порівняння сторін не завжди дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96- 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

5.11. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

5.12. Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23.04.2020 у справі № 813/1790/18, від 21.09.2023 у справі № 385/1392/22, від 16.06.2023 у справі № 357/9169/18, від 22.01.2020 у справі № 394/301/19, від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, які винесено у справах з, на його думку, подібним предметом спору.

5.13. Як вбачається з аналізу вказаних постанов, якщо предметом спору є недійсність договору і такий договір визнається недійсним з моменту вчинення, укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору та повернення майна не може розцінюватися як підстава для припинення провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета. Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само поданню відповідного позову не перешкоджає закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову. Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, також не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним.

5.14. Посиланнями на вказані постанови Верховного Суду Скаржник обґрунтовує неправомірність висновків судів попередніх інстанцій щодо такої підстави для відмови у позові, як закінчення строку дії Договору оренди землі від 23.08.2013 на час розгляду справи.

5.15. Проте зі змісту оскаржуваних Позивачем судових рішень першої та апеляційної інстанцій вбачається, що підставами відмови у позові не було закінчення строку дії вказаного договору. Спір був розглянутий судами з дослідженням всіх обставин справи та з винесенням рішення по суті позовних вимог. В тексті оскаржуваних рішень дійсно йдеться про закінчення строку дії Договору оренди при розгляді позовної вимоги про зобов`язання Міськради повернути Позивачу спірну земельну ділянку. При дослідженні обставин справи судом, серед іншого, зазначено, що Позивач на час розгляду спору не є орендарем спірної земельної ділянки, тому відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про повернення земельної ділянки як похідної вимоги від визнання недійсним договору № 11.

Факт закінчення строку дії Договору оренди не зазначено і як підставу для відмови у позові. Натомість, як вбачається з тексту оскаржуваних рішень, у задоволенні позову відмовлено із-за відсутності підстав, передбачених статтями 203, 215 Цивільного кодексу України.

Наявності інших обставин недійсності оспорюваного правочину, зокрема вчинення його під впливом помилки чи обману, Позивач під час розгляду справи не доводив і, відповідно, судами вони не досліджувалися.

До того ж ані Відповідачем, ані Прокурором не ставилося питання припинення/закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору та, відповідно, зазначене питання судами не вирішувалося.

5.16. Таким чином, оспорювані Скаржником у даній справі № 916/3555/23 судові рішення не суперечать правовим висновкам, сформованим у вищенаведених Скаржником постановах Верховного Суду, прийнятих за інших встановлених обставин, що, в свою чергу, виключає підстави для їх скасування.

5.17. Щодо посилань ТОВ "БФ "Стройтекс" як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, на порушення судом апеляційної інстанції вимог процесуального права, що виразилося у неприйнятті наданих доказів, колегія суддів зазначає наступне.

5.18. Відповідно до частини третьої статті 169 Господарського процесуального кодексу України заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

5.19. Частина друга статті 118 Господарського процесуального кодексу України визначає, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

5.20. Згідно частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тобто приписи частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачають наявність обов`язкових передумов для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи".

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

З наведеного випливає, що суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази лише у випадку, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами, при цьому поважність причин повинен довести скаржник. Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні у них докази, та недопущення зловживання сторонами своїми правами.

Подібні висновки щодо застосування статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України викладено Верховним Судом у постановах від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 03.04.2019 у справі №913/317/18, від 22.05.2019 у справі №5011-15/10488-2012.

Також у застосуванні статті 269 Господарського процесуального кодексу України склалася стала практика Верховного Суду, згідно якої відсутність обґрунтування винятковості випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку вказаної статті (постанови Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №914/1725/19; від 12.01.2021 у справі №01/1494(14-01/1494); від 15.12.2020 у справі №925/1052/19; від 21.04.2021 у справі №906/1179/20).

5.21. З матеріалів даної справи вбачається, що Скаржником безпосередньо до апеляційної скарги було додано копію його заяви від 14.04.2020 про продовження строку дії Договору оренди, копію договору оренди № 40 від 13.05.2020 та копію містобудівних умов і обмежень за 2019 рік.

При цьому ні у апеляційній скарзі, ні у окремому клопотанні заявник не навів достатнього та належного обґрунтування існування винятковості випадку, з яким пов`язано прийняття під час апеляційного провадження нових доказів, які не були предметом дослідження під час розгляду справи в суді першої інстанції, також не надав належних доказів неможливості подання до суду першої інстанції клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів з причин, які об`єктивно не залежали від нього.

5.22. За таких обставин апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання ТОВ "БФ "Стройтекс" про долучення до матеріалів справи нових доказів, а саме копій зави від 14.04.2020, договору оренди від 13.05.2020 та містобудівних умов і обмежень за 2019 рік, оскільки Скаржник не обґрунтував винятковості випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції та не довів причинно-наслідкового зв`язку між ненаданням цих доказів суду першої інстанції та перебуванням іншої справи у Верховному Суді.

Такі висновки суду апеляційної інстанції є обґрунтованим та таким, що узгоджуються з висновками наведеної Скаржником постанови Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/879/18.

5.23. При цьому, за змістом статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

5.24. Отже, доводи Скаржника фактично зводяться до спонукання Суду до переоцінки доказів, які вже були дослідження судами попередніх інстанцій та встановлення на їх підставі інших обставин справи, аніж були встановлені судами попередніх інстанцій, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України.

5.25. Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність та обґрунтованість рішення у справі, яке повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

5.26. Зважаючи на викладене, наведені у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги та, відповідно, скасування оскаржуваних судових рішень.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

6.2. З огляду на викладене, враховуючи, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися, касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "БФ "Стройтекс" у цій частині підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

6.3. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

6.4. Статтею 309 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.5. Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження, відкритого на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а в решті - про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на Скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна фірма Стройтекс", відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна фірма Стройтекс" в іншій частині залишити без задоволення.

3. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2024 та рішення Господарського суду Одеської області від 08.11.2023 у справі № 916/3555/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко