Рішення

від 11.06.2024 по справі 917/35/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2024 Справа № 917/35/24

Господарський суд Полтавської області у складі судді Ківшик О.В., розглянувши справу

за позовною заявою Акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії "УГВ-Сервіс", вул. Грабчака, 4А, м. Полтава, Полтавська область, 36021 (фактична адреса : вул. Р.Кириченко, 11А, м. Полтава, 36039)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Дилерська компанія "Полтава-автосвіт", вул. Європейська, 148, м. Полтава, 36008

про стягнення 1 209 999,97 грн,

Секретар судового засідання Ісенко М.В.

Без виклику учасників справи,

установив:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Акціонерне товариство "Укргазвидобування" в особі філії "УГВ-Сервіс" просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дилерська компанія "Полтава - Автосвіт" 1 209 999,97 грн неустойки, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 01.02.2022 року між сторонами Договору поставки № УГВС 25/25-22, з яких : 871 199,97 грн пеня за період з 01.11.2022 по 29.04.2023 та 338 800,00 грн штраф.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договірних зобов`язань по Договору поставки №УГВС 25/25-22 від 01.02.2022 року.

На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази : копію Договору поставки № УГВС 25/25-22 від 01.02.2022; копію листа № 60 від 22.08.2022 із загальним сертифікатом ТПП; копію претензії № 332-060125-01 від 15.03.2023 до ТОВ ДК "Полтава - Автосвіт" із підтвердженням про відправлення; копію листа від 23.06.2023 про відмову (розірвання) від Договору із підтвердженням про відправлення.

25.01.2024 року до суду від відповідача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи (вх. № 1050).

29.01.2024 року до суду через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 1126, а. с. 57 - 61). В запереченнях позовних вимог відповідач зазначив наступне :

- договір було укладено напередодні початку широкомасштабної збройної агресії Російської Федерації проти держави Україна, що мало наслідком суттєві порушення, а часто припинення бізнесових зв`язків в ланцюгах постачання товарів (послуг) через вкрай високі ризики для суб`єктів господарювання втрати майна (активів) або його пошкодження та пряму високу загрозу життю та здоров`ю для своїх співробітників;

- на момент настання строку поставки товару за договором дію правового воєнного стану було продовжено на 90 (дев`яносто) діб згідно з Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні"№573/2022 від 12.08.2022р.;

- відповідач направив на адресу покупця лист № 60 від 22.08.2022 щодо неможливості виконання зобов`язань за договором у визначені строки, проте філія "УГВ-Сервіс" відхилила факт настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) через невідповідність п. 8.2, 8.3 договору;

- форма та зміст документів про настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) умовами договору не визначено;

- філії "УГВ-Сервіс" в особі уповноважених посадових осіб відомо, що постачальник не є ні виробником товару (транспортного засобу, який є предметом закупівлі за договором), ні їх імпортером, а лише є офіційним дилером, тобто здійснює продаж та обслуговування продукції "FORD" згідно з дилерським договором про продаж та обслуговування №099F від 01.01.2022, який укладено з товариством з обмеженою відповідальністю "Віннер Імпортс Україна ЛТД";

- ТОВ "Віннер Імпортс Україна ЛТД" повідомляло, що в разі зміни обставин (тобто, припинення війни та скасування правого режиму воєнного стану) ним будуть надані роз`яснення щодо можливостей та термінів поставки продукції;

- ТОВ "Віннер Імпортс Україна ЛТД", як єдиний офіційний імпортер листом №205 від 02.12.2022 підтвердив відмову виробника - "Форд Мотор Компані" здійснювати поставку автомобілів на територію України у зв`язку з вищевикладеними обставинами;

- позивачем не доведено, що внаслідок умисного невиконання постачальником умов договору мали місце негативні події, що виражалися у неможливості виконання господарських процесів або інших дій, наслідком чого стали прямі матеріальні (фінансові) збитки (втрати), тощо.

Також відповідач просив поновити пропущений строк на подання відзиву.

В обґрунтуванні даного клопотання відповідач посилається на те, що копія ухвали від 08.01.2024 року про прийняття позовної заяви до розгляду і відкриття провадження у справі №917/35/24 надійшла до його електронного кабінету 10.01.2024 року. Але в підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС не в повному обсязі були відображені матеріали позовної зави по даній справі, у зв`язку з чим виникла необхідність у детальному ознайомленні з матеріалами справи для належного процесуального реагування та підготовки обґрунтованого відзиву на позовну заяву. Для цього було подано відповідне клопотання представником відповідача - адвокатом Москаленком І.О. від 25.01.2024 року, який 25.01.2024 року ознайомився з матеріалами судового справи в приміщенні суду. Також відповідач зазначає, що на момент підготовки та направлення відзиву поштове відправлення (позовна заява з додатками) на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю Дилерська компанія "Полтава - Автосвіт" не надходило.

Згідно з частиною 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію (ч. 4-5 ст.119 ГПК України).

Відповідач разом із клопотанням про поновлення пропущеного строку вчинив відповідну дію - подав відзив на позовну заяву.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач отримав копію ухвали від 08.01.2024 року - 10.01.2024 року о 18:11, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с. 51).

У статті 242 ГПК України визначено, що якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Тому, відповідно до норм чинного законодавства, відповідач мав був подати відзив на позовну заяву до 26.01.2024 року включно. Відзив сформовано в системі "Електронний суд" 26.01.2024, а отримано судом - 29.01.2024 року.

З урахуванням викладеного, дослідивши обставини, покладені в обґрунтування вищевказаного клопотання представника відповідача, враховуючи незначний строк пропуску, суд дійшов висновку, що причини пропущення такого строку є поважними, а тому наявні підстави для поновлення строку на подачу відзиву на позовну заяву.

08.02.2024 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №1725, а. с. 63-70), в якій зазначено наступне :

- твердження відповідача, що 22.08.2022 року ним було надіслано лист №60 про настання форс-мажорних обставин, не підтверджено жодними доказами;

- із моменту повномасштабної військової агресії (24.02.2022 року) по дату направлення повідомлення про форс-мажорні обставини (22.08.2022 року) пройшло 180 календарних днів. Вказане порушує вимогу п. 8.2 договору;

- загальний лист ТПП від 28.02.2022 року №2024/02.0-7.1 є лише загальним листом ТПП та не є сертифікатом/довідкою/висновком/підтвердженням форс-мажорних обставин у розумінні положень ЗУ "Про торгово - промислові палати в Україні" та Регламенту засвідчення Торгово - промисловою палатою України та регіональними Торгово - промисловими палатами форс - мажорних обставин, який затверджений рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 року №40(3);

- договір не містить жодного положення/пункту де зазначено що ТОВ ДК "Полтава-Автосівт" є лише посередником у договорі, та не є його фактичним виконавцем;

- згідно із постановою Кабінету Міністрів України № 83 від 04.03.2015 "Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави", AT "Укргазвидобування" внесено у даний перелік, як підприємство, яке має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, розділ "Паливо-енергетичний комплекс".

Діючи як соціально відповідальне підприємство, а також на виконання вимог Міністерства Оборони України, філією "УГВ-Сервіс" AT "Укргазвидобування" з початку повномасштабного вторгнення військ російської федерації на території України передало 54 транспортні засоби для потреб ЗСУ або ТрО, інших військових формувань.

У зв`язку із передачею значної кількості транспортних засобів для задоволення потреб ЗСУ, ТрО, інших військових формувань, AT "Укргазвидобування" зазнало значних витрат, пов`язаних із необхідністю залучення сторонньої техніки для здійснення внутрішньогосподарської діяльності, а також понаднормового використання власних транспортних засобів, що в свою чергу призвело до збільшення навантаження на працівників Товариства, підвищену амортизацію наявного автопарку, додаткові фінансові витрати щодо оренди транспортних засобів;

- предметом судового розгляду є стягнення штрафних санкцій за невиконання взятих на себе відповідачем договірних зобов`язань, які не вимагають наявності обов`язкових збитків у позивача, але і при цьому позивач повідомляє про виникнення збитків, зумовлених порушенням ТОВ ДК "Полтава - Автосвіт" умов договору.

09.02.2024 року до суду від відповідача через систему "Електронний суд" надішли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 1780, а. с. 78-80), в обґрунтування заперечень зазначено наступне :

- посилання позивача на положення п. 1.3 Договору є недоречними, оскільки відповідач може набути права власності на транспортні засоби виключно уразі їх ввезення на територію України ТОВ "Віннер Імпортс Україна ЛТД" - єдиним офіційним імпортером на території нашої держави продукції від виробника - компанії "Форд Мотор Компані" (США), після чого з боку ТОВ ДК "Полтава-Автосвіт" відбувається оплата та реєстрація транспортних засобів як об`єкта права приватної власності у встановленому чинним законодавством порядку;

- відповідач неодноразово звертався до імпортера з приводу того, коли відбудуться поставки автомобілів на територію України, намагаючись виконати зобов`язання за договором у встановлений його сторонами строк, проте ТОВ "Віннер Імпортс Україна ЛТД" повідомляло, що не отримало від компанії-виробника транспортних засобів через продовження широкомасштабних бойових дій на території України та наявні у зв`язку з цим очевидні ризики;

- позивачем було додано як додаток до позовної заяви по даній справі копію листа ТОВ ДК "Полтава-Автосвіт" №60 від 22.08.2022 щодо неможливості виконання зобов`язань за договором у визначені строки. Тому зауваження, яке міститься у відповіді на відзив, що позивач не отримував вищевказаного листа, оскільки відсутні докази його відправлення засобами поштового зв`язку, не відповідають дійсності.

Також відповідач просить суд зменшити розмір неустойки до фіксованої суми у вигляді штрафу, що становить 7% від вартості непоставленого товару, посилаючись на те, що позивачу не було завдано жодних матеріальних збитків або втрат внаслідок невиконання умов договору (що було спричинено виключно обставинами непереборної сили), а також на те, що значна кількість договірних зобов`язань у 2022-2023 роках не була виконана відповідачем з причин, що викладені вище, і в цілому на протязі останніх двох років суттєво зменшилась бізнесова активність суб`єктів господарювання, що в свою чергу мало безпосередній вплив на майновий стан підприємства. Загальна сума неустойки, що на даний момент стягується позивачем відповідно до відкритих Господарським судом Полтавської області проваджень (справи №917/34/24, №917/35/24, №917/36/24) становить 1 883 680 грн. без врахування судових витрат, що є неспівмірною і необґрунтованою у порівнянні з наслідками невиконання договорів поставки, які були розірвані з ініціативи позивача.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

03.01.2024 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії "УГВ-Сервіс" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Дилерська компанія "Полтава-автосвіт" про стягнення 1 209 999,97 грн неустойки, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 01.02.2022 року між сторонами Договору поставки № УГВС 25/25-22, з яких : 871 199,97 грн пеня за період з 01.11.2022 по 29.04.2023 та 338 800,00 грн штраф.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.01.2024 справу № 917/35/24 розподілено судді Ківшик О.В.

Суд ухвалою від 08.01.2024 прийняв позовну заяву до розгляду, визнав справу малозначною, відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання); встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов - 15 днів з дня вручення ухвали.

14.02.2024 відповідач через систему Електронний суд подав клопотання вх. № 1966 про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Суд ухвалою від 22.02.2024 залишив без розгляду клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Дилерська компанія "Полтава-автосвіт" вх. № 1966 від 14.02.2024 про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

01.02.2022 року між Акціонерним товариством "Укргазвидобування" в особі головного інженера Філії "УГВ - Сервіс" Ступки О.В. (далі покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дилерська Компанія "Полтава-Автосвіт" (далі - відповідач, постачальник) укладено договір поставки за №УГВС 25/25-22 (далі - Договір, а.с. 12-17).

У Договорі сторони узгодили, зокрема, наступне :

- постачальник зобов`язується поставити покупцеві товар, зазначений в специфікації/-ях, що додається/-ються до договору і є його невід`ємною/-ими частиною/-ами, а покупець - прийняти і оплатити такий товар (п. 1.1 Договору);

- постачальник гарантує, що товар, який є предметом договору належить йому на праві власності або іншому речовому праві, що надає йому право розпоряджатися товаром, є новим і не був у використанні, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов`язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним законодавством України (п. 1.3 Договору);

- строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується в специфікації/-ях та графіку поставки до цього договору (п. 5.1 Договору);

- постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором (пп. 6.3.1 п. 6.3 Договору);

- у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим договором (п. 7.1 Договору);

- у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов`язань з поставки товару у строки, зазначені у Графіку поставки товару до даного договору, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості із урахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості із врахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого Товару (п. 7.9 договору);

- сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо) (п.8.1 Договору);

- сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 7 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі. Наслідком неповідомлення чи порушення строку повідомлення про обставини непереборної сили є втрата права такої сторони посилатися на дії обставин непереборної сили, як причину невиконання чи порушення строків виконання зобов`язань (п.8.2 Договору).

Сторонами було підписано та скріплено печатками Додаток №1 до Договору - специфікацію №1 від 01.02.2022 року (далі - специфікація, а.с. 18).

Пунктом 3 специфікації передбачено, що строк поставки товару: впродовж 180 календарних днів з дати укладання даного договору (відповідно до Графіка поставки), але не пізніше 31.10.2022 року. Дострокова поставка дозволяється.

Таким чином, позивач і відповідач при укладанні договору вступили у договірні відносини на певних умовах, які відповідно до ст. 629 ЦК України є обов`язковими для виконання, та передбачили відповідальність за прострочення поставки товару у вигляді штрафу та пені.

Відповідач взяв на себе зобов`язання поставити товар на суму 4 839 999,98 грн до 31.10.2022 року, але товар у визначені договором строки, так і не був поставлений відповідачем, що є підставою для застосування пункту 7.9 Договору поставки.

Враховуючи, що відповідач свої договірні зобов`язання в частині дотримання строків поставки товару не виконав, на підставі п.7.9 Договору позивачем станом на 29.04.2023 року нараховано відповідачу пеню в розмірі 871 199,97 грн за період з 01.11.2022 по 29.04.2023 та 338 800,00 грн штрафу. Розрахунок штрафних санкцій за прострочення поставки товару по договору поставки №УГВС 25/25-22 від 01.02.2022 року додається (а.с. 2).

З метою досудового врегулювання спору позивач направляв на адресу відповідача претензію №332-060125-01 від 15.03.2023 (а.с. 26), що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 15.03.2023 року та поштовою накладною №3601102233357 від 15.03.2023 року (а.с. 27). Відповідь на вказану претензію позивачем не отримана.

Також, 26.06.2023 року позивач направив на адресу відповідача повідомлення про відмову (розірвання) від Договору №УГВС 25/25-22 від 01.02.2022 року в односторонньому порядку. Посилаючись на п. 11.4 Договору, позивач зазначив, що договір припиняє свою дію з дати направлення повідомлення про відмову від договору, яким вважається дата штемпеля про відправлення - 26.06.2023 року (відправлення підтверджується наявними у матеріалах справи копіями опису вкладення у цінний лист від 26.06.2023 року та поштової накладної №3600008459213 від 26.06.2023 року, а.с. 29).

За даними позивача відповідач у добровільному порядку штраф та пеню не сплатив.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 871 199,97 грн пені та 338 800,00 грн штрафу, з огляду на неналежне виконання останнім умов Договору поставки №УГВС 25/25-22 від 01.02.2022.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України (далі ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 ГК України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 ГК України).

Частинами 1 та 2 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За загальним правилом, встановленим ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідач проти задоволення позову заперечує зазначаючи, що свою діяльність по продажу та обслуговуванню автомобілів, зокрема товару, зазначеного в договорі поставки №УГВС 25/25-22 від 01.02.2022 року він здійснює на підставі Дилерського договору про продаж та обслуговування 099/F від 01.01.2022 року, укладеного з ТОВ "Віннер Імпорте України, ЛТД".

Відповідач посилається на те, що 20.06.2022 року за вих. № 129 на його адресу надійшов лист від ТОВ "Віннер Імпорте України, ЛТД", де вказано, що ТОВ "Віннер Імпорте України, ЛТД" є єдиним авторизованим імпортером та дистриб`ютером продукції "Форд Мотор Компанії" на території України, станом на теперішній час в Україні проходять активні військові дії та введено військовий стан, що унеможливлює поставку автомобілів на територію України через ризики їх пошкодження, та зазначалось про надання роз`яснень щодо термінів поставки у разі зміни обставин.

Отже, відповідач проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що він не виконав свої зобов`язання по договору в результаті обставин надзвичайного характеру, яким він не міг запобігти.

Суд не оцінює дані твердження відповідача як правомірні з огляду на наступне.

Так, частиною 1 статті 627 ЦК України сторони відповідно до ст.6 цього Кодексу є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, підписуючи договір поставки №УГВС 25/25-22 від 01.02.2022 року відповідач був ознайомлений з умовами договору та відповідно взяв на себе зобов`язання щодо його належного виконання.

Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутністю на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутністю у боржника необхідних коштів.

Вказана норма кореспондується зі статтею 218 ГК України. Згідно частини 2 статті 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

З урахуванням ст.617 ЦК України, статті 218 ГК України посилання відповідача на невиконання зобов`язань ТОВ "Віннер Імпорте Україна, ЛТД" перед ТОВ "Дилерська Компанія "Полтава-Автосвіт" не є підставою для звільнення його від відповідальності згідно пунктів 8.1, 8.2 Договору.

Крім того, умовами Договору поставки №УГВС 25/25-22 від 01.02.2022 року сторони визначили порядок застосування обставин непереборної сили (форс-мажор) та підстави для звільнення від відповідальності за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань.

Так, відповідно п.8.1 Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).

Згідно п. 8.2 Договору сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 7 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.

Наслідком неповідомлення чи порушення строку повідомлення про обставини непереборної сили є втрата права такої сторони посилатися на дії обставин непереборної сили, як причину невиконання чи порушення строків виконання зобов`язань (п.8.2 договору).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в своїй постанові від 25.01.2022 по справі №9904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений характер). При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Отже, в будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи.

При цьому, одне лише передбачене законом віднесення воєнного стану до форс- мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках воєнного стану (надзвичайного стану, надзвичайної ситуації тощо), унеможливлює виконання взятих зобов`язань.

Лист Торгово-промислової палати від 28.02.2022 за №92024/02.0-7.1, на який посилається відповідач, не може бути доказом настання обставин форс-мажору саме для ТОВ "Дилерська Компанія "Полтава-Автосвіт".

Відповідно до ст. 42 ГКУкраїни підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, тому погоджуючись поставити товар у строк до 31.10.2022 ТОВ "Дилерська Компанія "Полтава- Автосвіт" повинно було об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання у вказані терміни.

Згідно з п.8.2 Договору сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 7 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.

Наслідком не повідомлення чи порушення строку повідомлення про обставини непереборної сили є втрата права такої сторони посилатися на дії обставин непереборної сили, як причину невиконання чи порушення строків виконання зобов`язання.

При цьому, відповідач тільки 22.08.2022 року за вих. №60 (а.с. 24) повідомив позивача про неможливість виконання своїх зобов`язань за договором, у зв`язку з настанням, за його думкою, обставин непереборної сили.

Верховний Суд в постанові від 31.08.2022 по справі №9910/15264/21 зробив акцент, що повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні як найшвидше. Хоча й форс - мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належного виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилатися на форс-мажор).

ТОВ "Дилерська Компанія "Полтава-Автосвіт" повідомило позивача про настання таких обставин, як він сам зазначає, 22.08.2022, тобто з порушенням строку визначеного п.8.2 договору.

При цьому, в якості доказу настання обставин непереборної сили, відповідач посилався на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 за №92024/02.0-7.1. Вказаний лист з урахуванням постанови Верховного Суду від 25.01.2022 по справі №9904/3886/21 та постанови Верховного Суду від 31.08.2022 по справі №910/15264/21 не є доказом настання обставин непереборної сили.

З огляду на вищевказані норми діючого законодавства твердження відповідача є необґрунтованими та безпідставними, судом до уваги не приймаються.

Матеріалами справи підтверджується, що Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов`язань за вказаним Договором не поставив позивачу у встановлений строк товар на суму 4 839 999,98 грн. Дана обставина відповідачем не спростовується.

У п. 7.9. Договору сторони узгодили, що у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов`язань з поставки товару у строки, зазначені у Графіку поставки товару до даного договору, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості із урахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості із врахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого Товару.

Тобто, при укладені Договору сторони дійшли згоди щодо стягнення одночасно штрафу та пені у разі невиконання відповідачем умов договору, тому їх одночасне застосування не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам укладеного між сторонами договору. Положеннями ст. ст. 627, 628, 629 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 01.06.2021 року у справі №910/12876/19.

Позивач заявив до стягнення з відповідача пеню за період з 01.11.2022 року по 29.04.2023 року в розмірі 871 199,97 грн та 338 800,00 грн штрафу (7 % від вартості товару не поставленого вчасно).

Суд, перевіривши розмір заявлених вимог в частині стягнення пені та штрафу, не виявив завищення їх розміру з боку позивача, а тому вимоги є правомірними та підлягають задоволенню повністю.

Щодо клопотання відповідача (викладеного у запереченнях на відповідь на відзив, а.с. 78-80) про зменшення розміру неустойки до фіксованої суми у вигляді штрафу, що становить 7 % від вартості непоставленого товару, суд зазначає наступне.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною 2 статті 216Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.

За частинами 1, 2 статті 217Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку чи поставки товару не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

За змістом статті 233Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У той же час зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 по справі №911/2269/22.

Мотивуючи клопотання про зменшення розміру неустойки до фіксованої суми у вигляді штрафу, що становить 7% від вартості непоставленого товару, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дилерська компанія "Полтава-Автосвіт" вказувало на те, що причинами несвоєчасного виконання ним зобов`язань з поставки товару були обставини непереборної сили (форс-мажор), тоді як внаслідок такого прострочення позивачу не було завдано жодних збитків; також відповідач вчинив всі від нього залежні дії для уникнення порушення строків поставки товару. Також відповідач звертає увагу не те, що протягом останніх двох років суттєво зменшилась бізнесова активність суб`єктів господарювання, що мало безпосередній вплив на майновий стан підприємства, а загальна сума неустойки, що на даний момент стягується позивачем відповідно до відкритих Господарським судом Полтавської області проваджень (справи №917/34/24, 917/35/24, 917/36/24) становить 1 883 680,00 грн, що є неспівмірною та необґрунтованою у порівнянні з наслідками невиконання договорів поставки.

Суд не приймає до уваги посилання останнього на скрутне фінансове становище, адже скрутне фінансове становище не є винятковим випадком в розумінні ст.233 ГК України та не є підставою для зменшення неустойки, яка підлягає стягненню, та не є доказом винятковості такого випадку.

Ризик погіршення умов господарювання є нормальним явищем. Ризик - є однією із ознак підприємництва (згідно ст.42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку). Більш того, принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності (ст. 44 ГК України). Отже складнощі, які виникли у відповідача із виконанням спірного договору охоплюються його (відповідача) підприємницьким ризиком. Тому, у суду немає правових підстав перекладати комерційний ризик відповідача на позивача, шляхом звільнення позивача від виконання прийнятих на себе обов`язків за договором.

З приводу посилання відповідача на те, що позивачем не надано доказів про спричинення йому шкоди та понесення додаткових збитків/витрат суд зазначає, що Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що стягнення збитків є окремою грошовою вимогою і може не заявлятися кредитором, оскільки це вимагає доведення їх складу та розміру з боку кредитора, тоді як для стягнення штрафних санкцій кредитору потрібно довести лише факт прострочення, а заперечення вини покладається на боржника (постанови Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №910/8698/19 та від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

При цьому, на позивача у справі не покладається обов`язок з доведення (доказування) спричинення йому матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов`язань. Тобто, при стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов`язання, презюмуються (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки (постанова Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.02.2023 року в справі № 914/3203/21.

Відповідачем в порядку, визначеному процесуальним законом, не надано належних та допустимих доказів наявності істотних обставин, які є підставою для зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій.

Посилання відповідача на несвоєчасне виконання ним зобов`язань з поставки товару внаслідок дії обставин непереборної сили були досліджені судом під час розгляду справи, за результатом чого судом було встановлено порушення відповідачем порядку і строків повідомлення позивача про настання, строк дії та припинення таких форс-мажорних обставин.

Більше того, задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених позивачем до стягнення сум пені та штрафу до фіксованої суми у вигляді штрафу, що становить 7 % від вартості непоставленого товару, нівелює сам інститут штрафних санкцій, як відповідальності.

До того ж, розмір пені та штрафу, який підлягає стягненню з відповідача в даній справі, становить 1 209 999,97 грн та складає 24,99% від вартості непоставленого товару. А отже, їх зменшення явно не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Таким чином, оцінюючи викладене в сукупності, приймаючи до уваги, що питання зменшення вищенаведених сум грошових коштів не є обов`язком суду, а його правом, і таке право підлягає застосуванню виключно у виняткових випадках, враховуючи заявлений до стягнення розмір пені та штрафу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Дилерська компанія "Полтава-Автосвіт" щодо зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій до фіксованої суми у вигляді штрафу, що становить 7% від вартості непоставленого товару.

Згідно з частиною 2 статті 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони).

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, суд зазначає, що інші доводи учасників справи не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що відповідач не виконав належним чином свої зобов`язання перед позивачем з постачання товару в узгоджені сторонами строки, чим порушив умови укладеного з позивачем Договору (п.1.1, п.6.3.1, п.7.9) та вищевказані приписи діючого законодавства.

За вказаних обставин позовні вимоги Акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії "УГВ-Сервіс" про стягнення з ТОВ "Дилерська Компанія "Полтава-Автосвіт" 1 209 999,97 грн, з яких : 871 199,97 грн пеня та 338 800,00 грн штраф за непоставку товару за договором є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог у повному обсязі, у відповідності до приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.126, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дилерська Компанія "Полтава-Автосвіт" (вул. Європейська, 148, м. Полтава, 36008, код ЄДРПОУ 37863097) на користь Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (вул. Кудрявська, 26/28, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 30019775) 871 199,97 грн пені, 338 800,00 грн штрафу та 18 150,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення підписане 11.06.2024 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Суддя О.В.Ківшик