Рішення

від 12.06.2024 по справі 904/664/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2024м. ДніпроСправа № 904/664/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональна газова компанія", м. Київ

до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Криворіжгаз", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл.

про стягнення заборгованості у сумі 518 504 грн 54 коп.

Суддя Рудь І.А.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Регіональна газова компанія" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області через систему "Електронний суд" із позовом від 15.02.2024 № б/н, в якому просить стягнути з Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Криворіжгаз" заборгованість в сумі 518 5014 грн 54 коп., з яких: 409 800 грн 00 коп. - основний борг, 20 840 грн 26 коп. - інфляційні втрати, 13 485 грн 58 коп. - 3% річних, 74 378 грн 70 коп. - пеня, відповідно до умов договору № 07/300920-32-РГК-SCD від 30.09.2020.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов спірного договору в частині своєчасної оплати наданих позивачем послуг.

Ухвалою суду від 21.02.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональна газова компанія" залишено без руху.

27.02.2024 позивачем до суду через систему "Електронний суд" подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою господарського суду від 04.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Сторони повідомлені про відкриття провадження у справі № 904/664/24, про що свідчать наявні в матеріалах справи довідки про доставлення ухвали суду від 04.03.2024 до електронного кабінету позивача та відповідача 07.03.2024 (а.с. 55-56).

19.03.2024 від відповідача через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позов, в якому останній вказує про те, що у своїй господарській діяльності АТ "Криворіжгаз" використовувало свою комп`ютерну інфраструктуру, яка була невід`ємною частиною комплексної комп`ютерної інфраструктури ТОВ "Регіональна газова компанія", діяльність якої контролювалася компанією позивача на підставі договорів про надання відповідних послуг.

17.03.2023 року адміністраторами ТОВ "Регіональна газова компанія" у віддаленому режимі без будь-яких попереджень та повідомлень, безпідставно, в односторонньому порядку та в порушення умов договорів (в тому числі і договору №07/300920-32-РГК-SCD від 30.09.2020) було здійснено заміну паролів доступу до ІТ серверів та мережевого обладнання АТ "Криворіжгаз", а також було проведено їх відключення від централізованих мережевих ресурсів.

Унеможливлення доступу до програмного забезпечення та ІТ серверів, практично унеможливило роботу Аварійно-диспетчерської служби Товариства, працівники якої, в умовах повномасштабного воєнного вторгнення агресора на територію України, щоденно виконували свої професійні обов`язки, пов`язані з недопущенням надзвичайних чи нестандартних ситуацій, насамперед, в частині забезпечення локалізації та ліквідації аварій спричинених ворожими обстрілами.

Так, фактично було призупинено планову роботу центрального складу Товариства та відділу тендерних закупівель, а також було фактично паралізовано роботу центральної бухгалтерії та інших виробничо-технічних підрозділів АТ "Криворіжгаз" через відсутність доступу до "Складської підсистеми" (Облік роботи складу) та "М.Е.Dос".

На думку відповідача, зазначене вище не тільки вказує на недобросовісність позивача як надавача послуг за договором №07/300920-32-РГК-SCD від 30.09.2020, але й вказує на односторонню відмову позивача від виконання своїх зобов`язань за вищевказаним договором, що є неприпустимим з огляду на приписи статті 525 Цивільного кодексу України та загальних засад виконання господарських зобов`язань, визначених положеннями Господарського кодексу України.

Крім того, відповідач вказує про те, що умови розмір оплати послуг, які надавалися за Договором № 07/300920-32-РГК-SCD від 30.09.2020 визначалися умовами пункту 3.1. вищевказаного Договору.

Положення пункту 3.1. Договору змінювалися сторонами, зокрема шляхом укладання 01.06.2022 року Додаткової угоди № до договору № 07/300920-32-РГК-SCD від 30.09.2020 та шляхом укладання Додаткової угоди від 01.06.2022 року до спірного договору сторонами було змінено строк проведення розрахунків, а саме до 25 числа місяця, що передує місяцю надання послуг та користування програмними продуктами.

23.12.2022 року сторонами спірного договору було укладено Додаткову угоду № ДУ-2/07/300920-32-РГК- SCD, відповідно до умов якої сторони домовились викласти з 01 січня 2023 року пункт 3.1. договору у новій редакції.

Відповідач стверджує, що, з урахуванням того, що нову ціну послуги, визначеної пунктом 1.2. договору № 07/300920-32-РГК-SCD від 30.09.2020 року (ціну було змінено шляхом додавання до вартості послуги ПДВ в розмірі 20%) було встановлено, починаючи з 01.01.2023, тобто до вказаної дати вартість такої послуги було визначено в іншому розмірі, обчислення строку виконання грошового зобов`язання по оплаті послуг за січень місяць 2023 року (за Актом про надання виробничих послуг №РЕЯ73000121 від 31.01.2023) мало б здійснюватися відповідно до правил визначених положеннями статті 530 ЦК України, починаючи з дати затвердження такого Акту сторонами договору, визначеного відповідно до Протоколу руху документа/звіту та пов`язаних з ним повідомлень/квитанцій щодо документа АКТ Регіональна газова компанія № РЕЯ73000121 від 31.01.2023, якою є 14.12.2023, тобто останній день семиденного строку, обчисленого з дати затвердження сторонами вищевказаного Акту 07.02.2023.

З огляду на викладене, відповідач вважає, що розрахунок за зобов`язаннями січня 2023 року (Акт надання послуг № РЕЯ73000121 від 31 січня 2023) має виглядати наступним чином:

- інфляційні втрати мають бути обраховані за період з лютого 2023 року по лютий 2024 в розмірі 9 562,28 гривень;

- 3% річних за період прострочення грошового зобов`язання з 14.02.2023 до 31.12.2023 та становить 6 144,93 гривень;

- пеня за період прострочення грошового зобов`язання з 14.02.2023 до 25.06.2023 становить 26 841,90 гривень.

Також, відповідач посилається на військову агресію Російської Федерації проти України як на форс-мажорні обставини, на думку останнього, зазначені обставини мають бути враховані судом при вирішенні питання про відповідальність відповідача за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань з оплати послуг, виконання яких припало на лютий-березень 2023 року.

Також відповідач просить суд у випадку ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог позивача застосувати положення статей 219 та 233 Господарського кодексу України та зменшити розмір заявленої ТОВ "Регіональна газова компанія" до стягнення пені на 99%, у зв`язку із зупиненням дії ліцензії з розподілу природного газу, виданої АТ "Криворіжгаз" відповідно до постанови НКРЕП №1388 "Про зупинення дії ліцензії з розподілу природного газу, виданої АТ "Криворіжгаз" від 28.07.2023, яка набрала чинності з 01.08.2023. Також відповідач просить врахувати скрутний фінансовий стан, наявність дебіторської та кредиторської заборгованості.

21.03.2024 від позивача через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, в якій останній вказує про те, що у відзиві АТ "Криворіжгаз" не заперечує, що отримало у січні-лютому 2023 року від ТОВ "Регіональна газова компанія" права та послуги згідно умов Договору № 07/300920-32-РГК-SCD від 30.09.2020.

Відповідно до п. 1 Додаткової угоди від 01.06.2022 року до Договору №07/300920-32-РГК-SCD від 30.09.2020 року сторони домовилися викласти з 01.06.2022 року пункт 3.1 Договору у частині щодо порядку оплати послуг у наступній редакції: строк проведення розрахунків до 25 числа місяця, що передує місяцю надання послуг та користування програмними продуктами.

Таким чином, відповідач повинен був здійснити оплату послуг за січень 2023 року- до 25 грудня 2022 року, за лютий 2023 року - до 25 січня 2023 року.

Натомість у відзиві, АТ Криворіжгаз зазначає, що 17.03.2023 року адміністраторами ТОВ Регіональна газова компанія у віддаленому режимі без будь-яких попереджень та повідомлень, безпідставно, в односторонньому порядку та в порушення умов договорів (в тому числі і договору №07/300920-32-РГК-SCD від 30.09.2020) було здійснено заміну паролів доступу до ІТ серверів та мережевого обладнання АТ Криворіжгаз, а також було проведено їх відключення від централізованих мережевих ресурсів..

Позивач вказує, що даний спір виник у зв`язку із несплатою відповідачем послуг отриманих у січні-лютому 2023 року, а не березні 2023 року.

Акти надання послуг №РЕЯ73000121 від 31.01.2023 року та №РЕЯ73000363 від 28.02.2023 року підписані електронними підписами ТОВ Регіональна газова компанія та АТ Криворіжгаз, що підтверджується актом наданих послуг, роздруківкою протоколу руху документа/звіта та пов`язаних з ним повідомлень/квитанцій з системи електронного документообігу M.E.Doc, не заперечується відповідачем.

Розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат за зобов`язаннями січня 2023 року (акт надання послуг №РЕЯ73000121 від 31 січня 2023 року) зроблено з 26 грудня 2022 року, а за зобов`язаннями лютого 2023 року (акт надання послуг №РЕЯ73000363 від 28.02.2023) - з 26 січня 2023 року, тобто з урахуванням строків оплати зазначених в договорі.

Позивач зазначає про, що АТ Криворіжгаз жодним чином не повідомляло ТОВ Регіональна газова компанія про настання форс-мажорних обставин, що позбавляє відповідача права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності.

Щодо втрати відповідачем права здійснювати ліцензійну діяльність з розподілу природного газу, що призвело до фактичної втрати прибутку товариством, позивач зазначає, що постанова НКРЕКП про зупинення дії ліцензії з розподілу природного газу прийнята 28.07.2023 року, спір йде за несплату послуг отриманих ще в січні-лютому 2023 року.

Як видно з п. 1 Постанови НКРЕКП від 28 липня 2023 р. № 1388, причиною зупинення дії ліцензії є передача цілісного майнового комплексу з розподілу природного газу іншому суб`єкту господарювання, який отримав відповідну ліцензію, тобто це самостійне рішення Товариства. Відповідальність за прийняте рішення та всі фінансові ризики повинен нести керівник підприємства, а не його контрагенти.

Щодо клопотання про зменшення пені, позивач зазначив, що сторони, укладаючи спірний договір, погодили всі його істотні умови, в тому числі ціну, штрафні санкції, обсяги та строки надання послуг. Відтак відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за Договором, погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, обставинами, які входять до предмету доказування у даній справі є обставини укладення договору, природа договору, факт поставки товару, строк оплати, наявність заборгованості, правомірність нарахування штрафних санкцій.

Як убачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Регіональна газова компанія" (далі Сторона-1) та Акціонерним товариством "Оператор газорозподільної системи "Криворіжгаз" (далі Сторона-2) укладений договір №07/300920-32-РГК-SCD від 30.09.2020, відповідно до пункту 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, Сторона-1 надає Стороні-2 право строкового платного користування програмними продуктами в тому числі оновлення, додатки, доповнення та/або розширення функціоналу та консультаційні послуги по їх використанню (далі Послуги), а Сторона-2 зобов`язується сплатити за надані права та послуги обумовлену цим договором суму.

В пункті 1.2. договору вказано програмний продукт, на який передається право користування:

-RGC SCADA- сервіс для автоматичного збирання даних з вузлів обліку.

Функціональність сервісу:

- відображення інформації, прочитаної з коректорів у вигляді таблиць;

- побудова графіків за основними параметрами накопичених даних;

- створення звітів про роботу коректорів за вказаний період часу;

- перегляд інформації про витрату по групах;

- управління пристроями по віддаленому доступу;

- аналіз станів пристроїв.

Перелік послуг, що надаються за цим договором:

- консультування з питань використання програмних продуктів, зазначених в пункті 1.2. (п. 1.3. договору).

Згідно положень п. 3.1. договору, зокрема, у 2023 році Сторона-2 щомісячно сплачує Стороні-1:

- за право користування програмними продуктами, зазначених в п. 1.2. Договору, кошти в сумі 147 000, 00 грн, без ПДВ.

- за надані послуги, які зазначені в п. 1.3. Договору, кошти в сумі 28 500,00 грн, в тому числі ПДВ 4 750,00 грн.

Положення пункту 3.1. Договору змінювалися Сторонами, зокрема шляхом укладання 01.06.2022 Додаткової угоди № до договору № 07/300920-13-РГК- SCD від 30.09.2020 року, якою було передбачено, що: у 2023 році Сторона-2 щомісячно сплачує Стороні-1:

- за право користування програмними продуктами, зазначених в п. 1.2. Договору, кошти в сумі 147 000, 00 грн, без ПДВ.

- за надані послуги, які зазначені в п. 1.3. Договору, кошти в сумі 28 500,00 грн, в тому числі ПДВ 4 750,00 грн.

Також, Сторонами було змінено строк проведення розрахунків, а саме до 25 числа місяця, що передує місяцю надання послуг та користування програмними продуктами.

23.12.2022 Сторонами Договору № 07/300920-13-РГК- SCD від 30.09.2020 року було укладено Додаткову угоду № ДУ-2/07/300920-32-РГК-SCD, відповідно до умов якої Сторони домовились викласти з 01 січня 2023 року пункт 3.1. Договору у наступній редакції:

…У 2023 році Сторона-2 щомісячно сплачує Стороні-1:

- за право користування програмними продуктами, зазначених в п. 1.2. Договору, кошти в сумі 147 000,00 грн., крім того ПДВ 20% в сумі 29 400, 00 грн.

- за надані послуги, які зазначені в п. 1.3. Договору, кошти в сумі 28 500,00 грн, в тому числі ПДВ 4 750, 00 коп.

Відповідно до пункту 3.2 договору за підсумками звітного місяця Сторона-1 складає Акт приймання-передачі, який до 7 числа місяця наступного за звітним, надає Стороні-2.

Відповідно до пункту 3.3 договору Сторона-2 протягом п`яти робочих днів з дня отримання Акту підписує його та повертає один примірник Акту або мотивовану відмову від його підписання на адресу Сторони-1. У випадку ненадання у зазначений строк Стороні-1 підписаного Акту або мотивованої відмови, послуги вважаються наданими належним чином і такими, що підлягають оплаті Стороною-2.

Згідно з пунктом 3.4 договору підписання Акту приймання-передачі представником Сторони-1 є підтвердженням відсутності претензій з його боку щодо дотримання авторських прав, цілей та способів реалізації Стороною-2 права на користування програмними продуктами.

Згідно з пунктом 4.2 договору Сторона-1 має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за цим договором.

Сторона-2 на підставі положень пункту 4.3 договору зобов`язана серед іншого своєчасно та в повному обсязі проводити оплати за цим договором.

Відповідно до пункту 8.1 цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін, діє з 01.01.2020 по 31.12.2024 включно, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.

Відповідно до пункту 2.10 Додатку № 1 до Договору № 07/300920-13-РГК- SCD від 30.09.2020 Сторони домовилися, що Е-документи, які відправлені та підписані Сторонами з використанням ЕП (електронного підпису), мають повну юридичну силу, породжують права та обов`язки для Сторін, можуть бути представлені до суду в якості належних доказів та визнаються рівнозначними документам, що складаються на паперовому носії. Підтвердження передачі Е-документів (відправлення, отримання, тощо) вважається легітимним підтвердженням фактичного прийому-передачі таких документів уповноваженими особами Сторін і не вимагає додаткового доказування.

На виконання умов спірного договору позивачем виконані, а відповідачем прийняті послуги на загальну суму 409 800 грн 00 коп., що підтверджується актами надання послуг №РЕЯ73000121 від 31.01.2023 на суму 204 900 грн 00 коп., №РЕЯ73000363 від 28.02.2023 на суму 204 900 грн 00 коп., які сформовано та направлено до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Криворіжгаз" за допомогою системи електронного документообігу "M.E.Doc" у вигляді електронних документів (Е-документи).

Вищезазначений акти підписані електронними підписами Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональна газова компанія" та Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Криворіжгаз", що підтверджується протоколами руху документа / звіту та пов`язаних з ним повідомлень/квитанцій з системи електронного документообігу "M.E.Doc" (а.с. 14-17).

Позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором 07/300920-13-РГК- SCD від 30.09.2020 в частині своєчасної сплати послуг за права та послуги у сумі 409 800 грн 00 коп., проти чого заперечує відповідач, що і є причиною виникнення спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (частина 1 статті 193 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Позивач просить стягнути з відповідача 409 800 грн 00 коп заборгованості за надані права та послуги за січень-лютий 2023 року.

Відповідно пункту 3.1 договору (в редакції додаткової угоди від 23.12.2022 № ДУ-2/07/300920-32-РГК-SCD) строк проведення розрахунків - до 25 числа місяця, що передує місяцю надання послуг та користування програмними продуктами.

Відповідач заперечив щодо суми основного боргу та вказав, що не мав доступу до серверів та мережевого обладнання з 17.03.2023.

Суд не приймає заперечення відповідача щодо суми основного боргу та зазначає, що акти наданих послуг, що містяться в матеріалах справи підписані між сторонами за допомогою електронного підпису з огляду на таке.

Кожен електронний доказ (оригінал) зазвичай містить таку приховану інформацію як метадані. Метадані - це відомості про інші дані, і іноді їх називають "цифровим відбитком" електронних доказів. Він може включати важливі доказові дані, такі як дата й час створення чи модифікації файлу чи документа, або автор, а також дата й час, коли дані були надіслані. Безпосередній доступ до метаданих зазвичай недоступний.

Верховний Суд також звертає увагу на презумпцію цілісності (достовірності) електронних доказів, що означає, що доказ вважається цілісним (достовірним), поки інша сторона цього не спростує.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21.

В матеріалах справи відсутні докази зауважень відповідача щодо обсягів та якості наданих послуг.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення суму заборгованості, яка утворилась за надані послуги у січні - лютому 2023 року. Натомість, відповідач позбавився доступу до серверів та мережевого обладнання з 17.03.2023.

Станом на час розгляду справи доказів сплати заборгованості у повному обсязі від представників сторін не надійшло.

З урахуванням викладеного, господарський суд погоджується із такими доводами позивача та відхиляє доводи відповідача про відсутність заборгованості за отримані права та послуги за січень-лютий 2023 року у сумі 409 800 грн 00 коп.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 409 800 грн 00 коп. підлягають задоволенню.

Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписом статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає, що неустойкою (пенею, штрафом) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Нормою частини 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 5.2 договору передбачено, що у разі порушення Стороною-2 строків оплати, визначених розділом 3 цього Договору, Сторона-2 сплачує Стороні-1 пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу, але не вище подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення.

У зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати наданих послуг, позивачем останньому нараховано пеню у розмірі 74 378 грн 70 коп. за загальний період прострочення з 26.12.2022 по 25.07.2023.

Відповідач надав контррозрахунок пені за зобов`язаннями січня 2023 року (Акт надання послуг № РЕЯ73000121 від 31 січня 2023) за період прострочення грошового зобов`язання з 14.02.2023 до 25.06.2023 становить 26 841 грн 90 коп.

Суд перевірив розрахунки пені, надані позивачем і відповідачем та встановив, що до стягнення підлягає пеня в розмірі 37 086 грн 90 коп.

Також суд звертає увагу, що позивачем допущено помилку при нарахуванні пені за зобов`язаннями січня 2023 року, оскільки 25.12.2022 неділя, отже початком прострочення виконання зобов`язання за актом надання послуг № РЕЯ3000121 від 31 січня 2023 буде 27.12.2022, а не 25.12.2022.

В частині стягнення пені в розмірі 204 грн 90 коп. слід відмовити.

Щодо клопотання відповідача про зменшення пені на 99% суд зазначає таке.

Відповідач посилається на те, що у зв`язку із зупинення дії ліцензії з розподілу природного газу, виданої АТ "Криворіжгаз" відповідно до постанови НКРЕП №1388 "Про зупинення дії ліцензії з розподілу природного газу, виданої АТ "Криворіжгаз" від 28.07.2023, яка набрала чинності з 01.08.2023. Також відповідач просить врахувати скрутний фінансовий стан, наявність дебіторської та кредиторської заборгованості.

Позивач проти клопотання відповідача про зменшення розміру пені заперечує, посилаючись на те, що постанова НКРЕКП про зупинення дії ліцензії з розподілу природного газу прийнята 28.07.2023, а спір йде за несплату послуг отриманих ще в лютому 2023 року. Також, сторони укладаючи договір, погодили всі його істотні умови, в тому числі ціну, штрафні санкції, обсяги та строки надання послуг. Відтак відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором, погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Згідно статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зробила наступні висновки.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Суд звертає увагу, що розмір заявленої пені, яка підлягає стягненню з відповідача (74 378 грн 70 коп.) складає 18,15% суми заборгованості, що залишилась несплаченою (409 800 грн 00 коп.). Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 20 840 грн 26 коп. інфляційних втрат та 13 485 грн 58 коп. 3% річних.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної особи тощо.

Разом з тим, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та засадах господарського судочинства, визначених статтею 2 Господарського процесуального кодексу України.

Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.

Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.

Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.

В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Суд об`єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, дійшов до висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача на 50 % та стягнення пені у розмірі 37 086 грн 90 коп.

Враховуючи дотримання балансу інтересів сторін, суд зазначає про неможливість зменшення розміру пені більше, ніж на 50%. Порушення дисципліни оплати наданих послуг у спірний період та прострочення оплати мали місце. Умови договору, в тому числі порядок та строк оплати, були відповідачу відомі, і останній міг, здійснивши своєчасну оплату, уникнути нарахування пені. За таких обставин подальше зменшення штрафних санкцій зможе привести до втрати неустойкою засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання.

Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем надано розрахунок 3% річних за загальний період прострочення оплати відповідачем вартості наданих послуг з 26.12.2022 по 14.02.2024, загальний розмір яких склав суму 13 485 грн 58 коп.

Відповідач надав контррозрахунок 3% річних за зобов`язаннями січня 2023 року (Акт надання послуг № РЕЯ73000121 від 31 січня 2023) за період прострочення грошового зобов`язання з 14.02.2023 до 31.12.2023, що становить 6 144 грн 93 коп.

Суд перевірив розрахунки 3% річних, надані позивачем і відповідачем, та встановив, що позивачем допущено аналогічну помилку, що і під час розрахунку пені, у зв`язку з чим до стягнення підлягає 3% річних в розмірі 13 468 грн 76 коп.

В частині стягнення 3% річних в розмірі 16 грн 85 коп. слід відмовити.

Щодо інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, суд враховує таке.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати в розмірі 20 840 грн 26 коп. нараховані за загальний період з січня 2023 по січень 2024.

Відповідач надав контррозрахунок інфляційних втрат за зобов`язаннями січня 2023 року (Акт надання послуг № РЕЯ 73000121 від 31 січня 2023) за період прострочення з лютого 2023 року по лютий 2024 року, що становить 9 562 грн 28 коп.

Суд перевірив розрахунки інфляційних втрат, надані позивачем і відповідачем та встановив, що до стягнення підлягають інфляційні втрати в розмірі 20 840 грн 26 коп.

Посилання відповідача на воєнний стан господарським судом до уваги не приймаються з огляду на таке.

За загальним правилом обов`язковою передумовою для покладення відповідальності за порушення зобов`язання є вина особи, яка його порушила (частина 1 статті 614 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

Стаття 218 Господарського кодексу України унормовує, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).

Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

В даному випадку сторона не надала доказів, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 409 800 грн 00 коп., 3% річних у розмірі 13 468 грн 73 коп., пені в розмірі 37 086 грн 90 коп., інфляційних втрат у розмірі 20 840 грн 26 коп.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Крім того, за змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

Так, позивачем сплачено судовий збір в розмірі 7 777 грн 57 коп., про що свідчить платіжна інструкція № 26851 від 15.02.2024.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 164 Господарського процесуального кодексу України, до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Статтею 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік" встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня 2024 року складає 3 028,00 грн.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до пп. 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору складає 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір").

Так, у позовній заяві позивачем заявлено вимогу майнового характеру, за яку підлягає сплаті судовий збір, враховуючи подання позовної заяви через систему "Електронний суд", у розмірі 6 222 грн 05 коп. (518 504 грн 54 коп. х 1,5% = 7 777 грн 57 коп. х 0,8 = 6 222 грн 05 коп.).

Таким чином, позивачем під час звернення з позовом до суду сплачена сума судового збору у більшому розмірі, яка повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду (п.2 ч. 1 ст.7 Закону України "Про судовий збір").

Отже, поверненню з Державного бюджету України підлягає судовий збір у розмірі 1 555 грн 52 коп.

Суд не вирішує питання повернення судового збору в цій частині, оскільки клопотання про його повернення позивачем не надавалось.

В іншій частині витрати зі сплаті судового збору судом покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 165, 233, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Криворіжгаз" (50051, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, проспект Металургів, 1, код ЄДРПОУ 03341397) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональна газова компанія" (01010, м. Київ, вул. Острозьких Князів, буд. 32/2; код ЄДРПОУ 37401646) 409 800 грн 00 коп. основного боргу, 37 086 грн 90 коп. - пені, 13 468 грн 73 коп. - 3% річних, 20 840 грн 26 коп. - інфляційних втрат, 6 222 грн 05 коп. - витрат по сплаті судового збору.

В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 12.06.2024.

Суддя І.А. Рудь