Рішення

від 13.06.2024 по справі 640/7323/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2024 року м. Київ№ 640/7323/22

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ДЖУБЛ СНГ»доГоловного управління ДПС у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЖУБЛ СНГ» (позивач/ ТОВ «ДЖУБЛ СНГ») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України (далі - відповідач), в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення №00079170702 від 18 лютого 2022 р. та №00079150702 від 18 лютого 2022 р. на загальну суму 7 017 753 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №640/7323/22 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Відповідно до Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 №2825-ІХ ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва; утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві; визначено територіальну юрисдикцію Київського міського окружного адміністративного суду, яка поширюється на місто Київ.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ установлено, що з дня набрання чинності цим Законом: до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом

24 травня 2023 року від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла адміністративна справа №640/7323/22 на виконання Закону України № 2825-IX від 13 грудня 2022 р. Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя Журавель В.О.) від 29.05.2023 відкрито провадження у справі.

У зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_1 у відставку на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 03.10.2023 №949/0/15-23 Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського окружного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.10.2023 справа розподілена судді Жуковій Є.О.

03 листопада 2023 року зазначену справу фактично передано судді Жуковій Є.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.11.2023 прийнято справу №640/7323/22 до провадження судді Жукової Є.О., суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.12.2023 суд ухвалив перейти до розгляду справи №640/7323/22 в порядку загального позовного провадження, призначено справу до розгляду у підготовчому судовому засіданні.

Протокольною ухвалою 10.01.2024 закрито підготовче провадження, суд перейшов до судового розгляду справи по суті.

В судовому засіданні учасниками справи заявлені клопотання про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Після надання пояснень учасниками справи у відкритому судовому засіданні та дослідження матеріалів справи, протокольною ухвалою суду від 10.01.2024, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, вирішено здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

На обґрунтування позовних вимог позивач вказує про необґрунтованість висновків акту перевірки та протиправність прийнятих на його підставі податкових повідомлень-рішень, з наступних підстав:

- встановлений сторонами Договору позики розмір процентної ставки повною мірою відповідає ринковому розміру процентної ставки у Республіці Кіпр, а тому позивач мав право здійснювати визначення справедливої вартості позики та її дисконтування;

- розрахунок дисконтування кредиторської заборгованості відповідача є некоректним, оскільки при проведенні дисконтування повинні дисконтуватись всі майбутні грошові потоки, тобто тіло позики та відсотки за нею, однак, відповідач розрахував дисконтування виключно тіла позики, що суперечить положеннями МСФЗ та фактичними обставинам правовідносин між сторонами;

- позивач правомірно не капіталізував (не відносив на собівартість кваліфікаційного активу) фінансові витрати за Договором позики та витрат на оренду офісних приміщень, оскільки не виконуються обов`язкові вимоги для такої капіталізації: фінансові витрати не пов`язані зі створенням кваліфікованого (кваліфікаційного) активу; ремонт орендованих офісних приміщень не можна вважати створенням кваліфікованого (кваліфікаційного) активу, оскільки у кожному з приміщень ремонт тривав менше 12 місяців; фінансові витрати не нараховувалися протягом 6 і більше місяців протягом строку створення кваліфікованого (кваліфікаційного) активу;

- відповідач в акті перевірки не навів жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт першопочаткового виникнення прав інтелектуальної власності на усі об`єкти, щодо яких виплачувалося роялті, саме в резидента України та необхідність нарахування податкових різниць на усю суму виплаченого нерезидентам роялті.

Відповідач в поданому відзиві проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав правомірності спірних податкових повідомлень-рішень, прийнятих у межах наданих контролюючому органу повноважень, у зв`язку з виявленими під час перевірки порушеннями вимог законодавства з боку позивача.

Зокрема, в ході проведення перевірки розраховано суму фінансового доходу від дисконтування суми заборгованості (додаток табл.18 «Дисконтування кредиторської заборгованості по договору позики від 22.06.2018 № 1/2018 з компанією «LADOBURN EUROPE LTD» з урахуванням додаткових угод»). Вартість кредитів станом на 31.12.2020 за даними статистичної звітності банків України по довгострокових кредитах у валюті, відповідно до даних банків України, які надано до НБУ, станом на 31.12.2020 становить - 5,8% (0,4801% - за місяць). Враховуючи вищевикладене процентний дохід мав бути визнаний ТОВ «ДЖУБЛ СНГ» станом на 31.12.2020 та повинен складати в загальному розмірі 4 846 834,00 грн. Таким чином, в порушення п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПКУ, пп. З, 7, 10, 14, 19 МСБО 18 «Дохід», п. 11 МСБО 32 «Фінансові інструменти: подання», п. 5.1, п.51.1, п.4.2.1 МСФЗ 9 «Фінансові інструменти», п.9 МСБО 39 «Фінансові інструменти», п.2, 11, п.13.34, п. 13.37, п.13.38 МСФЗ 13 «Справедлива вартість» затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.10.2007 № 911-Р (із змінами та доповненнями) та листом Міністерства фінансів України від 29.12.2017 № 35210-06-5/37175 "Про застосування міжнародних стандартів фінансової звітності", зі змінами ТОВ «ДЖУБЛ СНГ» занижено показник у рядку 01 Декларацій «Дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку» за період з 01.01.2018 по 30.09.2021 на загальну суму 4 846 834,00 грн. та завищено на загальну суму 608 849,00 грн., в т.ч. по періодам: за І квартал 2021 рік у сумі 207 524,00 грн., за півріччя 2021 у сумі 412 375,00 грн., за три квартали 2021 у сумі 608 849,00 гривень.

Також, перевіркою встановлено, що ТОВ «ДЖУБЛ СНГ» здійснювало капітальний ремонт орендованих приміщень за рахунок позикових коштів протягом 2018 -2020 років. Згідно з наданими до перевірки первинними документами та оборотно-сальдових відомостей по роках встановлено, що сума витрат по придбаним роботам/послугам, було включено підприємством до рахунку 1522 «Виготовлення та модернізація основних засобів».

За твердженнями відповідача, капітальний ремонт в орендованих приміщення відбувався протягом 2018-2020, витрати за позиками нараховувались 6 місяців і довше протягом строку створення кваліфікаційного активу. ТОВ «ДЖУБЛ СНГ» понесені витрати по нарахованим та сплаченим відсоткам за договором позики від 22.06.2018 № 1/2018 з компанією «LADOBURN EUROPE LTD» (Республіка Кіпр, Нікосія) повинно відносити на собівартість створеного кваліфікаційного активу, а саме на рахунок №1055 «Капіталізований ремонт офісу».

Таким чином, в порушення пункту 134.1 статті 134 ПКУ, п. 5, 6, 8 ,9 ,10, 17, 18, 20 МСБО 23 «Витрати на позики» затвердженого розпрядженням Кабінету Міністрів України від 24.10.2007 № 911-Р (із змінами та доповненнями) та листом Міністерства фінансів України від 29.12.2017 № 35210-06-5/37175 "Про застосування міжнародних стандартів фінансової звітності", ТОВ «ДЖУБЛ СНГ» до складу «фінансових витрат», що рахуються на 949 рахунку, безпідставно віднесено фінансові витрати, в результаті чого завищено витрати та занижено показники рядка 02 Декларацій «Фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності відповідно до міжнародних стандартів фінансової звітності» за період з 01.01.2018 по 31.12.2020 всього на загальну суму 3 677 444,00 грн., у тому числі за три квартали 2018 у сумі 4 049,00 грн., за 2018 рік у сумі 253 710,00 грн., за І квартал 2019 у сумі 382 096,00 грн., за півріччя 2019 у сумі 753 724,00 грн., за три квартали 2019 у сумі 1 125 352,00 грн., за 2019 у сумі 1 428 471,00 грн., за І квартал 2020 у сумі 414887,00 грн., за півріччя 2020 у сумі 879 112,00 грн., за три квартали 2020 у сумі 1 392 641,00 грн., за 2020 рік у сумі 1 995 263,00 гривень.

Також, згідно з документами наданими до перевірки встановлено, що ТОВ «ДЖУБЛ СНГ» брало в оренду нежитлові приміщення, відповідно з наданою до перевірки бухгалтерською довідкою та обороно-сальдових відомостей по роках встановлено, що ТОВ «ДЖУБЛ СНГ» на підставі вимог МСБО 17 «Оренда» та МСФЗ 16 «Оренда» створено кваліфікаційний актив на рахунку 1054 «Право використання офісу» у розмірі 35737566,97 гривень.

Згідно з наданою бухгалтерською довідкою встановлено, що підприємством прийнято рішення 06.06.2018 визнати актив на право користування Right of use: Konstantinovksa, 71 та зобов`язання перед ТОВ "Автек-Інвест", код 32491054: ДТ 1054 Right of use: Konstantinovksa, 71 KT 5321, 5322, 3711 ТОВ "Автек-Інвест", код 32491054.

Також, згідно з бухгалтерською довідкою встановлено, що наприкінці кожного місяця підприємство нараховувало витрати за відсотками, списувало платіж із короткострокового зобов`язання та нараховувало амортизацію на актив «на право користування Right of use: Konstantinovksa, 71».

В ході перевірки встановлено, що ТОВ «ДЖУБЛ СНГ» в бухгалтерському обліку за перевіряємий період відображало відсотки за зобов`язаннями на бухгалтерському рахунку 953 «фінансові витрати МСФЗ 16 Орендар» у загальній сумі 7902886 грн., у тому числі за 2018 у сумі 1610025грн., за 2019 у сумі 2247389 грн., за 2020 у сумі 2598155 грн., за три квартали 2021 у сумі 1447317 гривень.

Як вказує відповідач, фінансові витрати у розмірі 7902886 грн. за перевіряємий період, які були понесенні ТОВ «ДЖУБЛ СНГ» при довгострокових зобов`язаннях за фінансовою орендою, повинні відноситись на собівартість створеного кваліфікаційного активу та відображатись на рахунку ДТ 1054 «Право використання офісу».

Таким чином, в порушення пункту 134.1 статті 134 Кодексу, п. 6, 18 МСБО 23 «Витрати на позики», п. 8 МСФЗ 7 «Фінансові інструменти: розкриття інформації», п. 11 МСБО 32 «Фінансові інструменти: подання», п. 20, 21, 24, 25 МСБО 17 «Оренда», п.16, 20,22 МСФЗ 16 «Оренда» затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.10.2007 № 911-Р (із змінами та доповненнями) та листом Міністерства фінансів України від 29.12.2017 № 35210-06-5/37175 "Про застосування міжнародних стандартів фінансової звітності", ТОВ «ДЖУБЛ СНГ» до складу «фінансових витрат», що рахуються на 953 рахунку, безпідставно віднесено фінансові витрати, в результаті чого завищено витрати та занижено показники рядка 02 Декларацій «Фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності відповідно до міжнародних стандартів фінансової звітності» за період з 01.01.2018 по 30.09.2021 всього на загальну суму 7 902 886,00 грн., в т.ч. за півріччя 2018 на суму 223 430,00 грн., за три квартали 2018 на суму 932 458,00 грн., за 2018 на суму 1 610 025,00 грн., за І квартал 2019 на суму 632 755,00 грн., за півріччя 2019 на суму 1 217 293,00 грн., за три квартали 2019 на суму 1734586,00 грн., за 2019 на суму 2 247 389,00 грн., за І квартал 2020 на суму 691742 грн., за півріччя 2020 на суму 1 359 469,00 грн., за три квартали 2020 на суму 2000137 грн., за 2020 на суму 2 598 155,00 грн., за І квартал 2021 на суму 569 084,00 грн., за півріччя 2021 на суму 1 044 436,00 грн., за три квартали 2021 на суму 1 447 317,00 гривень.

Також, за посиланнями відповідача, ТОВ «ДЖУБЛ СНГ» не збільшило фінансовий результат податкового (звітнього) періоду на суму роялті виплачених Ladoburn Europe LTD та Vertical Search Ltd згідно договорів на загальну суму 1 483 087,00 гривень.

Таким чином ТОВ «ДЖУБЛ СНГ» в порушення пп.134.1.1. п.134.1 ст.134, пп. 140.5.5-1 п. 140.5 ст.140 ПКУ, не збільшило фінансовий результат податкового (звітнього) періоду на суму роялті виплачених Ladoburn Europe LTD та Vertical Search Ltd, в результаті чого занижено показник рядка 03 РІ Податкової декларації з податку на прибуток підприємства «Різниці, які виникають при здійсненні фінансових операцій (стаття 140 розділу ІІІ Податкового кодексу України) на загальну суму 1 483 087,00 грн, у т.ч. за 2018 рік на суму 83 064,78 грн., за 2019 рік на суму 71 058,6 грн., за 2020 рік на суму 1 328 963,4 гривень.

У відповіді на відзив позивач додаткового вказує на протиправність проведеної перевірки з огляду на чинність мораторію на проведення документальних перевірок відповідно до п. 52-2 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України, як наслідок, акт, складений за її результатами, не може мати будь-яких правових наслідків, отже, податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі незаконно проведеної перевірки підлягають скасуванню.

В додаткових поясненнях позивач наголошує, що від платника податків не вимагається здійснювати дисконтування заборгованості, якщо процентна ставка є ринковою, оскільки в такому випадку справедлива вартість фінансового інструменту не буде істотно відрізнятись від його номінальної вартості. Погоджений сторонами Договору позики розмір процентної ставки повною мірою відповідає ринковому розміру процентної ставки у Республіці Кіпр, отже позивач не мав обов`язку здійснювати дисконтування власної кредиторської заборгованості, адже дисконтування не мало б ефекту. Зазначає, що відповідач некоректно здійснив розрахунок дисконту, отримавши недостовірну суму, оскільки середня процентна ставка за кредитами на момент суттєвої зміни умов Договору позики (лютий 2020 року) складає 5%, а не 5,8 %, які використав відповідач. Відповідно до вказаного, справедлива вартість фінансового результат становила б 1478290 євро, а дисконт 71710 євро, що є менше критерію суттєвості.

Головним управлінням ДПС у м. Києві подані додаткові пояснення у справі, в яких додатково зазначає, що ТОВ «ДЖУБЛ СНГ» виступає позичальником, отже, кредит є фінансовим зобов`язанням для компанії. В ході проведення перевірки не розраховувався дохід від дисконтування суми нарахованих та сплачених відсотків по договору позики, оскільки відсотки за позикою нараховувались та сплачувались протягом року, тобто не є довгостроковим зобов`язанням.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЖУБЛ СНГ» (ТОВ «ДЖУБЛ СНГ»), код ЄДРПОУ 38077326, зареєстровано 02.02.2012, керівник ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , основний вид діяльності (КВЕД) 62.01 Комп`ютерне програмування.

Головним управлінням ДПС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖУБЛ СНГ»), код 38077326, з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2018 по 30.09.2021, валютного законодавства за період з 01.01.2018 по 30.09.2021, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 02.02.2012 по 30.09.2021 та іншого законодавства за період з 01.01.2018 по 30.09.2021, результати якої оформлені актом перевірки від 06.01.2022 №185/26-15-07-02-02-03/38077326 (акт перевірки).

Згідно висновків акту від 06.01.2022 №185/26-15-07-02-02-03/38077326 перевіркою встановлено (в межах предмет позову що розглядається):

п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, ст.140.4.4 п.140.4 ст.140, пп. 140.5.5-1 п.140.5 ст.140 Податкового кодексу, України від 02.10.2010 Me2755-VI зі змінами та доповненнями, пп. З, 7, 10, 14, 19 МСБО 18 «Дохід», п. 11 МСБО 32 «Фінансові інструменти: подання», п. 5.1, п.51.1, п.4.2.1 МСФЗ 9 «Фінансові інструменти», п.9 МСБО 39 «Фінансові інструменти», п.2,11, п.13.34, п.13.37, п.13.38 МСФЗ ІЗ «Справедлива вартість», п. 5, б, 8,9 ,10, 17, 18, 20 МСБО 23 «Витрати на позики», п. 8 МСФЗ 7 «Фінансові інструменти: розкриття інформації», п. 20, 21, 24, 25 МСБО 17 «Оренда», п.16, 20,22 МСФЗ 16 «Оренда» затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.10.2007 № 911-Р (із змінами та доповненнями) та листом Міністерства фінансів України від 29.12.2017 №35210-06- 5/37175 "Про застосування міжнародних стандартів фінансової звітності", в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 2 313 629,00 грн., в т.ч. за 2019 рік на суму 1 024 869,00 грн.; за три квартали 2021 року на суму 1288760 гривень та завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування з податку на прибуток на загальну суму 4447907,00 грн., у тому числі за три квартири 2021 у сумі 4447907,00 гривень.

ТОВ «ДЖУБЛ СНГ» подані заперечення до акту документальної планової виїзної перевірки від 06.01.2022 №185/26-15-07-02-02-03/38077326.

Рішенням Головного управління ДПС у м. Києві від 11.02.2022 №3280/1/26-15-07-02-02-03 за результатами розгляду заперечень ТОВ «ДЖУБЛ СНГ» від 28.01.2022б/н (вх. ГУ ДПС у м. Києві від 31.01.2022 №10897/6) на акт перевірки від 06.01.2022 №185/26-15-07-02-02-03/38077326 акт перевірки залишено без змін, а заперечення без задоволення.

На підставі висновків акту перевірки від 06.01.2022 №185/26-15-07-02-02-03/38077326 Головним управління ДПС у м. Києві прийняті податкові повідомлення-рішення:

№00079170702 від 18.02.2022, яким позивачу зменшено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 4447907 грн.;

№00079150702 від 18.02.2022, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 2569846,00 грн., з яких 2313629 грн. нараховано за податковим зобов`язанням, 256217 грн штрафні санкції.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені доводи та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Виходячи з предмета спору у цій справі, ключовими питаннями, які були поставлені перед судом є: 1) дотримання ГУ ДПС процедури призначення перевірки позивача; 2) чи тягнуть за собою заявлені позивачем порушення контролюючим органом вимог ПК України щодо проведення перевірки під час мораторію наслідки у вигляді скасування податкових повідомлень-рішень; 3) перевірка висновків контролюючого органу по суті виявленого порушення.

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (ПК України).

Згідно з пп. 62.1.3 п. 62.1 ст. 62 ПК України податковий контроль здійснюється шляхом: перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Згідно п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Так, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 № 533-IX підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України доповнено, зокрема, п. 52-2, відповідно до якого установлено мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня по 31 травня 2020 року, крім документальних позапланових перевірок з підстав, визначених пп. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 цього Кодексу.

Інформація про перенесення документальних планових перевірок, які відповідно до плану-графіку проведення планових документальних перевірок мали розпочатися у період з 18 березня по 31 травня 2020 року та на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» не були розпочаті, включається до оновленого плану-графіку, який оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, до 30 березня 2020 року. Документальні та фактичні перевірки, що були розпочаті до 18 березня 2020 року та не були завершеними, тимчасово зупиняються на період до 31 травня 2020 року. Таке зупинення перериває термін проведення перевірки та не потребує прийняття будь-яких додаткових рішень контролюючим органом. На період з 18 березня по 31 травня 2020 року зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 №540-IX внесено зміни, зокрема, до пу. 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України і абзац перший пункту 52-2 замінено сімома новими абзацами такого змісту:

«Установити мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня по 31 травня 2020 року, крім: документальних позапланових перевірок з підстав, визначених пп. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 цього Кодексу; фактичних перевірок в частині порушення вимог законодавства в частині: обліку, ліцензування, виробництва, зберігання та транспортування пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів; цільового використання пального та спирту етилового платниками податків; обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками; здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, з підстав, визначених пп. 80.2.2, 80.2.3 та 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 цього Кодексу. У зв`язку з цим абзаци другий четвертий слід вважати відповідно абзацами восьмим десятим.».

29.05.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до ПК України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 13.05.2020 №591-IX, яким внесені зміни, зокрема до п. 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України такого змісту: в абзаці першому слова та цифри «по 31 травня 2020 року» замінено цифрами та словами « 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19)»; в абзаці восьмому слова та цифри «по 31 травня 2020 року» замінено цифрами та словами « 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19)», а слова та цифри «до 30 березня 2020 року» - словами та цифрами «протягом 10 календарних днів з дня завершення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19)»; в абзаці дев`ятому слова та цифри «до 31 травня 2020 року» замінено словами та цифрами «по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19)»; в абзаці десятому слова та цифри «по 31 травня 2020 року» замінено цифрами та словами « 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Згідно Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо функціонування електронного кабінету та спрощення роботи фізичних осіб - підприємців» від 14.07.2020 №786-IX, який набрав чинності з 08.08.2020, внесено зміни до п. 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, а саме: після абзацу першого доповнено новим абзацом такого змісту: «документальних позапланових перевірок, що проводяться на звернення платника податків»; у зв`язку з цим абзаци другий - одинадцятий вважати відповідно абзацами третім - дванадцятим; в абзаці третьому слово і цифри «підпунктом 78.1.8» замінено словами і цифрами «підпунктами 78.1.7 та 78.1.8»; в абзаці п`ятому слова «зберігання та транспортування» замінено словами «зберігання, транспортування та обігу».

Отже, законодавець шляхом внесення змін до Податкового кодексу України запровадив мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18.03.2020 по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), а також зупинив на цей період проведення документальних та фактичних перевірок, що були розпочаті до 18.03.2020 та не були завершеними.

Разом з тим, 04.10.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»» від 17.09.2020 № 909-ІХ (далі - Закон № 909-ІХ), п. 4 розділу ІІ «Прикінцевих положень» якого встановлено, що у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, надано право Кабінету Міністрів України скорочувати строк дії обмежень, заборон, пільг та гарантій, встановлених відповідними законами України, прийнятими з метою запобігання виникненню і поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, крім випадків, коли зазначене може призвести до обмеження конституційних прав чи свобод особи.

На виконання вказаного Закону Кабінет Міністрів України прийняв Постанову «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок» від 03.02.2021 №89 (далі - Постанова № 89), якою постановив скоротити строк дії обмежень, встановлених пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок, дозволивши проведення перевірок юридичних осіб, зокрема, тимчасово зупинених документальних та фактичних перевірок, що були розпочаті до 18.03.2020 та не були завершеними; документальних перевірок, право на проведення яких надається з дотриманням вимог п. 77.4 ст. 77 Кодексу.

Таким чином, виникла суперечність між нормами ПК України та Постановою № 89 в частині можливості здійснювати контрольні заходи шляхом проведення деяких видів перевірок у період з дня набрання чинності такої постанови по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби.

Суд акцентує, спірні у цій справі правовідносини охоплюються сферою дії ПК України, який відповідно до приписів п. 1.1 ст. 1 цього Кодексу регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податкові відносини є окремим і самостійним різновидом відносин, урегульованих, окрім Конституції України, спеціальними актами законодавства за вичерпним і остаточним переліком, не належать ані до господарських відносин, ані до адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання.

При цьому, за змістом ст. 2 ПК України зміна його положень може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Крім того, статтею 5 ПК України врегульовано питання співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами. Так, згідно з п. 5.2 зазначеної статті у разі, якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 ПК України податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв`язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України; чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Статтею 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у ст.ст. 85, 87 Конституції України. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.

Згідно ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України, зокрема, забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об`єктами державної власності відповідно до закону; розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання; організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи; спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади.

Відповідно до ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Аналогічні положення стосовно основних завдань Кабінету Міністрів України також містить у собі ч. 1 ст. 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 № 794-VII (далі - Закон № 794-VII), де зазначено, що до основних завдань Кабінету Міністрів України належать, зокрема, забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики, політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров`я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; організація і забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів України у сфері економіки, фінансів, трудових відносин, зайнятості населення, трудової міграції, оплати та охорони праці, зокрема: забезпечує проведення державної економічної політики, здійснює прогнозування та державне регулювання національної економіки; забезпечує розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку; забезпечує проведення державної фінансової та податкової політики, сприяє стабільності грошової одиниці України; розробляє та схвалює Бюджетну декларацію, розробляє проекти законів про Державний бюджет України та про внесення змін до Державного бюджету України, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання; приймає рішення про використання коштів резервного фонду Державного бюджету України; організовує та забезпечує здійснення митної справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Разом з тим, відповідно до ст. 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Саме до повноважень Верховної Ради України, згідно з п.п. 3 та 4 ч. 1 ст. 85 Конституції України належить прийняття законів, затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання.

Виключно законами України встановлюється Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи (п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України).

Частиною 1 статті 96 Конституції України визначено, що Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період.

Як вже зазначалось, Постанова № 89 прийнята Кабінетом Міністрів України відповідно до п. 4 розділу II «Прикінцеві положення» Закону № 909-IX.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.

Законом № 909-IX, п. 4 розділу II «Прикінцеві положення» якого було надано право Кабінету Міністрів України скорочувати строк дії обмежень, заборон, пільг та гарантій, стосувався саме Державного бюджету України на 2020 рік.

Постанова Кабінету Міністрів України № 89 «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок» прийнята 03.02.2021.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За приписами ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Конституційний Суд України неодноразово роз`яснював, що:

- «право приймати закони, вносити до них зміни у разі, коли воно не здійснюється безпосередньо народом (ст.ст. 5, 38, 69, 72 Конституції України), належить виключно Верховній Раді України (п. 3 ч. 1 ст. 85 Конституції України) і не може передаватись іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ч. 2 ст. 8 Конституції України)» (Рішення Конституційного Суду України від 14.12.2000 №15-рп/2000);

- «права делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади (у даному випадку Кабінету Міністрів України) Конституцією України не передбачено» (Рішення Конституційного Суду України від 09.10.2008 №22-рп/2008).

Делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади порушує вимоги Основного Закону України, згідно з яким органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (ч. 2 ст. 6), а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19); прийняття законів належить до повноважень парламенту - Верховної Ради України як єдиного законодавчого органу в Україні (Рішення Конституційного Суду України від 23.06.2009 №15-рп/2009).

У Рішенні Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 зазначений Суд звертав увагу, що предмет регулювання Бюджетного кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями п. 1 ч. 2 ст. 92 Основного Закону України.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.05.2008 №10-рп/2008 наголошував на тому, що «законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони» (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Таким чином, виходячи з того, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями п. 1 ч. 2 ст. 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.

Отже, у даному випадку Законом № 909-IX не вносились зміни безпосередньо до ПК України, яким встановлено мораторій, а делеговано таке право Кабінету Міністрів України. При цьому, темпоральні і галузеві межі такого делегування не визначені.

Разом з тим, сам Закон України «Про Державний бюджет України» як тимчасовий акт законодавства вичерпує свою дію закінченням календарного періоду, на який його прийнято.

За вказаних обставин вбачається, що Постанова № 89 прийнята не на підставі та не на виконання ПК України та законів з питань митної справи, у зв`язку з чим не може вважатися складовою податкового законодавства, а тому не підлягає застосуванню у питаннях, пов`язаних з оподаткуванням.

Відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» №211 від 11.03.2020, яка набрала чинності 12.03.2020, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 12.03.2020 по 03.04.2020 на всій території України було встановлено карантин.

У подальшому постановами Кабінету Міністрів України дія карантину неодноразово продовжувалася та завершилася з 01.07.2023.

Отже, Кабінетом Міністрів України як на момент винесення Головним управлінням ДПС у м.Києві наказу від 28.10.2021 №8526-п про призначення документальної планової перевірки позивача, наказу від 08.12.2021 №9842-п про продовження терміну перевірки так і на момент проведення відповідачем цієї перевірки, результати якої були оформлені актом від 06.01.2022 №185/26-15-07-02-02-03/38077326, не приймалося рішення про завершення дії карантину з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), а відтак діяв мораторій на проведення документальних планових перевірок платників податків.

При цьому, представником Головного управління ДПС у м. Києві у судовому засіданні наголошено, що документальна планова виїзна перевірка позивача була призначена контролюючим органом саме на підставі Постанови № 89.

З наведеного логічним є висновок, що контролюючий орган, незважаючи на прийняття Постанови № 89, не був наділений повноваженнями здійснювати проведення документальної планової перевірки з дотриманням вимог ст. 77 ПК України.

Верховний Суд вже неодноразово вирішував наведену вище колізію. Так, у постанові від 22.02.2022 у справі № 420/12859/21 Суд висловив правову позицію, що мораторій на проведення податкових перевірок на період карантину прямо закріплений пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (в редакції на момент винесення спірного наказу) та вказана норма в частині обмежень на проведення планових перевірок, була чинною, її дія не зупинялась. Виходячи зі змісту пункту 2.1 статті 2 Податкового кодексу України, зміна приписів Податкового кодексу України здійснюється виключно законами про внесення змін до Кодексу, відповідно зміна строків дії мораторію може бути здійснена виключно шляхом прямого внесення змін до Податкового кодексу України. Верховний Суд дійшов висновку, що за наявності суперечливих правил і положень щодо дії мораторію на проведення перевірок, які містяться у Податковому кодексі України і в постанові Кабінету Міністрів України - застосуванню підлягають положення і правила саме Податкового кодексу України.

У постанові від 27.04.2022 у справі № 140/1846/21 Верховний Суд також підтримав позицію про неможливість застосування постанови Кабінету Міністрів України № 89 як такої, що змінила строки обмежень на проведення планових перевірок, встановлені пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України. Додатково Верховний Суд звернув увагу, що постанова Кабінету Міністрів України № 89 прийнята не на підставі та не на виконання Податкового кодексу України та законів з питань митної справи, у зв`язку з чим згідно з пунктом 3.1 статті 3 Податкового кодексу України не може вважатися складовою податкового законодавства і не підлягає застосуванню у питаннях, пов`язаних з оподаткуванням.

Отже, позиція Верховного Суду щодо наслідків неправомірного проведення документальних перевірок на підставі підпункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення Податкового кодексу України вже є сформованою та усталеною.

З урахуванням вказаних положень законодавства, а також правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду щодо правового регулювання спірних правовідносин, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, суд дійшов висновку щодо наявності правових підстав для застосування до таких положень пункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення Податкового кодексу України.

Варто зазначити, що звертаючись до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення, позивач вправі посилатись на процедурні порушення проведення перевірки та надіслання рішень за результатами перевірки, а суд зобов`язаний надавати правову оцінку таким доводам позивача в першу чергу.

Так, суд враховує, абзацами першим-четвертим підпункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Отже, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимог Податкового кодексу України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).

Пунктом 86.1 статті 86 Податкового кодексу України передбачено, що результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.02.2020 у справі №826/17123/18 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

У постанові Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суд від 22.09.2020 у справі № 520/8836/18, окрім наведених вище висновків, погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує жодних правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками такої перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення. З урахуванням цього Суд касаційної інстанції зазначив про відсутність необхідності перевірки порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, як підстави для донарахування суми грошового зобов`язання.

У постановах від 28 грудня 2022 року у справі №160/14248/21, від 28 грудня 2022 року у справі №420/22374/21 Верховний Суд констатував застосовність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 520/8836/18, ухваленої складом судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду. Відповідно до цього висновку контролюючі органи та їх посадові особи при виконанні владних повноважень, у тому числі під час прийняття наказів та проведення перевірок, зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Податковим кодексом України, та не допускати згідно зі статтею 21 ПК України порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій. Перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акта перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.

У розвиток зазначеного правового підходу до оцінки виявленого порушення щодо підстави для проведення перевірки Верховний Суд висловив позицію, що перевірка під час дії мораторію, встановленого пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, є такою, що не породжує правових наслідків, оскільки така перевірка не повинна була відбутися в силу закону.

Таким чином, встановивши, що вид призначеної відносно позивача перевірки підпадає під дію мораторію, встановленого пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, суд дійшов висновку, що допущене контролюючим органом порушення процедури призначення перевірки є істотним і тягне за собою скасування податкових повідомлень-рішень без надання правової оцінки висновкам по суті виявлених порушень.

Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 29 лютого 2024 року у справі № 640/6363/22, постанові від 04 червня 2024 року у справі №520/23110/21.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, зміст висновків наведених постанов свідчить про те, що установивши порушення процедури проведення перевірки, її підстав, наслідком чого є визнання протиправними її результатів, до аналізу інших обставин, що слугували підставою ухвалення суб`єктом владних повноважень індивідуальних актів, суд може не переходити, з огляду на викладену вище сталу і послідовну практику Верховного Суду, відступу від якої у встановленому законом порядку не здійснювалося.

Також, відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною першою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Оскільки доказом правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень зі сторони контролюючого органу є акт документальної планової перевірки, складений в період коли відповідач не мав законних підстав на проведення такої перевірки, то даний акт не може бути прийнятий і оцінений судом як допустимий доказ, через передчасність проведення перевірки.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність та обґрунтованість прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

Враховуючи наведене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши наявні докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, за результатами з`ясування обставини у справі та їх правової оцінки суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в розмірі 24810,00 грн, який в силу ч. 1 ст. 139 КАС України підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Вирішуючи питання стягнення з відповідача понесених витрат на правову допомогу, суд враховує наступне.

За приписами частини 1 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно вимог ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У відповідності до ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Положеннями частини 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 березня 2020 року у справі № 140/2131/19 зазначив наступне: «...Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи».

Матеріали справи свідчать, що на підтвердження здійснення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії:

- Рамкового договору про надання послуг № 5-АА/202, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЖУБЛ СНГ» та та Адвокатським об`єднанням «КПМГ Право Україна» (далі - «КПМГ») разом із Завданням №1 до Рамкового договору №5-АА/2022 про надання послуг;

- Звіт про надання юридичних послуг щодо повного супроводу та представництва в процедурі судового оскарження податкових повідомлень-рішень №00079170702 та №00079150702 від 18.02.2022 (справа №640/7323/22) на виконання п.1.1 Завдання №1 до Рамкового договору №5-АА/2022 про надання професійної (правничої) допомоги;

- Рахунки на оплату;

- платіжні доручення від 18.03.2022 №5745776660 на суму 95531,62 грн., від 20.04.2022 35745776733 на суму 92388,96 грн., платіжна інструкція від 22.12.2022 №1 на суму 299008,42 грн., від 23.11.2023 №1 на суму 45225,44 грн., від 21.12.2023 №1 на суму 23335,03 грн.;

- акт приймання-передачі послуг від 20.04.2022, від 21.12.2022, від 20.11.2023, від 18.12.2023.

Відповідно до пунктів 1.1-1.2 Рамкового договору про надання послуг № 5-АА/2022, КПМГ зобов`язується надати Компанії послуги з податкових та юридичних питань (далі - «Послуги»),

Обсяг послуг по кожному окремому проекту буде узгоджуватися Сторонами та закріплюватися в окремому документі. Кожен такий додатковий документ (далі «Завдання») підписується Сторонами.

Згідно пункту 1.1 Завдання №1 до Рамкового договору, КПМГ надасть Компанії юридичні послуги щодо повного супроводу у процедурі оскарження висновків Акту перевірки №185/26-15-07-02-02-03/38077326 від 06.01.2022 та податкових повідомлень-рішень, включаючи:

1.1.1. Підготовку позовної заяви про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень;

1.1.2. Підготовку інших необхідних процесуальних документів у справі (відповіді на відзив відповідача, додаткових пояснень, клопотань, заперечень та ін.);

1.1.3. Представництво в рамках справи в адміністративних судах усіх інстанцій;

1.1.4. Інші послуги, що можуть виникати у процесі вирішення спору.

Пунктом 3.1 Завдання №1 визначено, що вартість Послуг КПМГ згідно з п. 1.1.1. цього Завдання складає 157 920 грн. (сто п`ятдесят сім тисячі дев`ятсот двадцять гривень), що є еквівалентом 4 800,00 евро (чотирьох тисяч вісімсот евро) згідно з офіційним курсом Національного банку України на дату укладання цього Завдання.

Згідно пункту 3.2. вартість Послуг КПМГ відповідно до п. 1.1.2-1.1.4. цього Завдання буде розраховуватися відповідно до усередненої (пільгової) погодинної ставки у розмірі 3 948,00 грн. (три тисячі дев`ятсот сорок вісім гривень), що є еквівалентом 120,00 (сто двадцять) евро, згідно із офіційним курсом НБУ на дату укладання цього Завдання.

Відповідно до звіту про надані юридичні послуги, позивачу були надані наступні послуги:

- Ознайомлення із Відзивом Відповідача на Позовну заяву у справі. Аналіз Відзиву Відповідача, пошук аргументації для спростування доводів Відповідача. Аналіз судової практики щодо мораторію на податкові перевірки як самостійної підстави для скасування податкових повідомлень-рішень 4 год., 480 євро;

- Підготовка Відповіді на Відзив Відповідача на Позовну заяву. Подання Відповіді на Відзив Відповідача на Позовну заяву 5 годин 600 євро;

- Підготовка Додаткових пояснень від 26.08.2022 р. щодо дисконтування заборгованості за позикою. 12 годин 1140 євро;

- Підготовка та участь в судовому засіданні 07.09.2022 р. 3,5 год 420 євро;

- Аналіз та збір додаткових доказів щодо проведення ремонтів в орендованих приміщеннях. Підготовка Додаткових пояснень 17.10.2022 р. щодо особливостей здійснених ремонтів. Подання Додаткових пояснень та доказів до суду. 6 годин 720 євро;

- Аналіз Додаткових пояснень Відповідача від 04.10.2022 р. по суті спору. Підготовка Відповіді на Додаткові пояснення від 08.11.2022 р. Подання до суду. 10 годин 1200 євро;

- Підготовка та участь в судовому засіданні 22.11.2022 р. 3 години 360 євро;

- Підготовка та участь в судовому засіданні 09.12.2022 р. 1,5 годин 180 євро;

- Аналіз та збір додаткових доказів інформацію про обсяги споживання електроенергії та води за періоди, коли здійснювалися ремонти. Підготовка Додаткових пояснень від 09.12.2022 р. щодо даних доказів та обставин, які вони підтверджують. Подання Додаткових пояснень та доказів до суду. 8,5 годин 1020 євро;

- Відстеження реєстрації справи в Київському окружному адміністративному суді, комунікація з працівниками канцелярії 1 година 120 євро;

- Підготовка Відповіді на Відзив Відповідача на Позовну заяву (новий розгляд справи в Київському окружному адміністративному суді). Подання Відповіді на Відзив до суду 7 годин 840 євро;

- Підготовка та участь у судовому засіданні 10.01.2024 р. 2 години 240 євро;

- Підготовка та подання заяви про відшкодування судових витрат 2 години 240 євро.

Надаючи оцінку розміру витрат, заявлених до відшкодування на професійну правничу допомогу, враховуючи заперечення відповідача щодо розміру таких витрат, суд зазначає наступне.

В силу вимог ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 29 листопада 2021 року у справі № 420/13285/20, від 14 липня 2021 року у справі № 808/1849/18 вказав наступне: «…Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо».

Аналогічні правила застосовуються у постановах Верховного Суду від 09 березня 2021 року у справі №200/10535/19-а, від 18 березня 2021 року у справі №520/4012/19, від 23 квітня 2021 року у справі №521/15516/19, від 14 червня 2021 року у справі №826/13244/16.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 01 вересня 2022 року у справі № 640/16093/21 зазначив, що суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Крім того, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 01 лютого 2023 року у справі № 560/12697/21 дійшов до висновку про те, що «…розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Проте, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг».

Суд, визначаючи співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу враховує, що більшість додаткових пояснень та інформації дублюють посилання представника позивача, що викладені в позовній заяві, а послуги з аналізу законодавства, судової практики зі спірних питань входять до такої діяльності адвоката, як складання процесуальних документів, зокрема, позовної заяви.

Таким чином, враховуючи викладене у сукупності, зважаючи на предмет позову, фактичний об`єм виконаної роботи, суд вважає розумно обґрунтованими, справедливими та співмірними заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу у розмірі 55000 грн.

Відповідно до п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України Київський окружний адміністративний суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖУБЛ СНГ» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 18.02.2022 №00079170702, №00079150702.

3. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 24810 грн (двадцять чотири тисячі вісімсот десять гривень 00 коп.) стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖУБЛ СНГ» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ ВП 44116011).

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖУБЛ СНГ» понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі в розмірі 55000 грн (п`ятдесят п`ять тисяч гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ ВП 44116011).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жукова Є.О.