Ухвала

від 13.06.2024 по справі 520/8751/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

13 червня 2024 року

м. Київ

справа № 520/8751/21

адміністративне провадження № К/990/22403/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Блажівської Н.Є., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «ХАРКІВАГРОСНАБ» до Головного управління ДПС у Харківській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області, про стягнення пені,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «ХАРКІВАГРОСНАБ» звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило стягнути з Державного бюджету України на користь підприємства пеню у сумі 3 143 713,90 грн, у зв`язку з несвоєчасним відшкодуванням бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за період з 25 грудня 2013 року по 21 липня 2021 року, нараховану на суму бюджетної заборгованості з відшкодування податку на додану вартість за серпень 2012 року.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року позов задоволено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2024 року, апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, задоволено частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року скасовано в частині задоволення вимог адміністративного позову Товариства з обмеженої відповідальністю фірма «ХАРКІВАГРОСНАБ» про стягнення з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженої відповідальністю фірма «ХАРКІВАГРОСНАБ» пені у сумі 3 047 314,32 грн за період з 25 грудня 2013 року по 21 січня 2021 року, нараховану на суму бюджетної заборгованості з відшкодування податку на додану вартість за серпень 2012 року. Адміністративний позов Товариства з обмеженої відповідальністю фірма «ХАРКІВАГРОСНАБ» про стягнення з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженої відповідальністю фірма «ХАРКІВАГРОСНАБ» пені у сумі 3 047 314,32 грн за період з 25 грудня 2013 року по 21 січня 2021 року, нараховану на суму бюджетної заборгованості з відшкодування податку на додану вартість за серпень 2012 року, залишено без розгляду. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року скасувати в частині стягнення з Головного управління ДПС у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженої відповідальністю фірма «ХАРКІВАГРОСНАБ» витрат по сплаті судового збору у розмірі 20 430 грн. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року залишено без змін.

11 червня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2024 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржувані рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення , яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «ХАРКІВАГРОСНАБ» відмовити в повному обсязі.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Якщо касаційна скарга подається на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Скаржник у касаційній скарзі формально вказує пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, проте обґрунтування підстави оскарження, як і у попередній касаційній скарзі зазначає як необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду України від 3 червня 2014 року у справі № 21-131а14, Верховного Суду, викладених у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 360/3792/18, від 24 квітня 2020 року у справі №818/984/15,від 29 січня 2020 року у справі №824/2452/15-а, від 2 лютого 2021 року у справі №810/1506/17, від 19 березня 2021 року у справі №818/1446/16. На обґрунтування необхідності відступлення від висновків суду посилається на те, що на поточну дату відсутні технічні можливості здійснення процедур відшкодування сум залишків бюджетного відшкодування ПДВ. що підлягають включенню до Тимчасового реєстру заяв, і їх реалізація можлива лише після запровадження механізму такого відшкодування.

При цьому, згідно з абзацом третім пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; 4) висновок, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми.

Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, суд може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від її висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм. Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних визначених об`єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.

Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційного Суду України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, тощо.

У рішенні від 27 вересня 1990 року в справі «Коссі проти Сполученого Королівства» (заява №10843/84, пункт 35) ЄСПЛ зазначив, що, хоч він формально не зв`язаний своїми попередніми рішеннями, відступ від них може бути, наприклад, виправданий з метою забезпечення того, що тлумачення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) відображає соціальні зміни та відповідає умовам сьогодення.

У рішенні від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (заява №27238/95, пункт 70) ЄСПЛ також наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Отже, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці ЄСПЛ.

Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені пунктом 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, касаційні скарги в цій справі відповідачем вже подавались, проте ухвалами Верховного Суду від 31 серпня 2023 року, від 11 вересня 2023 року, від 29 вересня 2023 року, від 31 жовтня 2023 року та від 27 листопада 2023 року, їх повернуто як такі, що не містили підстав касаційного оскарження.

Суд звертав увагу скаржника, що касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України.

Суд враховує, що обґрунтування касаційної скарги є ідентичним до попередньо поданих скарг, у яких формально було зазначено підставу для касаційного оскарження судових рішень.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених Кодексом адміністративного судочинства України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, слід зазначити, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.

Однак, звертаючись втретє з касаційною скаргою, скаржник так і не виправив недоліків, які стали підставою для повернення попередніх касаційних скарг, що свідчить про формальне ставлення скаржника до оформлення касаційної скарги та ігнорування ним роз`яснень, наданих Верховним Судом.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить належних підстав оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Одночасно суд роз`яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.

Враховуючи викладене та керуючись статтею 332 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «ХАРКІВАГРОСНАБ» до Головного управління ДПС у Харківській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області, про стягнення пені повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя Н.Є. Блажівська