ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
21.02.2024Справа № 910/6314/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Степов`юк С.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МОРСЬКИЙ ПОРТ ДУНАЙ-КІЛІЯ" вул. Портова, буд. 4, м. Кілія, Кілійський район, Одеська область, 68300
до Фонду державного майна України вул.Генерала Алмазова 18/9, м. Київ, 01133
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" 01135, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 14
третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Еліксир України" 21029, Вінницька область, Вінницький район, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, будинок 114-В, офіс 203-6
третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державне підприємство "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" 68355, Одеська область, Кілійський район, місто Вилкове, вул. Придунайська, будинок 2
третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях 65048, Одеська область, місто Одеса, вулиця Велика Арнаутська, будинок 15
про визнання незаконними та скасування наказів
Представники сторін:
від позивача: Згода О.О.
від відповідача: Пономаренко В.С.
від третьої особи 1: не з`явився.
від третьої особи 2: Колодяжний Д.П.
від третьої особи 3: не з`явився.
від третьої особи 4: Стапінський В.О.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Морський порт Дунай-Кілія" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фонду державного майна України про визнання незаконними та скасування: наказу ФДМУ № 1240 від 03.12.2019 року "Про прийняття рішення про приватизацію Єдиного майнового комплексу державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" (код за ЄДРПОУ 01125206)"; наказу ФДМУ № 1 від 04.01.2022 року "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2022 році" в частині затвердження приватизації Єдиного майнового комплексу державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" (код за ЄДРПОУ 01125206), зазначеного в переліку єдиних майнових комплексів державних підприємств і їх структурних підрозділів, у тому числі тих, що передані в оренду, який є Додатком № 2 до даного наказу, та в частині проведення заходів щодо приватизації даного Єдиного майнового комплексу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на проведення приватизації об`єктів портової інфраструктури загального користування всупереч приписам ч. 2 ст. 4 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" та за відсутності згоди на продаж майна, яке знаходиться у спільній частковій власності позивача - ТОВ "Морський порт Дунай-Кілія" та Держави Україна в особі Фонду державного майна України, у зв`язку з чим вказані накази ФДМУ мають бути визнані незаконними та скасовані.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.05.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/6314/23, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 15.06.2023 року та залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" (01135, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 14, код ЄДРПОУ 38727770).
Судом доведено до відома сторін, що через систему "Електронний суд" 31.05.2023 року від ДП "Адміністрація морських портів України" надійшло клопотання б/н від 31.05.2023 року про долучення до матеріалів справи пояснень, в яких третя особа зазначає, що оспорювані накази Фонду державного майна України є такими, що прийняті у порядку та в межах компетенції щодо приватизації Єдиного майнового комплексу державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", а також приватизація вказаного ЄМК ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" не стосується ДП «АМПУ», оскільки Фондом державного майна України не приймалось будь - яких рішень щодо об`єктів, право господарського відання стосовно яких належить ДП «АМПУ»; через канцелярію суду 01.06.2023 року від уповноваженого представника відповідача надійшло клопотання б/н від 29.05.2023 року про поновлення пропущеного строку на подачу відзиву на позовну заяву, а також 01.06.2023 року надійшов відзив на позовну заяву б/н, б/д з доказами направлення іншим учасникам справи, в якому Фонд державного майна України заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що належні позивачеві санпропускник з котельнею літ. «Б-Б1» площею 163,5 кв. м та павільйон морвокзалу літ. «X», площею 177,1 кв.м за адресою: м. Кілія, вул. Портова, 4 не входять до складу Єдиного майнового комплексу "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", через виставленого на приватизаційний аукціон майна відсутні належні позивачеві об`єкти, відтак Фонд не повинен був отримувати дозвіл у позивача для прийняття рішення про приватизацію Єдиного майнового комплексу «МТП Усть-Дунайськ» та внесення його до відповідних переліків, як і не мав отримувати дозвіл на проведення електронного аукціону з продажу державного майна. Додатково відповідач наголошує, що позивач не зазнав жодного втручання в свої права внаслідок прийняття наказу про приватизацію Єдиного майнового комплексу ДП «МТП Усть-Дунайськ», що свідчить про безпідставність позовних вимог та відсутність підстав для задоволення позову. Документи судом долучені до матеріалів справи.
Також 05.06.2023 року від уповноваженого представника позивача через канцелярію суду надійшло клопотання № 647/05-23 від 26.05.2023 року про приєднання доказів до матеріалів справи, зокрема, висновку експерта № 005/23 від 08.05.2023 року; від уповноваженого представника відповідача 06.06.2023 року - заява б/н б/д про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ТОВ "Еліксир Україна", заява б/н б/д про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет стороні відповідача - Державне підприємство "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", а також заява б/н б/д про залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет стороні відповідача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях; 06.06.2023 року від відповідача надійшла заява б/н б/д про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет стороні відповідача - Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України; від уповноваженого представника третьої особи - ДП "Адміністрація морських портів України" 07.06.2023 року надійшли пояснення № 1669/10-01-01/вих від 30.05.2023 року, в яких Державне підприємство зазначає, що Фондом державного майна України було дотримано всі передбачені законодавством вимоги під час формування об`єктів Єдиного майнового комплексу ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" та проведено приватизаційний аукціон у встановленому законом порядку. Додатково третя особа - ДП «Адміністрація морських портів України» зазначає, що приватизація Єдиного майнового комплексу ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" не буде мати впливу безпосередньо на підприємство, оскільки Фондом державного майна України не приймалось будь-яких рішень щодо об`єктів, право господарського відання стосовно яких належить ДП «Адміністрація морських портів України», та при продажу єдиного майнового комплексу відбудеться зміна його власника і відповідно форми власності. Документи судом долучені до матеріалів справи.
Окрім цього, засобами електронного зв`язку 13.06.2023 року від ТОВ "Еліксир Україна" надійшло клопотання вих. 12/6 № 1 від 12.06.2023 року про залучення останнього в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача та надання строку для подання пояснень щодо позову; від ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" надійшла заява б/н від 12.06.2023 року про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача. Вказані документи судом долучено до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 року частково задоволені заяви відповідача про залучення до участі у справі третіх осіб та задоволені заяви ТОВ "Еліксир Україна", а також ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" про вступ у справу в якості третіх осіб, залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Еліксир України", Державне підприємство "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" та Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, у зв`язку з чим продовжено за ініціативою суду строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 27.07.2023 року.
Судом повідомлено, що через канцелярію суду від третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача надійшло 20.06.2023 року клопотання № 12/06 №1 від 12.06.2023 року про залучення ТОВ "Еліксир України" до участі у справі в якості третьої особи; від представника позивача 21.06.2023 року на виконання вимог ухвали від 15.06.2023 року надійшов лист № 670/06-2023 від 16.06.2023 року з підтвердженням направлення позовної заяви з додатками третім особам; від відповідача 27.06.2023 року на виконання вимог ухвали від 15.06.2023 року надійшов лист № 01-37/43424/23 від 27.06.2023 року з підтвердженням направлення копії відзиву на позовну заяву з додатками на адресу третіх осіб; від представника позивача 28.06.2023 року надійшла відповідь на відзив № 677/06-23 від 19.06.2023 року з доказами направлення іншим учасникам справи, в якій позивач не погоджується з доводами Фонду державного майна України, наведеними у відзиві на позовну заяву та наголошує, що Фондом відчужуються об`єкти, які не підлягають приватизації та повинні залишитись у власності Держави, а також зазначає про невідповідність на даний час часток співвласників майна та необхідність отримання згоди позивача на розпорядження спільним майном; від представника третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, надійшли пояснення щодо позову вих. № 10/7 № 1 від 10.07.2023 року з доказами направлення іншим учасникам справи; від представника відповідача 25.07.2023 року надійшло клопотання б/н від 20.07.2023 року про застосування позовної давності, залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду; засобами електронного зв`язку від представника позивача надійшло клопотання № 711/07-23 від 25.07.2023 року про витребування доказів, а саме витребувати в Комунального підприємства Кілійської міської ради "Бюро технічної інвентаризації" належним чином завірені копії матеріалів інвентаризаційної справи комплексу будівель та споруд за адресою: Одеська область, місто Кілія, вулиця Портова (в минулому Железнякова), будинок 4, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 107418151223, а також від представника позивача надійшло клопотання № 712/07-23 від 25.07.2023 року про призначення експертизи; засобами електронного зв`язку 27.07.2023 року від третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача надійшли заперечення б/н, б/д на клопотання про призначення експертизи та витребування доказів; від представника позивача 26.07.2023 року надійшло клопотання вих. № 713/07-23 від 25.07.2023 року про приєднання доказів до матеріалів справи, а саме копії заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський Порт Дунай-Кілія" "03-01/23 від 03.01.2023 року, копію відповіді Комунального підприємства Кілійської міської ради "Бюро технічної інвентаризації" №1892 від 11.01.2023 року з додатками, копії висновку судової будівельно-технічної експертизи №38/23 від 13.07.2023 року; від третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 27.07.2023 року надійшло клопотання б/н від 26.07.2023 року про відкладення підготовчого засідання у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю представника, докази додані. Вказані документи судом долучено до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2023 року за усними клопотаннями уповноважених представників відповідача та третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача про відкладення підготовчого засідання для надання можливості ознайомитися з наданими процесуальними документами та надати свою правову позицію щодо поданих заяв і клопотань, а також неявкою в судове засідання уповноважених представників третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача та третіх осіб 2, 3, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, відкладено підготовче засідання на 17.08.2023 року.
Так, у зв`язку із оголошенням повітряної тривоги у місті Києві 17.08.2023 року судове засідання не відбулося.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2023 року призначено підготовче засідання на 14.09.2023 року.
Судом встановлено, що до початку судового засідання через систему "Електронний суд" 10.08.2023 року та через канцелярію суду 11.08.2023 року від представника третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача надійшли двоє ідентичних пояснень б/н від 09.08.2023 року щодо заяви про застосування позовної давності з доказами направлення іншим учасникам справи, через канцелярію суду надійшли двоє ідентичних заперечень б/н, б/д на клопотання позивача про приєднання доказів до матеріалів справи з доказами направлення іншим учасникам справи, а також надійшли заперечення б/н, б/д на клопотання про призначення експертизи та витребування доказів з доказами направлення іншим учасникам справи; засобами електронного зв`язку 17.08.2023 року від представника третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача надійшли пояснення № 793/01/04-23 від 16.08.2023 року з доказами направлення іншим учасникам справи, в яких ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» зазначає, що позивачем не надано доказів порушення оспорюваним наказами ФДМУ його прав та інтересів, не зазначено яким чином рішення Фонду державного майна України про приватизацію стосуються його прав та інтересів, у зв`язку з чим вважає позов необґрунтованим та безпідставним; через систему "Електронний суд" 05.09.2023 року та через канцелярію суду 07.09.2023 року від представника третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ТОВ «Еліксир Україна» надійшли двоє ідентичних пояснень б/н від 05.09.2023 року з доказами направлення іншим учасникам справи, в яких товариство просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі посилаючись на те, що оскаржуваними наказами не визначався склад майна, який підлягає приватизації, відсутній обов`язок Фонду отримувати згоду позивача як співвласника під час відчуження частки у майні спільної часткової власності, а об`єктом приватизації є саме єдиний майновий комплекс з визначенням його окремих складових (з зазначенням найменувань, літер та площі), отже в сукупності третя особа наголошує на відсутності доказів порушення прав позивача за наслідками прийняття Фондом державного майна України оспорюваних наказів, позаяк зміна складу співвласників не може свідчити про порушення прав та інтересів позивача; засобами електронного зв`язку 14.09.2023 року від представника позивача надійшла заява б/н, б/д з питаннями для проведення експертизи в новій редакції. Вказані документи судом долучені до матеріалів справи.
У підготовчому судовому засіданні 14.09.2023 року для вирішення клопотань позивача про призначення експертизи та витребування доказів судом протокольною ухвалою оголошено перерву на 21.09.2023 року.
Розглянувши в підготовчих судових засіданнях 14.09.2023 року та 21.09.2023 року клопотання позивача № 712/07-23 від 25.07.2023 року та № 711/07-23 від 25.07.2023 року про призначення судової будівельно - технічної експертизи та витребування доказів для проведення експертизи, а саме витребування у Комунального підприємства Кілійської міської ради "Бюро технічної інвентаризації" належним чином завірених копій інвентаризаційної справи комплексу будівель та споруд за адресою: Одеська область, місто Кілія, вулиця Порика, будинок 4, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 107418151223, за умови наявності інших доказів, що можуть підтвердити або спростувати обставини справи, судом протокольною ухвалою відмолено в задоволенні клопотань позивача за відсутністю на даній стадії судового процесу процесуальної необхідності призначення експертизи та витребування доказів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2023 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 01.11.2023 року.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 01.11.2023 року на стадії вступного слова перед вступним словом представника третьої особи - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях судом протокольною ухвалою оголошено перерву на 20.12.2023 року.
Проте, у зв`язку із перебування судді Селівона А.М. на лікарняному, судове засідання 20.12.2023 року не відбулося.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.01.2024 року судове засідання з розгляду справи по суті призначене на 24.01.2024 року.
Судом повідомлено, що через систему «Електронний суд» 10.11.2023 року від ТОВ «Еліксир Україна» надійшли додаткові пояснення б/н від 10.11.2023 року, в яких третя особа зазначає, що задоволення позовних вимог позивача про визнання незаконними і скасування наказів ФДМУ не може призвести до захисту (відновлення) жодних прав та інтересів позивача, оскільки такі рішення вже були реалізовані (виконані) та вичерпали свою дію шляхом проведення електронного аукціону з продажу об`єкту малої приватизації - Єдиного майнового комплексу ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" та укладення договору купівлі - продажу цього об`єкта малої приватизації від 14.04.2023 року. Пояснення судом долучені до матеріалів справи.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 24.01.2024 року за клопотанням представника позивача судом протокольною ухвалою оголошено перерву на 21.02.2024 року.
До початку судового засідання 21.02.2024 року від позивача через систему «Електронний суд» 16.02.2024 року надійшла заява б/н від 15.02.2024 року про приєднання до матеріалів справи доказів на підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, разом з доказами надсилання їх копій іншим учасникам справи. Заява судом долучена до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін та учасників справи станом на 21.02.2024 року до суду не надходило.
У судові засідання з розгляду справи по суті 01.11.2023 року, 24.01.2024 року та 21.02.2024 року з`явилися уповноважені представники позивача, відповідача, третіх осіб 2, 4, уповноважені представники третіх осіб 1, 3 - не з`явились.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Про дату, час і місце проведення судових засідань з розгляду справи по суті 01.11.2023 року, 24.01.2024 року та 21.02.2024 року треті особі 1, 3 відповідно до норм ст. 6 ГПК України повідомлені належним чином шляхом надсилання копій ухвал суду від 21.09.2023 року про закриття підготовчого провадження, 01.01.2024 року та 24.01.2024 року про призначення засідань з розгляду справи № 910/6314/23 по суті до їх електронних кабінетів, факт отримання яких 14.10.2023 року, 03.01.2024 року та 26.01.2024 року підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про доставку електронних листів до електронних кабінетів.
Про поважні причини неявки в судові засідання 01.11.2023 року, 24.01.2024 року та 21.02.2024 року представників третіх осіб 1, 3 суд не повідомлено.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
З огляду на вищевикладене, оскільки треті особи 1, 3 не скористались наданими їй процесуальними правами, зокрема, представники останніх не з`явились в судові засідання з розгляду справи по суті 24.01.2024 року та 21.02.2024 року, за відсутності заперечень щодо розгляду справи по суті та клопотань про відкладення судових засідань, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи за відсутності представників третіх осіб 1, 3 виключно за наявними матеріалами.
У судових засіданнях з розгляду справи по суті 01.11.2023 року, 24.01.2024 року та 21.02.2024 року представник позивача, який приймав участь в режимі відеоконференції, підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судових засіданнях з розгляду справи по суті 01.11.2023 року, 24.01.2024 року та 21.02.2024 року проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Представники третіх осіб 2, 4 в судових засіданнях з розгляду справи по суті 01.11.2023 року, 24.01.2024 року та 21.02.2024 року надали пояснення щодо суті спору та просили відмовити в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 21.02.2024 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін та учасників справи, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Згідно із частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб; суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках .
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Суд зазначає, що відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
Статтею 41 Конституції України та статтями 316, 317 Цивільного кодексу України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до положень статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
За приписами статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до ст.356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, що складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому (постанова Верховного Суду від 16.06.2022 року у справі № 920/65/21).
Відповідно до ч.1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Згідно статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Частиною 4 ст. 334 Цивільного кодексу України передбачено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; обтяження - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, яка встановлена або законом, або актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або яка виникає на підставі договорів.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 вказаного Закону обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно.
Тобто, державна реєстрація - це не підстава набуття права власності, а засвідчення державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Відповідне положення міститься у постанові Верховного Суду від 24 січня 2020 року № 910/10987/18.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.
Частина 2 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, зокрема, згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, що позивачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Морський порт Дунай - Кілія» у складі об`єкту нерухомого майна реєстраційний номер 107418151223 за адресою: Одеська область, Кілійський район, м. Кілія, вул. Железнякова, 4 на праві спільної часткової власності належить 6/100 частин комплексу будівель та споруд, які складаються з санпропускника з котельнею літ. «Б-Б1» площею 163,5 кв.м, павільйону морвокзалу літ. «X», площею 177,1 кв.м, всього загальною площею 340,6 кв.м.
Підставою реєстрації 19.10.2022 року за позивачем права спільно часткової власності на вказані об`єкти зазначено акт приймання-передачі нерухомого майна б/н від 19.10.2022 року, укладений між ТОВ «Ларнс» та ТОВ «Морський порт Дунай - Кілія».
При цьому, як на підставу набуття права власності на вказане нерухоме майно позивач посилається на акти державного виконавця про проведені прилюдні торги від 01.03.2007 року про придбання об`єктів нерухомості фізичною особою ОСОБА_1 , за яким в подальшому зареєстровано право власності на 6/100 частин вищевказаного комплексу будівель та споруд; рішення Кілійського районного суду Одеської області від 15.03.2007 року у справі № 2-818/2007; договір купівлі - продажу частини комплексу будівель та споруд від 29.11.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Кілійського районного нотаріального округу Децик Е.М., зареєстровано в реєстрі за №8368; Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 05.07.2019 року, видане державним нотаріусом Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса, зареєстроване в реєстрі за № 1-673 та видане ТОВ «ЛАРНС»; акт приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ «МОРСЬКИЙ ПОРТ ДУНАЙ-КІЛІЯ» від 19.10.2022 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за №№ 3746, 3747; Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 313776987 від 31.10.2022 року тощо.
Так, згідно змісту рішення Кілійського районного суду Одеської області від 15.03.2007 року у справі № 2-818/2007, яке набрало законної сили 27.03.2007 року, визнано такими що відбулися прилюдні торги від 16.02.2007 року по реалізації будівлі павільйону Морвокзалу за літ. «Х», інв. № 860 та будівлі санпропускника з котельною за літ. «Б-Б-1»,інв. № 841, акти державного виконавця Державної виконавчої служби у Кілійському районі про проведені прилюдні торги, затверджені начальником ДВС у Кілійському районі Одеської області від 01.03.2007 року законними. Визнано за ОСОБА_1 право власності на: будівлю павільйону Морвокзалу за літ. «Х», інв. № 860, загальною площею приміщень 177,1 кв.м, та будівлю санпропускника з котельною за літ. «Б-Б-1»,інв. № 841, загальною площею приміщень 163,5 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та складають 6/100 долей від всього комплексу будівель і спору.
В подальшому гр. ОСОБА_1 на підставі договору купівлі - продажу частини комплексу будівель та споруд від 29.11.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Кілійського районного нотаріального округу Децик Е.М., зареєстровано в реєстрі за №8368, передано у власність Фірми «Давос» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю 6/100 частин комплексу будівель і споруд, що знаходяться в АДРЕСА_1 , та складаються і цілому з будівель і споруд загальною площею 5489,60 кв.м, зазначених в схематичному плані, а саме будівлю павільйону Морвокзалу за літ. «Х», інв. № 860, загальною площею приміщень 177,1 кв.м, та будівлю санпропускника з котельною за літ. «Б-Б-1»,інв. № 841, загальною площею приміщень 163,5 кв.м, всього загальною площею 340,6 кв.м.
Вказані об`єкти нерухомого майна зареєстровані в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майна за реєстраційним номером № 19841462 за Фірмою «Давос» у формі ТОВ (витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 16921134, виданий Комунальним підприємством «Районне бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» від 05.12.2007 року), що також підтверджується наявним в матеріалах справи витягом про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів від 29.11.2007 року.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.09.2015 у справі №916/3270/15 (з урахуванням ухвали Господарського суду Одеської області від 27.12.2018 про виправлення описок), яке набрало законної сили та є чинним, позов Міністерства інфраструктури України до Виконавчого комітету Кілійської міської ради та Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" про визнання незаконним та скасування рішення, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності, визнання права власності задоволено повністю; визнано незаконним та скасовано рішення Виконавчого комітету Кілійської міської ради №142 від 31.10.2012; визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 03.12.2012 серії САС №314411, видане Виконавчим комітетом Кілійської міської ради Кілійського району Одеської області; визнано за державою в особі органу, уповноваженого управляти державним майном Міністерством інфраструктури України право власності на 94/100 частини комплексу будівель та споруд, розташованих за адресою: Одеська область, Кілійський район, м. Кілія, вул. Железнякова, 4, які складаються з адмінбудівлі літ. "А", теплиці літ. "В", складу літ. "Г", магазину літ. "Е", гаражу літ. "Ж-Ж1-Ж2", спортивного залу літ. "З", теслярних майстерень літ. "И", складу РБГ літ. "К", радіостанції літ. "Л-Л1", матеріального складу літ. "М", матеріального складу літ. "Н", мехмайстерні літ. "О-О1-О2", мехмайстерні літ. "П", такелажної літ. "Р", прохідної літ. "Т", складу літ. "У", насосної літ. "Ф", цементного складу літ. "Ш", будівлі літ. "Щ", матеріального складу літ. "Э", заправної літ. "Ю", навісу з бензоколонкою літ. "Я", складу літ. "1А", навісу літ. "1Б", убиральні літ. "1В", убиральні літ. "1Г", складу літ. "1Д", такелажного складу літ. "1Е", складу літ. "1Ж", складу літ. "1З", навісу літ. "1И", вагової літ. "1К"; навісу літ. "1Л", насосної літ. "1М", трансформаторної літ. "1Н", складу літ. "1О", складу літ. "1П", БСУ літ. "1Р", тиру літ. "1С", убиральні літ. "1Т", навісу літ. "1У", складу палива літ."1Ф", складу літ. "1Х" - загальною площею 4614,3 кв.м та надвірних споруд №1-11, 31-48, виробничих споруд №12-15, 17-30, причалу №16, надвірних споруд (мощення) - І-ІІІ.
17.01.2019 було проведено державну реєстрацію права спільної часткової власності Міністерства інфраструктури України на вищезазначене майно (номер запису про право власності: 29942478).
21.06.2019 відбулися організовані Державним підприємством "СЕТАМ" електронні торги з продажу 6/100 частин комплексу будівель та споруд загальною площею 340,6 кв.м, розташованих за адресою: Одеська обл., м. Кілія, вул. Железнякова, 4 (реєстраційний номер лота; 333231; стартова ціна продажу 1812388 грн.; підстава визначення переможця: найвища цінова пропозиція; переможець торгів учасник № 1; ціна продажу 1848635,76 грн.), що підтверджується протоколом електронних торгів №414214.
В подальшому, 05.07.2019 державним нотаріусом Київської державної нотаріальної контори у м. Одесі Савицькою О.Ю. відповідно до ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" та на підставі акту про проведені електронні торги, затвердженого 03.07.2019 приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Долинським М.М., було видано Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛАРНС" свідоцтво, яким підтверджено, що останньому на праві власності належить майно, що складається з 6/100 часток комплексу будівель та споруд, розташованих за адресою: Одеська обл., Кілійський район, м. Кілія, вул. Железнякова, 4, що складається з: санпропускника з котельнею літ. "Б-Б1" площею 163,5 кв.м, павільйону морвокзалу літ. "Х" площею 177,1 кв.м, загальною площею 340,6 кв.м, вартістю 1812388 грн, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 107418151223, загальна площа об`єкта 5489,60 кв.м, що складається в цілому з адмінбудівлі літ. "А", санпропускника з котельнею літ. "Б-Б1", теплиці літ. "В", складу літ. "Г", магазину літ. "Е", гаражу літ. "Ж-Ж1-Ж2", спортивного залу літ. "З", теслярних майстерень літ. "И", складу РБГ літ. "К", радіостанції літ. "Л-Л1", матеріального складу літ. "М", матеріального складу літ. "Н", мехмайстерні літ. "О-О1-О2", мехмайстерні літ. "П", такелажної літ. "Р", вагової літ. "С", прохідної літ. "Т", складу літ. "У", насосної літ. "Ф", павільйону морвокзалу літ. "Х", зернопереробного комплексу літ. "Ц", ангару літ. "Ч", цементного складу літ. "Ш", будівлі літ. "Щ", матеріального складу літ. "Э", заправної літ. "Ю", навісу з бензоколонкою літ. "Я", складу літ. "1А", навісу літ. "1Б", убиральні літ. "1В", убиральні літ. "1Г", складу літ. "1Д", такелажного складу літ. "1Е", складу літ. "1Ж", складу літ. "1З", навісу літ. "1И", вагової літ. "1К"; навісу літ. "1Л", насосної літ. "1М", трансформаторної літ. "1Н", складу літ. "1О", складу літ. "1П", БСУ літ. "1Р", тиру літ. "1С", убиральні літ. "1Т", навісу літ. "1У", складу палива літ."1Ф", складу літ. "1Х" надвірних споруд 1-48, І-ІІІ, яке придбане Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛАРНС" за 1848635,76 грн, що раніше належало Фірмі "ДАВОС" у формі товариства з обмеженою відповідальністю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Кілійського районного нотаріального округу Децик Е.М. 29.11.2007 за реєстровим №8368, зареєстрованого 05.12.2007 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно Комунальним підприємством "Районне бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" Кілійської міської ради, номер запису: 24 в книзі: 52, реєстраційний номер: 19841462.
Згідно акту приймання-передачі нерухомого майна ТОВ «ЛАРНС» до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінальний комплекс "Кілія" (ЄДРПОУ 43474476) передано 29.01.2020 року вищевказану долю в майні.
05.02.2020 було проведено державну реєстрацію права спільної часткової власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінальний комплекс "Кілія" на 17/100 комплексу будівель та споруд, розташованих за адресою: Одеська обл., Кілійський район, м. Кілія, вул. Железнякова, 4 (номер запису про право власності: 35352704; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №50991575 від 05.02.2020, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоус І.О.), при цьому зазначено, що вказані 17/100 частин складаються з: санпропускника з котельнею літ. "Б-Б1" загальною площею 163,5 кв.м, павільйону морвокзалу літ. "Х" загальною площею 177,1 кв.м, зернопереробного комплексу літ. "Ц" загальною площею 4,8 кв.м, ангару літ. "Ч" загальною площею 522,8 кв.м.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
Згідно з п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про Фонд державного майна України» до основних завдань Фонду державного майна України належить, зокрема, реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності: управління об`єктами державної власності, зокрема корпоративними правами держави у статутних капіталах господарських товариств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію та затверджено план розміщення акцій; товариств, утворених у процесі перетворення (у тому числі шляхом корпоратизаціі) державних підприємств, що належать до сфери його управління, а також товариств, утворених за участю Фонду державного майна України; захист майнових прав державних підприємств, а також державних пакетів акцій (часток), що належать до сфери управління Фонду державного майна України на території України.
Так, 13.12.2019 було прийнято наказ Фонду державного майна України № 1240 "Про прийняття рішення про приватизацію єдиного майнового комплексу Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ".
Наказом Міністерства інфраструктури України №879 від 18.12.2019 функції з управління єдиним майновим комплексом Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" передано до сфери управління Фонду державного майна України, у зв`язку з чим останнім на виконання ст. 12 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» згідно з Порядком передачі (повернення) функцій з управління майном державних підприємств, функцій з управління пакетами акцій (частинами) у зв`язку з прийняттям рішення про приватизацію або про припинення приватизації об`єкта приватизації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 389 від 10.05.2018 року, було прийнято наказ №80 від 20.01.2020 "Про прийняття до сфери управління Фонду державного майна України єдиного майнового комплексу Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", згідно якого прийнято із сфери управління Міністерства інфраструктури України (на даний час Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України) до сфери управління Фонду Державного майна України єдиний майновий комплекс Державного підприємства Морський торговельний порт Усть-Дунайськ», крім майна, що не підлягає приватизації.
Наказом Фонду державного майна України від 01.06.2021 року № 943 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України» органом приватизації ДП «МТП Усть-Дунайськ» визначено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській області.
Відповідні зміни щодо зміни власника з Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України на Державу Україну до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені 15.12.2022 року Державним реєстратором Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області Соломикіною І.С., що підтверджується відповідною наявною в матеріалах справи інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №318665223 від 23.12.2022 року.
Окрім цього, рішенням Господарського суду Одеської області від 24.11.2021 у справі №916/2514/21, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.07.2022 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал Кілія" задоволено частково; визнано недійсним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Білоус Ірини Олександрівни від 05.02.2020 (індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 50991575) про державну реєстрацію права власності на 17/100 частин майнового комплексу з реєстраційним номером 107418151223, розташованого за адресою: Одеська обл., Кілійський р-н, м. Кілія, вул. Портова (Железнякова), 4 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінальний комплекс "Кілія"; припинено право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінальний комплекс "Кілія" на 17/100 частин майнового комплексу, розташованого за адресою: Одеська обл., Кілійський р-н, м. Кілія, вул. Портова (Железнякова), 4, а саме: літ. "Ц" зернопереробний комплекс загальною площею 4,8 кв.м та літ. "Ч" ангар загальною площею 522,8 кв.м; визнано недійсним договір оренди нерухомого майна від 18.06.2021, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінальний комплекс "Кілія" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Краншип", посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Омаровою І.С., зареєстрований в реєстрі за №7913, в частині передачі в строкове платне володіння та користування (оренду) зернопереробного комплексу літ. "Ц" загальною площею 4,8 кв.м та ангару літ. "Ч" загальною площею 522,8 кв.м; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінальний комплекс "Кілія" на користь з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал Кілія" витрати зі сплати судового збору у сумі 5675 грн.; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Краншип" на користь з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал Кілія" витрати зі сплати судового збору в сумі 1135 грн; в решті позовних вимог відмовлено.
Вищевказаним рішенням встановлено факт проведення державної реєстрації за Товариством з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінальний комплекс "Кілія" права власності на 17/100 частин комплексу будівель та споруд, до складу яких незаконно було включено належне позивачу рухоме майно (літ. "Ц" зернопереробний комплекс загальною площею 4,8 кв.м та літ. "Ч" ангар загальною площею 522,8 кв.м), на підставі недостовірних відомостей, зазначених у поданих державному реєстратору документах, що зумовило незаконність оспорюваної Товариством з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал Кілія" реєстраційної дії та, відповідно, протиправність набуття Товариством з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінальний комплекс "Кілія" права власності на зазначене майно. При цьому суд врахувавши, що оспорюваний договір оренди укладений Товариством з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінальний комплекс "Кілія" за відсутності у нього повноважень на розпорядження відповідним майном, дійшов висновку про те, що вказаний договір підлягає визнанню недійсним частково, а саме: в частині передачі в строкове платне володіння та користування (оренду) зернопереробного комплексу літ. "Ц" загальною площею 4,8 кв.м та ангару літ. "Ч" загальною площею 522,8 кв.м.
Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").
Європейський суд з прав людини також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95 від 28 жовтня 1999 року, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11 від 29 листопада 2016 року, § 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92 від 22 листопада 1995 року, § 36).
Даний принцип тісно пов`язаний з приписами частини 4 статті 75 ГПК України, якою передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи, тощо.
Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.
Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 922/2391/16.
За таких обставин, встановлені вищезазначеним рішенням Господарського суду Одеської області від 24.11.2021 року у справі № 916/2514/21, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.07.2022 року, обставини проведення за Товариством з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінальний комплекс "Кілія" державної реєстрації права власності на належні Товариству з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал Кілія" об`єкти рухомого майна споруди зернопереробного комплексу літ. "Ц" та ангар літ. "Ч" за відсутності правових підстав для цього, в силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиційне значення для даної справи та не підлягають повторному доказуванню.
В подальшому вищезазначене рішення суду виконано державним реєстратором Раухівської селищної ради Березівського району Одеської області Петросянц Артуром Саркісовичем та 17.10.2022 року державну реєстрацію права власності ТОВ «Зерновий термінальний комплекс «Кілія» (ЄДРПОУ 43474476) на 17/100 частин у вищевказаному комплексі будівель та споруд скасовано, на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ «Морський порт Дунай-Кілія» (код ЄДРПОУ 44795885) від 19.10.2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В., зареєстровано в реєстрі за №№ 3746, 3747, ТОВ «Ларнс» передало у власність в якості вкладу до статутного капіталу ТОВ «Морський порт Дунай-Кілія» вказане нерухоме майно.
Факт реєстрації 19.10.2022 року за позивачем права власності на вказане нерухоме майно, а саме 6/100 частин комплексу будівель і споруд, що знаходяться в Одеській області, Кілійському районі, м. Кілія, вул. Железнякова, 4, та складаються з будівлі павільйону Морвокзалу за літ. «Х», інв. № 860, загальною площею приміщень 177,1 кв.м, та будівлі санпропускника з котельною за літ. «Б-Б-1»,інв. № 841, загальною площею приміщень 163,5 кв.м, всього загальною площею 340,6 кв.м, підтверджується також витягом № 313776987 від 31.10.2022 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
При цьому, з урахуванням вищевикладених обставин співвласником даного майна є Держава Україна в особі Фонду державного майна України з часткою 94/100 частин комплексу будівель і споруд, які знаходяться за адресою: м.Кілія, вулиця Портова (колишня Железнякова), 4, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 107418151223.
Як зазначено в позовній заяві, в грудні 2022 року позивачу стало відомо, що Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Одеській та Миколаївській областях наказом № 1075 від 21.12.2022 року затверджено протокол № 1 засідання аукціонної комісії з продажу об`єкта малої приватизації - Єдиного майнового комплексу державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» (код ЄДРПОУ 01125206) від 15.12.2022, а також затверджено протокол № 2 засідання аукціонної комісії з продажу об`єкта малої приватизації - Єдиного майнового комплексу державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» (код ЄДРПОУ 01125206) від 21.12.2022, та затверджено умови продажу об`єкта малої приватизації - Єдиного майнового комплексу державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» (код ЄДРПОУ 01125206) (протокол засідання аукціонної комісії від 15.12.2022 №1).
Відповідно до даних офіційного електронного ресурсу «Прозорро.Продажі» за оголошенням Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях 17.01.2023 року відбувся аукціон з продажу Єдиного майнового комплексу державного підприємства „Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" зокрема, будівлі і споруди у складі частки 94/100 комплексу будівель та споруд, які знаходяться за адресою: м. Кілія, вул. Портова (колишня Железнякова), 4, що підтверджується протоколом про результати електронного аукціону №SРЕ001-UА-20221223-70204, копія якого наявна в матеріалах справи.
Як зазначено позивачем в позовній заяві, в лютому 2023 року під час розгляду Господарським судом Одеської області справи № 916/186/23 за позовом ТОВ «Морський порт Дунай-Кілія» до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях про визнання незаконним та скасування вищевказаного наказу № 1075 від 21.12.2022 року, позивачем було отримано інформацію про наявність наказу Фонду державного майн України № 1240 від 03.12.2019 року та наказу № 1 від 04.01.2022 року про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2022 році, яким затверджено переліки об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2022 році, згідно з додатками (далі - Переліки): перелік державних пакетів акцій (часток) господарських товариств та інших господарських організацій і підприємств, заснованих на базі об`єднання майна різних форм власності додаток 1); перелік єдиних майнових комплексів державних підприємств і їх структурних підрозділів, у тому числі тих, що передані в оренду (додаток 2); перелік окремого майна додаток 3); перелік об`єктів незавершеного будівництва, законсервованих об`єктів додаток 4); перелік об`єктів соціально-культурного призначення (додаток 5);перелік інших об`єктів (додаток 6). Також даним наказом надані вказівки щодо проведення заходів із приватизації об`єктів включених до переліків, в тому числі, Єдиного майнового комплексу Державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ».
Згідно Додатку № 2 до вищевказаного наказу № 1 від 04.01.2022 року «Перелік єдиних майнових комплексів державних підприємств і їх структурних підрозділів, у тому числі тих, що передані в оренду» до об`єктів, що підлягають приватизації включено Єдиний майновий комплекс державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ».
При цьому позивач зазначає, що на час винесення оскаржуваного наказу № 1240 від 03.12.2019 року власником вищевказаної частки у майні було ТОВ «ЛАРНС», а на час винесення оскаржуваного наказу № 1 від 04.01.2022 року власником вищевказаної частки у майні було ТОВ «Зерновий термінальний комплекс «Кілія».
Враховуючи те, що на підставі вищевказаного акту приймання-передачі нерухомого майна до позивача, яким отримано після ТОВ «Ларнс» та ТОВ «Зерновий термінальний комплекс «Кілія» всі права щодо частки у об`єкті нерухомого майна, а саме 6/100 частин комплексу будівель і споруд, які знаходяться за адресою: Одеська область, м. Кілія, вулиця Портова (колишня Железнякова), 4, позивач в позовній заяві зазначає, що оскаржуваними наказами порушено право власності ТОВ «Морський порт Дунай-Кілія» як правонаступника попередніх власників майна, тобто при винесенні оскаржуваних наказів відповідачем має місце порушення прав саме позивача як нового власника майна.
Зокрема, як наголошується позивачем в позовній заяві, оскільки у державній власності знаходиться не окреме визначене майно в комплексі будівель та споруд, які знаходяться за адресою: Одеська область, м. Кілія, вул. Портова (колишня Железнякова), 4, а частка в даному Єдиному майновому комплексі будівель та споруд в розмірі 94/100, що відповідно до норм ст.ст. 179, 184, 355, 356, 358 ЦК України не може складати єдиний майновий комплекс, та дане майно знаходиться не тільки в державній власності, а й у власності суб`єкта господарювання, право розпорядження вказаним майном, на переконання позивача, мають співвласники лише за обоюдною згодою, а отже вищевказане нерухоме майно не може виставлятися на продаж на прилюдних торгах (аукціоні) без виділення частки кожному з співвласників, шляхом поділу майна в приватну та державну власність окремо.
При цьому позивач стверджує в позовній заяві, що такі частки розраховувались ще в 2007 році та при їх розрахунку враховувались об`єкти, які не були об`єктами нерухомості, на підтвердження чого позивач посилається на висновок проведеної Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз в рамках досудового слідства в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020161500001499 від 10.09.2020 року судової будівельно-технічної експертизи № 8196 від 06.07.2021 року, згідно якого ангар літ «Ч» площею 522,8 кв.м та зернопереробний комплекс літ. «Ц» площею 4,8 кв.м, що розташовані на території порто-пункту Кілія ДП «МПТ «Усть -Дунайськ», не відносяться до капітальних будівель, а також технічний паспорт на комплекс будівель та споруд від 30.08.2013 року, виготовлений ДПК «Кілійське районне бюро технічної інвентаризації», та належать іншій особі, що підтверджено рішенням Господарського суду Одеської області від 11.2021 року у справі №916/2514/21 за позовом ТОВ «Зерновий термінал Кілія» до ТОВ «Зерновий термінальний комплекс «Кілія», ТОВ «Краншип», яке залишене без змін постановою Південно - Західного апеляційного господарського суду від 13.07.2022 року та набрало законної сили, у зв`язку з чим на теперішній час частки співвласників даного майна є іншими.
Також позивач зазначає, що відповідно до Інформаційного повідомлення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській області, розмішеного на офіційному сайті «Прозорро.Продажі» під час проведення процедури приватизації про проведення продажу на аукціоні об`єкта малої приватизації - Єдиний майновий комплекс державного підприємства «Морський Торговельний порт Усть-Дунайськ», передбачався продаж наступних об`єктів: надвірні споруди №1; надвірні споруди (мостіння) II, III, які входять до складу комплексу будівель та споруд, які знаходяться за адресою: м. Кілія, вул. Портова (Железнякова), 4, та зазначені в технічному паспорті КП «Районне бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» (код ЄДРПОУ 22452850) від 30.08.2013 року як надвірні та виробничі споруди №1; надвірні та виробничі споруди І, та в технічному паспорті ТОВ «Нове БТІ» від 12.12.2022 року, виготовленому на замовлення позивача, зазначені як надвірні споруди №1; надвірні споруди (мощення) II, III.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про морські порти України» об`єкти портової інфраструктури загального користування - акваторія, залізничні та автомобільні під`їзні шляхи (до першого розгалуження за межами території порту), лінії зв`язку, засоби тепло-, газо-, водо- та електропостачання, інженерні комунікації, інші об`єкти, що забезпечують діяльність двох і більше суб`єктів господарювання у морському порту.
Відповідно до п. 14 вказаної статті Закону України «Про морські порти України» стратегічні об`єкти портової інфраструктури - об`єкти права державної власності - гідротехнічні споруди, об`єкти портової інфраструктури загального користування, засоби навігаційного обладнання та інші об`єкти навігаційно - гідрографічного забезпечення морських шляхів, системи управління рухом суден.
Таким чином, посилаючись на положення Закону України «Про морські порти України», зокрема, ст. 4, згідно якої функціонування та розвиток морських портів здійснюються за принципами рівності прав усіх суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у морському порту, недопущення дискримінації у доступі до об`єктів портової інфраструктури загального користування, та Закон України «Про приватизацію державного і комунального майна», згідно ст. 4 якого не підлягають приватизації, зокрема, казенні підприємства та об`єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об`єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема, акваторії морських портів, гідротехнічні споруди (крім річкових причальних споруд), об`єкти портової інфраструктури загального користування, засоби навігаційного обладнання та інші об`єкти навігаційно-гідрографічного забезпечення морських і внутрішніх водних шляхів, системи управління рухом суден, об`єкти річкової інформаційної служби, інформаційні системи, навчальний та гідрографічний флот, майно органів державного нагляду і контролю за торговельним мореплавством і судноплавством на внутрішніх водних шляхах позивач вважає, що спірні об`єкти загального користування, зазначені в технічному паспорті від 30.08.2013 року як надвірні та виробничі споруди №1 та в технічному паспорті від 12.12.2022 року як надвірні споруди №1, що є головними воротами до порту Усть-Дунайськ, та об`єкти зазначені в технічному паспорті від 30.08.2013 року як надвірні та виробничі споруди І та технічному паспорті від 12.12.2022 року зазначені як надвірні споруди(мощення) II, III, що є автомобільними дорогами в порту Усть - Дунайськ, не підлягають приватизації згідно ч.2 ст.4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», оскільки дані об`єкти є об`єктами портової інфраструктури загального користування та на території Єдиного майнового комплексу державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» наявні кілька співвласників, зокрема, позивач ТОВ «Морський порт Дунай-Кілія», а також декілька морських операторів, тобто у разі проведення процедури приватизації вищевказаних об`єктів доступ до даних об`єктів у інших співвласників, зокрема, буде обмеженим, чим будуть порушені їх права.
У зв`язку з викладеним, зазначаючи про відсутність згоди позивача на продаж майна, що знаходиться у спільній частковій власності ТОВ «Морський порт Дунай-Кілія» та Держави Україна в особі Фонду Державного майна України, на переконання позивача, проведення на підставі оскаржуваних наказів вищевказаного аукціону з продажу вищезазначеного майна, порушує право ТОВ «Морський порт Дунай-Кілія» як співвласника нерухомого майна, позаяк фактично проводиться приватизація майна, яке знаходиться в загальному користуванні та в господарському віданні ДП «Адміністрація морських портів України», що є підставою для визнання незаконними та скасування в судовому порядку вищевказаних наказів Фонду державного майна України № 1240 від 03.12.2019 року в цілому та № 1 від 04.01.2022 року в частині затвердження приватизації Єдиного майнового комплексу державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" (код за ЄДРПОУ 01125206), зазначеного в переліку єдиних майнових комплексів державних підприємств і їх структурних підрозділів, у тому числі тих, що передані в оренду, який є Додатком № 2 до даного наказу, та в частині проведення заходів щодо приватизації даного Єдиного майнового комплексу.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду.
Виходячи зі змісту наведених статей Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством). Відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі 338/180/17).
Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу, і такі способи мають бути доступними й ефективними.
За 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Падати Верховного Суду від 22.08.2018 року у справі №925/1265/16, від 12.12.2018 року справі №570/3439/16-ц, від 27.11.2018 року у справі № 905/2260/17.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду 02.02.2021 року у справі № 925/642/191).
Таким чином, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Суд зазначає, що згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України «Про управління об`єктами державної власності» встановлено, що управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, інтими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб (ст. 1).
За приписами ч.1 ст. 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» суб`єктами управління об`єктами державної власності, зокрема, є Фонд державного майна України.
У відповідності до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України у сфері приватизації державного майна: здійснює повноваження власника державного майна, у тому числі корпоративних прав, у процесі приватизації та контролює діяльність підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління; приймає рішення про приватизацію.
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України здійснює свої повноваження безпосередньо і через регіональні відділення в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та представництва у районах та містах, створених Фондом державного майна України, у разі необхідності. Представництва підпорядковуються регіональним відділенням. Фонд державного майна України, регіональні відділення та представництва становлять єдину систему державних органів приватизації.
Таким чином, Фонд державного майна та його регіональні відділення є повноважними державними органами щодо здійснення приватизації державного майна.
Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна» визначено порядок та підстави здійснення приватизації державного майна, в тому числі єдиних майнових комплексів.
Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» приватизація державного або комунального майна - платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до цього Закону можуть бути покупцями.
Згідно статті 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» до об`єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об`єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» Порядок приватизації державного і комунального майна передбачає, зокрема, формування та затвердження переліків об`єктів, що підлягають приватизації та опублікування переліку об`єктів, що підлягають приватизації, в офіційних друкованих виданнях державних органів приватизації, на офіційному веб-сайті Фонду державного майна України, на офіційних сайтах місцевих рад та в електронній торговій системі.
Відповідно до статті 11 Закону ініціювати приватизацію об`єктів можуть органи приватизації, уповноважені органи управління, інші суб`єкти управління об`єктами державної і комунальної власності або покупці; переліки об`єктів малої приватизації державної власності, що підлягають приватизації, затверджуються Фондом державного майна України.
Відповідно до частин 5, 6 статті 11 Закону уповноважені органи управління державним майном або корпоративними правами, управління яких вони здійснюють, за результатами аналізу господарської діяльності суб`єктів господарювання зобов`язані подавати щокварталу до першого числа місяця, з якого починається квартал, державним органам пропозиції про включення об`єктів права державної власності до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, разом з висновками щодо прогнозованої надходження коштів від приватизації запропонованих до переліків об`єктів та прогнозом соціально-економічних наслідків приватизації в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Для включення державного майна до переліків об`єктів малої приватизації уповноважені органи управління постійно переглядають, виявляють державне майно, яке безпосередньо не забезпечує виконання такими органами встановлених законодавством завдань; державне майно, що не увійшло до статутних капіталів господарських товариств (крім матеріальних носіїв секретної інформації); майно, що більше трьох років не використовується у виробничій діяльності і подальше його використання не планується, та щокварталу вносять Фонду державного майна України свої пропозиції щодо включення державного майна до переліку об`єктів, що підлягають приватизації.
З метою включення об`єктів державної власності до переліку об`єктів, що підлягають приватизації у 2020 році, Міністерством інфраструктури України як органом управління Єдиного майнового комплексу Державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» та головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах автомобільного, залізничного, морського та річкового транспорту, листом від 27.09.2019 № 10660/16/10-19 надано пропозиції щодо включення вищевказаного підприємства до переліку об`єктів малої приватизації, у відповідності до якого наказом Фонду від 20.11.2019 року № 1140 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України» від 27.12.2018 року № 1637 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2019 році (зі змінами)» Єдиний майновий комплекс Державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» було включено до Переліку єдиних майнових комплексів державних підприємств і їх структурних підрозділів, у тому числі тих, що передано в оренду, які підлягають приватизації в 2019 році (Додаток 2).
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» рішення про приватизацію об`єкта, який включено до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації, приймається державними органами приватизації шляхом видання наказу, але не пізніше 30 днів з дня включення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, за винятком випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.
У відповідності до приписів ч. 1 ст. 12 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» Фондом Державного майна України 03.12.2019 року видано наказ № 1240 «Про прийняття рішення про приватизацію Єдиного майнового комплексу державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» (код за ЄДРПОУ 01125206)» (Одеська обл., м.Вилкове, вул.Придунайська, 2).
Наказом Фонду державного майна України від 04.01.2022 № 1 затверджено перелік об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2022 році, до якого включено об`єкт малої приватизації Єдиний майновий комплекс державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ».
З урахуванням вищевикладеного, виходячи з приписів ст. 5 Закону України «Про Фонд державного майна України», ст.ст. 10, 11 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» суд зазначає, що у правовідносинах приватизації саме Фонд Державного майна України виконує функції власника майна та вчиняє правочини, спрямовані на відчуження речових прав держави на майно іншим фізичним та юридичним особам, а отже затвердження переліків об`єктів малої приватизації відноситься до виключної компетенції Фонду, яким в Переліку також визначається орган приватизації, яким в даному випадку є Регіональне відділення фонду Державного майна України по Одеській та Миколаївській областях.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.06.2022 року у справі № 910/13614/21.
В свою чергу, Міністерство інфраструктури України як орган управління, який що ініціював процедуру приватизації єдиного майнового комплексу державного підприємства «Морський торговельний порт Усть- Дунайськ», листом від 11.01.2020 № 61/16/14-20 повідомило Фонд, що на балансі державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» відсутнє майно, що не підлягає приватизації.
Відповідно до Закону України „Про морські порти України", який набрав чинності 13.06.2013 року, розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2013 року №133-р та наказу Міністерства інфраструктури України від 19.03.2013 року №163 державні підприємства морського транспорту були реорганізовані шляхом виділу стратегічних об`єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та зобов`язань щодо них, відповідно до розподільчих балансів. Державне підприємство „Адміністрація морських портів України" було утворено на виконання вищезазначених нормативно-правових актів внаслідок виділу та стало правонаступником державних підприємств морського транспорту у частині майна, прав та обов`язків відповідно до розподільчих балансів.
Як встановлено судом, у відповідності до акту приймання-передачі майна, майнових прав та зобов`язань №1 від 13.06.2013, який затверджено Міністерством інфраструктури України, було передано до господарського відання Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» майно та майнові права.
Наказом Фонду державного майна України №80 від 20.01.2020 року «Про прийняття до сфери управління Фонду державного майна України Єдиного майнового комплексу Державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» прийнято із сфери управління Міністерства інфраструктури України (на теперішній час Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України) до сфери управління Фонду державного майна України єдиний майновий комплекс Державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ».
Між ДП «АМПУ», Фондом державного майна України, ДП «МТП Усть-Дунайськ» Міністерством розвитку громад, територій та інфраструктури України відсутні будь-які майнові спори щодо майна, яке знаходиться в м. Кілія.
Наказом Міністерства інфраструктури України від 26.07.2021 року № 389 «Про безоплатну передачу» передано безоплатно зі сфери управління Міністерства інфраструктури України з окремого балансу філії «Усть-Дунайськ» ДП «АМПУ» до сфери Фонду державного майна об`єкти нерухомого майна згідно з додатком, серед якого, зокрема «Прохідна Т», інвентарний номер 812, рік випуску (побудови) 1949.
Згідно з п. 10 Положення про порядок передачі об`єктів права державної та комунальної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 року №1482, передача оформляється актом приймання-передачі за формою згідно з додатком до Порядку подання та розгляду пропозицій щодо передачі об`єктів з комунальної у державну власність та утворення і роботи комісії з питань передачі об`єктів у державну власність, затвердженого цією постановою. Акт складається у чотирьох примірниках, підписується головою і членами комісії та затверджується органом, який створив комісію. Право на управління об`єктом передачі виникає з дати підписання акта приймання - передачі.
На виконання згаданого наказу був складений та підписаний Акт приймання передачі майна, що передається на баланс ДП «МТП «Усть-Дунайськ», який затверджений Головою Фонду державного майна України Дмитром Сенниченко 28.08.2021 року, згідно якого передано безоплатно зі сфери управління Міністерства інфраструктури України з окремого балансу філії «Усть-Дунайськ» ДП «АМПУ» до сфери Фонду державного майна на баланс ДП «МТП «Усть-Дунайськ» майно, зокрема «Прохідна Т», надвірні споруди № 7, трансформаторна 1Н, надвірні споруди № 23.
В подальшому наказом ФДМУ № 1240 від 03.12.2019 року на приватизацію було виставлено об`єкт малої приватизації - Єдиний майновий комплекс державного підприємства Морський торговельний порт Усть-Дунайськ, юридична адреса: 68355, Одеська область, м. Вилкове, вул. Придунайська, 2, без зазначення переліку окремих будівель та споруд.
Аналогічним чином Єдиний майновий комплекс державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» без деталізації його складових частин було включено до наказу Фонду державного майна України № 1 від 04.01.2022 року у зв`язку з нездійсненням його реалізації у 2019-2021 роках.
Щодо доводів позивача в обґрунтування позовних вимог з посиланням на винесення оскаржуваних наказів з порушенням норм матеріального права, оскільки у державній власності знаходиться не окреме визначене майно в комплексі будівель та споруд, які знаходяться за адресою: Одеська обл., м. Кілія, вул. Портова 4, а частка в комплексі будівель та споруд в розмірі 94/100, що відповідно до вищевказаних норм не може складати єдиний майновий комплекс та з чого слідує, що розпоряджатись співвласники можуть лише за обоюдною згодою, а отже вищевказане нерухоме майно не може виставлятись на продаж на прилюдних торгах (аукціоні) без виділення частки кожному з співвласників суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про морські порти України» адміністрація морських портів України - державне підприємство, утворене відповідно до законодавства, що забезпечує функціонування морських портів, утримання та використання об`єктів портової інфраструктури державної форми власності, виконання інших покладених на нього завдань безпосередньо і через свої філії, що утворюються в кожному морському порту (адміністрація морського порту).
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04.03.2013 року № 133-р "Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту" погоджено пропозицію Міністерства інфраструктури України щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту за переліком, згідно з додатком, шляхом виділу стратегічних об`єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов`язків стосовно них відповідно до розподільчих балансів та утворення внаслідок виділу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» та віднесення його до сфери управління Міністерства інфраструктури України.
Так, згідно з додатком до вказаного розпорядження Кабінету Міністрів України державне підприємство "Морський торговельний порт "Усть-Дунайськ" увійшло до переліку підприємств морського транспорту, що підлягали реорганізації шляхом виділу стратегічних об`єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов`язків стосовно них відповідно до розподільчого балансу.
Відповідно до п. 1 наказу Міністерства інфраструктури України від 19.03.2013 року № 163 "Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення державного підприємства «Адміністрація морських портів України» державні підприємства морського транспорту за переліком згідно з додатком 1 (наявний в матеріалах справи) реорганізовано шляхом виділу стратегічних об`єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов`язків стосовно них відповідно до розподільчих балансів та внаслідок виділу утворено Державне підприємство «Адміністрація морських портів України».
Згідно із частиною третьою статті 23 Закону України «Про морські порти України» державні стратегічні об`єкти портової інфраструктури та інше державне майно, закріплене за адміністрацією морських портів України належать їй на праві господарського відання. Адміністрація морських портів України володіє, користується та розпоряджається закріпленим за нею державним майном з урахуванням його цільового призначення, а також обмежень правомочностей щодо розпорядження таким майном, визначених цим Законом, іншими законодавчими актами, її статутом.
Пунктом 3.2. статуту ДП «Адміністрація морських портів України» останнє утворене шляхом виділу реорганізованих державних підприємств, стратегічних об`єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов`язків стосовно них відповідно до розподільчих балансів (роздільних актів (балансів)) та є правонаступником реорганізованих державних підприємств, в тому числі ДП МТП "Усть-Дунайськ", у частині майна, прав та обов`язків відповідно до розподільчих балансів (роздільних актів (балансів)) та актів приймання-передачі.
При цьому майно ДП «Адміністрація морських портів України» є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Право господарського відання майном, закріпленим за ДП АМПУ, виникає з дати підписання актів приймання-передачі.
Таким чином, враховуючи належним чином підтверджені обставини передачі стратегічних об`єктів портової інфраструктури тощо, а також приписи Закону України «Про морські порти України», згідно яких державні стратегічні об`єкти портової інфраструктури закріплені на праві господарського відання за ДП «Адміністрація морських портів України», в переліку майна Єдиного майнового комплексу Державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ», яке було передано до Фонду Міністерством інфраструктури України, як головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського та річкового транспорту, відсутні об`єкти, що не підлягають приватизації.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» єдиний майновий комплекс державного або комунального підприємства, його структурного підрозділу - усі види майна, призначені для діяльності підприємства, його структурного підрозділу, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, включаючи права на земельні ділянки.
Стаття 191 Цивільного кодексу України визначає, що до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому, жодним чинним нормативно-правовим актом не визначено, що до складу цілісного майнового комплексу не може входити нерухоме майно у вигляді часток.
За визначенням Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 року № 1440 цілісними майновими комплексами є підприємства, а також їх структурні підрозділи (цехи, виробництва, дільниці тощо), які можуть бути виділені в установленому законом порядку в самостійні об`єкти з подальшим складанням відповідного балансу і можуть бути зареєстровані як самостійні суб`єкти господарської діяльності.
Згідно статті 66 ГК України майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Єдиний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об`єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених цим Кодексом та законами, прийнятими відповідно до нього.
Наразі, згідно висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 14.05.2020 року у справі № 806/1002/17, єдність майнового комплексу полягає в нерозривному зв`язку поєднаних між собою на єдиній території об`єктів, у тому числі будівель або інших капітальних споруд (їх окремих частин), сукупність яких забезпечує завершеність відповідного циклу виробництва (робіт, послуг).
Відповідно до положень Законів України «Про управління об`єктами державної власності», «Про Фонд державного майна України», постанов Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2004 року № 467 «Про затвердження Положення про Єдиний реєстр об`єктів державної власності» та від 30 листопада 2005 року № 1121 «Про затвердження Методики проведення інвентаризації об`єктів державної власності» Фондом державного майна України згідно з наданою суб`єктами управління інформацією щодо об`єктів державної власності, зокрема, нерухомого майна державних підприємств, установ, організацій. формується та ведеться Єдиний реєстр об`єктів державної власності, який є автоматизованою системою збирання, обліку, накопичення, оброблення, захисту та надання інформації про нерухоме майно, у тому числі передане в оренду, лізинг, концесію або заставу державних підприємств, їх об`єднань, установ та організацій (далі - підприємства), а також корпоративні права держави та державне майно, що не увійшло до статутного капіталу господарських товару) створених у процесі приватизації та корпоратизації.
Підставою для включення та внесення змін до Реєстру є надходження від суб`єктів управління до Фонду інформації про об`єкти державної власності (стаття 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності»).
При цьому, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно інформація щодо окремих об`єктів нерухомого майна, яке ідентифіковані за назвою: санпропускник з котельнею літ. «Б-Б1» площею 163,5 кв.м та павільйон морвокзалу літ. «X», площею 177,1 кв.м за адресою м. Кілія, вул. Портова, 4, відсутня.
Майно ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ», яке становить його єдиний майновий комплекс, вказано в переліку майна ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ», яке передано до сфери управління Фонду у зв`язку з прийняттям рішення про приватизацію, затвердженого заступником Міністра інфраструктури України, та у вказаному переліку відсутній такі об`єкти, як санпропускник з котельнею літ. «Б-Б1» площею 163,5 кв. м; павільйон морвокзалу літ. «X», площею 177,1 кв.м за адресою м. Кілія, вул. Портова, 4.
Також судом враховано, що відповідно до пункту 24 Порядку проведення електронних аукціонів для продажу об`єктів малої приватизації та визначення додаткових умов продажу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 травня 2018 року № 432, інформаційне повідомлення, що публікується органом приватизації, містить такі відомості щодо пакетів акцій або часток господарських товариств, інших господарських організацій і підприємств, єдиних майнових комплексів державних (комунальних) підприємств, а також їх структурних підрозділів, зокрема, у разі, коли на балансі товариства або підприємства обліковуються об`єкти нерухомого майна (будівлі, споруди, нежитлові приміщення тощо), - інформацію про кожний об`єкт нерухомого майна в обсязі, передбаченому абзацом третім цього підпункту.
Як встановлено судом під час розгляду даної справи, в інформаційному повідомленні Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях про проведення продажу на аукціоні об`єкта малої приватизації - Єдиний майновий комплекс державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» розміщеному на порталі «Prozorro.продажі» (https://рrozorro.sale/auction/SРЕ001-UА-20221223-70204) в переліку об`єктів державного підприємства, що виставленні на приватизацію, відсутня інформація про приналежність до Єдиного майнового комплексу ДП «МТП Усть-Дунайськ» будівель санпропускника з котельнею літ. «Б-Б1» площею 163,5 кв.м та павільйону морвокзалу літ. «X», площею 177,1 кв.м, про які зазначається в позовній заяві.
З урахуванням вищенаведеного суд зазначає, що твердження позивача про включення до складу Єдиного майнового комплексу «МТП Усть-Дунайськ» належних позивачеві об`єктів нерухомого майна: будівель санпропускника з котельнею літ. «Б-Б1» площею 163,5 кв.м та павільйону морвокзалу літ. «X», площею 177,1 кв.м, спростовуються наявними матеріалами справи та наданими доказами.
В свою чергу, щодо сумнівів позивача у правильності визначення (розрахунку) належної державі частки у праві спільної власності на Порто- пункт Кілія, з посиланням на врахування при розрахунку частки об`єктів, які не були об`єктами нерухомості та належать іншій особі - зернопереробного комплексу літ. Ц, ангару літ. Ч., вагової ціт. С, що, на переконання позивача, підтверджується висновком проведеної Львівським інститутом судових експертиз судової будівельно - технічної експертизи № 8196 від 06.07.2021 року суд зазначає, що як в Інформаційному повідомленні РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївських областях, так і в укладеному за результатом проведеного аукціону Договорі купівлі - продажу об`єкта малої приватизації Єдиного майнового комплексу Державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» за результати електронного аукціону з умовами від 14.04.2023 року визначені конкретні складові частки права спільної власності на відповідний об`єкт нерухомого майна із зазначенням їх всіх характеристик (літера, найменування, площа тощо) у чіткій відповідності до того складу частки держави у складі комплексу будівель та споруд, який відображений у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
При цьому ані зернопереробний комплекс літ. Ц, ані ангар літ. Ч., ані вагова літ. С, про які наголошує позивач та які зазначені у відомостях про складові частини об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не були включені у зазначених документах до складу майна, що підлягало приватизації та не включені до складу частки жодного із співвласників відповідного майна за даними Державного реєстру речових прав.
Наразі, як встановлено судом за матеріалами справи, предметом вказаного Договору купівлі - продажу (приватизації) визначено саме Єдиний майновий комплекс Державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ», який розташований за адресами: Одеська область, Ізмаїльський район, м. Вілкове, вул. Придунайська, 2; Одеська область, Ізмаїльський район, м. Кілія, вул. Портова, 4 (колишня Железнякова); Одеська область, Ізмаїльський район, м. Вілкове, вул. Придунайська, 46; Одеська область, Ізмаїльський район, м. Вілкове, вул. Різдвяна, 201; Одеська область, о. Шабаш, Жебріянівська бухта Чорного моря.
Пунктом 1.3 вказаного договору визначено склад такого об`єкта, до якого, зокрема, включено 94/100 частин комплексу будівель та споруд, наведені складові цієї частки держави, визначені у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також конкретизовано, які саме з цих складових підлягають відчуженню (що відповідає 93/100), та які залишаються у власності держави (що відповідає 1/100).
Суд зазначає, що аналогічним чином визначався й склад частки держави у згаданому комплексі будівель і споруд, який підлягав відчуженню у процесі приватизації, в Інформаційному повідомленні, затвердженому наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях від 21.12.2022 року № 1075, що передбачало наведення переліку окремих визначених у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно складових частки держави на майно, до якого внесені не лише відомості щодо номінального розміру часток кожного із співвласників майна (94/100 та 6/100), а й конкретизовано складові таких часток із наведенням конкретних літер, найменувань та їх площі, та які відповідно до записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно внесені на підставі судових рішень.
Зокрема, згідно даних Державного реєстру склад та розмір частки 94/100, яка належить державі, визначені на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 28.09.2015 року у справі № 916/3270/15 та ухвали Господарського суду Одеської області від 27.12.2018 року у справі № 916/3270/15.
Як вбачається з рішення Кілійського районного суду Одеської області від 15.03.2007 року у справі № 2-818/2007, на підставі якого до Державного реєстру вперше внесено запис про державну реєстрацію права на 6/100 та виникло право спільної часткової власності, зазначена частка 6/100 також складається з конкретно визначених об`єктів, а саме: будівлі павільйону морвокзалу (літ. X) та будівлі санпропускника з котельною (літ. Б-Б1), на які суд визнав право власності за колишнім їх власником, а також визначив, що саме ці об`єкти складають 6/100 від всього комплексу будівель та споруд. Окрім цього, в актуальному записі Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо власника цієї частки також визначені конкретні її складові.
Окрім цього, як свідчать надані позивачем копії актів державного виконавця про проведені прилюдні торги від 01.03.2007 року, первісне вибуття будівлі павільйону морвокзалу за літ. «X» та будівлі санпропускника з котельною літ. «Б-Б1» з власності держави за результатами проведення прилюдних торгів відбулось у вигляді окремих індивідуально визначених об`єктів, а не у вигляді частки у майновому комплексі, тоді як визначення частки у спільному майні відбулось на підставі рішення суду з зазначенням площі конкретно визначених об`єктів.
Отже, за висновками суду, визначення складових часток має первісний характер по відношенню до їх номінального значення, оскільки за змістом вищенаведених документів первісним у визначенні частки співвласників цього майна було не відчуження саме частки у її номінальному вираженні, а відчуження конкретних складових майнового комплексу, у відповідності до площі яких й визначались відповідні частки у майні, а відтак, з урахуванням правової природи виникнення спільної часткової власності у комплексі будівель і споруд, саме склад часток визначає правомочності співвласників такого майна, а не їх числове вираження.
Таким чином, в контексті вищенаведеного суд зазначає, що у визначенні часток майна, що знаходились у господарському віданні ДП «МТП Усть-Дунайськ» та ДП «Адміністрація морських портів України», принциповим є саме склад майна, що підлягає або не підлягає приватизації або за іншими характеристиками, чим спростовуються твердження позивача про сформований між співвласниками порядок користування об`єктами спільної часткової власності, позаяк складові часток у праві спільної власності на комплекс будівель і споруд були чітко визначеними на підставі документів, згідно яких конкретні об`єкти ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» вибули з власності держави.
Суд зазначає, що з моменту державної реєстрації відповідне право держави на вказану частку вважається таким, що в розумінні частини 2 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» виникло (набуло чинності) саме втому складі і в тих розмірах, що зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у зв`язку з чим при проведенні приватизації Єдиного майнового комплексу «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ», в тому числі при включенні до складу об`єкта частини 93/100 державної частки у справі спільної часткової власності на Порто - пункт Кілія, укладенні договору купівлі - продажу об`єкта приватизації, а також реєстрації права позивача на 6/100 частки у справі спільної часткової власності на Порто - пункт Кілія, склад такого об`єкта визначався виключно на підставі відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Решта належної державі частки 1/100 перебуває на балансі (у господарському віданні) ДП «Адміністрація морських портів» на виконання вимог Закону України «Про морські порти України», розпорядження Кабінету Міністрів України № 133-р від 04.03.2013 року, наказу Міністерства інфраструктури України № 163 від 19.03.2013 року та за наслідками реалізації портової реформи та реорганізації державних підприємств морського транспорту, що підтверджується змістом договору купівлі - продажу, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України та ТОВ «Еліксир Україна» 14.04.2023 року за результатами проведення аукціону в рамках приватизації Єдиного майнового комплексу «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ», а також довідкою ТОВ «Нове БТІ» від 12.12.2022 року № 3852/12-22.
Всупереч позиції позивача щодо невідповідності частки держави, яка підлягала відчуженню, фактично реалізованій за наслідками аукціону частці, в межах частки 94/100 держави у праві спільної власності на комплекс будівель та споруд, розташований за адресою: м. Кілія, вул. Портова 4, було здійснено числове визначення частки держави, яка підлягає приватизації (93/100), та частки держави, яка залишатиметься у державній власності (1/100), що підтверджується виготовленим ТОВ «Нове бюро технічної інвентаризації» технічним паспортом № ТІ01:8283-3689-3152-6020 від 12.12.2022 року та наданою довідкою від 12.12.2022 року № 3852/12-22,посилання на які міститься в тексті договору купівлі - продажу об`єкта малої приватизації від 14.04.2023 року.
В розумінні ч. 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» з моменту державної реєстрації відповідне право держави на вказану частку вважається таким, що набуло чинності саме в тому складі та розмірах, які зареєстровані в Державному реєстру речових прав на нерухоме майно.
При цьому, при проведенні приватизації Єдиного майнового комплексу «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» та включенні до складу об`єкта приватизації відповідної частини державної частки та укладенні договору купівлі - продажу склад такого об`єкта приватизації визначався виключно на підставі відомостей, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, чим також спростовуються твердження позивача про невірність визначення (розрахунку) часток у справі спільної часткової власності, в тому числі належної державі частки.
Додатково суд наголошує, що оскаржуваними наказами Фонду державного майна України взагалі не визначався склад майна, який підлягає приватизації (окремі складові єдиного майнового комплексу).
Так, у наказі Фонду державного майна України від 03.12.2019 року № 1240 у порядку, передбаченому ст. 12 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» прийняте рішення про приватизацію об`єкта, який включено до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації, яким визначено Єдиний майновий комплекс ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» без будь-яких уточнень щодо складу цього комплексу, а в наказі Фонду державного майна України від 04.01.2022 року № 1 серед переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2022 році, затверджено перелік єдиних майнових комплексів державних підприємств і їх структурних підрозділів, в тому числі тих, що передані в оренду (додаток 2), до якого також включено дані щодо Єдиного майнового комплексу ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» без уточнення складу майна, що входить до цього комплексу.
При цьому суд звертає увагу, що документом, на підставі якого в рамках дотримання процедур, передбачених ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», Єдиний майновий комплекс Державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» було включено до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, був наказ Фонду державного майна України від 20.11.2019 року № 1140 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 27.12.2018 року № 1637 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2019 році», а не оскаржуваний позивачем у даній справі наказ Фонду державного майна України від 04.01.2022 року № 1, прийняття якого зумовлено формальною процедурою повторного включення об`єктів приватизації до відповідного переліку на наступні роки, яка передбачалась чинною на той час редакцією ч. 5 ст. 11 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна».
З урахуванням вищенаведеного, оскільки матеріалами справи не підтверджується перебування у спільній частковій власності позивача єдиного майнового комплексу державного підприємства, про який зазначено в оскаржуваних позивачем наказах Фонду державного майна України та якими не визначався склад такого комплексу, будь-які посилання позивача на можливе порушення оскаржуваними наказами його прав з позиції правильності визначення складових об`єкта приватизації, в тому числі й з огляду на обставини спільної власності одного із об`єктів нерухомого майна, який входить до складу об`єкта приватизації, є безпідставними.
Також суд вважає необґрунтованою позицію позивача щодо необхідності погодження з товариством продажу державного майна, позаяк зазначене в позовній заяві майно, що належить позивачу на праві приватної власності, не входить до складу Єдиного майнового комплексу ДП «МТП Усть-Дунайськ» та який є об`єктом малої приватизації та відповідного проведеного відповідачем аукціону, не використовується в його господарській діяльності та не задіяне у виробничому процесі, а його відсутність не яким чином не впливає на можливість завершення відповідного циклу виробництва (робіт, послуг).
Як встановлено судом, позивач в обґрунтування доводів щодо неможливості розпорядження співвласником часткою у майні спільної часткової власності без поділу такого майна між співвласниками, не зазначив жодну правову норму, яка взагалі регламентує питання поділу майна спільної власності, та зокрема, норму, яка визначає такий поділ майна обов`язковою передумовою для розпорядження часткою у майні спільної часткової власності.
Згідно ч. 1 ст. 367 Цивільного кодексу України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі, між співвласниками за домовленістю між ними.
У відповідності до ч. 1 ст. 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.
Зміст ст. 362 Цивільного кодексу України, встановлюючи переваги співвласника порівняно з іншими потенційними покупцями частки, додатково підтверджує право розпорядження співвласником саме часткою у майні, що виключає обов`язковість її виділу в натурі чи поділу майна як умови для подальшого розпорядження.
При цьому, визначене у ст. 361 ЦК України право власника самостійно розпоряджатися своєю часткою у праві спільної часткової власності передбачає його право здійснити відчуження не тільки цієї частки у цілому, а й лише частини належної йому частки у майні, тоді як особливості визначення номінальних часток, що утворюються внаслідок такого відчуження частини частки в межах частки продавця, жодним чином не можуть вплинути на права вже існуючого співвласника - у даному випадку позивача, в тому числі й на визначення розміру його частки у такому майні.
Відтак, за змістом наведених правових норм вбачається, що всупереч позиції позивача законодавством не передбачено будь-яких переваг співвласника у питанні придбання такого майна у випадку його продажу з публічних торгів.
Таким чином, виходячи з встановлених судом обставин справи та наявних доказів суд доходить висновку, що Фондом державного майна України як спеціально уповноваженим органом приватизації належним чином реалізовано повноваження щодо проведення приватизаційного конкурсу, в тому числі щодо 94/100 майна державного підприємства - Єдиного майнового комплексу ДП «МТП Усть-Дунайськ».
Відповідно до частини першої статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
При цьому, враховуючи той факт, що, як встановлено судом під час розгляду даної справи, до переліку майна Єдиного майнового комплексу ДП «МТП Усть-Дунайськ», яке включене до об`єктів приватизації, не було включено майно, яке належить позивачу, а саме: санпропускник з котельнею літ. «Б-Б1» площею 163,5 кв.м та павільйон морвокзалу літ. «X», площею 177,1 кв.м за адресою: м. Кілія, вул. Портова, 4, суд зазначає, що за наслідками прийняття Фондом державного майна України наказу про приватизацію Єдиного майнового комплексу ДП «МТП Усть-Дунайськ» позивач не зазнав жодного втручання в свої права, позаяк згадане право власності позивача на належну йому частку у майні не зменшилось (позивач продовжує перебувати власником того самого розміру частки та в тому самому складі майна, що відповідає цій частці), та не зникло як таке, а також оскаржувані ним акти (накази) жодним чином не позбавляють чи не обмежують його можливості здійснювати/реалізовувати своє право на належну йому частку у майні.
Наразі, зважаючи на те, що приватизації підлягало лише те майно, яке раніше перебувало у господарському віданні ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ», єдиними наслідками реалізації процедури приватизації для позивача є зміна складу співвласників майна, що само по собі не впливає на права та інтереси позивача та не змінює його правовий статус як співвласника такого майна, а отже фактично зміст позовних вимог позивача зводиться до незгоди зі зміною особи співвласника, що не може розцінюватись судом як підстава для визнання незаконними та скасування наказів ФДМУ та не свідчить про порушення за наслідками їх прийняття прав та інтересів позивача, відтак, виключає підстави для їх відновлення шляхом задоволення заявлених позовних вимогу даному спорі.
При цьому, навіть ймовірна гіпотетична зміна правового становища позивача внаслідок реалізації всього комплексу приватизаційних процедур, а не лише через прийняття оскаржуваних ним наказів, через зміну усталеного порядку здійснення права спільної часткової власності у майбутньому, не може бути підставою для задоволення позову, адже відновленню підлягають лише ті права, що вже є порушеними, а не порушення, які можуть відбутись чи не відбутись у майбутньому, враховуючи що правовий статус співвласника по відношенню до позивача незалежно від його особи (держава чи особа приватного права) залишається незмінним.
Окрім цього суд наголошує, що задоволення даного позову не призведе й до вірного, на думку позивача, визначення часток співвласників, чим позивач обґрунтовує в тому числі свої вимоги, стверджуючи про неправильність визначення числового значення частки держави у майні спільної власності, що була включена до об`єкта приватизації, враховуючи що єдиним правовим наслідком скасування оскаржуваних наказів та інших результатів процедур приватизації може бути лише залишення об`єкта приватизації у власності держави без зміни часток співвласників комплексу будівель та споруд, розташованого за адресою: м, Кілія, вул. Портова, 4. Відтак, оскарження всіх пов`язаних із приватизацією процедур, в тому числі й оскаржуваних наказів, не є належним способом захисту у питанні визначення вірної частки у майні спільної часткової власності.
При цьому підлягає врахуванню позиція, викладена в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України», в якому суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.
Оскільки накази Фонду державного майна України є такими, що прийняті у порядку та в межах компетенції щодо приватизації єдиного майнового комплексу Державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ», позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставини порушення вказаними наказами його прав та інтересів як співвласника майна, отже позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Морський порт Дунай - Кілія» про визнання незаконними та скасування наказів Фонду державного майна України № 124 від 03.12.2019 року повністю та № 1 від 047.01.2022 року в частині є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Окрім того, під час розгляду судом позовних вимог ТОВ «Морський порт Дунай-Кілія» до Фонду державного майна України останнім 25.07.2023 року подано клопотання про застосування позовної давності до вимог позивача, оскільки, за твердженням відповідача, відлік строку позовної давності для звернення з даним позовом починається щонайменше з грудня 2019 року, враховуючи що саме в цей час інформація про прийняте Фондом державного майна України рішення щодо приватизації Єдиного майнового комплексу державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» була оприлюднена як у формі офіційного повідомлення у номері 49 (1277) від 04.12.2019 року газети «Відомості приватизації», яка є офіційним виданням Фонду державного майна України, так і у інформаційних повідомленнях на офіційних сайтах Фонду Державного майна України та Кабінету Міністрів України. Таким чином, відповідач зазначає про наявність підстав згідно приписів частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України для відмови в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу Фонду державного майна України № 1240 від 03.12.2019 року про прийняття рішення про приватизацію Єдиного майнового комплексу державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ».
При цьому, оскільки оскаржуваний наказ № 1 від 04.01.2022 року про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2022 році, який також оскаржується позивачем у даній справі, не має вирішального впливу на процес приватизації Єдиного майнового комплексу державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» та є похідним рішенням до оскаржуваного наказу № 1240 від 03.12.2019 року, відповідач просить суд застосувати строк позовної давності до позовних вимог у даній справі.
Суд зазначає, що Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
Отже, дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язане з реалізацією права на справедливий судовий розгляд.
У 256 Цивільного кодексу України вказано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (пункт 5).
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється у три роки.
В той же час, за умовами статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Разом з цим, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги.
Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
Така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31.10.2018 року у справі 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 року у справі №575/467/16-ц.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини" зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати, зокрема, можливість поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.
Питання поважності причин пропущення позовної давності (наявність обставин, які з об`єктивних, незалежних підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову) вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
При вирішенні питання про захист порушеного права, у разі пропущення позовної давності суд: а) у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які обґрунтовують поважність причин пропущення позовної давності; б) вирішує дане питання у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини; в) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставини справи в їх сукупності, керуючись законом.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 28.11.2018 року у справі № 911/926/17 зазначив, що порівняльний аналіз змісту термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції до 15.12.2017 року) та статтею 74 ГПК України (у редакції чинній з 15.12.2017 року), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень.
З огляду на вищезазначене, враховуючи вищевикладені висновки суду щодо наявності самостійних підстав для відмови в задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Морський порт Дунай-Кілія», підстави для застосування строку позовної давності до вимог про визнання незаконними і скасування наказів Фонду державного майна України № 1240 від 03.12.2019 року та № 1 від 04.01.2022 року, та розгляду відповідного клопотання відповідача відсутні.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (частина 1статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні статті 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на позивача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
ВИРІШИВ:
1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 11 червня 2024 року.
Суддя А.М. Селівон
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 21.02.2024 |
Оприлюднено | 17.06.2024 |
Номер документу | 119705551 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах щодо приватизації майна |
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні