Рішення

від 10.06.2024 по справі 380/574/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2024 року м. Львівсправа № 380/574/24

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Трейдінг Компані» до Львівської митниці Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправною відмови,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вест Трейдінг Компані» (Позивач/ТОВ «Вест Трейдінг Компані») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Львівської митниці Державної митної служби України (Відповідач/Львівська митниця), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці ДМС України від 14 липня 2023 року № UA209000/2023/400118/2 про коригування митної вартості;

- визнати протиправною відмову Львівської митниці ДМС України у визнанні заявленої митної вартості у формі листа від 03 жовтня 2023 року № 7.4-2/15/13/25182.

- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у справі.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що прийняте Львівською митницею рішення про коригування митної вартості товарів від 14 липня 2023 року № UA209000/2023/400118/2 (далі також спірне/оскаржуване рішення), а також надана відмова у визнанні заявленої митної вартості у формі листа від 03 жовтня 2023 року № 7.4-2/15/13/25182 (далі також спірний/оскаржуваний лист-відмова) є протиправними, оскільки заявлена митна вартість імпортованих товарів повністю підтверджується поданими товаросупровідними документами, а митницею не доведено підстав для її коригування. Водночас описова частина оскаржуваного рішення містить низку необґрунтованих висновків про нібито розбіжності у поданих документах, які не впливають на числові показники митної вартості.

Позивач зазначає, що положення Митного кодексу України (далі також МК України) не визначають виключного переліку документів, що можуть бути подані на підтвердження вартості транспортних послуг. Довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів. Помилка полягала у технічній описці пункту пропуску перетину державного кордону України, однак така була виправлена.

Позивач відзначає, що у відповідь на вимогу від 12 липня 2023 року декларант позивача надсилав митному органу платіжні інструкції від 21 червня 2023 року № 23 та від 05 липня 2023 року № 27, які засвідчували оплату поставок ідентичного товару за іншими митними деклараціями за тим же контрактом. Однак фактичну оплату за конкретну поставку було здійснено лише 15 серпня 2023 року, що підтверджується платіжною інструкцією № 33, поданою відповідачеві у порядку, передбаченому частиною восьмою статті 55 МК України, разом з письмовими поясненнями. Утім, у спірному листі-відмові від 03 жовтня 2023 року відповідач не надав належної оцінки платіжній інструкції та безпідставно відхилив її. Отже, попри підтвердження факту оплати конкретної поставки товару митний орган не взяв до уваги цей платіжний документ.

Позивач вказує, що заявлена ним вартість транспортних витрат у гривнях на суму 35839,50 грн підтверджується: довідкою про транспортні витрати від 10 липня 2023 року; рахунком від 15 липня 2023 року № 511; актом від 15 липня 2023 року № 508; платіжною інструкцією від 10 серпня 2023 року № 2776; 5) декларацією митної вартості від 14 липня 2023 року. Відсутність нарахування пені перевізником також слідує зі змісту акта від 15 липня 2023 року № 508, підписання якого з обох сторін свідчить про повне виконання умов надання послуг, у тому числі щодо оплати. Митний орган не надає жодних заперечень щодо ідентифікації поставки за цим платежем, непідтвердження факту оплати або ж суми такої оплати, а його аргументи зводяться до трактування господарських відносин між продавцем та позивачем.

Позивач зауважує, що Львівська митниця раніше визнавала ту ж саму фактурну вартість ідентичного товару того ж самого імпортера ТОВ «Вест Трейдінг Компані», що заявлялась від того самого постачальника.

Позивач стверджує, що зі змісту оскаржуваних рішення та листа-відмови видно, що відповідач посилається на формальні розбіжності у товаросупровідній документації, водночас жодним чином не оцінює ключові документи та числові значення, які підтверджують заявлену фактурну вартість імпортованих товарів. Такими товаросупровідними документами були: декларація країни відправлення; повний пакет транспортних документів; рахунок-проформа; автотранспортна накладна (CMR).

Крім того, на переконання позивача, зі змісту оскаржуваного рішення неможливо встановити ані порядок розрахунку, ані застосований метод, ані ключові складові визначення митної вартості.

У зв`язку з вищенаведеним просить адміністративний позов задовольнити повністю.

Також у позовній заяві позивач зазначає, що очікувана вартість витрачених годин адвокатами Адвокатського об`єднання «Едвайс Груп» на надання професійної правничої допомоги ТОВ «Вест Трейдінг Компані» за результатами розгляду цієї справи у суді першої інстанції становитиме орієнтовно від 20 робочих годин, що, з урахуванням визначених договором про надання правничої допомоги ставок оплати, становитиме від 40000,00 гривень та буде залежати від тривалості та складності розгляду цієї справи. Детальний розрахунок судових витрат представниками позивача буде подано у справі відповідно до положень частини четвертої статті 134, частини сьомої статті 139 КАС України разом з документами, які його підтверджують.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач проти позову заперечує та зазначає, що відповідно до пункту першого частини четвертої статті 54 МК України Львівська митниця здійснила контроль наявності в поданих декларантом позивача документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, та відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена за ці товари. За результатами контролю встановлено, що для підтвердження витрат на транспортування надана довідка (не є первинним бухгалтерським документом та не може слугувати підтвердження розрахунку). Маршрут транспортування відображено у довідці некоректно. У додатку № 3 до договору від 28 жовтня 2020 року № 10/28 зазначено, що товар відвантажується на умовах повної або часткової попередньої оплати. Документи на оплату партії товару не надано. Отже, було встановлено неподання документів, визначених частиною другою статті 54 МК України, розбіжності в поданих документах. Відповідно до частини третьої статті 53 МК України декларанту виставлена вимога про надання додаткових документів, на підставі яких митна вартість буде визнана. На вимогу декларант додатково надав: платіжні доручення від 21 червня 2023 року № 23 та від 05 липня 2023 року № 27 на попередньо оформлені митні декларації (не стосуються цієї поставки); рахунок-проформу; виправлений примірник довідки на транспортування. У інших наданих декларантом документах не усунуто та не роз`яснено виявлені розбіжності. Інші документи дублюють надані під час митного оформлення документи.

Відповідач стверджує, що під час декларування імпортованих товарів посадовим особам Львівської митниці не було надано копію договору від 28 липня 2022 № 27-07/22, копію платіжної інструкції від 05 липня 2023 року № 27 (код 3001) та копію платіжної інструкції від 21 червня 2023 року № 23 (код 3001), про що свідчить графа 44 «Додаткова інформація/Подані документи/Сертифікати та дозволи» митної декларації. Декларант на вимогу надав: платіжне доручення від 21 червня 2023 року № 23 та від 05 липня 2023 року № 27 на попередньо оформлені митні декларації, які не стосуються цієї поставки. Отже, суд не має права досліджувати обставини, які стосуються митної вартості, які не були предметом дослідження митним органом під час прийняття рішення про коригування митної вартості товарів.

Відповідач вказує, що «довідка», не є належним документом, що підтверджує вартість перевезення оцінюваних товарів. Така довідка не може слугувати підставою для розрахунку транспортних витрат.

Відповідач зауважує, що відповідно до пункту 2 додатку № 3 до договору від 28 жовтня 2020 року № 10/28 оплата здійснюється на умовах 100% передоплати або часткової передоплати шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Жодних доказів на підтвердження факту оплати за імпортований товар декларант до митного оформлення не надав. Отже, Львівська митниця встановила неподання документів, визначених частиною другою статті 53 МК України, розбіжності в поданих документах. Позивач додатково на вимогу надав платіжне доручення від 15 серпня 2023 року № 33, яке засвідчує переказ коштів, хоча додатком до договору від 28 жовтня 2020 року № 10/28 передбачено, що товар відвантажується на умовах повної або часткової попередньої оплати. Тож поданий платіжний документ не містить реквізитів документа, на підставі якого здійснюється оплата за товар. Водночас саме лише співпадіння суми, зазначеної у платіжному дорученні, із сумою, зазначеною у інвойсі, не є підставою, достатньою для твердження «поза сумнівом», що переказ коштів стосується оцінюваного товару.

Відповідач зазначає, що посадові особи Львівської митниці перевірили всі документи, що подавались разом із митною декларацією, і на підставі цього встановили розбіжності та відсутність всіх необхідних документів, що стали законною підставою для витребування додаткових документів. Витребування додаткових документів у позивача було обумовлене необхідністю оцінки наявних ризиків щодо можливого заниження митої вартості, необхідністю у зв`язку з цим перевірки даних щодо правильності формування ціни на задекларований товар, а також підтвердження того, наскільки обґрунтованим є декларування митної вартості товару за ціною, нижчою аніж та, що вже наявна в митного органу, а також законодавчо закріплене право митного органу упевнитись в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку поданих для цілей визначення митної вартості, яке кореспондується з обов`язком декларанта надавати відомості для підтвердження митної вартості, які повинні базуватися на підтверджених документально об`єктивних даних, та піддаватися обчисленню. Однак позивач не надав жодних витребуваних документів, не спростував сумнівів митниці щодо заявленої митної вартості та не довів, що ним правильно здійснено розрахунки митної вартості, в тому числі обрано метод визначення митної вартості товарів, що не дало можливості митниці перевірити декларування всіх складових митної вартості у повному обсязі та стало підставою для визначення митної вартості не за першим методом, а інакше таку вартість визначити не було можливості.

Відповідач звертає увагу на те, що обов`язок доведення ціни товару лежить на декларанті, і саме декларант має довести, що ним правильно здійснено розрахунки митної вартості, в тому числі обрано метод визначення митної вартості товарів. Натомість митний орган має довести обґрунтованість сумнівів. У цій спірній ситуації митниця послідовно застосовувала методи визначення митної вартості імпортованих товарів.

Зважаючи на викладене, відповідач уважає, що в документах, які підтверджують заявлений рівень митної вартості, поданих ТОВ «Вест Трейдінг Компані» виявлено розбіжності, складові митної вартості не можна вважати такими, що є документально підтверджені та піддаються обчисленню, тож оскаржувані рішення та лист-відмова є правомірними, з огляду на що підстави для визнання їх протиправними та скасування відсутні.

У зв`язку з наведеним у задоволенні позову просить відмовити в повному обсязі.

Щодо зменшення витрат на правничу допомогу відповідач зазначає, що сума, яку представник позивача просить відшкодувати як витрати позивача на професійну правничу допомогу, взагалі не співмірні із такою категорією спору та виконаною адвокатом роботою. Ця справа є справою незначної складності, а обсяг матеріалів, опрацьованих адвокатом, а саме документів, що подавалися декларантом позивача до митного оформлення, є незначним. У позовній заяві адвокат навів норми права, що застосовуються до спірних правовідносин, а висновки щодо застосування зазначених норм взяті із висновків судів у справах з аналогічним предметом спору, що, своєю чергою, вказує на відсутність необхідності значного часу для підготовки позовної заяви. Вважає, що сума витрат на надання правничої допомоги, яку заявляє представник позивача у позовній заяві до відшкодування, є завищеною, а отже не відповідає критерію справедливої сатисфакції.

Відповідно до пункту третього частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 12 січня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання; запропоновано позивачу подати до суду переклад товаросупровідних документів державною мовою; клопотання позивача про витребування доказів задоволено частково - витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії митних декларацій, які слугували джерелом коригування митної вартості у спірному рішенні.

Ухвалою суду від 06 лютого 2024 року у задоволенні клопотання представника позивача від 24 січня 2024 року про об`єднання справ в одне провадження відмовлено.

Ухвалою суду від 06 лютого 2024 року, яку занесено в протокол судового засідання, у задоволенні заяви представника відповідача від 26 січня 2024 року про виклик свідка відмовлено.

У судовому засіданні, яке відбулося 06 лютого 2024 року, суд заслухав усні пояснення представників позивача та відповідача, дослідив докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Представник позивача заявлений позов підтримав у повному обсязі, просив його задовольнити.

Представник відповідача проти заявленого позову заперечила у повному обсязі, просила в його задоволенні відмовити.

У цьому ж судовому засіданні суд постановив прийняти рішення у строки, передбачені для справ, розгляд яких здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.

Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

28 жовтня 2020 року між ТОВ «Вест Трейдінг Компані» (Покупець) та «H.Eissing Mineralцl GmbH» (Постачальник) укладено договір № 10/28, згідно із пунктом 2.1 якого постачальник постачає, а Покупець купляє масло моторне (далі Товар).

Відповідно до пунктів 3.1, 3.3, 3.4 договору від 28 жовтня 2020 року № 10/28 загальна вартість всіх партій Товару за цим договором становить 425000,00 євро. Кожна партія Товару оплачується окремо згідно з рахунком-фактурою. Оплата здійснюється протягом 90 днів після отримання Товару шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

10 січня 2022 року між ТОВ «Вест Трейдінг Компані» та «H.Eissing Mineralцl GmbH» укладено додаток № 1 до договору від 28 жовтня 2020 року № 28/10, відповідно до якого усі пункти договору від 28 жовтня 2020 року № 28/10, де вказано назву постачальника, слід читати як «Eissing GmbH».

10 січня 2022 року між ТОВ «Вест Трейдінг Компані» та «Eissing GmbH» укладено додаток № 2 до договору від 28 жовтня 2020 року № 28/10, згідно з яким пункт 3.4 договору від 28 жовтня 2020 року № 28/10 читати в такій редакції: оплата здійснюється на умовах 100% передоплати шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.

01 липня 2022 року між ТОВ «Вест Трейдінг Компані» та «Eissing GmbH» укладено додаток № 3 до договору від 28 жовтня 2020 року № 28/10, відповідно до якого: 1) пункт 3.1 договору від 28 жовтня 2020 року № 28/10 викласти в такій редакції: сума по договору від 28 жовтня 2020 року № 10/28 становить загальна вартість всіх поставлених Покупцю партій Товару згідно із замовленнями до виконання ним всіх зобов`язань; 2) пункт 3.4 договору від 28 жовтня 2020 року № 10/28 читати в такій редакції: оплата здійснюється на умовах 100% передоплати або часткової передоплати шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

З метою митного оформлення придбаних відповідно до договору від 28 жовтня 2020 року № 10/28 товарів декларант позивача 10 липня 2023 року подав до митного органу митну декларацію № 23UA209140018417U7, в якій вартість митна вартість імпортованих товарів (мастильні матеріали із вмістом нафти або нафтопродуктів, одержаних з бітумінозних мінералів; масла моторні, компресорні, турбінні в асортименті; масла трансмісійні та редукторні) визначена у сумі 26741,80 євро, та документи на підтвердження заявленої митної вартості (зазначені у картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209140/2023/000540): пакувальний лист від 04 липня 2023 року № 21997; рахунок-фактуру (інвойс) від 04 липня 2023 року № 23302426; автотранспорту накладну від 06 липня 2023 року б/н; сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 від 05 липня 2023 року № А498785; рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги від 10 липня 2023 року № 1007/2/23; додатки від 10 січня 2022 року, 01 липня 2022 року №№ 1, 2, 3 до зовнішньоекономічного договору (контракту), зовнішньоекономічний договір (контракт) від 28 жовтня 2020 року № 10/28; договір про надання послуг митного брокера від 03 лютого 2023 року б/н; договір (контракт) про перевезення від 04 липня 2023 року заявка № б/н; заяву декларанта або уповноваженої ним особи у вигляді коду внесення до митної декларації від 09 липня 2023 року б/н; перепустку від 10 липня 2023 року № ПТ000264076; копію митної декларації країни відправлення від 05 липня 2023 року № 23DE535110456941Е8.

За результатами розгляду митної декларації та доданих до неї, а також надалі на вимогу митного органу, документів Львівська митниця прийняла рішення про коригування митної вартості товарів від 14 липня 2023 року № UA209000/2023/400118/2 у графі 33 якого «Обставини прийняття рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості», зазначено, зокрема таке:

Відповідно до пункту першого частини четвертої статті 54 МК України Львівська митниця здійснила контроль наявності в поданих декларантом позивача документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, та відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена за ці товари.

За результатами контролю встановлено таке:

- для підтвердження витрат на транспортування надана довідка (не є первинним бухгалтерським документом та не може слугувати підтвердження розрахунку). Маршрут транспортування відображено у довідці некоректно;

- у додатку № 3 до договору від 28 жовтня 2020 року № 10/28 зазначено, що товар відвантажується на умовах повної або часткової попередньої оплати. Документи на оплату партії товару не надано.

Отже, було встановлено неподання документів, визначених частиною другою статті 54 МК України (контракт), розбіжності в поданих документах.

Відповідно до частини третьої статті 53 МК України декларанту виставлена вимога про надання додаткових документів, на підставі яких митна вартість буде визнана.

На вимогу декларант додатково надав:

- платіжні доручення, що містять посилання на попередньо оформлені митні декларації (не стосуються цієї поставки);

- рахунок-проформу;

- виправлений примірник довідки на транспортування.

У інших наданих декларантом документах не усунуто та не роз`яснено виявлені розбіжності. Інші документи дублюють надані під час митного оформлення документи.

Отже, митницею встановлено неподання документів, визначених частиною другою статті 54 МК України. Декларантом не усунуто та не роз`яснено виявлені розбіжності. Це є відповідно до частини шостої статті 54 МК України підставою для відмови у митному оформленні за заявленою митною вартістю.

Проведено консультації з декларантом згідно зі статтею 57 МК України. Неможливо застосувати такі методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст.59 МК України) та методу 2б (ст.60 МК України) з причини відсутності в органу доходів і зборів та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст.62 МК України) та методу 2г (ст.63 МК України) з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в органу доходів і зборів. Застосовано метод 2ґ (ст.64 МК України). Митний кодекс України від 13 березня 2012 року № 4495-VI розділ III.

Джерелом інформації для коригування митної вартості слугували

- товар № 1: МД № UA403020/2023/8832 від 12 червня 2023 року, 8,75 дол. США/кг;

- товар № 2: МД № UA209170/2023/050088 від 26 червня 2023 року; МД № UA209170/2023/030567 від 20 квітня 2023 року, 3,6901 дол. США/кг;

- товар № 3: МД № UA209170/2023/41434 від 29 травня 2023 року, 6,43 дол. США/кг.

Коригування на обсяг партії не здійснювалося.

19 вересня 2023 року, користуючись правом, передбаченим частиною восьмою статті 55 МК України, ТОВ «Вест Трейдінг Компані» подало до Львівської митниці письмові пояснення від 18 вересня 2023 року за вих. № 01-18/09-2023 щодо змісту товаросупровідних документів, а також надало додаткові документи на підтвердження митної вартості імпортованого товару, зокрема: акт надання транспортних послуг від 15 липня 2023 року № 508; платіжну інструкцію від 15 серпня 2023 року № 33 щодо оплати імпортованого товару; платіжну інструкцію від 10 серпня 2023 року № 2776 щодо оплати послуг перевезення; рахунок від 15 липня 2023 року № 511 щодо вартості транспортних послуг; лист перевізника ФОП ОСОБА_1 від 15 серпня 2023 року. Відтак просило визнати заявлену митну вартість товару, ввезеного ТОВ «Вест Трейдінг Компані» на митну територію України відповідно до митної декларації від 10 липня 2023 року № 23UA209140018417U7, у прийнятті якої було відмовлено.

Листом від 03 жовтня 2023 року № 7.4-2/15/13/25182 Львівська митниця повідомила ТОВ «Вест Трейдінг Компані» у відповідь на його письмові пояснення від 18 вересня 2023 року за вих. № 01-18/09-2023, зокрема про таке: «… Надіслане платіжне доручення № 33 засвідчує переказ коштів від 15.08.2023, хоча відповідно до пункту 2 Додатку № 3 до договору № 10/28 від 28.10.2020 передбачено, що товар відвантажується на умовах повної або часткової попередньої оплати.

Відповідно до Договору-заявки на перевезення від 04.07.2023 у пункті «вартість перевезення» зазначено суму 1800 євро згідно з курсом НБУ на день виставлення рахунку. Надісланий рахунок-фактура на перевезення датований 15.07.2023. Відповідно до офіційного курсу НБУ вартість транспортування (за рахунками № 511 та № 517) мала б становити 73544,58 грн.

Відповідно до Договору-заявки на перевезення від 04.07.2023 оплата виконується протягом 5 банківських днів з моменту доставки вантажу. У випадку затримки оплати більше ніж на 5 банківських днів, Замовник зобов`язаний оплатити 5% від вартості фрахту за кожен прострочений банківський день. Надіслане платіжне доручення за надані транспортні послуги датоване 10.08.2023, однак відсутні документи, які засвідчували б сплату пені. З огляду на викладене та відповідно до ст. 55 Митного кодексу України, Львівська митниця відмовляє у скасуванні та залишає без змін рішення про коригування митної вартості № UA209000/2023/400118/2 від 14.07.2023…».

Не погоджуючись із оскаржуваними рішенням та листом-відмовою відповідача, уважаючи їх протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Предметом розгляду у цій справі є правомірність прийнятого Львівською митницею рішення про коригування митної вартості товарів від 14 липня 2023 року № UA209000/2023/400118/2, а також наданої листа-відмови від 03 жовтня 2023 року № 7.4-2/15/13/25182 у визнанні заявленої митної вартості.

Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Митний Кодекс України (далі МК України) визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб`єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Частиною першою статті 246 МК України визначено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію (частина перша статті 248 МК України).

Частиною першою статті 257 МК України визначено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.

Відповідно до частини шостої статті 257 МК України умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом. Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Приписами статті 49 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частинами першою, другою статті 51 МК України визначено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

За змістом частини четвертої статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця. Платежі необов`язково повинні бути здійснені у вигляді переказу грошей (зокрема, але не виключно). Такі платежі можуть бути здійснені шляхом акредитива, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо) (частини п`ята, сьома статті 58 МК України).

Відповідно до частини другої статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Стаття 53 МК України визначає перелік документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.

У випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (частина перша статті 53 МК України).

Частиною другою статті 53 МК України визначено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частина п`ята статті 53 містить норми, відповідно до яких забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Відповідно до частини третьої статті 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Частиною першою статті 55 МК України визначено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Під час митного оформлення при прийнятті органом доходів і зборів письмового рішення про коригування митної вартості товарів декларант або уповноважена ним особа може здійснити коригування заявленої митної вартості у строк, встановлений частиною другою статті 263 цього Кодексу. Декларант може провести консультації з органом доходів і зборів з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в органі доходів і зборів (частини четверта, п`ята статті 55 МК України).

Відповідно до частини першої статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Частиною другою статті 57 МК України визначено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (частина третя статті 57 МК України).

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (частина четверта статті 57 МК України).

Частиною восьмою статті 57 МК України визначено, що у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 64 МК України митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

Як зазначено в частині четвертій статті 64 МК України, у разі якщо ця стаття застосовується органом доходів і зборів, він на вимогу декларанта або уповноваженої ним особи зобов`язаний письмово поінформувати їх про митну вартість, визначену відповідно до положень цієї статті, та про використаний при цьому метод.

Відповідно до частини сьомої статті 55 МК України у випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів орган доходів і зборів за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною органом доходів і зборів, шляхом надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів.

Частиною другою статті 55 МК України визначено, що прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

За змістом частини третьої статті 55 МК України форма рішення про коригування митної вартості товарів встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Відповідно до статті 55 МК України наказом Міністерства фінансів України № 598 від 24 травня 2012 року, серед іншого, затверджено Правила заповнення рішення про коригування митної вартості товарів.

В пункті 2.1 цих Правил у розділі заповнення графи 33 «Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості» вказано, що у графі зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у тому числі:

неподання основних документів, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів (згідно з переліком та відповідно до умов, наведених у статті 53 Кодексу);

невірно проведений розрахунок митної вартості;

невідповідність обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 розділу ІІІ Кодексу;

надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом.

У графі також вказується про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методів визначення митної вартості товарів відповідно до вимог статей 59-61 Кодексу. Результати проведеної консультації, а також причини, через які не можуть бути застосовані методи визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів (наприклад, відсутня інформація щодо вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів), фіксуються у графі.

Посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.

У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.

Системний аналіз наведених вище норм МК України дозволяє зробити такі висновки. Основним методом визначення митної вартості товарів є метод «за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)». МК України визначає вичерпний перелік документів, що подаються декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення, а також забороняє вимагати будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в статті 53 цього Кодексу.

Обов`язок довести задекларовану митну вартість товару лежить на декларанті. Декларант під час митного оформлення імпортованого товару зобов`язаний надати документи за переліком, визначеним частиною другою статті 53 МК України. Контролюючий орган вправі витребувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у разі обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає контролюючому органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення митної вартості товару. Такі сумніви можуть бути зумовлені, зокрема неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, невідповідністю характеристик товару, зазначених у поданих документах, результату митного огляду цього товару, порівнянням заявленої митної вартості з митною вартістю ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено.

Водночас повноваження контролюючого органу витребувати додаткові документи стосується тільки тих документів, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всіх передбачених статтею 53 МК України документів. Ненадання декларантом витребуваних контролюючим органом документів може бути підставою для коригування митної вартості у разі, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують об`єктивних сумнівів щодо достовірності наданої декларантом інформації.

Такий висновок щодо застосування норм статей 53, 54 МК України Верховний Суд зробив у низці постанов, зокрема в постановах від 27 березня 2020 року у справі № 540/2605/18, від 06 травня 2020 року у справі № 140/1713/19, від 17 січня 2022 року у справі № 520/2000/19.

У цій справі суд встановив, що позивач визначив митну вартість імпортованих товарів за ціною договору, яка зазначена у наданому митному органу рахунку-фактурі (інвойсі) від 04 липня 2023 року № 23302426, а саме 26741,80 євро.

На підтвердження заявленої митної вартості придбаних товарів декларант позивача надав митному органу разом з митною декларацією від 10 липня 2023 року № 23UA209140018417U7, а надалі на письмову вимогу митного органу документи, визначені частиною другою статті 53 МК України (зазначені у картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209140/2023/000540): пакувальний лист від 04 липня 2023 року № 21997; рахунок-фактуру (інвойс) від 04 липня 2023 року № 23302426; автотранспорту накладну від 06 липня 2023 року б/н; сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 від 05 липня 2023 року № А498785; рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги від 10 липня 2023 року № 1007/2/23; додатки від 10 січня 2022 року, 01 липня 2022 року №№ 1, 2, 3 до зовнішньоекономічного договору (контракту), зовнішньоекономічний договір (контракт) від 28 жовтня 2020 року № 10/28; договір про надання послуг митного брокера від 03 лютого 2023 року б/н; договір (контракт) про перевезення від 04 липня 2023 року заявка № б/н; заяву декларанта або уповноваженої ним особи у вигляді коду внесення до митної декларації від 09 липня 2023 року б/н; перепустку від 10 липня 2023 року № ПТ000264076; копію митної декларації країни відправлення від 05 липня 2023 року № 23DE535110456941Е8.

Проте в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів митний орган вказав, що ним встановлено неподання документів, визначених частиною другою статті 54 МК України, розбіжності в поданих документах, що полягають у такому:

1) для підтвердження витрат на транспортування надана довідка (не є первинним бухгалтерським документом та не може слугувати підтвердження розрахунку). Маршрут транспортування відображено у довідці некоректно;

2) у додатку № 3 до договору від 28 жовтня 2020 року № 10/28 зазначено, що товар відвантажується на умовах повної або часткової попередньої оплати. Документи на оплату партії товару не надано.

Стосовно першого твердження митного органу суд зазначає таке.

Положення МК України не визначають виключного переліку документів, які можуть бути подані на підтвердження вартості транспортних послуг.

Так, відповідно до пункту шостого частини другої статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

На підтвердження вартості транспортних послуг декларант позивача надав митному органу довідку № 1007/2/23 від 10 липня 2023 року про транспортні витрати. Надана довідка містить такі відомості: а) маршрут перевезення; б) номерні знаки транспортного засобу; в) вартість перевезення. Довідка підписана ФОП ОСОБА_1 , посада головного бухгалтера не передбачена.

Суд відзначає, що, якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. МК України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів. Указана позиція суду узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 31 травня 2019 року у справі № 804/16553/14.

Верховний Суд у постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 810/4441/16 зазначив таке: «Суд звертає увагу на тому, що, оскільки Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів».

Отже, надана позивачем митному органу довідка № 1007/2/23 від 10 липня 2023 року про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення імпортованих товарів, з огляду на що доводи митного органу в цій частині суд відхиляє.

Крім цього, позивач не заперечує того факту, що у первинно поданій редакції довідки № 1007/2/23 від 10 липня 2023 року про транспортні витрати було допущено технічну описку.

Зокрема, у першому абзаці довідки зазначено: «Підприємство надало автомобіль DAF НОМЕР_1 / НОМЕР_2 для перевезення вантажу по маршруту Німеччина (Schuttorf) Україна (м. Дрогобич)». Тобто, у першому абзаці маршрут перевезення зазначено правильно. Однак, у абзаці третьому довідки у редакції, що була подана разом з митною декларацією, зазначено: «Транспортні витрати по території України від п/п Ужгород до м. Дрогобич (110 км) складають 2510,50 грн». У відповідь на вимогу митного органу декларант позивача надав довідку № 1007/2/23 від 10 липня 2023 року про транспортні витрати з виправленим абзацом третім, який відповідав маршруту перевезення.

Тобто, помилка полягала у технічній описці пункту пропуску перетину державного кордону України. Подання виправленої довідки підтверджує сам відповідач в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів.

Отож, зауваження відповідача про те, що маршрут транспортування відображено у довідці некоректно, є з урахуванням встановлених вище обставин безпідставними.

Стосовно другого твердження митного органу суд зазначає таке.

За змістом пункту четвертого частини другої статті 53 МК України банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, є документами, які підтверджують митну вартість товарів, за умови, якщо рахунок сплачено. Такий висновок випливає з буквального тлумачення наведеної норми.

Як встановив суд, фактичну оплату за конкретну поставку товару позивач здійснив лише 15 серпня 2023 року, що підтверджується платіжною інструкцією в іноземній валюті або банківських металах № 33.

Отже, на момент митного декларування імпортованих товарів (10 липня 2023 року) рахунок за такі товари не було сплачено, а тому на підставі пункту четвертого частини другої статті 53 МК України декларант позивача не мав обов`язку подавати банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару (та й об`єктивно не міг їх подати у зв`язку з відсутністю таких на той час).

Крім цього, в оскаржуваному рішенні митний орган спотворює точний зміст додатку № 3 до договору від 28 жовтня 2020 року № 28/10, зазначаючи, що ним передбачено таке: товар відвантажується на умовах повної або часткової попередньої оплати.

Жодних умов про те, що товар відвантажується на умовах повної або часткової попередньої оплати додаток № 3 до договору від 28 жовтня 2020 року № 28/10 не містить, а натомість чітко передбачає, що оплата здійснюється на умовах 100% передоплати або часткової передоплати шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Суд також погоджується з доводами позивача про те, що, приймаючи оскаржуване рішення відповідач не фактично не оцінив ключові документи, а також числові значення, які підтверджують заявлену фактурну вартість імпортованого товару, вказані у цих документах. Так, рахунок-фактура (інвойс) від 04 липня 2023 року № 23302426 повністю підтверджує кількісні, якісні показники придбаного товару, а також його вартість (26741,80 євро). Також зміст експортної декларації від 05 липня 2023 року № 23DE535110456941E8 (графа 22) свідчить про підтвердження митницею країни відправлення тієї ж самої фактурної вартості імпортованого товару (26741,80 євро).

З урахуванням викладеного суд критично оцінює зауваження митного органу стосовно того, що позивачем не було надано документів на оплату партії товару.

Тож, беручи до уваги відсутність будь-яких належних доказів на підтвердження позиції митного органу, суд уважає, що позивач до митного оформлення надав усі документи, необхідні для підтвердження заявленої митної вартості імпортованих товарів, які містили необхідні числові показники митної вартості, та давали відповідачу підстави для прийняття рішення щодо визнання заявленої митної вартості таких товарів.

Оцінюючи рішення про коригування митної вартості товарів в частині, що стосується визначення митної вартості товарів за резервним методом, суд ураховує таке.

Як передбачено пунктами першим, другим, четвертим частини другої статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Відповідно до пункту 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 598, зі змінами та доповненнями, посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.

У постанові від 08 лютого 2019 року у справі № 825/648/17 Верховний Суд зазначив таке: «У рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів».

Однак оскаржуване рішення не містить жодних пояснень щодо зроблених контролюючим органом коригувань на обсяги партій ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.

Також у постанові від 25 вересня 2020 року у справі № 810/2520/16 Верховний Суд погодився із висновком судів попередніх інстанцій, що на підтвердження правомірності коригування митної вартості товарів відповідач у своїх рішеннях не навів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом, що свідчить про порушення останнім частини другої статті 55 МК України щодо обґрунтованості прийнятого рішення.

Суд ураховує, що відповідач має доступ до цінової бази усіх ввезених на митну територію України товарів та може відібрати за критерієм «код УКТЗЕД» всі митні оформлення за першим методом за певний період та проілюструвати діапазон оформленої митної вартості (від мінімальної до максимальної) ідентичних чи подібних товарів, вказавши обсяг поставок, країну походження тощо.

Тому зазначення в оскаржуваному рішенні лише номерів та дат митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, без будь-якого обґрунтування їх вибору, без пояснення критеріїв відбору, а також докладної інформації щодо номенклатури, характеристик товару, умов поставки тощо не підтверджує обґрунтованість визначеної відповідачем митної вартості товарів та свідчить про необґрунтованість оскаржуваного рішення.

Ураховуючи наведені вище мотиви, суд дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів є необґрунтованим, а відповідач не довів його правомірності в частині визначення митної вартості імпортованих товарів, тому таке рішення належить визнати протиправним та скасувати, а позовну вимогу в цій частині задовольнити.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною відмови Львівської митниці ДМС України у визнанні заявленої митної вартості у формі листа від 03 жовтня 2023 року № 7.4-2/15/13/25182 суд зазначає таке.

Частинами восьмою, дев`ятою, десятою статті 55 МК України передбачено, що протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант або уповноважена ним особа може надати митному органу додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються.

У разі надання декларантом або уповноваженою ним особою додаткових документів митний орган розглядає подані додаткові документи і протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості або надає обґрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів. У такому разі надане забезпечення сплати митних платежів відповідно повертається (вивільняється) або використовується для сплати відповідних митних платежів.

Якщо митний орган протягом строку, зазначеного у частині дев`ятій цієї статті, не надає обґрунтованої відмови у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів, вважається, що декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість товарів визначено правильно. У такому разі митний орган скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості, а надане забезпечення сплати митних платежів повертається (вивільняється) у порядку та строки, визначені цим Кодексом.

Суд встановив, що 19 вересня 2023 року, користуючись правом, передбаченим частиною восьмою статті 55 МК України, ТОВ «Вест Трейдінг Компані» подало до Львівської митниці письмові пояснення від 18 вересня 2023 року за вих. № 01-18/09-2023 щодо змісту товаросупровідних документів, а також надало додаткові документи на підтвердження митної вартості імпортованого товару, зокрема: акт надання транспортних послуг від 15 липня 2023 року № 508; платіжну інструкцію від 15 серпня 2023 року № 33 щодо оплати імпортованого товару; платіжну інструкцію від 10 серпня 2023 року № 2776 щодо оплати послуг перевезення; рахунок від 15 липня 2023 року № 511 щодо вартості транспортних послуг; лист перевізника ФОП ОСОБА_1 від 15 серпня 2023 року. Відтак просило визнати заявлену митну вартість товару, ввезеного ТОВ «Вест Трейдінг Компані» на митну територію України відповідно до митної декларації від 10 липня 2023 року № 23UA209140018417U7, у прийнятті якої було відмовлено.

Листом від 03 жовтня 2023 року № 7.4-2/15/13/25182 Львівська митниця повідомила ТОВ «Вест Трейдінг Компані» у відповідь на його письмові пояснення від 18 вересня 2023 року за вих. № 01-18/09-2023, зокрема про таке: «… Надіслане платіжне доручення № 33 засвідчує переказ коштів від 15.08.2023, хоча відповідно до пункту 2 Додатку № 3 до договору № 10/28 від 28.10.2020 передбачено, що товар відвантажується на умовах повної або часткової попередньої оплати.

Відповідно до Договору-заявки на перевезення від 04.07.2023 у пункті «вартість перевезення» зазначено суму 1800 євро згідно з курсом НБУ на день виставлення рахунку. Надісланий рахунок-фактура на перевезення датований 15.07.2023. Відповідно до офіційного курсу НБУ вартість транспортування (за рахунками № 511 та № 517) мала б становити 73544,58 грн.

Відповідно до Договору-заявки на перевезення від 04.07.2023 оплата виконується протягом 5 банківських днів з моменту доставки вантажу. У випадку затримки оплати більше ніж на 5 банківських днів, Замовник зобов`язаний оплатити 5% від вартості фрахту за кожен прострочений банківський день. Надіслане платіжне доручення за надані транспортні послуги датоване 10.08.2023, однак відсутні документи, які засвідчували б сплату пені. З огляду на викладене та відповідно до ст. 55 Митного кодексу України, Львівська митниця відмовляє у скасуванні та залишає без змін рішення про коригування митної вартості № UA209000/2023/400118/2 від 14.07.2023…».

Оцінюючи аргументи митного органу щодо відмови у визнанні заявленої позивачем митної вартості товарів, які вказані у листі від 03 жовтня 2023 року № 7.4-2/15/13/25182, суд зазначає таке.

Щодо оплати імпортованих товарів.

Сума, вказана у платіжній інструкції в іноземній валюті або банківських металах від 15 серпня 2023 року № 33 (26741,80 євро), відповідає фактурній вартості імпортованих товарів, яка вказана у рахунку-фактурі (інвойсі) від 04 липня 2023 року № 23302426 (26741,80 євро) та у графі 22 експортної декларації від 05 липня 2023 року № 23DE535110456941E8 (26741,80 євро).

Крім того, у рядку «Призначення платежу» цієї платіжної інструкції вказано, що це оплата згідно з договором № 10/28 від 28 жовтня 2020 року, МД № 23UA209140019015U3 від 14 липня 2023 року (митна декларація, за якою товар було випущено у вільний обіг після прийняття оскаржуваного рішення про коригування митної вартості).

Отже, платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах від 15 серпня 2023 року № 33 повністю підтверджує оплату поданих позивачем до митного оформлення імпортованих товарів 15 серпня 2023 року, а зауваження митного органу стосовно неналежного підтвердження їх оплати є надуманими.

Щодо вартості перевезення імпортованих товарів.

У графі договору-заявки про надання транспортно-експедиційних послуг від 04 липня 2023 року «Вартість перевезення та форма оплати» вказано: 1800 євро згідно з курсом НБУ на день виставлення рахунку. Тобто, виставлення рахунку у гривневому еквіваленті є підставою для оплати за послуги перевезення, а не договір-заявка.

Разом з митною декларацією (тобто, ще на етапі митного контролю) декларант позивача подав митному органу довідку № 1007/2/23 від 10 липня 2023 року про транспортні витрати, видану перевізником ФОП ОСОБА_1 , зі змісту якої вбачалось, що загальна вартість перевезення становить 35839,50 грн. Отже, ще на етапі митного контролю митному органу було надано інформацію про вартість перевезення у гривневому еквіваленті, однак жодних зауважень стосовно розрахунку курсу НБУ оскаржуване рішення не містить.

Рахунок № 511 було виставлено перевізником ФОП ОСОБА_1 15 липня 2023 року на загальну суму 35839,50 грн, що відповідає змісту довідки № 1007/2/23 від 10 липня 2023 року про транспортні витрати.

Акт наданих послуг № 508 від 15 липня 2023 року також містить вартість перевезення у гривні 35839,50 грн. Цей акт підписаний обома сторонами, що свідчить про підтвердження як факту надання послуг перевізником, так і повний розрахунок з боку ТОВ «Вест Трейдінг Компані» за надані послуги.

Позивач сплатив за перевезення саме 35839,50 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 2776 від 10 серпня 2023 року на загальну суму 140671,00 грн (оплата за три перевезення). Так, у призначенні платежу у цій платіжній інструкції вказано: за надані транспортні послуги згідно з рах.№511, 517 від 15 липня 2023 року, № 552 від 25 липня 2023 року без ПДВ.

Отже, заявлена декларантом позивача вартість транспортних витрат у гривні на суму 35839,50 грн підтверджується: 1) довідкою № 1007/2/23 від 10 липня 2023 року про транспортні витрати; 2) рахунком № 511 від 15 липня 2023 року; 3) актом № 508 від 15 липня 2023 року; 4) платіжною інструкцією № 2776 від 10 серпня 2023 року, а натомість зауваження митного органу стосовно неналежного підтвердження вартості таких є безпідставними.

Щодо пені за прострочення оплати транспортних послуг, то суд зазначає, що відсутність нарахування пені перевізником убачається зі змісту акту № 508 від 15 липня 2023 року, підписання якого з обох сторін свідчить про повне виконання умов надання послуг з перевезення, у тому числі стосовно їх оплати. Крім цього, суд погоджується з аргументом позивача про те, що умови виконання господарських зобов`язань між сторонами зовнішньоекономічного контракту не є обов`язком контролю відповідачем у процесі перевірки числових показників митної вартості імпортованих товарів.

Беручи до уваги викладене, суд уважає, що відповідач необґрунтовано відмовив позивачу у визнанні заявленої митної вартості товарів згідно з додатково поданими документами у порядку, встановленому частиною восьмою статті 55 МК України, така відмова безпосередньо порушує права позивача, відтак її належить визнати протиправною, а позовну вимогу у цій частині задовольнити.

Щодо інших доводів сторін, які викладені у заявах по суті справи, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 КАС України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд під час вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, не є необхідним надавати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для ухвалення рішення у цій справі.

Відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до вимог частини першої, пункту другого частини другої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити повністю.

Щодо розподілу судових витрат суд ураховує таке.

Згідно з частинами першою, третьою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до правил абзацу першого частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд встановив, що за подання цього позову до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 6056,00 грн. Ураховуючи задоволення позову судом у повному обсязі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача належить стягнути 6056,00 грн сплаченого судового збору.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

19 лютого 2024 року представник позивача подав до суду заяву про стягнення судових витрат з відповідача з детальним описом наданих послуг у справі, в якій просить суд стягнути з Львівської митниці на користь ТОВ «Вест Трейдінг Компані» 19350,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

26 лютого 2024 року представник відповідача подала до суду заперечення на заяву представника позивача про стягнення судових витрат, в яких зазначає, зокрема що розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 19350,00 грн не є пропорційним до предмету спору, з урахуванням того, що ця адміністративна справа була визнана судом справою незначної складності, її розгляд вирішено здійснити за правилами спрощеного позовного провадження, що, своєю чергою, свідчить про те, що розмір витрат на правничу допомогу, зазначений представником позивача, які позивач поніс у зв`язку з розглядом справи, не може бути визнаний співмірним зі складністю справи, обсягом та якістю наданих послуг, а також часом, витраченим на виконання відповідних робіт (послуг). Відтак просить суд відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення у справі про стягнення з Львівської митниці на користь ТОВ «Вест Трейдінг Компані» судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу в сумі 19350,00 грн.

Правове регулювання витрат на професійну правничу допомогу містить стаття 134 КАС України.

Так, частиною першою цієї статті визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частин другої-п`ятої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналіз наведених норм права вказує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

На підтвердження розміру та реальності понесення витрат на правничу допомогу у цій справі позивач подав до суду такі докази:

1. Ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВС № 1229442 від 18 вересня 2023 року.

2. Договір № 01-27/07-2023 про надання правової допомоги від 27 липня 2023 року, укладений між Адвокатським об`єднанням «ЕДВАЙС ГРУП» (Адвокатське об`єднання) та ТОВ «Вест Трейдінг Компані) (Клієнт).

3. Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат від 20 грудня 2023 року.

4. Рахунок на оплату від 29 грудня 2023 року № 107, згідно з яким вартість послуг у сфері права (надання правової допомоги): аналіз документів; розробка стратегії захисту, підготовка позову щодо оскарження рішення № UA209000/2023/400118/2 (9 год.) становить 19350,00 грн.

5. Акт надання послуг від 29 грудня 2023 року № 105, відповідно до якого виконавець виконав такі роботи (надав такі послуги): послуги у сфері права (надання правової допомоги): аналіз документів; розробка стратегії захисту, підготовка позову щодо оскарження рішення № UA209000/2023/400118/2 (9 год.); вартість 19350,00 грн.

6. Платіжну інструкцію від 08 січня 2024 року № 3125 про оплату позивачем Адвокатському об`єднанню «ЕДВАЙС ГРУП» вартості наданої правничої допомоги.

Суд зазначає, що принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України.

Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Водночас розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, з аналізу статті 134 КАС України, випливає, що, крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в тому числі неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині п`ятій цієї статті. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожній конкретній ситуації за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

За змістом частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, згідно з практикою якого заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Водночас для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

За таких обставин суд зазначає, що ця адміністративна справа згідно з положеннями статей 4, 12 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом у порядку спрощеного позовного провадження.

Так, предмет спору у цій справі не є складним та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.

Також суд враховує відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій (в тому числі Верховного Суду) з аналогічного предмету спору та аналогічні мотивам тим, що наведені в адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката під час підготовки цього адміністративного позову.

Тобто, з позиції суду підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи, а заявлена до відшкодування сума витрат на її підготовку у розмірі 19350,00 грн є значно завищеною.

Отже, заявлені позивачем до відшкодування 19350,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для нього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом, витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

За цих обставин з урахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності до ціни позову та розміру судового збору, конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження суд уважає за необхідне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу та покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати на оплату правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції в сумі 4000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Трейдінг Компані» (вул. Стрийська, 258/5, м. Дрогобич, Львівська область, 82100) до Львівської митниці Державної митної служби України (вул. Костюшка, 1, м. Львів, 79000) про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправною відмови задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів від 14 липня 2023 року № UA209000/2023/400118/2.

Визнати протиправною відмову Львівської митниці у визнанні заявленої митної вартості товарів, оформлену листом від 03 жовтня 2023 року № 7.4-2/15/13/25182.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Трейдінг Компані» (вул. Стрийська, 258/5, м. Дрогобич, Львівська область, 82100, код ЄДРПОУ 38540672) 6056,00 грн сплаченого судового збору та 4000,00 грн витрат на правничу допомогу.

У стягненні решти витрат на правничу допомогу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 10 червня 2024 року.

СуддяКлименко Оксана Миколаївна