Рішення

від 28.05.2024 по справі 907/1164/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.05.2024Справа № 907/1164/23

За позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр

будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд»

до 1. Військової частини НОМЕР_1

2. Закарпатської обласної військової адміністрації

про визнання незаконним та скасування рішення про вилучення майна та

витребування майна

Суддя Сівакова В.В.

секретар судового засідання Ключерова В.С.

за участю представників сторін

від позивача Глова Н.Ю., адвокат за довіреністю № 318 від 18.01.2024

від відповідача-1 ОСОБА_1, самопредставництво

від відповідача-2 Стегура Р.І., самопредставництво

СУТЬ СПОРУ:

26.12.2023 до Господарського суду Закарпатської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» до Військової частини НОМЕР_1 (відповідач-1) та Закарпатської обласної військової адміністрації (відповідач-2) про

1) визнання незаконним та скасування рішення військової частини НОМЕР_1 від 11.04.2022 № 56 про вилучення нерухомого майна у Акціонерного товариства «Українська залізниця»;

2) визнання незаконним та скасування рішення ради оборони Закарпатської обласної військової адміністрації від 22.04.2022 «Про невідкладні заходи для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави», яке введено в дію розпорядженням Закарпатської обласної військової адміністрації № 31-ДК від 22.04.2022 «Про введення в дію рішення ради оборони області»;

3) витребування у Військової частини НОМЕР_1 майна із чужого незаконного володіння, а саме адміністративну будівлю А, площею 787, 30 кв. м; гараж Б, площею 113,50 кв. м; огорожу № 1-3, за адресою: АДРЕСА_1, в законне володіння Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд».

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідно до акту про примусове відчуження або вилучення майна від 19.05.2022, складеного відповідно до рішення військової частини НОМЕР_1 від 1104.2022 № 56 та рішення ради оборони Закарпатської обласної військової адміністрації від 22.04.2022 «Про невідкладні заходи для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави», яке введено в дію розпорядження Закарпатської обласної військової адміністрації № 31-ДК від 22.04.2022 «Про введення в дію рішення ради оборони області» здійснено вилучення майна за адресою: АДРЕСА_1, а саме: нежитлова будівля (адміністративна будівля, А), площею 787,30 кв. м, інвентарний № 8910100004650; гараж Б, площею 113,50 кв. м, інвентарний № 8910100004743; огорожі № 1-3, інвентарний № 8910205007173, № 8910205007180. Позивач, не погодившись із рішенням № 21 від 22.04.2022, направив на адресу відповідача-2 листи-звернення з проханням скорегувати рішення, у відповідь направлено листи № 7922/06-16 від 16.08.2022 та № 16057/06-16 від 30.10.2023, якими повідомлено про неможливість корегування рішення ради оборони області. Позивач вважає, що відповідачами безпідставно визначено спосіб передачі майна - вилучення, оскільки такий механізм передачі відповідно до Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах воєнного стану чи надзвичайного стану» не може застосовуватися до майна АТ «Українська залізниця», яке може бути передано лише шляхом примусового відчуження з подальшим відшкодуванням вартості переданого майна. Вважає, що спірні рішення прийнято з порушенням принципу пропорційності втручання в мирне володіння власністю та з перевищенням повноважень передбачених наведеним Законом.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області № 907/1164/23 від 24.01.2024 наведені матеріали передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

20.02.2024 до Господарського суду міста Києва надійшли зазначені матеріали.

До позовної заяви додано клопотання позивача про витребування рішення Військової частини НОМЕР_1 від 11.04.2022 № 56.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2024 відкрито провадження у справі № 907/1164/23 та прийнято позовну заяву до розгляду; витребувано у Військової частини НОМЕР_1 належним чином засвічену копію рішення Військової частини НОМЕР_1 від 11.04.2022 № 56 про вилучення нерухомого майна у Акціонерного товариства «Українська залізниця»; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 26.03.2024.

12.03.2024 від відповідача-1 до суду надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач-1 проти задоволення позовних вимог заперечує повністю посилаючись на те, що процедура примусового вилучення нерухомого майна, яке перебуває на балансі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд», що належить на праві власності Акціонерному товариству «Українська залізниця» та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, була здійснена виключно з дотриманням вимог законодавства України.

12.03.2024 від відповідача-1 до суду надійшло клопотання про участь представника у судових засіданнях по справі № 907/1164/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 907/1164/23 від 13.03.2024 заяву відповідача-1 про участь представника у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами суду задоволено.

13.03.2024 від відповідача-2 до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач-2 проти задоволення позовних вимог заперечує повністю посилаючись на те, що процедура примусового вилучення нерухомого майна, яке перебуває на балансі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд», що належить на праві власності Акціонерному товариству «Українська залізниця» та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, була здійснена виключно з дотриманням вимог законодавства України.

18.03.2024 від представника відповідача-2 - Стегури Р.І. до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла заява про участь у судовому засіданні по справі № 907/1164/23, призначеному на 26.03.2024, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 907/1164/23 від 20.03.2024 заяву представника відповідача-2 про участь у підготовчому засіданні 26.03.2024 при розгляді справи № 907/1164/23 в режимі відеоконференції поза межами суду задоволено.

21.03.2024 від відповідача-1 до суду надійшла заява про виконання ухвали суду від 27.02.2024.

25.03.2024 від позивача до суду надійшли відповіді на відзиви відповідачів.

26.03.2024 у підготовчому засіданні відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 09.04.2024.

26.03.2024 позивачем до суду подано клопотання про надання матеріалів справи для ознайомлення. 05.04.2024 представник позивача ознайомився з матеріалами справи, що підтверджується наявною у справі відповідною розпискою представника позивача.

09.04.2024 у підготовчому засіданні відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 16.04.2024.

10.04.2024 від відповідача-1 до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла заява про залишення позовної заяви без руху на підставі ч. 11 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позивачем не доплачено судовий збір.

15.04.2024 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла заява про внесення даних РНОКПП НОМЕР_2 до додаткових відомостей про учасника справи для доступу до електронної справи № 907/1164/23.

15.04.2024 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшло клопотання, в якому просить суд всюди по тексту позовної заяви та у прохальній частині позовної заяви слова «рішення військової частини НОМЕР_1 від 11.04.2022 № 56» читати як «рішення військової частини НОМЕР_1 від 11.04.2022 № 57».

16.04.2024 у підготовчому засіданні відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 23.04.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 907/1164/23 від 16.04.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу п`ятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання доказів сплати судового збору у розмірі 4.929,09 грн.

23.04.2024 позивачем усунено недоліки позовної заяви шляхом подання до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» відповідних документів.

23.04.2024 у підготовчому засіданні судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ч. 12 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, про продовження розгляду справи.

23.04.2024 у підготовчому засіданні судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст.ст. 182, 185 Господарського процесуального кодексу України, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 30.04.2024.

30.04.2024 у судовому засіданні відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 21.05.2024.

21.05.2024 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшли письмові пояснення по справі.

Позивач в судовому засіданні 21.05.2024 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач-1 в судовому засіданні 21.05.2024 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.

Відповідач-2 в судовому засіданні 21.05.2024 проти позовних задоволення вимог заперечував повністю.

21.05.2024 у судовому засіданні відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 28.05.2024.

В судовому засіданні 28.05.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-1 та відповідача-2, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Закарпатської обласної військової адміністрації (ради оборони області) № 21 від 22.04.2022 «Про невідкладні заходи для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави» погоджено Військовій частині НОМЕР_1 вилучення у Акціонерного товариства «Українська залізниця» нежитлової будівлі (адміністративної будівлю, А, площею 787,30 кв.м; гаражу, Б, площею 113,50 кв.м, огорожі, № 1-3, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 ).

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.04.2022 № 57 «Про вилучення майна в умовах режиму воєнного стану» вилучено у Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ідентифікаційний код 40075815) на період строку дії воєнного стану в Україні нежитлову будівлю, а саме: адміністративну будівлю, А площею 787,30 кв.м; гараж, Б, площею 113,50 кв.м., огорожу, № 1-3, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Пунктом 3 наведеного наказу вирішено повернути об`єкт державної власності в належному стані після завершення строку дії воєнного стану в Україні.

Розпорядженням Закарпатської обласної військової адміністрації № 31-рк від 22.04.2022 введено в дію рішення ради оборони області № 21 від 22.04.2022 «Про невідкладні заходи для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави».

Згідно акту про примусове відчуження або вилучення майна від 19.05.2022 відповідачем-1 та відповідачем-2 здійснено вилучення майна, власником якого є АТ «Українська залізниця» в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд», а саме нежитлову будівлю (адміністративну будівлю, А, інв. 8910100004650, гараж, Б, інв. № 8910100004743, огорожу, № 1-3, інв. 8910205007173, інв. № 8910205007180), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Технічний стан - задовільний. Рухоме майно та обладнання відсутнє.

Позивач звертався до відповідача-2 з листами № 247-ю від 28.07.2022 та № 2888 від 02.10.2023 з проханням скорегувати рішення ради оборони області № 21 від 22.04.2022 «Про невідкладні заходи для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави» та застосувати правовий режим примусового відчуження майна.

У відповідь відповідач-2 листами № 7922/06-16 від 16.08.2022 та № 16057/06-16 від 30.10.2023 повідомив, що обласна військова адміністрація наділена виключно повноваженнями щодо погодження прийнятих рішень військового командування у порядку, встановленому законодавством.

Спір виник внаслідок не погодження позивача із способом передачі майна - шляхом вилучення, оскільки такий механізм передачі відповідно до Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах воєнного стану чи надзвичайного стану» не може застосовуватися до майна АТ «Українська залізниця», яке на думку позивача може бути передано лише шляхом примусового відчуження з подальшим відшкодуванням вартості переданого майна.

Відповідачі в свою чергу заперечують обґрунтованість пред`явлених позивачем вимог у повному обсязі.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ (зі змінами) в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжено та наразі триває.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначено в Законі України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» військовим командуванням, якому згідно з цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є:

Головнокомандувач Збройних Сил України, Командувач об`єднаних сил Збройних Сил України , командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з`єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідне до законів України військових формувань.

У пункті 2 Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 встановлено військовому командуванню, зокрема Державній прикордонній службі, разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, а в пункті 6 - обласним, Київській міській державним адміністраціям, органам місцевого самоврядування утворити ради оборони та забезпечити сприяння військовому командуванню у запровадженні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану.

Також пунктом 3 Указу передбачено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватись конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Таким чином, під час правового режиму воєнного стану може бути обмежено право, передбачене статтею 41 Конституції України, а саме - кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: примусово відчужувати майно, що перебуває у приватній або комунальній власності, вилучати майно державних підприємств, державних господарських об`єднань для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку та видавати про це відповідні документи встановленого зразка.

Пунктом 8 ч. 4 ст. 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» установлено, що начальник військової адміністрації видає накази та розпорядження у межах своїх повноважень, які мають таку ж юридичну силу, що і рішення відповідної ради (рад). Накази, видані в межах повноважень місцевих рад, мають бути оприлюднені, крім тих, що містять інформацію з обмеженим доступом.

Органи державної влади України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, громадські об`єднання, а також громадяни зобов`язані сприяти діяльності військового командування та військових адміністрацій у запровадженні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану на відповідній території (ст. 17 вищевказаного Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

1) примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості;

2) вилучення майна - позбавлення державних підприємств, державних господарських об`єднань права господарського відання або оперативного управління індивідуально визначеним державним майном з метою його передачі для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.

Згідно із ч. 3 ст. 3 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану здійснюється без відшкодування вартості такого майна.

Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» визначено, що примусове відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради.

З урахуванням наведених положень законодавства, військова частина НОМЕР_1 відноситься до військового командування, таким чином, уповноважена на прийняття рішення про вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану за погодження обласної військової (державної) адміністрації.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» право на відшкодування вартості майні (далі - компенсація) у разі його примусового відчуження в умовах правового режим; воєнного чи надзвичайного стану мають юридичні особи комунальної і приватне форми власності та фізичні особи, у яких відчужені будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану або для відвернення чи ліквідації ситуацій, що стали причиною введення правового режиму надзвичайного стану, і відповідно їх правонаступники та спадкоємці.

Отже з викладеного вбачається, що:

вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану передбачає - позбавлення державних підприємств відповідного майна з метою його передачі для потреб держави без відшкодування вартості такого майна;

примусове відчуження майна передбачає відшкодування вартості майна юридичним особам комунальної і приватної форми власності та фізичним особи, у яких відчужено вказане майно.

Пунктом 5 Плану запровадження та забезпечення заходів здійснення правового режиму воєнного стану в Україні, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України № 181-р від 24.02.2022 передбачено, що органом, відповідальним за примусове відчуження майна, що перебуває у приватній або комунальній власності, вилучення майна державних підприємств, державних господарських об`єднань для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку згідно із законом є рада оборони відповідного регіону або військові адміністрації (у разі утворення), військове командування.

У статті 7 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» встановлено, що про примусове відчуження або вилучення майна складається акт. Бланк акту про примусове відчуження або вилучення майна (далі - акт) виготовляється за єдиним зразком, затвердженим Кабінетом Міністрів України. У разі відсутності особи, у якої відчужується або вилучається майно, або її законного представника під час складання акту про примусове відчуження або вилученні майна такий акт складається без її участі.

У такому разі власник майна або його законний представник має право на ознайомлення з актом про примусове відчуження або вилучення майна.

Примірник акту та документ, що містить висновок про вартість майна вручаються під розписку особі, у якої відчужується або вилучається майно, або уповноваженому представнику.

Суд приходить до висновку, що процедура примусового вилучення нерухомого майна (реєстраційний номер 439331821110, АДРЕСА_1), яке перебуває на балансі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» Акціонерного товариства «Українська залізниця», що належить на праві власності Акціонерному товариству «Українська залізниця» та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 була здійснена з дотриманням вимог законодавства України.

Закон України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» та Закон України «Про правовий режим воєнного стану» не розкриває поняття державного підприємства.

Поняття державного підприємства закріплено законодавцем у п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансову реструктуризацію», згідно якого державне підприємство - підприємство, що діє на основі державної власності, або підприємство, у статутному капіталі якого частка державної власності становить 50 і більше відсотків.

Частина 2 ст. 22 Господарського кодексу України визначає, що суб`єктами господарювання державного сектора економіки є суб`єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб`єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п`ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб`єктів.

З урахуванням викладеного ознаками державного підприємства є:

функціонування на базі частини відокремленого майна переданого йому державою;

створення в розпорядчому випадку компетентним органом;

входження у сферу відання певного міністерства або іншого центрального органу державної влади.

Державні підприємства в свою чергу поділяються на наступні види:

- державні унітарні підприємства, до яких належать: комерційні та казенні;

- державні корпоративні підприємства.

До державних корпоративних підприємств у свою чергу відносяться акціонерні товариства, національна або державна акціонерна компанія, дочірнє підприємство, засноване на державній власності, державне об`єднання (концерн та інші види).

Постановою Кабінету Міністрів України № 200 від 25.06.2014 «ІІро утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» постановлено утворити Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту (код згідно з ЄДРПОУ 00034045), підприємств та установ залізничного транспорту загального користування (далі - підприємства), які реорганізовуються шляхом злиття.

Відповідно до п. 36 Статуту AT «Укрзалізниця» товариство є державним акціонерним товариством, засновником якого є держава в особі Кабінету Міністрі України.

Згідно з п. 37 Статуту AT «Укрзалізниця» єдиним акціонером товариства держава в особі Кабінету Міністрів України.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, АТ Укрзалізниця (код ЄДРІІОУ 40075815) відноситься до державної форми власності.

В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань містяться дані про юридичних осіб, правонаступниками яких є Акціонерне товариства «Українська залізниця» (ідентифікаційний код 40075815) серед яких - Державне територіально-галузеве об`єднання «Львівська залізниця» (ідентифікаційний код 01059900).

Державна реєстрація прав на нерухоме майно, внесене до статутного капіталу товариства, здійснюється на підставі передавального акта та акта оцінки майна залізничного транспорту, внесеного до статутного капіталу товариства. Передавальний акт та/або акт оцінки майна залізничного транспорту є документами що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на майно, внесене до статутного капіталу товариства.

Міністерством інфраструктури України 18.08.2015 затверджений передавальний акт від 03.08.2015 Державного територіально-галузевого об`єднанні «Львівська залізниця», в якому підтверджено вартість і склад активів і зобов`язань Державного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця» і зазначено, що після його реорганізації шляхом злиття все майно, права та обов`язки переходять в процесі правонаступництва до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», створеного згідно з постановою Кабінету Міністрів Україні № 200 від 25.06.2014. Невід`ємною частиною передавального акту є перелік земельних ділянок державного підприємства.

У зведеному переліку майна Державне територіально-галузеве об`єднанні «Львівська залізниця» зазначено, що адмінбудівля лінійного відділу міліції за адресою: АДРЕСА_1 - інвентарний номер 010010417 передана до статутного капіталу AT «Українська залізниця».

Відповідно до статті 85 Господарського кодексу України, статті 115 Цивільного кодексу України господарське товариство є власником, зокрема, майна переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Економічні та організаційні особливості утворення акціонерного товариств: залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі, управління і розпорядження його майном врегульовано Законом України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування».

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про особливості утворенні акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» формування статутного капіталу товариства відбувається наступним чином:

1. До статутного капіталу Товариства вносяться:

- майно залізничного транспорту загального користування;

- 100 відсотків акцій акціонерних товариств, що проводять ремонт тягового рухомого складу та виготовляють залізобетонні конструкції і шпали, повноваженні з управління корпоративними правами яких здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту:

- акції (частки, паї), що належать державі у статутному (складеному) капіталі господарських товариств, утворених за участю підприємств залізничного транспорту;

- право постійного користування земельними ділянками, наданими для розміщення підприємств залізничного транспорту;

- право господарського відання магістральними залізничними лініями загального користування та розміщеними на них технологічними спорудами, передавальними пристроями, що безпосередньо використовуються для забезпечення процесу перевезень, а саме: залізничні станції та колії загального користування, тягові підстанції, контактна мережа та інші пристрої технологічного електропостачання, системи сигналізації, централізації, блокування та управління рухом поїздів, об`єкти і майно, призначені безпосередньо для виконання аварійно-відновлювальних робіт.

2. Внесення права користування земельними ділянками, наданими для розміщення підприємств залізничного транспорту, до статутного капіталу Товариства здійснюється відповідно до нормативної оцінки таких ділянок, а у разі її відсутності - відповідно до експертної оцінки.

3. Внесення нерухомого майна залізничного транспорту до статутного капіталу Товариства може здійснюватися на підставі обліку майна на балансах Державної адміністрації залізничного транспорту України, підприємств залізничного транспорту відповідно до законодавства без попередньої державної реєстрації права власності па таке майно.

Відповідно до п. 26 Статуту Акціонерного товариства «Українська залізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 735 від 02.09.2015 (в редакції постанови КМУ № 1094 від 20.10.2021) (далі - Статут) засновником товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України.

Управління корпоративними правами держави стосовно товариства здійснює Кабінет Міністрів України.

Управління корпоративними правами держави, переданими до статутного капіталу товариства, здійснює товариство.

Згідно п. 27 Статуту єдиним акціонером товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України.

Пунктом 31 Статуту передбачено, що майно товариства складається з основних фондів, обігових коштів, майнових прав, зокрема права господарського відання майном, переданим товариству на праві господарського відання, та права постійного користування земельними ділянками, наданими для розміщення підприємств залізничного транспорту, акцій (часток) у статутному (складеному) капіталі господарських товариств, цінних паперів, а також інших активів, відображених у самостійному балансі товариства.

Відповідно до п. 32 Статуту майно товариства формується за рахунок:

1) майна, внесеного засновником до статутного капіталу товариства;

2) доходів, отриманих у результаті провадження господарської діяльності;

3) коштів, що надходять від розміщення цінних паперів, майнових і немайнових прав, у тому числі від інтелектуальної власності, іншого майна;

4) доходів, отриманих від операцій з цінними паперами, в тому числі з облігаціями;

5) надходжень від провадження господарської діяльності юридичних осіб, засновником, співзасновником або учасником яких є товариство, а також господарських товариств, пакети акцій (частки у статутному капіталі) яких внесені до статутного капіталу товариства;

6) дивідендів за акціями (часток), які належать товариству, крім дивідендів, які підлягають сплаті до державного бюджету, в установленому законодавством порядку;

7) майнових прав, у тому числі права постійного користування земельними ділянками, наданими для розміщення підприємств залізничного транспорту, та майна, закріпленого за товариством на праві господарського відання;

8) кредитів та позик;

9) капітальних вкладень і дотацій з бюджетів;

10) іншого майна та майнових прав, набутих товариством на законних підставах;

11) інших надходжень, не заборонених законом.

Пункт 33 Статуту визначає, що здійснюючи право власності, товариство володіє, користується та розпоряджається належним йому майном і вчиняє стосовно нього будь-які дії, що не суперечать законодавству, цьому Статуту та меті діяльності товариства.

Відповідно до п. 34 Статуту Товариство не має права безоплатно передавати майно, внесене до його статутного капіталу, іншим юридичним особам чи громадянам, крім передбачених законом випадків.

Розпорядження майном товариства, в тому числі шляхом списання, відчуження, передачі в користування, оренду, концесію відповідного майна, розпорядження майном, внесеним до статутного капіталу товариства, та майном, набутим товариством під час його господарської діяльності, здійснюється в порядку, встановленому законодавством, з урахуванням обмежень щодо розпорядження таким майном, визначених законом та цим Статутом.

Кошти, отримані від операцій з майном, спрямовуються виключно на провадження статутної діяльності товариства.

Згідно з п. 35 Статуту Товариство використовує, утримує державне майно, закріплене за ним на праві господарського відання, та розпоряджається ним з урахуванням обмежень, установлених законодавством. Майно, що є державною власністю і закріплене за товариством па праві господарського відання, включається до його активів.

Товариство не може вчиняти правочини, наслідком яких може бути відчуження такого майна.

Товариство несе ризик випадкового знищення або пошкодження майна, що є його власністю, а також майна, закріпленого за ним на праві господарського відання.

Списання майна, що закріплене за товариством на праві господарського відання, здійснюється товариством у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пункт 36 Статуту визначає, що Товариство використовує, володіє та утримує земельні ділянки, надані йому на праві постійного користування, за їх цільовим призначенням відповідно до законодавства.

З огляду на викладене, Акціонерне товариство «Українська залізниця» має всі ознаки державного підприємства.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер витягу: 135515865, дата формування витягу 27.08.2018) нежитлова будівля, номер об`єкта в РПВН 23845941, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 належить до державної форми власності, власником є Акціонерне товариство «Українська залізниця».

Враховуючи вище зазначене, майно - нежитлова будівля (адміністративна будівля А, площею 787,30 кв.м, гараж Б, площею 11.3,50 кв.м, огорожа № 1-3), являється індивідуально визначеним нерухомим майном, що належить до державної власності яке перебуває на балансі Філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» акціонерного товариства «Українська залізниця», та належить на праві власності Акціонерному товариству «Українська залізниця» - яке в свою чергу являється державним підприємством.

Водночас як Статут товариства так і Закон України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» передбачає правовий механізм розпорядження майном товариства, в тому числі шляхом списання, відчуження, передачі в користування, оренду, концесію відповідного майна, розпорядження майном, внесеним до статутного капіталу товариства, та майном, набутим товариством під час його господарської діяльності, в порядку, встановленому законодавством, в даному випадку нормами Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» та Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

З огляду на викладене, на позивача поширюються положення п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» в частині вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану, який передбачає - позбавлення державних підприємств, відповідного майна з метою його передачі для потреб держави в умовах воєнного стану без відшкодування вартості такого майна.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 181-р від 24.02.2022 відповідно до п. 1 ст. 4 Указу Президента України № 64 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затверджений план запровадження та забезпечення здійснення заходів правового режиму воєнного стану в Україні, пунктом 5 якого визначено:

найменування заходу правового режиму воєнного стану: примусове

відчуження майна, що перебуває у приватній або комунальній власності, вилучення майна державних підприємств, державних господарських об`єднань для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку та видання про не відповідних документів встановленого зразка;

строк виконання: на час введення воєнного стану;

орган, відповідальний за запровадження заходу згідно із законом: рада оборони відповідного регіону або військові адміністрації (у разі утворення) військове командування;

органи, що залучаються до здійснення заходу: ... AT Укрзалізниця...

Враховуючи викладене, позивач не має права на відшкодування вартості майна вилученого в умовах правового режиму воєнного стану, оскільки є державним підприємством.

Окрім цього, слід зазначити, що примусове відчуження майна передбачає позбавлення права власності власника на індивідуально визначене майно, у зв`язку із чим і передбачено відшкодування його вартості. В той же час вилучення майна не передбачає припинення права власності на майно, тобто вилучення майна здійснюється виключно для потреб держави на час правового режиму воєнного стану.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.11.2023 АТ «Українська залізниця» продовжує бути власником даного майна.

Таким чином, наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.04.2022 № 57 «Про вилучення майна в умовах правового режиму воєнного стану» та рішення ради оборони Закарпатської обласної військової адміністрації № 22 від 24.04.2022 «Про невідкладні заходи для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави» введене в дію розпорядженням голови обласної державної адміністрації № 31-рк від 22.04.2022 прийняті у межах повноважень у відповідності до чинного законодавства України.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, заволоділа ним, незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно. Таким чином, предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово- правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини й майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочипу, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України (даний правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду України від 17.02.2016 у справі № 6-2407цс15).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц зазначила: «з урахуванням викладених вище норм процесуального та матеріального права однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким».

Однак, як зазначалось вище позивач наразі є власником об`єкту нерухомого майне, яке просить витребувати із володіння Військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» є не обґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають повністю.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 10.06.2024.

СуддяВ.В. Сівакова