Рішення

від 14.05.2024 по справі 753/2655/24

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/2655/24

провадження № 2/753/3892/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

14 травня 2024 року Дарницький районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Лужецької О.Р.,

при секретарі - Григораш Н.М.,

за участю:

представника позивача Семенюти О.В. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КМБ-С», про захист прав споживачів, розірвання договору та стягнення коштів -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2024 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «КМБ-С», про захист прав споживачів, розірвання договору та стягнення коштів.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що 12.10.2020 р. між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «КМБ-С», укладено договір купівлі-продажу майнових прав №С/93, відповідно до умов якого продавець ТОВ «КМБ-С» продав, а покупець ОСОБА_2 , купила майнові права на Об`єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно п. 4.2. Договору, орієнтовна загальна вартість майнових прав на Об`єкт нерухомості в день укладання цього Договору складає 358 050,00 грн. в тому числі ПДВ 20% - 59 675 грн.

Пунктом 4.2.1. Договору визначено, що оплата здійснюється у наступному порядку: платіж, у розмірі 348 050,00 грн, в тому числі ПДВ 20% - 59 675,00 грн., здійснюється покупцемв строк до 12.10.2020 року.

Відповідно до п. 5.2.6. Договору Відповідач зобов`язався здійснювати організацію будівництва об`єкту капітального будівництва та введення його в експлуатацію.

Згідно з п. 2.6., 2.7. Договору, плановий термін закінчення будівництва - IV квартал 2021 р., плановий термін введення в експлуатацію - IV квартал 2021 р.

Позивач виконала свої зобов`язання згідно Договору та сплатила на користь відповідача вартість майнових прав на Об`єкт нерухомості в розмірі 358 050,00 грн., що підтверджується квитанцією № 0.0.1859141011.1 від 05.10.2020 на суму 10 000,00 грн., та квитанцією №1-2666К від 12.10.2020, на суму 348050,00 грн.

Зазначає, що відповідач у порушення умов Договору не виконав свої зобов`язання та не ввів в експлуатацію і не передав Позивачеві у власність об`єкт інвестування у IV кварталі 2021 р., у зв`язку з чим були істотно порушені умови Договору. Внаслідок чого Позивач позбавлений можливості отримати у власність майно, на яке він розраховував при укладенні договору.

Надіслану позивачем кореспонденцію, відповідач не отримує, крім того з ним відсутній телефонний зв`язок.

Посилаючись на вищевикладене, позивач просив суд:

- розірвати Договір купівлі-продажу майнових прав №С/93 від 12.10.2020 р.;

- стягнути з ТОВ «КБМ-С» на свою користь кошти сплачені за Договором купівлі-продажу майнових прав №С/93 від 12.10.2020 у розмірі 358 050,00 грн.; неустойку, передбачену ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у розмірі 10 741,50 грн., збитки, передбачені ст. 623 ЦК України, у розмірі 150 150,00 грн.; моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 13.02.2024 р. відкрито провадження у даній справі та постановлено провести розгляд даної справи в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 02.04.2024 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні, призначеному на 14.05.2024 р., представник позивача підтримала позовні вимоги у повному обсязі, не заперечуючи проти винесення заочного рішення.

Представник відповідача ТОВ «КБМ-С», в судові засідання, зокрема, призначене на 14.05.2024 р., не з`явився, про час та місце слухання справи відповідач повідомлявся належним чином, причини неявки не відомі. Крім того, відповідач не скористався своїм процесуальним правом та у встановлений судом строк не подав відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ч.ч.7,8 ст.128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Таким чином, відповідно до ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України за згодою позивача суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 12.10.2020 р. між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «КМБ-С», укладено договір купівлі-продажу майнових прав №С/93, відповідно до умов якого продавець ТОВ «КМБ-С» продав, а покупець ОСОБА_2 , купила майнові права на Об`єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_1 (а.с.15-21).

Згідно з п. 2.6., 2.7. Договору, плановий термін закінчення будівництва - IV квартал 2021 р., плановий термін введення в експлуатацію - IV квартал 2021 р.

Відповідно до п. 4.2. Договору, орієнтовна загальна вартість майнових прав на Об`єкт нерухомості в день укладання цього Договору складає 358 050,00 грн. в тому числі ПДВ 20% - 59 675 грн.

Пунктом 4.2.1. Договору визначено, що оплата здійснюється у наступному порядку: платіж, у розмірі 348 050,00 грн, в тому числі ПДВ 20% - 59 675,00 грн., здійснюється покупцем в строк до 12.10.2020 року.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 повністю виконала свої зобов`язання перед відповідачем за Договором купівлі-продажу майнових прав, сплативши на рахунок ТОВ «КМБ-С» вартість майнових прав на Об`єкт нерухомості в сумі 358 050,00 грн., що підтверджується квитанцією № 0.0.1859141011.1 від 05.10.2020 на суму 10 000,00 грн., та квитанцією №1-2666К від 12.10.2020, на суму 348 050,00 грн. (а.с.24,25).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач зобов`язання за Договором купівлі-продажу майнових прав належним не виконав та не ввів в експлуатацію Об`єкт капітального будівництва і не передав Позивачеві у власність об`єкт інвестування у визначені Договором строки.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з положеннями частини першої статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

За частиною першою статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець зобов`язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватись з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та/або упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Тобто йдеться про таке порушення договору однією із сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі N 183/262/17 (провадження N 61-41932сво).

Вирішальне значення для застосування положення частини другої статті 651 ЦК України має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що через істотне порушення відповідачем умов Договору позивач був позбавлений того, чого очікував за договором (отримати у власність проінвестований об`єкт нерухомості), тобто на що він розраховував під час укладення договору купівлі-продажу майнових прав №С/93 від 12.10.2020, внаслідок чого йому було спричинено шкоди у розмірі сплачених на виконання цього договору коштів в розмірі 358 050 грн., тому наявні правові підстави для розірвання вказаного договору та стягнення вказаних грошових коштів.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки, передбаченої ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у розмірі 10 741,50 грн., суд дійшов до наступних висновків.

Позивач, посилаючись на порушення встановленого у договорі купівлі-продажу майнових прав №С/93 від 12.10.2020 планового строку введення будинку в експлуатацію експлуатацію (пункт 2.7 договору), просив застосувати до відповідача відповідальність, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Суд зауважує, що приписи статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлюють права споживача у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг).

Частиною п`ятою зазначеної статті передбачено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом договору купівлі-продажу майнових прав №С/93 від 12.10.2020, відповідач продає, а позивач купує майнові права на Об`єкт нерухомості - квартиру, що розташована в Об`єкті капітального будівництва. Розділом 3 договору передбачено порядок передачі майнових прав.

Зазначене цілком відповідає характерним ознакам договору купівлі-продажу. Отже спірний договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру не є договором підряду чи договором про надання послуг.

Сторони погодилися з такими умовами договору, заперечень щодо їх формулювань не висловлювали, в судовому порядку, у тому числі в межах справи, що розглядається, не заявляли про недійсність умов зазначеного вище договору купівлі-продажу.

Таким чином, зміст договору купівлі-продажу майнових прав №С/93 від 12.10.2020 дозволяє дійти висновку про те, що між сторонами не виникло правовідносин з надання послуг або виконання робіт, предметом договору були майнові права на квартиру. Зі змісту договору не вбачається, що відповідач здійснював будівельні роботи з будівництва житла для позивача або виступав замовником будівництва багатоквартирного житлового будинку.

Тлумачення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» дозволяє стверджувати, що вона поширюється на договори підряду та договори про надання послуг. Відповідно прострочення зобов`язань, що виникли з договору підряду або договору про надання послуг зумовлює нарахування пені у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги) або в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Таким чином, відсутні правові підстави для стягнення з продавця за договором купівлі-продажу майнових прав пені, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», з огляду на те, що така пеня підлягає нарахуванню у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг) виконавцями робіт і надавачами послуг, а не продавцями товарів.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 759/9026/21 (провадження № 61-10154сво22).

Враховуючи викладене, з огляду на правові висновки Верховного Суду, враховуючи, що за договором купівлі-продажу майнових прав №С/93 від 12.10.2020 відповідач не брав на себе зобов`язань виконати певні будівельні роботи чи надати певні послуги позивачу, не є замовником будівництва багатоквартирного житлового будинку та не має повноважень на прийняття спірного будинку в експлуатацію, строк введення будинку в експлуатацію є орієнтовним, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення пені з ТОВ «КМБ-С», яке виступає продавцем майнових прав у спірних правовідносинах, передбаченої ч. 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» з огляду на те, що така пеня підлягає нарахуванню у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг) виконавцями робіт і надавачами послуг, а не продавцями товарів.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача збитків, згідно ст. 623 ЦК України, у розмірі 150 150,00 грн., суд дійшов до наступного.

Статтею 623 ЦК України визначено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Статтею 22 Цивільного кодексу України визначено поняття збитків, яке поділяється на дві частини (види): реальні збитки і упущена вигода.

Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; шкідливого результату такої поведінки (збитків), наявності та розміру понесених збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляду відшкодування збитків не наступає.

При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Отже, для правильного вирішення спорів, пов`язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов`язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

Виходячи з цього, позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою потерпілої сторони.

Згідно частин 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, позивачем не доведено понесення збитків, не обґрунтувано їх розмір саме в сумі 150 150 грн., не доведено причинно-наслідковий зв`язок між діями та понесеними позивачем збитками.

З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача збитків, згідно ст. 623 ЦК України, у розмірі 150 150,00 грн., задоволенню не підлягають за недоведеністю.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов`язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом. Тобто законодавець указує на два випадки компенсації моральної шкоди - вони визначені умовами договору або випливають із положень законодавства (зокрема статті 4, 22 Закону України "Про захист прав споживачів").

Пункт 5 частини першої статті 4 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачає, що споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" термін "продукція" у цьому Законі вживається в значенні - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

За змістом частини другої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

З огляду на викладене слід зазначити, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Статті 4 та 22 Закону України "Про захист прав споживачів" прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

З наведеного вбачається, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону України "Про захист прав споживачів" навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі N 216/3521/16-ц (провадження N 14-714цс19).

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що позивачем має бути зазначено в чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її завдано позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Згідно положень п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації.

Вивчивши зібрані у справі письмові докази та встановивши обставини справи, суд приходить до висновку, що позивачу дійсно завдано моральної шкоди, у зв`язку з порушенням відповідачем умов Договору купівлі-продажу майнових прав, що в свою чергу призводить до моральних страждань, які вимагають додаткових зусиль для організації життя. При визначенні розміру моральної шкоди суд враховує характер правопорушення, глибину душевних страждань позивача, завданих неправомірними діями відповідача, а також керується принципами співмірності, розумності та справедливості, і приходить до висновку про необхідність зменшення заявленого до стягнення розміру моральної шкоди.

Наданими суду документами позивачем не було доведено обсягу моральних та фізичних страждань, який би відповідав вимогам щодо відшкодування в розмірі 10 000,00 грн.

Дана сума є дещо завищеною. Тому з урахуванням викладених обставин, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням глибини душевних страждань позивача, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000 грн.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Будь-яких заперечень по суті позовних вимог Відповідачем суду не надано.

Отже, з огляду на викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Що стосується вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов до наступного.

Як вбачається із матеріалів позову, позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15 000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно із ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Для підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу адвокатом слід саме у договорі з клієнтом визначити механізми розрахунку свого гонорару. Лише рахунку замало. Саме такий висновок випливає з правової позиції ВС/КГС у справі №922/1163/18 від 06.03.2019 р.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, наприклад у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.

На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги до суду надано копію Договору про надання правничої допомоги від 13.12.2023 р., укладеного між адвокатом Семенюта О.В. та ОСОБА_2 (а.с.54-56), копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги (а.с.58), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на ім`я Семенюта О.В. (а.с.60), копію акту наданих послуг від 13.12.2023 до Договору про надання правничої допомоги від 13.12.2023 на суму 15 000 грн. (а.с.57).

Із розрахунків витрат на правничу допомогу, які наведені в акту наданих послуг від 13.12.2023, вбачається, що адвокатом надано послуги, загальна вартість яких складає 15 000 грн.

Визначаючи час на надання зазначених в звіті послуг та видів правничої допомоги, суд виходить із наявності у адвоката повної вищої юридичної освіти, стажу роботи в галузі права, у зв`язку з чим такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи.

Крім того, дана справа є типовою та нескладною за своєю суттю.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу. (Постанови ВС від 24.01.2019 року у справі № 910/15944/17, від 19.02.2019 року у справі № 917/1071/18)

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).

Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, слід дійти висновку про те, що наявні в матеріалах справи документи, надані стороною позивача не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному позивачем розмірі, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Суд вважає, що понесені витрати є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, які не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

За вказаних вище обставин, враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, які підтверджені належними доказами, принципу справедливості, співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд приходить до висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивача 5 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 530 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 12, 76-82, 89, 141, 263-265, 274 - 279, 280, 284, 285, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КМБ-С», про захист прав споживачів, розірвання договору та стягнення коштів - задовольнити частково.

Розірвати договір купівлі-продажу майнових прав №С/93 від 12.10.2020 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «КМБ-С» та ОСОБА_2 .

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «КМБ-С» на користь ОСОБА_2 грошові кошти, сплачені за договором купівлі-продажу майнових прав №С/93 від 12.10.2020, в розмірі 358 050,00 грн., моральну шкоду в розмірі 5 000 грн., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «КМБ-С» на користь держави судовий збір у розмірі 4 841 грн. 70 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Інформація про учасників справи:

Позивач ОСОБА_2 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 );

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «КМБ-С» (код ЄДРПОУ 43629830, місцезнаходження: м. Київ, вул. Санаторна, 4).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

СУДДЯ О.Р. ЛУЖЕЦЬКА