Рішення

від 12.06.2024 по справі 620/5332/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2024 року Чернігів Справа № 620/5332/24

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скалозуба Ю. О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні діїУ С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просить:

- визнати дії військової частини НОМЕР_1 щодо незвільнення її чоловіка з військової служби та внесення до списків військовослужбовців для переведення до іншої військової частини для проходження військової служби неправомірними та такими, які порушують її законні інтереси;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 утриматися від переведення її чоловіка до іншої військової частини для проходження військової служби;

- зобов`язати відповідача підготувати документи для звільнення чоловіка позивача з військової служби в зв`язку з сімейними обставинами вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона зі своїм чоловіком, ОСОБА_2 , виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років ОСОБА_3 . ОСОБА_2 26.09.2023 звернувся із рапортом до командування військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби через сімейні обставини, до якого додав всі підтверджуючи докази. Однак, відповідач відмовив у прийнятті рішення про звільнення, посилаючись на норми Сімейного кодексу України й зазначив перелік документів для підтвердження факту виховання дитини. Такі дії відповідача ОСОБА_1 вважає протиправними й такими, що порушують норми Конституції України, Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Сімейного кодексу України, як наслідок призвели до порушення її прав у сфері сімейних відносин.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідачем у встановлений судом строк подано відзив на позов, у якому вказано, що позов останній не визнає, в його задоволенні просить відмовити, оскільки на рапорт чоловіка позивача ОСОБА_2 була надана відповідь, в якій вказано, які саме документи останнім повинен додати до рапорту задля належного підтвердження виховання дитини з інвалідністю. Однак ОСОБА_2 таких документів не подав, отже підстав для звільнення його з військової служби у відповідача не було. Окремо відповідач зауважив про самовільне залишення військової частини 04.03.2024 ОСОБА_2 .

Позивач надіслала відповідь на відзив, в якій зазначила, що її чоловік не залишав самовільно військової частини, а був виключений зі списків військової частини НОМЕР_1 та звільнений з посади. Весь цей час ніхто із правоохоронних органів не зв`язувався ні з нею ні з її чоловіком, а також до дому не приходив.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу за призивом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом начальника Генерального штабу ЗС України від 27.02.2024 №300-РС ОСОБА_2 призначено до військової частини НОМЕР_2 (а.с. 18).

26.09.2023 ОСОБА_2 на ім`я командира роти матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». До вказаного рапорту позивач додав копію свідоцтва про шлюб, копію свідоцтва про народження дитини ОСОБА_3 , копію пенсійного посвідчення дитини ОСОБА_3 , копію форми індивідуальної програми реабілітації дитини-інваліда, копію паспорту дружити, копію заяви дружини про виховання дитини (а.с.15).

Листом від 12.10.2023 №1344 командир військової частини НОМЕР_1 повідомив про відмову в задоволенні рапорту та зазначив, що для підтвердження факту виховання дитини необхідно надати нотаріально засвідчені копії таких документів: нотаріально посвідчений договір про участь у вихованні дитини, довідку про осіб, що спільно проживають, акт обстеження житлово-побутових умов, довідка про те, що дитина знаходиться на утриманні одного із батьків або опікуна. Після надання відповідних документів та рапорту, буди продовжено розгляд питання щодо звільнення з військової служби (а.с. 16).

01.03.2024 ОСОБА_2 звернувся до командира роти матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 із рапортом, яким довів до відома командування про наявність у нього підстав для проходження військової служби лише за місцем проживання (м. Прилуки) та врахування цих даних при складенні списків військовослужбовців, які будуть переведені до іншої військової частини (а.с. 17).

Згідно із витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05.03.2024 №58 визначено пункт 19 наказу військової частини НОМЕР_1 від 04.03.2024 №57 щодо виключення ОСОБА_2 зі списків особового складу частини вважати недійсним. З 04.03.2024 вважати таким, що самовільно залишив військову частину, місце служби без поважних причин в умовах воєнного стану (а.с. 34).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 04.03.2024 №144 призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини ОСОБА_2 (а.с. 35), за результатами якого наказом №27 від 14.03.2024 прийнято рішення надіслати повідомлення про внесення відомостей до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення та видати наказ про призупинення виплати грошового, здійснення продовольчого, речового та інших видів забезпечення з 04.03.2024 (а.с. 36-37).

З 13 квітня 2024 року (з моменту внесення відомостей до єдиного реєстру досудових розслідувань) ОСОБА_2 звільнено із займаної посади, призупинено військову службу та з 15.04.2024 виключено зі списків особового складу частини (а.с. 33).

ОСОБА_1 не погоджується з наданою відмовою її чоловікові щодо звільнення з військової служби, а тому звернулася до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 (далі Указ №64/2022), затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 введено військовий стан, строк дії якого в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України та який діє й на час розгляду справи.

Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 (далі Указ №69/2022) оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано- Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ).

Відповідно до статті 1 Закону №3543-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон № 2232-XII).

Частинами 1, 2, 4-6 статті 2 Закону № 2232-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Водночас підстави звільнення з військової служби встановлені статтею 26 Закону № 2232-XII і залежать від виду військової служби.

Так, підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбачені частиною четвертою цієї статті.

Зокрема пунктом першим визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а пунктом другим під час воєнного стану.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , який є чоловіком позивачки 26.09.2023 подав відповідачу рапорт, у якому просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме у зв`язку з вихованням дитини-інваліда віком до 18 років.

За змістом відповідної норми військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:

2) під час дії воєнного стану:

г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років.

Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Аналіз наведених норм свідчить, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. При зверненні до суду позивачеві необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Відсутність порушеного права або неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у свої рішеннях від 01.02.2018 у адміністративній справі № 800/502/17 та від 08.02.2018 адміністративній справі № 800/191/17.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушення прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку з прийняттям рішення чи вчиненні дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Таким чином, у розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди має похідний характер від встановлення судом самого факту їх порушення, адже відсутність порушеного права, свободи чи інтересу виключає необхідність їх захисту або відновлення.

Саме по собі порушення вимог закону діями (бездіяльністю) або рішеннями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх незаконними є доведеність позивачем порушення цими діями або рішенням безпосередньо його прав та охоронюваних законом інтересів.

З огляду на зазначене, під час вирішення спору суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Враховуючи викладене, особа повинна довести факт порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідача внаслідок прийняття рішення.

Схожа позиція висловлена в окремих рішеннях Конституційного Суду України, зокрема рішення від 25.11.2017 № 6-рп/1997 за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України (справа громадянки ОСОБА_2 щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи) та від 25.12.1997 № 9-зп/1997 у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води).

Окрім того, суд звертає увагу на рішення Верховного Суду від 28.02.2019 у адміністративній справі № 522/3665/17, в якому зазначено, що в контексті завдань адміністративного судочинства (ст. 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача. Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу збоку суб`єкта владних повноважень.

Суд зазначає, що доводи позивача є абстрактними, не містять обґрунтування негативного впливу оскаржуваного рішення на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси саме позивача.

В контексті спірних правовідносин саме військовослужбовець має право на звільнення з військової служби, саме військовослужбовець має правовідносини з військовою частиною та звертається особисто з рапортом до командування частини. Чоловік позивачки є громадянином України, який має адміністративну процесуальну дієздатність, тобто здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові.

Позивачем в адміністративному судочинстві є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду. В той же час права ОСОБА_1 відповідачем суб`єктом владних повноважень в контексті адміністративного судочинства порушено не було, а законний інтерес особи на виховання дитини разом із своїм чоловіком не належить захисту в порядку адміністративного судочинства. Законні інтереси передбачені статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мають захищати особи, дія цих законодавчих норм на яких розповсюджується, зокрема, в спірних правовідносинах військовозобов`язані особи та військовослужбовці.

Водночас права ОСОБА_2 , як військовослужбовця, можуть бути поновлені лише за зверненням його особисто або в разі доручення ведення справи в його інтересах представником.

З огляду на матеріали справи рапорт на звільнення з військової служби до командування військової частини НОМЕР_1 поданий ОСОБА_2 особисто, відповідь щодо відмови в задоволенні рапорту надана також ОСОБА_2 .

Таким чином, безпосередньо позивач не є стороною правовідносин з відповідачем, не зверталась до військової частини НОМЕР_1 та останньою не приймались індивідуальні акти щодо ОСОБА_1 , а обравши такий спосіб захисту, позивач фактично має на меті реалізувати права її чоловіка на звільнення з військової служби.

Суд звертає увагу, що з`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення. Відтак, суд не з`ясовує питання щодо правомірності оскарженого рішення (відмови ОСОБА_2 у звільненні з військової служби в зв`язку з наявними сімейними обставинами), адже це питання не має самостійного правового значення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, в задоволенні яких слід відмовити.

Зважаючи на те, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 5, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності відповідача протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 .

Дата складення повного рішення суду - 12.06.2024.

Суддя Ю. О. Скалозуб