Рішення

від 07.06.2024 по справі 908/937/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 17/51/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.06.2024 Справа № 908/937/24

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Корсуна В.Л. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників матеріали справи № 908/937/24

за позовною заявою: товариства з обмеженою відповідальністю «ПИ-НКО ЛТД», 69001, м. Запоріжжя, вул. Рекордна, буд. 16, кв. 23

до відповідача: публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь», 69008, м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, буд. 72

про стягнення 469 626,30 грн

СУТЬ СПОРУ:

01.04.24 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява за вих. від 12.03.24 з вимогами товариства з обмеженою відповідальністю ПИ-НКО ЛТД (далі ТОВ ПИ-НКО ЛТД) до публічного акціонерного товариства Запоріжсталь (надалі ПАТ Запоріжсталь) про стягнення заборгованості за договором від 10.12.22 № 20/2022/2936 в розмірі 469 626,30 грн, а саме: 451 429,72 грн основного боргу, 12 317,00 грн інфляційних нарахувань, 5 802,22 грн 3 % річних та 77,36 грн 0,04 % за кожен день прострочення.

01.04.24 автоматизованою системою документообігу господарського суду здійснено автоматичний розподіл судової справи № 908/937/24 між суддями, яку передано на розгляд судді Корсуну В.Л.

Ухвалою від 08.04.24 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у господарській справі № 908/937/24, якій присвоєно № провадження 17/51/24 та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (без виклику) учасників справи.

16.04.24 до суду в системі Електронний суд надійшла заява за вих. від 16.04.24, в якій представник позивача зазначає про виправлення помилки в позовній заяві, а саме замість назви відповідача публічного акціонерного товариства Запорізький металургійний комбінат Запоріжсталь вказано публічне акціонерне товариство Запоріжсталь та просить суд в позовній заяві у всіх відмінках відповідача читати як публічне акціонерне товариство Запорізький металургійний комбінат Запоріжсталь.

Ухвалою від 17.04.24 виправлено в ухвалі суду від 08.04.24 про відкриття провадження у справі № 908/937/24 допущену описку, а саме зазначено відповідача як публічне акціонерне товариство Запорізький металургійний комбінат Запоріжсталь.

Враховуючи положення ст. 248 ГПК України, граничним строком розгляду цієї справи судом є 07.06.24 включно.

Частиною 1 ст. 251 ГПК України передбачено, що відзив подається протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Частинами 1-3 ст. 252 ГПК України визначено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через 30 днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом 30 днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.

Згідно із ч. 5 та ч. 7 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше 5 днів з дня отримання відзиву.

Як свідчать наявні матеріали справи, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін ні позивач, ні відповідач суду не надали. Докази зворотнього в матеріалах цієї справи відсутні.

В обґрунтування своєї правової позиції позивач у позовній заяві зазначив, що у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору №20/2022/2936 від 10.12.22 щодо своєчасності та повноти оплати поставленого товару виникла заборгованість у сумі 451 429,72 грн. За порушення строків оплати позивачем нараховано 12 317,00 грн інфляційних збитків, 5 802,22 грн 3% річних та 77,36 грн пені.

24.04.24 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що за результатами перевірки, проведеної Східним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків (акт перевірки №645/32-00-51-01-04/00191230 від 19.06.23) документально не підтверджено правомірність формування податкового кредиту ПАТ "ЗАПОРІЖСТАЛЬ" за рахунок податкових накладних, складених ТОВ "ПИ-НКО ЛТД" протягом грудня 2022 року. Крім того, що за результатами перевірки, проведеної Східним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків (акт перевірки №878/32-00-51-01-04/00191230 від 17.08.23) документально не підтверджено правомірність формування податкового кредиту ПАТ "ЗАПОРІЖСТАЛЬ" за рахунок податкових накладних, складених ТОВ "ПИ-НКО ЛТД" протягом квітня та травня 2023 року. Результати перевірки за вказаними актами було оскаржені ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь» до Запорізького окружного адміністративного суду, розгляд справ на даний момент триває. Враховуючи викладені обставини, на думку відповідача, звернення з даним позовом про стягнення заборгованості є передчасним.

У відповіді на відзив, яка надійшла 02.05.24 через систему «Електронний суд», позивач вказує, що, по-перше, відповідачем не оплачені поставки товару, які були здійснені у серпні 2023 року. Відзив відповідача не містить, а ні норму діючого законодавства, а ні фактичних обставин щодо дій, що не були виконані або що підлягають виконанню позивачем. Зокрема, безпосередньо порушення, що закладені в умови п.10.14 Договору (вимог пов`язаних з державною реєстрацією, знаходженням за місцем реєстрації, у своєчасній сплаті податків, зборів та інших обов`язкових платежів) не виявлені. По-друге, відповідачем не надано документи за результатами перевірки, з яких би випливало, що податкова має якісь претензії до ТОВ "ПИ-НКО ЛТД". Надані до матеріалів справи акти перевірок податкового органу - від 17.08.23 №878/32-00-51- 01-04/00191230 від 19.06.2023 № 645/32-00-51-01-04/00191230 відображає взаємовідносини ТОВ "ПИ-НКО ЛТД" з ПАТ «Запоріжсталь» за грудень 2022 року, квітень 2023 року та травень 2023 року. Таким чином, посилання на Акти перевірки податкового органу, що надані до матеріалів справи не мають жодного відношення, а ні до предмету, а ні до підстав позову.

Крім того, 31.05.24 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 24 500,00 грн.

06.07.24 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на заяву про відшкодування витрат на правову допомогу, в якій останній просить суд зменшити розмір заявлених витрат на правову допомогу до 1 000,00 грн.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Наявні матеріали справи за № 908/937/24 дозволяють розглянути справу по суті спору.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення 07.06.24.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

10.12.22 між ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь» /покупець/ та ТОВ «ПИ-НКО ЛТД» /постачальник/ укладено договір №20/2022/2936 (надалі договір), за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов`язався передати, а покупець прийняти та оплатити лісоматеріали (надалі ресурси) на умовах, передбачених цим договором.

Кількість, номенклатура ресурсів зазначаються в специфікаціях до цього договору, які є його невід`ємною частиною (п. 2.1. договору).

Відповідно до п. 5.2. договору, оплата за поставлені ресурси провадитиметься протягом строку, зазначеного у специфікації, що обчислюється з моменту поставки ресурсів та надання документів, зазначених у п. 6.4. цього договору (рахунок на оплату ресурсів та видаткова накладна; супровідні та транспортні документи; сертифікат або паспорт якості постачальника від виробника (у разі, якщо постачальник не являється виробником); карантинний сертифікат).

Як зазначає позивач, 17.05.23 сторонами підписано специфікацію №3 та 11.08.23 підписано специфікацію №8 до договору.

За умовами п. 5 вказаних специфікацій, строк оплати поставлених ресурсів протягом 60 календарних днів з моменту поставки ресурсів і надання повного пакету документів згідно п. 6.4. договору.

На виконання умов договору позивачем поставлено відповідачеві товар на загальну суму 588 954,56 грн, на підтвердження чого позивачем надано наступні документи:

- заявка на поставку лісоматеріалів за вих. №2020972 від 01.08.23, рахунок-фактура № СФ-0000070 від 05.08.23, видаткова накладна № РН-0000062 від 05.08.23 на суму 184 657,20 грн з ПДВ, залізнична накладна від 05.08.23, акт вхідного контролю №844 від 15.08.23, податкова накладна №3 від 05.08.23 та квитанція про її реєстрацію. Строк оплати за даною поставкою - до 04.10.23 включно;

- рахунок-фактура № СФ-0000072 від 12.08.23, видаткова накладна № РН-0000065 від 12.08.23 на суму 201650,98 грн з ПДВ, залізнична накладна від 12.08.23, акт вхідного контролю №864 від 24.08.23, податкова накладна №5 від 12.08.23 та квитанція про її реєстрацію. Строк оплати за даною поставкою - до 11.10.23 включно;

- рахунок-фактура № СФ-0000073 від 14.08.23, видаткова накладна № РН-0000066 від 14.08.23 на суму 202 646,38грн з ПДВ, залізнична накладна від 14.08.23, акт вхідного контролю №871 від 25.08.23, податкова накладна №6 від 14.08.23 та квитанція про її реєстрацію. Строк оплати за даною поставкою - до 13.10.23 включно.

Про отримання відповідачем поставленого товару свідчать підписи уповноваженої особи відповідача на видаткових накладних, а також акти вхідного контролю поставленого товару, складені відповідачем. Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідачем факт отримання такого товару не спростовувався.

Як свідчить інформаційне повідомлення про зарахування коштів №885887 від 13.10.23, відповідачем лише частково сплачено товар за рахунком №СФ-0000073 від 14.08.23 на загальну суму 137 524,84 грн.

У зв`язку з несплатою відповідачем заборгованості, позивачем надіслано на його адресу претензію за вих. №151/01-24 від 15.01.24.

Відповіді на претензію не надано, заборгованість не погашена.

Несплата відповідачем заборгованості за отриманий товар у сумі 451 429,72 грн стала підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення суми заборгованості в примусовому порядку.

Судом прийнято до уваги, що вказаний договір в установленому законом порядку не оспорювався, не визнавався недійсним та його дія не припинена. Доказів зворотнього жодною із сторін суду не надано.

Оцінивши наявні у матеріалах справи документи (докази) суд дійшов висновку про наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (ГК України), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до положень ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Аналогічний припис містить ГК України, частинами 1, 7 ст. 193 якого встановлено, що суб`єкти господарювання та ін. учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1). ... Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом (ч. 7).

Суд звертає увагу на те, що ані Цивільний кодекс України, ані Господарський кодекс України не дають визначення вистриб`юторського договору та не визначають його істотних умов.

Як передбачено ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

За своєю правовою природою, договір дистрибуції близький до договору купівлі-продажу та договору поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Загальними положеннями про купівлю-продаж визначено обов`язок покупця оплати товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Як вже зазначалося в тексті цього рішення, пунктом 5 специфікацій до договору визначено строк оплати поставленого товару протягом 60 календарних днів з моменту поставки товару.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. (1) Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. (2)

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом (ч.1 ст. 612 ЦК).

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «ПИ-НКО ЛТД» про стягнення з ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь» 451 429,72 грн заборгованості за поставлений товар обґрунтовані, доведені та підлягають задоволенню.

При цьому, судом не приймаються до уваги заперечення відповідача про передчасність позовних вимог з тих підстав, що перевірки податковим органом проводились щодо взаємовідносин сторін з поставки товару у грудні 2022 року, квітні та травні 2023 року, в той час як предметом розгляду в даній справі є поставка товару у серпні 2023 року.

Відповідно до положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Факт прострочення здійснення оплати підтверджується матеріалами справи та не спростований відповідачем.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Статтею 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч.1 ст. 230 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до ст. ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 № 543/96-ВР Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.2. договору сторони погодили, що у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати ресурсів, покупець сплачує пеню у розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у відповідному періоді.

Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3 % річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлено інший розмір відсотків.

При перевірці періодів нарахування заявлених до стягнення пені та 3% річних судом встановлено, що позивачем помилково включено в періоди нарахування останній день строку, коли мала бути здійснена оплата за поставлений товар.

Перевіривши за допомогою комп`ютерної юридичної інформаційно-пошукової системи Законодавство виконані позивачем розрахунки, судом встановлено, що стягненню підлягає пеня у сумі 76,97 грн, 3% річних у сумі 5 765,12 грн, інфляційні втрати у розмірі 12 317,00 грн.

За викладених обставин, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно до задоволених вимог.

Стосовно розподілу судових витрат на правничу допомогу суд зазначає таке.

Частиною 1 ст. 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Позивачем в позовній заяві наведено попередній розмір суми судових витрат (витрат на надання правової допомоги), який становить 25 000,00 грн.

Частиною 1 ст. 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, у т.ч., належать витрати на професійну правничу допомогу (ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Частинами 1 і 2 ст. 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Як вже зазначалося, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судові витрати у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в т.ч. гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

На підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу, позивачем надано копії наступних документів:

- договір №8 від 01.03.24 про надання правничої допомоги, укладений між адвокатом Шонією М.В. та ТОВ «ПИ-НКО ЛТД» з додатками;

- акт №1/8/2024 від 30.05.24 надання послуг з правничої допомоги на суму 4500,00 грн.

Крім того, на підставі п. 4 додатку 2 до договору про надання правничої допомоги позивачем заявлено до відшкодування винагороду адвоката за досягнення рішення за результатами розгляду в суді справи про стягнення заборгованості за користь клієнта (І інстанція) 20 000,00 грн.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Враховуючи ст. 28 Правил адвокатської етики (затв. звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017) необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Суд, здійснюючи розподіл судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) вказує наступне.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Розподіляючи витрати за послуги адвоката суд вказує, що наявні в матеріалах справи вказані вище докази на підтвердження заявлених витрат на правничу допомогу, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у такому розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок позивача, відповідно до положень ст. 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.10.19 у справі № 922/445/19 сформувала правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат та зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а, натомість, покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у т.ч. чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Щодо стягнення «гонорару успіху», суд вважає за необхідне зазначити таке.

Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.20 у справі №904/4507/18 дійшла висновку про можливість існування "гонорару успіху" як форми оплати винагороди адвокату; визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як "гонорар успіху", що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ЄСПЛ застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.14 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

З урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склались між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат (відшкодування їх за рахунок іншої сторони) у формі "гонорару успіху", суд повинен виходити не з договору між адвокатом та клієнтом, який створює саме для них права та обов`язки, та погодженого ними розміру гонорару (в даному випадку визначеного ними у фіксованому розмірі 20 000,00 грн), а й з пропорційності цих витрат фактично понесеним судовим витратам, безпосередньо пов`язаним з розглядом справи, які визначені адвокатом та оцінені судом, зокрема з точки зору складності цієї справи та розумної необхідності цих судових витрат для даної справи. Адже саме розмір витрат, понесених позивачем на фактично надані реальні та неминучі послуги на правничу допомогу, і саме з метою досягнення певного правового результату вирішення конфлікту сторін часткове задоволення позивачеві позову, кореспондується з витратами, які має право відшкодувати на свою користь позивач як судові витрати, понесені ним на сплату гонорару успіху, за рахунок відповідча.

Тобто, судові витрати, які за своєю суттю є додатковою оплатою за успішне завершення справи в суді ("гонорар успіху") до оплати за фактично надані послуги, про яку сторони домовились у договорі про надання правової допомоги.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 915/294/21.

У даному випадку, з огляду на ступінь складності даної справи (дана справа про стягнення заборгованості за поставку товару за трьома видатковими накладними не є складною, не потребувала багато часу та опрацювання), практика судів по такій категорії спорів є сталою, враховуючи, що розмір гонорару обумовлений сторонами до сплати в твердому розмірі під відкладальною умовою, «гонорар успіху» є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат, знаходиться в причинно-наслідковому зв`язку (у пов`язаності) з розглядом даної справи.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.19 у справі № 922/445/19.

Як вказала колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 07.11.19 у справі № 905/1795/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, а також клопотання відповідача у цій справі про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд вважає, що обґрунтованою та такою, що відповідає зазначеним вище критеріям, є сума винагороди в розмірі 14 498,04 грн (при цьому, судом присуджено до стягнення не всю суму «гонорару успіху» (20 000 грн), а 10 000 грн), яка в даному випадку і підлягає відшкодуванню відповідачем на користь позивача за наслідками розгляду даної справи.

Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 15, 24, 126, 129, 130, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 236, 237, 238, 240, 241, 247-252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» (69008, м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, буд. 72, код ЄДРПОУ 00191230) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ПИ-НКО ЛТД» (69001, м. Запоріжжя, вул. Рекордна, буд. 16, кв. 23, код ЄДРПОУ 32638696) - 451 429 (чотириста п`ятдесят одну тисячу чотириста двадцять дев`ять) грн 72 коп. основного боргу, 76 (сімдесят шість) грн 97 коп. пені, 3% річних у сумі 5 765 (п`ять тисяч сімсот шістдесят п`ять) грн 12 коп., інфляційні втрати у розмірі 12 317 (дванадцять тисяч триста сімнадцять) грн 00 коп., судовий збір у розмірі 7 043 (сім тисяч сорок три) грн 84 коп., витрати на правничу допомогу у розмірі 14 498 (чотирнадцять тисяч чотириста дев`яносто вісім) грн 04 коп. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 253-285 ГПК України та п.п. 17.5. п. 1 Розділ ХІ «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» ГПК України.

Повний текст рішення складено 12.06.24.

Суддя В.Л. Корсун