Постанова

від 04.06.2024 по справі 140/30854/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/30854/23 пров. № А/857/7571/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Гудима Л.Я., Гінди О.М.,

при секретарі судового засідання: Березюк Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року у справі №140/30854/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби якості освіти України, третя особа Управління державної служби якості освіти у Київській області про визнання протиправними та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди (головуючий суддя першої інстанції Ксензюк А.Я., час ухвалення 14.04.год., місце ухвалення м. Луцьк, дата складання повного тексту 12.02.2025),-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася з позовом до Державної служби якості освіти України (далі відповідач, Служба), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Управління державної служби якості освіти у Київській області (далі третя особа, Управління) про визнання протиправним та скасування наказу «Про накладення дисциплінарного стягнення на начальника управління Державної служби якості освіти у Київській області ОСОБА_1 » від 25.08.2023 №06-01/15-Кт; зобов`язання поновити на посаді начальника Управління державної служби якості освіти у Київській області з дати звільнення; зобов`язання стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 28.08.2023 до моменту фактичного поновлення на роботі, в порядку та за алгоритмом, визначеним постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати; зобов`язання стягнути з відповідача 50000,00 грн моральної шкоди, завданої незаконним звільненням з роботи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до наказу Голови Державної служби якості освіти України від 28.07.2021 №06-01/25кт ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Управління Державної служби якості освіти у Київській області з 03.08.2021.

За період роботи ОСОБА_1 зарекомендувала себе як старанний працівник, який користується авторитетом серед працівників служби. Активно співпрацювала з інституціями державного рівня, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями. Сприяла розвитку служби, за що заохочувалась керівництвом у вигляді премій, виплат за інтенсивність праці, а також відомчою нагородою. За поданням Державної служби якості освіти України восени 2022 року нагороджена подякою Міністерства освіти та науки України. За час роботи жодних стягнень не мала до серпня 2023 року.

На підставі проведення внутрішнього аудиту - наказу Державної служби якості освіти України від 02.06.2023 №01-10/121 та пунктів 1, 2 розділу V Плану діяльності з внутрішнього аудиту на 2023-2025 роки, затвердженого головою Державної служби якості освіти України 21.12.2022 було проведено оцінку виконання організаційних заходів пов`язаних з функціонуванням; ефективності, результативності та якості реалізації повноважень на відповідній території та дотримання актів законодавства, планів, процедур, контрактів з питань законності та достовірності використання коштів за КПКВК 2203010 «Керівництво та управління у сфері забезпечення якості освіти (далі - КПКВК 2203010) Управлінням Державної служби якості освіти у Київській області, за результатами якого складено аудиторський звіт від 29.06.2023 №10-21/3. Позивач вважає, що інформація у вказаному аудиторському звіті викладена упереджено та непідтверджена відповідними аудиторськими доказами та до уваги не було взято пояснення та інформацію, які надані Управлінням в процесі розгляду проекту звіту. Також не ґрунтується на вимогах закону ігнорування аудиторами факту усталеної практики погодження керівництвом Служби розмірів надбавок шляхом накладання письмової резолюції на лист-звернення від Управління, затягування такого погодження, їх суперечність та в деяких випадках їх усний характер. Не погоджуючись із інформацією аудиторського звіту, позивач надала разом із підтверджуючими документами коментарі, однак отримала висновок, в якому вони прийняті до уваги не були. За результатами було порушено службове розслідування та наказом Державної служби якості освіти України від 12.07.2023 №01-10/144 порушено дисциплінарне провадження щодо начальника управління Державної служби якості освіти у Київській області ОСОБА_1 . За наслідками дисциплінарного провадження Головою Служби 25.08.2023 був виданий наказ № 06-01/15-Кт «Про накладення дисциплінарного стягнення на начальника управління Державної служби якості освіти у Київській області». Звертає увагу, що підставою є висновок про формальне недотримання нею вимог абзацу шостого пункту 8 Положення про застосування стимулюючих виплат державним службовцям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 №15 (далі Положення №15), коли погодження отримано після спливу певного строку з моменту встановлення надбавки, а також в частині фактичного нехтування вимогами абзацу шостого пункту 8 Положення №15 (випадки встановлення надбавки в розмірі 150% до посадового окладу з 01.01.2023 по 30.04.2023 в розмірі 100% від посадового окладу з 01.05.2023 по 31.05.2023), коли погодження не отримано. Однак відповідачем не взято до уваги лист начальника управління Державної служби Кревської Л.Б. від 06.09.2021 №24.2/05-15/324, за змістом якого ОСОБА_1 просила погодити встановлення надбавки в розмірі 200% з 04.09.2021. Згідно з резолюцією керівника Служби вказана надбавка була встановлена. Хоч резолюція датована 29.11.2021, проте, іншої дати для початку застосування надбавки, ніж просила ОСОБА_1 , керівником служби не встановлено. Отже, надбавка підлягала застосуванню з дати, про яку просила ОСОБА_1 . У подальшому своїми наказами лише дублювала вказівку керівника з приводу надбавки, а в певні періоди, через відсутність фінансування, з власної ініціативи зменшувала її до 150% або 100%. Також вказує, що в наказі про звільнення позивача вказано дату звільнення - 28.08.2023, проте, в цей день і до 22.09.2023 позивач хворіла, що підтверджується відповідними медичними висновками. Крім того, вважає, що зважаючи на те, що відносно неї призначалось одне дисциплінарне провадження, то і за його наслідками могло прийматись лише одне рішення щодо застосування дисциплінарного стягнення. Водночас, 25.08.2023, коли до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення, згідно із іншим наказом №06-01/14-Кт на підставі того ж дисциплінарного провадження застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани. Такими чином, за результатами проведення одного дисциплінарного провадження, призначеного на підставі наказу від 12.07.2023 №01-10/144 до ОСОБА_1 неправомірно застосовано два види стягнення - догана та звільнення. Зазначає, що звільнення позивача з ініціативи адміністрації негативно впливає не тільки на втрату нею роботи в той час, коли працевлаштування за фахом в період воєнного часу є складним. Окрім того, така мотивація звільнення негативно впливає на її подальше працевлаштування. Позивач перебувала на лікарняному у зв`язку з погіршенням здоров`я внаслідок незаконних дій представників Державної служби якості освіти України. Дії відповідачів, негативна та недостовірна інформація принизили честь, гідність та завдали шкоди діловій репутації. Це був свідомий наклеп з метою усунення з посади. Внаслідок вказаного позивачу спричинено значної моральної шкоди. Сукупність вищевикладених обставин свідчить про її незаконне звільнення та підстави для її поновлення на роботі з оплатою часу вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга в якій зазначає, що постановляючи рішення про відмову в позові суд виходив з того, що позивачем допущено вчинення дисциплінарного проступку, який є підставою для звільнення з посади та відповідачем дотримано порядок притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Однак такий висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи та суперечить приписам чинного законодавства.

Апелянт зазначає, що судом безпідставно залишено без належної оцінки ту обставину, що погодження встановлення їй надбавки в розмірі 200% до посадового окладу погоджено Головою служби шляхом накладення резолюції на листі, в якому управління просило погодити встановлення надбавки з 04.09.2021 року, без обмеження строку дії такого погодження (початку і закінчення). Відповідно підставним є висновок про те, що погодженого встановлення надбавки із 04.09.2021 року і на весь послідуючий період роботи.

Відповідно до змісту п.п.4, 8 ,9 Положення про застосування стимулюючих виплат державним службовцям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №15 від 18.01.2017 року «Питання оплати праці працівників держаних установ» надбавка за інтенсивність праці та надбавка за виконання особливо важливої роботи (далі - надбавки) встановлюються державним службовцям встановлюються згідно з наказом (розпорядженням) керівника державної служби в державному органі. Такі надбавки керівникам інших державних органів (керівникам державної служби) (крім зазначених в абзацах 1-5 п.8), їх заступникам можуть встановлюватися керівником державної служби в державному органі за погодженням із суб`єктом призначення. А у разі несвоєчасного виконання завдань, погіршення якості роботи надбавки скасовуються або їх розмір зменшується (п.9). Зміст наведених приписів дає підстави для висновку, що надбавки встановлюються на невизначений строк до виникнення підстав для їх скасування чи зменшення та прийняття відповідного рішення про скасування чи зменшення такої надбавки.

Листом від 25.01.2023 року Державна служба якості освіти України повідомила, що у 2023 році граничний розмір надбавки за інтенсивність праці працівникам територіальних управлінь не може перевищувати 150% посадового окладу. В зв`язку з таким обмеження раніше встановленої надбавки було видано наказ від 25.01.2023 року встановлення надбавки в розмірі 150% посадового окладу. З урахуванням раніше - 29.11.2021 року погодження Голови служби встановлення позивачу надбавки в розмірі 200% посадового окладу та листа від 25.01.2023 року про зменшення розміру надбавки до 150% відсутні підстави вважати надбавку наказом від 25.01.2023 року їй встановлено без погодження Голови служби, що помилково не ураховано судом при вирішенні спору. А також видання такого наказу не може вважатись використанням апелянтом службових повноважень в особистих (приватних) інтересах. Також судом не ураховано, що наказами від 30.03.2023 року та від 25.05.2023 року встановлено надбавку в розмірі меншому від раніше погодженого Головою служби, тому встановлення надбавки в розмірі 100% посадового окладу не може вважатись порушенням порядку її встановлення. Крім того, судом установлено, що Головою служби все ж погоджено і менший розмір такої надбавки.

3 урахуванням наведених вище приписів п.п. 4, 8, 9 Положення про застосування стимулюючих виплат державним службовцям, погодження зменшення раніше уже погодженої та встановленої позивачу надбавки, суд помилково оцінив як використання службових повноважень в особистих (приватних) інтересах. На підставі наведеного слід дійти висновку, що висновок суду про вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку - використанням службових повноважень в особистих (приватних) інтересах не відповідає фактичним обставинам справи.

Також апелянт вказує на те, судом не дано належної оцінки тій обставині, що в день застосування до неї дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення 28.08.2023 року, вона була відсутня на роботі в зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, що стверджено наявним в матеріалах справи медичним висновком про тимчасову непрацездатність та випискою з її медичної картки амбулаторного хворого та листа КП «Медичне об`єднання Луцької міської ради» від 01.12.2023 року, в якому медичне об`єднання повідомило, що в електронному реєстрі листків непрацездатності отримано повідомлення «Відсутня інформація про трудові відносини на дату початку періоду непрацездатності», тому неможлива видача паперового бланку листка непрацездатності.

Зазначає, що медичний висновок про тимчасову непрацездатність та виписка з медичної карти свідчать про те, що ОСОБА_1 28.08.2023 року була непрацездатна, що і було причиною відсутності на роботі. Цих доказів суд не спростував та не навів жодних мотивів, з яких їх не врахував. Покликання суду на необхідність представлення 28.08.2023 року оригіналу листка тимчасової непрацездатності не ґрунтується на приписах чинного законодавства. Чинним законодавства не виключається можливість встановлення тимчасової непрацездатності особи на підставі інших письмових доказів крім листка тимчасової непрацездатності. Крім того, на даний час листок тимчасової непрацездатності не видається на руки, а формується в електронному вигляді, після подання звітності роботодавцем. Під час розгляду справи позивач пояснювала, що оскільки відповідач не подав звітності за відповідний період, то листок тимчасової непрацездатності в електронній формі не сформований. На підтвердження цих обставин, позивачем представлено суду лист Міністерства охорони здоров`я від 29.11.2023 року в якому останнє роз`яснює, що згідно з п.2 розділу 2 Порядку видачі (формування) листків непрацездатності в Електронному реєстрі листків непрацездатності, затвердженому наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 червня 2021 року №1234, листок непрацездатності формується в Реєстрі на підставі інформації про медичний висновок (медичні висновки) у разі ідентифікації пацієнта як застрахованої особи в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Тобто після подання звіту про нараховані і сплачені за працівника страхові внески. Цим обставинам суд не дав належної оцінки. Також суд помилково вважав, що повідомлення нею першого заступника Голови служби ОСОБА_2 , про причини відсутності на роботі 28.08.2023 року є не повідомленням її керівника про такі причини, оскільки як Голова служби так його заступники є керівниками начальника управління.

З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідачем поданий відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що рішення суду є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

У судовому засіданні апеляційного розгляду справи позивач та її представник апеляційну скаргу підтримали з підстав наведених у ній та просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Представники відповідача проти апеляційної скарги заперечили, просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не прибули, хоча були повідомлені про дату судового засідання, про що свідчать довідки про доставку електронного листа в електронний кабінет одержувача.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що згідно із наказом Голови Державної служби якості освіти України від 28.07.2021 №06-01/25-кт ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Управління Державної служби якості освіти у Київській області з 03.08.2021.

На підставі наказу Державної служби якості освіти України від 02.06.2023 №01-10/121 та пунктів 1, 2 розділу V Плану діяльності з внутрішнього аудиту на 2023-2025 роки, затвердженого Головою Державної служби якості освіти України 21.12.2022 Державною служби якості освіти України було проведено внутрішній аудит Управління Державної служби якості освіти у Київській області за період з 01.02.2021 по 01.06.2023 з питань оцінку виконання організаційних заходів пов`язаних з функціонуванням; ефективності, результативності та якості реалізації повноважень на відповідній території та дотримання актів законодавства, планів, процедур, контрактів з питань законності та достовірності використання коштів за КПКВК 2203010 «Керівництво та управління у сфері забезпечення якості освіти».

За результатами внутрішнього аудиту складено аудиторський звіт від 29.06.2023 №10-21/3, який позивач підписала з коментарями.

Згідно із доповідною запискою завідуюча сектору внутрішнього аудиту Державної служби якості освіти України від 12.07.2023 Голові Державної служби якості освіти України запропоновано порушити дисциплінарне провадження відносно начальника управління Державної служби якості освіти у Київській області ОСОБА_1 .

Відповідно до наказу Державної служби якості освіти України від 12.07.2023 №01-10/144 щодо начальника управління Державної служби якості освіти у Київській області ОСОБА_1 було порушено дисциплінарне провадження з метою встановлення наявності чи відсутності у її діях дисциплінарного проступку.

Згідно з поданням дисциплінарної комісії 15.08.2023 Голові Державної служби якості освіти України рекомендовано відповідно до частини третьої статті 66 Закону України «Про державну службу» за вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку передбаченого пунктом 5 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу», у вигляді неналежного виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників застосувати до начальника Управління ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді догани, а за вчинення дисциплінарного проступку передбаченого пунктом 9 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу», у вигляді використання повноважень в особистих (приватних) інтересах, застосувати до начальника Управління ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення.

Наказом Державної служби якості освіти України «Про накладення дисциплінарного стягнення на начальника управління Державної служби якості освіти у Київській області ОСОБА_1 » від 25.08.2023 №06-01/15-Кт за вчинення дисциплінарного проступку передбаченого пунктом 9 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу», у вигляді використання повноважень в особистих (приватних) інтересах на позивача відповідно до частини п`ятої статті 66 Закону України «Про державну службу» накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення.

Вважаючи своє звільнення протиправним, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції в задоволенні позову відмовив з тих підстав, що на підставі встановлених обставин справи та згідно з матеріалами справи підтверджено вчинення позивачем дисциплінарного проступку, а саме: використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII).

Відповідно до частини першої статті 64 Закону №889-VІІІ за невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 65 Закону №889-VІІІ підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.

Згідно з частиною другою цієї ж статті дисциплінарним проступками зокрема є: невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень (пункт 5); використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб (пункт 9).

Відповідно до частини першої статті 66 Закону №889-VIII до державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення: зауваження; догана; попередження про неповну службову відповідність; звільнення з посади державної служби.

Відповідно до частини першої статті 67 Закону № 889-VIII дисциплінарне стягнення має відповідати характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він був вчинений, настання тяжких наслідків, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов`язків.

Приписами статті 74 Закону № 889-VIII передбачено, що дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця. Під час визначення виду стягнення необхідно враховувати характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до служби.

Дисциплінарне стягнення може бути накладено тільки у разі встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини державного службовця. Вчинення державним службовцем діянь у стані крайньої потреби або необхідної оборони виключають можливість застосування дисциплінарного стягнення.

За кожне порушення службової дисципліни накладається лише одне дисциплінарне стягнення

Спір у цій справі виник у зв`язку із застосуванням до державного службовця такого виняткового виду дисциплінарного стягнення як звільнення з посади державної служби, за вчинення позивачем дисциплінарного проступку, що, за змістом оскаржуваного наказу, полягає у використанні повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб.

Як уже зазначалось вище, суть указаного порушення полягала в тому, що начальник Управління ОСОБА_1 встановлювала собі надбавку без погодження з Головою Служби, чим порушила вимоги абзацу шостого пункту 8 Положення №15.

Вказаною постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 №15 «Питання оплати праці працівників державних органів» затверджено Положення про застосування стимулюючих виплат державним службовцям (далі - Положення №15), яким визначено механізм застосування стимулюючих виплат державним службовцям з метою посилення мотивації працівників державних органів до високопрофесійної, результативної та високоякісної роботи.

Пунктами 2, 3 Положення №15 встановлено, що керівники державної служби в державному органі мають право встановлювати державним службовцям у межах економії фонду оплати праці додаткові стимулюючі виплати.

До додаткових стимулюючих виплат державним службовцям належать надбавки: 1) за інтенсивність праці; 2) за виконання особливо важливої роботи.

Згідно із пунктом 4 Положення №15 надбавка за інтенсивність праці та надбавка за виконання особливо важливої роботи встановлюються державним службовцям у відсотках до посадового окладу. Надбавки встановлюються згідно з наказом (розпорядженням) керівника державної служби в державному органі.

Нормами пункту 5 Положення №15 визначено, що надбавка за інтенсивність праці встановлюється державним службовцям з урахуванням таких критеріїв: якість і складність підготовлених документів; терміновість виконання завдань, опрацювання та підготовки документів; ініціативність у роботі.

Відповідно до пункту 8 Положення №15 керівникам інших державних органів (керівникам державної служби), їх заступникам можуть встановлюватися надбавки керівником державної служби в державному органі за погодженням із суб`єктом призначення.

Отже, положеннями абзацу шостого пункту 8 Положення №15 встановлено чітку вимогу згідно з якою встановлення надбавки за інтенсивність позивача, як начальнику Управління, повинно було відбуватися виключно за умови погодження її з Головою Державної служби якості освіти України.

Судом встановлено, що начальник Управління ОСОБА_1 звернулася до Голови Служби із листом від 06.09.2021 №24.2/05-15/324, в якому просила погодити їй встановлення надбавки за інтенсивність праці з 04.09.2021 у розмірі 200% від посадового окладу.

Наказом від 29.09.2021 №08-02/124к, начальник Управління ОСОБА_1 встановила собі надбавку за інтенсивність праці в розмірі 200% від посадового окладу з 04.09.2021 по 31.12.2021.

Водночас, погодження на встановлення такої надбавки було надано лише 29.11.2021, що підтверджується резолюцією «Погоджено» на листі від 06.09.2021 №24.2/05-15/324.

Тобто, з наведеного слідує, що встановлення надбавки згідно із наказом від 29.09.2021 №08-02/124к здійснено без отримання погодження Голови Державної служби якості освіти України на момент прийняття такого наказу.

Наказом від 25.01.2022 №06-09/6к начальник Управління ОСОБА_1 встановила собі надбавку за інтенсивність праці в розмірі 200% до посадового окладу з 01.01.2022 січня по 31.12.2022.

Згідно із наказом від 10.01.2023 №06-09/3к начальник Управління ОСОБА_1 встановила собі надбавку у розмірі 150% до посадового окладу з 01.01.2023 по 30.04.2023.

У даному випадку доказів отримання погодження на встановлення вищезазначених надбавок матеріали справи не містять та вказані обставини позивачем не спростовані.

Також наказом від 30.03.2023 №06-09/17к ОСОБА_1 встановила собі надбавку за інтенсивність праці в розмірі 100% до посадового окладу з 01.03.2023 по 31.03.2023.

При цьому, із листом від 11.04.2023 №/218 про погодженням встановлення вказаної надбавки позивач звернулася до Голови Державної служби якості освіти України вже після встановлення собі надбавки в розмірі 100% згідно із наказом від 30.03.2023 №06-09/17к. Згідно із резолюцією вказана надбавка була погоджена 11.04.2023.

В подальшому позивач звернулася до Голови Державної служби якості освіти України із листом від 11.04.2023 №/217, якому просила погодити встановлення їй надбавки за інтенсивність праці у квітні 2023 року у розмірі 100% від посадового окладу. Згідно із резолюцією вказана надбавка була погоджена 11.04.2023.

Отримавши відповідне погодження, наказом від 14.04.2023 №06-09/21к начальник Управління ОСОБА_1 встановила собі надбавку в розмірі 100% до посадового окладу з 01.04.2023 по 30.04.2023.

Наказом від 25.05.2023 №06-9/29к начальник Управління ОСОБА_1 встановила собі надбавку за інтенсивність праці в розмірі 100% від посадового окладу з 01.05.2023 по 31.05.2023.

Разом з тим лист №05-18/272 про погодженням встановлення надбавки позивач надіслала до Голови Державної служби якості освіти України лише 29.05.2023, тобто також вже після встановлення собі надбавки в розмірі 100% у травні 2023 року згідно із наказом від 25.05.2023 №06-9/29к.

Доказів отримання погодження на встановлення вищезазначених надбавок позивачем не надані та матеріали справи не містять.

Таким чином, суд першої інстанції вірно висновував, що позивач ОСОБА_1 недотрималась вимог абзацу шостого пункту 8 Положення №15, оскільки надбавки за інтенсивність праці в розмірі 200% до посадового окладу в період з 04.09.2021 по 31.12.2021 та в розмірі 100% до посадового окладу в період з 01.03.2023 по 31.03.2023 згідно із наказами від 29.09.2021 №08-02/124к та від 30.03.2023 №06-09/17к, начальник Управління ОСОБА_1 встановила собі до отримання погодження Голови Державної служби якості освіти України.

Водночас, із самим звернення за таким погодженням позивач зверталася 29.11.2021 та 11.04.2023, тобто також уже після видання відповідних наказів.

Окрім того, надбавка за інтенсивність праці в розмірі 150% до посадового окладу встановлена позивачем у період з 01.01.2023 по 30.04.2023 та в розмірі 100% від посадового окладу в період з 01.05.2023 по 31.05.2023 згідно із наказами від 10.01.2023 №06-09/3к та від 25.05.2023 №06-9/29к начальник Управління ОСОБА_1 встановила собі без отримання погодження Голови Державної служби якості освіти України як на момент видачі відповідних наказів, так і в подальшому.

Таким чином, судом встановлено, що під час прийняття наказів про встановлення надбавки в розмірі 150% до посадового окладу у період з 01.01.2023 по 30.04.2023 та в розмірі 100% від посадового окладу в період з 01.05.2023 по 31.05.2023 начальником Управління ОСОБА_1 фактично самостійно надано оцінку свого особистого внеску в загальний результат роботи Управління, яка вплинула на розмір встановленої та виплаченої надбавки у відповідному періоді.

Апелянт вказує на те, що згідно з резолюцією керівника на листі начальника управління Державної служби ОСОБА_1 від 06.09.2021 №24.2/05-15/324, за змістом якого вона просила погодити встановлення надбавки в розмірі 200% з 04.09.2021, вказана надбавка хоч і була погоджена 29.11.2021, проте, іншої дати для початку застосування надбавки, ніж вона просила, керівником служби не встановлено, тому вважає, що така надбавка підлягала застосуванню з дати, про яку просила ОСОБА_1 , без зазначення строку її дії.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що в подальшому начальник Управління ОСОБА_1 самостійно продовжувала звертатися до Голови Служби із листами, в яких просила погодити їй встановлення надбавки за інтенсивність праці на певні періоди та зауважує, що виходячи із аналізу норм пункту 5 Положення №15 надбавка за інтенсивність праці встановлюється не безстроково, а з урахуванням таких критеріїв як якість і складність підготовлених документів; терміновість виконання завдань, опрацювання та підготовки документів; ініціативність у роботі, які різняться у певні періоди роботи.

У апеляційній скарзі позивач свої доводи також обґрунтовує тим, що на виконання вимог пункту 8 Положення про застосування стимулюючих виплат державним службовцям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 №15 (далі - Положення № 15), вона наказом від 29.09.2021 року № 08-02/124к встановлює собі надбавку в розмірі 200% від посадового окладу, при цьому встановлення надбавки в розмірі 200% Позивачем погоджено з Головою Служби шляхом накладення останнім резолюції на листі без обмеження строку дії такого погодження.

У зв`язку з цим, апелянт вважає, що встановлена наказом від 29.09.2021 року № 08-02/124к надбавка в розмірі 200% є безстроковою, тобто мала б діяти протягом невизначеного строку. На підставі цього, надалі на виконання вимог пункту 9 Положення № 15, а також з урахуванням листа Служби від 25.01.2023 року, Позивач наказами від 25.01.2023р., 30.03.2023 р., 25.05.2023 р. просто зменшувала розмір такої надбавки.

Вважає що наведене спростовує вчинення нею дисциплінарного проступку у вигляді використання повноважень в приватних інтересах.

Колегія суддів апеляційного суду вважає наведені твердження апелянта необґрунтованими з урахуванням наведених вище висновків суду та крім цього, висновує наступне.

Судом встановлено, що на підставі наказу Державної служби якості освіти України від 02.06.2023 №01-10/121 та пунктів 1, 2 розділу V Плану діяльності з внутрішнього аудиту на 2023-2025 роки, затвердженого Головою Державної служби якості освіти України 21.12.2022 Державною служби якості освіти України було проведено внутрішній аудит Управління Державної служби якості освіти у Київській області, за результатами якого складено аудиторський звіт від 29.06.2023 №10-21/3.

У зв`язку із надходженням за результатами проведення аудиту доповідної записки завідуюча сектору внутрішнього аудиту Державної служби якості освіти України від 12.07.2023 відповідно до наказу Державної служби якості освіти України від 12.07.2023 №01-10/144 щодо начальника Управління Державної служби якості освіти у Київській області ОСОБА_1 було порушено дисциплінарне провадження з метою встановлення наявності чи відсутності у її діях дисциплінарного проступку.

Отже, в ході дисциплінарного провадження встановлено та підтверджено за результатами судового розгляду, що під час прийняття наказів про встановлення надбавки в розмірі 150% до посадового окладу у період з 01.01.2023 по 30.04.2023 та в розмірі 100% від посадового окладу в період з 01.05.2023 по 31.05.2023 начальником Управління ОСОБА_1 фактично самостійно надано оцінку свого особистого внеску в загальний результат роботи Управління, яка вплинула на розмір встановленої та виплаченої надбавки у відповідному періоді.

Крім цього, предметом перевірки дій позивача було саме встановлення надбавок без погодження з Головою Служби, а не зменшення розміру чи припинення надбавки до посадового окладу.

Таким чином, з урахуванням наведених вище обставин справи та норм чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що під час встановлення собі надбавки начальник Управління ОСОБА_1 не могла діяти з повною свободою розсуду та встановлювати собі надбавку без погодження з Головою Служби, чим порушила вимоги абзацу шостого пункту 8 Положення №15.

Щодо доводів апелянта про те, що надбавки встановлюються на невизначений строк, то такі є безпідставними та спростовуються цими ж наказами ОСОБА_1 , яким вона встановлювала собі надбавки за інтенсивність праці в різних розмірах та окрім цього такі накази є актами індивідуальної дії, не є безстроковими та вичерпали свою дію через обмеженість у строках їх виконання.

Отже, вказані дії позивача ОСОБА_1 , як начальника Управління є незаконними та вчиненими з метою задоволення власних приватних майнових інтересів, отримання матеріальної вигоди за рахунок встановлення надбавок за інтенсивність праці та всупереч інтересам служби, адже в інтересах служби є те, щоб начальник Управління, як державний службовець, діяла виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб передбачений законом і не завдавала будь-якої шкоди, у тому числі матеріальних збитків державі внаслідок необґрунтованих витрат бюджетних коштів.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що дисциплінарне провадження щодо ОСОБА_3 було проведено відповідно до вимог

Закону №889-VIII та Порядку здійснення дисциплінарного провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1039.

Щодо доводів апелянта про її звільнення у період тимчасової непрацездатності, що є порушенням норм ч. 4 ст. 77 Закону України «Про державну службу».

Гарантії прав державних службовців під час застосування дисциплінарного стягнення закріплені приписами статті 74 Закону №889-VIII.

Дисциплінарне стягнення не може бути застосовано під час відсутності державного службовця на службі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, під час перебування його у відпустці або у відрядженні ( ч. 4 ст. 74 Закону №889-VIII).

Відповідно до пункту 2 оскаржуваного наказу, у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю позивача, дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення застосовано до неї у перший робочий день наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, а саме: 28.08.2023.

Згідно із актом від 28.08.2023 №1 з початку робочого дня ОСОБА_1 була відсутня на роботі без поважних причин, не попередивши про це Голову Державної служби якості освіти України, його заступників та працівників Управління.

Об 10 год 45 хв заступник Голови зателефонував позивачу, однак остання на телефони дзвінок не відповіла.

Відповідно до акту від 28.08.2023 №1 упродовж дня ОСОБА_1 була відсутня на роботі без поважних причин, не попередивши про це Голову Державної служби якості освіти України.

На підтвердження доводів про свою тимчасову непрацездатність, позивачем наданий медичний висновок про тимчасову непрацездатність, створений в електронній системі 28.08.2023 та скріншот переписок, із яких вбачається, що про перебування на лікарняному позивач повідомила заступника Голови Служби лише о 11:35 год 28.08.2023.

Проте, як медичний висновок про тимчасову непрацездатність, створений в електронній системі 28.08.2023, так і скріншоти переписок датовані 28.08.2023 р. об 11.35 год., тобто після прийняття оскаржуваного наказу від 25.08.2023 №06-01/15-Кт та безпосередньо у день звільнення, при цьому на прохання Голови Служби скинути лікарняний лист на підтвердження зазначеної обставини ОСОБА_1 не відреагувала.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позивач, маючи, на її думку, докази поважної причини відсутності її на роботі, не надала їх безпосередньому керівнику до моменту звільнення, а отже, саме цим не виконала своїх зобов`язань про необхідність інформувати та повідомляти про причини відсутності на роботі. Медичний висновок про тимчасову непрацездатність від 28.08.2023 був долучений до матеріалів справи лише під час звернення позивача з позовною заявою до суду.

Колегія суддів зауважує, що позивач, маючи намір звертатись за медичною допомогою у зв`язку із погіршенням здоров`я, травмою тощо, не була позбавлена можливості на початку робочого дня, зранку повідомити керівника про стан здоров`я та намір звернутись до медичного закладу.

Отже, оскільки апелянтом не надано належаних та допустимих доказів на підтвердження того, що вона повідомляла Голову Служби про її тимчасову непрацездатність 28.08.2023, відповідно були відсутні обставини, які б обмежували право застосувати до ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 у справі №640/20857/18, у якій було встановлено, що позивач, яка є державним службовцем, не подавала оригінал листка непрацездатності та не повідомляла про причини відсутності на роботі, що є порушенням вимог розділу ІV Типових правил внутрішнього службового порядку затверджених наказом Національного агентства України з питань державної служби від 03.03.2016 №50, а тому Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанції про безпідставність посилання позивачки на неврахування відповідачами факту її перебування на амбулаторному лікуванні в контексті спірних правовідносин.

Крім цього, в кабінеті страхувальника на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України містять відомості про тимчасову непрацездатність позивача виключно до 25.08.2023.

Також на виконання ухвали Волинського окружного адміністративного суду від 05.12.2023 про витребування доказів, а саме щодо наявності або відсутності листків непрацездатності ОСОБА_1 за період з 25.08.2023 по 25.09.2023, а також інформацію про наявність роботодавця ОСОБА_1 або дату звільнення останньої з роботи, Пенсійний фонд України листом від 15.12.2023 №800-050101-7/1416 повідомив, що за вказаний період в реєстрі наявна інформація про листок непрацездатності з датою відкриття 15.08.2023 та датою закриття 25.08.2023. Період тимчасової непрацездатності з 15.08.2023 по 25.08.2023. За наявними даними ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з страхувальником Управління Державної служби якості освіти у Київській області.

Апеляційний суд також зауважує, що відповідно до положень підпункту 8 пункту 7 Порядку організації ведення Електронного реєстру листків непрацездатності та надання інформації з нього, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 р. № 328 Відповідач має доступ до інформації, яка міститься в Електронному реєстру листків непрацездатності, натомість доступу до інформації, яка міститься в Реєстрі медичних висновків Відповідач - не має.

Відповідно до пункту 7 Порядку формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність в Реєстрі медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України 01 червня 2021 року №1066, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 червня 2021р. за №728/36350, право ознайомлення з медичними висновками в Реєстрі мають користувачі електронної системи охорони здоров`я, яким відповідно до Порядку ведення Реєстру медичних записів, записів про направлення та рецептів в електронній системі охорони здоров`я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 28 лютого 2020 року №587, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05 березня 2020 року за №236/34519, надано право на ознайомлення з медичним записом, на підставі якого зареєстровано відповідний медичний висновок (далі - Порядок ведення Реєстру медичних записів).

Відповідно до пункту 24 Порядку ведення Реєстру медичних записів Право ознайомлення із записами у Реєстрі мають: пацієнт (його законний представник) щодо записів про себе (про пацієнта, законним представником якого він є); лікар ПМД та інші лікарі за його направленням у межах, необхідних для надання медичних послуг такими лікарями; медичні працівники під час надання ними медичної допомоги пацієнту та не більше трьох місяців з дати закінчення надання такої допомоги; особи, яким пацієнт надав згоду на доступ до його даних у Реєстрі; особа, яка наклала свій кваліфікований електронний підпис на відповідний запис (автор запису); уповноважені працівники НСЗУ, на яких покладено обов`язки щодо забезпечення захисту персональних даних, виключно для реалізації визначених законом повноважень; уповноважена особа суб`єкта господарювання, до якого пацієнт звернувся за направленням, в частині інформації, яка потрібна для запису пацієнта на прийом; уповноважена особа аптечного закладу, яка здійснює реєстрацію відпуску лікарського засобу або медичного виробу за рецептом до відомостей про такий рецепт.

Таким чином, з урахуванням положень вищезазначених нормативно- правових актів, оскільки Позивач не повідомляла Голові Служби будь-якої інформації про медичні висновки та не надавала роздруківок скріншотів веб- сторінки my.diia.gov.ua/mv з нібито інформацією з електронної системи охорони здоров`я про медичні висновки, Відповідач не знав та за жодних умов не міг дізнатися про створені медичні висновки щодо Позивача, адже на рівні законодавства позбавлений можливості доступу до Реєстру медичних висновків.

Крім цього, апеляційним судом взято до уваги лист Волинської обласної військової адміністрації від 15.12.2023 № 25-04/37327/2-23 щодо перевірки обґрунтованості видачі медичних висновків в закладах охорони здоров`я області.

Також вірним є висновок суду першої інстанції про те, що оскільки за результатами дисциплінарного провадження було встановлено та підтверджено доказами вчинення ОСОБА_1 двох різних за характером та суттю дисциплінарних проступків у вигляді 1) неналежного виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників та у вигляді 2) використання повноважень в особистих (приватних) інтересах, тому відповідно застосувавши до ОСОБА_1 дисциплінарні стягнення виключно по одному за кожен з таких дисциплінарних проступків відповідач діяв на підставі, у спосіб та в межах повноважень визначених чинним законодавством.

Відповідно до частини п`ятої статті 66 Закону № 889-VIII звільнення з посади державної служби є винятковим видом дисциплінарного стягнення і може бути застосоване лише у разі вчинення дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 1, 3, 7, 9-11, 13, 14 частини другої статті 65 цього Закону, а також вчинення систематично (повторно протягом року) дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 12 частини другої статті 65 цього Закону.

Вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку згідно з пунктом 4 частини першої статті 87 Закону №889-VIII є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.

Таким чином, з урахуванням наведених вище обставин справи та норм чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки матеріалами справи підтверджено вчинення позивачем дисциплінарного проступку, а саме: використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб, тому при прийнятті наказу від 25.08.2023 №06-01/15-Кт «Про накладення дисциплінарного стягнення на начальника управління Державної служби якості освіти у Київській області ОСОБА_1 » відповідач діяв в порядок, спосіб та в межах наданих йому повноважень, а застосований вид дисциплінарного стягнення в розрізі положень Закону №889-VIII в повній мірі відповідає дисциплінарному проступку, що був допущений позивачем.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши правомірність прийнятого відповідачем рішення згідно до вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, суд приходить до висновку, що наказ «Про накладення дисциплінарного стягнення на начальника управління Державної служби якості освіти у Київській області Кревську Л.Б. » від 25.08.2023 №06-01/15-Кт вказаним вище критеріям відповідає, тому відсутні підстави для визнання його протиправним та скасування.

Оскільки судом встановлено правомірність винесення оскаржуваного наказу, відсутні правові підстави для задоволення похідних позовних вимог про поновлення позивача на посаді, стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Окрім цього, як вірно висновував суд першої інстанції, обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди тим, що дії відповідача, негативна та недостовірна інформація принизили честь, гідність та завдали шкоди діловій репутації, жодним чином не вказує у чому саме полягали її моральні страждання, душевні переживання, та якими доказами це підтверджується. Позивач не надала доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між рішенням суб`єкта владних повноважень, що є предметом цієї справи, та завданням їй моральної шкоди, що виразилася у вигляді погіршення фізичного здоров`я, душевних стражданнях, змінах в способі життя, тривалості протиправних дій з боку відповідача.

Таким чином, з урахуванням наведених вище обставин справи та норм чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, відтак в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява №65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), Проніна проти України (заява №63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява №4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).

Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року у справі №140/30854/23 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя З. М. Матковська судді Л. Я. Гудим О. М. ГіндаПовне судове рішення складено 12.06.2024