Ухвала

від 12.06.2024 по справі 620/17664/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 червня 2024 року

м. Київ

справа № 620/17664/23

адміністративне провадження № К/990/22327/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В., перевірив касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інекс Реал» на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2024 року у справі №620/17664/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інекс Реал» до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправним та скасування припису,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інекс Реал» звернулось до суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправним та скасування припису про усунення виявлених порушень законодавства у сферах охорони праці, промислової безпеки, гігієни праці №Ц/ЧН/26105/153/П/ОП від 23 жовтня 2023 року.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано припис про усунення виявлених порушень законодавства у сферах охорони праці, промислової безпеки, гігієни праці №Ц/ЧН/26105/153/П/ОП від 23 жовтня 2023 року.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інекс Реал» судовий збір в розмірі 2684,00 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 18000,00 грн.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2024 року рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року - скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Інекс Реал» до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправним та скасування припису - відмовлено.

10 червня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Інекс Реал» через підсистему «Електронний суд» звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2024 року у справі №620/17664/23. Скаржник просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що апеляційним судом під час розгляду справи №620/17664/23 не були враховані правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 05 лютого 2019 року у справі №821/1157/16, від 05 лютого 2019 року у справі №2а-10138/12/2670, від 04 лютого 2019 року у справі №807/242/14, від 21 травня 2020 року у справі №208/6557/16-а, від 01 листопада 2022 року у справі №826/3831/18, від 13 вересня 2023 року у справі №640/18442/19, від 23 вересня 2020 року у справі №825/1103/17, від 06 листопада 2018 року у справі №822/551/18, від 22 березня 2024 року у справі №806/292/17.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Проте, Верховний Суд зазначає, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.

Всупереч вищенаведеному, скаржником не зазначено конкретну норму права, яку на його думку, застосовано судом апеляційної інстанції всупереч висновкам Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах.

При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Також, Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Верховний Суд зауважує, що правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

При встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Посилаючись на неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, скаржник не наводить належного обґрунтування, яке б свідчило про подібність правовідносин у цій справі та у справах, у яких Верховним Судом були зроблені висновки.

Посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Також скаржник у касаційній скарзі зазначає, що судом апеляційної інстанції належним чином не досліджено зібрані у справі докази та встановлено обставини справи, що мають істотне значення на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Аналіз вищенаведеної норми дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження судових рішень.

З огляду на викладене, ураховуючи приписи пункту 1 частини другої статті 353 КАС України, Суд уважає такі обґрунтування недостатніми для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Зокрема, у тексті касаційної скарги скаржник вказав, що лист КНП «Чернігівська міська лікарня №3» від 25 жовтня 2023 року №01-28/1038 є недопустимим доказом у розумінні статті 74 КАС України.

Водночас, згідно з приписами частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Указаним положенням установлено пряму заборону при розгляді та вирішенні адміністративної справи для суду брати до уваги докази з порушенням законної процедури їх одержання (нелегітимні докази, включаючи сфальсифіковані) як під час розгляду клопотання про долучення доказу до справи, так і в межах судового розгляду.

Слід зауважити, що у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено доказ, який скаржник вважає недопустимим, обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, тобто такими, що одержані з порушенням законної процедури.

Окрім цього, надання неправильної, на думку скаржника, оцінки наявним у матеріалах справах доказам не є тотожним встановленню судом обставин на підставі недопустимого доказу.

З огляду на викладене, ураховуючи приписи пункту 4 частини другої статті 353 КАС України, Суд уважає такі обґрунтування недостатніми для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд звертає увагу скаржника, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить належно обґрунтованих підстав касаційного оскарження.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України,

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інекс Реал» на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2024 року у справі №620/17664/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інекс Реал» до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправним та скасування припису - повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали направити скаржнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв`язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя О.В. Кашпур