Ухвала

від 10.06.2024 по справі 480/10789/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 червня 2024 року

м. Київ

справа №480/10789/23

адміністративне провадження №К/990/20418/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Рибачука А.І.

суддів: Бучик А.Ю., Коваленко Н.В.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2024 у справі № 480/10789/23 за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Липоводолинської селищної ради про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача, в якому просила суд:

- визнати неправомірним та скасувати рішення Липоводолинської селищної ради від 21.01.2022 «Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо об`єднання земельних ділянок комунальної власності»;

- визнати неправомірною відмову Липоводолинської селищної ради, оформлену листом від 13.09.2023 № 02-07/2368, у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Липоводолинської селищної ради Липоводолинського (Роменського) району Сумської області та у передачі безоплатно із земель комунальної власності у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 1,9892 га, кадастровий номер: 5923255100:03:003:0190, призначеної для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Липоводолинської селищної ради Роменського району Сумської області;

- зобов`язати Липоводолинську селищну раду затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Липоводолинської селищної ради Липоводолинського (Роменського) району Сумської області та передати безоплатно із земель комунальної власності у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1,9892 га, кадастровий номер: 5923255100:03:003:0190, призначену для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Липоводолинської селищної ради Роменського району Сумської області.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 10.01.2024 позовні вимоги задоволено частково:

- скасовано рішення Липоводолинської селищної ради від 21.01.2022 «Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо об`єднання земельних ділянок комунальної власності».

- визнано протиправною бездіяльність Липоводолинської селищної ради, яка полягає у неналежному розгляді заяви ОСОБА_1 від 11.09.2023 про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Липоводолинської селищної ради Липоводолинського (Роменського) району Сумської області та у передачі безоплатно із земель комунальної власності у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 1,9892 га, кадастровий номер: 5923255100:03:003:0190, призначеної для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Липоводолинської селищної ради Роменського району Сумської області

- зобов`язано Липоводолинську селищну раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.09.2023 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га розташованої на території Липоводолинської селищної ради, та за результатами її розгляду прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

- в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідач, не погодившись з прийнятим судовим рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову про скасування рішення Липоводолинської селищної ради від 21.01.2022 «Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо об`єднання земельних ділянок комунальної власності», оскаржив його в цій частині до суду апеляційної інстанції.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2024 задоволено апеляційну скаргу відповідача, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасовано та прийнято в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволені позову.

27.05.2024 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2024 у справі № 480/10789/23.

Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.

Відповідно до положень пункту 8 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Право на касаційне оскарження регламентовано положеннями статті 328 КАС України, частиною першою якої визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Такі випадки визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, згідно із якою підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо неналежного дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає порушення норм процесуального права чи неправильне застосування процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Касаційна скарга подана з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Скаржниця, обґрунтовуючи право на подання касаційної скарги посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини дев`ятої статті 118 Земельного кодексу України у подібних правовідносинах щодо протиправності рішення органу місцевого самоврядування, яким надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо об`єднання земельних ділянок комунальної власності, на які вже були отримані відповідні дозволи іншими особами та виготовлені проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Водночас, обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновку апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. При цьому, зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування повинно було ставитись перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).

Верховним Судом установлено, що зазначена скаржницею норма права не застосовувалася судом апеляційної інстанції при вирішенні цього спору, оскільки Другий апеляційний адміністративний суд переглядав рішення суду першої інстанції лише в частині задоволення позовних вимог про скасування рішення Липоводолинської селищної ради від 21.01.2022 «Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо об`єднання земельних ділянок комунальної власності», а зазначена скаржницею норма права (частина дев`ята статті 118 Земельного кодексу України) не регулює питання надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо об`єднання земельних ділянок комунальної власності, а встановлює строки на затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

З урахуванням зазначеного, вказана скаржницею підстава касаційного оскарження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України без зазначення норми права, що була застосована неправильно судом апеляційної інстанції, а також без обґрунтування того у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися не може слугувати належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судового рішення в розумінні положень частини четвертої статті 328 КАС України.

Верховний Суд наголошує, що підстава касаційного оскарження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України викладається в касаційній скарзі з наведенням конкретних висновків суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку.

В свою чергу, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) зазначення або зазначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, може унеможливити в подальшому її розгляд.

Отже, касаційна скарга за формою та змістом не відповідає положенням статті 330 КАС України, оскільки в ній не зазначено належне обґрунтування підстав касаційного оскарження, зокрема, в частині правильного та (або) додаткового визначення підстав касаційного оскарження.

З урахуванням наведеного, скаржниці необхідно усунути зазначений недолік шляхом надання до Верховного Суду уточненої касаційної скарги, в якій необхідно зазначити належні підстави оскарження судового рішення в цій справі (з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України).

Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу (залишення позовної заяви без руху).

Керуючись статтями 169, 328-332 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2024 у справі № 480/10789/23 залишити без руху.

Надати скаржниці строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги.

Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк касаційна скарга разом із доданими до неї матеріалами буде повернута.

Ухвала оскарженню не підлягає.

........................

........................

........................

А.І. Рибачук

А.Ю. Бучик

Н.В. Коваленко,

Судді Верховного Суду