Постанова

від 11.06.2024 по справі 179/1759/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4361/24 Справа № 179/1759/21 Суддя у 1-й інстанції - Ковальчук Т. А. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого судді Макарова М.О.

суддів Барильської А.П., Демченко Е.Л.,

при секретарі Керімовій-БандюковійЛ.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Бартош-Стрєльникової Тетяни Миколаївни на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2024 року по справі за позовом СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО КООПЕРАТИВУ «УКРАЇНА» до ОСОБА_1 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2021 року СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИЙ КООПЕРАТИВ «УКРАЇНА» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Колективно-дольовому сільськогосподарському підприємству (КДСП) «Україна» відповідно до Державного акту на право колективної власності на землю серії ДП від 15 травня 1995 року було передано у колективну власність 4229,7 га землі для ведення сільськогосподарського виробництва в межах згідно з планом.

Розпорядженням голови Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області № 317/4-р від 14 травня 1996 року «Про зміни в землекористуванні КДСП «Україна» вилучено 100 га земель із землекористування КДСП «Україна» і переведено їх в землі запасу районної Ради.

Розпорядженням голови Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області № 830-р від 20 грудня 1996 року «Про виготовлення та видачу сертифікатів на право на земельний пай членам КДСП «Україна» Магдалинівського району» вилучено із земель колективної власності 238 га земель в резервний фонд, переведено в землі загального користування 537,1 га. Площа сільськогосподарських угідь, переданих у колективну власність, що підлягають паюванню 3 261 га.

Отже, в колективній власності КДСП «Україна» станом на 02 березня 2000 року перебувало 93 га земель.

Позивач зазначає, що Рішенням загальних зборів КДСП «Україна» від 05 лютого 2000 року (протокол № 2) вирішено реорганізувати КДСП «Україна» та створити на його базі сільськогосподарський кооператив «Україна».

Відповідно до п. 1.2 статуту СК «Україна», затвердженого Установчими зборами від 05 березня 2000 року (протокол № 3), зареєстрованого Магдалинівською районною державною адміністрацією 03 березня 2000 року сільськогосподарський кооператив «Україна» колективно-дольового підприємства «Україна», його прав та обов`язків, основних та оборотних засобів.

У власності СК «України» перебуває нерухоме майно, а саме нежитлові будівлі, вагова, навіс, критий тік, механізований тік, склади за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 616511712223. Вказане нерухоме майно розташоване на землях, які зазначені в державному акті на право колективної власності на землю та плані поділу земельної ділянки (господарський двір).

Позивач вказує, що у листопаді 2018 року на земельній ділянці належній на праві колективної власності, яка призначена для обслуговування складу (господарських будівель) належного СК «Україна» почалася сільськогосподарська діяльність пов`язана з розорюванням земельної ділянки сторонньою особою, яка заявила, що є власником земельної ділянки.

Для з`ясування обставин набуття права власності на земельну ділянку належну СК «Україна», 27 листопада 2018 року отримано Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка 147102043), в якій було зазначено, що 04 вересня 2017 року Державним реєстратором Магдалинівської райдержадміністрації Горобець О.П. було зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 1222384500:01:001:0347. Підстава виникнення права власності, наказ № 4-5159/15-17СГ від 14 серпня 2017 року виданий Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 14 серпня 2017 року № 4-5159/15-17СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Мар`ївської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області та надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, в тому числі землі під сільськогосподарськими та іншими господарськими будівлями і дворами 2,0000 га (кадастровий номер 1222384500:01:001:0347) із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Вищевказаний наказ Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області позивач вважає незаконним, оскільки частина земельної ділянки колективної власності, що належала КДСП «Україна» на підставі державного акту на право колективної власності на землю серії ДП від 15 травня 1995 року, перейшла у власність правонаступника КДСП «Україна», тобто СК «Україна».

Таким чином, СК «Україна» має належним чином оформлений державний акт про право колективної власності на землю, який ніким не скасований, є чинним і після змін у законодавстві. Підстави припинення права власності на земельну ділянку визначені у статті 28 ЗК України від 18 грудня 1990 року та у статті 140 ЗК України від 25 жовтня 2001 року та ці підстави є вичерпні.

Позивач зазначає, що зміни, які відбулися в земельному законодавстві після видачі державного акту на право колективної власності на землю, відсутність у новому законодавстві колективної форми власності, не можуть бути підставою для припинення колективної власності на землю.

З 03 березня 2000 року (з моменту реєстрації юридичної особи) СК «Україна» стало законним володільцем належних КДСП «Україна» на праві колективної власності земель.

СК «Україна» вважає, що затвердженням проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки та надання її у власність ОСОБА_1 , Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області порушило земельні права (право колективної власності) СК «Україна» як правонаступника КДСП «Україна», у зв`язку із чим на даний час спірна земельна ділянка перебуває у незаконному володінні відповідача.

Враховуючи викладене, позивач просив витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2.0000 га, кадастровий номер 1222384500:01:001:0347, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1355974812223.

Рішенням Магдалинівського районногосуду Дніпропетровськоїобласті від22січня 2024року позовнівимоги задоволенов повномуобсязі,а саме,витребовано зчужого незаконноговолодіння ОСОБА_1 на користьСІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО КООПЕРАТИВУ«УКРАЇНА» земельнуділянку площею2.0000га,кадастровий номер1222384500:01:001:0347,реєстраційний номероб`єкта нерухомогомайна 1355974812223.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Бартош-Стрєльникова Т.М. посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що законодавством не передбачено, що земля, яка перебувала у колективній власності сільськогосподарського кооперативу автоматично переходить у приватну власність реорганізованої юридичної особи, яка є правонаступником сільськогосподарського кооперативу. Крім того, апелянт вказує, що державний акт на право колективної власності від 15 травня 1995 року втратив чинність, а право колективної власності на землю трансформувалось у право приватної власності на паї 323 членів колгоспу. Також апелянт зазначає, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження права власності на спірну земельну ділянку.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що відповідно до Державного акту на право колективної власності на землю серії ДП від 15 травня 1995 року колективно-дольовому сільськогосподарському підприємству (КДСП) «Україна» було передано у колективну власність 4229,7 га землі для ведення сільськогосподарського виробництва в межах згідно з планом.

Розпорядженням голови Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області № 317/4-р від 14 травня 1996 року «Про зміни в землекористуванні КДСП «Україна» вилучено 100 га земель із землекористування КДСП «Україна» і переведено їх в землі запасу районної Ради.

Розпорядженням голови Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області № 830-р від 20 грудня 1996 року «Про виготовлення та видачу сертифікатів на право на земельний пай членам КДСП «Україна» Магдалинівського району» вилучено із земель колективної власності 238 га земель в резервний фонд, переведено в землі загального користування 537,1 га. Площа сільськогосподарських угідь, переданих у колективну власність, що підлягають паюванню 3 261 га.

Відповідно до п. 6.1 статуту КДСП «Україна» землі підприємству належать на праві колективної власності, що підтверджується державним актом. Це право зберігається при входженні його до складу об`єднань та інших формувань.

Згідно п. 10.3.14 статуту КДСП «Україна» загальні збори членів підприємства приймають рішення про ліквідацію і реорганізацію (злиття, поділ, виділення, перетворення) підприємства.

Рішенням загальних зборів КДСП «Україна» від 05 лютого 2000 року (протокол № 2) вирішено реорганізувати КДСП «Україна» та створити на його базі сільськогосподарський кооператив «Україна».

Відповідно до п. 1.2 статуту СК «Україна», затвердженого Установчими зборами від 05.03.2000 року (протокол № 3), зареєстрованого Магдалинівською районною державною адміністрацією 03.03.2000 року, сільськогосподарський кооператив «Україна» являється правонаступником колективно-дольового підприємства «Україна», його прав та обов`язків, основних та оборотних засобів.

Як вбачається з викопіювання з плану землекористування земельної ділянки та плану поділу земельної ділянки, погодженого сільським головою та начальником відділу земельних ресурсів Магдалинівського району, земельна ділянка, яка передбачається до передачі ОСОБА_1 розташована в межах земель - господарський двір.

Згідно довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями № 99-415-99.3-2949/2-16 від 25 жовтня 2016 року, виданої Відділом Держгеокадастру у Магдалинівському районі Дніпропетровської області ОСОБА_1 , земельна ділянка, яка планується для відведення у власність площею 2,0000 га, розташована на території Мар`ївської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області (за межами населеного пункту), форма власності державна, категорія земель землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення 16.00 «Землі запасу», угіддя - господарські будівлі та двори.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 05 грудня 2016 року № 4-8728/15-16-СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою», надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населеного пункту на території Мар`ївської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0000 га, із цільовим призначенням (01.03) - для ведення особистого селянського господарства.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 14 серпня 2017 року № 4-5159/15-17СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Мар`ївської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області та надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, в тому числі землі під сільськогосподарськими та іншими господарськими будівлями і дворами 2,0000 га (кадастровий номер 1222384500:01:001:0347) із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Висновком експерта № 5108/5109-22 від 24 жовтня 2023 року за результатами проведення комплексної судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою встановлено, що існує порушення меж (накладання) земельних ділянок, що були передані у колективну власність відповідно до державного акту на право колективної власності на землю Серія ДП від 15 травня 1995 р., що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю МД № 263, що виданий колективно - дольовому сільськогосподарському підприємству «Україна» Магдалинівського району Дніпропетровської області та при виділенні (передачі) у власність ОСОБА_1 земельної ділянки кадастровий номер 1222384500:1:001:0347 відповідно до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за адресою: Дніпропетровська область, Магдалинівський район, Мар`ївська сільська рада виготовленого ФОП ОСОБА_2 2017; план-схеми розташування земельної ділянки кадастровий номер 1222384500:01:001:0347 Додаток 1 та продовження Додатку 1. Однак неможливо надати відповідь на поставлене питання чи є порушення меж (або накладання) земельних ділянок, що перебувають у колективній власності СК «Україна» (код ЄДРПОУ 00429499), при виділенні у власність ОСОБА_1 земельної ділянки кадастровий номер 1222384500:01:0001:0347, відповідно до правовстановлюючих документів на ці земельні ділянки та вимог нормативно-правових актів, оскільки експерту заборонено вирішувати питання, які виходять за межі спеціальних знань експерта та з`ясування питань права і надавати оцінку законності проведення процедур, регламентованих нормативно-правовими актами.

Висновком експерта № 5108/5109-22 від 24 жовтня 2023 року також встановлено, що кадастровий план земельної ділянки за кадастровим номером 1222384500:01:001:0347; схема перенесення меж земельної ділянки в натурі (на місцевість), які містяться в копії проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 01.03 для ведення особистого селянського господарства за адресою: Дніпропетровська область, Магдалинівський район, Мар`ївська сільська рада виготовленого ФОП ОСОБА_2 , 2017 р. не погоджені керівником територіального органу земельних ресурсів.

Надана на дослідження копія проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства не відповідає вимогам щодо змісту та правил оформлення відповідної нормативно-технічної документації з питань здійснення землеустрою, саме ст. 198 Земельного кодексу України; ст. 29 Закону України «Про землеустрій»; п. 30 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051, п. 3.12, Додатку 2 до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 18 травня 2010 № 376, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 р. за № 391/17686, а отже не відповідає вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування (Висновок № 5108/5109-22 від 24 жовтня 2023 року).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, без врахування наявного в СК «Україна» права колективної власності на вказані землі, безпідставно надано відповідачеві у власність спірну земельну ділянку.

Колегія суддів погоджується з таким висновок суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом, соціальну спрямованість економіки (частина четверта статті 13 Конституції України).

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

У відповідності до статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Відповідно до статті 3 ЗК України в редакції, чинній на час видачі державного акта на право колективної власності на землю (ЗК України 1990 року), власність на землю в Україні мала такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності визнавались рівноправними. Власник землі міг вільно володіти, користуватись та розпоряджатись нею.

Суб`єктами права колективної власності на землю були колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств (стаття 5 ЗК України 1990 року).

Згідно зі статтею 60 ЗК України 1990 року землі, передані колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам у колективну власність, поділялися на землі загального несільськогосподарського використання і землі сільськогосподарського використання.

Відповідності до статей 22, 23 ЗК України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян.

Згідно положень ч. 1-3 статті 10 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (станом на 04.09.2017 року дата державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку (т. 1 а. с. 42)) Земля може належати підприємству на праві колективної власності, а також може бути надана у постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, а право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором.

Право підприємства на земельну ділянку зберігається при входженні його до складу агропромислових об`єднань, комбінатів, агрофірм та інших формувань.

Право підприємства на земельну ділянку або її частину може бути припинено в порядку і на підставах, встановлених Земельним кодексом України (2768-14).

У відповідності ч. 1, 6 ст. 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) та ліквідація підприємства провадяться за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) його членів або за рішенням суду. При перетворенні одного підприємства в інше до новоствореного підприємства переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства. Підприємство може на добровільних засадах за рішенням загальних зборів перетворюватися в самостійні кооперативи, що створюються із госпрозрахункових підрозділів підприємства або окремих груп працівників. Вони наділяються правами розпоряджання продукцією та доходами, відкриття рахунку в банківських установах. До них переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства. Ці колективи можуть об`єднуватися в асоціації.

Встановивши вказані обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що землі колективної власності, що належали КДСП «Україна» на підставі державного акту на право колективної власності на землю серії ДП від 15 травня 1995 року, перейшли у власність правонаступника.

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» від 02 квітня 2002 року № 449, раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні актина правовласності наземлю тадержавні актина правопостійного користуванняземлею залишаютьсячинними і підлягають заміні в разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Згідно з ч. 5 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» у редакції чинній станом на 2004 рік, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Відповідно до цього Закону реєстрація речових прав на нерухомість, їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації (ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»).

Пунктом 7 Розділу Х Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Статтею 140 ЗК України визначено підстави припинення права власності на земельну ділянку, а саме: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом; є) примусове вилучення земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності.

Пунктом 1 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» № 720/95 від 08 серпня 1995 року установлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Отже, ст. 140 ЗК України визначені підстави припинення права власності на земельну ділянку, які є вичерпні. СК «Україна», як правонаступник КДСП «Україна» має належним чином оформлений державний акт про право колективної власності на землю, який не скасований, є чинним і після змін у законодавстві.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо необґрунтованості доводів представників відповідача щодо припинення права колективної власності КДСП «Україна» та відповідно правонаступника СК «Україна», у зв`язку із передачею частини земель власникам земельних часток (паїв).

Згідно ч. 6 ст. 118 ЗК України (в редакції станом на 08.11.2016 року дата подання відповідачем клопотання громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної абокомунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 ст. 118 ЗК України (в редакції станом на 05 грудня 2016 року дата прийняття наказу про надання дозволу на розроблення документації з землеустрою визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно ч. 9 ЗК України (в редакції станом на 14 серпня 2017 року дата прийняття наказу про затвердження документації з землеустрою та надання земельної ділянки у власність відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно ч. 3 ст. 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Основним речово-правовим способом захисту права власності є віндикаційний позов.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Власник з дотриманням вимог ст. 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права.

Позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.

З матеріалів проекту землеустрою складеного інженером-землевпорядником ОСОБА_2 вбачається, що відповідач в порядку ст. 118 ЗК України звернувся до ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області із питанням одержання безоплатно у власність земельної ділянки державної власності.

Однак, ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, без врахування наявного в СК «Україна» права колективної власності на вказані землі, безпідставно надано відповідачеві у власність спірну земельну ділянку.

Встановивши, що належна позивачу на праві колективної власності земельна ділянка вибула з його володіння на підставі рішення органу виконавчої влади, прийнятого щодо цього майна, після чого було за відповідачем зареєстровано відповідне право власності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірна земельна ділянка вибула з володіння СК «Україна» поза його волею, у зв`язку з чим підлягає витребуванню з незаконного володіння відповідача.

При цьому, відмовляючи у задоволенні клопотання представника відповідача про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності, суд вірно виходив з наступного.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Встановивши, що спірна земельна ділянка вибула з володіння позивача на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 14 серпня 2017 року «Про затвердження документації з землеустрою та надання земельної ділянки у власність», про прийняття зазначеного наказу позивач не повідомлявся, копію зазначеного наказу не отримував, із запитом щодо надання інформації з реєстру прав власності звернувся 27 листопада 2018 року, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин позовної давності.

Доводи апелянта в скарзі про те, що що законодавством не передбачено, що земля, яка перебувала у колективній власності сільськогосподарського кооперативу автоматично переходить у приватну власність реорганізованої юридичної особи, яка є правонаступником сільськогосподарського кооперативу, а також те, що державний акт на право колективної власності від 15 травня 1995 року втратив чинність, а право колективної власності на землю трансформувалось у право приватної власності на паї 323 членів колгоспу.- колегія суддів вважає необгрунтованими, з огляду на те, що вони зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин справи та спрямовані на переоцінку доказів у справі.

Твердження апелянта в скарзі про те, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження права власності на спірну земельну ділянку, - колегія суддів також вважає безпідставними, так як вказане спростовується наявними в матеріалах справи доказами.

Положеннями ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а, отже, і «майном».

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»).

Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Колегія суддів зазначає, що при розгляді цієї справи може бути враховано також рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року в справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

Разом із тим у пункті 71 рішення у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Пунктом 1 Указу Президента України № 20/95 від 08 серпня 1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

За змістом ст. 7 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» об`єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Об`єктами права власності підприємства є також частки у майні та прибутках міжгосподарських підприємств та об`єднань, учасником яких є підприємство.

Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам.

Нерозподілені частки (паї) не є землями державної чи комунальної власності.

Вказане свідчить про те, спірна земельна ділянка належна позивачу на праві колективної власності вибула з його володіння на підставі рішення органу виконавчої влади, прийнятого щодо цього майна, поза його волею, у зв`язку з чим підлягає витребуванню з незаконного володіння відповідача.

Інші твердження колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Оскаржуване рішення, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

В зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Бартош-Стрєльникової Тетяни Миколаївни залишити без задоволення.

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді А.П. Барильська

Е.Л. Демченко