Постанова

від 13.06.2024 по справі 904/5241/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.2024 року м. Дніпро Справа № 904/5241/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді:Кощеєва І.М. (доповідач)

суддів: Чус О.В., Дарміна М.О.

розглянувши у порядку письмового провадження

без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКС Фертігхаус"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2024р.

(суддя Колісник І.І., м. Дніпро, повний текст рішення складено 12.01.2024р.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пекканіска", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКС Фертігхаус", м. Дніпро

про стягнення 196 891,73 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Пекканіска" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКС Фертігхаус" заборгованості у сумі 196 891,73 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань зі сплати орендної плати, за період з вересня по грудень 2022 р., за договором оренди обладнання № 5-280922 від 28.09.2022р..

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2024р. позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКС Фертігхаус" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пекканіска" основний борг у сумі 118 599,71 грн., пеню, в сумі 40 805,55 грн., штраф, у сумі 23 719,95 грн., 10% річних, у сумі 8 314,49 грн., інфляційні втрати, в сумі 5 158,24 грн., судовий збір, у сумі 2 948,97 грн, витрати на професійну правничу допомогу, у сумі 9 985,08 грн. У решті позову відмовлено.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з вказаним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ВКС Фертігхаус", в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2024р. в частині стягнення пені, в сумі 40 805,55 грн., штрафу, у розмірі 23719,95 грн., 10% річних, у сумі, 8314,49 грн., інфляційних вттрат, в сумі 5158,24 грн., витрат на професійну правничу допомогу, у сумі 9985,08 грн. та ухвалити нове рішення, про стягнення пені, штрафу та 10% річних, інфляційних втрат, застосувавши ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 33 ГК України та зменшити розмір стягуваних грошових зобов`язань у визгялі штрафних санкцій на 90% та розстрочити виконання судового рішення на рік, шляхом встановлення щомісячної сплати суми боргу рівними частинами. Разом з тим, в апеляційній скарзі заявлено клопотання про розгляд справи за участі представника скаржника.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В обґрунтування доводів апеляційної скарги Скаржник посилається на те, що на стадії розгляду справи в суді першої інстанції ТОВ «ВКС ФЕРТІГХАУС» не приймав участь в судових засідань, будь-яких процесуальних документів не отримував. Про існування вищезазначеної судової справи йому стало відомо після отримання відповідного рішення суду 22.01.2024 р..

Скаржник вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято без урахування виключних обставин справи, судом не дотримано розумний баланс між інтересами боржника та кредитора, оскільки майновий тягар відповідних виплат, на думку Скаржника, може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим та непосильним, а отже підлягає скасуванню.

Скаржник вказує на те, що положення Договору, штрафні санкції належні до застосування по-перше є значно більшими ніж це передбачено стандартними умовами прийнятними до договірних зобов`язань в подібних правовідносинах та по-друге строк їх нарахування також значно завищений. Задоволення відповідних позовних вимог ТОВ "ПЕККАНІСКА" щодо стягнення штрафних санкцій в завищеному розмірі призводить до дисбалансу інтересів сторін Договору.

Скаржник зазначає на тому, що під час розгляду справи в суді першої інстанції не мав можливості сформувати правову позицію щодо суті позовних вимог та розміру застосованих штрафних санкцій, вважає, що у нього наявні підстави для подання відповідної заяви про зменшення суми штрафних санкцій безпосередньо до суду апеляційної інстанції, задля дотримання балансу інтересів. При цьому, Скаржник зауважує на тому, що розмір заявлених позивачем до стягнення штрафних санкцій та задоволених судом (77 998,23 грн.) становить 65% ціни всього основного боргу за Договором (118 599,71 грн). Відповідач в свою чергу не ухилявся від своїх зобов`язань та намагався вжити належних заходів для виконання зобов`язань, зокрема частково сплатив за надані послуги з оренди за Договором, повернув з оренди відповідну техніку у справному стані та в обумовлений сторонами час та має намір сплатити всю наявну основну заборгованості за першої ж фінансової можливості. 24.02.2022р. на території України було введено військовий стан, що фактично унеможливлює нормальне функціонування відповідача та отримання ним будь-яких прибутків від здійснення господарської діяльності покладення завищених штрафних санкцій, на думку Скаржника, створює непомірний тягар, який може вплинути на вчасність розрахунків з підрядниками, виплату заробітної плати працівникам товариства, тощо. Виходячи з наведеного вище, з огляду на функцію, що виконує неустойка, яка водночас не є каральною санкцією, та необхідність у дотриманні розумного балансу інтересів сторін спору під час вирішення питання щодо застосування до боржника цивільної відповідальності у вигляді стягнення неустойки (ризик припинення боржника як суб`єкта господарювання внаслідок застосування відповідальності у заявленому обсязі), просить суд зменшити розмір належних до сплати пені, в сумі 40 805,55 грн., штрафу, в сумі 23 719,95 грн., 10% річних, в сумі 8 314,49 грн., 5 158,24 грн. інфляційних втрат на 90%.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Позивач не скористався своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.01.2024р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Кощеєв І.М. (доповідач), судді Чус О.В., Дармін М.О..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.02.2024р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи №904/5241/23. Розгляд питання про залишення апеляційної скарги без руху, про повернення апеляційної скарги, відмову у відкритті апеляційного провадження або про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКС Фертігхаус" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2024р. у справі № 904/5241/23 відкладено до надходження матеріалів оскарження до суду апеляційної інстанції.

07.02.2024р. матеріали справи № 904/524123 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України, у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.

Ч. 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ч. 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Ч. 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду в справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.02.2024р. відмовлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКС Фертігхаус" про розгляд справи № 904/5241/23 з повідомленням (викликом) учасників справи. Відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКС Фертігхаус" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2024р., для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

7. Встановлені судом обставини справи.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Пекканіска" (далі орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВКС Фертігхаус" (далі орендар, відповідач) укладено договір оренди обладнання № 5-280922 від 28.09.2022р. (далі договір).

Відповідно до п. 1.1 договору, орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування обладнання, перелік якого визначається орендарем у договорі або відповідних додатках до нього. Орендар використовує отримане за цим договором обладнання у власній господарській діяльності, дотримуючись вимог законодавства України та положень цього договору.

За змістом п. 2.1 договору, орендодавець зобов`язаний, зокрема: здійснити передачу обладнання орендарю за адресою, вказаною у відповідному акті передачі обладнання в оренду та надати такий акт для укладення між сторонами; за фактом належного надання орендодавцем/прийняття орендарем послуг з тимчасового платного користування обладнанням, направляти орендареві для укладення (в т.ч. в електронному вигляді у порядку, передбаченому Законами України "Про електронні документа та електронний документообіг", "Про електронні довірчі послуги", "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність") акти надання послуг щодо всього обсягу отриманих орендарем послуг з тимчасового платного користування обладнанням за відповідний період/строк.

Орендар, у свою чергу, зобов`язаний належним чином виконувати зобов`язання (в т.ч. грошові), що виникають на підставі цього договору (п.п. 3.1.1 п. 3.1 договору).

Пунктом 4.1 договору передбачено, що при передачі/поверненні кожної одиниці обладнання сторони складають акт передачі/повернення обладнання з оренди.

Орендодавець передає обладнання в оренду за адресою, вказаною в акті передачі обладнання в оренду. Акт передачі обладнання в оренду містить інформацію про перелік обладнання, що передається в оренду, його відновну вартість, вартість послуг з оренди обладнання щодо кожної одиниці обладнання, яке передається орендарю без врахування ПДВ, а також адресу безпосередньої експлуатації обладнання орендарем (п. 4.2 договору).

Передача та повернення обладнання здійснюється за попередньою домовленістю сторін відповідно до вимог цього договору (п. 4.3 договору).

Згідно з п. 4.6 договору, підписання представником орендаря акта передачі обладнання в оренду засвідчує факт його передачі в технічно справному стані, за умови відсутності письмово зазначених орендарем виявлених ним недоліків такого обладнання.

Пунктом 4.11 договору встановлено, що орендар повинен повернути обладнання в день закінчення строку оренди.

Якщо обладнання за цим договором було передано в оренду на невизначений строк, орендар повинен повернути його орендодавцю протягом 2-х робочих днів з моменту отримання відповідної вимоги орендодавця або в строк, встановлений вимогою. Зазначена вимога має бути направлена в письмовій формі шляхом надсилання цінного листа з описом вкладення та/або передана під розпис уповноваженій особі орендодавця (п. 4.12 договору).

За змістом п. 4.13 договору, орендар повинен повернути обладнання у належному технічному стані з урахуванням природного зносу. Крім того, обладнання повинно бути очищено від будівельного та іншого бруду (фарба, мастило, мазут, олива, інші технічні рідини та суміші). Орендар повинен оплатити всі витрати орендодавця по видаленню забруднення з обладнання на підставі виставленого орендодавцем рахунку потягом 3-х банківських днів з моменту отримання такої вимоги від орендодавця.

При поверненні орендарем обладнання уповноважені представники сторін здійснюють огляд його технічного стану. Результати огляду технічного стану обладнання письмово зазначаються в акті повернення обладнання з оренди (п. 4.14 договору).

Пунктом 4.15 договору передбачено, що орендар зобов`язаний відшкодувати всі витрати орендодавця щодо ремонту (відновлення), придбання аналогічного обладнання (у випадку його втрати, викрадення, знищення тощо), а також відшкодувати інші документально підтверджені збитки орендодавця, які є прямими наслідками обставин, зазначених у п. 4.14.1 цього договору, протягом 3-х банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги від орендодавця.

Підтвердженням факту повернення обладнання орендодавцю є укладений між сторонами без зауважень та заперечень акт повернення обладнання з оренди. До підписання сторонами такого акта повернення обладнання з оренди обладнання вважається таким, що знаходиться в тимчасово оплатному користуванні орендаря (п. 4.16 договору).

Розділом 5 договору визначено орендну плату та порядок розрахунків.

Так, відповідно до п. 5.1 договору, орендна плата нараховується в розмірі, встановленому орендодавцем за відповідний орендний період, попередньо узгоджений сторонами.

Вартість фактично наданих орендарю послуг з оренди обладнання визначається у рахунках на оплату, актах надання послуг (п. 5.2 договору).

Пунктом 5 договору визначено, що надання послуг та нарахування орендної плати починається з дня укладення сторонами відповідного акта передачі обладнання в оренду або з дня, зазначеного у відповідному акті передачі обладнання в оренду.

Ціною договору є сума (загальна вартість) усього обсягу отриманих орендарем послуг з оренди обладнання за цим договором (п. 5.4 договору).

Згідно з п. 5.5 договору, оплата орендарем послуг з оренди обладнання відбувається в порядку попередньої оплати на підставі рахунка на оплату у розмірі 100% від загального розміру плати за запланований період оренди, протягом 3-х робочих днів з дня отримання відповідного рахунка від орендодавця.

У будь-якому випадку орендар зобов`язаний сплатити орендну плату за час фактичного користування обладнанням не пізніше 5-го числа наступного за звітним місяця, за звітний місяць, незалежно від наявності в орендаря відповідного рахунка на оплату (п.п. 5.5.1 п. 5.1 договору).

Орендар здійснює орендну плату та всіх інших платежів, передбачених цим договором, у національній валюті України, в безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок, попередньо визначений орендодавцем у цьому договорі (п. 5.6 договору).

Відповідно до п. 5.7 договору за фактом належного надання орендодавцем/прийняття орендарем послуг з тимчасового платного користування, після закінчення надання послуг (періоду оренди/строку оренди) орендодавець протягом 5-ти робочих днів готує та передає на погодження орендарю два примірники акта надання послуг. Орендар зобов`язаний протягом 5-ти робочих днів від дня отримання зазначених актів розглянути та підписати їх або надати письмові мотивовані заперечення. Після підписання орендар протягом 5-ти робочих днів передає один примірник підписаного акта орендодавцеві. У випадку наявності в орендаря зауважень до наданих послуг та/або акта надання послуг, такі недоліки усуваються орендодавцем протягом 5-ти робочих днів з моменту отримання письмових мотивованих зауважень від орендаря. Після усунення недоліків, погодження акта відбувається в порядку, встановленому цим пунктом договору. У випадку, якщо протягом зазначеного періоду орендодавець не отримає підписаний замовником примірник акта або обґрунтованої відмови від його підписання, акт вважається підписаним (укладеним), а послуги такими, що надані належним чином.

Якщо після надання послуг з оренди обладнання здійснюється будь-яка зміна (коригування) розміру плати за такі послуги або кількості (внаслідок перегляду цін, перерахунку, при поверненні суми попередньої оплати, при узгодженій відмові від наданих послуг тощо), сторони зобов`язуються здійснити коригування доходів, витрат, податкових зобов`язань, податкового кредиту та провести всі необхідні коригування в бухгалтерському та податковому обліку на підставі п. 192.1 Податкового кодексу України шляхом підписання акта коригування послуг у порядку та строки, встановлені Податковим кодексом України (п. 5.8 договору).

Пунктом 6.2 договору передбачено, що у випадку невиконання або неналежного виконання орендарем грошових зобов`язань, що виникають на підставі цього договору, орендар зобов`язаний сплатити на користь орендодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 10 процентів річних, пеню від суми невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день такого прострочення, а також штраф у розмірі 20% від суми невиконаного або неналежно виконаного орендарем грошового зобов`язання.

Нарахування пені за порушення орендарем грошового зобов`язання згідно з пунктом 6.2 цього договору не обмежується шестимісячним строком та нараховується за весь час невиконання або неналежного виконання орендарем грошового зобов`язання (п. 6.3 договору).

Згідно з п.7.1 договору, початок перебігу строку оренди кожної одиниці обладнання, за який нараховується орендна плата, починається з дня складення сторонами акта передачі обладнання в оренду та закінчується днем складення акта повернення обладнання з оренди.

Цей договір укладений строком на один календарний рік та набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони не заявили бажання про припинення дії цього договору до моменту або в момент закінчення строку його дії, дія договору вважається продовженою на кожний наступний календарний рік (п. 8.1 договору).

Сторони також погодили, що документообіг, який виникає з підстав виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором, також може здійснюватися в електронному (без документарному) вигляді в порядку, передбаченому Законами України "Про електронні документи та електронний документообіг", "Про електронні довірчі послуги", "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (п. 11.8 договору).

Відповідно до умов договору орендарю в платне користування було передано наступне обладнання:

підйомник акумуляторний Compact 12 (інвентарний № НС069, серійний № 2073590) за актом передачі в оренду № 1148 від 29.09.2022р. (а.с. 35);

підйомник акумуляторний Compact 12 (інвентарний № НВ842, серійний № 2063076) за актом передачі в оренду № 1381 від 11.11.2022р. (а.с. 37);

підйомник акумуляторний Compact 12 (інвентарний № НС456, серійний № 2091604) за актом передачі в оренду № 1443 від 23.11.2022р. (а.с. 39).

Ціна оренди зазначеного обладнання становить 833,33 грн./доба за одиницю, без ПДВ.

У період з вересня по грудень 2022 р., позивач надав відповідачу послуги з оренди обладнання, на загальну суму 151 399,62 грн., що підтверджується укладеними сторонами в електронній формі актами надання послуг № 1903 від 30.09.2022р., на суму 10 800,00 грн., №2596 від 30.11.2022р., на суму 64 599,83 грн. та підписаними позивачем в односторонньому порядку актами надання послуг № 2149 від 22.10.2022р., на суму 18 999,92 грн., № 2283 від 31.10.2022р., на суму 2 999,99 грн., № 2790 від 15.12.2022р., на суму 53 999,88 грн..

Примірники всіх указаних актів надання послуг, підписаних позивачем, були надані відповідачу для погодження та підписання за допомогою електронних засобів, про що свідчать квитанції (повідомлення) про доставку відповідних документів в електронний кабінет відповідача (а.с. 21, 23-24, 26-27, 30, 32-33).

Утім, відповідач актів надання послуг № 2149 від 22.10.2022р., на суму 18 999,92 грн., №2283 від 31.10.2022р., на суму 2 999,99 грн. та № 2790 від 15.12.2022р., на суму 53 999,88 грн. не підписав, своїм правом письмово заявити зауваження або заперечення щодо цих актів у порядку, передбаченому договором, не скористався.

Тож, з огляду на умови п. 5.7 договору, акти надання послуг № 2149 від 22.10.2022., на суму 18 999,92 грн., № 2283 від 31.10.2022р., на суму 2 999,99 грн. та № 2790 від 15.12.2022р., на суму 53 999,88 грн. вважаються підписаними (погодженими, а послуги такими, що надані належним чином.

Згідно з актом № 1903 від 30.09.2022р., на суму 10 800,00 грн. (з ПДВ) позивачем були надані відповідачу наступні послуги: транспортування (доставка), на суму 8 166,67 грн. (без ПДВ); оренда підйомника Compact 12 НС069, у період з 30.09.2022р. по 30.09.2022р., на суму 833,33 грн. (без ПДВ) (а.с. 20).

Згідно з актом № 2149 від 22.10.2022р., на суму 18 999,92 грн. (з ПДВ) позивачем були надані відповідачу послуги з оренди підйомника Compact 12 НС069, у період з 01.10.2022р. по 22.10.2022р., за ціною 833,33 грн./доба за 19 днів (діб) (а.с. 22).

Згідно з актом № 2283 від 31.10.2022р., на суму 2 999,99 грн. (з ПДВ) позивачем були надані відповідачу послуги з оренди підйомника Compact 12 НС069, у період з 24.10.2022р. по 31.10.2022р., за ціною 833,33 грн./доба за 3 дні (доби) (а.с. 25).

Згідно з актом № 2596 від 30.11.2022р., на суму 64 599,83 грн. (з ПДВ) позивачем були надані відповідачу наступні послуги: оренда підйомника Compact 12 НС069 у період з 01.11.2022р. по 30.11.2022р.,. за ціною 833,33 грн./доба за 22 дні (доби), на суму 18 333,26 грн. (без ПДВ); транспортування (доставка), на суму 8 166,67 грн. (без ПДВ); оренда підйомника Compact 12 НВ842, у період з 11.11.2022р. по 30.11.2022р., за ціною 833,33 грн./доба за 16 днів (діб), на суму 13 333,28 грн. (без ПДВ); транспортування (доставка), на суму 8 166,67 грн. (без ПДВ); оренда підйомника Compact 12 НС456, у період з 23.11.2022р. по 30.11.2022р., за ціною 833,33 грн./доба за 7 днів (діб), на суму 5833,31 грн. (без ПДВ) (а.с. 28).

Згідно з актом № 2790 від 15.12.2022р., на суму 53 999,88 грн. (з ПДВ) позивачем були надані відповідачу наступні послуги: оренда підйомника Compact 12 НС069, у період з 01.12.2022р. по 14.12.2022р., за ціною 833,33 грн./доба за 9 днів (діб), на суму 7499,97 грн. (без ПДВ); оренда підйомника Compact 12 НВ842, у період з 01.12.2022р. по 14.12.2022р., за ціною 833,33 грн./доба за 12 днів (діб), на суму 9 999,96 грн. (без ПДВ); оренда підйомника Compact 12 НС456, у період з 01.12.2022. по 14.12.2022р. за ціною 833,33 грн./доба за 9 днів (діб), на суму 7 499,97 грн. (без ПДВ); транспортування (вивіз) на суму 20 000,00 грн. (без ПДВ) (а.с. 31).

На оплату наданих послуг відповідачу були виставлені рахунки № 2619 від 28.09.2022р., на суму 29 799,92 грн., № 3088 від 31.10.2022р., на суму 2 999,99 грн., № 3334 від 10.11.2022р., на суму 64 599,83 грн., № 3794 від 15.12.2022р., на суму 53 999,88 грн. (а.с. 41 - 45).

Договірні зобов`язання з орендної плати за користування обладнанням у вересні - грудні 2022 р. відповідач виконав частково, на загальну суму 32 799,91 грн., з яких: 29 799,92 грн. - за платіжною інструкцією № 1857 від 29.09.2022р., в оплату рахунка №2619 від 28.09.2022р. за послуги, надані відповідно до актів № 1903 від 30.09.2022р., на суму 10800,00 грн. та №2149 від 22.10.2022р., на суму 18 999,92 грн.; 2 999,99 грн. - за платіжною інструкцією № 1964 від 08.11.2022р., в оплату рахунка №3088 від 31.10.2022р., за послуги, надані відповідно до акта № 2283 від 31.10.2022р. (а.с. 49-50).

Відтак, залишилися не сплаченими відповідачем рахунки в оплату послуг позивача за актами № 2596 від 30.11.2022р., на суму 64 599,83 грн. та № 2790 від 15.12.2022р., на суму 53 999,88 грн. (далі спірні акти). Усього на загальну суму 118 599,71 грн.

За змістом п. 6.3 договору, нарахування пені за порушення орендарем строків виконання грошового зобов`язання за договором не обмежується шестимісячним строком та нараховується за весь час невиконання або неналежного виконання орендарем грошового зобов`язання.

Заявлена позивачем до стягнення пеня, у загальній сумі 41 099,34 грн., розрахована із заборгованості за кожним спірним актом окремо, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, в тому числі: 23 804,59 грн. із заборгованості, на суму 64 599,83 грн., за актом надання послуг №2596 від 30.11.2022р., за період з 06.12.2022р. по 01.09.2023р.; 17 294,75 грн. із заборгованості, на суму 53 999,88 грн., за актом надання послуг №2790 від 15.12.2022р., за період 06.01.2023р. по 01.09.2023р..

На підставі п. 6.2 договору, позивачем заявлений до стягнення штраф у загальній сумі 23 719,95 грн., розрахований у розмірі 20% із заборгованості за кожним спірним актом окремо, 10% річних, у загальній сумі 8 314,49 грн., за загальний період з 06.12.2022р. по 01.09.2023р. та інфляційні втрати, в сумі 5 158,24 грн., за загальний період з грудня 2022 р. по липень 2023 р., розраховані із заборгованості за кожним спірним актом окремо.

Наявна заборгованість і стала причиною виникнення спору.

За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Колегія суддів констатує, що рішення господарського суду оскаржується лише в частині задоволення позовних вимог про стягнення: пені, штрафу 10% річних, інфляційних та витрат на професійну правничу допомогу.

З урахуванням меж апеляційного оскарження, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо навності підстав для часткового задоволення позову, з наступних мотивів.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. ч 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За змістом ч. 1 ст. 760 ЦК України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

За змістом ч.1-3, 5 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, яка кореспондується з ч.1 ст. 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом першої інстанції установлено, що сторонами за наслідками надання позивачем обумовлених договором послуг підписано акти надання послуг № 1903 від 30.09.2022р., на суму 10 800,00 грн., №2596 від 30.11.2022р., на суму 64 599,83 грн. та підписаними позивачем в односторонньому порядку актами надання послуг № 2149 від 22.10.2022р., на суму 18 999,92 грн., № 2283 від 31.10.2022р., на суму 2 999,99 грн., № 2790 від 15.12.2022р., на суму 53 999,88 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Суд першої інстанції, встановивши, що орендар, в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання з оплати наданих послуг, дійшов до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу, у розмірі 118 599 грн. 71 коп..

Рішення суду першої інстанції в цій частині відповідачем не оскаржується та відповідно до приписів ст. 269 ГПК України, не переглядається.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 610 та ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Положеннями ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

За приписами ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частина 4 ст. 231 ГК України встановлює, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч.6 ст.232 ГК України).

При цьому за приписом п. 7 Прикінцевих положень Господарського кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Пунктом 6.2 договору передбачено, що у випадку невиконання або неналежного виконання орендарем грошових зобов`язань, що виникають на підставі цього договору, орендар зобов`язаний сплатити на користь орендодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 10 процентів річних, пеню від суми невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день такого прострочення, а також штраф у розмірі 20% від суми невиконаного або неналежно виконаного орендарем грошового зобов`язання.

Нарахування пені за порушення орендарем грошового зобов`язання згідно з п. 6.2 цього договору не обмежується шестимісячним строком та нараховується за весь час невиконання або неналежного виконання орендарем грошового зобов`язання (п. 6.3 договору).

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню, у загальній сумі 41 099,34 грн., розраховану із заборгованості за кожним спірним актом окремо, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, в тому числі: 23 804,59 грн. із заборгованості, на суму 64 599,83 грн., за актом надання послуг №2596 від 30.11.2022р., за період з 06.12.2022р. по 01.09.2023р.; 17 294,75 грн. із заборгованості, на суму 53 999,88 грн., за актом надання послуг №2790 від 15.12.2022р., за період 06.01.2023р. по 01.09.2023р..

Відповідач контррозрахунку не надав.

Суд першої інстанції, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, у розмірі 41 099,34 грн. зменшив до 40 805,55 грн., з яких: 23 510,80 грн. - із заборгованості на суму 64599,83 грн. за актом надання послуг №2596 від 30.11.2022р., за період з 06.12.2022 р. по 01.09.2023р., що менше від заявленої до стягнення суми на 293,79 грн. (23 804,59 23510,80 = 293,79); 17294,75 грн. заявлених позивачем (із 17359,85 грн. можливих до стягнення) із заборгованості, на суму 53 999,88 грн. за актом надання послуг № 2790 від 15.12.2022р., за період з 06.01.2022р. по 01.09.2023р..

Заявлений позивачем до стягнення на підставі п. 6.2 договору штраф, у загальній сумі 23 719,95 грн. розрахований у розмірі 20% із заборгованості за кожним спірним актом окремо.

Суд першої інстанції, перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу вказав про його обґрунтованість та відповідність умовам договору і законодавства.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України, є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 р. в справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Умовами п. 6.2 договору сторонами передбачено інший розмір процентів за прострочення виконання грошових зобов`язання з орендної плати, а саме 10% річних.

На підставі п. 6.2 договору, позивачем заявлений до стягнення 10% річних, у загальній сумі 8 314,49 грн., за загальний період з 06.12.2022р. по 01.09.2023р. та інфляційні втрати, в сумі 5 158,24 грн., за загальний період з грудня 2022 р. по липень 2023 р., розраховані із заборгованості за кожним спірним актом окремо.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 10% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції дійшов висновку, розрахунки є обґрунтованими, арифметично вірними, та такими що здійсненні у відповідності до умов договору та чинного законодавства.

Щодо заявленого Скаржником в апеляційній скарзі клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені, штрафу, 10% річних та інфляційних втрат на 90%, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За ч.2 ст. 216 ГК України, застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За ч.ч.1 та 2 ст. 217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Звертаючись з вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, позивач не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Відповідно до ч.1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За змістом зазначеної норми, вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної суми штрафних санкцій таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), тощо.

Право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій, яке пов`язане з наявністю виняткових обставин, вимагає надання судом оцінки як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України, на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Так, згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас, зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до ст. 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018р. у справі №924/1089/17, від 12.12.2018р. у справі №921/110/18, від 14.01.2019р. у справі №925/287/18, від 22.01.2019р. у справі №908/868/18, від 27.03.2019р. у справі №912/1703/18, від 13.05.2019р. у справі №904/4071/18, від 03.06.2019р. у справі №914/1517/18, від 23.10.2019р. у справі №917/101/19, від 06.11.2019р. у справі №917/1638/18, від 17.12.2019р. у справі №916/545/19, від 13.01.2020р. у справі №902/855/18, від 14.01.2020р. у справі №911/873/19, від 10.02.2020р. у справі №910/1175/19, від 19.02.2020р. у справі №910/1303/19, від 26.02.2020р. у справі №925/605/18, від 17.03.2020р. №925/597/19, від 18.06.2020р. у справі №904/3491/19 від 14.04.2021р. у справі №922/1716/20.

В постановах від 12.06.2019р. у справі №904/4085/18 та від 09.10.2019р. у справі №904/4083/18 Верховний Суд вказав на те, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

В обґрунтування заявленого клопотання Скаржник зазначає, що покладення завищених штрафних санкцій створює непомірний тягар, який може вплинути на вчасність розрахунків з підрядниками, виплату заробітної плати працівникам товариства, тощо.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 78, ч. 1 ст. 79 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вже зазачалось вище, умовами п. 6.2 договору, сторони передбачили, що у випадку невиконання або неналежного виконання орендарем грошових зобов`язань, що виникають на підставі цього договору, орендар зобов`язаний сплатити на користь орендодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 10 процентів річних, пеню від суми невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день такого прострочення, а також штраф у розмірі 20% від суми невиконаного або неналежно виконаного орендарем грошового зобов`язання.

Отже, оцінюючи надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, колегія суддів встановила, що вказаний розмір штрафних санкцій визначено самими сторонами спірного договору. До того ж, Скаржник просить зменшити розмір штрафних до 90 %, що фактично повністю нівелює інтерес та права позивача, що призведе до порушення балансу інтересів сторін. А тому вказане клопотання відхиляється судом як необґрунтоване.

Посилання Скаржника на запровадження воєнного стану, як підставу для зменшення розміру штрафних нарахувань колегія суддів також відхиляє, з огляду на те, що станом на час укладення сторонами у справі договору № 5-280922 від 28.09.2022р., на час його виконання та на час винесення судом рішення у даній справі в Україні діяв/діє воєнний стан.

Таким чином, відповідач, на момент укладення договору мав передбачати та усвідомлювати можливі негативні наслідки, які мали доволі очевидний характер, що можуть ускладнити виконання зобов`язань.

Відтак, оскільки воєнний стан, військові дії, ракетні та артилерійські обстріли тощо є обставинами, що існували на час укладення договору, останні не можуть бути визнані належними фактичними підставами для звільнення від відповідальності за порушення умов цього договору.

Разом з тим, в п. 10.2. договору передбачено, що Сторона, яка має намір послатися на форс-мажорні обставини, зобов`язана невідкладно і з урахуванням можливостей технічних засобів зв`язку та характеру існуючих перешкод повідомити іншу Сторону про наявність форс-мажорних обставин та їх вплив на виконання цього Договору.

Відповідно до п. 10.2.1.договору, настання непереборної сили має бути засвідчено документом, що виданий Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим державним органом.

Доказів повідомлення Позивача про виникнення обставин непереборної сили Скаржником суду не надано. Скаржник не надав сертифікат Торгово-промислової палати України, який власне й має засвідчувати форс-мажорні обставини. При цьому, самого лише посилання на введення воєнного стану не достатньо, оскільки особа, що допустила порушення зобов`язання повинна довести наявність таких обставин і настання їх саме для неї та у конкретному випадку невиконання господарського зобов`язання.

Апелянтом не наведено жодних підстав в обгрунтування доводів про неспівмірність стягнутих на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу та щодо розстрочення виконання рішення на один рік.

Зважаючи на не виконання відповідачем обов`язку щодо доведення неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу та щодо розстрочення виконання рішення, суд визнає необґрунтованими ці доводи апелянта та не знаходить підстав для зменшення розміру оскаржуваних сум до 90% та розстрочки виконання рішення.

Доводи Скаржника про те, що будь-яких процесуальних документів він не отримував та про існування вищезазначеної судової справи йому стало відомо після отримання відповідного рішення суду 22.01.2024р., колегією суддів відхиляються, як безпідставні, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.10.2023р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Вказаною ухвалою відповідачу для подання відзиву на позов судом встановлено 15-тиденний строк з дня вручення цієї ухвали.

Вищенаведену ухвалу про відкриття провадження доставлено до електронного кабінету Віповідача у підсистемі ЄСІТС "Електронний суд" 18.10.2023 р. о 07:02, згідно довідки Господарського суду Дніпропетровської області, сформованої комп`ютерною програмою "Діловодство спеціалізованого суду".

Проте, Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву в установлений судом строк не скористався.

Оскаржуване рішення суду від 12.01.2024р. доставлено до електронного кабінету Віповідача у підсистемі ЄСІТС "Електронний суд" 13.01.2024 р. о 03:58, згідно довідки Господарського суду Дніпропетровської області.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку про відсутність у діях першої інстанції порушень щодо направлення на адресу відповідача процесуальних документів по справі та власне оскаржуваного рішення.

Інші наведені доводи скаржника, викладені в поданій ним апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в оскаржуваному рішенні.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКС Фертігхаус".

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

Водночас колегія суддів погоджується з аргументами, викладеними Позивачем у відзиві на апеляційну скаргу, що ґрунтуються на встановлених місцевим господарським судом обставинах справи та відповідають нормам процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.

За змістом ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Звертаючись із апеляційною скаргою, Скаржник не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, як необхідної передумови для зміни чи скасування прийнятого ним судового рішення.

З урахуванням викладеного, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення місцевого господарського суду у даній справі має бути залишено без змін.

10. Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКС Фертігхаус" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2023р. у справі № 904/5241/23 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддяІ.М. Кощеєв

Суддя О.В. Чус

Суддя М.О.Дармін