Ухвала

від 05.06.2024 по справі 755/9235/24

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/9235/24

Провадження №: 2/755/5853/24

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

"05" червня 2024 р. Суддя Дніпровського районного суду міста Києва Хромова О.О., перевіривши матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Центру надання адміністративних послуг Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: Житлово-будівельний кооператив «Політехнік-4», Київська міська рада, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Футуйма Вікторія Богданівна, про визнання дій державного реєстратора незаконними та скасування реєстрації права власності на квартиру,

В С Т А Н О В И В:

До Дніпровського районного суду міста Києва надійшов цивільний позов ОСОБА_1 до Центру надання адміністративних послуг Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: ЖБК «Політехнік-4», Київська міська рада, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Футуйма В.Б., про визнання дій державного реєстратора незаконними та скасування реєстрації права власності на квартиру.

В порядку автоматизованого розподілу справ між суддями заяву передано на розгляд судді Хромовій О.О.

Перевіривши матеріали позовної зави та долучених до неї документів, судом встановлено, що позовна заява не відповідає вимогам статей 175, 177 ЦПК України.

Статтею 175 ЦПК України визначені основні вимоги до позовної заяви, які мають бути дотримані особами, які звертаються до суду за захистом своїх прав та інтересів шляхом пред`явлення позову до суду.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Так, відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 4, 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачем в якості відповідача вказано лише Центр надання адміністративних послуг Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації.

Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість, саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 823/588/16 вказано, що спір про скасування рішення та/або запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно за іншою особою є цивільно-правовим та залежно від суб`єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства.

Відповідно до пункту 138 постанови Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі

№ 183/1617/16 поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

Згідно постанови Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 925/1222/19, спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь у такому спорі реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні своїх прав) не змінює приватноправового характеру спору.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що предметом перевірки в цій справі є правомірність прийняття суб`єктом владних повноважень відповідного рішення.

Тобто з огляду на суть спірних правовідносин та суб`єктний склад сторін у цій справі, наявний спір про право, а не виключно дослідження владних управлінських рішень та дії державного реєстратора, який у межах спірних відносин діє як суб`єкт владних повноважень. Однак при звернені до суду з зазначеною позовною заявою не визначено яким чином наявність запису про державну реєстрацію прав власності порушує права чи охоронювані законом інтереси позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на правила розгляду того чи іншого юридичного конфлікту, виходячи з його сутності, з дійсних правовідносин, що склалися між учасниками такого конфлікту, а не з огляду на сформований позивачем склад сторін справи та сформульовані позивачем (часто некоректно) позовні вимоги. Саме такий підхід (орієнтація на сутність конфлікту, який виник, а не на формальне зосередження на визначених позивачем сторонах спору чи його предметі) вимагає від позивача переформатувати свої вимоги з огляду на дійсний зміст відповідного юридичного конфлікту, уточнити склад відповідачів та звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Так, ефективність обраного засобу юридичного захисту, з практичної та законодавчої точки зору є головним критерієм його обрання. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Під захистом права розуміється застосування державою примусу, спрямоване на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, компенсація витрат, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Як визначає Верховний Суд у постанові від 16 грудня 2020 року по справі № 676/58/17-ц, спосіб захисту права чи інтересу може бути визначено як вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи результату, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

При цьому спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня

2018 року у справі № 925/1265/16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. В свою чергу, обрання позивачем при зверненні до суду неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, також обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права має призводити до відмови в задоволенні позову (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року у справі № 398/1796/20).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України № 1952 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шотсої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

В свою чергу, ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

При цьому, аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 23 червня 2020 року у справі № 906/516/19, від 23 червня

2020 року у справі № 922/2589/19, від 03 серпня 2022 року у справі № 645/3067/19, від 17 серпня

2022 року № 450/441/19, від 22 серпня 2022 року у справі № 597/977/21.

Отже, Верховний Суд зауважив, що з 16 січня 2020 року законодавець виключив такий спосіб захисту порушених речових прав, як скасування запису про державну реєстрацію права, а отже, спосіб судового захисту шляхом скасування запису про державну реєстрацію права власності на майно не ґрунтується на вимогах закону. Державний реєстратор/нотаріус не є належним відповідачем за вимогою про скасування державної реєстрації права (постанови Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 461/8641/19, від 09 серпня 2022 року у справі № 266/2666/19, від 10 серпня 2022 року у справі № 565/315/21, від 10 серпня 2022 року у справі № 725/873/20).

Верховний Суд у зазначених справах, враховуючи зміст і характер відносин між учасниками справи з урахуванням установлених обставин справи, дійшов висновку, що спір у справі в частині пред`явлених позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора виник між позивачем і особою, за якою було зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно. Таким чином, державний реєстратор є неналежним відповідачем у справі, а тому в задоволенні позовних вимоги до вказаного відповідача слід було відмовити з цієї підстави.

Позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності не може бути звернена до реєстратора, якого позивач визначив відповідачем, оскільки реєстратор зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.

Отже, з урахуванням викладеного позивачу слід уточнити склад учасників та визначитись з належними відповідачами по справі та належним способом захисту.

Також, згідно із частиною четвертою статті 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Позивачем заявлено вимогу про визнання дій державного реєстратора незаконними та скасування реєстрації права власності на квартиру, яка є вимогою немайнового характеру.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Підпунктом першим пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання до суду позовної заяви не майнового характеру, яка подана фізичною особою, справляється судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у

2024 році прожитковий мінімум працездатних осіб з 1 січня 2024 року становить 3 028 гривень.

Таким чином, позивачу слід сплатити судовий збір у розмірі 1 211,20 грн та надати суду відповідні підтверджуючі документи. Суд звертає увагу позивача, що ОСОБА_1 слід самостійно визначити розмір судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір» у разі уточнення позовних вимог.

При зверненні з позовом до Дніпровського районного суду міста Києва судовий збір сплачується за такими реквізитами: отримувач коштів - ГУК у м. Києві/Дніпров.р-н/22030101, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783, Банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.), код банку отримувача (МФО) - 899998, рахунок - № UA478999980313141206000026005, Код класифікації доходів бюджету - 22030101.

Відповідно до роз`яснень, наведених у пункті 26 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», відповідно до частини другої статті

9 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. У зв`язку із цим суд повинен перевірити, щоб платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою, що додаються до позовної заяви (заяви, скарги), містити відомості про те, за яку саме позовну заяву (заяву, скаргу, дію) сплачується судовий збір. При цьому, наприклад, платіжне доручення повинно бути підписано відповідальним виконавцем банку і скріплено печаткою установи банку з відміткою про дату надходження та дату виконання платіжного доручення (пункт 2.14 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (зі змінами).

Відповідні документи подаються до суду тільки в оригіналі; копії, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо) цих документів, а також платіжне доручення, яке за формою не відповідає наведеним вимогам, не можуть бути належним доказом сплати судового збору.

Вказаний висновок також підтверджено постановою Київського апеляційного суду від 05 травня 2020 року у справі № 755/3288/20, та постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у справі № 755/3292/20.

До позовної заяви позивачем додано копію квитанції від 17 березня 2024 року

№ 5071-3291-6860-3413 про сплату судового збору у сумі 1 211,20 грн.

Водночас, частиною першою статті 9 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. А відповідно до частини другої цієї статті суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

При цьому, з метою забезпечення виконання вимог Закону України «Про судовий збір» між Державною судовою адміністрацією України та Державною казначейською службою України укладено 26 серпня 2015 року угоду, за якою оновлено програмне забезпечення автоматизованої системи документообігу суду КП «Д-3» та КП «ДСС», що забезпечило централізоване отримання виписок з Державної казначейської служби України з автоматичним приєднанням до них відомостей про сплату та зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України при реєстрації платіжного документа в суді.

Разом з тим, станом на час вирішення питання про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, підтвердження щодо зарахування судового збору в сумі 1 211,20 грн, який сплачено відповідно до квитанції від 17 березня 2024 року № 5071-3291-6860-3413, до спеціального фонду Державного бюджету України відсутнє, що встановлено перевіркою через комп`ютерну програму документообігу суду «Д-3».

Отже, копія квитанції від 17 березня 2024 року № 5071-3291-6860-3413 не може бути належним та допустимим доказом сплати судового збору у розмірі 3 028,00 грн.

За наявності сумнівів у здійсненні сплати суми судового збору до Державного бюджету України і зарахування його до спеціального фонду цього бюджету суд вправі витребувати у платника відповідне підтвердження (довідку) органу Державної казначейської служби України, якому судовий збір перераховано.

Аналогічний висновок викладено в ухвалах Верховного Суду від 31 січня 2024 року по справі

№ 757/17452/21-ц, від 24 листопада 2023 року по справі № 334/5481/23, від 12 лютого 2024 року по справі № 2-814/10.

Таким чином, позивачу слід подати відповідне підтвердження (довідку) органу Державної казначейської служби України, якому судовий збір перераховано, про зарахування судового збору в сумі 1 211,20 грн відповідно до квитанції від 17 березня 2024 року № 5071-3291-6860-3413.

Згідно із частиною першою статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до частини дев`ятої статті 185 ЦПК України встановлено, що заяви, скарги, клопотання, визначені цим Кодексом, за подання яких передбачено сплату судового збору, залишаються судом без руху також у випадку, якщо на момент відкриття провадження за відповідною заявою, скаргою, клопотанням суд виявить, що відповідна сума судового збору не зарахована до спеціального фонду державного бюджету. Правила цієї частини не застосовуються до заяв про забезпечення доказів або позову.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що позовну заяву слід залишити без руху та встановити позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків.

На підставі викладеного, керуючись статтями 175, 177, 185 ЦПК України, суддя,

П О С Т А Н О В И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Центру надання адміністративних послуг Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: Житлово-будівельний кооператив «Політехнік-4», Київська міська рада, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Футуйма Вікторія Богданівна, про визнання дій державного реєстратора незаконними та скасування реєстрації права власності на квартиру - залишити без руху.

Встановити позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків - п`ять днів з дня отримання копії даної ухвали.

Роз`яснити позивачу, що у разі невиконання вимог ухвали, позовна заява буде вважатися неподаною та підлягатиме поверненню.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О.О. Хромова