Рішення

від 05.06.2024 по справі 160/3874/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 рокуСправа №160/3874/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Новолатівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області про визнання протиправними дій та бездіяльності, скасування розпорядження №12-р від 01.02.2024р., -

УСТАНОВИВ:

06.02.2024р. (згідно відомостей Нової Пошти) ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Новолатівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, та, з урахуванням позовної заяви в новій редакції від 16.02.2024р., просить:

- визнати протиправними дії та бездіяльність відповідача по виданню розпорядження сільського голови Новолатівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області «Про запобігання поширенню на території Новолатівської сільської ТГ карантину» від 01.02.2024р. №12-р як незаконними;

- скасувати розпорядження сільського голови Новолатівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області «Про запобігання поширенню на території Новолатівської сільської ТГ карантину» від 01.02.2024р. №12-р.

За наведеними позовними вимогами ухвалою суду від 26.02.2024р. було відкрито адміністративне провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження з урахуванням того, що позивачем оскаржується нормативно-правовий акт органу місцевого самоврядування, який застосовано до позивачки, виходячи з вимог ст.264 Кодексу адміністративного судочинства України, та зокрема, запропоновано позивачці уточнити позовні вимоги, виходячи із способів захисту, встановлених ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, визначитись із позовними вимогами та привести їх у відповідність з приписами ч. 9 ст.264 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази порушення оспорюваним розпорядженням прав та інтересів позивачки як мешканки громади, а не депутата з урахуванням вимог ст.ст.2,5 наведеного Кодексу (а.с.52-53 том 1).

07.03.2024р. позивачкою було подано до суду заяву про уточнення позовних вимог від 06.03.2024р., у якій остання просить:

- визнати протиправними дії Виконавчого комітету Новолатівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області по виданню розпорядження сільського голови Новолатівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області «Про запобігання поширенню на території Новолатівської сільської ТГ карантину» від 01.02.2024р. №12-р як незаконними.

Свої позовні вимоги позивачка обгрунтовує тим, що оспорюваним розпорядженням з 01.02.2024р. в приміщенні адміністративної будівлі Новолатівської сільської ради за адресою: с. Новолатівка, вул. Шкільна, буд. 18 було встановлено карантин через поширення на її території гострої респіраторної хвороби СОVID, зокрема, обмежено доступ сторонніх осіб та призупинено проведення особистих прийомів громадян в ОМС, обмежено проведення запланованих нарад, перевірок, ревізій та експертиз до нормалізації епідемічної ситуації. Вказане розпорядження було оприлюднене на офіційному сайті Новолатівської сільської територіальної громади. Позивач вважає, що зазначене розпорядження та дії по його виданню є незаконними з наступних підстав, а саме: повноваження по встановленню та відміні карантину віднесені (за поданням головного державного санітарного лікаря України) до Кабінету Міністрів України, тоді як, у даному випадку, карантин введено рішенням органу місцевого самоврядування (оспорюваним розпорядженням), що є незаконним; в умовах запровадженого карантину обмежуються права фізичних і юридичних осіб право на вільне пересування, право на освіту та право на мирні зібрання; позивачка, будучи депутатом Новолатівської сільської ради, 01.02.2024р. прибула до приміщення вказаної сільської ради з метою участі у пленарному засіданні 29 сесії восьмого скликання Новолатівської сільської ради, проте, до приміщення даної сільської ради не була допущена, що позбавило її права вносити на розгляд ради та її органів пропозиції з питань, пов`язаних з її депутатською діяльністю, в подальшому її було сповіщено про проведення пленарного засідання 29 сесії 02.02.2024р. о 14.00 годині в режимі відеоконференції через платформу «Zoom», однак, здійснити вхід та підключитися до відеоконференції позивачка не змогла, прибувши 02.02.2024р. о 14.00 годині до приміщення сільської ради допущена не була, проте, спостерігала присутність інших депутатів у залі засідань через вікно приміщення сільської ради. Також позивачка вказує і на те, що крім неї, до приміщення залу засідань не були допущені і депутати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . У заяві про уточнення позовних вимог від 07.03.2024р. позивачка зазначила, що 01.02.2024р. та 02.02.2024р. не змогла реалізувати своє право мешканця територіальної громади в отримані послуг відповідача з приводу складання акту щодо надзвичайної події, яка сталася 27.01.2024р. біля її особистого будинку за адресою: АДРЕСА_1 , де відбувся зсув ґрунту через дощі, що унеможливило рух до її будинку, підвіз води, з причин недопущення її до приміщення сільської ради. За викладеного, позивачка вважає, що зазначені факти свідчать про порушення її прав, свобод та інтересів, оспорюване розпорядження як нормативно-правовий акт місцевого самоврядування було застосовано до неї як суб`єкта правовідносин, здійснює утиск її конституційних прав, тому є протиправним (а.с.27-37, 62-65 том 1).

26.03.2024р. через систему «Електронний Суд» від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позовних вимог позивачки відмовити посилаючись на те, що підставами для запровадження карантину та обмежувальних протиепідемічних заходів з 01.02.2024р. у приміщенні адміністративної будівлі Новолатівської сільської ради за адресою: с.Новолатівка, вул. Шкільна, буд.18 була доповідна записка начальника УОКМС Новолатівської сільської ради Мариненко Тетяни від 01.02.2024р. №39 про зафіксований випадок захворювання на COVID, а тому вважає, що вказане розпорядження прийнято у відповідності до вимог Закону. Відповідач у відзиві на позов зазначив, що позивачкою не доведено належними доказами порушення відповідачем процедури скликання та проведення чергової 29 сесії 8 скликання сільської ради, позивачка помилково розцінює дії відповідача щодо запровадження карантину у зв`язку із зафіксованим випадком захворювання на COVID серед працівників сільської ради як перешкоджання її участі та присутності як депутата на пленарному засіданні сесії, оскільки відповідач вжив заходів щодо попередження розповсюдження гострої респіраторної хвороби серед працівників та мешканців громади, а також і забезпечив дистанційну участь депутатів в пленарному засіданні з використанням програмного забезпечення «Zoom», рішенням про внесення змін до Регламенту Новолатівської сільської ради від 06.07.2022р. встановлений механізм проведення пленарних засідань в режимі відеоконференції або аудіоконференції (дистанційне засідання), за яким передбачено, що рішення про дистанційне засідання доводиться до виконавчого комітету і населення не пізніш як за 24 години до його початку, рішення про дистанційне засідання розміщується на офіційному веб-сайті Новолатівської сільської ради, тому враховуючи наведене, відповідач діяв відповідно до вимог Регламенту. Також відповідач посилається і на те, що чинним законодавством не заборонено проводити пленарні засідання з урахуванням участі у них частини депутатів в режимі відеоконференції, а частини в залі засідань, зазначив, що позивачкою до справи не додано доказів збою в роботі або неможливості прийняти участь у пленарному засіданні в системі (додатку) «Zoom», факти звернення позивачки до працівників сільської ради із питаннями про наявність технічних збоїв у роботі комп`ютерної техніки чи програмного забезпечення системи «Zoom», відсутні, а отже, відповідач вважає, що згідно до вимог ст.3 Конституції України (людина, її життя і здоров`я є найвищою цінністю в державі), реалізуючи своє зобов`язання в умовах швидкого поширення інфекційної хвороби COVID-19, відповідач, в особі її компетентних органів, прийняв акт (оспорюване розпорядження), спрямований на запобігання поширенню вказаної хвороби. Представник відповідача зазначив про відсутність у позивачки законного інтересу на звернення до суду з даним позовом через відсутність факту порушення її прав, свобод та інтересів оскаржуваними діями відповідача про що свідчить також і правозастосовний підхід, викладений у постанові Верховного Суду від 28.05.2020р. у справі №640/11643/19. А відповідно, представник вважає, що відповідач не перешкоджав позивачці, як депутату у виконанні нею своїх службових обов`язків та не обмежував її право на доступ до приміщення сільської ради, тому, вважає, що вимоги позивачки про визнання дій протиправними та скасування оспорюваного розпорядження є безпідставними. На виконання вимог суду, вимог ч.4 ст.264 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем надані докази оприлюднення на сайті відповідача оголошення про оскарження вищенаведеного оспорюваного розпорядження від 01.02.2024р. №12-р, а також копію розпорядження №16-р від 12.02.2024р. про відміну карантину (а.с.90-96,113-114, 116-117,126 том 1).

Отже, 08.04.2024р. на виконання вимог ч.4 ст.264 Кодексу адміністративного судочинства України та ухвали суду від 26.02.2024р. відповідачем було опубліковано на його офіційному сайті оголошення про оскарження оспорюваного розпорядження у даній справі, що підтверджується змістом скріншоту із відповідного сайту та змістом оголошення, наявних у справі (а.с.116-117).

Таким чином, вважається, що всі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд справи згідно до вимог ч.7 ст.264 Кодексу адміністративного судочинства України.

Надалі, за результатами підготовчого провадження було закрито підготовче провадження у цій справі та її призначено до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 05.06.2024р. на 10.30 годину на підставі ст.ст.180-183 Кодексу адміністративного судочинства України згідно змісту ухвали суду від 06.05.2024р. (а.с.221 том 1).

05.06.2024р. учасники справи (позивач та відповідач) в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином 06.05.2024р., що підтверджується розпискою позивачки та довідками про доставку електронного листа до електронного кабінету учасників справи, наявних у справі (а.с.224-228 том 1).

31.05.2024р., 01.06.2024р. від учасників справи (позивачки, її представника) через систему «Електронний суд» надійшли заяви, у яких учасники справи просили розглянути дану справу без їх особистої участі, зазначили, що позовні вимоги підтримують у повному обсязі, просили їх задовольнити (а.с.244-246 том 1).

Також 05.06.2024р. і представником відповідача через систему «Електронний суд» була подана заява про розгляд справи без участі відповідача, у якій відповідач просив провести розгляд справи без участі відповідача та його представника, у задоволенні позовних вимог просив відмовити (а.с.247-250 том 1).

Розглянувши вищенаведені заяви учасників справи про розгляд даної справи за відсутності позивача, його представника, а також без участі відповідача та його представника, суд вважає за можливе їх задовольнити, виходячи з наступного.

У відповідності до вимог ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

За викладених обставин, враховуючи неявку сторін у судове засідання, подання учасниками справи (позивачем, відповідачем та їх представниками) заяв про розгляд даної справи за їх відсутності, суд приходить до висновку про необхідність їх задоволення (з урахуванням строку розгляду справи, встановленого ст.193 Кодексу адміністративного судочинства України) та здійснення судового розгляду даної справи за відсутності учасників справи у порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

У відповідності до вимог ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Громадянка України ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 на території Новолатівської сільської територіальної громади, що підтверджується відомостями, які містяться у копії паспорту позивачки (а.с.9-11,38-40 том 1).

Також позивачка ОСОБА_1 , є депутатом Новолатівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області УІІІ скликання про що свідчить зміст копії відповідного посвідчення від 04.11.2020р. (а.с.42 том 1).

Розпорядженням сільського голови «Про скликання двадцять дев`ятої сесії УІІІ скликання Новолатівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області» від 24.01.2024р. №9-р було скликано двадцять дев`яту сесію УІІІ скликання Новолатівської сільської ради 02 лютого 2024 року об 14:00 годині в приміщенні сільської ради за адресою: с. Новолатівка, вул. Шкільна, буд. 18 (а.с.119-120 том 1).

01.02.2024р. було прийнято розпорядження сільського голови «Про скликання двадцять дев`ятої сесії УІІІ скликання Новолатівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області» №13-р зі змісту якого видно, що у зв`язку із встановленим карантином в приміщенні адміністративної будівлі Новолатівської сільської ради, з метою запобігання виникнення і поширенню на території Новолатівської СТГ гострої респіраторної хвороби СОVID, пленарне засідання чергової двадцять дев`ятої сесії УІІІ скликання Новолатівської сільської ради вирішено провести в режимі відеоконференції (дистанційне засідання) 02 лютого 2024 року о 14:00 годині (підключення і перевірка зв`язку з 13:30 годин) через платформу «Zoom» за зазначеним у розпорядженні посиланням (а.с.44,123-124 том 1).

Окрім того, 01.02.2024р. розпорядженням сільського голови «Про запобігання поширенню на території Новолатівської сільської ТГ гострої респіраторної хвороби СОVID» №12-р (з урахуванням виправленої технічної помилки за розпорядженням від 05.02.2024р. №14-р) у зв`язку із доповідною запискою начальника ОСОБА_5 від 01.02.2024р. №39 стосовно зафіксованого випадку захворювання на СОVID, з метою запобігання виникнення і поширенню на території Новолатівської СТГ гострої респіраторної хвороби СОVID, з 01 лютого 2024 року в приміщенні адміністративної будівлі Новолатівської сільської ради, розташованої за адресою: с. Новолатівка, вул. Шкільна, буд. 18 було встановлено карантин, при цьому, обмежено доступ сторонніх осіб та призупинено проведення особистих прийомів громадян ОМС, що підтверджується змістом копії наведеного розпорядження №12-р (а.с.13,43,121,125 том 1).

Наведені вище розпорядження сільського голови були оприлюднені на офіційному сайті Новолатівської сільської ради, що підтверджується скріншотом із відповідного сайту (а.с.14 том 1).

Позивачка у позові та у заяві про уточнення позовних вимог зазначила, що діями відповідача по виданню вказаного розпорядження від 01.02.2024р. №12-р про встановлення в приміщенні адміністративної будівлі Новолатівської сільської ради карантину з 01.02.2024р. порушені її права як депутата сільської ради на участь у пленарному засіданні 29 сесії УІІІ скликання сільської ради, яке відбулося 02.02.2024р. у режимі відеоконференції (дистанційне засідання) через платформу «Zoom», а також і як мешканки територіальної громади, оскільки її на засідання та у приміщення будівлі сільської ради не допустили, що позбавило її права вносити на розгляд ради пропозиції з питань, пов`язаних з її депутатською діяльністю, позбавило права на отримання послуги від відповідача щодо складання акту про надзвичайну подію, а саме: події, яка сталася 27.01.2024р. з приводу зсуву ґрунту біля її домоволодіння, який унеможливив рух транспорту, що призвело до обмеження її життєдіяльності (неможливість підвезення води до будинку), тому просить визнати дії відповідача з приводу видання вказаного вище розпорядження протиправними (а.с.27-37, 62-65 том 1).

А отже, вважаючи дії відповідача по виданню розпорядження сільського голови Новолатівської сільської ради про встановлення карантину в приміщенні адміністративної будівлі за адресою: с. Новолатівка, вул. Шкільна, буд. 18 з 01.02.2024р. за №12-р. протиправними та такими що обмежують права позивачки, остання звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, проаналізувавши норми чинного законодавства України, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору у сукупності з наданими доказами, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, виходячи з наступного.

Статтею 144 Конституції України визначено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Згідно ч.1 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесеніКонституцією України, цим та іншими законами до їх відання ст.25 згаданого Закону.

У відповідності до частини першої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної, обласної ради в межах своїх повноважень видає розпорядження ч.8 ст.59 наведеного Закону.

Згідно до ч.10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідностіКонституціїабо законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Пунктом 1 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Визначення нормативно-правового акту міститься у пункті 18 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України та означає акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Для нормативно-правових актів притаманні такі характерні властивості: 1) приймаються як у спосіб безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це органом за встановленою процедурою; 2) містять загальнообов`язкові правила поведінки, легітимізовані людьми; 3) розраховані на невизначене коло осіб та багаторазове застосування.

Обов`язковою ознакою нормативно-правового акту чи правового акту індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень, для цілей їх застосування та оскарження, є створення ними юридичних (негативних) наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення.

Як встановлено судом зі змісту, зокрема, заяви про уточнення позовних вимог від 07.03.2024р., позивачкою оспорюються дії відповідача по виданню розпорядження сільського голови Новолатівської сільської ради «Про запобігання поширенню на території Новолатівської СТГ гострої респіраторної хвороби COVID» від 01.02.2024 року №12-р (а.с.62-65 том 1).

Таким чином, із наведеного слідує, що позивачка фактично висловлює незгоду із прийнятим розпорядженням голови сільської ради від 01.02.2024р. №12-р про встановлення, у зв`язку із зафіксованим випадком захворювання на СОVID-19, у приміщенні адміністративної будівлі Новолатівської сільської ради з 01.02.2024р. карантину.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів, зокрема, органів місцевого самоврядування, регламентовано положеннями статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини другої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Частиною третьою статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

Тобто суб`єкт правовідносин, до якого буде застосований чи застосується цей акт, якщо вважатиме, що цей нормативний документ порушує або порушуватиме його права чи інтереси, за наявності відповідного обґрунтування, може оскаржити нормативно-правовий акт як відразу після часу набрання ним чинності, так і будь-коли й тоді, коли нормативно-правовий акт чинний і продовжує регулювати певні відносини, внаслідок яких відбувається порушення його прав та/чи законних інтересів.

А отже, із аналізу вищенаведених приписів чинного законодавства слідує, що до суду може бути оскаржений певний акт суб`єкта владних повноважень (у тому числі і дії такого суб`єкта чи його посадової особи), який набрав чинності, є чинним та створює юридичні наслідки.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 року у справі № 1-7/99 дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності.

Так, як встановлено судом із матеріалів справи, на момент звернення позивачки із даним позовом до суду (09.02.2024р.) оспорюване розпорядження від 01.02.2024р. №12-р про встановлення в приміщенні адміністративної будівлі Новолатівської сільської ради карантину з 01.02.2024р. було чинним та діяло до 12.02.2024р., оскільки карантин було відмінено за розпорядженням сільського голови від 12.02.2024р. № 16-р з 12.02.2024р. про що свідчить зміст його копії, наявний у справі (а.с.126 том 1).

А відповідно, із наведених встановлених судом обставин, суд приходить до висновку, що оспорюване розпорядження від 01.02.2024р. №12-р про встановлення в приміщенні адміністративної будівлі Новолатівської сільської ради карантину з 01.02.2024р. діяло до 12.02.2024р. та станом на момент прийняття рішення у даній справі (05.06.2024р.) вичерпало свою дію.

Таким чином, із наведених встановлених судом обставин, можна зробити висновок, що оскаржуваний акт, який на момент прийняття судового рішення у судовій справі, вже був нечинним, не підлягає повторно визнанню нечинним в порядку статті 264 КАС України, враховуючи приписи частини третьої цієї статті рішення, оскільки нормативний акт, що є нечинним не може бути оскаржений, а отже і скасованим в судовому порядку.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 09.11.2022 у справі №640/10978/19 у відповідності до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, з урахуванням того, що оскаржуване розпорядження (у тому числі і дії по його виданню) вичерпало свою дію та втратило чинність, то предмет спору у межах спірних правовідносин відсутній, що виключає можливість задоволення позовних вимог позивачки.

Аналогічного висновку щодо унеможливлення в такому випадку судового захисту прав та інтересів позивачки у спосіб визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень (пункт 1 частити другої статті 245 КАС України), що є підставою для відмови у задоволенні позову, дійшов і Верховний Суд у постанові від 06.08.2021 року у справі №640/12090/19.

З урахуванням зазначеного, адміністративним судом не перевіряються обставини щодо протиправності/правомірності оскаржуваного розпорядження, дії по його виданню та обставини того, чи відбулося порушення прав позивачки, у зв`язку із прийняттям згаданого спірного розпорядження, що відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 20.06.2023р. у справі №640/2412/20.

За приписами ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, ч.1 ст.77 наведеного Кодексу, покладає обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Однак, позивачкою не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про протиправність дій відповідача по виданню оспорюваного розпорядження від 01.02.2024р. №12-р з урахуванням встановлених судом обставин справи про те, що на момент прийняття даного судового рішення вказане розпорядження втратило свою чинність з 12.02.2024р., тобто, є нечинним та аналізу вищенаведених норм чинного законодавства, а також вищенаведених позицій Верховного Суду, які позивачкою не спростовані.

Інші аргументи позивачки, викладені у позові та у заяві про уточнення позовних вимог, вивчені судом, проте не спростовують вищенаведених висновків суду.

Окрім того, при прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).

Приймаючи все вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, у зв`язку з чим у задоволенні даного позову позивачці слід відмовити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, щовідповідно до ч.1ст.139 Кодексу адміністративного судочинства Українилише при задоволенні позову судові витрати покладаються на суб`єкта владних повноважень.

Однак, виходячи з того, що у суду відсутні підстави для задоволення даного позову, то і судові витрати позивачки по сплаті судового збору, понесені нею згідно платіжного документа від 16.02.2024р. №0.0.3475358704.1 у сумі 1211,20 грн. (а.с.49,51 том 1) не підлягають стягненню з бюджетних асигнувань відповідача-суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 194, 229, 241-246, 250, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Новолатівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області про визнання протиправними дій та бездіяльності, скасування розпорядження №12-р від 01.02.2024р. відмовити повністю.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивачку згідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва