Постанова

від 07.05.2024 по справі 910/3241/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" травня 2024 р. Справа№ 910/3241/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Тищенко А.І.

Тарасенко К.В.

за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 07.05.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 29.05.2023 (повний текст рішення складено 02.06.2023)

у справі №910/3241/23 (суддя Пукас А.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон"

до Акціонерного товариства "Укргазвидобування"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю "Прайм-Газ"

про стягнення 2 365 200 грн

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Регіон" (далі за текстом - ТОВ "Регіон, Позивач, Виконавець) до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (далі за текстом - АТ "Укргазвидобування", Відповідач, Замовник) про стягнення 2 365 200 грн, які згідно доводів Позивача є безпідставно отриманими Відповідачем коштами за банківською гарантією № 203018-Г-0132 від 19.01.2022 (далі - Гарантія).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.05.2023 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон" до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" про стягнення 2 365 200 грн - відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що у позивача станом на дату винесення рішення відсутня правова підстава для стягнення з відповідача коштів в розмірі 2 365 200 грн, оскільки позивачем не була сплачена сума гарантії в порядку регресу на користь гаранта АТ "Банк Січ", відтак і відсутній факт порушення прав позивача у зв`язку з чим позов не підлягає задоволенню.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Регіон" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2023 у справі №910/3241/23 та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалене місцевим судом за нез`ясованості обставин, що мають значення для справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права. При цьому скаржник стверджував, що пред`явлення відповідачем безпідставної вимоги до гаранта про сплату по банківській гарантії №203018-Г-0132 від 19.01.2022 та безпідставне отримання відповідачем гарантійної суми, призвело до порушення прав позивача, так як створило для нього негативні юридичні наслідки - виникнення зобов`язання зі сплати Банку в порядку регресу суми виплаченої гарантії та виникнення додаткових кредитних зобов`язань і пов`язаних з цим витрат. Також апелянт зазначив, що він був позбавлений можливості здійснити мобілізацію верстату та обладнання КРС на свердловину №75 Яблунівського НГКР, так як замовником було порушено свої договірні зобов`язання в частині передачі виконавцю належно підготовлених майданчику та свердловини, що свідчить про відсутність порушення з боку виконавця строків проведення мобілізації згідно умов п.12.2.8 договору; позивач не мав можливості виконати мобілізацію верстату на свердловину №5 Розпашнівського НГКР через дію форс-мажорних обставин, а саме знаходження обладнання в районі ведення військових дій.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2023 апеляційну скаргу у справі №910/3241/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Кравчук Г.А., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2024 витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху справи.

09.08.2024 матеріали справи №910/3241/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2023 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Регіон" строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2023 у справі №910/3241/23. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2023 у справі №910/3241/23 та призначено судове засідання на 26.10.2023.

10.10.2023 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив доводи викладені в ній, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.

24.10.2023 до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке задоволено колегією суддів, розгляд справи відкладено на 30.11.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2023, у зв`язку з перебуванням судді Кравчука Г.А. у відрядженні, розгляд справи призначено на 26.12.2023.

Через канцелярію суду 29.11.2023 позивачем подано клопотання про долучення додаткових доказів, у задоволенні якого колегією суддів відмовлено, з огляду на приписи ч.3 ст.269 ГПК України, оскільки позивачем не наведено вагомої причини неподання відповідних доказів у суді першої інстанції, а доведення обставин, на які сторона може посилатися як на підставу своїх вимог або заперечень, має здійснюватися у суді першої інстанції, оскільки суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2023, у зв`язку з перебуванням судді Козир Т.П. у відпустці з 22.12.2023, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/3241/23.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.12.2023, справу №910/3241/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Кравчук Г.А., Тищенко А.І.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2023, у зв`язку з перебуванням судді Тищенко А.І. у відпустці з 25.12.2023, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/3241/23.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2023, справу №910/3241/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Кравчук Г.А., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2023 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю "Прайм-Газ". Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2023 у справі №910/3241/23 відкладено на 07.02.2024.

У судовому засіданні 07.02.2024 оголошено перерву до 18.03.2024.

13.03.2024 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких останній підтримав свою позицію викладену в апеляційній скарзі.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2024, у зв`язку з перебуванням судді Кравчука Г.А. на лікарняному та судді Тищенко О.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/3241/23.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2024, справу №910/3241/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Тищенко А.І., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2024 колегія суддів ухвалила здійснювати розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2023 у справі №910/3241/23 спочатку колегією суддів у складі: Коробенка Г.П. (головуючий, доповідач), Тищенко А.І., Тарасенко К.В., яка визначена протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2024. Розгляд апеляційної скарги призначено на 02.05.2024.

У судовому засіданні 02.05.2024 оголошено перерву до 07.05.2024.

У судове засідання 07.05.2024 з`явились представники позивача та відповідача, представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить наявна в матеріалах справи розписка від 02.05.2024.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані сторонами пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи слідує та встановлено судом, що 26.01.2022 між ТОВ "Регіон" та АТ "Укргазвидобування" за наслідками переговорної процедури закупівлі укладено Договір, відповідно до умов якого Виконавець зобов`язався на свій ризик надати послуги з капітального ремонту та освоєння нафтових та газових свердловин на родовищах Замовника, а Замовник - прийняти та оплатити якісно надані послуги на умовах, передбачених Договором (пункт 2.1. Договору).

В забезпечення виконання Договору АТ "Банк Січ" (далі за текстом - Банк, Гарант) 19.01.2022 видано Гарантію, згідно з якою Гарант безвідклично, безумовно та без заперечень зобов`язується виплатити Бенефіціару (Відповідачу) на його вимогу будь-яку суму вказану у вимозі Бенефіціара, що не перевищує 2 365 200 грн., не пізніше 5 робочих днів з дати отримання вимоги Бенефіціара, що містить вказівку на те, в чому полягає порушення Принципалом (Позивачем) зобов`язань, в забезпечення якого видана ця гарантія, та без необхідності подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов.

Гарантія є безвідкличною та діє до 15.04.2023.

Так, Відповідач звернувся до АТ "Банк Січ" з вимогою від 26.05.2022 № 44.2.2-011-1796 по банківській гарантії від 19.01.2022 № 203018-Г-0132, в якій зазначив, що Позивачем не виконано пункт 12.2.8. Договору чим допущено прострочення граничного строку виконання робіт (25.02.2022), а відтак існує підстава для виплати Гарантом суми в розмірі 2 365 200 грн.

06.06.2022 вказані кошти сплачено АТ "Банк Січ" на користь Відповідача, що також вбачається із виписки по рахунку Відповідача від 06.06.2022 та не заперечується сторонами.

Крім того, факт перерахування Гарантом коштів Відповідачу вбачається із листа вих. № 790/07 від 09.06.2022 АТ "Банк Січ", в якому зазначено, що вказані кошти сплачено Відповідачу за рахунок кредиту, наданого ТОВ "Регіон" з нарахуванням процентів користування кредитними коштами.

Згідно листа Банку від 06.06.2022 № 779/ Гарант звернувся до Позивача з вимогою про необхідність відшкодування коштів в розмірі 2 365 200 грн. в порядку регресу, що сплачені на користь Бенефіціара згідно вимоги.

Відповідно до пункту 5 Договору про надання банківської гарантії № 203018-Г-0132 від 19.01.2022 Принципал зобов`язаний протягом наступного робочого дня за днем сплати Банком коштів на вимогу Бенефіціара повністю відшкодувати Банку такі виплати та усі пов`язані з цим витрати Банку на підставі регресної вимоги Банку до Принципала.

У випадку якщо Принципал не відшкодує Банку сплачені ним кошти на підставі вимоги Бенефіціара, за Гарантією протягом наступного робочого дня, то Банк суму такої заборгованості починаючи з наступного дня обліковує як кредит наданий Принципалу на визначених даним пунктом умовах.

Як вбачається з позовної заяви Позивач вважає сплату таких коштів Банком на користь Відповідача безпідставним, оскільки порушення умов Договору обумовлено наступним:

- відповідачем не забезпечено готовність майданчика свердловини № 75 Яблунівського НГКР, що призвело до неможливості Позивача здійснити мобілізацію верстату та обладнання за Договором;

- існування обставин непереборної сили (знаходження обладнання в районі ведення військових дій, запровадженні комендантські обмеження), які унеможливили здійснити мобілізацію верстату за Договором та виконати роботи на свердловині № 5 Розпашнівського НГКР.

Позивач стверджував про відсутність з його боку порушень умов Договором, в тому числі і пункту 12.2.8, що виключає настання гарантійного випадку та вказував на безпідставність вимоги Відповідача до Гаранта, у зв`язку з чим сплачені Банком кошти набуті Відповідачем безпідставно та підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України.

Заперечення Відповідача фактично ґрунтуються на тому, що Позивачем не надано Відповідачу детальний план мобілізації щодо порядку і строків/термінів доставки підйомного верстату, витратних матеріалів, обладнання, бурильного та всього необхідного інструменту у зв`язку з чим не проведено мобілізацію у визначені Договором строки згідно пункту 12.2.8. - до 25.02.2022.

Зазначене вище, на переконання Відповідача, свідчить про настання гарантійного випадку через порушення Позивачем договірного зобов`язання, а відтак звернення Відповідача до Банку з вимогою та подальша виплата останнім коштів на виконання Гарантії є правомірним.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, що колегія суддів вважає вірним з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Згідно із статтями 509, 526 ЦК України, статтями 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України) встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно частини 1 статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами Договору, місцевий суд правомірно зазначив, що останній за своєю правовою природою є договором підряду.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, гарантією.

Згідно зі статтею 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 563 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред`являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії.

Відповідно до частини 1 статті 200 ГК України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Гарантія може забезпечувати як грошове так і не грошове зобов`язання боржника, так як законом не встановлено будь-яких обмежень щодо можливості застосування такого способу забезпечення в залежності від правової природи основного зобов`язання.

При цьому, відповідальність гаранта перед кредитором носить виключно грошовий характер. При порушенні боржником основного зобов`язання гарант повинен лише сплатити грошову суму відповідно до умов гарантії, а не виконати забезпечене зобов`язання в натурі (передати товар, виконати роботи, надати послуги, тощо).

Гарант відповідає перед кредитором за порушення основного зобов`язання боржником. Проте, особливістю гарантії є те, що її чинність не залежить від дійсності або чинності основного зобов`язання, що забезпечується гарантією. Отже, гарантійне зобов`язання носить самостійний, автономний характер по відношенню до основного зобов`язання.

Водночас, оскільки гарант відповідає перед кредитором за порушення основного зобов`язання боржником, законне право вимоги кредитора до гаранта може виникнути лише у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язання боржником.

Таким чином, зобов`язання гаранта здійснити його виконання відповідно до умов гарантії виникає після порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією. При цьому, для пред`явлення гаранту вимоги кредиторові достатньо лише факту порушення боржником виконання основного зобов`язання.

Зі змісту наведених положень законодавства слідує, що обов`язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умов порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19 дійшла висновку, що відповідно до статей 560, 563, 565 ЦК України обов`язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією та направлення кредитором гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в гарантії документами. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає.

Гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії (частина перша статті 565 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом, Гарантом виконано свій обов`язок та сплачено за Гарантією Відповідачу кошти в розмірі 2 365 200 грн., а відтак Банк погодився з вимогою Відповідача від 26.05.2022 № 44.2.2-011-1796 та відповідно визнав існування у нього відповідальності в цій частині.

Умовами пункту 5 договору про надання банківської гарантії №203018-Г-0132 від 19.01.2022 погоджено, що якщо на вимогу Бенефіціара Банк сплатив кошти за Гарантією, Принципал зобов?язаний протягом наступного робочого дня за днем сплати Банком коштів на вимогу Бенефіціара, повністю відшкодувати Банку такі виплати та усі пов?язані з цим виграти Банку на підставі регресної вимоги Банку до Принципала, в т.ч. комісії, пов?язані з відправкою повідомлень засобами телекомунікаційного зв?язку (SWIFT, TELEX), комісії авізуючого банка та банка Бенефіціара, а також комісії пов?язані з переказом платежів за Гарантією в строк та в порядку визначеними відповідною вимогою Банку.

Натомість, в матеріалах справи відсутні докази сплати Позивачем коштів в розмірі суми заявленої до стягнення на користь АТ "Банк Січ" в порядку регресу, та позивачем ніяких доказів в суді першої інстанції не було надано.

Щодо таких доказів, поданих в суді апеляційної інстанції, то колегією суддів відмовлено у їх прийнятті, з огляду на приписи ч.3 ст.269 ГПК України, оскільки позивачем не наведено вагомої причини неподання відповідних доказів у суді першої інстанції, а доведення обставин, на які сторона може посилатися як на підставу своїх вимог або заперечень, має здійснюватися у суді першої інстанції, оскільки суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

За змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

З аналізу статті 1212 ЦК України вбачається, що цей вид позадоговірних зобов`язань (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) породжують такі юридичні факти, як набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, договору або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст.11 ЦК).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Аналогічні висновки наведені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16.09.2022 у справі № 913/703/20, постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, на які посилається скаржник.

При цьому Верховний Суд неодноразово зазначав, що набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст.1212 ЦК можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18).

З огляду на викладене, враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази сплати Позивачем коштів в розмірі суми заявленої до стягнення на користь АТ "Банк Січ" в порядку регрессу, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про передчасність вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 2 365 200 грн, оскільки станом на момент звернення до суду з даним позовом Позивач не є особою яка понесла реальні та фактичні витрати та відповідно не є потерпілою особою, як це визначено статтею 1212 ЦК України.

У зв`язку із встановленою судом відсутністю правових підстав у Позивача для стягнення коштів, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що не підлягають дослідженню докази та відповідно не встановлюються обставини щодо поважності / неповажності порушення Позивачем умов Договору, оскільки встановлення останніх жодним чином не впливає на результат прийнятого судом рішення.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Отже, передумовою для захисту прав та охоронюваних законом інтересів особи є наявність такого права або інтересу та порушення або оспорювання їх іншою особою (іншими особами).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд зазначає, що лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення, невизнання або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права, та захисту підлягає саме порушене право. При цьому відсутність підтвердженого факту порушення прав позивача з боку відповідача є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного, невизнаного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У розумінні приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. При цьому застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності в тому числі належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством).

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Отже, позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен відштовхуватись від тих наданих йому законом прав, які були об`єктивно порушені відповідачем і позов повинен бути направлений на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 зазначеної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Згідно з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 910/9525/19, від 01.09.2020 у справі № 910/14065/18, від 26.05.2020 у справі № 922/2805/19, від 02.04.2020 у справі № 910/7160/19, від 21.07.2020 у справі № 905/1609/19, Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 923/876/16, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 29.09.2020 у справі № 378/596/16- ц, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Отже, Верховним Судом неодноразово зазначалось, що відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Тобто, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Підсумовуючи вищевикладене, можна дійти висновку, що ТОВ "Регіон" належним чином не обґрунтовано наявність порушеного права станом на дату звернення до суду з позовом так і станом на дату ухвалення оскаржуваного рішення місцевим судом, право Позивача в межах заявленої до стягнення суми фактично є не порушене, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню.

За наведених вище обставин, твердження апелянта, викладені в апеляційній скарзі, про те, що він був позбавлений можливості виконати свої договірні зобов`язання в строк, з причин, що не залежали від нього (як то: наявність форс-мажорних обставин, порушення замовником своїх договірних зобов`язань в частині передачі виконавцю належно підготовлених майданчику та свердловини), не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки вказані доводи, жодним чином не впливають на встановлену судом обставину відсутності порушеного права позивача.

Викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони зводяться виключно до надання скаржником власної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, однак не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції про відсутність порушенного права позивача в межах заявленої до стягнення суми, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю " Регіон".

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та ухвалив законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі рішення від 29.05.2023 відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2023 у справі №910/3241/23 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Регіон".

Матеріали справи №910/3241/23 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано 10.06.2024 після виходу з відпустки колегії суддів

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді А.І. Тищенко

К.В. Тарасенко