Постанова

від 12.06.2024 по справі 227/2346/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4546/24 Справа № 227/2346/23 Суддя у 1-й інстанції - Притуляк С. А. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд ускладі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Бондар Я.М.,

суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О.

секретар судового засідання Бортник А.А.

сторони справи

позивач- Покровська окружна прокуратура

відповідачі: Шахівська сільська рада, повноваження якої тимчасово здійснює Шахівська сільська військова адміністрація Покровського району Донецької області, ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, відповідно доч.2ст.247ЦПК Українибез фіксаціїсудового засіданняза допомогоюзвукозаписувального технічногозасобу,без участіучасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Донецької обласної прокуратури на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 08 лютого 2024 року, ухваленого суддею Притулякою С.А. у м. Добропілля Донецької області, повний текст судового рішення складено 13 лютого 2024 року,

УСТАНОВИВ

Прокурор Покровської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області звернувся до Добропільського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Шахівської сільської військової адміністрації Покровського району Донецької області та ОСОБА_1 , в якому просив визнати незаконним та скасувати рішення Шахівської сільської ради від 26.06.2020 року №VII-59/45 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відведення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу земельної ділянки у власність», яким затверджено технічну документацію із землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну для комунальної власності (кадастровий номер 1422087700:02:000:1144) загальною площею 2,0000га із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства. А також прокурор просив стягнути з відповідачів судовий збір.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 при зверненні до Шахівської сільської ради із клопотанням про відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Шахівської сільської ради Донецької області, всупереч вимог ст.ст.116, 118, 121 Земельного кодексу України, приховав той факт, що раніше використав право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та не повідомив про це. Шахівська сільська рада Донецької області на момент прийняття оспорюваного рішення не перевірено факт реалізації ОСОБА_1 права на безоплатну приватизацію земельної ділянки. Такі дії призвели до незаконного вибуття з комунальної власності земельної ділянки з кадастровим №1422087700:02:000:1144, загальною площею 2,0000га для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 08 лютого 2024 року в задоволенні позову керівника Покровської окружної прокуратури в інтересах держави, в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, до Шахівської сільської ради, повноваження якої тимчасово здійснює Шахівська сільська військова адміністрація Покровського району Донецької області та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення відмовлено.

В апеляційнійскарзі заступник керівника Донецької обласної прокуратури Ткачук Вікторія, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення, ухвалити нове про задоволення позову та стягнути з відповідачів на користь позивача витрати зі сплати судового збору за подачу позовної заяви та апеляційної скарги.

При цьому, скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції, що прокурором у даній справі невірно обрано спосіб захисту порушеного інтересу держави, що для захисту права власності достатньо лише витребування майна.

ОСОБА_2 зазначає, що після прийняття рішення Шахівською сільською радою право власності держави припинилося та для його захисти спочатку необхідно повернути державі право власності. З цією метою пілягає визнанню незаконним (недійсним) рішення сільської ради, що узгоджується з нормами ч.1 ст.387 ЦК України. Вказує, що суд проігнорував вказані положення закону та залишив поза увагою те, що правова підстава для заволодіння майном відповідачем залишилася чинною.

Скаржник наголошує на тому, що звернення прокурора спямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання додержання законності передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, яке проведене з грубим порушенням вимог чинного законодавства. Таким чином належним способом захисту у даному випадку є саме визнання недійсним (незаконним) та скасування рішення Шахівської сільської ради від 26.06.2020 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відведення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу земельної ділянки у власність.

Зазначає, що прокурор здійснює представництво інтересів держави з метою витребування на її користь земельної ділянки. Однак таке витребування не може здійснюватись у межах даної справи, оскільки спочатку необхідно визнати рішення ради незаконним, а потім витребувати на користь ради земельну ділянку. За першою вимогою рада має бути відповідачем, а за другою вимогою позивачем та оскільки одна й та ж особа в одній справі не може бути позивачем і відповідачем, то вказані вимоги мають бути пред`явлені у межах різних справ. Вказує, що незважаючи на витребування земельної ділянки на користь держави, наявність не скасованого рішення сільської ради не заважатиме повторній реєстрації відчуження земельної ділянки за ОСОБА_1 .

Скаржник звертає увагу на те, що навіть обрання неефективного способу захисту цивільного права не може бути підставою для відмови у позові.

Також скаржник зазначає, що посилання суду першої інстанції на наведені постанови Верховного Суду є не релевантними, оскільки викладені у них висновки зроблені щодо відміних фактичних обставин справи. Вказує, що у даній справі право власності держави на земельну ділянку, хоча і незаконно, але припинилося, тому держава не може захищати право власності і вимагати витребування майна, яке їй вже не належить.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

07.06.2024 від представника Донецької обласної прокуратури Селявкіна Г.О. надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконфернеції з використанням власних технічних засобів.

У призначений час судового засідання о 12:30 годин представник прокуратури Селявкін Г.О. на відеоконференцзв`язок не вийшов.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Виходячи з вимог п.11 частини 3 статті 2ЦПКУкраїни щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371ЦПКУкраїни щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку сторін в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши суддюдоповідача,перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Донецької обласної прокуратури не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 17.02.2017 р. ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, загальною площею 2.00га, безоплатно у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Золотоколодязької сільської ради Добропільського району Донецької області для ведення особистого селянського господарства.

Наказом начальника Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області №1027-СГ від 28.04.2017р. надано ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, загальною площею 2.0000га, безоплатно у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Золотоколодязької сільської ради Добропільського району Донецької області для ведення особистого селянського господарства.

Наказом начальника Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області №915-СГ від 18.04.2018р. затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, загальною площею 2.0000 га, безоплатно у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Золотоколодязької сільської ради Добропільського району Донецької області для ведення особистого селянського господарства та надано ОСОБА_3 безоплатно у власність земельну ділянку, площею 2,0000 га (кадастровий номер 1422083300:01:000:1316) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Золотоколодязької сільської ради Добропільського району Донецької області для ведення особистого селянського господарства, без зміни цільового призначення.

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.06.2019р. ОСОБА_1 продав вказану вище земельну ділянку ОСОБА_4

17.12.2019р. ОСОБА_1 звернувся до Шахівської сільської ради із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, загальною площею 2,00га, безоплатно у власність із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, яка розташована на території Шахівської сільської ради Добропільського району Донецької області за межами населених пунктів для ведення особистого селянського господарства. Зазначив, що з нормами статей 116,121 Земельного кодексу України ознайомлений.

Рішенням сесії Шахівської сільської ради від 27.01.2020р. №VII-53/62 надано ОСОБА_1 дозвіл на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відведення) меж земельної ділянки в натуру (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства, комунальної власності площею 2,000га, в тому числі: 2,0000га ріллі (кадастровий №1422087700:02:000:1144). Земельна ділянка розташована на території Шахівської сільської ради Добропільського району Донецької області за межами населених пунктів.

Рішенням сесії Шахівської сільської ради від 26.06.2020р. №VII-59/45 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відведення) меж земельної ділянки в натуру (на місцевості) гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Шахівської сільської ради Добропільського району Донецької області за межами населених пунктів площею 2,000га в тому числі: 2,0000га ріллі (кадастровий №1422087700:02:000:1144). Також передано у власність гр. ОСОБА_1 вказану земельну ділянку.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятоюстатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права у вигляді визнання незаконним та скасування рішення Шахівської сільської ради, є неефективним.

Такий висновок суду першої інстанції є правильним та ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

За змістом статей 15,16 ЦК України,кожна особамає право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права. Захист порушеного права особи має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Так, за змістомстатті90 ЗК України, порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно довимогстатті 152 ЗК України державазабезпечує громадянамта юридичнимособам рівніумови захиступрав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Нормами глави 29 ЦК Українипередбачені такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Засади захисту права власності, зокрема, передбачають право на витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України) та від добросовісного набувача (стаття 388ЦКУкраїни).

Згідно частини 1статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, зокрема, якщо воно вибуло з володіння власників не з їхньої волі.

При цьому статтею 346 ЦПК України не передбачено підстав припинення права власності дійсного власника у зв`язку із передачею земельної ділянки, реєстрацію права власності на неї за іншими особами, у тому числі після її продажу, що відбулося без участі та поза волею дійсного власника.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі №911/3680/17 (провадження №12-104гс19) власник, з дотриманням вимог статті 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

У разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов`язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК України(пункт 21 постанови Пленуму ВССУ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 7 лютого 2014 року).

Отже, підставою для застосування механізму, передбаченого статтею 388 ЦК України, є встановлення судом можливості витребувати майно у набувача, незалежно від заперечення про те, що він є добросовісним. Такою умовою є, поряд з іншим, доведення факту вибуття майна з володіння власника чи володіння особи, якій він передав майно, поза їхньої волі.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (провадження №14-2цс21) зазначено, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц (провадження №14-256цс18), від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18), від 19 травня 2020 року у справі №916/1608/18 (провадження №12-135гс19), від 30 червня 2020 року у справі №19/028-10/13 (провадження №12-158гс19), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (провадження №14-125цс20).

Власник, з дотриманням вимог статті 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17 (провадження №12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі №910/1809/18 (провадження №12-148гс19), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (провадження №14-125цс20).

Так, для витребування нерухомого майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не привело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17 (провадження №12-97гс19), від 11 лютого 2020 року у справі №922/614/19 (провадження №12-157гс19)).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження №12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (провадження №14-125цс20) зроблено висновок про те, що обрання позивачем неналежного (неефективного та/або неправомірного) способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у цій справі задоволення позовних вимог про скасування рішення Шахівської сільської ради від 26 червня 2020 року №VII-59/45 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність», яким ОСОБА_1 без достатніх на те правових підстав надано безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку з кадастровим номером 1422087700:02:000:1144, не призведе до поновлення прав Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області на відновлення володіння, користування або розпорядження спірною земельною ділянкою, а отже така вимога не є ефективним способом захисту права позивача, що потребуватиме додаткових засобів судового захисту.

Виходячи з обставин справи, належним способом захисту прав позивача є вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо позивач був позбавлений права володіння (користування) земельною ділянкою, яка не була заявлена разом позивачем.

Колегією суддів не приймаються до уваги посилання Донецької обласної прокуратури в апеляційній скарзі про те, що незважаючи на витребування земельної ділянки на користь держави, наявність не скасованого наказу Держгеокадастру не заважатиме повторній реєстрації відчуження земельної ділянки ОСОБА_1 , оскільки рішення про витребування у відповідача ОСОБА_1 на користь власника земельної ділянки, відповідно до частини 2статті 83 Земельного Кодексу Україниунеможливе повторну реєстрацію відчуження земельної ділянки.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, якими з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені, їм дана належна оцінка, а доводи скаржника зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що не дає суду апеляційної інстанції підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Відповідно достатті 89 ЦПК Українивиключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothersv. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorouv. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Згідно ізстаттею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції , без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першоїстатті 382 ЦПК Українисуд апеляційноїінстанції повиненвирішити питанняпро розподілсудових витрат,понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями367,369,374,375,382,384 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Донецької обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 08 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 12 червня 2024 року

Головуючий:

Судді: