Постанова

від 05.06.2024 по справі 915/1624/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 915/1624/16(915/621/21)

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Картере В.І. , Пєскова В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,

за участю ОСОБА_1 ;

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.07.2023

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.12.2023

у справі № 915/1624/16(915/621/21)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційний комплекс «Соляні» в особі ліквідатора Сашина Олександра Андрійовича

до відповідачів:

ОСОБА_1 ;

ОСОБА_2 ;

ОСОБА_3 ;

ОСОБА_4 ;

ОСОБА_5 ,

про стягнення 473 133,36 грн.

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Миколаївської області перебуває справа №915/1624/16 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційний комплекс "Соляні" (далі - ТОВ «ЖЕК «Соляні», боржник).

Постановою Господарського суду Миколаївської області від 09.06.2017 у справі №915/1624/16 ТОВ «ЖЕК "Соляні" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Сашина Олександра Андрійовича.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 у справі № 915/1624/16 частково задоволено заяву ліквідатора ТОВ «ЖЕК "Соляні" Сашина О. А. про покладення субсидіарної відповідальності; стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ТОВ «Житлово-експлуатаційний комплекс "Соляні" грошові кошти в сумі 3 190 062,79 грн субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням до банкрутства.

05.01.2021 на виконання постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 у справі № 915/1624/16 судом першої інстанції було видано відповідний наказ, на підставі якого 12.01.2021 приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області Булахевічем Степаном Вікторовичем відкрито виконавчі провадження НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6 та НОМЕР_7.

В цей же день до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень були внесені відомості щодо виконавчого провадження (виконання виконавчого документа - наказу № 915/1624/16 від 05.01.2021, виданого Господарським судом Миколаївської області) та в графі "Відомості про проведення виконавчий дій" (строк та умови самостійного виконання рішення боржником) зазначено про обов`язок боржників перерахувати суму боргу з урахуванням винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження на депозитний рахунок приватного виконавця за наступними реквізитами: рахунок НОМЕР_1, код ЄДРПОУ/ДРФО отримувача: НОМЕР_2, МФО 326610, ЄДРПОУ банку: 14360570, банк: АТ КБ "Приватбанк", отримувач: ОСОБА_6 , а також направити на адресу приватного виконавця документи, які підтверджують виконання вимог вищенаведеного виконавчого документа.

Постановою Верховного Суду від 22.04.2021 касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 залишено без задоволення, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 у справі №915/1624/16 залишено без змін.

В подальшому ухвалою Верховного Суду від 07.06.2021 поновлено дію постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 у справі №915/1624/16.

Ліквідатор боржника в межах справи про банкрутство № 915/1624/16 звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , в якій (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог №02-01/05/229 від 28.01.2023 (вх.№1123/23 від 31.01.2023) просив стягнути з відповідачів на користь боржника грошові кошти у загальній сумі 473 133,36 грн, з яких, 365 119,69 грн - інфляційні втрат, 108013,67 грн - 3% річних.

В обґрунтування заявлених вимог ліквідатор посилається на невиконанням відповідачами постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 у справі №915/1624/16, яка набрала законної сили та якою з останніх солідарно стягнуто на користь боржника грошові кошти в сумі 3190062,79 грн субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням до банкрутства, у зв`язку з чим на нестягнуту суму нараховані інфляційні втрати та річні відповідно до положень статті 625 ЦК України.

Короткий зміст оскаржуваних рішення та постанови судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 19.07.2023, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.12.2023, позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційний комплекс "Соляні" грошові кошти в загальному розмірі 466 065,52 грн., з яких: 3% річних - 100 945,83 грн, інфляція - 365119,69 грн. Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 на користь ТОВ «ЖЕК "Соляні" судовий збір в розмірі 7026,03 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване доведеністю факту невиконання відповідачами грошового зобов`язання, яке виникло на підставі постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 у справі №915/1624/16, що зумовлює правомірність заявлення вимог про стягнення з останніх 3% річних та інфляційних втрат, передбачених статтею 625 ЦК України.

При цьому місцевий господарський суд перевірив правильність проведеного ліквідатором ТОВ «ЖЕК «Соляні» розрахунку вказаних компенсаційних нарахувань, здійснив його перерахунок, у зв`язку з чим позовні вимоги задовольнив частково.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідачів на користь позивача передбачених статтею 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат у зв`язку із невиконання рішення суду,

З посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, зазначив, що судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання. Відтак на правовідносини щодо прострочення виконання боржником його грошового зобов`язання, зокрема, й підтвердженого у грошовому еквіваленті судовим рішенням, поширюються загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання, визначені статтею 625 ЦК України.

Доводи касаційної скарги

ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.07.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 у справі, ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю в задоволенні позовних вимог ліквідатора Сашина Олександра Андрійовича.

Підставою касаційного оскарження судових рішень, з урахуванням додаткових пояснень, вказано:

- порушення застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права в результаті застосування до спірних правовідносин в першу чергу норм Цивільного кодексу України без врахування особливостей норм Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), яким згідно частини 1 статті 2 цього Кодексу в першу чергу регулюються правовідносини, пов`язані з виникненням, зміною чи припиненням притягнення до субсидіарної відповідальності;

- відсутність надання правової оцінки згідно КУзПБ, ГПК України самій позовній заяві ліквідатора Сашина О.А. про сплату 3% річних та інфляційних втрат, його відзиву на апеляційну скаргу щодо чіткого визначення підстав та предмету вимог, де змішано два абсолютно різних види відповідальності: за користування чужими грошима та за прострочення виконання грошового зобов`язання.

За доводами скаржника, помилкове розмежування судами поняття «кредитор (стягувач)» у справі в частині виконання самим банкрутом його зобов`язань перед кредиторами та обов`язків осіб, притягнутих до субсидіарної відповідальності, спричинило виникнення ситуації, коли банкрут перетворився на кредитора (стягувача), суперечить спеціальному закону, що регулює процедури банкрутства.

Скаржник зазначає про неправильне застосування судами норми ЦК України (статті 625) до спірних відносин, вказує, що висновки судів суперечать нормам статей 1, 43, 61 КУзПБ та статті 619 ЦК України.

На думку скаржника, суди обох інстанцій «перекрутили» висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц, від 16.03.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц щодо поширення дії статті 625 ЦК України.

Крім того, скаржник зазначає, що відсутність кредитора у справі (у зв`язку з ліквідацією ГУ ДПС у Миколаївській області) є юридичним фактом, який потребує першочергового вирішення питання наявності кредиторських вимог до банкрута ТОВ «ЖЕК «Соляні», без урахування якого розгляд будь-якого позову в рамках цієї справи є порушенням норм процесуального права.

В додаткових письмових поясненнях до касаційної скарги ОСОБА_1 просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 у справі №915/1624/16(915/621/21) повністю та відмовити ліквідатору Сашину О.А в задоволенні позовних заяв; в разі необхідності, якщо колегія суддів Верховного Суду дійде висновку, що справа №915/1624/16(915/1624/16) містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, просить передати її на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_3 у поданому відзиві підтримує вимоги касаційної скарги, вважає постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 у справі № 915/1624/16(915/621/21) прийнятою з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального прав.

На його думку, прийняття судом постанови про задоволення вимог боржника (банкрута) ТОВ «ЖЕК «Соляні» до осіб, які поряд з ним відповідають за його зобов`язаннями у справі про банкрутства з посиланням на статтю 625 ЦК України є необґрунтованими з огляду на те, що приписи цієї статті поширюються на грошові зобов`язання, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює окремі види зобов`язань, і порушує норму матеріального права, встановлену статтею 61 Кодексу України з процедур банкрутства.

ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на прийняття оскаржуваних у справі судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

В обґрунтування зазначає, що в якості представника банкрута ТОВ «ЖЕК «Соляні» ліквідатор Сашин О.А. згідно КУзПБ має повноваження на подання позову лише про стягнення дебіторської заборгованості банкрута в рамках справи про банкрутство, сума стягуваної субсидіарної відповідальності чітко обмежена розміром вимог кредиторів до банкрута, банкрут в рамках справи про банкрутство одночасно не може мати процесуальні права та обов`язки боржника і кредитора за своїми зобов`язаннями, субсидіарна відповідальність стягується на користь кредиторів, а не боржника. Нарахування додаткових фінансових санкцій на суму субсидіарної відповідальності не передбачено спеціальним законом (КУзПБ), який регулює такі зобов`язання.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги, перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд, враховуючи приписи статті 300 ГПК України та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, зазначає наступне.

Предметом спору у даній справі (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) є вимоги про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ТОВ «ЖЕК «Соляні» 365119,69 грн інфляційних втрат та 108013,67 грн 3% річних, нарахованих у зв`язку з невиконанням відповідачами постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 у справі №915/1624/16.

Відповідно до частини третьої статті 11, частини першої статті 13 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Згідно з приписами статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом вказаної норми правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов`язанням.

Відповідно до частини першої статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В силу статей 524, 533, 535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Отже, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Тому приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц)).

Окрім того, в постанові від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, за яким положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №686/7081/21).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) виконання остаточного судового рішення, яким вирішений спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру, є частиною «права на суд» (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece, § 40, 45, заява № 18357/91) від 19.03.1997, «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia, § 34, 37, заява №59498/00) від 07.05.2002). З погляду застосування гарантій права на належне виконання державою судового рішення, за яким вона є боржником, не має жодного значення, якими - приватними чи публічними - є у національній правовій системі відносини з виконання державою такого рішення.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції). Це право гарантоване і для тих випадків, коли право на справедливий судовий розгляд порушене невчасним виконанням судового рішення, зокрема через відсутність коштів (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Бурдов проти Росії (№2)» (Burdov v. Russia (№ 2), § 96, 97, 99, 117, заява №33509/04) від 15.01.2009).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (п.31) відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 20.01.2016 у справі №6-2759цс15 (про те, що правовідносини стосовно виконання судових рішень урегульовані Законом України «Про виконавче провадження» і до них не можна застосовувати приписи про цивільно правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України)), а також від 02.03.2016 у справі №6-2491цс15 про те, що стаття 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 цього Кодексу не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України за наявності деліктних, а не зобов`язальних правовідносин. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення; приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (п. 45 постанови).

Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 ЦК України. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 у справі №420/2411/19.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили відсутність у матеріалах справи доказів виконання відповідачами грошового зобов`язання у сумі 3 190 062,79 грн, підтвердженого (визначеного) судовим рішенням - постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 у справі № 915/1624/16, у зв`язку з чим дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для застосування до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання приписів частини другої статті 625 ЦК України.

Місцевий господарський суд, перевіривши розрахунок компенсаційних нарахувань з урахуванням належних вихідних даних передбачених статтею 625 ЦК України, (правильність визначення судом першої інстанції періоду та суми нарахування сторонами не оспорюється), здійснив перерахунок інфляційних втрат на відповідну суму заборгованості з урахування окремо кожного період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, підсумувавши результати за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, визначив розмір інфляційних втрат, який був перевірений та підтриманий апеляційний господарський судом.

У зв`язку з чим суди дійшов висновку про наявність правових підстав для солідарного стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ТОВ «ЖЕК «Соляні» 3% річних у сумі 100 945,83 грн (за період 12.01.2021-31.01.2022) та інфляційних втрат у сумі 365 119,69 грн (за період з січня місяця 2021 року по січень місяць 2022 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що положення частини другої статті 625 ЦК України щодо стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Доводи скаржника про помилкове застосування до спірних правовідносин норм Цивільного кодексу України (статті 625) без врахування особливостей норм КУзПБ, судом відхиляються, оскільки приписи цієї статті, як було зазначено вище, поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону. Водночас спеціальні норми КУзПБ не обмежують дії статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання особами, притягнутими до субсидіарної відповідальності, грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, з урахуванням встановленого індексу інфляції та також трьох процентів річних від простроченої суми.

Доводи про помилкове розмежування судами поняття «кредитор (стягувач)», що спричинило виникнення ситуації, коли банкрут перетворився на кредитора (стягувача), колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки скаржником безпідставно ототожнюються поняття "кредитор/боржник", як учасника справи про банкрутство, та "кредитор/боржник", як сторони грошового зобов`язання, визначеного судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Щодо доводів про конфлікт інтересів ліквідатора та зловживання ним правами та повноваженнями колегія суддів зазначає.

Стаття 7 КУзПБ пов`язує участь боржника у спорі саме як сторони такого спору, а стаття 61 КУзПБ наділяє ліквідатора повноваженнями, зокрема, виконання повноважень керівника (органів управління) боржника; підчас виконання своїх повноважень ліквідатор, кредитор мають право на звернення з вимогами до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника.

Крім того, Верховний Суд зауважує, що аналіз статті 61 КУзПБ дає підстави для висновку, що відповідна заява (позов) до відповідачів - суб`єктів субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, може бути подана у ліквідаційній процедурі боржника. У зв`язку з цим, суб`єкти субсидіарної відповідальності можуть бути залучені учасниками відокремленого позовного провадження з вирішення відповідного майнового спору лише на вказаній стадії у ліквідаційній процедурі.

У справі, що розглядається, ліквідатора боржника звернувся з цим позовом як сторона грошового зобов`язання (кредитор) до відповідачів - суб`єктів субсидіарної відповідальності (боржники) в межах повноважень, визначених статтею 61 КУзПБ, що жодним чином не суперечить приписам статей 1, 61 КУзПБ, та спростовує твердження скаржника про зловживання ліквідатором своїми повноваження, які зводяться до припущень щодо недобросовісних намірів ліквідатора боржника незаконно одержати додаткові кошти саме з відповідачів у справі № 915/1624/16.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до положень вказаної статті, стягнена суми (яка у даному випадку, складається з інфляційні втрат та 3% річних, нарахованих із застосуванням приписів частини другої статті 625 ЦК України у зв`язку з прострочення виконання відповідачами грошового зобов`язання, підтвердженого рішенням суду), включається до складу ліквідаційної маси і, як вірно зазначає сам скаржник, використовується за зобов`язаннями боржника перед кредиторами у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.

Твердження про наявність юридичного факту, який потребує першочергового вирішення (відсутність кредитора у справі у зв`язку з ліквідацією ГУ ДПС у Миколаївській області) і без урахування якого розгляд будь-якого позову в рамках цієї справи є порушенням норм процесуального права, Верховним Судом визнаються необґрунтованими, оскільки питання процесуального правонаступництва кредитора не впливають на висновки наявності правових підстав для стягнення з відповідачів на користь боржника компенсаційних нарахувань на підставі статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов`язання, визначеного чинним рішенням суду.

Верховний Суд наголошує, що вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора як сторони грошового зобов`язання, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Адже визначене частиною 2 статті 625 ЦК право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є особливою мірою відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, яка полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання, яке, у даному випадку, виникло безпосередньо з рішення суду про стягнення коштів, яке відповідачами не виконане.

З урахуванням усього викладеного вище, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені у відповідності до норм чинного законодавства та на підставі належно встановлених судами попередніх інстанцій обставин і оцінених доказів, тому доводи скаржника про невірне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм підлягають відхиленню з підстав їх необґрунтованості.

Поряд з цим, клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на Велику Палату Верховного Суду залишається без задоволення, з огляду на те, що скаржником не доведено, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України, суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

Колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав задоволення касаційної скарги відповідача, необхідність залишити рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.07.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 у справі №915/1624/16(915/621/21) без змін.

Судові витрати

У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенні без змін оскаржені судові рішення у справі № 910/15413/21, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про передачу справи на Велику Палату Верховного Суду.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.07.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 у справі №915/1624/16(915/621/21) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя К.М. Огороднік

Судді В.І. Картере

В.Г. Пєсков