Постанова

від 28.05.2024 по справі 920/42/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" травня 2024 р. Справа № 920/42/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Демидової А.М.

суддів: Владимиренко С.В.

Ходаківської І.П.

за участю секретаря судового засідання: Котенка О.О.

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АРПІ 2012"

на рішення Господарського суду Сумської області від 27.02.2024 (повне судове рішення складено 28.02.2024) (суддя Резніченко О.Ю.)

у справі № 920/42/24 Господарського суду Сумської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АРПІ 2012"

до фізичної особи-підприємця Стеблянко Людмили Володимирівни

про стягнення 393 831,22 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "АРПІ 2012" (далі - ТОВ "АРПІ 2012", позивач) звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом, в якому просило суд стягнути з фізичної особи-підприємця Стеблянко Людмили Володимирівни (далі - ФОП Стеблянко Л.В., відповідач) 393 831,22 грн заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення від 13.10.2021 (далі - Договір), у тому числі: 196 915,61 грн - заборгованість з орендної плати, 159 780,63 грн - пеня, 28 589,38 грн - інфляційні втрати, 8 545,60 грн - 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач відмовився від Договору у зв`язку з наявною у відповідача заборгованістю з орендних платежів протягом періоду березень-травень 2022 року (три місяці підряд), про що повідомив відповідача листом від 31.05.2022, в якому одночасно вимагав погасити наявний станом на 31.05.2022 борг у сумі 196 915,61 грн. Однак відповідач не сплатив наявну заборгованість за Договором.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду

Рішенням Господарського суду Сумської області від 27.02.2024 у справі № 920/42/24 позовні вимоги ТОВ "АРПІ 2012" задоволено частково. Стягнуто з ФОП Стеблянко Л.В. на користь ТОВ "АРПІ 2012" 7 711,36 грн заборгованості з орендної плати, 1 920,45 грн пені, 334,65 грн 3 % річних, 1 119,58 грн інфляційних збитків, 166,29 грн витрат зі сплати судового збору. У позові в частині стягнення 189 204,25 грн заборгованості з орендної плати, 157 860,18 грн пені, 27 469,80 грн інфляційних втрат, 8 210,95 грн 3% річних відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із рішенням Господарського суду Сумської області від 27.02.2024 у справі № 920/42/24, ТОВ "АРПІ 2012" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник зазначає, що оскаржуване рішення прийняте в результаті неправильного застосування норм матеріального права та неправильного тлумачення умов Договору, допущеної помилки при оцінці письмових доказів.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 (колегія суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого, Владимиренко С.В., Ходаківської І.П.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "АРПІ 2012" на рішення Господарського суду Сумської області від 27.02.2024 у справі № 920/42/24; розгляд апеляційної скарги призначено на 28.05.2024 об 11:30; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 15.05.2024.

Позиції учасників справи

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу проти апеляційної скарги заперечує і просить суд відмовити в її задоволенні, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Явка представників учасників справи

У судове засідання 28.05.2024 представники сторін не з`явились.

Усі учасники справи належним чином повідомлені судом про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Станом на час судового засідання клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду не надходило.

Зважаючи на викладене та враховуючи, що явка представників сторін у судове засідання обов`язковою не визнавалась, а нез`явлення в судове засідання представників позивача та відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи аргументи апеляційної скарги і доказове наповнення матеріалів справи, колегія суддів вважає за можливе здійснити перегляд оскаржуваного судового акта в апеляційному порядку без участі в судовому засіданні представників сторін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

13.10.2021 між сторонами був укладений договір оренди нежитлового приміщення (Договір), за умовами п. 1.1 якого позивач (Орендодавець) передає відповідачу (Орендар) в оренду (тимчасове платне користування) нежитлові приміщення (далі - приміщення), загальною площею 430,6 кв.м з офісним ремонтом, обладнані кондиціонерами та частково забезпечені меблями згідно зі "Специфікацією" (Додаток № 1 до Договору), розташовані на 4-му поверсі за адресою: м. Суми, вул. Супруна, буд. 11, для розміщення офісу.

Порядок сплати орендної плати та її складові частини визначено в п. 3.1, 3.2 Договору, згідно з якими: орендна плата за цим Договором складається з двох частин - постійної та динамічної. З моменту підписання акта приймання-передачі до 12.01.2022 постійна орендна плата складає 50 000 грн на місяць за все орендоване приміщення. З 13.01.2022 розмір постійної частини орендної плати за один квадратний метр площі приміщення буде погоджено сторонами та викладено в додатковій угоді до даного Договору. Динамічна частина орендної плати (компенсація вартості спожитих Орендарем комунальних послуг) за цим Договором погоджується сторонами щомісячно на підставі показників вимірювальних приладів. Загальна сума орендної плати на місяць визначається шляхом додавання постійної частини орендної плати та погодженої сторонами суми динамічної частини орендної плати. У разі, якщо Договір припиняє дію та/або приміщення повертається Орендодавцю до кінця календарного місяця, то орендна плата нараховується пропорційно фактичній кількості днів оренди.

Встановлена орендна плата перераховується щомісячно на розрахунковий рахунок Орендодавця в наступному порядку: постійна частина орендної плати за поточний місяць - до п`ятого числа кожного місяця; динамічна частина орендної плати - на протязі п`яти робочих днів з моменту отримання Орендарем рахунка та акта прийому-передачі наданих послуг на суму постійної та динамічної частин орендної плати. Оплата постійної частини орендної плати за користування приміщенням у період з 13.10.2021 по 12.01.2022 сплачується наступним чином: у день підписання цього Договору Орендар сплачує Орендодавцеві передоплату у сумі 67 500 гривень; у термін до 10 листопада Орендар сплачує орендну плату в сумі 67 500 гривень; у термін до 05 грудня 2021 Орендар сплачує орендну плату в сумі 65 000 гривень. Сума 50 000 гривень вважається частиною гарантованого платежу за останній місяць оренди.

За доводами позивача, відповідач у березні-травні 2022 року орендну плату не сплатив. У травні 2022 року позивач установив, що співробітники відповідача не з`являлися в орендоване за Договором приміщення. Тому 31.05.2022 позивач скористався правом на відмову від Договору (п. 6.2 Договору) і направив відповідачу вимогу про погашення боргу в розмірі 196 915,61 грн та акт звірки для підпису відповідачем.

Як встановлено місцевим господарським судом, і свідчать матеріали справи, позивачем оригіналу або копії листа від 31.05.2022 до позову не додано. Однак позивач надав суду копію листа-відповіді відповідача від 30.06.2022 на лист позивача від 31.05.2022, в якому відповідач повідомив, що за попередньою пропозицією сторін Договір припинився з 01.03.2022, а з 24.02.2022 позивач заблокував вхід до приміщення, розблокувавши його лише у середині квітня 2022 року (а.с. 11).

При цьому, відповідач запропонував для підпису позивачу свій варіант акта звірки взаєморозрахунків, згідно з яким заборгованість відповідача станом на 01.03.2022 складає 7 711,36 грн (а.с. 12).

Таким чином, позивач просив суд стягнути з відповідача 196 915,61 грн основного боргу, у тому числі 150 000,00 грн - постійна частина орендної плати за березень-травень 2022року, та 46 915,61 грн - динамічна частина орендної плати (компенсація вартості спожитих комунальних послуг за січень-березень 2022 року), а також 780,63 грн пені, 28 589,38 грн інфляційних втрат та 8 545,60 грн 3 % річних, нарахованих у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором оренди.

Згідно із ч. 1, 6 ст. 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Частиною першою статті 284 ГК України визначено, що істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Відповідно до ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Орендар має право вимагати зменшення розміру орендної плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, змінилися передбачені договором умови господарювання або істотно погіршився стан об`єкта оренди. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно з приписами статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Водночас, згідно із ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 ГПК України).

За ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, внесено зміни до ст. 79 ГПК України, а саме: змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Європейський суд з прав людини наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив з того, що факти, встановлені в експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20.

Передбачивши право учасників спору на подання своїх доводів та підтверджуючих певні обставини доказів, законодавець встановлює й процесуальні обов`язки таких учасників шляхом визначення певного процесуального порядку реалізації відповідних прав, у разі недотримання яких без поважних причин настають відповідні негативні наслідки для такого учасника у вигляді неприйняття судом його аргументів, оскільки неподання відповідних доказів найчастіше пояснюється неналежною підготовкою сторони до розгляду справи.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).

Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

У Договорі сторони визначили розмір постійної частини орендної плати 50 000 грн на місяць за все орендоване приміщення, але до 12.01.2022. З 13.01.2022 розмір постійної частини орендної плати сторони повинні були визначити за один квадратний метр площі приміщення у додатковій угоді до Договору.

Втім відповідна додаткова угода суду не надана.

Таким чином, доказів узгодження між сторонами з 13.01.2022 розміру постійної частини орендної плати матеріали справи не містять.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що з 13.01.2022 розмір постійної частини орендної плати сторонами у Договорі не узгоджений.

Слід зазначити, що в апеляційній скарзі позивач підтвердив, що відповідна додаткова угода не укладалась.

Водночас, як слушно зауважив місцевий господарський суд, позивачем взагалі не обґрунтовано, на підставі чого він просить стягнути постійну частину орендної плати в розмірі 50 000,00 грн за період, в якому не була узгоджена істотна умова Договору.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення постійної частини орендної плати в розмірі 150 000,00 грн за березень-травень 2022 року.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення 46 915,61 грн динамічної частини орендної плати (компенсація вартості спожитих комунальних послуг), слід зазначити таке.

При дослідженні акта звіряння взаємних розрахунків, складеного позивачем, судом установлено, що сума заборгованості в розмірі 49 915,61 грн, заявлена до стягнення, складається з:

- 7 711,36 грн - динамічна частина орендної плати за січень 2022 року;

- 30 728,08 грн - динамічна частина орендної плати за лютий 2022 року;

- 8 476,17 грн - динамічна частина орендної плати за березень 2022 року.

Відповідно до абз. 2 п. 3.1 Договору динамічна частина орендної плати (компенсація вартості спожитих Орендарем комунальних послуг) за цим Договором погоджується сторонами щомісячно на підставі показників вимірювальних приладів. Згідно з п. 3.2 Договору динамічна частина орендної плати сплачується на протязі п`яти робочих днів з моменту отримання Орендарем рахунка та акта прийому-передачі наданих послуг на суму постійної та динамічної частин орендної плати.

Як встановлено місцевим господарським судом і свідчать матеріали справи, 7 711,36 грн динамічної частини орендної плати визнається відповідачем, що підтверджується складеним ним актом звірки взаєморозрахунків станом на 01.03.2022 (а.с. 12).

Щодо 39 204,25 грн динамічної частини орендної плати за лютий та березень 2022 року, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги в цій частині є недоведеними позивачем з огляду на умови Договору, а саме - позивачем не подано пояснень, які саме комунальні платежі були включені до суми стягнення, не доведено факту погодження з відповідачем розміру платежів на підставі показників вимірювальних приладів та не подано доказів надання відповідачу рахунка та актів прийому-передачі наданих послуг на суму динамічної частини орендної плати в лютому-березні 2022 року.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість вимоги про стягнення динамічної частини орендної плати за січень 2022 року в розмірі 7 711,36 грн.

За таких обставин, із вимог про стягнення заборгованості з орендної плати місцевий господарський суд правомірно задовольнив вимоги в частині стягнення 7 711,36 грн, відмовивши в частині стягнення 189 204,25 грн.

Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат, 3 % річних та пені, слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із суми заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача - 7 711,36 грн, з якою погоджується суд апеляційної інстанції, місцевий господарський суд, здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат у межах зазначених позивачем періодів, дійшов правильних висновків про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних за період із 01.06.2022 по 10.11.2023 - у розмірі 334,65 грн, а позовних вимог про стягнення інфляційних втрат за період із червня 2022 року по вересень 2023 року - в розмірі 1 119,58 грн.

Обґрунтовуючи позовну вимогу про стягнення пені, позивач послався на положення п. 5.2 Договору, відповідно до якого у випадку порушення строків сплати орендної плати Орендодавець вправі вимагати від Орендаря сплати штрафу в розмірі 1 % від суми несплаченої орендної плати за кожний день прострочення, або відмовитись від Договору, якщо така прострочка перевищує 20 календарних днів.

Для нарахування пені позивач використав розмір 1 % та період з 01.06.2022 по 10.11.2023 (528 календарних днів).

Судом першої інстанції правильно враховано, що такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України та ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Так, у ст. 549 ЦК України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Згідно із ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції, здійснивши перерахунок пені, заявленої до стягнення, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення пені в розмірі 1 920,45 грн.

За таких обставин, місцевий господарський суд правомірно задовольнив позов частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 7 711,36 грн заборгованості з орендної плати, 1 920,45 грн пені, 334,65 грн 3 % річних та 1 119,58 грн інфляційних втрат, відмовивши в позові в частині стягнення 189 204,25 грн заборгованості з орендної плати, 157 860,18 грн пені, 27 469,80 грн інфляційних втрат та 8 210,95 грн 3 % річних.

У рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України" п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним господарськими судами, доводи скаржника про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду не знайшли свого підтвердження.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до положень ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно зі ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладені обставини, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Сумської області від 27.02.2024 у справі № 920/42/24 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, і підстав для його скасування або зміни не вбачається.

За таких обставин, підстави для задоволення апеляційної скарги позивача відсутні.

Судові витрати

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги судові витрати за її розгляд відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АРПІ 2012" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 27.02.2024 у справі № 920/42/24 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

У зв`язку з тривалими повітряними тривогами по місту Києву повний текст постанови складено та підписано 12.06.2024.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді С.В. Владимиренко

І.П. Ходаківська