Постанова

від 13.06.2024 по справі 400/13606/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/13606/23

Перша інстанція: суддя Лісовська Н. В.,

повний текст судового рішення

складено 22.01.2024, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Танасогло Т.М.,

суддів:Димерлія О.О., Осіпова Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) в Миколаївській області на рішення Миколаївського оружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю АГРОСТАР ЛОГІСТІК до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) в Миколаївській області про скасування постанов,-

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2023 року ТОВ АГРОСТАР ЛОГІСТІК звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) в Миколаївській області, в якому просило суд визнати протиправними та скасувати постанови від 06.07.2023 р. № ПШ018174 і № ПШ018175.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником транспортного засобу, що перевірявся, але передав його в оренду ТОВ Агрі транс Сістемс, який і був автомобільним перевізником. Також позивач зазначив, що чинне законодавство не зобов`язує встановлювати тахографи та передбачає можливість обліку робочого часу водія шляхом ведення індивідуальної книжки, яка в даному випадку була наявна у водія.

Рішенням Миколаївського оружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано постанови Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 06.07.2023 р. № ПШ018174 і № ПШ018175.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апелянт просить скасувати рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи вимоги своєї апеляційної скарги, відповідач зазначив, що під час перевірки транспортного засобу встановлено, що водієм даного транспортного засобу здійснювалося надання послуг з вантажних перевезень за відсутності на момент перевірки документів, передбачених ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме - у водія відсутні роздруківки даних роботи тахографа за 30.05.2023 рік та за 06.06.2023 рік, водій ОСОБА_1 не використовує особисту картку водія. Відповідальність за дане порушення визначене абз. 3 ч.1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» - перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Апелянт також вказує на те, що під час проведення перевірки водій транспортного засобу ОСОБА_1 надав свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу де власником було саме ТОВ «АГРОСТАР ЛОГІСТІК», жодних договорів оренди не було у водія під час перевірки, а відповідно до положень статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» вбачається, що документ, який засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, для автоперевізника є обов`язковим документом для здійснення внутрішніх перевезень вантажів. Крім того, апелянт зазначив на необхідність оформлення тимчасового реєстраційного талону на транспортний засіб, який передано в тимчасове законне користування іншим особам.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За правилами ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Позивач є власником спеціалізованого вантажного сідлового тягача MAN, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

За умовами договору від 02.01.2022 р. № 3-01/2022 вказаний транспортний засіб позивач передав в оренду ТОВ Агрі Транс Сістемс. Договір діє до 31.12.2024 р.

На підставі товарно-транспортної накладної від 30.05.2023 р. № 19348 ТОВ Агрі Транс Сістемс, як автомобільний перевізник, здійснювало перевезення вантажу пшениці з Харківської до Одеської області.

Посадовими особами Укртрансбезпеки 30.05.2023 р. проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт, про що складено акт № 025721. В акті зафіксовано, що 30.05.2023 р. на а/д М-29 проведено перевірку автомобіля позивача MAN, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Перевіркою виявлено порушення ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" (далі Закон № 2344), а саме: надання послуг з перевезення вантажу без оформлення документів відсутня роздруківка за 30.05.2023 р. роботи водія ОСОБА_1 з цифрового тахографа, водій не використовує особисту картку водія до цифрового тахографа.

Відповідач 06.04.2023 р. прийняв постанову № ПШ018174, якою застосував до позивача адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000,00 грн за перевезення вантажів за відсутності документів, визначених ст. 48 Закону № 2344, а саме: роздруківки за 30.05.2023 р. роботи водія ОСОБА_1 з цифрового тахографа, водій не використовує особисту картку водія до цифрового тахографа.

На підставі товарно-транспортної накладної від 05.06.2023 р. № 745 ТОВ Агрі Транс Сістемс, як автомобільний перевізник, здійснювало перевезення вантажу ячменю з м. Білий Колодязь до м. Рені.

Посадовими особами Укртрансбезпеки 06.06.2023 р. проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт, про що складено акт № 025793. В акті зафіксовано, що 06.06.2023 р. на а/д М-29 проведено перевірку автомобіля позивача MAN, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Перевіркою виявлено порушення ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" (далі Закон № 2344), а саме: надання послуг з перевезення вантажу без оформлення документів відсутня роздруківка за 06.06.2023 р. роботи водія ОСОБА_1 з цифрового тахографа, водій не використовує особисту картку водія до цифрового тахографа.

Відповідач 06.06.2023 р. прийняв постанову № ПШ018175, якою застосував до позивача адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000,00 грн за перевезення вантажів за відсутності документів, визначених ст. 48 Закону № 2344, а саме: роздруківки за 06.06.2023 р. роботи водія ОСОБА_1 з цифрового тахографа, водій не використовує особисту картку водія до цифрового тахографа.

Вважаючи вказані постанови протиправними, ТОВ АГРОСТАР ЛОГІСТІК звернулося до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не є суб`єктом відповідальності за прапорушення, зазначені в оскаржуваних постановах. При цьому судом не було надано оцінки виявленим під час перевірки правопорушенням.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та обґрунтованості висновку суду першої інстанції з урахуванням доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Абзацом 1 частини першої статті 60 Закону № 2344-IIІ визначено, що суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт - є автомобільний перевізник.

В розумінні вимог статті 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Згідно з розділом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, перевізник - фізична або юридична особа-суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

Товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Транспортна послуга - перевезення вантажів та комплекс допоміжних операцій, що пов`язані з доставкою вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до пункту 11.1 зазначених Правил № 363, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7до цих Правил.

Верховний Суд, аналізуючи у постанові від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21 законодавства, що врегульовують спірні правовідносини зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

Верховний Суд зауважив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

У постанові від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20 Верховний Суд, вирішуючи питання щодо визначення належного суб`єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт зауважував на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія.

Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом у постанові від 12.10.2023 у справі № 280/3520/22.

Тобто, положення статті 60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт (постанова Верховного Суду від 07.12.2023 у справі № 620/18215/21).

При цьому, на підставі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не визначити суб`єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб`єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону.

У постанові від 23.08.2023 у справі № 600/1407/22-а за схожих обставин справи Верховний Суд зауважив на тому, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої частиною першої статті 60 Закону № 2344-III.

Згідно п.7 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року №1388, власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях. У разі припинення або скасування воєнного стану на всій території України або в окремих її місцевостях власники зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом дев`яноста днів.

Відповідно до п. 3 Порядку внесення відомостей про належного користувача транспортного засобу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2022 р. № 1145, підставою для внесення до Реєстру відомостей про належного користувача є електронна заява або заява, сформована та подана заявниками, якою визначено належного користувача безпосередньо власником транспортного засобу у зв`язку з передачею фізичній або юридичній особі транспортного засобу в користування.

Належний користувач - фізична особа, яка на законних підставах користується транспортним засобом, що їй не належить, а також керівник юридичної особи (особа, яка виконує повноваження керівника юридичної особи) або працівник, визначений керівником юридичної особи, яка є власником транспортного засобу, які в разі внесення щодо них відомостей до Реєстру несуть відповідно до статті 14-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення відповідальність за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису).

Згідно з п. 6.3 Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.08.2010 року №379, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2011 року за № 123/18861, якщо власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортним засобом іншій фізичній або юридичній особі (особам), то їм за письмовою заявою (додатки 1 і 2), поданою ними особисто або уповноваженим представником (за винятком випадків, коли в Центрі наявна інформація про анулювання таких повноважень), працівниками Центру оформляється і видається тимчасовий реєстраційний талон на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.

Вказаним підзаконним нормативно-правовим актом на виконання вимог Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що для транспортних засобів, що перебувають, зокрема у користуванні у фізичних чи юридичних осіб реєстраційним документом, наявність яких є обов`язковою згідно з вимогами статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» є тимчасовий реєстраційний талон на транспортний засіб.

Правовий висновок щодо оформлення тимчасового реєстраційного талону зробив Верховний Суд у справі № 804/8740/16 від 20.12.2018, вказавши, що попри те, що наведені положення пункту 6.3 Інструкції № 379 передбачають видачу тимчасового реєстраційного талона на транспортний засіб за зверненням користувача транспортного засобу, тобто не містять імперативної вказівки на отримання такого документа, все ж його наявність, відповідно і необхідність звернутися про його отримання, встановлена Законом України «Про автомобільний транспорт».

У свою чергу, як було підкреслено вище, приписами ст.48 Закону №2344-ІІІ унормовано, що автомобільний перевізник повинен мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством.

Проте, на момент перевірки у водія не було тимчасового реєстраційного талону на транспортний засіб або копії договору оренди, що засвідчувало б факт перебування вантажного автомобіля в користуванні водія або у користуванні інших осіб чи підприємств.

В постанові Верховного Суду від 22.12.2021 року у справі № 420/3371/21, при розгляді аналогічного питання зазначено наступне: «Таким чином, в даному випадку саме позивач, який є власником спірного транспортного засобу є перевізником і, відповідно, несе відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту».

Інформація, отримана на підставі реєстраційних документів на транспортні засоби є достатньою для встановлення особи перевізника. Зі вказаних документів вбачається, що транспортний засіб знаходився в користуванні позивача. Отже, посилання позивача на неправомірність визнання його перевізником слід вважати необґрунтованими. Зазначена позиція узгоджується з висновками наданими, за аналогічних обставин, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в Постанові від 18.04.2018 року № 814/1461/16.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд не приймає як належний доказ копії ТТН та договору, в яких зазначено, що перевізником є ТОВ «Агрі Транс Сістемс».

В даному випадку вони не впливають на статус позивача як відповідальної особи в розумінні наведених вище правових норм, оскільки в установленому порядку до Єдиного державного реєстру транспортних засобів відомості про належного користувача вказаного транспортного засобу не вносились.

Докази того, що позивач, як власник транспортного засобу, вчиняв дії щодо внесення відомостей про належного користувача до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, в матеріалах справи відсутні, сторонами не подані.

За таких обставин апеляційний суд погоджується з доводами апелянта та вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку по суті спірних правовідносин про наявність підстав для звільнення позивача від відповідальності за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, як відповідальної особи, у даному випадку власника транспортного засобу.

Щодо виявлених під час проведення перевірки порушень, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до частини другої статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Статтею 18 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані:

організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку, відповідно до вимог законодавства України здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху;

забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці;

здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.

Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.

Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.

Відповідно до п. 6.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 року №340 (далі - Положення) вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тон повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Відповідно до п. 6.2 Положення облік робочого часу водіїв здійснюється на основі табеля обліку використання робочого часу. Перевізник, який використовує водіїв за наймом, щомісяця складає графік змінності водіїв, веде відомість обліку робочого часу та відпочинку водія (додаток 2), у якій щодо кожної робочої зміни зазначаються планові та фактичні дані щодо маршруту, початок та кінець робочої зміни.

Згідно п. 6.3 Положення водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3).

В розумінні вказаної норми контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися роботодавцем незалежно від протяжності маршрутів та інших обставин.

Згідно з визначенням Положення тахограф - контрольний пристрій, який встановлюється на ТЗ для показу та реєстрації інформації про рух ТЗ.

Іншим способом контролю водіїв є індивідуальна контрольна книжка, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування.

Отже, чинним законодавством встановлені вимоги щодо обов`язкової наявності засобів контролю робочого часу щодо певної категорії водіїв, при цьому відсутність засобів контролю робочого часу для таких категорій не допускається.

У відповідності до п. «а» ч.1 ст.10 Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 «Про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті» (ратифікованої Україною у 2008 році) компетентні власті чи органи в кожній країні передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями.

Згідно ч.3 ст.10 даної Конвенції традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.

Приписи п. «а» ч.1 ст. 10 вказаної Конвенції, на думку колегії суддів, є універсальними для будь - якого транспортного засобу, на якому використовується наймана праця водія.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що водії, які здійснюють перевезення вантажів автомобілями з повною масою понад 3,5 тон, зобов`язані мати при собі діючий та повірений тахограф. У разі, якщо ТЗ не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.03.2020 у справі № 823/1199/17, від 10.05.2019 року у справі №816/124/17, від 29.08.19 у справі №823/5035/15.

Апеляційний суд не приймає як належний доказ копію індивідуальної книжки ОСОБА_1 , оскільки, по-перше, вказана книжка була відсутня у водія під час проведення перевірки, а надана лише як додаток до позовної заяви, по-друге: у наданій книжці наявний лише заповнений запис за 05.06.2023 рік, у той час як спірні правопорушення полягають у відсутності даних контролю обліку робочого часу за 30.05.2023 та 06.05.2023.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що оскільки відповідачем в ході перевірки встановлено факт здійснення водієм перевезень на транспортному засобі, який належить позивачу, за відсутності під час здійснення перевірки протоколу перевірки та адаптації тахографа або індивідуальної контрольної книжки водія, то оскаржувані постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про автомобільний транспорт є правомірними та не підлягають скасуванню, а зворотній висновок суду першої інстанції є помилковим.

Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України» ) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень та враховує, що у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

У відповідності до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) в Миколаївській області є обґрунтованими, так такими, що свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного їх вирішення позовних вимог.

У зв`язку з цим апеляційний суд вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ АГРОСТАР ЛОГІСТІК.

Керуючись ст. ст. 241-243, 250, 308, 311, 315-317, 321, 322, 325, 326, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) в Миколаївській області задовольнити.

Рішення Миколаївського оружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року скасувати.

Прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю АГРОСТАР ЛОГІСТІК до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) в Миколаївській області про визнання протиправними та скасування постанов від 06.07.2023 р. № ПШ018174 та № ПШ018175 відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач Т.М. ТанасоглоСудді О.О. Димерлій Ю.В. Осіпов