Постанова

від 11.06.2024 по справі 910/11895/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/11895/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючий), Ємця А. А., Малашенкової Т. М.

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О. М.,

представників учасників справи:

позивача - Онищук Д. С. (самопредставництво),

відповідача - Вапельник С. Д. (адвокат),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пюбе Глобал"

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2024,

за позовом Державного підприємства "Медичні закупівлі України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пюбе Глобал"

про стягнення неустойки у сумі 1 698 060,00 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Державне підприємство "Медичні Закупівлі України" (далі - Підприємство, позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пюбе Глобал" [Pube Global LLC] (далі - Товариство, відповідач, скаржник) про стягнення 1 698 060, 00 грн неустойки.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору про закупівлю від 25.11.2022 № 09/581-11/2022 (далі - Договір) у частині надання позивачу забезпечення повернення попередньої оплати у формі банківської гарантії.

1.3. Зокрема, позивач зазначає, що Товариство всупереч пункту 3.6 Договору не надало у строк до 09.12.2022 включно Банківської гарантії. З огляду на що, позивач відповідно до пункту 15.3.1 Договору листом від 30.12.2022 № 05/4630-12/2022 проінформував останнє про розірвання Договору в односторонньому порядку. Оскільки відповідач порушив свої зобов`язання за Договором, позивач на підставі пунктів 8.1, 8.3.2, 8.4 Договору просить суд стягнути з відповідача 1 698 060, 00 грн штрафу (20% від вартості непоставленої продукції).

1.4. Відповідач, у свою чергу, проти позову заперечував та вказував, що порушення вимог пункту 3.6 Договору не перебуває у причинно-наслідковому зв`язку із невиконанням зобов`язання щодо поставки продукції, оскільки такому зобов`язанню відповідача передує інше зустрічне зобов`язання позивача як здійснення оплати, яке позивачем також було припинене шляхом розірвання Договору. На переконання, Товариства, застосувати положення пункту 8.3.2. Договору можливо лише у разі одночасного порушення відповідачем двох умов Договору, а саме: 1) не поставка продукції у межах календарного року, тобто до 31.12.2023, або іншої дати узгодженої сторонами в додаткових угодах до Договору; 2) ненадання замовнику за 45 календарних днів до закінчення календарного року (2023) банківської гарантії забезпечення повернення попередньої оплати, з метою здійснення замовником попередньої оплати, тобто до 17.11.2023. У свою чергу, на переконання відповідача, серед істотних умов Договору сторони не визначили можливість стягнення штрафної санкції, у тому числі і її розміру, за порушення постачальником строків надання Банківської гарантії.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 17.01.2024 (суддя Курдельчук І. Д.) у справі № 910/11895/23 позовні вимоги задовольнив; стягнув з Товариства на користь Підприємства 1 698 060,00 грн штрафу та судовий збір.

2.2. Північний апеляційний господарський суд постановою від 28.03.2024 (колегія суддів: Станік С. Р., Вовк І. В., Шаптала Є. Ю.) рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 у справі № 910/1895/23 залишив без змін.

2.3. Судові рішення мотивовано тим, що ненадання відповідачем Банківської гарантії протягом 14 календарних днів з дати укладення Договору та безумовно до закінчення календарного / бюджетного року (2022) і призвело до неможливості здійснення позивачем попередньої оплати за Договором.

2.4. У зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов`язань з поставки продукції та ненадання Банківської гарантії, у останнього в силу положень пунктів 4.1, 4.2, 4.5, 8.1, 8.3, 8.4 виник обов`язок сплатити штраф, визначений у пункті 8.3.2 Договору.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Товариство не погодилось с прийнятими у справі судовими рішеннями у справі та звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2024 у справі № 910/11895/23, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1.1. Товариство обґрунтовує підстави касаційного оскарження прийнятих у справі судових рішень з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду.

4.1.2. За твердженням відповідача, суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин положення частини другої статті 202 Господарського кодексу України (далі - ГК України), частин першої, другої статті 598, частини третьої статті 615, частини третьої статті 622 та частини другої статті 653 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовані норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18.08.2023 у справі № 927/211/22, від 13.12.2023 у справі № 922/193/23, від 28.02.2018 у справі № 910/6806/17 та від 02.04.2018 у справі № 910/5470/17.

4.1.3. Зокрема, Товариство наголошує, що суди першої та апеляційної інстанції в порушення вимог статей 7, 13, 14, 46, 76, 86, 238 ГПК України в мотивувальній частині рішення та постанови закладають додаткові фактичні обставини та висновки, на які позивач не посилався у позовній заяві, та на які не посилався відповідач, як на підставу власних доводів та заперечень проти позову, та які не входили до предмету доказування.

4.1.4. Товариство вважає, що суди помилково застосували у спірних правовідносинах положення статей 509, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 629 ЦК України та статті 179, 179 ГК України у контексті обов`язку відповідача виконати належним чином свої зобов`язання у строк, встановлений законом.

4.1.5. Суди попередніх інстанцій порушили вимоги статей 7, 13 ГПК України та не надали належної оцінки усім наявним у справі доказам і доводам відповідача наданим на обґрунтування його позиції про припинення зобов`язань з постачання продукції до 31.03.2023 включно та про припинення зобов`язань сторін з 31.12.2022 у зв`язку з розірванням позивачем Договору в односторонньому порядку. Суди залишили поза увагою доводи відповідача про те, що причиною не поставки товару в строк до 31.03.2023 слугував саме факт розірвання Договору за ініціативою позивача, та, відповідно, припинення зобов`язань з поставки товару. Водночас не отримання відповідачем авансових платежів за попередніми гарантіями за контрактами спричинило неможливість надання банком нових гарантій, зокрема, і на забезпечення спірного Договору.

4.1.6. За узагальненими доводами Товариства, у застосуванні положень статей 549 ЦК України та статті 230 ГК України суди попередніх інстанцій не врахували, що за наявності відмови позивача від Договору з 30.12.2022 (лист позивача про розірвання Договору від 25.11.2022 № 09/581-11/2022) у відповідача відсутній обов`язок здійснити поставку товару. Тобто, зобов`язання відповідача про поставку товару (натуральне зобов`язання) з 30.12.2022 припинилося.

4.1.7. Скаржник також наголошує на ненаданні оцінки судами попередніх інстанцій сутнісному змісту пункту 8.3.2 Договору. Зокрема, суди попередніх інстанцій не врахували, що наведений вище пункт Договору складається з двох умов, настання яких обумовлюється подією яка може настати та математично обрахованою датою і саме спільне порушення двох умов цього пункту Договору є підставою для накладення штрафу в розмірі 20% від вартості не поставленого товару. Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій мали обов`язок надати оцінку кожній з двох умов, у цьому контексті та в сукупності разом.

4.1.8. Відповідач вважає, що суди в ході з`ясування всіх обставин справи, до причин не поставки продукції, мали застосувати положення частини другої статті 202 ГК України, частин першої, другої статті 598, частини третьої статті 615, частини третьої статті 622 та частини другої статті 653 ЦК України, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах та ґрунтуються на доказах, наявних у матеріалах справи про припинення Договірних зобов`язань сторін.

4.1.9. Скаржник наголошує, що суди неправильно встановили зміст спірних правовідносин. Зокрема, не врахували таке: дата укладення Договору відбулась у межах календарного 2022 року, а саме - 25.11.2022; зобов`язання відповідача здійснити поставку продукції у строк визначений у пункті 4.1 Договору - до 31.03.2023, тобто в межах календарного 2023 року. Отже, саме період 2023 року і є "межею відповідного календарного року" у якому постачальник може нести відповідальність, визначену у пункті 8.3.2 Договору у разі нездійснення поставки продукції.

4.1.10. Пунктом 8.3.2. Договору визначено інший строк (дата) надання банківської гарантії, а саме: "за 45 календарних днів до закінчення відповідного календарного року", тобто у цьому випадку датою з якої можливо обраховувати порушення зобов`язання з поставки продукції та ненадання банківської гарантії є - 17.11.2023.

4.1.11. Суди також не взяли до уваги, що умови Договору щодо попередньої оплати позивачем також не передбачають обов`язку позивача її здійснення до кінця 2022 року, оскільки встановлені строком 90 календарних днів з дня надання банківської гарантії тобто з 09.12.2022 року плюс 90 календарних днів, що також вказує на період 2023 року. З огляду на наведене, вважає неспроможними доводи позивача та висновки судів попередніх інстанцій в частині того, що останній мав обов`язок здійснити попередню оплату саме в межах бюджетного 2022 року. Суди попередніх інстанцій при дослідженні обставин визначення строку надання банківської гарантії, про який йдеться у пункті 8.3.2 Договору, безпідставно віднесли його до 2022 року, оскільки ототожнили дату розміщення оголошення про проведення процедури закупівлі фармацевтичної продукції - 28.10.2022, з датою укладення Договору про закупівлю - 25.11.2022.

4.1.12. Касаційна скарга Товариства не містить будь-яких доводів стосовно оскарження додаткового рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу. Разом з тим, прохальна частина касаційної скарги містить вимоги про новий розподіл судових витрат за результатами вирішення спору, понесених відповідачем у зв`язку з розглядом справи та покласти їх на позивача.

4.2. Інші доводи учасників справи

4.2.1. Підприємство у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Місцевий та апеляційний господарські суди у справі, зокрема, встановили таке.

5.1. Підприємство (замовник) та Товариство (постачальник) 25.11.2022 уклали Договір про закупівлю № 09/580-11/2022, за умовами якого постачальник взяв на себе зобов`язання поставити замовнику фармацевтичну продукцію - Флударабін 50 мг; ДК 021:2015 код 33600000-6, визначену у пункті 1.2 Договору, а замовник прийняти таку продукцію і оплатити її в порядку та на умовах, визначених Договором.

5.2. За умовами пункту 1.2 предметом цього Договору є продукція, асортимент, ціна та кількість якої вказується в Специфікації (Додаток № 1), що є невід`ємною частиною цього Договору (продукція).

5.3. Пунктами 2.1, 2.2 Договору сторони визначили, що поставка продукції здійснюється відповідно до Incoterms 2020. Поставка продукції здійснюється на умовах DAP - склад замовника (на території України).

5.4. Відповідно до пункту 3.1 валютою цього Договору є національна валюта України - гривня. Загальна ціна продукції складає 8 460 300,00 грн без ПДВ. Ціна за одиницю продукції вказується у Специфікації (Додаток № 1), що є невід`ємною частиною цього Договору. Розрахунок здійснюється в безготівковій формі, шляхом перерахування замовником коштів на поточний банківський рахунок постачальника (пункт 3.3 Договору).

5.5. Положеннями пункту 3.4 Договору визначено, що за загальним правилом, оплата продукції за цим Договором здійснюється на умовах попередньої оплати з урахуванням положень бюджетного законодавства та нормативно-правових актів, що регулюють питання здійснення попередньої оплати. Попередня оплата за цим Договором здійснюється замовником протягом 90 календарних днів з дня надання постачальником забезпечення повернення попередньої оплати у формі Банківської гарантії та за умов дотримання постачальником вимог, визначених пунктами 3.6 - 3.10 цього Договору.

5.6. Відповідно до пункту 3.6 Договору, постачальник протягом 14 календарних днів з дати укладання цього договору зобов`язаний надати замовнику забезпечення повернення попередньої оплати у формі Банківської гарантії, наданої обслуговуючим банком постачальника, вказаним у пункті 16 цього Договору, при цьому сума Банківської гарантії забезпечення повернення попередньої оплати повинна дорівнювати загальній ціні продукції за цим Договором, визначеній у пункті 3.1 цього Договору. Наданий постачальником оригінал безвідкличної і безумовної Банківської гарантії забезпечення повернення попередньої оплати повинен бути виконаний у формі автентичного повідомлення системою SWIFT та/або на паперовому носії з урахуванням примірної форми згідно з Додатком 4 до Договору.

5.7. Згідно з пунктом 4.1 Договору, постачальник зобов`язався здійснити поставку продукції за цим Договором у строк до 31 березня 2023 року включно. Поставка продукції здійснюється постачальником однією або окремими партіями.

5.8. За умовами пункту 8.3.2 Договору у разі якщо постачальником не здійснено поставку продукції у межах відповідного календарного року та при цьому не надано замовнику за 45 календарних днів до закінчення відповідного календарного року Банківську гарантію забезпечення повернення попередньої оплати з метою здійснення замовником попередньої оплати, з постачальника крім пені та/або штрафу, зазначених у пункті 8.2 цього Договору, стягується штраф у розмірі 20 відсотків вартості непоставленої (неприйнятої) продукції.

5.9. Пунктом 10.1 передбачено, що цей Договір вважається укладеним і набирає чинності після його підписання сторонами з моменту надання згоди уповноваженим органом управління на вчинення даного значного господарського зобов`язання (у разі, якщо надання такої згоди передбачено законодавством) та діє до 30.04.2023, а в частині виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором, у тому числі в частині штрафних санкцій та поставки продукції - до повного виконання.

5.10. Листом від 30.12.2022 № PG/12/22/1 відповідач просив позивача надати додатковий час, для надання банківської гарантії.

5.11. Листом від 30.12.2022 № 05/4630-12/2022 проінформував постачальника про розірвання Договору в односторонньому порядку.

5.12. Звертаючись до суду з позовом Підприємство вказувало, що наслідком невиконання відповідачем вимог пункту 3.6 Договору (не надано у строк до 09.12.2022 включно Банківської гарантії), позивач скористався своїм правом відповідно до пункту 15.3.1 Договору та листом від 30.12.2022 № 05/4630-12/2022 проінформував постачальника про розірвання Договору в односторонньому порядку. Враховуючи обставину порушення відповідачем своїх зобов`язань за Договором, позивач на підставі пунктів 8.1, 8.3.2, 8.4 Договору просив суд стягнути з відповідача 1 698 060, 00 грн штрафу (20% від вартості непоставленої продукції).

5.13. Заперечуючи проти позову відповідач вказує, що порушення ним умов пункту 3.6. Договору не перебуває у причинно-наслідковому зв`язку з невиконанням зобов`язання щодо поставки продукції, оскільки такому зобов`язанню постачальника передує інше зустрічне зобов`язання замовника, як здійснення оплати, яке позивачем було припинене шляхом розірвання Договору в односторонньому порядку.

5.14. Відповідач вважає, що застосування пункту 8.3.2. Договору можливо тільки при одночасному порушенню відповідачем двох умов Договору, а саме: 1) не поставка продукції у межах календарного року, тобто до 31.12.2023р., або іншої дати узгодженої сторонами в додаткових угодах до Договору; 2) ненадання замовнику за 45 календарних днів до закінчення календарного року (2023) банківської гарантії забезпечення повернення попередньої оплати з метою здійснення замовником попередньої оплати, тобто до 17.11.2023. У свою чергу, серед істотних умов договору сторони не встановили штрафну санкцію та її розмір за порушення зобов`язання з ненадання відповідачем забезпечення повернення попередньої оплати у формі Банківської гарантії.

5.15. Відмова Товариства виконати претензію та сплатити 1 698 060, 00 грн штрафу (20% від вартості непоставленої продукції) і стала підставою для звернення Підприємства з позовом у цій справі.

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

6.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

7.1. Спір у справі виник щодо наявності / відсутності підстав стягнення штрафу за прострочення виконання відповідачем зобов`язання з поставки продукції у межах відповідного календарного року та ненадання Банківської гарантії.

7.2. Підставою касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції Товариство визначило положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

7.3. Так, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, зокрема: пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

7.4. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

7.5. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

7.6. Сам скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підстави, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

7.7. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

7.8. Зокрема, скаржник у касаційній скарзі зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили обставин справи, які передбачали б можливість стягнення з відповідача штрафних санкцій за порушення зобов`язання з надання Банківської гарантії у тому числі і за умов, що позивач розірвав Договір в односторонньому порядку. Тобто, за умов, що з 31.12.2022 у відповідача припинений обов`язок поставити продукцію.

7.9. У контексті наведених доводів касаційної скарги та висновків судів попередніх інстанцій у оскаржуваних судових рішеннях, Суд виходить з такого.

7.10. Першочергово Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що з урахуванням вимог статті 193 ГК України, яка кореспондується зі змістом статей 525, 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

7.11. Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

7.12. Як встановлено судами попередніх інстанцій між позивачем та відповідачем укладено Договір поставки.

7.13. Частинами першою, другою статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

7.14. Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

7.15. Суд зазначає, що двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.

7.16. У частині першій статті 693 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

7.17. Як встановили суди попередніх інстанцій, сторони у Договорі погодили поставку товару на умовах 100% попередньої оплати.

7.18. Також, сторонами у Договорі було погоджено умови здійснення попередньої оплати, зокрема, згідно з пунктом 3.4 Договору, попередня оплата за цим Договором здійснюється замовником протягом 90 (дев`яноста) календарних днів з дня надання постачальником забезпечення повернення попередньої оплати у формі банківської гарантії та за умови дотримання постачальником вимог, визначених пунктами 3.6.-3.10 Договору.

7.19. Відповідно до пункту 3.6 Договору, постачальник протягом 14 календарних днів з дати укладання цього Договору зобов`язаний надати замовнику забезпечення повернення попередньої оплати у формі Банківської гарантії. Тобто, у строк до 09.12.2022.

7.20. Суди встановили, що відповідач у строк до 09.12.2022 включно своє зобов`язання з надання Банківської гарантії не виконав і внаслідок невиконання відповідачем вимог пункту 3.6 Договору позивач скористався своїм правом відповідно до пункту 15.3.1 Договору та листом від 30.12.2022 № 05/4630-12/2022 проінформував постачальника про розірвання Договору в односторонньому порядку.

7.21. Встановивши обставини порушення відповідачем своїх зобов`язань за Договором (ненадання Банківської гарантії у строк до 09.12.2022) та розірвання позивачем Договору в односторонньому порядку, суди дійшли висновку, що на підставі пунктів 8.1, 8.3.2, 8.4 Договору відповідач має обов`язок сплатити на користь позивача 1 698 060, 00 грн штраф (20% від вартості непоставленої продукції).

7.22. У аспекті поставленого скаржником у касаційній скарзі питання та висновків судів попередніх інстанцій Верховний Суд зазначає таке.

7.23. Безумовно в силу положень статей 525, 526 ЦК України статті 193 ГК України кожна сторона має обов`язок виконувати господарські зобов`язання належним чином.

7.24. Частиною другою статті 526 ЦК України визначено, що виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

7.25. У силу приписів статті 202 ЦК України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

7.26. Оцінюючи доводи касаційної скарги у контексті висновків судів першої та апеляційної інстанції колегія суддів звертається до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 08.09.2021 у справі № 727/898/19, від 24.05.2023 у справі №756/420/17 та від 13.12.2023 у справі № 922/193/23 на яку посилається скаржник, згідно з якою:

"… В силу положень частини першої, другої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Тобто, зазначеною нормою встановлено основне правило щодо можливості припинення зобов`язання лише на підставі договору або закону.

При цьому припинення зобов`язання на вимогу однією зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.

Нормами статті 651 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Аналогічні положення містить стаття 291 ГК України.

У цивільному законодавстві закріплено конструкцію "розірвання договору" (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання "відмова від договору" (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782 ЦК України). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, необхідно кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови і коли ці правочини породжують відповідні правові наслідки щодо розірвання договору.

За змістом наведених норм одностороння відмова від договору є юридичним фактом, який зумовлює його розірвання, отже є правочином, який має юридичні наслідки у вигляді припинення господарських правовідносин, а тому не вимагає згоди другої сторони. Розірвання господарського договору може здійснюватися за згодою сторін і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак, окремі види договорів допускають можливість одностороннього розірвання договору. Крім того, право сторони на одностороннє розірвання договору може бути встановлене законом або безпосередньо у договорі".

7.27. Як вже було зазначено вище, на виконання умов пункту 3.6 Договору відповідач (постачальник) мав обов`язок протягом 14 календарних днів з дати укладання цього Договору надати позивачу (замовнику) забезпечення повернення попередньої оплати у формі Банківської гарантії та у строк до 31.03.2023 поставити продукцію. Однак, відповідач своє зобов`язання з надання Банківської гарантії не виконав, що призвело до односторонньої відмови позивача від Договору.

7.28. При цьому, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що ні позивач, ні відповідач не заперечують факту правомірності дій замовника про відмову від Договору та відповідності його дій положенням розділу 15 Договору та вимогам статей 525, 598, 651 ЦК України. Тобто, фактично суди встановили і сторони не заперечують факт відмови замовника від прийняття виконання постачальником зобов`язання з поставки продукції.

7.29. У цьому аспекті Суд зазначає, що в силу положень частин другої, третьої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

7.30. Відтак, правовим наслідком розірвання Договору є припинення зобов`язань сторін за цим Договором.

7.31. Також у контексті спірних правовідносин Суд наголошує, що відмова від прийняття виконання та, відповідно, припинення зобов`язання, належать до правових наслідків порушення зобов`язання в розумінні статті 611 ЦК України.

7.32. Зокрема, відповідно до частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

7.33. Положеннями статті 615 ЦК України унормовано, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

7.34. Цивільно-правова та господарсько-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України та статті 216 ГК України.

7.35. Частиною першою статті 548 ЦК України передбачені загальні умови забезпечення виконання зобов`язання. Одна з цих умов передбачає забезпечення виконання зобов`язання (основного зобов`язання), якщо це встановлено договором або законом.

7.36. Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є неустойка (частина перша статті 546 ЦК України).

7.37. У частині першій статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання.

7.38. Верховний Суд зазначає, що розірвання Договору ніяким чином не спростовує обставин порушення відповідачем своїх зобов`язань за Договором під час його дії, а тому, припинення зобов`язань сторін за ним не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, які мали місце під час дії договору. Відповідно, позивач має право на стягнення з відповідача штрафних санкцій, передбачених його умовами.

7.39. У розгляді доводів касаційної скарги в частині неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень статей 549 ЦК України та статті 230 ГК України та незастосуванню положень частини другої статті 202 ГК України, частин першої, другої статті 598, частини третьої статті 615, частини третьої статті 622 та частини другої статті 653 ЦК України, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, у сукупності доводами касаційної скарги, які наведені у пунктах 4.1.6 - 4.1.11 цієї постанови, Суд виходить з такого.

7.40. Як зазначалось вище позивач наголошував на тому, що стягнення 20 % штрафу від вартості непоставленої продукції, передбачено умовами пункту 8.3.2 Договору, згідно з яким у разі якщо постачальником не здійснено поставку продукції у межах відповідного календарного року та при цьому не надано замовнику за 45 календарних днів до закінчення відповідного календарного року Банківську гарантію забезпечення повернення попередньої оплати з метою здійснення замовником попередньої оплати, з постачальника крім пені та/або штрафу, зазначених у пункті 8.2 цього Договору, стягується штраф у розмірі 20 відсотків вартості непоставленої (неприйнятої) продукції.

7.41. Так, задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що внаслідок порушення відповідачем зобов`язання з надання Банківської гарантії у строк до 09.12.2022 Договір між сторонами був розірваний саме за ініціативою позивача.

7.42. За висновком судів, аналіз умов укладеного між сторонами Договору дає підстави дійти висновку, що сторони у Договорі погодили такий порядок поставки товару: 1) протягом 14 календарних днів з дати укладання договору відповідач надає позивачеві Банківську гарантію зі строком дії до 14.05.2023 (пункти 3.6, 3.7 Договору); 2) протягом 90 (дев`яносто) календарних днів з дня надання відповідачем банківської гарантії позивач здійснює 100% попередню оплату товару (пункт 3.4 Договору); 3) здійснення поставки товару у строк до 31.03.2023 включно (пункт 4.1 Договору).

7.43. З огляду на наведені вище умови Договору, суди дійшли висновку, що в силу положень пункту 8.3.2 Договору у цьому випадку наявні підстави для стягнення штрафу.

7.44. У цьому контексті Верховний Суд звертає увагу, що в оскаржуваних судових рішеннях здійснено детальний аналіз кожного пункту умов Договору стосовно послідовності дій постачальника та замовника в межах виконання зобов`язань за цим Договором. Так, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановив початок прострочення зобов`язань відповідача щодо надання Банківської гарантії. Зокрема, вважаючи, що ненадання Банківської гарантії у строк до 09.12.2022 та не поставка продукції у строк до 31.03.2023 включно, суди дійшли висновку, що такі порушення є підставою для застосування штрафної санкції, передбаченої у пункті 8.3.2 Договору.

7.45. Надаючи оцінку доводам скаржника та висновкам судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції, виходячи з приписів статті 300 ГПК України щодо меж касаційного перегляду, зазначає таке.

7.46. В аспекті порушуваних у касаційній скарзі питань Суд наголошує, що відповідач, як у суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції послідовно наводив аргументи про те, що наявні у справі докази свідчать, що розірвання Договору відбулось саме за ініціативи замовника, внаслідок неналежного виконання постачальником своїх зобов`язань з надання Банківської гарантії. Крім того, відповідач також наголошував на тому, що внаслідок відмови позивача від Договору у відповідача припинився обов`язок з поставки продукції. Водночас положення пункту 8.3.2 Договору чітко передбачають, що передумовою для застосування цієї санкції обов`язково є наявність таких юридично значущих фактів, як відсутність факту розірвання Договору та прострочення постачальником строків поставки продукції у строк до 31.03.2023 включно.

7.47. При цьому, з урахуванням дати укладання Договору 25.11.2022, а також умов пункту 8.3.2. Договору "не надання Банківської гарантії за 45 календарних днів до закінчення відповідного календарного року" та нездійснення поставки продукції у межах відповідного календарного року - до 31.03.2023.

7.48. Суд у вирішенні спірних питань зазначає, що вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо (близька за змістом правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, і у постановах від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18 та від 03.11.2020 у справі № 920/611/19, від 24.02.2021 у справі № 910/1873/20).

7.49. До предмета доказування належить сукупність юридичних фактів матеріально-правового характеру, з якими закон пов`язує виникнення, зміну й припинення правовідносин між сторонами та на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

7.50. Вимогами положень пунктів 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

7.51. Верховний Суд вважає, що оскаржувані судові рішення наведеним вимогам не відповідають. Так, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, зміст оспорюваного правочину, господарські суди (спочатку суд першої інстанції, а потім і суд апеляційної інстанції) залишили поза увагою характер спірних правовідносин, їх нормативне регулювання; зміст та саму суть Договору на якому ґрунтуються спірні правовідносини.

7.52. Без належної оцінки і дослідження всіх умов Договору та фактичних обставин спору у сукупності, суди дійшли передчасного висновку, що факт ненадання відповідачем Банківської гарантії у строк до 09.12.2022 і факт розірвання позивачем Договору в односторонньому порядку з 31.12.2022 не впливають обставини щодо правомірності / неправомірності застосування штрафу, передбаченого у пункті 8.3.2 Договору.

7.53. Зокрема, суди розглянувши спір у справі, не встановили правової природи заявленої до стягнення штрафної санкції та вказуючи на наявність підстав для задоволення позову про стягнення на користь позивача штрафу, на підставі пункту 8.3.2 Договору, не надали оцінки суті та змісту цього пункту. Тобто, за яких саме умов (невиконання яких саме зобов`язань) настає відповідальність передбачена у ньому.

7.54. Суд, зважаючи, зокрема, на зміст пунктів 3.4, 3.6, 4.1, 8.3.2 Договору, дати укладання Договору (25.11.2022) та листа позивача про розірвання Договору від 30.12.2022 № 05/4630-12/2022, зазначає, що суди не здійснили співвідношення фактичного змісту спірних правовідносин та можливості застосування положень пункту 8.3.2 Договору. Зокрема, не з`ясували їх значення для встановлення наявності або відсутності підстав для стягнення штрафу та не встановили розбіжності, на які звертає увагу скаржник. Відхиляючи аргументи відповідача, суди належним чином не обґрунтували мотиви такого рішення.

7.55. Так, надаючи оцінку умовам Договору та фактичним обставинам спору (розірвання договору з 31.12.2022 за ініціативою замовника), суди залишили поза увагою сам зміст положень пунктів 3.4, 3.6, 4.1, 8.3.2 Договору у сукупності з фактичною датою укладання Договору (25.11.2022), і відповідно, не встановили дату з якої має обраховуватися строк "45 календарних днів до закінчення відповідного календарного року". Тобто, не встановили належним чином який рік 2022 чи 2023 є "межею відповідного календарного року" у якому постачальник може нести відповідальність, визначену у пункті 8.3.2 Договору - у разі нездійснення поставки продукції та ненадання Банківської гарантії.

7.56. Згідно з частинами першою, другою статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

7.57. При цьому, суди залишили поза увагою, що оскільки позивач у грудні 2022 року відмовився від Договору, то, відповідно з визначеної замовником у листі від 30.12.2022 № 05/4630-12/2022 дати у постачальника не виникло обов`язку поставити товар, а, отже, не встановили належним чином обставин, чи відбулось порушення (прострочення) відповідачем виконання своїх зобов`язань за Договором. У тому числі і не встановили належним чином обставин, які саме порушення є підставою для стягнення штрафу, визначеного у пункті 8.3.2 Договору.

7.58. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги зазначеного вище та всупереч вимогам норм процесуального права не проаналізували аргументи обох сторін, не дослідили усіх умов Договору та наданих учасниками справи доказів і не надали їм належну правову оцінку. Тобто, декларативно оцінили наявні у матеріалах справи докази та взагалі не досліджували і не встановили обставин дотримання / недотримання сторонами спору визначеного Договором порядку дій у виконанні взятих за ним зобов`язань, у тому числі і з урахуванням дати його укладання (25.11.2022) та положень пунктів 3.4, 3.6, 4.1, 8.3.2 Договору, а відтак, не здійснили оцінки цьому.

7.59. У визначенні правової природи передбачених Договором нарахувань, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою безпосередньо як зміст пункту 8.3.2 Договору (ненадання банківської гарантії та нездійснення поставки продукції у межах відповідного календарного року), так і саму суть допущеного відповідачем порушення, у зв`язку з чим висновок судів попередніх інстанцій щодо наявності правових підстав для стягнення штрафу є передчасним та таким, що не узгоджується з наведеними законодавчими приписами та умовами Договору.

7.60. Отже, суди не здійснили належної оцінки всіх встановлених обставин справи, виходячи з усієї сукупності обставин і наданих сторонами доказів, з`ясованих і досліджених у справі, в їх взаємозв`язку та не дослідили належним чином підстави, які стали підґрунтям для односторонньої відмови від Договору, а також правові підстави для можливості застосування положень пункту 8.3.2 Договору до спірних правовідносин та, відповідно обґрунтованість/необґрунтованість вимог позивача, з огляду на предмет та підставу позову.

7.61. З огляду на зазначене, Суд вважає передчасними та такими, що не відповідають обставинам справи, висновки судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволенні позовних вимог.

7.62. Ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, з огляду на те, що суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального права (статті 549, 598, 611, 651, 653 ЦК України, статті 230 ГК України) та процесуального права (статті 86, 210 73-79 ГПК України), що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними і ключовими у цій справі для вирішення даного спору, з огляду на предмет і підстави позову, на підставі доказів і доводів сторін, беручи до уваги, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, які імперативно визначені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

7.63. Отже, доводи касаційної скарги в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України знайшли часткове підтвердження, враховуючи вказані вище міркування.

7.64. Водночас Верховний Суд позбавлений можливості з`ясувати усі істотні обставини справи, а тому під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно належним чином перевірити можливість застосування штрафу з урахуванням фактичного змісту правовідносин щодо відмови позивача від Договору саме у 2022 році та розглянути цю справу відповідно до правових висновків, які взяті до уваги Верховним Судом під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень у цій справі.

7.65. У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

7.66. Суд касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

7.67. Зважаючи на викладене, колегія суддів касаційного суду дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору порушили норми процесуального права, внаслідок чого не застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини та підлягають застосуванню, при цьому не врахували висновки щодо застосування відповідних норм у подібних правовідносинах, які викладені в наведених вище постановах Верховного Суду. Вказане, у свою чергу, свідчить про підтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

7.68. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з урахуванням наведеного у цій постанові, не беруться до уваги Касаційним господарським судом.

7.69. Верховний Суд також зазначає, що касаційна скарга Товариства не містить будь-яких доводів стосовно оскарження додаткового рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання відшкодування витрат відповідача на професійну правничу допомогу. Разом з тим, прохальна частина касаційної скарги містить вимоги про новий розподіл судових витрат за результатами вирішення спору, понесених відповідачем у зв`язку з розглядом справи та покласти їх на позивача.

7.70. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

7.71. Суд враховує, що прохальна частина апеляційної скарги відповідача також містила вимоги вимоги про новий розподіл судових витрат за результатами вирішення спору, понесених відповідачем у зв`язку з розглядом справи та покласти їх на позивача.

7.72. Зміст постанови суду апеляційної інстанції свідчить, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги відповідача дійшов висновку, що судові витрати Товариства за подання апеляційної скарги та витрати на професійну допомогу, понесені в суді першої інстанції в розмірі 80 000,00 грн, суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000,00 грн, про відшкодування яких було заявлено в апеляційній скарзі, слід залишити за скаржником.

7.73. Колегія суддів зазначає, що додаткове рішення є невід`ємною частиною прийнятого по суті рішення суду і може бути оскаржено відповідно до статті 287 ГПК України (відповідний правовий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 15.05.2020 у справі № 910/5410/19).

7.74. Додаткове рішення не може існувати окремо від первісного (основного) рішення та у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2018 у справі № 923/631/15, від 23.01.2020 у справі № 910/20089/17, від 23.12.2021 у справі № 925/81/21, від 09.02.2022 № 910/17345/20, від 06.04.2023 у справі № 910/18417/21.

7.75. Отже, додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі і у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

7.76. З огляду на те, що Верховний Суд скасовує постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024, а додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 у цьому випадку є додатковим до оскаржуваних судових рішень, суд касаційної інстанції доходить висновку про наявність підстав для скасування також і додаткового рішення від 06.02.2024 зі справи.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанції норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку знайшли своє часткове підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у цій постанові.

8.2. Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

8.3. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

8.4. Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у цій постанові, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити зазначені в цій постанові доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір в цій частині, відповідно до закону..

9. Судові витрати

9.1. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

9.2. Згідно з підпунктом б пункту 4 частини першої статті 315 ГПК України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення.

9.3. Із наведених норм вбачається, що в разі направлення справи на новий розгляд у суду касаційної інстанції відсутні правові підстави для розподілу витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, оскільки не ухвалюється судове рішення, яким спір вирішено по суті.

9.4. Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді касаційної інстанції також має бути вирішений судом при ухваленні остаточного рішення по справі за результатом розгляду спору по суті, відповідно до вимог статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пюбе Глобал" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 у справі № 910/11895/23, а також постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2024 скасувати.

Справу № 910/11895/23 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець

Суддя Т. Малашенкова