Ухвала

від 11.06.2024 по справі 758/11580/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 червня 2024 року

м. Київ

справа № 758/11580/23

провадження № 61-8096ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року у справі за позовом Житлово-будівельного кооперативу «Авіатор-14» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2023 року Житлово-будівельний кооператив «Авіатор-14»

(далі - ЖБК «Авіатор-14» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги станом на 01 серпня 2023 року в розмірі 11 240,27 грн.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 08 грудня 2023 року позовні вимоги ЖБК «Авіатор-14» залишено без задоволення.

Постановою Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року скасовано рішення Подільського районного суду міста Києва від 08 грудня 2023 року

та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог

ЖБК «Авіатор-14».

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ЖБК «Авіатор-14» заборгованість за надані житлово-комунальних послуги за період з квітня 2018 року до 01 серпня 2023 року у розмірі 9 723,71 грн, три проценти річних у розмірі 301,37 грн, а також інфляційні втрати у розмірі 484,63 грн, що разом становить суму 10 743,25 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

24 травня 2024 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку, звернулася

до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року, в якій заявниця просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року і залишити в силі рішення Подільського районного суду міста Києва від 08 грудня 2023 року, посилаючись

на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи

та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини,

яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень

та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури

у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи

те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі

№ 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується

за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах

з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Подільський районний суд міста Києва ухвалою від 04 жовтня 2023 року справу

№ 758/11580/23 призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023 визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) пункт

2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Конституційний Суд України керувався тим, що у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених ЦПК України (абзац четвертий пункту 7.5. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України

від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду

в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок

і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої

та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Конституційний Суд України наголосив, що унормування процесуальних відносин

у спосіб визначення в ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток

і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості

та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом

як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Припис пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, що встановлює один

із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим

за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Установлений у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України такий «фільтр» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, як малозначність справи, не є непереборною перешкодою для доступу особи до суду касаційної інстанції. Тому пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України містить домірні засоби законодавчого внормування процесуальних відносин щодо відкриття касаційного провадження у малозначних справах (абзац третій пункту 7.10. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), пункти 1 та 5 частини шостої статті 19 ЦПК України. Разом з тим вказаним рішенням не визнано неконституційними пункти 2, 3, 4 частини шостої статті

19 ЦПК України, які є застосовними при кваліфікації справи як малозначної.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій справі є стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, при цьому позовна вимога про стягнення заборгованості є майновою вимогою, оскільки позивач її визначив у грошовому вимірі. Тобто ціна позову

у загальному розмірі становить 11 240,27 грн, яка станом на 01 січня 2024 року

не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн х 250 = 757 000 грн).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим,

що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено,

що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі «Зубац проти Хорватії», заява № 40160/1, від 05 квітня 2018 року).

При цьому Верховний Суд дослідив та взяв до уваги: ціну та предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін

і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.

Ця справа не є справою з ціною позову, що перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом касаційної інстанції не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність випадків, передбачених пунктом

2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилається на те, що справа має для неї виняткове значення.

Такі доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом в пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявниці з оскаржуваним судовим рішенням в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.

Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що посилання заявниці на положення підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України

є необґрунтованим, оскільки предмет спору не містить обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії винятково значимих.

Касаційна скарга не містить доводів про помилковість висновків суду першої інстанції щодо віднесення цієї справи до категорії малозначних.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано

на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості.

При цьому саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Таким чином,

в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв`язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ

до нього (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Добріч проти Сербії», заяви № 2611/07 та 15276/07, від 21 червня 2011 року).

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи

від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно

до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах,

де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Відтак, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (рішення

у справі «Пелевін проти України», заява № 24402/02, від 20 травня 2010 року).

Отже, у Верховного Суду є право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у пункті 1 частини другої статті 394 ЦПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями

та принципами цивільного судочинства.

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення

у справі, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

За наведених обставин, не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

Керуючись, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року

у справі за позовом Житлово-будівельного кооперативу «Авіатор-14» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості

за спожиті житлово-комунальні послуги, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк

С. О. Карпенко

І. М. Фаловська