Постанова

від 10.06.2024 по справі 910/14067/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2024 р. Справа№ 910/14067/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Михальської Ю.Б.

Шаптали Є.Ю.

розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрей Агро"

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023

у справі № 910/14067/23 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Галичина"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрей Агро"

про стягнення 241 064,35 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Галичина" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрей Агро" про стягнення 241 064, 35 грн, з яких: 102 628,99 грн інфляційних втрат, 138 435,36 грн 30 % річних за користування чужими грошовими коштами.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки обладнання № 10032021-2 від 10.03.2021 в частині своєчасного повернення сплаченої позивачем суми попередньої оплати, що було встановлено під час розгляду справи № 910/12961/21. Предметом спору ж у цій справі є стягнення з відповідача 30% річних за користування чужими грошовими коштами за період, не охоплений рішенням у справі 910/12961/21, а також 102 628, 99 грн інфляційних втрат.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі № 910/14067/23 позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрей Агро" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Галичина" 3% річних у розмірі 13 805,71 грн, інфляційні втрати у розмірі 102 628,99 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 1746,52 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Приймаючи вищевказане судове рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов`язання, позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати за період з 28.06.2021 - до 04.08.2022 у розмірі 102 628, 99 грн та 30 % річних за період з 04.08.2021 - до 04.08.2022 у розмірі 138 435, 36 грн на підставі пункту 10.10. договору поставки №10032021-2 від 10.03.2021.

У той же час, як встановлено судами у справі 910/12961/21, договір поставки №10032021-2 від 10.03.2021 є розірваним позивачем в односторонньому порядку з 24.06.2021.

Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що розрахунок позивача 30% відсотків річних, здійснений з урахуванням умов п. 10.10 договору, за період, що не охоплюється його дією, не може бути прийнятий судом як обґрунтований.

Відтак, враховуючи, що сторонами у договорі не погоджено іншого розміру процентів, ніж три проценти річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, місцевим господарським судом здійснено власний розрахунок, за результатами якого визначено, що обґрунтованою сумою процентів річних, яка підлягає стягненню з відповідача є 13 805,71 грн, в іншій частині цих вимог належить відмовити.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спрей Агро" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі № 910/14067/23 в частині стягнення 3 % річних у розмірі 13 805, 71 грн та інфляційних втрат у розмірі 102 628, 99 грн. Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до того, що після припинення договору поставки (внаслідок одностороннього розірвання договору) та після припинення зобов`язання відповідача перед позивачем шляхом його виконання (повернення на виконання судового рішення попередньої оплати) відповідач звільняється від обов`язку сплачувати суму 3 % річних, інфляційних втрат відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки вказані нарахування в силу Закону є невід`ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування та, відповідно, припинилися з припинення основного зобов`язання.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу та узагальнення його доводів

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач наголошує на тому, що закінчення строку дії договору або дострокове його припинення внаслідок одностороннього розірвання, у зв`язку з неналежним його виконанням, не звільняє відповідача (винну сторону) від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Короткий зміст відповіді на відзив та узагальнення її доводів

У відповіді на відзив, відповідач зазначає про те, що до правовідносин, пов`язаних з поверненням попередньої оплати, застосовуються положення про комерційний кредит, тобто позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст заперечення на відповідь на відзив та узагальнення їх доводів

Позивач зазначає, що відповідачем у відповіді на відзив наведено помилкові твердження щодо змісту п. 10.10 договору, в якому встановлено відповідальність відповідача за порушення строків поставки, а не за порушення грошового зобов`язання. Тобто базисом для розрахунку % річних була не вартість товару, а саме сума коштів, сплачених в якості попередньої оплати.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2024 у справі № 910/14067/23 призначено повторний автоматизований розподіл, в зв`язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л. у відпустці. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.01.2024, справу № 910/14067/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді: Михальська Ю.Б., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрей Агро" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі № 910/14067/23. Апеляційний перегляд оскаржуваного рішення вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд апеляційної скарги здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи.

Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

10.03.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спрей Агро" (постачальником, відповідачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Галичина" (покупцем, позивачем) укладено договір поставки обладнання № 10032021-2 (надалі - договір), за умовами п. 1.1 якого в порядку та на умовах, викладених у цьому договорі, постачальник зобов`язується продати, а покупець зобов`язується купити, прийняти та оплатити обладнання (далі - товар).

Відповідно до п. 5.4 договору оплата товару, поставка якого здійснюється відповідно до договору, здійснюється на підставі умов, узгоджених сторонами та зазначених у специфікаціях до договору, що є невід`ємною частиною договору.

Специфікацією № 1 до договору від 10.03.2021 (далі - специфікація) сторони погодили поставку товару (змішувальна станція для ЗЗР та добрив) у граничний строк до 20.05.2021 на суму 7 622 983, 98 грн.

Умовами п.п. 3.1, 3.2 даної специфікації визначено, що покупець сплачує продавцю 460 190, 39 грн з ПДВ, що складає 60% від загальної вартості товару у термін до 5 календарних днів з дати виставлення рахунку постачальником; Решту суми, що становить 306 793, 59 грн з ПДВ складає 40% вартості товару, покупець сплачує у термін до 10 календарних днів, з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі.

У розділі 10 договору сторонами погоджені умови відповідальності сторін.

Так, згідно з п. 10.4 договору якщо термін порушення строку поставки товару перевищує граничний строк поставки, вказаний в договорі або в специфікаціях до цього договору, покупець має право на розірвання договору повністю або в частині, а постачальник повинен протягом 3 (трьох) календарних днів, з моменту направлення повідомлення покупцем про розірвання договору, повернути на поточний рахунок покупця сплачені грошові кошти за непоставлений товар та відшкодувати усі збитки, понесені покупцем.

За змістом п. 10.10 договору у разі порушення постачальником строків поставки товару, передбачених цим договором, за який внесена покупцем повна або часткова попередня оплата, постачальник за користування грошовими коштами покупця зобов`язаний сплатити покупцю 30 % річних, від суми коштів, сплачених покупцем, за період з дня оплати і до дня його фактичної поставки товару або дня повернення грошових коштів.

Договір вступає в силу з моменту його підписання представниками сторін та скріплення печаткою і діє до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до виконання сторонами прийнятих на себе по цьому договору зобов`язань (п.п. 9.1, 9.2 договору).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2021, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.06.2022 у справі № 910/12961/21, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Галичина" задоволено повністю, присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрей Агро" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Галичина" попередню оплату у сумі 460 190, 39 грн, пеню у сумі 7 148, 71 грн, 30 % річних за користування чужими грошовими коштами у сумі 47 658, 07 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 7 724, 96 грн.

Спір у справі № 910/12961/21 виник у зв`язку з тим, що відповідач порушив свої зобов`язання в частині своєчасної поставки обумовленого товару, сплачені кошти не повернув, що стало підставою для стягнення з нього на користь позивача суми попередньої оплати, а також пені за період з 28.06.2021 по 03.08.2021 та 30 % річних за користування чужими грошовими коштами за період 31.03.2021 по 03.08.2021.

Предметом спору справи № 910/14067/23 є стягнення з відповідача 30 % річних за користування чужими грошовими коштами, нарахованих у відповідності до положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та п. 10.10 договору за період з 04.08.2021 - до 04.08.2022 (дата виконання рішення у справі №910/12961/21) та інфляційних втрат за період з 28.06.2021 - до 04.08.2022.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі № 910/14067/23 позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрей Агро" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Галичина" 3% річних у розмірі 13 805,71 грн, інфляційні втрати у розмірі 102 628,99 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 1746,52 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, відзиву, відповіді на відзив, заперечення на відповідь, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає скасуванню з наступних підстав.

Приписами статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, а саме у рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.

Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Під час розгляду господарської справи № 910/12961/21 судами були встановлені наступні обставини.

На виконання умов договору та виставленого відповідачем (Товариство з обмеженою відповідальністю "Спрей Агро") рахунку № 2146 від 10.03.2021 позивач (Товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Галичина") сплатило ТОВ "Спрей Агро" 60 % вартості обумовленого сторонами товару на суму 460 190, 39 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 75 від 30.03.2021.

Проте, відповідач свого зобов`язання за договором поставки не виконав та товар покупцю не передав.

Позивач, вважаючи непоставку товару порушенням договору, 16.06.2021 повідомив постачальника (лист № 16/06-2) про односторонню відмову від договору поставки №10032021-2 від 10.03.2021 та припинення його дії, посилаючись на п. 10.4 договору. У цьому ж листі просив ТОВ "Спрей Агро" протягом 3 календарних днів повернути попередню плату у сумі 460 190, 39 грн. Аналогічний лист про припинення умов договору поставки та повернення попередньої оплати був направлений позивачем 19.07.2021.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що договір поставки № 10032021-2 від 10.03.2021 на момент розгляду даного спору є розірваним у односторонньому порядку з 24.06.2021 (дати отримання відповідачем листа позивача від 16.06.2021 № 16/06-2 про розірвання вказаного договору поставки, надісланого відповідачу позивачем 16.06.2021) і ця обставина має наслідком обов`язок відповідача повернути позивачу попередню оплату на вимогу останнього (в силу п. п. 10.4 договору), надіслану 16.06.2021 та повторно 16.07.2021.

Враховуючи, що відповідач доказів, які б підтверджували належну поставку товару на суму 460 190,39 грн не надав, доводів позивача не спростував, суд дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення попередньої оплати є правомірними, а тому підлягають задоволенню.

Рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2021 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2022 у справі №910/12961/21 набрали законної сили.

Отже, наявність грошового зобов`язання відповідача з повернення 460 190, 39 грн попередньої оплати, яке виникло з 24.06.2021 внаслідок односторонньої відмови позивача від договору поставки №10032021-2 від 10.03.2021, підтверджується рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, за участі тих самих сторін, а тому відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягає повторному доказуванню.

Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання. При цьому чинне законодавство не пов`язує припинення грошового зобов`язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.08.2019 у справі №910/8625/18.

Тобто, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення у справі 910/12961/21 було виконано в повному обсязі відповідачем 04.08.2022, що підтверджується довідкою про надходження по рахунку №B6/19-7491 від 25.08.2023.

Частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховний Суд №910/12604/18 від 01.10.2019).

Отже, кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Матеріалами справи підтверджується і відповідачем не спростовано, що зобов`язання відповідача перед позивачем з повернення суми передоплати виконано лише 04.08.2022, а отже мало місце прострочення його виконання, у зв`язку з чим позивач має право на отримання сум, передбачених ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов`язання, позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати за період з 28.06.2021 до 04.08.2022 у розмірі 102 628, 99 грн та 30 % річних за період з 04.08.2021 до 04.08.2022 у розмірі 138 435, 36 грн на підставі пункту 10.10. договору поставки №10032021-2 від 10.03.2021.

У той же час, як встановлено судами у справі 910/12961/21, договір поставки №10032021-2 від 10.03.2021 є розірваним позивачем в односторонньому порядку з 24.06.2021.

Наслідки розірвання договору встановлені частиною 2, 3 статті 653 Цивільного кодексу України.

Так, у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

За таких обставин, оскільки позивачем вчинено односторонній правочин стосовно розірвання договору, що є самостійною та достатньою підставою для припинення правовідносин сторін, позивач втрачає право нараховувати проценти річних у розмірі, встановленому таким договором, з моменту вчинення правочину про його розірвання, тобто з 24.06.2021.

Таким чином, розрахунок позивача 30% відсотків річних, здійснений з урахуванням умов пункту 10.10. договору, за період, що не охоплюється його дією, не може бути прийнятий судом як обґрунтований.

Відтак, враховуючи, що сторонами у договорі не погоджено іншого розміру процентів, ніж три проценти річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, судом першої інстанції правомірно здійснено власний розрахунок, за результатами якого визначено, що обґрунтованою сумою процентів річних, яка підлягає стягненню з відповідача є 13 805,71 грн, в іншій частині цих вимог належить відмовити.

В той же час, перевіривши наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат, з урахуванням періоду прострочення, місцевий господарський суд вірно встановив, що розмір вказаних нарахувань відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Таким чином наведені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги відповідача.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

В свою чергу, викладені позивачем у відзиві на апеляційну скаргу доводи є документально обґрунтованими та такими, що належним чином досліджені місцевим господарським судом при розгляді даної справи.

Відтак, суд першої інстанції надав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а тому дійшов цілком законного та обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки за результатами апеляційної скарги

За таких обставин, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи, підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрей Агро" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі № 910/14067/23 без змін.

Матеріали справи № 910/14067/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 289 ГПК України.

Головуючий суддяІ.А. Іоннікова

СуддіЮ.Б. Михальська

Є.Ю. Шаптала