Постанова

від 16.05.2024 по справі 499/1097/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4411/24

Справа № 499/1097/23

Головуючий у першій інстанції Тимчук Р.М.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.05.2024 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи: 499/1097/23

Номер провадження: 22-ц/813/4411/24

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),

- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

- за участю секретаря судового засідання - Мокана В.В.,

учасники справи:

- позивач - ОСОБА_1 ,

- відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, за апеляційною скаргою адвоката Розенбойма Юрія Олександровича, діючого від імені ОСОБА_1 , на рішення Іванівського районного суду Одеської області, ухвалене у складі судді Тимчука Р.М. 23 січня 2024 року,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить визнати за нею, ОСОБА_1 , частину прав засновника на складений капітал на майно Селянського (фермерського) господарства «Діоніс», в порядку спадкування після смерті її батька - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 . Спадкоємцями після смерті останнього є син - ОСОБА_2 та донька - ОСОБА_1 , яка змінила прізвище на - « ОСОБА_4 » з - « ОСОБА_5 ».

На момент смерті ОСОБА_3 з ним за одною адресою проживала його дружина - ОСОБА_6 , відповідно до довідки № 141 від 08.04.2020 року, яка видана Торканівської сільською радою Тростянецького району Вінницької області.

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . В той же час, ОСОБА_6 як то передбачено нормами ст. ст. 548, 549 ЦК УРСР не подавала заяву про прийняття спадщини (в нотаріальних документах відсутня її заява) та фактично не вступала в управління або володіння спадковим майном, у зв`язку з тим, що будинок, в якому вони проживали, належав особисто їй, а не померлому. Інших обставин фактичного прийняття спадщини не має.

Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 12.08.2020 року було задоволено заяву ОСОБА_1 .. Встановлено факт прийняття нею спадщини після смерті ОСОБА_3 ..

Відповідно до копії заповіту, померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 заповідав належні йому земельні ділянки позивачці та її брату в рівних частках.

Відповідно до правовстановлюючих документів, померлий ОСОБА_3 був засновником СФГ «Діоніс» та його керівником. Після його смерті утриманням майна померлого, в тому числі керівництвом СФГ «Діоніс», займаються позивачка та її брат, усі оригінали документів знаходяться у них.

В той же час, відповідно до постанови нотаріуса від 06.04.2023 року державним нотаріусом Тростянецької державної нотаріальної контори було відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину (а. с. 1 - 11).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків

Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 23.01.2024 року відмовлено у задоволені вищевказаного позову ОСОБА_1 ..

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачка не довела суду належними та допустимими доказами її право саме на частину спадкового майна, яке залишилось після смерті її батька ОСОБА_3 (а. с. 115 - 119).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Адвокат Розенбойм Ю.О., діючий від імені ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі просить скасувати рішення Іванівського районного суду Одеської області від 23.01.2024 року. Ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт посилається на те, що: 1) помилковими є висновки суду першої інстанції, що після смерті ОСОБА_6 , яка фактично прийняла спадщину, наявні спадкоємці, які мають право на спадкове майно. ОСОБА_6 за життя склала заповіт на конкретно визначене майно, та заповіла його. Після її смерті спадкоємців за законом, які мають право на майно, яке не охоплене заповітом, не має. Між спадкоємцями ОСОБА_6 не має кровного зв`язку; 2) враховуючи висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_6 являється також спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 , то у суду були наявні підстави для задоволення позовних вимог, та визнання права власності на спадкове майно у розмірі 1/3, а не частини прав засновника (а. с. 124 - 127).

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 23.02.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Розенбойма Юрія Олександровича, діючого від імені ОСОБА_1 , на рішення Іванівського районного суду Одеської області від 23 січня 2024 року (а. с. 133 - 133 зворотна сторона).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 04.03.2024 року закінчено підготовку справи до апеляційного розгляду. Призначено розгляд справи у приміщенні Одеського апеляційного суду (а. с. 138).

16.05.2024 року від адвоката Розенбойм Ю.О., діючого від імені ОСОБА_1 , надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності.

16.05.2024 року від адвоката Племениченко Г.В., діючого від імені ОСОБА_2 , надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності. У вказаній заяві представник відповідача просить задовольнити апеляційну скаргу.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Причини неявки не повідомили. Заяв та клопотань не надали.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатню наявність у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката Розенбойм Ю.О., діючого від імені ОСОБА_1 , підлягає частковому задоволенню.

Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження та свідоцтвом про шлюб. Під час укладення шлюбу позивачка змінила прізвище на - « ОСОБА_4 » з - « ОСОБА_5 ».

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

Спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 , крім позивачки, є також його син - ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження.

Відповідно до заповіту від 16.12.1999 року, який зареєстрований за номером 2066 та посвідчений державним нотаріусом Іванівської державної нотаріальної контори, ОСОБА_3 заповідав на випадок своєї смерті все своє майно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . В заповіті перераховано наступне майно: - земельна ділянка розміром - 44,79 га, яка розташована на території Калинівської сільської ради народних депутатів Іванівського району Одеської області та яка належить заповідачу відповідно до державного акту серії ОД № 09-033; - земельна ділянка розміром - 6 га, яка розташована на території Бузинівської сільської ради народних депутатів Іванівського району Одеської області, яка належить заповідачу на підставі державного акту серії ОД 09-032.

Відповідно до державного акту на право постійного користування землею Серії ОД 09-033 ОСОБА_3 отримав земельну ділянку, площею - 44,79 га, на території Калинівської сільської ради народних депутатів Іванівського району Одеської області для ведення селянського (фермерського) господарства.

Також, згідно з державним актом на право постійного користування землею Серії ОД 09-032 від 29.12.1993 року ОСОБА_3 отримав земельну ділянку, площею - 6 га, на території Бузинівської сільської ради народних депутатів Іванівського району Одеської області для ведення селянського (фермерського) господарства.

Після смерті ОСОБА_3 утриманням майна померлого, у тому числі земельних ділянок, займається його син - ОСОБА_2 та його донька - ОСОБА_1 , що підтверджується тією обставиною, що всі оригінали документів на земельні ділянки зберігаються фактично у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

На момент смерті ОСОБА_3 з ним за одною адресою проживала його дружина - ОСОБА_6 , відповідно до довідки № 141 від 08.04.2020 року, яка видана Торканівської сільською радою Тростянецького району Вінницької області.

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після її смерті була відкрита спадкова справа №419/06р Тростянецького державною нотаріальною конторою. Спадкоємцями останньої є - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

По справі виникли правовідносини щодо визнання права власності в порядку спадкування за законом на права засновника СФГ «Діоніс» у відповідній частці.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч. ч. 1, 2, 4 ст. 10 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів частково не погоджується з висновками суду першої інстанції.

Мотиви прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР 1963 року, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , тому до спадкових правовідносин застосовуються положення ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до статті 524 ЦК УРСР 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

За змістом статті 525 ЦК УРСР 1963 року часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Згідно з частиною першою статті 529 ЦК УРСР 1963 року при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

З матеріалів справи вбачається, що спадкоємцями ОСОБА_3 є - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується копіями свідоцтв про їх народження, копією свідоцтва про шлюб.

При зверненні спадкоємця у зв`язку з відкриттям спадщини нотаріус з`ясовує відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна, а при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково окрім зазначеного перевіряє наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.

Згідно з пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5 (в редакції, чинній станом на момент смерті спадкодавця- 20.04.2003), доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

У постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 305/235/17 (провадження № 61-11869св19) зазначено, що фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним; довідка державної податкової служби або страховика чи іншого органу про те, що спадкоємець після відкриття спадщини сплачував податки або страхові платежі з обов`язкового страхування; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який підтверджує, що спадкоємець був постійно прописаний (зареєстрований) у спадковому будинку (квартирі); інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Отже, на час відкриття спадщини, в період чинності ЦК УРСР, його нормами передбачено певні дії, які свідчили про прийняття спадщини, у тому числі прийняття спадщини шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном (фактичне прийняття спадщини). Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Матеріалами справи встановлено, що на момент смерті ОСОБА_3 з ним за одною адресою проживала його дружина - ОСОБА_6 , відповідно до довідки № 141 від 08.04.2020 року, яка видана Торканівської сільською радою Тростянецького району Вінницької області.

Таким, чином вірними є висновки суду першої інстанції, що ОСОБА_6 фактично прийняла спадщину (свою частку) після смерті чоловіка ОСОБА_3 .

На підставі вищевказаного, спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 є - дружина ОСОБА_6 , син - ОСОБА_2 та донька - ОСОБА_1 .

Після смерті ОСОБА_6 була відкрита спадкова справа № 419/06р Тростянецькою державною нотаріальною конторою.

За життя ОСОБА_6 відповідно до заповіту, який посвідчений секретарем виконавчого комітету Торканівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області від 26.12.2005 року за реєстровим номером 126, заповіла своє конкретно визначене майно, а саме - житловий будинок з усіма надвірними будівлями - ОСОБА_7 , та грошовий вклад на рахунку 91511729500 - ОСОБА_8 .

Таким чином після смерті ОСОБА_6 , є два спадкоємці за заповітом, які прийняли спадщину після її смерті подавши до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Однак, колегія суддів зазначає, що матеріали спадкової справи після смерті ОСОБА_6 не містять будь-які документи чи докази, які б стверджували, що спадкоємці ОСОБА_7 та ОСОБА_8 мають будь-який кровний зв`язок з померлою. Тому з огляду на вказане, матеріали справи не містять доказів, що останні є спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_6 , тому колегія суддів не вбачає, що не залучення їх до участі у справі, будь яким чином порушить їх права та обов`язки.

Предметом спору у цій справі є визнання в порядку спадкування за законом прав засновника на складений капітал майна СФГ «Діоніс».

Апеляційний суд звертає увагу, що рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 12 серпня 2020 року у справі №499/134/20 заяву ОСОБА_1 , зацікавлена особа ОСОБА_2 , про встановлення факту прийняття спадщини задоволено. Встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті свого батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Однак, постановою державного нотаріуса Тростянецької державної нотаріальної контори було відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до заповіту від 16.12.1999 року, який зареєстрований за номером 2066 та посвідчений державним нотаріусом Іванівської державної нотаріальної контори, ОСОБА_3 заповідав на випадок своєї смерті все своє майно - ОСОБА_2 та - ОСОБА_1 . В заповіті перераховано наступне майно: - земельна ділянка розміром 44,79 га, яка розташована на території Калинівської сільської ради народних депутатів Іванівського району Одеської області та яка належить заповідачу відповідно до державного акту серії ОД № 09-033; - земельна ділянка розміром 6 га, яка розташована на території Бузинівської сільської ради народних депутатів Іванівського району Одеської області, яка належить заповідачу на підставі державного акту серії ОД 09-032.

Відповідно до державного акту на право постійного користування землею Серії ОД 09-033 ОСОБА_3 отримав земельну ділянку, площею - 44,79 га, на території Калинівської сільської ради народних депутатів Іванівського району Одеської області для ведення селянського (фермерського) господарства (а. с. 84).

Також, згідно з державним актом на право постійного користування землею Серії ОД 09-032 від 29.12.1993 року ОСОБА_3 отримав земельну ділянку, площею - 6 га, на території Бузинівської сільської ради народних депутатів Іванівського району Одеської області для ведення селянського (фермерського) господарства (а. с. 85).

Після отримання відповідних державних актів, реалізуючи положення Закону України «Про фермерське господарство», який діяв на час видачі державних актів, ОСОБА_3 03.07.1996 року зареєстрував в установленому законом порядку селянське (фермерське) господарство «Діоніс», що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію № НОМЕР_1 та свідоцтвом про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності - юридичної особи від 14.03.1994 року (дата внесення до реєстру 03.07.1996 рік) щодо реєстрації СФГ «Діоніс» (а. с. 21, 29).

Також, відповідні відомості щодо реєстрації були включені до єдиного державного реєстру підприємств та організацій за № 23873883, що підтверджується довідкою Одеського обласного управління статистики від 07.04.1997 року. Керівником СФГ «Діоніс» був визначений сам засновник - ОСОБА_3 (а. с. 20).

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про фермерське господарство», який діяв на час видачі державних актів, земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

З аналізу положень статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 973-IV слід дійти висновку про те,

що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на

умовах оренди, фермерське господарство має бути зареєстроване в установленому

законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу

обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Таким чином, у зв`язку з реєстрацією СФГ «Діоніс» обов`язки землекористувача здійснював не особисто ОСОБА_3 , а юридична особа - Селянське (фермерське) господарство «Діоніс».

Як вказує позивачка у своєму позові, після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 утриманням майна померлого, в тому числі земельних ділянок та СФГ «Діоніс», займаються його син - ОСОБА_2 та його донька - ОСОБА_1 . Вони разом фактично здійснюють керівництво СФГ «Діоніс», оброблюють земельні ділянки, які належали померлому, сплачують податки та виконують інші дії з метою утримання майна свого батька з моменту смерті 18.04.2003 року до теперішнього часу. Відповідні обставини підтверджуються довідкою про відсутність заборгованості з податків та зборів № 850/17-01 від 16.05.2016 року, яка видана Березівською ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області.

Відповідно до статей 1216, 1218, 1261, 1268 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Успадкування землі і майна селянського (фермерського) господарства здійснюється відповідно до земельного та цивільного законодавства України (стаття 19 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство»).

Статті 27 і 114 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, а також стаття 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року не передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

За змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей 31, 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Натомість право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, за змістом приписів статті 6 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року у редакції, чинній до 16 травня 1992 року, могло належати лише фізичній особі та згідно з частиною першою статті 55 цього кодексу у тій же редакції було об`єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство. Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило.

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщину визначений у статті 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини. Проте право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.

Майно фермерського господарства належить йому на праві власності (частина перша статті 20 Закону України «Про фермерське господарство»). Фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання (частина перша статті 22 цього Закону). Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону (частина перша статті 23 того ж Закону).

У випадку смерті засновника (члена) селянського (фермерського) господарства його спадкоємці мають право на спадкування цього господарства (прав засновника, члена). За наявності у фермерського господарства статутного (складеного) капіталу з розподілом часток між його засновником, членами спадкоємці засновника (члена) фермерського господарства спадкують відповідні права засновника (члена), якому належала відповідна частка у статутному (складеному) капіталі.

Отже, після отримання Державних актів, реалізуючи положення Закону України «Про фермерське господарство», який діяв на час видачі державних актів, ОСОБА_3 03.07.1996 року зареєстрував в установленому законом порядку селянське (фермерське) господарство «Діоніс», що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію № НОМЕР_1 та свідоцтвом про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності - юридичної особи від 14.03.1994 року (дата внесення до реєстру 03.07.1996 рік) щодо реєстрації СФГ «Діоніс».

Відповідно до статуту СФГ «Діоніс», останнім передбачено спадкування прав засновника фермерського господарства.

Відповідна правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 по справі № 179/1043/16-ц.

Таким чином, наявні правові підстави для визнання за ОСОБА_1 1/3 частини прав засновника на складений капітал на майно Селянського (фермерського) господарства «Діоніс» в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 ..

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми процесуального права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги адвоката Розенбойма Юрія Олександровича, діючого від імені ОСОБА_1 , є частково доведеними, а тому вона підлягає частковому задоволенню.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Ураховуючи, що невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення останнім вищезазначених норм матеріального та процесуального права, призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог за вищевказаного обґрунтування.

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський

апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Розенбойма Юрія Олександровича, діючого від імені ОСОБА_1 , - задовольнити частково.

Рішення Іванівського районного суду Одеської області від 23 січня 2024 року - скасувати. Ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 1/3 частину прав засновника на складений капітал на майно Селянського (фермерського) господарства «Діоніс» (код ЄДРПОУ 23873883, яке зареєстровано за адресою: Україна, 67200, Одеська область, Іванівський р-н, с. Верхній Куяльник, вул. Садова, будинок 3) в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В решті позову - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 12 червня 2024 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Суддів С. О. Погорєлова

О. М. Таварткіладзе