Постанова

від 28.05.2024 по справі 927/432/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" травня 2024 р. Справа№ 927/432/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Шапрана В.В.

секретар

судового засідання Рибчич А.В.

за участю

представників:

від прокуратури Грищенко М.А.

від позивача-1 не з`явились

від позивача-2 не з`явились

від відповідача-1 Герасько О.А.

від відповідача-2 не з`явились

від відповідача-3 Малай А.В.

від третьої особи не з`явились

розглянувши апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора

на рішення Господарського суду м. Києва від 10.10.2023 р. (повний текст складено 20.10.2023 р.)

у справі № 927/432/19 (суддя Демидов В.О.)

за позовом Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі:

1. Кабінету Міністрів України

2. Державної служби геології та надр України

до 1. Приватного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Надра України

2. Товариства з обмеженою відповідальністю Мульті-Мобіл

3. Приватного підприємства Гральні системи України

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Кабінету Міністрів України, Фонду державного майна України

про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння

та за зустрічним позовом Приватного підприємства Гральні системи України

до 1. Кабінету Міністрів України

2. Державної служби геології та надр України

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року Заступник Генерального прокурора звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державної служби геології та надр України до Приватного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Надра України, Товариства з обмеженою відповідальністю Мульті-Мобіл, Приватного підприємства Гральні системи України, у якому просив:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 26.11.2007 р., яким є 1/14 частина об`єкта нерухомості, що знаходиться за адресою: Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Шевченка, 15, а саме: частина нежитлової будівлі літ. А-3, А-П: приміщення підвалу з літ. 2-1 по літ. 2-16 площею 158,50 кв. м, приміщення першого поверху з літ. 1-2 по літ. 1-21, літ. 10 а, площею 341,40 кв. м, укладений між НАК Надра України і ТОВ Мульті-Мобіл;

- витребувати у Приватного підприємства Гральні системи України на користь Кабінету Міністрів України зазначене нерухоме майно.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорюваний договір купівлі-продажу суперечить нормам чинного законодавства та статуту Національної акціонерної компанії Надра України, оскільки майно за цим договором продано за ціною, нижчою від ринкової вартості такого майна, а в подальшому було відчужене Відкритому акціонерному товариству Банк Біг Енергія за ціною, що удвічі більше суми, яку отримала НАК Надра України за оспорюваним договором. Оскільки нерухоме майно за оспорюваним договором було відчужено без волевиявлення власника - держави в особі Кабінету Міністрів України, особою, яка не мала права на його відчуження, право власності у визначеному законом порядку до наступних набувачів не перейшло, а, отже, спірне нерухоме майно в порядку ст. ст. 387, 388 ЦК України підлягає витребуванню у державну власність від останнього набувача Приватного підприємства Гральні системи України на користь Кабінету Міністрів України.

У серпні 2019 року Приватне підприємство Гральні системи України звернулося до Господарського суду Чернігівської області із зустрічним позовом до Кабінету Міністрів України, Державної служби геології та надр України про визнання права власності на 1/14 частину об`єкта нерухомості загальною площею 499,9 кв. м, позначеного на плані літ. А-3, А-П: приміщення підвалу з літ. 2-1 по літ. 2-16 площею 158,50 кв. м, приміщення першого поверху з літ. 1-2 по літ. 1-21, літ. 10 а, площею 341,40 кв. м, що знаходиться за адресою: Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Шевченка, 15.

Вимоги позивача за зустрічним позовом обґрунтовані тим, що Приватне підприємство Гральні системи України набуло право власності на спірне майно на законних підставах, є добросовісним набувачем майна, отже, за обставин правомірності набуття такого права, з огляду на положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, позивач не може бути позбавлений права власності на це майно.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 27.08.2019 р. справу № 927/432/19 направлено за виключною підсудністю до господарського суду міста Києва у зв`язку з тим, що відповідачами за зустрічним позовом є державні органи виконавчої влади.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.08.2021 р. у справі № 927/432/19 залучено Фонд державного майна України до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Кабінету Міністрів України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.12.2021 р. у справі № 927/432/19 позов прокурора задоволено; у задоволенні зустрічного позову Приватного підприємства «Гральні системи України» відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 р. у справі № 927/432/19 рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2021 р. у справі № 927/432/19 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 07.06.2023 р. у справі № 927/432/19 касаційну скаргу Приватного підприємства «Гральні системи України» задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 р. та рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2021 р. у справі № 927/432/19 скасовано. Справу № 927/432/19 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 10.10.2023 р. у справі № 927/432/19 у задоволенні позову Заступника Генерального прокурора та у задоволенні зустрічного позову Приватного підприємства Гральні системи України відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Заступник Генерального прокурора подав апеляційну скаргу (безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду), у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, прокурор посилається на те, що про порушення інтересів держави Кабінету Міністрів України та Державній службі геології та надр України стало відомо лише у жовтня 2018 року, що підтверджується запитами Генеральної прокуратури України до вказаних органів у рамках кримінального провадження. Однак позивачами, незважаючи на незаконність відчуження державного майна за заниженою вартістю, з жовтня 2018 року до травня 2019 року заходів щодо його повернення у власність держави вжито не було. Водночас про порушення інтересів держави шляхом незаконного відчуження державного майна Генеральній прокуратурі України стало відомо лише в листопаді 2017 року під час розслідування кримінального провадження за фактом незаконної приватизації державного майна за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 233 КК України.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2023 р. апеляційну скаргу у справі № 927/432/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Шапран В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 р. відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Заступника Генерального прокурора на рішення Господарського суду м. Києва від 10.10.2023 р. до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи № 927/432/19.

До суду 07.12.2023 р. надійшли матеріали справи № 927/432/19.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2023 р. апеляційну скаргу у справі № 927/432/19 залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2024 р. відкрито апеляційне провадження у справі № 927/432/19 та призначено її до розгляду на 06.02.2024 р.

До суду 24.01.2023 р. від Приватного підприємства Гральні системи України надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач-3 за первісним позовом просить рішення Господарського суду м. Києва від 10.10.2023 р. залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Також до відзиву на апеляційну скаргу додано клопотання про участь представника Приватного підприємства Гральні системи України Малая А.В. у судовому засідані 06.02.2024 р. у цій справі у режимі відеоконференції з Господарським судом Чернігівської області.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 р. задоволено клопотання Приватного підприємства Гральні системи України про участь представника Малая А.В. у судовому засіданні у справі № 927/432/19 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 р. розгляд справи № 927/432/19 відкладено до 27.02.2024 р.

Засідання суду, призначене на 27.02.2024 р., не відбулося у зв`язку з перебуванням головуючого судді Буравльова С.І. у відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.02.2024 р. справу № 927/432/19 призначено до розгляду на 26.03.2024 р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2024 р. у судовому засіданні було оголошено перерву у справі № 927/432/19 до 23.04.2024 р. після надання представниками прокуратури, відповідача-1 та відповідача-3 усних пояснень по суті апеляційної скарги.

До суду 23.04.2024 р. від Кабінету Міністрів України надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 р. у судовому засіданні оголошено перерву у справі № 927/432/19 до 28.05.2024 р.

У судовому засіданні 28.05.2024 р. представники прокуратури, відповідача-1 та відповідача-3 надали додаткові усні пояснення по суті апеляційної скарги, представники позивачів, відповідача-2 та третьої особи у судове засідання не з`явилися, хоча повідомлялись належним чином про час і місце розгляду скарги в порядку ч. 4 ст. 122 ГПК України через оголошення на офіційному вебсайті судової влади України.

За ч. 11 ст. 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Копію ухвали від 09.01.2024 р. доставлено учасникам справи до електронних кабінетів, доказом чого є довідки про доставку електронного документа, що містяться в матеріалах справи.

Також згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень ухвала про відкриття апеляційного провадження від 09.01.2024 р. у справі № 927/432/19 оприлюднена у реєстрі 11.01.2024 р.

Колегія суддів зазначає, що неявка у судове засідання представників позивачів, відповідача-2 та третьої особи не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Подальше відкладення призведе до безпідставного затягування розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об`єктивного розгляду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури, відповідача-1 та відповідача-3, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

25.12.2006 р виконавчий комітет Чернігівської міської ради видав Приватному акціонерному товариству Національна акціонерна компанія Надра України свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 682891, за яким Приватне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Надра України є власником наступного нерухомого майна: нежитлова будівля літ. "А-3, АП", 1 452,3 кв. м; нежитлова будівля літ. "А2-1 А1-5, А1", 4 078,2 кв.м; гараж-сарай, Б1 б-1, 188,6 кв. м, яке розташоване за адресою: місто Чернігів, вулиця Шевченка, 15. Форма власності - державна.

Рішенням правління Приватного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Надра України, оформленим протоколом від 23.11.2007 р., № 33 погоджено проект договору купівлі-продажу нежилих приміщень з Товариством з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл".

26.11.2007 р. між Приватним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Надра України (далі продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл" (далі покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень (далі - договір), за умовами якого відповідач-1 продав, а відповідач-2 придбав нерухоме майно - 1/14 частину об`єкту нерухомості, що знаходиться за адресою: Чернігівська область, місто Чернігів, вулиця Шевченка, 15, а саме: частину нежитлової будівлі літ. "А-3, А-П": приміщення з підвалу з літ. 2-1 по літ. 2-16 площею 158,50 кв. м, приміщення першого поверху з літ. 1-2 по літ. 1-21, літ. 10А площею 341,40 кв. м.

Вказаний договір підписаний представниками обох сторін, скріплений їх печатками, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ткаченко Юлією Валентинівною та зареєстрований у реєстрі за № 361.

Відповідно до п. 2 договору об`єкт продажу належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 682891, виданого виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 25.12.2006 р. на підставі рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 20.11.2006 р. № 311 та зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 28.12.2006 р., зареєстрованого Чернігівським міжміським бюро технічної інвентаризації за № 528 в книзі № 14, про що виданий витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно 11.01.2007 р., номер витягу 13185269, реєстраційний № 17302663.

Згідно з п. 4 договору експертна (ринкова) вартість приміщення першого і підвального поверхів площею 695,8 кв. м в 3-поверховій вбудовано-прибудованій цегляній будівлі, визначена згідно із висновком про вартість майна, виданого суб`єктом оціночної діяльності Універсальна біржа "Примус" станом на 10.09.2007 р., становить 1301089,71 грн без урахування 20% ПДВ. Балансова вартість нежитлової будівлі, позначеної на плані під літ. "А-3, А-П", становить 394430,11 грн.

Як передбачено п. 5 договору, продаж вчинено за узгодженою сторонами вартістю 1561307,65 грн, в тому числі ПДВ 260217,94 грн.

У відповідності до п. 7 договору представник продавця стверджує, що на момент укладення цього договору треті особи не мають прав на об`єкт продажу.

За змістом п. 8 договору продавець має повну цивільну правоздатність і всі необхідні права та повноваження юридичної особи для укладення цього договору і виконання зобов`язань, які випливають з договору, а також гарантує, що об`єкт продажу набутий у власність (придбаний) ним на законних підставах і він є належним власником об`єкта продажу, який ніяким чином не обмежений у розпорядженні цим майном; право власності продавця оформлено належним чином шляхом складання та видачі всіх без винятку передбачених чинним законодавством України документів, що підтверджують право власності на об`єкт продажу і право розпорядження таким об`єктом продажу; відчуження об`єкту продажу здійснюється в чіткій відповідності з вимогами норм чинного законодавства України.

Відповідно до п. 8.3 договору представник продавця має всі належним чином оформлені повноваження, дозволи тощо для укладення і підписання цього договору; реалізація цих повноважень не потребує наступного схвалення іншим органом продавця та будь-якими іншими органами чи особами.

Укладення цього договору не призведе до порушення майнових та будь-яких інших прав третіх осіб (п. 8.8 договору).

Пунктом 25 договору сторони погодили, що покупець набуває права власності на придбаний за цим договором об`єкт продажу з моменту державної реєстрації цього договору.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що вказаний договір купівлі-продажу, на думку прокурора, підлягає визнанню недійсним, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл" придбало нерухоме майно за ціною 1561307,65 грн, яка є меншою від ринкової вартості такого майна. При цьому 04.12.2007 р. зазначене майно було відчужене Відкритому акціонерному товариству Банк "Біг Енергія" за ціною 3800000,00 грн, що удвічі більше суми, яку отримала Національна акціонерна компанія "Надра України" за оспорюваним договором.

Стосовно правових підстав для звернення прокуратури із даним позовом колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

У відповідності до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

За рішенням Конституційного Суду України № 3-рн/99 від 08.04.1999 р. під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.12.2018 р. у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 р. у справі № 911/1497/18.

Разом з цим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18).

З матеріалів справи вбачається, що 17.11.2017 р. розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42017000000004200 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 233 КК України, про що внесено запис до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

23.10.2018 р. Генеральна прокуратура України звернулась до Кабінету Міністрів України та до т.в.о. голови Державної служби геології та надр України з листами, в яких просила надати інформацію, підтверджену копіями відповідних документів, щодо прав держави на майно Національної акціонерної компанії "Надра України", переданого до статутного фонду під час утворення, планів розміщення акцій, затверджених засновником - Кабінетом Міністрів України, рішень засновника про оплату акцій Національної акціонерної компанії "Надра України".

Секретаріат Кабінету Міністрів України у відповідь на лист Генеральної прокуратури повідомив про відсутність зазначеної інформації.

Державна служба геології та надр України відповіла на лист Генеральної прокуратури України та надала запитувану інформацію.

Проте, ні Кабінет Міністрів України, ні Державна служба геології та надр України не вжили жодних заходів щодо перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Відтак, виходячи зі змісту ст. 2 та ст. 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", п. 4 Положення про Державну службу геології та надр України, позивачі мали можливість проведення відповідних перевірок, вжиття відповідних заходів та звернення з клопотанням про залучення їх у якості потерпілих у кримінальному провадженні № 42017000000004200 від 17.11.2017 р., а також для звернення з відповідним позовом до суду.

У свою чергу, 23.05.2019 р. Генеральна прокуратура України повідомила позивачів, що прокурором подається до суду позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державної служби геології та надр України до Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України», Товариства з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл", Приватного підприємства "Гральні системи України" про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Зважаючи на встановлені обставини справи та враховуючи те, що повноважний орган був повідомлений прокурором та знав з моменту, коли дізнався про порушення інтересів держави, але достатніх ефективних заходів для захисту та відновлення порушеного права не вчинив, зокрема шляхом звернення до суду з відповідним позовом, відтак звернення прокурора до суду з даним позовом з метою захисту інтересів держави є обґрунтованим.

Указом Президента України від 14.06.2000 р. № 802/2000 "Про заходи щодо підвищення ефективності управління підприємствами в галузі геології і розвідки надр" було ухвалено рішення про створення Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» та зобов`язано Кабінет Міністрів України, зокрема, затвердити статут Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України»; забезпечити формування статутного фонду Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України», а також вирішити в установленому порядку питання щодо закріплення у державній власності 100 відсотків акцій Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» та недопущення відчуження цих акцій з державної власності, використання для формування статутних фондів будь-яких підприємств та передачі в управління будь-яким особам.

На виконання вказаного Указу Президента України, постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2000 р. № 1273 "Питання Національної акціонерної компанії "Надра України" до статутного фонду Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» було передано майно підприємств згідно з додатком 3, з наступним їх перетворенням у дочірні підприємства, а також визначено, що 100 відсотків акцій Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» закріплюються у державній власності. Відчуження цих акцій з державної власності, використання для формування статутних фондів будь-яких підприємств та передача в заставу або управління будь-яким особам, не допускається.

Спільним наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 08.05.2001 р. № 176 та Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» від 15.05.2001 р. № 21 до складу Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» вирішено передати Державне геологічне підприємство "Чернігівнафтогазгеологія" разом із цілісним майновим комплексом з об`єктами житлосоцпобуту.

Таким чином, все майно та активи були передані Приватному акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Надра України» державою на праві користування. Держава, як власник майна та активів, надала Приватному акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Надра України» повноваження щодо управління державним майном від її імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, встановлених законом, підзаконними нормативними актами та установчими документами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.09.2000 р. № 1460 було затверджено статут Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України».

Відповідно до п. 19 статуту Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України», у редакції, чинній станом на листопад 2007 року, акціонерами компанії є: держава в особі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України - до прийняття в установленому порядку рішення про приватизацію акцій компанії, та в особі Фонду державного майна - після передачі йому акцій компанії, визначених для продажу згідно з прийнятим в установленому порядку рішенням про їх продаж; юридичні особи різних форм власності та фізичні особи, що набули право власності на акції компанії у процесі приватизації та на вторинному ринку цінних паперів.

За інформацією, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на момент виникнення спірних правовідносин єдиним засновником (учасником) Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» був Кабінет Міністрів України.

Згідно з п. 26 статуту Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» майно, що є державною власністю і передане компанії у користування та/або управління, не підлягає відчуженню. Користування та/або управління майном компанії здійснюється відповідно до законодавства. Державні пакети акцій відкритих акціонерних товариств, які передані до статутного фонду компанії, не підлягають відчуженню та не можуть бути предметом застави без прийняття відповідного рішення Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 27 статуту Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» визначено, що компанія стосовно державного майна, яке передане їй засновником до статутного фонду і включене до переліку об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не може вчиняти дії, наслідком яких може бути відчуження майна, в тому числі передача його до статутного фонду інших господарських організацій, передача в заставу тощо.

Разом з цим, рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 20.11.2006 р. № 311 "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомості, відновлення загублених правовстановлювальних документів, заміну ідеальних частин між співвласниками в загальному користуванні житловими будинками" вирішено доручити Чернігівському міжміському бюро технічної інвентаризації оформити свідоцтва про право власності на підставі проведеної технічної інвентаризації, зокрема, Приватному акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Надра України» на лабораторні корпуси та гараж за адресою: м. Чернігів, вул. Шевченка, 15.

На підставі вищенаведеного рішення 25.12.2006 р. виконавчий комітет Чернігівської міської ради видав Приватному акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Надра України» свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 682891, а саме: нежитлову будівлю літ. "А-3, АП", 1452,3 кв. м; нежитлову будівлю літ. "А2-1 А1-5, А1", 4078,2 кв. м; гараж-сарай, Б1 б-1, 188,6 кв. м, яке розташоване за адресою: місто Чернігів, вулиця Шевченка, 15. Форма власності - державна.

26.11.2007 р. між Приватним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Надра України» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл" укладено оспорюваний договір купівлі-продажу нежилих приміщень, за умовами якого відповідач-1 продав, а відповідач-2 придбав нерухоме майно - 1/14 частину об`єкту нерухомості, що знаходиться за адресою: Чернігівська область, місто Чернігів, вулиця Шевченка, 15, а саме: частину нежитлової будівлі літ. "А-3, А-П": приміщення з підвалу з літ. 2-1 по літ. 2-16 площею 158,50 кв. м, приміщення першого поверху з літ. 1-2 по літ. 1-21, літ. 10А площею 341,40 кв. м.

При цьому, вказане нерухоме майно на момент його продажу перебувало у державній власності, що підтверджується наступним.

Так, Указом Президента України від 15.06.1993 р. № 210 "Про корпоратизацію підприємств" встановлено, що корпоратизацією є перетворення державних підприємств, а також закритих акціонерних товариств, більш як 75 відсотків статутного капіталу яких перебуває у державній власності, у відкриті акціонерні товариства. Утворення акціонерних товариств на базі майна корпоратизованих державних унітарних підприємств та особливий склад осіб, які беруть участь у їх заснуванні, серед яких державні органи, що здійснюють управління державним майном, зумовлює своєрідний порядок набуття такими акціонерними товариствами права власності на майно, що передається державою до їх статутного фонду.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про господарські товариства", у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, товариство є власником, у тому числі майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. Тобто, якщо засновником акціонерного товариства є фізичні або юридичні особи приватного права, власником такого майна стає акціонерне товариство.

Акціонерні товариства, засновником і єдиним акціонером яких є держава в особі органів виконавчої влади, мають спеціальний (особливий) правовий режим майна порівняно з іншими господарськими товариствами, які створюються в загальному порядку. А саме: державне майно, передане до статутного фонду державних акціонерних товариства, залишається у державній власності і відчуження його можливе тільки органами приватизації через визначені законом приватизаційні процедури.

Згідно зі ст. 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на державне майно у разі його приватизації.

Як передбачено ч. 3 ст. 145 ГК України, правовий режим майна суб`єкта господарювання, заснованого на державній власності, може бути змінено тільки шляхом приватизації майна державного підприємства.

У відповідності до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про приватизацію державного майна", у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, до вичерпного переліку способів приватизації державного майна належали: продаж об`єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом; продаж акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців; продажу на конкурсній основі єдиного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій відкритого акціонерного товариства при поданні покупцем документів, передбачених ч. 1 ст. 12 цього Закону; викуп майна державного підприємства згідно з альтернативним планом приватизації.

Отже за Законом України "Про приватизацію державного майна" передача державного майна до статутного фонду акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного унітарного підприємства, не є способом його приватизації.

Також передача державного майна до статутного фонду акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного унітарного підприємства, не є рішенням власника, яке б надавало такому товариству право на його відчуження, а спрямована виключно на зміну організаційно-правової форми державного підприємства.

Крім цього, згідно з ч. 5 ст. 18 Закону України "Про приватизацію державного майна", у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, при перетворенні державного унітарного підприємства в акціонерне товариство воно стає правонаступником підприємства, що приватизується.

Таким чином, до моменту завершення процедури приватизації до створюваного акціонерного товариства в силу правонаступництва переходять права та обов`язки, які мало державне унітарне підприємство, у тому числі й обсяг майнових прав на державне майно.

Тобто, до завершення процедури приватизації державне майно, яке закріплювалося за державним унітарним підприємством на праві господарського відання, перебуває у створюваного акціонерного товариства на праві господарського відання.

При цьому, корпоратизація державних унітарних підприємств через їх перетворення у господарські товариства є лише передумовою для подальшої приватизації майна, переданого державою до їх статутного фонду.

Проведення корпоратизації державного унітарного підприємства в акціонерне товариство не є його приватизацією, а тому внесення майна до статутного фонду такого товариства не може розглядатися як підстава для зміни його форми власності.

У зв`язку з цим, державне майно, передане державою до статутного фонду державного унітарного підприємства, корпоратизованого в акціонерне товариство, сто відсотків акцій статутного фонду якого залишаються у власності держави, до моменту завершення процедури приватизації є державною власністю.

Відтак правовий режим майна Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України», заснованого на державній власності, міг бути змінений лише шляхом приватизації.

Отже, передане державою майно до статутного фонду Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» не змінило свого правового режиму та залишається державною власністю і стосовно нього діють обмеження щодо вільного розпорядження, які передбачені для державного майна.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.11.2017 р. у справі № 21/44, від 06.11.2018 р. в справі № 925/473/17, від 11.10.2018 р. у справі № 906/916/16, від 05.07.2018 р. в справі № 915/826/16.

За таких обставин, укладенням оспорюваного договору купівлі-продажу між Приватним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Надра України» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл" було порушено право власності держави в особі Кабінету Міністрів України, який згідно із законодавством здійснює повноваження щодо реалізації прав держави, як власника майна.

Відповідно до ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

За змістом ч. 5 ст. 75 ГК України відчужувати майнові об`єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Відчуження нерухомого майна здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України.

В матеріалах справи відсутні докази того, що Кабінетом Міністрів України, як власником спірного державного майна, переданого до статутного фонду Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України», або Фондом державного майна України, як центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері приватизації, були прийняті рішення про зміну його правового режиму та приватизацію з 2000 року до моменту укладення спірного договору.

Отже, рішення правління Приватного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» від 23.11.2007 р. про надання згоди на відчуження спірного майна було прийнято всупереч вимогам чинного законодавства та статуту останнього.

Крім цього, відповідно до п. 5 оспорюваного договору продаж спірного нерухомого майна вчинено за узгодженою сторонами вартістю 1561307,65 грн, в тому числі ПДВ 260 217,94 грн.

Проте згідно з висновком судової оціночно-будівельної експертизи від 15.06.2017 р. № 905/17-24 у кримінальному провадженні № 42016000000003659, складеним Чернігівським відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, який долучено до матеріалів справи, встановлено, що дійсна ринкова вартість проданого за спірним договором майна станом на 26.11.2007 р. становила 3383803,00 грн.

Отже відповідач-1 здійснив продаж спірного нерухомого майна на користь відповідача-2 за ціною, яка майже удвічі менша від ринкової вартості майна на момент його реалізації.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

Так, в порушення вимог ст. ст. 203, 215 ЦК України оспорюваний договір купівлі-продажу нежилих приміщень 26.11.2007 р. від імені продавця було підписано особою, що не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки Приватне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Надра України» не мало права та не було уповноважено відповідним органом держави (державної виконавчої влади) на відчуження своїх основних засобів, активів та статутного майна державної форми власності, що прямо заборонено його статутними документами.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 26.11.2007 р., укладеного між НАК Надра України і ТОВ Мульті-Мобіл, є обґрунтованою.

Разом з цим, Приватним підприємством Гральні системи України було подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності до пред`явлених прокурором вимог.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 р. у справі № 504/2864/13-ц, від 22.05.2018 р. у справі № 369/6892/15-ц.

Частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Прокурор вказує, що про порушення інтересів держави шляхом незаконного відчуження державного майна Генеральній прокуратурі України стало відомо лише в листопаді 2017 року під час розслідування кримінального провадження за фактом незаконної приватизації державного майна за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 233 КК України, відтак строк позовної давності для звернення з даним позовом ним не пропущено.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 р. у справі № 362/44/17, від 07.11.2018 р. у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 р. у справі № 183/1617/16).

Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати захист цих інтересів у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати такий захист (постанова Верховного Суду України від 12.4.2017 р. у справі № 6-1852цс16, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 р. у справі № 369/6892/15-ц, від 12.06.2019 р. у справі № 487/10128/14-ц).

Скасовуючи постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 р. та рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2021 р. у цій справі, Верховний Суд вказав, що Приватне підприємство «Гральні системи України» заявило про застосування позовної давності, проте суди попередніх інстанцій, обмежившись посиланням на той факт, що Кабінет Міністрів України і Державна служба геології та надр України не були безпосередніми сторонами оспорюваного договору, тому не володіли та не могли володіти інформацією про його укладення у 2007 році та умови його виконання, а також пославшись на те, що прокурору про такі обставини стало відомо лише у листопаді 2017 року, не встановили та в рішеннях не зазначили, коли ж саме позивачі Кабінет Міністрів України і Державна служба геології та надр України довідалися або могли довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З матеріалів справи вбачається, що питання про відчуження спірного майна на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мульті-Мобіл» було розглянуто на засіданні Спостережної ради НАК «Надра України» (протокол від 21.09.2007 р.).

Станом на 21.09.2007 р. до складу Спостережної ради НАК «Надра України» в тому числі входили: Перший заступник Міністра охорони навколишнього природного середовища, Заступник Міністра охорони навколишнього природного середовища,Заступник міністра палива та енергетики, Перший заступник міністра Кабінету Міністрів України, Заступник голови Фонду державного майна України.

Як було встановлено вище, рішенням правління Приватного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Надра України, оформленим протоколом від 23.11.2007 р. № 33, погоджено проект договору купівлі-продажу нежилих приміщень з Товариством з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл".

Станом на 23.11.2007 р. головою Правління НАК «Надра України» був Ставицький Е.А., який одночасно входив до складу Спостережної ради НАК «Надра України».

Отже Кабінету Міністрів України з 2007 року було відомо про факт відчуження майна НАК «Надра України» за адресою: Чернігівська область, місто Чернігів, вулиця Шевченка, будинок, 15, зважаючи на персональний склад Спостережної ради НАК «Надра України».

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обгрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частина четверта статті 56 ЦПК України).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (постанова Верховного Суді від 03.04.2024 р. у справі № 917/1212/21).

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів».

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 р. № 362/44/17.

Отже Кабінету Міністрів України, Фонду комунального майна, Державній геологічній службі було відомо про відчуження спірного майна на користь Товариства з обмежено відповідальністю «Мульті-Мобіл» з 21.09.2007 р., тобто з часу вирішення питання про відчуження спірного майна на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мульті-Мобіл» на засіданні Спостережної ради НАК «Надра України» (протокол від 21.09.2007 р.).

Посадові особи зазначених органів державної влади були членами Спостережної ради НАК «Надра України» у 2007 році та були обізнані про факт відчуження нерухомого майна за адресою: м. Чернігів, вул. Шевченка, 15.

При цьому, з позовом у справі прокурор звернувся до суду 24.05.2019 р., що підтверджується датою оформлення накладної на відправлення № 0100108123758, тобто з пропуском строку позовної давності.

Таким чином, загальний строк позовної давності для звернення прокуратури з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державної служби геології та надр України до господарського суду сплив.

Оскільки поважність причин пропуску є оціночним поняттям та за відсутності визначеного законом переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, вирішення цього питання відноситься до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, з урахуванням у кожному конкретному випадку фактичних обставин справи і не може бути переоцінене.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за змістом яких особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 33/5009/8037/11 від 19.05.2020 р.

Оскільки зазначений строк позовної давності пропущено без поважних причин, колегія суддів дійшла висновку про відмову в позові прокуратури в частині вимоги про визнання недійсним договору від 26.11.2007 р. купівлі-продажу нерухомого майна, яким є 1/14 частина об`єкта нерухомості, що знаходиться за адресою: Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Шевченка, 15, а саме: частина нежитлової будівлі літ. «А-3, А-П»: приміщення з підвалу з літ. 2-1 по літ. 2-16 площею 158,50 кв. м, приміщення першого поверху з літ. 1-2 по літ. 1-21, літ. 10а площею 341,40 кв. м, у зв`язку із пропуском позовної давності.

Посилання прокурора на те, що про порушення інтересів держави шляхом незаконного відчуження державного майна Генеральній прокуратурі України стало відомо лише в листопаді 2017 року під час розслідування кримінального провадження за фактом незаконної приватизації державного майна за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 233 КК України, з яким прокуратура пов`язує початок перебігу позовної давності, колегія суддів вважає нобгрунтованим з огляду на таке.

Так, у витязі з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 42017000000004200 від 17.11.2017 р. зазначено про початок досудового розслідування за фактом незаконної приватизації державного майна (1/14 об`єкту нерухомості у м. Чернігові по вул. Шевченка, 15).

Питання законності/незаконності приватизації майна за адресою: м. Чернігів, вул. Шевченка, 15, не є предметом розгляду у господарському суді по справі № 927/432/19.

Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 42017000000004200 від 17.11.2017 р. підтверджує факт початку досудового розслідування по окремому кримінальному провадженню та не підтверджує факт необізнаності позивачів (Кабінету Міністрів України та Державної служби геології та надр України) за первісним позовом щодо відчуження нерухомого майна за адресою м. Чернігів, вул. Шевченка, 15, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мульті-Мобіл».

Стосовно вимоги прокурора про витребування у Приватного підприємства Гральні системи України на користь Кабінету Міністрів України незаконно відчужене нерухоме майно, колегія суддів зазначає наступне.

Здійснюючи перегляд постанови Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 р. та рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2021 р. у цій справі, Верховний Суд вказав, що при вирішенні спору судами не взято до уваги, що цей спір необхідно вирішувати з урахуванням положень Конвенції, Першого протоколу до цієї Конвенції та практики ЄСПЛ. При цьому судами попередніх інстанцій взагалі не досліджувалося питання наявності всіх трьох критеріїв для відповідності втручання держави у право ПП «Гральні системи України» на мирне володіння спірним майном, а, відтак, не встановлено і в судових рішеннях не наведено, чи не призведе таке втручання (в разі задоволення позову прокурора) до порушення прав цієї особи, гарантованих Конвенцією та статтею 1 Першого протоколу до цієї Конвенції.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Як передбачено ч. 1 ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

З матеріалів справи вбачається, що нерухоме майно - 1/14 частину об`єкту нерухомості, що знаходиться за адресою: Чернігівська область, місто Чернігів, вулиця Шевченка, 15, а саме: частина нежитлової будівлі літ. "А-3, А-П": приміщення з підвалу з літ. 2-1 по літ. 2-16 площею 158,50 кв. м, приміщення першого поверху з літ. 1-2 по літ. 1-21, літ. 10А площею 341,40 кв. м, було відчужене відповідачем-1 відповідача-2 на підставі укладеного між ними 26.11.2007 р. договору купівлі-продажу нежилих приміщень.

04.12.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мульті-Мобіл" та Відкритим акціонерним товариством Банк "Біг Енергія" укладено договір купівлі-продажу, за яким нерухоме майно було передане у власність Відкритого акціонерного товариства Банк "Біг Енергія".

16.12.2010 р. між Приватним підприємством "Гральні системи України" та Відкритим акціонерним товариством Банк "Біг Енергія" було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень.

Таким чином, Приватне підприємство «Гральні системи України» є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна з огляду на обставини вибуття спірного майна з володіння держави в особі Кабінету Міністрів України не з його волі іншим шляхом, а також, зважаючи на те, що таке майно у подальшому було набуте Приватним підприємством «Гральні системи України» на підставі відплатного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 16.12.2010 р., з особою, яка не мала права його відчужувати, про що набувач (відповідач-3) не знав і не міг знати.

Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі ст. 400 ЦК України недобросовісний володілець зобов`язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Водночас статті 330, 346 ЦК України передбачають можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності та, водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України. Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.

Як передбачено п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Наявність у власника права на витребування майна залежить передусім від того, на якій підставі чи за її відсутності набувач заволодів спірним майном, відповідно, чи є такий набувач добросовісним, а також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник передав це майно у володіння, адже коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним.

Факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає законність і добросовісність такого набуття.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач навпаки на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до статті 388 ЦК України. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Таким чином, у спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно, а суду для правильного вирішення спору слід з`ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно.

Зокрема, якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Разом з цим, при оцінці добросовісності/недобросовісності набувача майна слід враховувати, що прилюдні торги у межах здійснення виконавчого провадження мають виступати найбезпечнішим способом набуття майна, публічна процедура реалізації якого гарантує невідворотність результатів торгів та "юридичне очищення" майна, придбаного у такий спосіб.

Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а отже, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 р. у справі № 910/73/17 та постанові Верховного Суду від 13.07.2023 р. у справі № 18/30(917/1453/16).

Враховуючи викладене, а також те, що Приватне підприємство «Гральні системи України» не було обізнано про попередній ланцюг продажів, в тому числі про те, що власником зазначеного майна виступала держава і яке згодом було продане Товариству з обмеженою відповідальністю «Мулті-Мобіл», колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення позову прокурора про витребування спірного майна у Приватного підприємства «Гральні системи України», оскільки це призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції через безпідставне втручання у право особи мирно володіти майном.

Стосовно зустрічних позовних вимог Приватного підприємства «Гральні системи України» про визнання права власності на об`єкт нерухомості: 1/14 частину об`єкту нерухомості, загальною площею 499,9 кв. м, позначеного на плані літ. «А-3, А-П»: приміщення з підвалу з літ. 2-1 по літ. 2-16 площею 158,50 кв. м, приміщення першого поверху з літ. 1-2 по літ. 1-21, літ. 10А площею 341,40 кв. м, що знаходиться за адресою: Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Шевченка, 15, колегія суддів зазначає наступне.

Так, в обґрунтування зустрічних позовних вимог Приватне підприємство «Гральні системи України» посилалося на те, що воно є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, у зв`язку з чим не може бути позбавлене прав на таке майно, а держава не має права втручатися у право власності позивача за зустрічним позовом.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Статтею 15 ЦК України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України, відповідно до якої такими є: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Отже, нормами ст. 16 ЦК України не передбачено такого способу захисту як визнання добросовісним набувачем.

Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту у спосіб, не передбачений статті 16 ЦК України, якщо такий є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Під час розгляду позову про витребування майна відповідач згідно зі ст. 388 ЦК України має право заперечити проти позову про витребування майна з його володіння шляхом подання доказів відплатного придбання ним цього майна в особи, яка не мала права його відчужувати, про що він не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому разі пред`явлення зустрічного позову про визнання добросовісним набувачем не вимагається і, крім того, не є належним способом судового захисту (стаття 16 ЦК України), оскільки добросовісність набуття - це не предмет позову, а одна з обставин, що має значення для справи та підлягає доказуванню за позовом про витребування майна.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.03.2021 р. у справі № 643/10986/17.

Враховуючи те, що судом визнано Приватне підприємство «Гральні системи України» добросовісним набувачем спірного майна, вказане майно не може бути витребувано у нього та майно зареєстровано на праві власності за ним, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що відсутні правові підстави для задоволення зустрічного позову.

При цьому судом першої інстанції було враховано вказівки касаційної інстанції під час нового розгляду справи та вирішено спір на підставі достатніх доказів, яким дана належна правова оцінка.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77, 78 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, здійснивши перевірку та оцінку всіх належних доказів, наявних у матеріалах справи, судова колегія вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 10.10.2023 р. у справі № 927/432/19 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, правильним вирішенням справи, у зв`язку з чим апеляційна скарга Заступника Генерального прокурора не підлягає задоволенню.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 10.10.2023 р. у справі № 927/432/19 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Офіс Генерального прокурора.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 12.06.2024 р.

Головуючий суддяС.І. Буравльов

СуддіВ.В. Андрієнко

В.В. Шапран