Постанова

від 05.06.2024 по справі 168/357/24

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 168/357/24 Головуючий у 1 інстанції: Сухоручко Ю. О. Провадження № 22-ц/802/606/24 Доповідач: Бовчалюк З. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого -судді Бовчалюк З.А.,

суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,

з участю секретаря судового засідання Власюк О.С.,

представника заявника ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Ковельська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за законом, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , яка подана в його інтересах представником ОСОБА_1 , на ухвалу Старовижівського районного суду Волинської області від 09 квітня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, у якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що зареєстроване та належать на праві приватної власності ОСОБА_3 , зокрема:

- магазин промислових товарів (А-5), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 30 кв.м.,

- магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 500,5 кв.м.,

-магазин-бар, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 97,9 кв.м.,

- приміщення магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 191,6 кв.м.,

- земельну ділянку за кадастровим номером 0725055100:01:005:0300, площею 0,0048га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ,

- земельну ділянку за кадастровим номером 0725055100:01:005:0270, площею 0,0121га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, для обслуговування магазину, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ,

- земельну ділянку за кадастровим номером 0725055100:01:014:0006, площею 0,0153га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням для обслуговування магазину - бару «І Ірем`єр»,

- земельну ділянку площею 0,0083га, яка знаходиться на території смт. Стара Вижівка Старовижівської селищної ради, з цільовим комерційним призначенням (згідно Державного акту на право власності на землю серія ВЛ №005612 від 16.07.2000, на підставі рішення Старовижівської селищної ради від 16.12.1999 №8/3 належить ОСОБА_3 ).

Також просить накласти арешт на:

- автомобіль марки VOLVO S60, 2014 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 , який зареєстрований та належать на праві приватної власності Відповідачу - ОСОБА_3 (РНОКПП - НОМЕР_3 );

- на транспортні засоби, які зареєстровані та належать спадкодавцю - ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_4 ) та які перебувають у користуванні Відповідачів:

- причіп NІEVIADOV, 1995 р.в., д.н.з. НОМЕР_5 , шасі - НОМЕР_6 ;

- мопед VІРЕR, 2007 р.в., д.н.з. НОМЕР_7 , шасі - НОМЕР_8 ;

- автомобіль FORD TRANSIT, 1995р.в., д.н.з. НОМЕР_9 , кузов -

НОМЕР_10 ;

- автомобіль МЕRСЕDЕS-ВЕNZ SPRINTER 211СDI, 2007 р.в., д.н.з. НОМЕР_11 , кузов НОМЕР_12 ;

- автомобіль МЕRСЕDЕS-ВЕNZ SPRINTER 213СDI, 2011 р.в., д.н.з. НОМЕР_13 , кузов НОМЕР_14 ;

- автомобіль ТОYОТА САМRY, 2008 р.в., д.н.з. НОМЕР_15 , кузов НОМЕР_16 ;

- автомобіль AUDI Q7, 2011 р.в., д.н.з. НОМЕР_17 , кузов НОМЕР_18 ;

- автомобіль ЗИЛ 4331, 1992 р.в., д.н.з. НОМЕР_19 , шасі - НОМЕР_20 ;

Покликається на те, що звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Ковельська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за законом на 1/4 частку майна після смерті ОСОБА_6 . Зазначає, що майно, на яке позивач просить визнати за ним право власності, є частиною спільного подружнього майна покійного батька позивача ОСОБА_6 та відповідачки ОСОБА_3 .

Вважає, що оскільки майно зареєстроване за відповідачкою ОСОБА_3 , остання може його відчужити на користь інших осіб, чим буде порушене законне право позивача на його частку у спільній власності на вказане майно та може унеможливити виконання рішення суду у випадку задоволення його позовних вимог.

Ухвалою Старовижівського районного суду Волинської області від 09 квітня 2024 року в задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_2 , в інтересах якого діє його представник, подав апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким його заяву задовольнити.

Заслухавши представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали, а також доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не обґрунтовано необхідність забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що зареєстроване та належать на праві приватної власності ОСОБА_3 , не надав суду переконливих доказів, які б свідчили, що відповідачі мають намір та об`єктивну можливість на відчуження нерухомого майна, яке входить до спадкової маси. Також позивач не довів, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.

Велика Палата Верховного Суду вже виснувала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20).

За змістом частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачем і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.

Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення у разі задоволення позову.

Тобто підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом відповідно до конкретного випадку.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову і захистити інтереси позивача.

Фундаментальними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, доводи заяви про забезпечення позову та заперечення іншої сторони. Процесуальні норми лише вказують на порядок вчинення дій.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод чи інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Правова природа арешту майна чи іншого обмеження стосовно майна, вчиненого у зв`язку із провадженням у цивільній справі, полягає в обмеженні права розпорядженні ним (продаж, дарування, відчуження в інший спосіб, передання в заставу, іпотеку, укладення інших правочинів чи перероблення майна), при цьому за власником зберігається право користування. Таке обмеження допускається, якщо воно передбачено законом і є обґрунтованим.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчитися, що між сторонами виник спір.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у справі № 565/482/23 (провадження № 61-12658св23).

Існування реальної загрози невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову є однією з фундаментальних обставин, які має встановити суд для задоволення заяви про забезпечення позову.

Співмірність між правом позивача забезпечити його позов та втручанням у право власності заінтересованої особи може бути забезпечена тільки за відповідного обґрунтування позивачем на підставі належних та допустимих доказів реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову (наприклад ініціювання чи вчинення дій щодо відчуження майна, його приховування, створення інших перешкод для виконання майнових вимог, зокрема, за рахунок такого майна), що має бути перевірено та встановлено судом, який розглядає заяву про забезпечення позову.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову ОСОБА_2 вказував, що предметом даного позову є визнання права власності на спадкове майно 1/4 частину у нерухомому майні та транспортних засобах, які оформлені на померлого та на відповідачку ОСОБА_3 . На переконання заявника відчуження спірного майна на користь третіх осіб, яке оформлене на ОСОБА_3 , позбавить його можливості ефективного захисту свого права у заявлений спосіб за захистом, якого він звернувся до суду, що призведе до неможливості захистити або поновити його права в межах одного судового провадження без нових звернень до суду, що істотно ускладнить чи взагалі унеможливить поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких позивач звернувся до суду.

Проте будь-яких доказів на підтвердження наведеного заявник суду не надав.

Як під час слухання справи судом першої інстанції так і під час апеляційного перегляду справи не встановлено реальної загрози невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Заявник не подав доказів, які б свідчили, що відповідачі вчиняють або мають намір вчинити дії, щодо відчуження спірного майна, його знищення або ж приховання.

Висновки суду не можуть ґрунтуються на припущеннях відповідно до вимог частини шостої статті 81 ЦПК України.

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що відповідачі зі спливом понад семи місяців з моменту смерті спадкодавця не вчинили жодних дій щодо переходу права власності на спірне майно від відповідача ОСОБА_3 до іншої особи.

Неприпустимо застосування судами підходу, за яким будь-який майновий спір може супроводжуватися накладенням арешту на майно потенційних відповідачів, оскільки не є необхідним у демократичному суспільстві, адже за таких умов безпідставно надавав би позивачам можливість для зловживання процесуальними правами на шкоду праву власності відповідачів, що є недопустимим.

У цій справі задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно за відсутності належного обґрунтування необхідності такого заходу впливу на заінтересованих осіб є невиправданим втручанням у право відповідачів на мирне володіння своїм майном, яке передбачене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи апеляційної скарги зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції, викладених в оскарженій ухвалі.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає обставинам справи, постановлена з дотриманням норм процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана в його інтересах представником ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Ухвалу Старовижівського районного суду Волинської області від 09 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Головуючий-суддя:

Судді: