Ухвала

від 12.06.2024 по справі 420/3955/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 червня 2024 року

м. Київ

справа № 420/3955/20

адміністративне провадження № К/990/22150/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Блажівської Н.Є., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом Виробничо-сервісної фірми «Гідрогеосервіс» в вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Виробничо-сервісна фірма «Гідрогеосервіс» в вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29 жовтня 2019 року №0003301409, №0003311409, №0003331409, №0003341409, №0003351409.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року позов задоволено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області задоволено, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року скасовано, прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог Виробничо-сервісної фірми «Гідрогеосервіс» в вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю.

Постановою Верховного Суду від 7 вересня 2023 року касаційну скаргу Виробничо-сервісної фірми «Гідрогеосервіс» в вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю задоволено, постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За наслідками нового апеляційного розгляду постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2024 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області задоволено частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року змінено. Доповнено мотивувальну частину рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року обставинами встановленими судом апеляційної інстанції, посиланнями на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, та висновками суду апеляційної інстанції щодо оцінки таких обставин, які викладені у постанові суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року залишено без змін.

10 червня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2024 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області, а справу направити на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Якщо касаційна скарга подається на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Скаржник посилається на пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України, вказує на неправильне застосування судами статей 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, пунктів44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті134, пункту 198.5 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України та неврахування правових висновків, висловлених у постановах Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі №420/752/20, від 2 жовтня 2019 року у справі №820/20933/14, від 5 листопада 2019 року у справі №817/3736/14, від 15 жовтня 2020 року у справі №826/7614/15, від 6 жовтня 2022 року у справі №280/1284/19, від 26 березня 2019 року у справі №810/2405/15, від 23 квітня 2019 року у справі №810/5114/13-а, від 11 грудня 2018 року по справі №826/19299/15.

Правова позиція у перелічених постановах Верховного Суду пов`язана з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження.

Суд звертає увагу на те, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду. Скаржник повинен зазначити висновок щодо застосування якої норми права в ній викладено, а також обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.

Скаржником не взято до уваги, що судом апеляційної інстанції враховано правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 17 липня 2020 року у справі №640/5138/19, від 6 серпня 2020 року у справі №200/7002/19-а, від 10 серпня 2020 року у справі № 640/6528/19, від 10 вересня 2020 року у справі № 520/3188/19, від 11 листопада 2020 року у справі №160/1553/19, від 11 січня 2021 року у справі №480/3000/19, від 01 квітня 2021 року у справі №620/2515/19 та не доведено помилковість їх використання.

Посилаючись на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник не наводить доводів щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і які саме обставини залишилися у справі не встановленими. При цьому, обставиною в розумінні КАС України є фактичні дані (певний матеріально-правовий факт), а не правова оцінка суду встановленому факту.

Скаржник конкретно не зазначає, які саме докази, які наявні в матеріалах справи, залишилися не дослідженими та яку саме обставину такі докази підтверджують. Доводи про надання неправильної оцінки наявним у матеріалах справах доказам не є тотожним недослідженню таких доказів, неповному з`ясуванню судом обставин та/або встановленню судом обставин на підставі недопустимого доказу.

Однак, наведене скаржником обґрунтування цим вимогам не відповідає.

З огляду на зміст касаційної скарги, вона не містить, жодних нових обставин або доказів, про встановлення і дослідження яких відповідачем заявлялось би клопотання, відповідно, така підстава наведена формально без належного обґрунтування.

Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Крім того, касаційні скарги в цій справі відповідачем вже подавались, проте ухвалами Верховного Суду від 4 березня 2024 року, від 28 березня 2024 року та від 27 травня 2024 року їх повернуто як такі, що не містили підстав касаційного оскарження.

Суд звертав увагу скаржника, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Суд враховує, що обґрунтування касаційної скарги є подібним до попередньо поданої скарги в частині обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України, у якій формально було зазначено підставу для касаційного оскарження судових рішень.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, слід зазначити, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.

Однак, звертаючись повторно з касаційною скаргою, скаржник так і не виправив недоліків, які стали підставою для повернення попередніх касаційних скарг, що свідчить про формальне ставлення скаржника до оформлення касаційної скарги та ігнорування ним роз`яснень, наданих Верховним Судом.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить підстави оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, є процесуальним обов`язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями.

Одночасно суд роз`яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.

Враховуючи викладене та керуючись статтею 332 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2024 року у справі за позовом Виробничо-сервісної фірми «Гідрогеосервіс» в вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя Н.Є. Блажівська