Ухвала

від 22.07.2024 по справі 755/9235/24

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/9235/24

Провадження №: 2/755/5853/24

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

"22" липня 2024 р. Суддя Дніпровського районного суду міста Києва Хромова О.О., перевіривши матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Центру надання адміністративних послуг Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: Житлово-будівельний кооператив «Політехнік-4», Київська міська рада, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Футуйма Вікторія Богданівна, про визнання дій державного реєстратора незаконними та скасування реєстрації права власності на квартиру,

В С Т А Н О В И В:

До Дніпровського районного суду міста Києва надійшов цивільний позов ОСОБА_1 до Центру надання адміністративних послуг Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: ЖБК «Політехнік-4», Київська міська рада, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Футуйма В.Б., про визнання дій державного реєстратора незаконними та скасування реєстрації права власності на квартиру.

В порядку автоматизованого розподілу справ між суддями заяву передано на розгляд судді Хромовій О.О.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 05 червня 2024 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків - п`ять днів з дня отримання копії даної ухвали.

Підставою для залишення позовної заяви без руху слугувала необхідність уточнення складу учасників справи, визначення належного відповідача у справі та вибір належного способу захисту, необхідність визначення розміру судового збору, що підлягає сплаті відповідно до Закону України «Про судовий збір», у разі уточнення позивачем позовних вимог, а також відсутність підтвердження про зарахування сплаченого судового збору у сумі 1 211,20 грн до державного бюджету.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 05 червня 2024 року про залишення позову без руху направлено на поштову адресу ОСОБА_1 рекомендованим відправленням із штрих-кодом ідентифікатором 0600272560479, на вказану позивачем у позовній заяві адресу для листування, а саме: АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформації із сервісу «Трекінг» оператора поштового зв`язку «Укрпошта» ухвалу про залишення позову без руху ОСОБА_1 отримала особисто 05 липня 2024 року.

16 липня 2024 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про усунення недоліків позовної заяви (поштове відправлення від 10 липня 2024 року).

На виконання вимог ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 05 червня 2024 року про залишення позову без руху позивачем надано позовну заяву у новій редакції, а також копію позовної заяви у новій редакції для відповідача, залученого позивачем до складу учасників справи, а також квитанцію про сплату судового збору від 10 липня 2024 року у сумі 1 211,20 грн.

З позовної заяви у новій редакції від 10 липня 2024 року встановлено, що ОСОБА_1 визначено відповідачами ОСОБА_2 та Київську міську раду, третіми особами: Центр надання адміністративних послуг Дніпровського району міста Києва, Житлово-будівельний кооператив «Політехнік-4», Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Футуйму В.Б..

Таким чином, позивачем виконано вимоги ухвали від 05 червня 2024 року про залишення позову без руху в частині залучення належного відповідача у справі.

Також, позивачем надано квитанцію від 10 липня 2024 року про сплату судового збору у сумі 1 211,20 грн за позовом ОСОБА_1 . Відповідно до виписки про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету від 11 липня 2024 року, судом отримано підтвердження про зарахування грошових коштів у сумі 1 211,20 грн, сплачених відповідно до квитанції від 10 липня

2024 року до спеціального фонду державного бюджету.

Однак, суд враховує таке.

У прохальній частині позовної заяви позивачем заявлено вимогу про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора Синявського В.В., КП «Результат», місто Київ, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень об`єкта нерухомого майна № 1951890680000 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 49486537 від 01 листопада 2019 року, на квартиру АДРЕСА_2 , на ім`я ОСОБА_3 , право власності на майно якого в порядку спадкування можуть отримати ОСОБА_2 або Київська міська рада.

Положеннями частини другої статті 16 ЦК України передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів, а саме: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Підстави припинення права власності визначені положеннями статті 346 ЦК України.

Так, право власності припиняється у разі: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна; 5) викупу пам`яток культурної спадщини; 6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; 8) звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; 9) реквізиції; 10) конфіскації; 11) припинення юридичної особи чи смерті власника; 12) визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Положеннями частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема: укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката (пункт 1); судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості (пункт 9).

У практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (такий висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц і в подальшому неодноразово повторювався у практиці Верховного Суду). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року № 522/1528/15 та інші).

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 вказала на те, що існують різні підходи у судовій практиці Верховного Суду щодо застосування приписів абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV стосовно ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

В абзаці третьому частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом), зокрема, встановлювалося, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що зазначене положення закону обумовлено тим, що суд вирішує спір про право. Скасування державної реєстрації речових прав повинно бути пов`язано з підставою для проведення такої реєстрації, з одночасним визнанням того, хто набуватиме це право. Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (п.п.121-123).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня

2019 року у справі № 569/17272/15, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, від 15 червня

2022 року у справі № 753/16119/19 та ін.

У постанові від 18 липня 2022 року у справі № 404/8938/15-ц Верховний Суд також звернув увагу на те, що ефективний спосіб необхідно розуміти такий, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту) (справа «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (заява № 22414/93, пункт 145); справа «Афанасьєв проти України» (заява

№ 38722/02, пункт 75)).

При цьому виходячи з положень спеціального Закону підставою для державної реєстрації може бути судове рішення, щодо набуття, зміни або припинення права власності. Вказане свідчить про те, що законодавцем визначено можливість ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав.

З наведених обставин справи вбачається, що 01 листопада 2019 року державним реєстратором КП «Результат» Синявським В.В., на підставі договору міни квартири від 20 січня 1997 року № 7а-514, посвідченого державним нотаріусом П`ятої Київської державної нотаріальної контори Бодак О.М., вчинено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 на ім`я ОСОБА_3 . При цьому, позивач вказує, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому у державного реєстратора були відсутні правові підстави для вчинення реєстраційних дій, що свідчить про їх незаконність.

При цьому, у провадженні Дніпровського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа № 755/18170/23 за позовом ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру за адресою:

АДРЕСА_3 , у порядку спадкування.

Таким чином, позивачем не виконано вимоги ухвали від 05 червня 2024 року про залишення позову без руху в частині вибору належного способу захисту, оскільки у випадку скасування відповідного рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на нерухоме майно, в обов`язковому порядку державний реєстратор вчиняє реєстраційну дії стосовно такого майна, зокрема державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав.

Вказані недоліки позовної заяви є суттєвими і такими, що перешкоджають відкриттю провадження у справі до їх усунення.

Відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Частиною п`ятою статті 185 ЦПК України встановлено, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Прецедентна практика Європейського Суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Із цього приводу прецедентними є рішення Європейського Суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого Королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що позивач не усунув вказані в ухвалі недоліки, що є підставою для повернення позовної заяви позивачу, в порядку визначеному частиною третьою статті 185 ЦПК України.

Суд звертає увагу позивача, що повернення позову не перешкоджає повторному зверненню до суду, з урахуванням викладеного в даній ухвалі.

При цьому, пунктом 2 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги. Таким чином, ОСОБА_1 не позбавлена права звернутися із відповідним клопотанням та повернути суму сплаченого судового збору за подання позовної заяви по справі № 755/9235/24, за наявності відповідних правових підстав.

На підставі викладеного, керуючись статтями 175, 177, 185 ЦПК України, суддя

П О С Т А Н О В И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Центру надання адміністративних послуг Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: Житлово-будівельний кооператив «Політехнік-4», Київська міська рада, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Футуйма Вікторія Богданівна, про визнання дій державного реєстратора незаконними та скасування реєстрації права власності на квартиру - вважати такою, що не подана та повернути суб`єкту звернення.

Роз`яснити позивачу, що повернення позову не перешкоджає повторному зверненню до суду, з урахуванням викладеного в даній ухвалі.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Цивільним процесуальним кодексом України. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 ЦПК України та в строки встановлені статтею 354 ЦПК України.

Суддя О.О. Хромова