Ухвала

від 13.06.2024 по справі 753/11229/24

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/11229/24

провадження № 2-з/753/132/24

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2024 р. суддя Дарницького районного суд міста Києва Шаповалова К.В., розглянувши заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

6 червня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 7 червня 2024 року матеріали позову передано в провадження судді Шаповаловій К.В.

Одночасно із позовом позивачка подала заяву про забезпечення позову.

Відповідно до протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду від 7 червня 2024 року заяву передано судді Шаповаловій К.В. Фактично матеріали справи передано судді 11 червня 2024 року.

Відповідно до частин першої, третьої статті 153 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Вивчивши матеріали долучені до заяви, зміст позовної заяви, суд вважає заяву такою, що підлягає задоволенню, враховуючи таке.

Звертаючись із заявою про забезпечення позову позивачка вказала, що подала позов про поділ майна подружжя та просить суд визнати за нею право власності на частку нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 , яка відповідно до довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на праві власності зареєстрована за відповідачем. Позивач зазначає, що вказана квартира є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбана ними під час шлюбу за спільні кошти. Оскільки вони з чоловіком не змогли вирішити питання поділу цієї квартири у позасудовому порядку та чоловік зазначив, що має намір продати вказану квартиру, просить суд до ухвалення рішення по суті накласти арешт на таке майно.

Відповідно до положень статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутись до суду.

Отже, умовою застосування забезпечення позову як сукупності процесуальних дій є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Види забезпечення позову визначені частиною першою статті 150 ЦПК України. Зокрема, згідно з пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Частиною третьою статті 150 ЦПК України передбачено, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Як вбачається із змісту позовної заяви предметом спору у цій справі є квартира АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки з ДРРП від 6 травня 2024 року право власності на вказану квартиру зареєстровано 15 грудня 2023 року на ОСОБА_2 .

За змістом норм процесуального законодавства забезпечення позову має на меті запобігти ускладненню чи неможливості виконання рішення суду або ефективного захисту, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Співмірність заходів забезпечення позову передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. [...] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. [...] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчиться, що між сторонами виник спір.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

В кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.

Крім цього, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Те, що особа ще не вчинила дії, які б могли би підтвердити намір відчужити це майно, не спростовує того, що у відповідача як в одноосібного власника наявна можливість вільно розпорядитись спірним нерухомим майно, якщо не вжити заходи забезпечення позову. Зокрема, таких висновків дійшла велика Палата Верховного Суду, ухвалюючи постанову від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17.

Отже, беручи до уваги наведені норми процесуального законодавства, оцінивши відповідно до вимог статті 89 ЦПК України обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням вказаних вище критеріїв, враховуючи те, що предметом спору є квартира АДРЕСА_1 суд зазначає про наявність достатніх та обґрунтованих підстав вважати, що не вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, може в майбутньому суттєво ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду або призведе до подання нових позовів для відновлення порушеного права позивача, у випадку задоволення позовних вимог.

При цьому, обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки обтяжене майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

На підставі викладеного та беручи до уваги те, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову не спричинить не відновлюваної шкоди відповідачу, а також відсутність обставин визначених частиною третьою статті 154 ЦПК України, суд доходить висновку про те, що відсутні підстави для зустрічного забезпечення.

Керуючись статтями 149, 150, 153, 260 ЦПК України, суддя, -

У Х В А Л И В:

заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задовольнити.

Накласти арешт на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 , яка на праві власності зареєстрована за ОСОБА_2 (реєстраційний номер майна 2850097380000).

Ухвала підлягає негайному виконанню. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк пред`явлення до виконання ухвали - три роки.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 .

Суддя: Шаповалова К.В.