Постанова

від 12.06.2024 по справі 140/26612/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/26612/23 пров. № А/857/2042/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:Затолочного В.С.,

суддів:Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Волинського обласного центру зайнятості на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 140/26612/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Волинського обласного центру зайнятості, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Державне підприємство «Шахта № 1 «Нововолинська» про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Костюкевич С.Ф. в м. Луцьку Волинської області 11.12.2023 року в порядку письмового провадження), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Волинського обласного центру зайнятості (далі - Волинський ОЦЗ, відповідач) про визнання протиправними дії щодо відмови в зарахуванні для призначення допомоги по безробіттю страхового стажу за періоди з квітня 2021 року по березень 2022 року, зобов`язання провести перерахунок і виплату допомоги по безробіттю відповідно до частини першої статті 23 Закону України від 2 березня 2000 року № 1533-ІІІ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі Закон № 1533-ІІІ) з врахуванням страхового стажу та сплачених із заробітної плати страхових внесків за період з квітня 2021 року по березень 2022року в ДП «Шахта № 1 «Нововолинська», з врахуванням виплачених сум, з дня призначення, 03.05.2022.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що 26.12.2022 позивач звернулася до Нововолинської міської філії Волинського обласного центру зайнятості із заявою щодо розміру нарахованої та виплаченої їй допомоги по безробіттю згідно статті 23 Закону № 1533-ІІІ з 03.05.2022, та причини нарахування допомоги по безробіттю на рівні мінімальної заробітної плати, на що 03.02.2023 отримала відповідь (відмову) з Володимир-Волинської філії Волинського обласного центру зайнятості від 01.02.2023 № Б-1, що згідно даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків. У зв`язку з чим, позивачу призначено та виплачено допомогу у мінімальному розмірі.

На підставі наведеного зазначає, що в Володимир-Волинської філії Волинського обласного центру зайнятості відсутні правові підстави для перерахунку позивачу розміру допомоги по безробіттю.

Позивач скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, просив в задоволенні такої відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін.

Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи встановлено, що з 02.06.2015 по 31.03.2022 ОСОБА_1 працювала в Державному підприємстві «Шахта № 1 «Нововолинська», що підтверджується записами у трудовій книжці НОМЕР_1 . Відповідно до наказу від 31.03.2022 № 6к позивача звільнено з роботи на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

03.05.2022 позивач звернулася до Нововолинської міської філії Волинського обласною центру зайнятості за сприянням у працевлаштуванні.

Крім того, 03.05.2022 позивачем подано заяву про призначення виплати допомоги по безробіттю.

03.05.2022 відповідно до частини першої статті 43 Закону України «Про зайнятість населення» ОСОБА_1 наказом НТ 220503 надано статус безробітного з 03.05.2022 і на підставі частин другої, четвертої статті 22 та частини третьої статті 23 Закону № 1533-ІІІ прийнято рішення про призначення позивачу допомоги по безробіттю як застрахованій особі без урахування страхового стажу з 03.05.2022 по 27.03.2023.

З 03.05.2022 розпочато виплату допомоги по безробіттю в мінімальному розмірі.

12.01.2023 згідно наказу НТ230112 центром зайнятості припинено виплату допомоги по безробіттю позивачу з 28.11.2022, у зв`язку із тим, що на дату набуття чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування служби зайнятості, соціального страхування на випадок безробіття, сприяння продуктивній зайнятості населення, у тому числі молоді, та впровадження нових активних програм на ринку праці» строк виплати допомоги по безробіттю перевищував 90 днів. Відповідно до пункту 3 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 1533-ІІІ тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 90 календарних днів. Безробітним, строк виплати допомоги по безробіттю яких на дату набрання чинності цим Законом перевищує 90 днів, виплата допомоги по безробіттю припиняється через 30 календарних днів з дня набрання чинності цим Законом.

26.12.2022 ОСОБА_1 звернулася до Нововолинської міської філії Волинського обласного центру зайнятості із заявою щодо розміру нарахованої та виплаченої їй допомоги по безробіттю згідно статті 23 Закону № 1533-ІІІ з 03.05.2022 та причини нарахування допомоги по безробіттю на рівні мінімальної заробітної плати, на що 03.02.2023 отримала відповідь (відмову) з Володимир-Волинської філії Волинського обласного центру зайнятості від 01.02.2023 № Б-1, відповідно до якої згідно даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків. Як наслідок, позивачу призначено та виплачено допомогу у мінімальному розмірі на підставі поданої ним заяви про призначення допомоги по безробіттю та відповідно до Закону № 1533-ІІІ, Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 06.04.2020 № 624.

Не погоджуючись з вищенаведеним, позивач звернулася з даним позовом.

Оцінюючи спірні правовідносини, що виникли між сторонами, апеляційний суд виходить з наступних міркувань.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 46 Конституції України гарантоване право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначені Законом № 1533-ІІІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до преамбули Закону № 1533-III цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Відповідно до статті 1 Закону № 1533-III у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (страхування на випадок безробіття) - система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття; страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає страхуванню на випадок безробіття та за який сплачено страхові внески (нею, роботодавцем); страхові внески - кошти відрахувань на страхування на випадок безробіття, сплачені згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», кошти єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, спрямовані на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття відповідно до пропорцій, визначених законом.

Терміни «застрахована особа», «страхувальники» та «роботодавці» вживаються у цьому Законі у значенні, наведеному у Законі України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (Закон № 2464-VI, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Пунктами 3, 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI визначено значення термінів, зокрема: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1533-ІІІ страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, цивільно-правового договору чи на інших підставах, передбачених законом, військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби) та інші особи, які проходять службу та отримують грошове забезпечення (військовослужбовці), особи, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичні особи - підприємці, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 1533-ІІІ право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття (забезпечення) та соціальні послуги мають застраховані особи.

Згідно з абзацом другим частини першої статті 7 Закону № 1533-ІІІ одним із видів такого забезпечення є допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності.

Згідно з частиною першою статті 22 Закону № 1533-III право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини другої статті 22 Закону № 1533-III застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування мають страховий стаж менше шести місяців або звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7 і 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, а також з аналогічних підстав, визначених іншими законами, особи, зазначені у частині другій статті 6 цього Закону, особи, зазначені в абзаці третьому частини четвертої статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», мають право на допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі.

Частиною першою статті 23 Закону № 1533-ІІІ встановлено, що застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 22 цього Закону, розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу, але не менше ніж мінімальний розмір допомоги по безробіттю, встановлений правлінням Фонду для цієї категорії осіб: до 2 років - 50 відсотків; від 2 до 6 років - 55 відсотків; від 6 до 10 років - 60 відсотків; понад 10 років - 70 відсотків.

Обчислення страхового стажу визначено статтею 21 Закону № 1533-ІІІ, відповідно до частини першої якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем страхові внески в сумі не менш як мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний пред`являти на вимогу застрахованої особи, на користь якої він сплачує єдиний внесок, повідомлення про взяття на облік як платника єдиного внеску та надавати інформацію про сплату єдиного внеску, в тому числі у письмовій формі.

З цим правом кореспондується обов`язок платника своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, який закріплений у пункті 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI, який підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника, як це передбачено частиною дванадцятою статті 9 Закону № 2464-V.

Як передбачено частинами сьомою, восьмою, десятою, одинадцятою статті 9 Закону № 2464-V, єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку. Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому, платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому, фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. Днем сплати єдиного внеску вважається: 1) у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів. У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Разом з тим, відповідно до частини шостої статті 25 Закону № 2464-V за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

Виходячи зі змісту наведених норм, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи, підлягають обов`язковій сплаті і є гарантією матеріального забезпечення особи на випадок її безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин. Відповідальність за порушення умов та порядку сплати таких внесків покладено на платника єдиного внеску та його посадових осіб. При цьому, особи, які сплачують такі внески через роботодавця, без сприяння державних органів позбавлені можливості безпосередньо і оперативно впливати на повноту і своєчасність такої сплати, що, фактично, у випадку неповної чи несвоєчасної сплати, означатиме порушення їх прав на отримання соціальних гарантій. Несплата підприємством страхових внесків не може бути підставою для позбавлення права застрахованої особи на отримання соціальних гарантій, оскільки це призведе до порушення принципу рівності перед законом.

Такий правовий висновок сформовано Верховним Судом у постановах від 29.04.2020 у справі № 266/970/16-а, від 22.04.2021 у справі № 752/20612/17, від 16.01.2023 у справі № 823/1764/17.

Як вбачається із матеріалів справи, спір між сторонами виник щодо незарахування відповідачем до страхового стажу для призначення допомоги по безробіттю періоду роботи позивача з квітня 2021 року по березень 2022 року через відсутність даних про сплату страхових внесків.

Разом з тим, як слідує з матеріалів справи, позивачу за період роботи з квітня 2021 року по березень 2022 року була нарахована та виплачена ДП «Шахта № 1 «Нововолинська» заробітна плата, з якої нараховані страхові внески, що підтверджується Індивідуальними відомостями про застраховану особу форми ОК-5, наданими Пенсійним фондом України. Разом з тим, з даних відомостей вбачається, що страхові внески за позивача підприємством сплачені не були.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що несплата підприємством страхових внесків, які роботодавець попередньо відрахував із заробітної плати працівника, не може бути підставою для позбавлення його права на отримання соціальних гарантій. Крім того, механізм державного соціального страхування передбачає відповідні державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав. Відомості про те, що Пенсійний Фонд у вказаний період вживав заходів на усунення порушень з боку ДП «Шахта № 1 «Нововолинська» стосовно несплати підприємством страхових внесків за спірний період, в матеріалах справи відсутні. Це свідчить про відсутність контролю з боку уповноваженого органу, який в силу своїх повноважень був зобов`язаний вжити відповідних заходів щодо усунення порушень з боку роботодавця. Враховуючи викладене, позивач не може бути позбавлена права на отримання соціальних гарантій внаслідок того, що орган, відповідальний за повноту та своєчасність сплати страхових внесків своєчасно не вжив дієвих заходів.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 25.11.2019 у справі № 242/2088/17 та від 29.04.2020 у справі № 266/970/16-а.

Разом з тим, статтею 16 Закону № 2464-VI передбачено ведення обліку платників і застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації. Ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 4 Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, який є володільцем даних Реєстру застрахованих осіб.

Отже, за наявного правового регулювання право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців. Але страховий стаж визначається на підставі відомостей Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, який включає реєстр застрахованих осіб, який формує та веде Пенсійний фонд України.

Колегія суддів зауважує, що страховий стаж позивача протягом 12 місяців, що передували реєстрації її як безробітної, становить не менше ніж шість місяців. Проте, відповідні дані про стаж позивача не внесено до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Отже, існує ситуація, у якій позивачка отримувала зменшений розмір допомоги через відсутність повних даних про її страховий стаж у Державному реєстрі, за формування якого відповідальний Пенсійний фонд України.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що право позивача на отримання допомоги у належному розмірі не може бути поставлене у залежність від дій державних органів, які не дотримуються своїх власних процедур, що узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного суду від 16.05.2019 справа № 460/5659/16-а.

Разом з тим, оскільки з наявних у справі письмових доказів вбачається, що з квітня 2021 року по березень 2022 року позивачу була нарахована та виплачена заробітна плата, на яку в свою чергу нараховувалися страхові внески, тому вказаний період підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача, а ОСОБА_1 в свою чергу має право на виплату допомоги по безробіттю в розмірі, визначеному частиною першою статті 23 Закону № 1533-ІІІ.

Враховуючи те, що позивач позбавлена належного матеріального забезпечення на випадок безробіття у зв`язку з відсутністю в системі персоніфікованого обліку даних про сплату роботодавцем ДП «Шахта № 1 «Нововолинська» страхових внесків за період роботи з квітня 2021 року по березень 2022 року, які не були зараховані у зв`язку з невчасною сплатою таких внесків роботодавцем та не з вини застрахованої особи, тому з метою належного захисту порушених прав та інтересів ОСОБА_1 суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дії Волинського обласного центру зайнятості щодо відмови ОСОБА_1 , в зарахуванні, для призначення допомоги по безробіттю страхового стажу за періоди з квітня 2021 року по березень 2022 року, зобов`язання Волинського обласного центру зайнятості провести перерахунок і виплату ОСОБА_1 , допомоги по безробіттю відповідно до частини першої статті 23 Закону № 1533-ІІІ з врахуванням страхового стажу та сплачених із заробітної плати страхових внесків за період з квітня 2021 року по березень 2022 року в ДП «Шахта № 1 «Нововолинська», з врахуванням виплачених сум, з дня призначення, 03.05.2022.

Апеляційний суд вважає, що порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків (у зв`язку із чим утворилася заборгованість зі сплати таких внесків) тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені, а у разі їх наявності - сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи сплачені страхові внески зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 24.08.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 01.11.2018 року у справі № 199/1852/15-а, від 26.03.2020 № 299/3616/16-а.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та скасуванню не підлягає.

Згідно частин першої четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні.

Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Волинського обласного центру зайнятості залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 140/26612/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України.

Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар