Постанова

від 25.09.2024 по справі 620/5332/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6aa.court.gov.ua

Головуючий суддя у першій інстанції: Скалозуб Ю.О.

Суддя-доповідач: Епель О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2024 року Справа № 620/5332/24

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року у справі

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Історія справи.

1. ОСОБА_1 (далі - Позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила:

- визнати дії військової частини НОМЕР_1 щодо незвільнення її чоловіка з військової служби та внесення до списків військовослужбовців для переведення до іншої військової частини для проходження військової служби неправомірними та такими, які порушують її законні інтереси;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 утриматися від переведення її чоловіка до іншої військової частини для проходження військової служби;

- зобов`язати відповідача підготувати документи для звільнення чоловіка позивача з військової служби в зв`язку з сімейними обставинами - вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивачка разом зі своїм чоловіком, ОСОБА_2 , виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років ОСОБА_3 .

Разом з тим Позивачка зазначила, що Відповідач відмовив у прийнятті рішення про звільнення з військової служби її чоловіка ОСОБА_2 .

Такі дії Відповідача ОСОБА_4 вважає такими, що порушують норми Конституції України, Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Сімейного кодексу України та призвели до порушення її прав у сфері сімейних відносин.

2. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Ухвалюючи зазначене рішення суд першої інстанції виходив з того, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушення прав осіб у сфері публічно-правових відносин.

При цьому суд зазначив, що права ОСОБА_1 . Відповідачем - суб`єктом владних повноважень, в контексті адміністративного судочинства порушено не було, а законний інтерес особи на виховання дитини разом із своїм чоловіком не належить захисту в порядку адміністративного судочинства.

3. Не погоджуючись з таким судовим рішенням Позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю або змінити рішення суду, зазначаючи, що спірними діями та бездіяльністю Відповідача було порушено її права у сфері сімейних відносин, а саме право обирати метод виховання дитини, виховувати дитину спільно з чоловіком.

Апелянтка стверджує, що вона є матір`ю дитини з інвалідністю групи «А», а тому потребує допомоги чоловіка у її вихованні. При цьому, перебування чоловіка вдома та отримання від нього вказаної допомоги становить інтерес ОСОБА_1 за захистом якого вона звернулася до суду.

Також ОСОБА_1 зазначає, що її чоловік може бути призваний на військову службу тільки за місцем проживання, а також має бути звільнений з військової служби за сімейними обставинами, а саме: виховання дитини з інвалідністю до 18 років.

Разом з тим, Апелянтка посилається на ст. 151 Сімейного кодексу України, яка передбачає переважне право батьків на особисте виховання дитини та право батьків обирати форми та методи виховання.

З цих та інших підстав, на думку Апелянтки, викладені у рішенні суду висновки не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.

4. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.07.2024, 01.08.2024 було відкрито апеляційне провадження, установлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.

5. У строк, встановлений судом, відзив на апеляційну скаргу не надходив.

6. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

7. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Позивача підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

8. Обставини справи, установлені судом першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу за призивом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом начальника Генерального штабу ЗС України від 27.02.2024 №300-РС ОСОБА_2 призначено до військової частини НОМЕР_2 /т.1 а.с. 18/.

26.09.2023 ОСОБА_2 на ім`я командира роти матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». До вказаного рапорту він додав копію свідоцтва про шлюб, копію свідоцтва про народження дитини ОСОБА_3 , копію пенсійного посвідчення дитини ОСОБА_3 , копію форми індивідуальної програми реабілітації дитини-інваліда, копію паспорту дружити, копію заяви дружини про виховання дитини /т.1 а.с.15/.

Листом від 12.10.2023 №1344 командир військової частини НОМЕР_1 повідомив ОСОБА_2 про відмову в задоволенні рапорту та зазначив, що для підтвердження факту виховання дитини необхідно надати нотаріально засвідчені копії таких документів: нотаріально посвідчений договір про участь у вихованні дитини, довідку про осіб, що спільно проживають, акт обстеження житлово-побутових умов, довідка про те, що дитина знаходиться на утриманні одного із батьків або опікуна. Після надання відповідних документів та рапорту, буди продовжено розгляд питання щодо звільнення з військової служби /т.1 а.с. 16/.

01.03.2024 ОСОБА_2 звернувся до командира роти матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 із рапортом, яким довів до відома командування про наявність у нього підстав для проходження військової служби лише за місцем проживання (м. Прилуки) та врахування цих даних при складенні списків військовослужбовців, які будуть переведені до іншої військової частини /т.1 а.с. 17/.

Згідно із витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05.03.2024 №58 визначено пункт 19 наказу військової частини НОМЕР_1 від 04.03.2024 №57 щодо виключення ОСОБА_2 зі списків особового складу частини вважати недійсним. З 04.03.2024 вважати таким, що самовільно залишив військову частину, місце служби без поважних причин в умовах воєнного стану /т.1 а.с. 34/.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 04.03.2024 №144 призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини ОСОБА_2 /т.1 а.с. 35/, за результатами якого наказом №27 від 14.03.2024 прийнято рішення надіслати повідомлення про внесення відомостей до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення та видати наказ про призупинення виплати грошового, здійснення продовольчого, речового та інших видів забезпечення з 04.03.2024 /т. 1 а.с. 36-37/.

З 13 квітня 2024 року (з моменту внесення відомостей до єдиного реєстру досудових розслідувань) ОСОБА_2 звільнено із займаної посади, призупинено військову службу та з 15.04.2024 виключено зі списків особового складу частини /т.1 а.с. 33/.

9. Нормативно-правове обґрунтування.

Так, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України( далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Справою адміністративної юрисдикції в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частинами першою, другою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Висновки суду апеляційної інстанції.

10. Системний аналіз вищенаведених законодавчих приписів надає підстави стверджувати, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або законних інтересів особи.

При цьому, таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

11. Разом з тим, саме по собі порушення вимог закону рішенням суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою для цього є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів відповідним рішенням.

12. Таким чином, обов`язковою умовою для задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

13. У свою чергу, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті конкретних порушених прав особи саме у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом саме у публічно-правових відносинах.

14. Окрім того, колегія суддів зазначає, що Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

15. Разом з тим, Верховний Суд неодноразово зазначав, що сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

16. Зміст публічних правовідносин передбачає наявність відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від приватних правовідносин, у яких відносини ґрунтуються на юридичній рівності сторін, вільному волевиявленні та майновій самостійності. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

17. Як правильно зазначено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, правовідносини у цій справі виникли саме між військовослужбовцем (чоловіком Апелянтки ОСОБА_2 ) та військовою частиною НОМЕР_1 , оскільки саме він особисто звертався з рапортом до командування військової частини й саме він має право на звільнення з військової служби за умови дотримання передбачених законодавством вимог. Права Апелянтки в контексті адміністративного судочинства суб`єктом владних повноважень порушено не було, а законний інтерес особи щодо виховання дитини з інвалідністю разом зі своїм чоловіком не належить захисту в порядку адміністративного судочинства.

Доводи ОСОБА_1 , викладені у апеляційній скарзі, правильність вказаних висновків суду першої інстанції не спростовують.

18. При цьому колегія суддів враховує правовий висновок Європейського суду з прав людини, викладений в рішенні від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України», в якому ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (пункт 57 рішення Європейського суду з прав людини від 28.05.1985 у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).

19. Надаючи оцінку всім доводам апеляційної скарги, судова колегія приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

20. Отже, судом першої інстанції було повно встановлено обставини справи та не порушено норми матеріального чи процесуального права.

21. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

22. Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року- без змін.

23. Розподіл судових витрат.

Судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, а тому, відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Судове рішення виготовлено 25 вересня 2024 року.

Головуючий суддя О.В. Епель

Судді: Є.І. Мєзєнцев

В.В.Файдюк