Рішення

від 13.06.2024 по справі 916/5198/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/5198/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/5198/23

за позовом: Комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради (вул. Косовська, буд. 2-Д, м. Одеса, 65022, код ЄДРПОУ 25830211)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Плазма Ойл» (вул. Першотравнева, буд. 56, смт Доброслав(з), Лиманський р-н, Одеська обл., 67500, код ЄДРПОУ 33767837)

про стягнення 18 699,48 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

28.11.2023 Комунальна установа «Одесреклама» Одеської міської ради звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Плазма Ойл», в якій просить суд стягнути з відповідача на його користь збитки у вигляді витрат на зберігання демонтованого рекламного засобу в сумі 18699,48 грн.

В обґрунтування підстав позову позивач посилається на неправомірне розміщення відповідачем рекламної конструкції після закінчення строку дії переоформленого дозволу та демонтажу рекламних конструкцій, що призвели до збитків позивача у вигляді витрат зберігання рекламного засобу.

Як вказано позивачем, Виконавчий комітет Одеської міської ради своїм рішенням № 434 від 22.04.2008 затвердив Правила розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі, якими серед іншого, в якості робочого органу визначено Управління реклами Одеської міської ради, яке уповноважене Одеською міською радою регулювати діяльність з розміщення зовнішньої реклами у межах міста Одеси, а КУ «Одесреклама» Одеської міської ради створена для реалізації господарської компетенції органів місцевого самоврядування у сфері зовнішньої реклами, виконання інших завдань та функцій, визначених цими Правилами, іншими актами органів місцевого самоврядування та міського голови.

Позивачем було зазначено суду, що 22.09.2021 КУ «Одесреклама» здійснила демонтаж стаціонарної конструкції, яка розміщувалася ТОВ «Плазма Ойл» за адресою: м. Одеса, вул. Дачна/пров. Дачний, без дозвільних документів, що засвідчується актом проведення демонтажу № 1035 від 22.09.2021, а демонтовану рекламну конструкцію транспортовано на склад та передано на зберігання ТОВ «Колгоспний Двір».

Як зауважує позивач, в подальшому КУ «Одесреклама» була змушена звернутися до Господарського суду Одеської області з метою відшкодування збитків у вигляді витрат на демонтаж, транспортування та зберігання демонтованого рекламного засобу та рішенням суду від 03.11.2022 стягнуто на Установи збитки у вигляді витрат на проведення демонтажу рекламного засобу та збитки у вигляді витрат на зберігання демонтованого рекламного засобу за період з 22.09.2021 по 31.01.2022 включно.

Вказане рішення виконано у примусовому порядку, проте і після того відповідачем проігноровано вимоги та не було вжито жодних заходів на повернення демонтованого рекламного засобу.

Обґрунтовуючи розмір витрат на зберігання рекламного засобу, позивач наголосив, що між ним та ТОВ «Колгоспний Двір» було укладено договори оренди: №АР-1/22 від 04.02.2022 (термін дії з 04.01.2022 по 31.12.2022, застосовується до відносин між сторонами з 01.01.2022), №АР2-23 від 10.02.2023 (термін дії з 10.02.2023 по 31.12.2023, застосовується до відносин між сторонами з 01.01.2023).

За умовами вказаних договорів орендодавець надає орендареві в строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 310,00 кв.м., що розташовані за адресою: 67632, Одеська обл., Біляївський район, с. Латівка, вул. Світла, буд. 3-Б.

Пунктом 3.1. договорів встановлено, що розмір орендної плати за користування всім приміщенням за місяць оренди становить 14117,50 грн. на місяць з урахуванням ПДВ.

В свою чергу, додатковою угодою № 1 від 06.03.2023 до договору № АР2-23 від 10.02.2023 визначено, що площа нежитлових приміщень, які передано в оренду, становить 68,5 кв.м., а розмір орендної плати за користування всім приміщенням оренди становить 3119,49 грн на місяць з урахуванням ПДВ (застосовуються до відносин між сторонами з 06.03.2023). При цьому, додатковою угодою № 2 від 01.09.2023 встановлено розмір орендної плати у сумі 4104,73 грн на місяць з урахуванням ПДВ (застосовуються до відносин між сторонами з 01.09.2023).

За ствердженням позивача, виходячи з розміру орендної плати та площі орендованого складу, ним розраховано вартість одного дня зберігання 1 кв.м рекламної конструкції, яка складає 1,50 грн за період надання послуг з 01.01.2022 по 31.12.2022, та з 01.01.2023 по 31.08.2023, а за період з 01.09.2023 по 31.12.2023 вартість одного дня зберігання скалала 1,97 грн.

Таким чином, як пояснює позивач, помножуючи вартість зберігання 1 кв.м рекламного засобу на його площу (18 кв.м) та на кількість днів його зберігання, ним було розраховано вартість зберігання рекламного засобу відповідача у період з 01.02.2022 по 27.11.2023, яка складає 18699,48 грн.

Відповідач відзив на позов не надав, своїм правом на захист не скористався.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.11.2023 позовна заява вх.№5781/23 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

08.12.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області позовну заяву (вх.№ 5781/23 від 28.11.2023) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу № 916/5198/23 постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін.

Крім того, даною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвала Господарського суду Одеської області про відкриття провадження у справі від 08.12.2023 була надіслана учасникам справи до їх електронних кабінетів та доставлена до відповідних електронних кабінетів 08.12.2023, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного документу.

Особи, які зареєстровані в ЄСІТС, мають змогу знайомитися з матеріалами справи в електронному вигляді, оскільки всі внесені до автоматизованої системи діловодства судів документи та повідомлення по справі надсилаються до Електронних кабінетів користувачів в автоматичному порядку.

Відповідно до відомостей, наявних у матеріалах справи, відповідач ТОВ «Плазма Ойл» є користувачем ЄСІТС, зареєстрований в «Електронному суді» та має власний «кабінет» в «Електронному суді».

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, а також про вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань позивача, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.

Згідно з ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін від учасників справи до суду не надходило.

Частинами 1 та 2 статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

В свою чергу, частиною 3 статті 2 ГПК України встановлено, що одним із основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Відповідно до положень статті 114 ГПК України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Згідно із приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з цим, на підставі Указів Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 259/2022 від 14.03.2022, № 133/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023, № 734/2023 від 06.11.2023, № 49/2024 від 05.02.2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.

Статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» встановлено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами У країни може бути, змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Отже, навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану конституційні права на судовий захист не можуть бути обмежені.

Судом здійснено розгляд справи у строки з урахуванням обставин, які склались у зв`язку з здійсненням військової агресії проти України, стадії розгляду справи, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов`язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, поведінки заявника та відповідача, а також забезпечення безпеки відвідувачів, працівників суду, в умовах військової агресії проти України.

З урахуванням викладеного, за об`єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною 1 статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до ч.1 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладненою. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов`язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, вважає їх повідомленими належним чином.

Отже, оскільки відповідач правом на подання заперечення щодо розгляду справи в спрощеному провадженні, а також відзиву на позов не скористався, враховуючи вжиті судом заходи із забезпечення повідомлення відповідача про розгляд судом справи № 916/5198/23 засобами поштового зв`язку, суд, зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, дійшов висновку в контексті гарантій ст. 6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року щодо розумного строку розгляду справи, про необхідність розгляду справи по суті за наявними матеріалами.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

13.06.2024 судом було постановлено рішення в нарадчій кімнаті у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

Судом встановлено, що 22.09.2021 на підставі акту фіксації від 19.07.2021 № 5194 та виданого Управлінням реклами Одеської міської ради відповідачу припису № 4965 від 26.07.2021, була демонтована позивачем стаціонарна конструкція, розміром 3х6х1ст., за адресою: вул. Дачна/пров. Дачний, яка належить ТОВ «Плазма Ойл», про що складений відповідний акт проведення демонтажу № 1035 від 22.09.2021.

22.09.2021 між позивачем та ТОВ «Колгоспний Двір» підписаний акт прийому-передачі рекламної конструкції на зберігання, з якого вбачається, що у відповідності до умов договору оренди № АР-1/21 від 02.02.2021, КУ «Одесреклама» передала, а ТОВ «Колгоспний Двір» прийняло на зберігання рекламний засіб - стаціонарна конструкція розміром 3м х 6м х 1 сторону у кількості 1 шт, яка належить ТОВ «Плазма Ойл». Демонтований рекламний засіб знаходиться у незадовільному стані.

04.07.2023 КУ «Одесреклама» звернулась до ТОВ «Плазма Ойл» з листом № 597/01-27, яким, серед іншого, повідомила відповідача, що станом на 03.07.2023 ним не було вжито жодних заходів, спрямованих на повернення належного йому демонтованого рекламного засобу, у зв`язку з чим за період з 01.02.2022 по 03.07.2023 відповідач має сплатити до бюджету Одеської міської територіальної громади витрати, пов`язані зі зберіганням рекламного засобу у сумі 13986,00 грн. Окрім того, позивач наголосив відповідачу про необхідність прибуття протягом 5 робочих днів до КУ «Одесреклама» для здійснення відповідних заходів щодо повернення демонтованих рекламних засобів.

Даний лист був направлений на адресу відповідачем належним чином та отриманий останнім 17.07.2023, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

На підтвердження обставини понесення збитків у заявленій до стягнення сумі позивач до матеріалів справи долучив укладені між ТОВ «Колгоспний Двір» (орендодавець) та КУ «Одесреклама» Одеської міської ради (орендар) договори оренди № АР1-22 від 04.02.2022 та № АР2-23 від 10.02.2023, згідно п. 1.1. яких орендодавець зобов`язався передати орендареві в строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 310,00 кв.м., що розташовані за адресою: 67632, Одеська обл., Біляївський район, село Латівка, вул. Світла, будинок 3-Б, на строк та згідно умов договору. Передача приміщення в оренду та повернення приміщення з оренди здійснюється сторонами на підставі Акту прийому-передачі.

Умовами п.п. 3.1., 3.3. вказаних договорів встановлено, що орендар за користування орендованим приміщенням сплачує орендну плату, розмір якої на місяць становить 14117,50 грн з урахуванням ПДВ у розмірі 2352,92 грн до 10 числа поточного місяця за розрахунковий місяць в якому орендарю надані послуги щодо оренди. Орендна плата сплачується на підставі актів здачі-прийняття робіт наданих послуг у безготівковій формі на поточний рахунок орендодавця.

За умовами п.п. 8.1., 8.2. договору № АР1-22 від 04.02.2022, він вступає в дію з дати його підписання уповноваженим представниками обох сторін і діє до 30 червня 2022 року. Відповідно до ч. 3 статті 631 Цивільного кодексу України умови цього договору застосовуються до відносин між сторонами з 01.01.2022.

В свою чергу, п.п. п.п. 8.1., 8.2. договору № АР2-23 від 10.02.2023 передбачено, що він вступає в дію з дати його підписання уповноваженим представниками обох сторін і діє до 13 березня 2023 року. Відповідно до ч. 3 статті 631 Цивільного кодексу України умови цього договору застосовуються до відносин між сторонами з 01.01.2023.

З актів прийому-передачі від 04.02.2022 та від 10.02.2023, що є додатками до договорів оренди № АР1-22 від 04.02.2022 та № АР2-23 від 10.02.2023 відповідно, вбачається, що ТОВ «Колгоспний Двір» передало, а КУ «Одесреклама» Одеської міської ради прийняла нежитлові приміщення загальною площею 310,00 кв.м., що розташовані за адресою: 67632, Одеська обл., Біляївський р-н, с. Латівка, вул. Світла, буд. 3-Б.

Додатковою угодою № 1 від 24.06.2022 до договору № АР1-22 від 04.02.2022 сторони внесли зміни в частині розміру орендної плати та продовжили строк дії договору до 31.12.2022.

В подальшому, між ТОВ «Колгоспний Двір» та КУ «Одесреклама» Одеської міської ради 06.03.2023 було укладено додаткову угоду № 1 до договору № АР2-23 від 10.02.2023, якою сторони погодили розмір орендної плати в сумі 3119,49 грн з урахуванням ПДВ та продовжили строк дії договору до 31.12.2023, а також підписали акт прийому-передачі вищевказаних нежитлових приміщень, але загальною площею 68,5 кв.м.

01.09.2023 сторони підписали додаткову угоду № 2 до договору № АР2-23 від 10.02.2023, якою визначили, що орендар за користування орендованим приміщенням сплачує орендну плату, розмір якої на місяць становить 4104,73 грн з урахуванням ПДВ.

Матеріали справи містять складені між позивачем та ТОВ «Колгоспний Двір» акти приймання-здачі робіт (надання послуг) з оренди приміщень у період з лютого 2022 року по жовтень 2023 включно, а також докази оплати позивачем вартості послуг оренди за відповідними актами.

У провадженні Господарського суду Одеської області перебувала справа № 916/1920/22 за позовом Комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Плазма Ойл» про стягнення збитків у виді витрат за вимушене проведення демонтажу протиправно розміщеного рекламного засобу у сумі 9500,00 грн та збитків у вигляді витрат на зберігання демонтованого рекламного засобу в сумі 3564,00 грн, у зв`язку неправомірним розміщенням відповідачем рекламної конструкції після закінчення строку дії переоформленого дозволу та невиконанням припису щодо демонтажу рекламних конструкцій.

Рішенням від 03.11.2022 у справі № 916/1920/22, яке набрало законної сили 29.11.2022, позов Комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради задоволено повністю та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Плазма Ойл» на користь позивача збитки у виді витрат на проведення монтажу рекламного засобу в сумі 9500,00 грн та збитки у виді витрат на зберігання демонтованого рекламного засобу в сумі 3564,00 грн.

В ході розгляду справи № 916/1920/22 господарський суд встановив, що відповідач на підставі виданого Управлінням реклами Одеської міської ради дозволу від 24.09.2015 № 4359-В1/М/С-л здійснював розміщення зовнішньої реклами на стаціонарній рекламній конструкції, розміром 3м х 6м х 1ст., за адресою: вул. Дачна/Дачний пров., м. Одеса. Вказаний дозвіл був виданий на строк до 24.09.2020, проте, з урахуванням положень Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі, затверджених рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 22.04.2008 № 434, після 24.09.2020 відповідачем розміщення зовнішньої реклами здійснювалось за відсутності правових підстав.

Окрім того, даним рішенням було встановлено, що відповідач, всупереч положень Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі, не здійснив власними силами демонтаж своєї рекламної конструкції, у зв`язку з чим ці дії був вимушений здійснити позивач на підставі відповідного направлення та відповідно до вимог Правил, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що позивачем в межах справи № 916/1920/22 було доведено, а відповідачем не спростовано наявності в його діях усіх елементів складу цивільного правопорушення, які призвели до понесення позивачем збитків, пов`язаних зі зберіганням рекламної конструкції відповідача у період з вересня 2021 року по січень 2022 включно.

До матеріалів даної справи позивач надав складені калькуляції собівартості зберігання демонтованих рекламних конструкцій загалом з 01.01.2022 по 31.12.2023, відповідно до яких вартість оренди 1 дня зберігання 1 кв.м. приміщення з 01.01.2022 до 31.08.2023 становить 1,50 грн, а з 01.09.2023 по 31.12.2023 1,97 грн.

Розрахунок вартості зберігання за вищевказаний період позивачем здійснено виходячи з загального розміру оренди та загальної площі приміщення, помноживши вартість зберігання 1 кв.м. рекламного засобу на його площу та на кількість днів його зберігання.

Відповідачем жодних доказів та/або пояснень на спростування розрахунків позивача до суду не подано.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Приписами частин 1 та 2 статті 20 ГК України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів.

Приписами статті 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положеннями частин першої та другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування збитків.

За змістом ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною першою статті 224 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Частиною другою статті 224 Господарського кодексу України визначено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За приписами частин першої, третьої - четвертої статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно положень ч. 1-3 ст. 226 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов`язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб`єктам, - зобов`язаний відшкодувати на вимогу цих суб`єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі. Сторона, яка порушила своє зобов`язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків. Сторона господарського зобов`язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов`язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше. Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов`язаної сторони від подальшого виконання зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст. 16 Закону України «Про рекламу» розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Під час видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами втручання у форму та зміст зовнішньої реклами забороняється. Розміщення зовнішньої реклами у межах смуги відведення автомобільних доріг здійснюється відповідно до цього Закону на підставі зазначених дозволів, які оформляються за участю центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства та управління автомобільними дорогами, або їх власників та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки дорожнього руху. Зовнішня реклама на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб). Стягнення плати за видачу дозволів забороняється.

Типові Правила розміщення зовнішньої реклами затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 №2067 (зі змінами), регулюють відносини, що виникають у зв`язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах, та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами.

Згідно з п.3 Правил №2067 зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил. Видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу на розміщення зовнішньої реклами здійснюється відповідно до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності». Справляння плати за видачу зазначених дозволів виконавчими органами сільських, селищних, міських рад забороняється.

Згідно з п. 5, 6 Типових правил для регулювання діяльності з розміщення зовнішньої реклами сільська, селищна, міська рада може утворювати відділ, управління, інший виконавчий орган або покладати відповідні функції на існуючий відділ, управління (далі - робочий орган). До повноважень робочого органу належать, зокрема: розгляд заяв розповсюджувачів зовнішньої реклами на надання дозволу, внесення змін у дозвіл, переоформлення дозволу та продовження строку його дії; підготовка проекту рішення виконавчого органу ради щодо надання дозволу (у тому числі погодження з органами та особами, зазначеними у пункті 16 цих Правил) чи про відмову у його наданні; видача дозволу на підставі рішення виконавчого органу ради. Робочий орган здійснює інші повноваження відповідно до законодавства.

Відповідно до п. 24 Типових правил виданий у встановленому порядку дозвіл є підставою для розміщення зовнішньої реклами та виконання робіт, пов`язаних з розташуванням рекламного засобу.

Рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 22.04.2008 № 434 затверджено Правила розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі (далі Правила), які регламентують порядок надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами та процедуру їх переоформлення, зміни й анулювання, визначають вимоги до технічного стану, художньо-естетичного вигляду та порядку розміщення рекламних засобів, умови користування місцями для розміщення зовнішньої реклами, що перебувають у комунальній власності, підстави та порядок здійснення демонтажу протиправно розміщених рекламних засобів, а також порядок здійснення контролю за дотриманням положень цих Правил. Дія цих Правил поширюється на всю територію міста Одеси, включаючи розташування рекламних засобів на будинках (будівлях) і спорудах, на відкритих майданчиках, на міських вулицях (дорогах), площах та інших територіях, у зелених зонах, на елементах вуличного обладнання, зовнішніх та внутрішніх поверхнях підземних переходів, інших об`єктах, розташованих на відкритій місцевості, незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування. Правила є обов`язковими до виконання всіма суб`єктами, що вступають у правовідносини з питань розміщення зовнішньої реклами у межах території міста Одеси.

Згідно з п.1.5 Правил № 434 робочий орган - управління реклами Одеської міської ради, уповноважене Одеською міською радою регулювати діяльність з розміщення зовнішньої реклами у межах міста Одеси; комунальна установа «Одесреклама» Одеської міської ради є уповноваженою особою власника місць розміщення рекламних засобів комунальної власності територіальної громади м. Одеси у сфері укладання договорів на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів.

За п. 3.1 Правил № 434 робочий орган, зокрема, видає направлення на здійснення фіксації дотримання цих Правил; видає направлення на здійснення демонтажу протиправно розміщених рекламних засобів.

Відповідно до п. 4.1. Правил 4.1. Комунальна установа «Одесреклама» Одеської міської ради, зокрема: здійснює, в тому числі за направленням робочого органу, обстеження місць розміщення рекламних засобів щодо відповідності виданим дозволам, дотримання вимог цих Правил, Концепції розвитку зовнішньої реклами у місті Одесі, схем комплексного розміщення зовнішньої реклами та надає робочому органу матеріали фіксації відповідних порушень; на підставі направлення робочого органу організовує та/або здійснює власними силами у встановленому порядку демонтаж протиправно розміщених рекламних засобів; виконує інші завдання та функції, передбачені законодавчими актами, цими Правилами, іншими актами органів місцевого самоврядування та міського голови.

Згідно з п. 13.1., 13.2. демонтаж рекламних засобів здійснюється КУ «Одесреклама» Одеської міської ради за направленням робочого органу. Для виконання цих функцій підприємство може використовувати послуги суб`єктів господарювання на підставі відповідних договорів. Демонтаж рекламного засобу здійснюється відповідно до цих Правил у наступних випадках, зокрема: рекламний засіб є протиправно розміщеним (абз. «а»).

Відповідно до п. 13.3. у випадках, визначених абзацом «а» пп. 13.2 цих Правил, демонтаж рекламного засобу здійснюється його власником за приписом робочого органу у термін, визначений приписом. Про виконання припису власник рекламного засобу зобов`язаний письмово повідомити робочий орган не пізніше наступного дня від дати демонтажу рекламного засобу. У разі невиконання зазначеного припису у встановлений робочим органом термін, демонтаж рекламного засобу здійснюється КУ «Одесреклама» Одеської міської ради.

За умовами п. 13.5. Правил демонтовані рекламні засоби транспортуються для подальшого зберігання на територію, що знаходиться у віданні КУ «Одесреклама» Одеської міської ради. Витрати, пов`язані з проведенням демонтажу рекламного засобу, його транспортуванням та зберіганням, відшкодовуються власником демонтованого рекламного засобу. КУ «Одесреклама» Одеської міської ради вправі вимагати відшкодування таких витрат у судовому порядку шляхом звернення з відповідним позовом згідно з вимогами чинного законодавства.

Згідно з п. 13.7., 13.9. Правил факт проведення демонтажу рекламного засобу засвідчується актом проведення демонтажу, що складається не пізніше наступного дня від дати проведення демонтажу. За необхідності до акта додається фотофіксація місця розташування до та після демонтажу рекламного засобу. Акт проведення демонтажу складається в двох примірниках, один з яких спрямовується на зберігання КУ «Одесреклама» Одеської міської ради, а другий вручається власнику рекламоносія (у разі його встановлення) або надсилається йому поштою з повідомленням про вручення. Повернення демонтованого рекламного засобу розповсюджувачу зовнішньої реклами здійснюється на підставі його письмової заяви, що подається до КУ «Одесреклама» Одеської міської ради у довільній формі. До заяви обов`язково додаються документи, що підтверджують право власності заявника на демонтований рекламний засіб.

Протягом семи днів з дня отримання заяви КУ «Одесреклама» Одеської міської ради готує розрахунок витрат на проведення демонтажу рекламного засобу та його зберігання й вручає його розповсюджувачу зовнішньої реклами. Видача рекламних засобів здійснюється протягом двох днів з дня отримання документа, що підтверджує внесення розповсюджувачем зовнішньої реклами плати в рахунок відшкодування витрат на проведення демонтажу рекламного засобу.

Видача конструкцій здійснюється за актом приймання-передачі, один з яких видається власнику рекламного засобу, а інший залишається в КУ «Одесреклама» Одеської міської ради. У випадку отримання конструкцій уповноваженою особою власника до акта приймання-передачі додається також копія документа, що підтверджує право такої особи на вчинення відповідних дій від імені власника рекламного засобу. Повернення рекламних засобів без відшкодування витрат КУ «Одесреклама» Одеської міської ради на проведення демонтажу не допускається.

Відповідно до п.15. Правил контроль за дотриманням цих Правил здійснює в межах своїх повноважень робочий орган, КУ «Одесреклама» Одеської міської ради, а також інші органи чи організації згідно із законодавством.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003).

В Україні основоположним принципом судочинства згідно Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є принцип верховенства права.

Як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підстав позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Оцінюючи подані до матеріалів справи докази та наведені позивачем обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Обов`язковою передумовою задоволення вимог щодо відшкодування збитків є встановлення в діях відповідача складу цивільного правопорушення, складовими частинами якого є: протиправність поведінки винної особи як заподіювача збитків (дії чи бездіяльності особи); причинний зв`язок між діями винної особи та заподіянням збитків (зв`язок протиправної поведінки і збитків, що настали, при якому протиправність є причиною, а збитки - наслідком); розмір збитків (їх наявності та розміру); вина. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно-правової відповідальності.

Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов`язку з відшкодування збитків.

Як встановлено господарським судом в межах справи № 916/1920/22, КУ «Одесреклама» встановлено факт недотримання Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі, що виражено в оформлені акту фіксації від 19.07.2021 та приписі від 26.07.2021, однак ТОВ «Плазма Ойл» як власником не здійснено демонтаж протиправно встановленого рекламного засобу розміром 3х6х1ст., за адресою: м. Одеса, вул. Дачна/пров. Дачний, у зв`язку із чим КУ «Одесреклама» було вимушене здійснити демонтаж протиправно розміщеного рекламного засобу та його зберігання, що підтверджено актом проведення демонтажу № 1035 від 22.09.2021, та складеним 22.09.2021 між ТОВ «Колгоспний Двір» та КУ «Одесреклама» актом прийому-передачі конструкції на зберігання. Наслідком чого стало понесення КУ «Одесреклама», зокрема, збитків у вигляді витрат на зберігання демонтованого рекламного засобу в період з вересня 2021 року по січень 2022 включно.

Обставини неналежного виконання ТОВ «Плазма Ойл» положень Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі та факт наявності в його діях усіх елементів складу цивільного правопорушення, які призвели до понесення позивачем збитків були досліджені та встановлені в рішенні Господарського суду Одеської області від 0.11.2022 у справі № 916/1920/22, яке не було оскаржено сторонами в апеляційному порядку та набрало законної сили 29.11.2022.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у своїй постанові від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16 преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правило про преюдицію спрямоване не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною 2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов`язковість врахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Згідно зі ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

З урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Враховуючи тотожний склад сторін у даній справі та справі № 916/1920/22, обставини, встановлені рішенням Господарського суду Одеської області від 03.11.2022 у вказаній справі, що набрало законної сили, є преюдиційними для даної справи, встановленими та повторного доведення не потребують.

Також, в межах даної справи судом з`ясовано, що позивачем було укладено відповідні договори оренди, за умовами яких надавались послуги щодо оренди нежитлових приміщень для зберігання демонтованих рекламних конструкцій. Виходячи з розміру орендної плати та площі орендованого складу, позивачем було розраховано вартість одного дня зберігання 1 кв.м рекламної конструкції, яка у період з 01.01.2022 по 31.08.2022 склала 1,50 грн, а в період з 01.09.2023 по 31.12.2023 становить 1,97 грн.

При цьому, доказів звернення ТОВ «Плазма Ойл» до КУ «Одесреклама» Одеської міської ради з відповідною письмовою заявою про повернення демонтованого рекламного засобу розповсюджувачу зовнішньої реклами або ж доказів видачі спірної конструкції відповідачу за актом приймання-передачі, матеріали справи не місять та відповідачем суду не надано.

Так, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконане боржником.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливо лише при наявності певних, передбачених законом умов.

Заявник, вимагаючи відшкодування збитків, має довести три перші умови відповідальності, зокрема протиправна поведінка заподіювача шкоди, розмір збитків, причинний зв`язок. Вина боржника у порушенні презюмується та не підлягає доведенню.

Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому збиток - це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.

При цьому стаття 1166 ЦК України визначає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, зокрема, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Верховний Суд послідовно та неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що за змістом наведеної вище норми матеріального права для застосування такої міри відповідальності, як стягнення шкоди необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою; вини. І лише наявність зазначених елементів свідчить про існування складу цивільного правопорушення, що є підставою для застосування такої міри відповідальності, як стягнення шкоди (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/378/19).

Слід зазначити, що доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено саме на позивача.

Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а збитки - наслідком такої протиправної поведінки.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

Господарський суд, проаналізувавши наведені нормативно-правові акти в аспекті спірних правовідносин, зазначає, що в діях ТОВ «Плазма Ойл» наявний склад господарського правопорушення у вигляді завдання КУ «Одесреклама» збитків, а саме:

- мала місце протиправна поведінка, оскільки всупереч вимогам ст. 16 Закону України «Про рекламу», п. 24 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067, Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі, затверджених рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 22.04.2008 №434, відповідач здійснив розміщення рекламного засобу за адресою м. Одеса, вул. Дачна/пров. Дачний, без наявності дозвільних документів;

- понесені збитки в контексті ст.ст.224,225 ГК України, оскільки внаслідок невиконання відповідачем вимог законодавства КУ «Одесреклама», зберігаючи вищевказану конструкцію на складі понесло витрати, розмір яких зазначений у позовній заяві;

- причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та завданими збитками, оскільки внаслідок протиправних дій відповідача позивачу було завдано збитків у вигляді понесених витрат, які позивач змушений був здійснити з метою зберігання демонтованої рекламної конструкції на виконання розділу 13 Правил №434;

- наявність вини, оскільки відповідач, незважаючи на закінчення 24.09.2020 строку дії дозволу № 4359-В1/М/С-л від 24.09.2015 здійснював розміщення зовнішньої реклами за відсутності правових підстав, порушуючи встановлений законодавством порядок її розміщення. У зв`язку з чим, КУ «Одесреклама» змушена була демонтувати та передати на зберігання рекламну конструкцію відповідача у примусовому порядку з понесенням витрат.

Отже, матеріали справи містять докази наявності усіх складових цивільного правопорушення (вини, протиправна поведінка, шкода та причинний зв`язок), для застосування такої мірі відповідальності, як стягнення збитків.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши розрахунки суми заявлених до стягнення збитків у вигляді витрат на зберігання демонтованого рекламного засобу, господарський суд дійшов висновку про правомірність, підставність та необхідність задоволення заявлених позовних вимог Комунальною установою «Одесреклама» Одеської міської ради про стягнення з відповідача 18699,48 грн збитків у вигляді витрат на зберігання демонтованого рекламного засобу відповідача.

Згідно із п.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Приписи статті 79 ГПК України встановлюють, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1-3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовано, будь-яких заперечень щодо наявності заборгованості по сплаті витрат на зберігання демонтованого рекламного засобу, доказів, що спростовують її розмір або доказів відшкодування збитків, завданих зберіганням демонтованого рекламного засобу, до суду не надано.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 року у справі «Суомінен проти Фінляндії», заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 «Справа «Трофимчук проти України» (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі «Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів», п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У справі «Руїз Торіха проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (правова позиція Верховного Суду у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи позивача не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

На підставі повного, всебічного та безпосереднього дослідження наявних в матеріалах справи доказів сукупності з урахуванням всіх обставин справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, приймаючи до уваги, що відповідно до умов Правил витрати, пов`язані, зокрема, зі зберіганням рекламного засобу відшкодовуються власником демонтованого рекламного засобу, а матеріали справи доказів відшкодування відповідачем таких витрат, що понесені позивачем, не містять, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах: що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, приймаючи до уваги задоволення в повному обсязі позовних вимог позивача, судовий збір в сумі 2684,00 грн слід покласти на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Плазма Ойл» (вул. Першотравнева, буд. 56, смт Доброслав(з), Лиманський р-н, Одеська обл., 67500, код ЄДРПОУ 33767837) на користь Комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради (вул. Косовська, буд. 2-Д, м. Одеса, 65022, код ЄДРПОУ 25830211) збитки у вигляді витрат на зберігання демонтованого рекламного засобу в розмірі 18 699 (вісімнадцять тисяч шістсот дев`яносто дев`ять) грн 48 коп та витрати на оплату судового збору в розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної відповідно до ст.241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 13.06.2024.

Суддя О.В. Цісельський