Постанова

від 05.06.2024 по справі 910/20191/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2024 р. Справа№ 910/20191/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Корсака В.А.

Алданової С.О.

за участю:

секретаря судового засідання: Звершховській І.А.,

представників сторін:

від позивача: не з`явились,

від відповідача: Жарбовець О.І. (в залі суду),

розглянувши апеляційну скаргу

Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 (повний текст складено 18.03.2024)

у справі № 910/20191/23 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Енергопром»

до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

про стягнення 1 315 632,40 грн,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.

У грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Енергопром» (далі - ТОВ «Компанія «Енергопром», Компанія) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просило стягнути з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - ДП «НАЕК «Енергоатом», Підприємство) 1 315 632,40 грн, з яких 982 994,40 грн основного боргу, 278 830,00 грн інфляційних втрат та 53 808,00 грн 3% річних.

На обґрунтування заявлених вимог Компанія зазначає, що на підставі договору поставки №53-121-01-21-11005 від 21.12.2021 (далі - договір) поставила Підприємству товар на загальну суму 982 994,40 грн, який Підприємство не оплатило.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 позов задоволено повністю. Стягнуто з АТ «НАЕК «Енергоатом» на користь ТОВ «Компанія «Енергопром» 982 994,40 грн основного боргу, 278 830,00 грн інфляційних втрат, 53 808,00 грн 3% річних, 19 734,50 грн витрат по сплаті судового збору.

Суд дійшов висновку, що вимоги Компанії до Підприємства в частині стягнення основного боргу, 3% річних та інфляційних нарахувань є обґрунтованими. Щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань суд зазначив про відсутність підстав для зменшення їх розміру, який підлягає до стягнення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 18.03.2024, АТ «НАЕК «Енергоатом» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позову ТОВ «Компанія «Енергопром» про стягнення з АТ «НАЕК «Енергоатом» 53 808,00 грн 3% річних та вирішити питання про розподіл судових витрат у встановленому порядку.

Скаржник вважає, що суд не з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, не врахував становище, в якому перебуває апелянт у зв`язку з воєнним станом та окупацією Запорізької АЕС, яке негативно вплинуло на його фінансовий стан.

На думку апелянта, необхідно врахувати, що введення правового режиму воєнного стану в Україні та окупація міста Енергодара, на території якого розташована Запорізька АЕС, є загальновідомими фактами та такими, що беззаперечно вплинули на господарську діяльність відповідача та його можливість розрахуватися з контрагентами відповідно.

Суд залишив поза увагою, що з 11.09.2022 Запорізька АЕС повністю зупинена (6 енергоблоків-«тисячників» сумарною потужністю 6000 МВт тимчасово окупованої Запорізької АЕС наразі не працюють). А тому відповідач втратив майже половину виробничих потужностей, що вкрай негативно вплинуло на його фінансовий стан. Так, лише за 2022 рік Підприємство отримало збиток в розмірі 12,4 млрд грн, що підтверджується Звітом про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за 2022 рік.

Підприємство зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 (постанова від 18.03.2020) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Натомість, на думку скаржника, суд першої інстанції відхилив клопотання відповідача про зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних з мотивів неможливості звільнення відповідача від сплати або зменшенню процентів, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки предметом розгляду у справі №902/417/18 були вимоги про стягнення іншого розміру процентів річних (40% річних), що був визначений умовами договору.

Підприємство вважає, що такі висновки суду попередньої інстанції суперечать наявній судовій практиці та зазначає, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Крім того, крапку в означеному питанні поставив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 27.03.2024 року у справі №910/12277/23, встановивши, що висновки судів попередніх інстанцій про неможливість зменшення судом розміру 3% річних є помилковими та такими, що не узгоджуються із вказаними висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у пунктах 8.35, 8.38 постанови від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Позиції учасників справи.

Компанія надала відзив на апеляційну скаргу, у якому проти її доводів заперечує та наводить власні аргументи на їх спростування, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін як законне та обґрунтоване.

У відзиві представник позивача просив провести розгляд справи за його відсутності.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.04.2024 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Алданова С.О., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.04.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/20191/23 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою АТ «НАЕК «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 до надходження матеріалів справи №910/20191/23.

25.04.2024 матеріали справи №910/20191/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 апеляційну скаргу АТ «НАЕК «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 у справі №910/20191/23 залишено без руху. Надано АТ «НАЕК «Енергоатом» строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для надання доказів сплати судового збору в сумі 3 220,80 грн у встановленому порядку. Попереджено АТ «НАЕК «Енергоатом», що у випадку неусунення у встановлений термін недоліків апеляційної скарги, дану апеляційну скаргу буде повернуто скаржнику.

02.05.2024 засобами електронного зв`язку від скаржника на виконання вказаної ухвали надійшло заява про усунення недоліків з доданими до неї доказами сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі (платіжна інструкція №2451 від 19.04.2024).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «НАЕК «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 у справі №910/20191/23. Розгляд справи призначено на 05.06.2024. Запропонувано учасникам справи надати відзив на апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня вручення копії даної ухвали. Роз`яснено апелянту право подати до суду відповідь на відзив протягом десяти днів з дня вручення йому відзиву на апеляційну скаргу.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3).

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).

Апеляційний суд відзначає, що вимогою апеляційної скарги є скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ТОВ «Компанія «Енергопром» про стягнення з АТ «НАЕК «Енергоатом» 53 808,00 грн 3% річних.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

21.12.2021 ТОВ «Компанія «Енергопром» (постачальник) та ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька АЕС» (покупець) уклали договір поставки товару № 53-121-01-21-11005 (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти і сплатити товар (30 найменувань побутової техніки) загальною вартістю 982 994,40 грн з ПДВ.

Згідно з п. 1.2 договору строк поставки товару - грудень 2021 року.

Вартість товару за договором становить 819 162,00 грн, крім того ПДВ 20% 163 832,40 грн, загальна вартість - 982 994,40 грн (п. 3.1 договору).

Відповідно до п. 3.2 договору оплата за поставлений товар здійснюється протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту поставки товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановленому ПК України випадках та порядку (п. 3.3 договору).

Згідно з п. 4.1 договору поставка товару відбувається відповідно до Правил Інкотермс 2010 на умовах DDP склад Вантажоодержувача, ЗВ ВП «Складське господарство» ДП НАЕК «Енергоатом», 71503, Запорізька обл., м. Енергодар, вул. Промислова, 133.

Постачальник зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі та зареєструвати її в ЄРПН у строки, визначені для реєстрації податкових накладних чинним законодавством, з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги». Електронна адреса покупця для листування в рамках адміністрування ПДВ: pdvzaes@mgw.npp.zp.ua (п. 4.5 договору).

За умовами п. 7.6 договору у випадку неотримання покупцем у строк, визначений чинною редакцією ПК України електронної податкової накладної, зареєстрованої у ЄРПН, покупець має право в односторонньому порядку зменшити ціну договору, передбачену розділом 3 цього договору, на суму ПДВ.

За невиконання п. 4.5 договору постачальник зобов`язаний сплатити покупцеві штраф у розмірі процентної ставки ПДВ за договором (7.8 договору).

Відповідно до п. 12.1 договору він вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє протягом одного року.

На виконання договору Компанія передала, а Підприємство прийняло товар на загальну суму 982 994,40 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними:

№14 від 23.12.2021 на суму 104 376,00 грн, в т.ч. ПДВ - 17 396,00 грн;

№15 від 28.12.2021 на суму 672 979,20 грн, в т.ч. ПДВ - 112 163,20 грн;

№16 від 30.12.2021 на суму 39 736,80 грн, в т.ч. ПДВ - 6 622,80 грн;

№17 від 31.12.2021 на суму 165 902,40 грн, в т.ч. ПДВ - 27 650,40 грн.

Факт поставки та отримання товару за цими накладними Підприємство не заперечує.

Компанія склала податкові накладні №6 від 23.12.2021 на суму 104 376,00 грн, №7 від 28.12.2021 на суму 672 979,20 грн, №8 від 30.12.2021 на суму 39 736,80 грн та №9 від 31.12.2021 на суму 165 902,40 грн.

Компанія зареєструвала податкові накладні, про що свідчать квитанції про їх реєстрацію: 06.01.2022 за №9406265950 на суму 104 376,00 грн; 13.01.2022 за №9415817757 на суму 672 979,20 грн; 06.01.2022 за №9406878459 на суму 39 736,80 грн; 13.01.2022 за №9415895801 на суму 165 902,40 грн.

Компанія направила Підприємству претензію №5-П від 26.08.2023 про сплату 982 944,40 грн заборгованості за поставлену продукцію, яку Підприємство залишило без відповіді та/або виконання.

Підприємство надало відзив на апеляційну скаргу, у якому просить у задоволенні вимог Компанії відмовити. У відзиві відповідач також заявив клопотання про зменшення 3% річних та інфляційних нарахувань.

Сторони також надали відповідь на відзив та заперечення на відповідь на відзив, у яких навели доводи на підтримку власних позицій.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2024 на задоволення заяви Компанії здійснено заміну відповідача у справі №910/20191/23 ДП «НАЕК «Енергоатом» на його правонаступника Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Згідно зі ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. 252 ЦК України).

Частиною 1 ст. 253 ЦК України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Суд встановив, що сторони спору уклали договір поставки, на виконання якого Компанія як постачальник поставила Підприємству як покупцю товар на загальну суму 982 994,40 грн з ПДВ.

За фактами поставки Компанія склала і зареєструвала податкові накладні.

З урахуванням умов п. 3.2, 3.3 договору Підприємство мало оплатити товар у такі строки: за накладною №14 від 23.12.2021 - у строк до 21.02.2022 включно; за накладною №15 від 28.12.2021 - у строк до 28.02.2022 включно; за накладною №16 від 30.12.2021 - у строк до 28.02.2022 включно; за накладною №17 від 31.12.2021 - у строк до 01.03.2022 включно.

Оскільки Підприємство отриманий товар у встановлені договором строки не оплатило, вимоги Компанії про стягнення 982 994,40 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Висновки суду першої інстанції в цій частині Підприємство не оскаржує.

Щодо вимог про стягнення 278 830,00 грн інфляційних втрат та 53 808,00 грн 3% річних апеляційний суд відзначає таке..

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Оскільки Підприємство допустило прострочення зобов`язання з оплати товару, вимоги Компанії про стягнення нарахувань в порядку ст. 625 ЦК України є обґрунтованими.

Перевіривши наданий Компанією та здійснений судом першої інстанції розрахунок 3% річних (53 808,00 грн) та інфляційних (278 830,00 грн), колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що вимоги Компанії про стягнення цих нарахувань підлягають задоволенню.

Апеляційний суд зазначає, що згідно з його розрахунком та розрахунком Компанії, наданим з позовною заявою, 3% річних складають 53 808,82 грн, а інфляційні нарахування - 278 830,23 грн. Водночас згідно з ч. 2 ст. 237 ГПК України суд не може виходити за межі позовних вимог, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню саме у заявлених Компанією розмірах.

Колегія суддів відзначає, що у апеляційній скарзі Підприємство не оскаржує висновки суду в частині стягнення з Підприємства на користь Компанії 278 830,00 грн інфляційних нарахувань. Підприємство не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині присудження до стягнення з нього на користь Компанії 53 808,82 грн 3% річних.

Щодо зменшення 3% річних апеляційний суд зазначає таке.

Обґрунтовуючи наявність підстав для зменшення заявлених Компанією до стягнення 3% річних, Підприємство визначає підстави, наведені у апеляційній скарзі (зазначені вище за текстом цієї постанови).

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки 3% річних не є штрафними санкціями у розумінні ГК України, відтак ст. 233 ГК України не передбачено право суду на їх зменшення.

Приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити, зокрема, три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, в даному випадку розумний розмір відсотків річних встановлений законом, а не є договірним.

Колегія суддів зазначає, що за змістом ст. 625 ЦК України нарахування 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №922/175/18). Тобто 3% річних входять до складу основного боргу, а чинне цивільне законодавство не передбачає можливості суду зменшувати основний борг. Тому не може бути зменшено і розмір таких вимог, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Щодо доводів Підприємства з посиланням на постанову Верховного Суду від 27.03.2024 у справі №910/12277/23 колегія суддів зазначає, що у названій справі касаційний суд змінив мотивувальні частини рішення та постанови судів попередніх інстанцій та зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій про неможливість зменшення судом розміру трьох процентів річних є помилковими та такими, що не узгоджуються із вказаними висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у пунктах 8.35, 8.38 постанови від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Так, у п. 8.35 Велика Палата Верховного Суду постанови від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначило, що «вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.».

У п. 8.38 цієї ж постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 також зазначила, що у цій справі сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати.

Велика Палата Верховного Суду встановила, що фактично визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу. З метою запобігання такому безпідставному збагаченню розмір належної до стягнення суми відсотків річних був обмежений судом.

З наведеного випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.

Водночас у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.

Наведене у сукупності свідчить, що у справі №902/417/18 питання можливості зменшення неустойки вирішувалось за результатами аналізу конкретної ситуації, на підставі наданих сторонами доказів згідно зі ст. 86 ГПК України і ситуація у справі №902/417/18 не є тотожною тій, що склалась у справі, що розглядається.

Колегія суддів відзначає таке. У справі, що розглядається, Компанія заявила до стягнення з Підприємства 3% річних у визначеному законом (ст. 625 ЦК України) розмірі. Тобто у цій конкретній ситуації 3% річних у розмірі 53 808,00 грн є компенсацією кредитору майнових втрат, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не є способом отримання кредитором доходів, що відповідає приписам чинного законодавства.

Водночас апеляційний суд враховує термін прострочення, поставку товару ще в грудні 2021 року, тобто ще до введення воєнного стану, стягнення вартості товару судом без будь-яких спроб боржника оплатити товар частково, розстрочити чи відстрочити виконання за домовленістю з кредитором.

За таких обставин висновки суду щодо неможливості зменшення 3% річних відповідають висновкам суду касаційної інстанції та приписам чинного законодавства.

Апеляційний суд зазначає, що суд першої інстанції також надав оцінку доводам відповідача з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №902/417/18.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у цій справі є законним та обґрунтованим; підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Судові витрати.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 у справі №910/20191/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 у справі №910/20191/23 залишити без змін.

3. Судові витрати, пов`язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.

4. Справу №910/20191/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 13.06.2024.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді В.А. Корсак

С.О. Алданова