Рішення

від 06.06.2024 по справі 583/3731/23

ОХТИРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 583/3731/23

2/583/61/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2024 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого судді Яценко Н.Г.,

за участю секретаря судового засідання Артеменко О.С.,

позивачки ОСОБА_1

її представника ОСОБА_2

представника відповідача Никоненка О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Охтирка Сумської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» в особі Структурної одиниці (Філії) «Укрнафта Буріння» Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», третя особа Первинна профспілкова організація Нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз» Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення безпідставно невиплаченої заробітної плати,-

ВСТАНОВИВ:

04.08.2023 позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом та просить: визнати неправомірними дії відповідача щодо ненадання їй невикористаної щорічної основної відпустки тривалістю 24 календарних дні та матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 29.03.2022 по 28.03.2023, згідно поданої нею заяви від 22.05.2023; зобов`язати ПАТ «Укрнафта» надати ОСОБА_1 щорічну основну тарифну відпустку тривалістю 24 календарних дні та матеріальну допомогу на оздоровлення за період з 29.03.2022 по 28.03.2023; поновити строк звернення до суду з позовною вимогою про стягнення протиправно не виплаченої частини заробітної плати та сум її індексації за період з 01.01.2018 по 31.07.2023 та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 протиправно не виплачену частину заробітної плати за період з 01.01.2018 по 31.07.2023 у розмірі 275904,34 грн., без урахування податків та зборів; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 суму компенсації частини протиправно не виплаченої заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати за період з 01.01.2018 по 31.07.2023 у розмірі 93387,37 грн., без урахування податків та зборів; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 суму індексації частини протиправно не виплаченої заробітної плати за період з 01.01.2018 по 31.07.2023 у розмірі 11274,05 грн., без урахування податків та зборів.

Вимоги за позовом вмотивовані тим, що на виконання постанови Сумського апеляційного суду від 18.05.2023 наказом від 19.05.2023 за № 1175-к за підписом в.о. начальника Структурної одиниці (філії) «Укрнафта Буріння» ПАТ «Укрнафта» ОСОБА_1 поновлено на посаді бухгалтера 1 категорії бухгалтерії Структурної одиниці (філії) «Укрнафта Буріння» ПАТ «Укрнафта» з 01.10.2022. З метою отримання щорічної календарної відпустки та матеріальної допомоги, що передбачена умовами колективного договору ПАТ «Укрнафта» ОСОБА_1 подала керівнику підприємства відповідну заяву від 22.05.2023. Однак, згідно письмової відповіді в.о. начальника Структурної одиниці (філії) «Укрнафта Буріння» ПАТ «Укрнафта» від 01.06.2023, їй роз`яснено, що під час незаконного звільнення працівнику було примусово виплачено грошову компенсацію за період з 29.03.2022 по 28.03.2023, а тому ОСОБА_1 не має права на отримання календарної відпустки за цей же період та, відповідно, права на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, відповідно до умов колективного договору ПАТ «Укрнафта». Позивачка зазначала, що відмова відповідача у наданні їй щорічної календарної відпустки та матеріальної допомоги на оздоровлення є безпідставною та неправомірною, оскільки суперечить вимогам ч. ч. 4, 9 ст. 10 Закону «Про відпустки». Крім того, на думку позивачки, відповідач неправомірно та безпідставно, з власної ініціативи, з метою примушення ОСОБА_1 до написання заяви про звільнення із займаної посади, не доплачував їй належну частину заробітної плати, починаючи з 01.01.2018, яка підлягає стягненню з нього на користь позивачки разом з нарахованою індексацією заробітної плати та компенсацією працівнику частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати. Позивачка вказує на те, що з 01.01.2018 по 19.07.2022 діяла редакція ст. 233 КЗпП України, відповідно до якої у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Відповідно до змін діючого законодавства, після 19.07.2022 працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Разом з тим, строки, визначені ст. 233 КЗпП України продовжені на строк дії карантину, оголошеного через поширення гострої респіраторної хвороби СОVID-19, а тому позивачкою не було пропущено строк звернення до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

08.08.2023 ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області (суддя Ярошенко Т.О.) відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

11.08.2023 ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області задоволено заяву ОСОБА_1 про відвід судді Ярошенко Т.О., справу передано до канцелярії суду для визначення судді у порядку, встановленому ст. 33 ЦПК України.

22.08.2023 ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області справу прийнято до провадження судді Яценко Н.Г.

30.08.2023 від представника ПАТ «Укрнафта» надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог, пославшись на їх не обґрунтованість. Представник відповідача зазначає, що для даного спору, на його думку, має бути застосований загальний термін позовної давності, визначений у ч. 1 ст.233 КЗпП України, тривалістю три місяці, а тому оскаржувати вказані умови оплати праці позивачка мала право до грудня 2018 року відповідно. Крім того, позивачкою взагалі не наведено причин, які б могли бути визнані судом поважними для поновлення строку звернення до суду, а тому підстави для поновлення процесуальних строків відсутні, що є самостійною підставою для відмові у позові. Представник позивачка вказує на те, що 29.03.2005 між ПАТ «Укрнафта» в особі Охтирського УБР, правонаступником якого є «Укрнафта Буріння», було укладено трудовий договір із ОСОБА_1 , враховуючи дату укладення якого позивачка у період до дати звільнення - 30.09.2022 мала право на 12 днів щорічної основної відпустки. 30.09.2022 при звільненні відповідно до п. 2 наказу № 2493-к на підставі ч. 1 ст. 83 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» ОСОБА_1 було виплачено грошову компенсацію за 12 календарних днів невикористаної щорічної відпустки (за період з 29.03.2022 по 30.09.2022) та проведено розрахунок з нею у відповідності до вимог чинного законодавства. Наказом Структурної одиниці (філії) «Укрнафта Буріння» ПАТ «Укрнафта» від 24.05.2023 за № 1204-к у зв`язку з поновленням ОСОБА_1 на роботі за рішенням суду, було внесено зміни до графіку відпусток на 2023 рік працівників «Укрнафта Буріння», яким передбачено право ОСОБА_1 на отримання щорічної відпустки за 2023 рік у грудні 2023 року. 22.05.2023 ОСОБА_1 подала заяву про надання їй щорічної відпустки тривалістю 24 календарні дні, починаючи з 05.06.2023, з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення згідно положень колективного договору ПАТ «Укрнафта». Разом з тим, враховуючи, що при звільненні, визнаному судом незаконним, працівниці ОСОБА_1 була виплачена грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки, то після поновлення її на роботі право на використання цих днів відпустки вона втратила. Представник відповідача також звернув увагу суду і на те, що згідно вимог п. 2 Глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та абз. 3 ч. 1ст. 12 Закону України «Про особливості трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», зокрема, роботодавець може відмовити працівнику у наданні невикористаних днів щорічної відпустки у період дії воєнного стану.

Щодо вимоги про стягнення невиплаченої частини заробітної плати за період 01.01.2018 по 31.07.2023, представник відповідача зауважує, що у періоди з 02.01.2018 по 05.02.2018, з 17.04.2018 по 04.09.2018, з 06.09.2018 і надалі, ОСОБА_1 перебувала у простої не з вини працівника з оплатою 2/3 окладу. При цьому протягом 2018 року простій ОСОБА_1 переривався лише двічі з 05.02.2018 по 17.04.2018 та з 04 по 06.09.2018 відповідно. Крім того, наказом Структурної одиниці (філії) «Укрнафта Буріння» ПАТ «Укрнафта» від 25.6.2018 за № 1096-к ОСОБА_1 було встановлено неповний робочий день, тривалістю 4 години. Позивачка особисто під підпис була ознайомлена з наказами про запровадження простою, зміну тривалості робочого часу після їх видачі, а також для роботи у режимі скороченої тривалості робочого часу вона надала власноруч підписану згоду від 15.08.2018. Таким чином зменшений розмір оплати праці був запроваджений зазначеними розпорядчими документами роботодавця, а тому, у разі незгоди з розміром виплачуваної заробітної плати чи з іншими умовами праці, позивачка б мала оскаржити дані накази у трьохмісячний строк з дати доведення до її відома наказу від 06.09.2018 за № 1111-к «Про початок простою». Разом з тим, вимога позивачки щодо стягнення невиплаченої частини заробітної плати без вимоги скасування розпорядчих актів роботодавця, які запроваджували зміни щодо розмірів виплати їй зарплати, є неналежним способом захисту своїх прав. Також, у період з 10 по 11.05.2018 Управлінням Держпраці у Чернігівській області було проведено заходи державного контролю щодо Структурної одиниці (філії) «Укрнафта Буріння» ПАТ «Укрнафта» щодо дотримання роботодавцем законодавства про працю в частині правомірності актів простою, нарахувань та виплат за час простою ОСОБА_1 , в ході яких порушень не виявлено. Представник відповідача наголошує на тому, що у доданому до позовної заяви розрахунку безпідставно невиплаченої частини заробітної плати за період з 01.01.2018 по 31.07.2023, суми коштів, які на думку позивачки безпідставно їй не виплачені, визначені нею довільно, без будь-яких обґрунтувань, а тому є виключно її власним баченням, не підтвердженим жодними доказами. Так позивачка в основу наданого розрахунку поклала повний розмір її окладу та кількість фактично відпрацьованих робочих днів у місяці без урахування факту перебування ОСОБА_1 у простої та зменшеної тривалості робочого часу. Крім цього, звернення до суду з вимогою про стягнення з підприємства компенсації за невиплачений дохід, може бути здійснене лише після отримання відмови на звернення особи до підприємства про виплату такого доходу. Щодо вимоги про виплату індексації представник відповідача зазначає, що згідно даних про щомісячний індекс споживчих цін за період з 01.01.2018 по березень 2022 року величина індексу споживчих цін не перевищувала розмір 103 %, у зв`язку з чим протягом вказаного періоду підстав для проведення індексації заробітної плати не було. Крім того, відповідно до п.4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення № 1078, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 31.03.2021 № 278, у разі коли особа працює неповний робочий час, сума індексації визначається з розрахунку повного робочого часу у місяці, а виплачується пропорційно відпрацьованому часу. Однак, з огляду на те, що з вересня 2018 року ОСОБА_1 перебувала у простої не з вини працівника та не виконувала будь-якої роботи, відпрацьованого часу у неї не було взагалі. Таким чином, отримувані позивачкою під час перебування у простої виплати не підлягали індексації, оскільки оплата часу простою не належить до постійних виплат, що підлягають індексації. Щодо вимоги про стягнення понесених судових витрат, представник відповідача звертає увагу суду на те, що у питанні щодо розподілу судових витрат та їх розміру слід виходити з їх обґрунтованості, підтвердження доказами, розумності та співмірності. Однак, виходячи зі змісту позовної заяви, крім перерахування видів судових витрат, вимоги позивачки жодним чином не підтверджені.

01.09.2023 від позивачки надійшла відповідь на відзив, у якій вона просила відхилити доводи та обґрунтування сторони відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону, не відповідають фактичним обставинам справи та наданим сторонами доказам. Позивачка зазначає, що її право на звернення до суду з даним позовом відповідно до положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022) за період стягнення з 01.01.2018 по 19.07.2022 не було обмежене будь-яким строком, а за період з19.07.2022 по день звернення до суду обмежені останнім днем дії карантину, тобто 30.06.2023, а тому вона має право на поновлення встановленого положеннями чинного законодавства тримісячного строку звернення до суду за захистом її порушених прав та інтересів. 30.09.2022 відповідачем по цій справі було винесено наказ № 2493-к, яким бухгалтера 1 категорії ОСОБА_1 було звільнено з роботи з 30.09.2022 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, при цьому відповідачем не була виплачена вся належна позивачці заробітна плата, що і стало підставою для звернення до суду. Позивачка вказувала на те, що примусова виплата роботодавцем грошової компенсації за невикористану щорічну основну та додаткову відпустки при незаконному звільненні з роботи не може позбавити гарантованого права на відпочинок поновленого на роботі працівника, який виявив бажання скористатися цим правом. При цьому, грошова компенсація за невикористану щорічну основну та додаткову відпустки, отримана працівником внаслідок незаконного звільнення з роботи, при реалізації ним права на відпочинок при поновленні на роботі поверненню не підлягає. Крім того, незаконно звільнений працівник, який був поновлений на роботі, після затвердження власником або уповноваженим ним органом графіку про черговість надання відпусток, не може бути позбавлений права на відпочинок через відсутність в цьому графіку відомостей щодо його відпустки. Таким чином, висновки та припущення сторони відповідача про те, що роботодавець нібито має виключне право одноособово вирішувати питання надавати працівнику відпустку чи замінювати її грошовою компенсацією є помилковим, оскільки лише працівник має право вирішувати отримувати належну йому відпустку чи замінювати її грошовою компенсацією. Відповідач обґрунтовує своє право на обмеження ОСОБА_1 у виплаті належної їй заробітної плати виключно правомірністю своїх дій щодо примусового відсторонення її від роботи, зумисного переведення у простій та подальшого встановлення позивачці 1/3 частини її посадового окладу, чим було обмежено виплату їй заробітної плати нижче будь-якого мінімуму. Однак відповідач не довів, що робота на виробництві, яку виконувала позивачка, була зупинена. Разом з тим, зміст вказаних представником відповідача наказів свідчить про те, що виконання функцій та службових обов`язків позивачки були покладені на інших працівників, а товариство, керуючись у тому числі і принципами здійснення підприємницької діяльності, проводило приховане скорочення чисельності штату працівників, які підлягали звільненню у передбаченому законом порядку, натомість, зупинення робіт у товаристві не мало місце, а отже були відсутні підстави для оголошення простою, передбачені ст. 34 КЗпП України. ОСОБА_1 неодноразово попереджалась про наступне звільнення на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, їй було запропоновано інші наявні вакантні посади в межах ї структури ПАТ «Укрнафта», що доводить відсутність правових підстав дня оголошення простою позивачці, а обмеження їй виплати заробітної плати було протиправно здійснено з метою примушування працівника до написання заяви про звільнення. Позивачка вказує на те, що згідно наказу від 25.06.2018№ 742-к про зміну істотних умов праці, підставою для встановлення неповного робочого дня під час перебування у простої працівника ОСОБА_1 є реорганізація Охтирського УБР шляхом приєднання до Структурної одиниці (філії) «Укрнафта Буріння» та перерозподілом обов`язків, які виникли між працівниками бухгалтерії. Разом з тим, зміна назви підприємства без зміни безпосередніх виробничих процесів не є зміною істотних умов праці працівника в розумінні закону, а тому вважає, що зазначений розпорядчий документ, яким з усього трудового колективу лише ОСОБА_1 попередньо відсторонена від роботи та переведена у простій і їй було скорочено час перебування у простої до 4 годин на день зі зменшенням розмір заробітної до одної третьої посадового окладу, є нікчемним та безпідставним.

13.09.2023 від представника ПАТ «Укрнафта» надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких він просив віднестися критично та відхилити наведені позивачкою у відповіді на відзив пояснення, міркування і аргументи, у зв`язку з їх невідповідністю чинному законодавству, та відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 у повному обсязі з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву та даному запереченні.

29.02.2024 за клопотанням ОСОБА_1 ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області у справі призначено судову економічну експертизу, на період проведення якої проведення у справі було зупинено.

02.04.2024 провадження у справі поновлено у зв`язку з надходженням клопотання експерта про надання додаткових матеріалів та уточнення поставлених в ухвалі суду питань.

У зв`язку з відмовою ОСОБА_1 від проведення оплати економічної експертизи, справу призначено до судового розгляду у судовому засіданні.

У судовому засіданні позивачка та її представник позов підтримали у повному обсязі, спираючись на доводи, викладені у позовній заяві та відповіді на відзив, просили задовольнити позовні вимоги.

Представник третьої особи також вважав позов обґрунтованим та підтримав викладені у ньому вимоги позивачки.

Представник відповідача судовому засіданні заперечував проти вимог позивачки з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та у запереченнях на відповідь на відзив.

Суд, вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, дійшов наступного висновку.

Встановлено, що постановою Сумського апеляційного суду від 18.05.2023 по справі № 583/839/23, провадження № 22-ц/816/503/23, яка набрала законної сили, частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 31.01.2023 скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано незаконним та скасовано розпорядження ПАТ «Укрнафта» від 03.08.2022 № 65 Р «Про проходження медичного огляду» ОСОБА_1 . Визнано незаконним та скасовано розпорядження ПАТ «Укрнафта» 15.09.2022 № 85 Р «Про проходження медичного огляду» ОСОБА_1 . Визнано незаконним та скасовано наказ структурної одиниці (філії) «Укрнафта Буріння» Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» від 05.09.2022 № 138-к/тм про застосування заходів стягнення за порушення трудової дисципліни у вигляді догани до ОСОБА_1 . Визнано незаконним та скасовано наказ структурної одиниці (філії) «Укрнафта Буріння Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» від 30.09.2022 № 2493-к «Про застосування заходів стягнення за порушення трудової дисципліни» про звільнення бухгалтера 1 категорії ОСОБА_1 з роботи з 30.09.2022 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді бухгалтера 1 категорії структурної одиниці (філії) «Укрнафта Буріння Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» з 01.10.2022. Стягнуто зі структурної одиниці (філії) «Укрнафта Буріння Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на користь ОСОБА_1 133087,20 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за період з 01.10.2022 року по день ухвалення судового рішення, з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів та на відшкодування моральної шкоди 2000, грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено (Т.1 а.с. 12-13).

Наказом від 19.05.2023 за № 1175-к, за підписом в.о. начальника Структурної одиниці (філії) «Укрнафта Буріння» ПАТ «Укрнафта» на виконання постанови Сумського апеляційного суду від 18.05.2023 у справі № 583/839/23 в частині негайного виконання, поновленоОСОБА_1 на посаді бухгалтера 1 категорії бухгалтерії Структурної одиниці (філії) «Укрнафта Буріння» ПАТ «Укрнафта» з 01.10.2022. Наказано бухгалтерії здійснити виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.10.2022 (а.с. 16).

22.05.2023 ОСОБА_1 звернулася до в.о. начальника Структурної одиниці (філії) «Укрнафта Буріння» ПАТ «Укрнафта» із завою про надання їй щорічної відпустки на 24 календарних дні з 05.06.2023 з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення згідно колективного договору ПАТ «Укрнафта» (Т.1 а.с. 17).

Наказом від 24.05.2023 за № 1204-к, за підписом в.о. начальника «Укрнафта Буріння у зв`язку з поновленням на роботі бухгалтера 1 категорії бухгалтерії Структурної одиниці (філії) «Укрнафта Буріння» ПАТ «Укрнафта» ОСОБА_1 та відповідно до ст. 79 КЗпП Україна, ст. 10 Закону України «Про відпустку» внесено доповнення в наказ № 3212-к від 15.12.2022 «Про затвердження графіку відпусток на 2023 рік» згідно додатку № 1, відповідно до якого передбачено надання ОСОБА_1 щорічної відпустки в грудні 2023 року (Т.1 а.с. 20).

01.06.2023 на адресу ОСОБА_1 було направлено відповідь на заяву про відпустку від 22.05.2023, згідно якої позивачці роз`яснено, що у неї немає 24 дні щорічної основної відпустки, оскільки за 12 днів щорічної основної відпустки за період 29.03.2022 по 28.03.2022 їй виплачено грошову компенсацію відповідно до наказу № 2493-к від 30.09.2022. Крім того, оскільки при складанні графіку на 2023 рік ОСОБА_1 була звільнена, а поновлена у травні 2023 року, тому згідно внесених змін до графіку її відпустка припадає на грудень 2023 року (Т.1 а.с. 18-19).

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

За приписами ст. 2 КЗпП України державою забезпечується право громадян України на працю, тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Положеннями ст. 21 КЗпП України закріплено рівність трудових прав громадян України.

В ст. 45 Конституції України передбачено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Закон України «Про відпустки» установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно вимог ч.ч. 1, 2 ст. 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 21 Закону України «Про відпустки» заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку. Порядок обчислення заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, відпустки у зв`язку з усиновленням дитини, відпустки для підготовки та участі в змаганнях, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи та компенсації за невикористані відпустки, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

В ч. 1 ст. 83 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Аналогічні положення містяться в ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки».

Згідно вимог ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (ст. 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

За приписами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

З матеріалів справи встановлено, що 30.09.2022 ОСОБА_1 була звільнена з посадибухгалтера 1 категорії бухгалтерії Структурної одиниці (філії) «Укрнафта Буріння» ПАТ «Укрнафта» та в подальшому поновлена на посаді на підставі постанови Сумського апеляційного суду, яким також стягнуто на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду.

Із зіставлення доводів сторін вбачається, що наказом структурної одиниці (філії) «Укрнафта Буріння Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» від 30.09.2022 № 2493-к при звільнені ОСОБА_1 було виплачено грошову компенсацію за 12 днів щорічної відпустки за період з 29.03.2022 по 28.03.2023.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка посилається на те, що відповідачем було порушено її гарантоване право на відпочинок за вказаний період, що жодним чином не залежить від примусово виплаченої їй грошової компенсації при незаконному звільненні.

Так із системного аналізу наведених норм матеріального права вбачається, що поновлення на посаді працівника, звільнення якого відбулося без законної підстави, має означати, що період вимушеного прогулу, спричинений цим незаконним/неправомірним звільненням, зараховується до стажу працівника, який дає право на щорічну основну відпустку.

Разом з тим, якщо у зв`язку зі звільненням, яке згодом визнане таким, що відбулося незаконно/неправомірно, працівникові виплатили на підставі ст. 24 Закону України «Про відпустки» грошову компенсацію за невикористані дні відпустки, які він мав право використати на день звільнення, то після поновлення на роботі/посаді цей працівник - якщо він отримав грошову компенсацію - має право використати щорічну відпустку тільки за період вимушеного прогулу, але не за період роботи до звільнення, за який йому виплатили грошову компенсацію.

Суд погоджається з доводами позивачки про те, що грошова компенсація за невикористані дні щорічних відпусток, яку їй виплатили при звільненні, не підлягає поверненню після поновлення на роботі. Однак, суд зауважує, що поновлення на роботі працівника на підставі ч. 1 ст.235 КЗпП України не нівелює виплаченої грошової компенсації і не відновлює права на використання щорічної відпустки, за яку працівник отримав грошову компенсацію при звільненні. Отже, якщо ОСОБА_1 отримала грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за період з 29.03.2022 по 28.03.2023, то використати раніше компенсовані дні щорічної відпусток вона вже не може, зокрема й після поновлення на роботі.

Таким чином, судом не встановлено наявності правових підстав для задоволення позову в цій частині.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача невиплаченої частини заробітної плати за період з 01.01.2018 по 31.07.2023, а також сум компенсації частини протиправно невиплаченої заробітної плати та індексації суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно вимог ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Судом встановлено, що позивачка працює в НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «УКРНАФТА» на посаді бухгалтера 1 категорії з 01.09.2017 згідно наказу № 702-к «Про переведення на іншу роботу» (Т.1 а.с.10-11).

Наказом № 1 від 02.01.2018 затверджено акт про простій працівників від 02.01.2018, встановлено ОСОБА_1 початок простою з 02.01.2018 з оплатою їй часу простою у розмірі 2/3 тарифної ставки встановленого працівникові окладу (Т.1 а.с.68).

Наказом № 347-к від 17.04.2018 затверджено акт про простій працівників від 17.04.2018 та встановлено ОСОБА_1 початок простою з 18.04.2018 з оплатою їй часу простою у розмірі 2/3 тарифної ставки встановленого працівникові окладу (Т.1 а.с.69).

Згідно з наказом № 742-к від 25.06.2018 «Про зміну істотних умов праці» у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, які виникли внаслідок реорганізації Охтирського УБР шляхом приєднання його до структурної одиниці (філії) «Укрнафта Буріння» та виразилося у зменшенні обсягу роботи та послуг, що надаються з боку «Укрнафта Буріння», систематичних простоях, зменшенні кількісних показників роботи певних категорій працівників та невідповідності обсягу посадових обов`язків фактично виконуваній роботі у зв`язку з перерозподілом обов`язків, які відбулися між працівниками бухгалтерії, наказано з 06.09.2018 провести зміни істотних умов праці для працівників структурної одиниці (філії) «Укрнафта Буріння», а саме встановити неповний робочий час 4 години в день з понеділка по п`ятницю з 8 по 12 годину з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу бухгалтеру 1 категорії ОСОБА_1 (Т.1 а.с.71).

15.08.2018 ОСОБА_1 подала заяву на ім`я начальника «Укрнафта Буріння» Кравценюка Ю.П. , за якою надала згоду на продовження роботи у зв`язку зі змінами істотних умов праці, запроваджених з 06.09.2018 наказом № 742-к від 25.06.2018, що позивачкою не спростовано (Т.1 а.с.72).

Наказом № 1096-к від 04.09.2018 ОСОБА_1 з 06.09.2018 встановлено неповний робочий день - 4 години з понеділка по п`ятницю з 8:00 до 12:00 з оплатою праці пропорційно відпрацьованого часу, з яким ОСОБА_1 також ознайомлена 05.09.2018 (Т. 1 а.с.73).

Також згідно з наказом № 1111-к від 06.09.2018 на підставі акту про простій від 06.09.2018 ОСОБА_1 встановлено початок простою з 07.09.2018, з яким ОСОБА_1 ознайомлена 06.09.2018 під підпис (Т.1 а.с.70).

Як вже зазначалося судом ОСОБА_1 за наказом структурної одиниці (філії) «Укрнафта Буріння» Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» від 30.09.2022 № 2493-к «Про застосування заходів стягнення за порушення трудової дисципліни» була звільнена з роботи з 30.09.2022 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Наказом № 1175-к від 19.05.2023, на виконання постанови Сумського апеляційного суду від 18.05.2023 у справі № 583/839/22, ОСОБА_1 поновлено на посаді бухгалтера 1 категоріїструктурної одиниці (філії) «Укрнафта Буріння» ПАТ «Укрнафта» з 01.10.2022 на умовах, які діяли на момент звільнення працівника (Т.1 а.с.16).

За приписами ст. 34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Порядок оплати часу простою врегульований ст.113 КЗпП України, якою передбачено, що час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Положеннями ст. 12 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці за час простою не з вини працівника належить до мінімальних державних гарантій в оплаті праці. Тобто це є оплата за невідпрацьований працівником час (п. 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати), а не заробітна плата.

Під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у простої з 02.01.2018 окрім періодів його переривання з 05.02.2018 по 17.04.2018 та з 04 по 06.09.2018. У цей період вона отримувала заробітну плату у розмірі 2/3 тарифної ставки. Крім того, на підставі наказу від 25.06.2018 за № 742-к, за підписом начальника «Укрнафта Буріння», ОСОБА_1 з 06.09.2018 було встановлено неповний робочий час, оплата за який здійснювалася пропорційно відпрацьованому часу.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 була ознайомлена з відповідними розпорядчими документами про початок простою, затвердження актів простою та зміну істотних умов праці, в судовому порядку їх не оскаржувала.

Надаючи оцінку доводам позивачки стосовно виплати їй заробітної плати у зменшеному розмірі за період з 01.01.2018 по 31.07.2023, з урахуванням наведених вище встановлених судом фактичних обставин та положень чинного законодавства, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

При цьому суд не приймає до уваги наданий позивачкою розрахунок заборгованості заробітної плати, компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати та індексації, оскільки позивачкою в основу наданого розрахунку покладено повний розмір її окладу та кількість фактично відпрацьованих робочих днів у місяці без урахування факту перебування у простої та зменшеної тривалості робочого часу.

Разом з тим, заробітна плата у зменшеному розмірі виплачувалася ОСОБА_1 виходячи з розміру її окладу, встановленого з 01.01.2018 по 31.03.2018 у розмірі 9590,00 грн. та з 01.04.2018 по 31.07.2023 у розмірі 13020,00 (Т.1 а.с. 180) у порядку, визначеному законодавством для оплати простою та скороченої тривалості робочого часу (4 години).

При цьому ОСОБА_1 фактично аналізує підстави для запровадження простою не з вини працівника та встановлення скороченого робочого часу, вказуючи на їх протиправний характер. Однак зазначені посилання позивачки не заслуговують на увагу, як такі, що виходять за межі предмета судового розгляду.

Як пояснила у судовому засіданні головний бухгалтер ОСОБА_5 , якою складено довідку про нараховані та виплачені кошти СО (філією) «Укрнафта Буріння» ОСОБА_1 за період 01.01.2018-31.07.2023, підставою для нарахування та виплати позивачці заробітної плати слугували уся первинна документація з 2017 року і по час складення довідки. Оскільки оклад ОСОБА_1 становить 13020,00 грн. за 8 годи робочого часу, а з урахуванням встановленої їй неповної тривалості робочого часу у 4 год. на день та перебування у простої, нарахування їй проводяться у розмірі 2/3 від 0,5 ставки.

Отже у даному випадку суд приймає до уваги розрахунок сторони відповідача, проведений головним бухгалтером «Укрнафта Буріння» ОСОБА_5 та сформований у довідку про нараховані та виплачені кошти СО (філією) «Укрнафта Буріння» ОСОБА_1 за період 01.01.2018-31.07.2023, оскільки вважає його таким, що відповідає фактичним обставинам справи, складений з урахуванням необхідних вихідних даних, відображає усі нарахування та виплати ОСОБА_1 та не спростований позивачкою у належний спосіб.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем не було допущено порушення права позивачки на працю, визначене ст. 43 Конституції України, під час простою їй виплачувалася заробітна плата у розмірі тарифної ставки, визначеної вимогами чинного законодавства.

Щодо вимоги позивачки про виплату суми компенсації частини протиправно не виплаченої їй заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати за період з 01.01.2018 по 31.07.2023 суд виходить з того, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). При цьому позивачкою не доведено, а судом не встановлено не виплату роботодавцем частини заробітної плати у спірний період, або виплату її з порушенням строків, отже для задоволення цієї вимоги позивачки відсутні підстави.

Питання індексації заробітної плати регулюється Законом України «Про індексацію грошових доходів населення ( Закон № 1282), дія якого була зупинена на 2023 рік та Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Разом з тим вимога позивачки про проведення індексації заробітної плати за 2018-2022 роки не відповідає вимогам зазначеного Порядку № 1078, оскільки за період з 01.01.2018 по березень 2022 величина індексу споживчих цін не перевищувала розмір у 103% (поріг індексації). Крім того, як встановлено, ОСОБА_1 у спірний період перебувала у простої не з вини працівника та не виконувала у зв`язку з цим будь-якої роботи, не мала відпрацьованого часу, отже отримані нею виплати не підлягали індексації, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

За приписами ч. 6 ст. 81ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

В ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, вирішуючи позов у межах заявлених вимог, з урахуванням принципів розумності, справедливості та виваженості, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити щодо строків звернення до суду позивачки з цим позовом, які, на переконання суду, не були порушені з урахуванням наступного.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 N 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 N 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Разом з тим, відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року N 1423 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року N 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. N 1236" дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 квітня 2023 року.

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Доля судових витрат підлягає вирішенню відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 77-81, 141, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Укрнафта» в особі Структурної одиниці (Філії) «Укрнафта Буріння» ПАТ «Укрнафта», третя особа Первинна профспілкова організація Нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз» ПАТ «Укрнафта» про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення безпідставно невиплаченої заробітної плати.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ПАТ «Укрнафта», місцезнаходження: пров. Несторівський, буд. 3-5, м. Київ, ЄДПРОУ 00135390.

Третя особа: Первинна профспілкова організація Нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз» ПАТ «Укрнафта»,місцезнаходження: вул. Київська, 119, м. Охтирка Сумської області, ЄДПРОУ 24006757.

Повний текст рішення виготовлено 11 червня 2024 року.

Суддя Охтирського міськрайонного суду

Сумської області Н.Г. Яценко